ПАНОРАМИ ПРОСТО ЗАХОПЛЮЮТЬ!

ГАРНЕ У НАС МІСТО!!!

У Луцьк ми приїхали вже близько 17-ї. Вийшовши на автовокзалі, довго крутили мапу, намагаючись зрозуміти куди нам далі. У бік готелю йшов 5-й тролуйбус, але його ще треба було знайти...   Вже стоячи на зупинці читали назви вулиць і зупинок через які проїжджають маршрутки, що зупинялися на зупинці, але знайомих назв не знаходили, тоді вирішили йти навпростець до залізничного вокзалу,де була кінцева зупинка 10-го тролейбуса, що нам підходив найкраще. Від залізничного вокзалу обласного центру ми очікували більше, тут же було пару платформ і приміщення вокзалу, що скидався на якийсь полустанок на кшталт Бобрика чи Яготина... Тролейбуси тут, на відміну від Рівного, хоч і коштували на 5 копійок дешевше, але були у більш занедбаному стані і ходили на багато рідше. Взагалі місто виглядало дещо "неряшливо". Чи то ми вже втомилися від мандрівок?.. Поселитися вирішили в готелі Світязь, що стоїть трохи вбік від центру на набережній річки Стир. Готель ми знайшли досить швидко, навіть спочатку пройшли б мимо, якби не річка. Навіть не сама річка, а поросла травою, кущами та будяками пойма річки. Кімнату зняли за 195 грн   і ще 20 грн доплатили за другу порцію сніданку. Виселитися ми мали до 12-ї, або доплатити ще за півдоби, так як потяг у нас був о 20:40. Тож ми вирішили зранку поснідати, зібрати речі і завезти їх на вокзал і до вечора гуляти містом. А сьогодні хотілося повечеряти і оглянути ту частину міста, яка не входила до "старого міста", де судячи з карти була найбільша концентрація пам"ятників архітектури і старовини, включаючи і замок Любарта. Прогулялися до мосту через Стир, а потім пішли ближче до центру шукати смачну вечерю... На Театральній площі сфотографувалися біля пам"ятника Лесі Українці та біля жирафки!   Навпроти театру розташований Свято-Троїцький кафедральний собор, що побудований ще у 1752-1755 роках і від нього простягається пішохідна вулиця Лесі Українки, де ще сьогодні можна побачити будинки епохи модерну... Тут розташовані магазинчики, кав"ярні, пивні та ресторани. Біля одного з них є скульптура бравого вояки Швейка, що надихнув мене на прочитання цього твору Гашека. В одному з ресторанчиків з приємною музикою ми сіли пообідати... Від цін ми були дещо шоковані, бо звикли вже за кілька останніх років, що на Західній Україні можна смачно, дешево і багато поїсти... А тут ми повечеряли дерунами з грибами, запили це соком і заплатили 100 грн!    Повечерявши ми ще погуляли центром, по дорозі знайшли затишну кав"ярню на завтрашній ранок, бачили пам"ятник святому Миколаю, що є захисником міста і відображений на його гербі та пішли додому відпочивати, бо завтра мав бути довгий але цікавий останній день нашої одісеї...  На сніданок нам запропонували 4 комплексних варіанта, не зговарюючись вибрали 2-й.:-) Поснідавши, зібрали речі,

 здали ключі і пішли пити каву. Потім маршруткою до вокзалу, де лишили свої речі у камері схову і повернулися до історичного центру міста. Місто Луцьк, або Лучеськ, вперше згадується в Іпатіївському літописі близько 1085 року. Назва міста, скоріш за все походить від слова "лука" - вигин річки: річка Стир півколом оточує історичний центр міста. До оборонної системи Луцька входив Верхній замок, що будувався протягом 11-13 століття, та Нижній (окольний) замок з міськими мурами. Верхній замок оточують мури та 3 вежі: Надбрамна, Стирова (над річкою Стир) та Владича (що утримувалась за кошти Владики). У 1345-му році князь Дмитро Любарт зробив замок столичною резиденцією Галицько-Волинського князівства. У 1429-му році великий князь Литовський Вітовт приймає у замку монархів найбільших європейських країн для організації сувмісної протидії османській експанції. Тоді, разом із челяддю, Луцьк прийняв 15 тисяч осіб. У 1452 році місто отримує магдебурське право і невдовзі стає найбагатшим містом Європи. У 1569 році місто переходить під владу Польщі. Цей період позначається будівництвом кафедрального костелу святого Петра і Павла (1606-1610рр), монастирів (кляшторів) бригіток (1624р), василіан (1647р), бернардинців (18 ст), домініканів (18 ст), трінітаріїв (1729 р) та шаріток (18-19ст). В середині 18-ого століття (1752-1755 рр) будується Свято-Троїцький кафедральний собор. У 1795-му році, після розділу Польщі, Луцьк входить до складу Російської імперії.

Огляд історичної частини міста почали з пам"ятнику на честь 2000 років від Різдва Христва, що знаходиться на перешийку між сучасним та історичним центром міста на майдані Ринок. Далі пішли центральною вулицею імені Данила Галицького. Праворуч стоїть пофарбована у яскравий жовтий колір Свято-Покровська церква, трохи далі, за перехрестям, височать шпилі Дому Євангеліє. Перед самим поворотом на міст через Стир стоїть потужна будівля старої синагоги з баштою, яку ще називають "Малим замком" і не дарма, бо має вигляд цілком замодостатньої оборонної споруди. Будувалася вона з кінця 14 століття, перебудовувалася 1629 року, зараз тут винаймає приміщення адміністрація футбольного клубу Динамо. У колишньому старовинному домініканському монастирі зараз функціонує Кирило-Мефодіївська православна церква та духовна семінарія української православної церкви. До будівлі іде гарна трояндова алея з кованими ліхтарями, а перед входом бігають кури... По дорозі від монастиря до замку нам  зустрілася будівля Державного історико-культурного заповідника з гарними кованими навісами, прекрасною вивіскою "під старину" та масивними дерев"яними ставнями. Якби вся історична частина міста мала такий вигляд, то можна булоб з легкістю повірити, що ти ненароком потапив машиною часу у старовинне багате місто благородних лицарів, прекрасних принцес та чудових ремісників. У дворі, за кованими воротами була якась виставка скульптур. У іншому крилі будівлі заповідника у свій час жила і починала свою творчу діяльність Леся Українка. Одразу за цією будівлею перед нашими очима постав красень і велетень римо-католицький костел святого Петра і Павла, що вражає величчю. У нішах стін стоять скульптури святих. Побудований костел у далеких 1606-1610 роках, навпроти нього розташована дзвінниця, що побудована ще у 1539 році, щоправда зараз вона без дзвонів. Під стінами костелу стоїть пам"ятник борцям за незалежність, розстріляним у липні 1941 року бійцями НКВС. Через площу вже видно було в"їздну вежу замку Любарта з дерев"яним містком через колись глибокий рів. Зараз на місці рову столики фешенебельного ресторану. Вхід до замку коштує 5 грн з дорослого та 3 гривні з дитини, але без екскурсовода не можна потрампити до розкопок церкви чи всередину в"їзної брами...

На території замку діють музей книги у будинку повітової скарбниці 19 ст., у Владичій вежі діють експозиції "В"язниця", "Арсенал" та музей дзвонів. Також в приміщенні повітової канцелярії 18 століття, що  знаходиться на території замку, відкритий художній музей. Мури замку і башти збереглися у досить гарному стані, їх гарно відреставрували, але поринути у епоху середньовіччя заважають накриті залізною кришею розкопки церкви Іоана Богослова 12 ст... Не знаю, мабуть тут можна і треба щось придумати... Можливо зверху побудувати муляж цієї церкви, чи зробити це накриття скляним... Також одну з башен можна було б відкрити як оглядовий майданчик, хоча дивитися там практично нема чого... З одного боку міста луки, аж до річки, які поступово забудовуються дачами, з іншого ринок, вигляд на який мабуть найбільше нагадує часи монголо-татарської навали... Взагалі, тут якимось дивовижно-потворним чином переплелися багата історична спадщина з сірістю буденного життя, і це не на користь першого... По території, навіть вірніше по мурам замку, ходили досить довго, поки не зголодніли. На мапі ще лишалося "недослідженими" ще кілька пам"яток архітектури, то ж ми намагалися їх швиденько знайти, а замість цього потрапили на базар... І навіть якщо ті будівлі, що ми знайшли, дійсно були житловий будинок Пузини 16-18 століття, монастир бригіток чи шаріток, то на пустий шлунок і у тому занедбаному вигляді вони не справили на нас потрібного враження. Можливо місто на нас розсердилося на це, бо потім ми ніяк не змогли найти якусь недорогу піцерійку чи кафе, щоб гарно поїсти, але не ресторан з непомірними цінами... Коли ми тричі обійшли центр міста, дійшли навіть до центрального корпусу Волинського національного унівнерситету, де по нашим розрахункам мало бути студентське кафе, але нічого не знайшли, з голодними очима забігли в гастроном і купили 2 булочки та по йогурту... "Заморивши черв"ячка" та вивчивши карту, продовжили екскурсію. Мушу зауважити, що на зупинці в центрі ми натрапили на афішу кінотеатру, де пропонувалося перезгянути мультфільм "Льодовиковий період-3" о 18:00. Ми вирішили, що це може бути логічне завершення суєтного дня і всієї подорожі. До фільму ще лишалося майже 2 години, тож ми ще вирішили подивитися на Київський майдан, прогулятися парком і помочити ноги у Стирі (це у мене ритуал такий). Київський майдан, хоч там і знаходиться Обласна державна адміністрація, а через дорогу Обласна податкова адміністрація і інспекція, мав вигляд недозабудованого пустиря...   До парку йшли пішкипо проспекту Волі, дещо поспішали, бо парк, судячи з усього закладений між меліоративно-осушувальними каналами, мав велику площу.

 

Від пляжної зони на Стирі парк огорожений насипною земляною дамбою висотою у 2-3 метри. На пляжі, практично у чентрі міста було багато відпочиваючих. Берег був обривистий, висотою близько метра, до води прокладені стежки і іноді є навіть бетонні сходи. Ритуал я виконав і ми помчали ловити маршрутку до кінотеатру... А в кінотеатрі, від сьогодні, мультик йшов лише о 16:30...   Була ще одна "фішка" - дитяча залізниця, але про те що вона працює у п"ятницю ми не мали жодних ілюзій... Тож ми вирішили нарешті десь поїсти і випити пива... Час від часу нам попадалася в очі реклама торгового центру ТАМ-ТАМ, ніби там є все що ми хочемо, і навіть піца!   Але на жодному плакаті не було адреси цього чудо-центру!  Покладаюцись на логіку ми сіли в одну з маршруток яка, судячи з переліку зупинок, проїжджає повз Там-Там, але, як,виявилося ми сіли не в той бік, тож знову приїхали до центру, де, здається, ми "примелькалися". Добрі люди показали на карті де знаходиться цей торгівельний центр і якими маршрутами ми можемо туди дістатися... Нарешті ми нормально поїмо! Цей Гіпермаркет виявився через міст від залізночного вокзалу, тож ми мали достатньо часу. Повечерявши супом, лозанею та картоплею з грибами, та запивши все пивом ми зайшли в супермаркет, купили води та шоколадку на дорогу і попрямували на вокзал. Добре, що дядько з камери схову затримався на роботі, тож речі ми отримали без проблем! Чекаючи поїзда, я ще збігав купити розливного квасу... Якісь він не смачний і занадто солодкий у них! Невдовзі підійшов поїзд і наша літня подорож добігла свого логічного кінця!

Кілька "відеослів" про мирний мітинг у Луцьку, розгін майдану "Скотами",Ольгу Білик, йолку для дітей о четвертій ранку, і про те свято , яке вже наближається...

Коли був з друзями у Луцьку, ми знайшли досить цікаве видовище: занедбані квартири, але з євро-ремонтом! Такого ще не бачив - шоб отак покинули майже побудовані квартири та житло!!! Хто знає історію цих забудов? Просто стало цікаво... може хто з Луцьку...?

Світ  12 грудня 2006 17:32	Автор: Лора Ляй
Дім з химерами

Лучани неодмінно ведуть своїх гостей сюди. Як же так – показати принади Старого міста, і не побувати у диво-домі Голованів? Господар звикся до вервечки цікавих, що протоптали сюди стежку, гостинно вітає всіх. Вхід до помешкання-музею вільний, квиточків на вході не перевіряють – сам заходиш і дивишся. Коли завгодно і скільки завгодно. А подивитися є на що! Найбільше кам’яної краси зосереджено удома і на подвір’ї, але якщо пройтися вулицями Луцька, можна віднайти безліч речей, до яких приклали руку Головані. “ТУТ НЕ БУЛО НІ КАМІНЦЯ, НІ ЦЕГЛИНИ”... Господар диво-садиби 62-річний Микола Микитович звикся, що його оселю називають “домом з химерами”. Але наголошує, що для нього будинок - то є добрий вернісаж. Коли архітектор облюбував собі місце під будівництво над Стирем, тут був справжній пустир. За унікальним проектом Ростислава Метлицького на пустирі швидко виріс дім, якому судилося приймати гостей з усіх куточків світу, видозмінюватися, вбиратися у нові кам’яні шати, милуватися у водне плесо і змиритися із тим, що будівництво ніколи не закінчиться. Чи не це справжня мрія творця? “Тут не було ні камінця, ні цеглини, - згадує Микола Головань. – До всього потрібно було докласти рук”. Натомість дім перетворився на місце, де господар реалізовує себе як скульптор. “НЕ В ТІЙ ДЕРЖАВІ МИ З ТОБОЮ НАРОДИЛИСЯ, СИНУ!” Серед сотень і сотень творінь мирно співіснують ренесансні, готичні, барокові, - повністю завершені, і ті, що їх вправна рука пана Миколи ще не “роздягла” з каменю. Потроху до татової справи долучалися діти: донька Наталка – керамік і дизайнер, син Микола був добрим ковалем... На початку 80-х Микола Микитович працював у парку імені Лесі Українки. Там і досі там залишається багацько його фігур, вирізьблених із каменю, вирізаних з дерева. Досі можна розгадувати послання, закладені Миколою Голованем в образи і символи, вийняті із каменю. Підганяв, не давав жити і заохочував до праці щирий ентузіазм. Попри усі травми майстер вкладав душу навіть у найменший витвір. “Не в тій державі ми з тобою народилися, сину!”, - бувало, скрутно зітхав пан Микола, дивлячись на понівечені бузувірами роботи, і знову брався до праці. Виставка вандалізму, що її нещодавно провели у Луцьку – ніщо порівняно з тим, що судилося пережити творінням архітектора, художника-графіка, пластика, скульптора Миколи Голованя. Найвищої точки той вандалізм, за словами митця, досяг у дев’яностих. Де можна було розбити – розбивали, що горіло – спалювали… “РЕСТАВРУЙ, МИКОЛО! ХТО, ЯК НЕ ТИ?” Найбільше дісталося диво-оселі. Варто було ненадовго відлучитися з дому – на творчому подвір’ї порядкували незнайомці. Молоді п’яні компанії, відпочиваючи на березі річки, вправлялися у дурній силі, кидаючи фігури якнайдалі у річку… Реанімувати скульптури по всій області кликали завше Голованя. Бувало, за каністру бензину реставрував і чуже. “Вправляв” ногу Лесі Українці, у Теремно відновляв пам’ятник воїнам-визволителям тощо. “Хто, як не ти?”, - казали, і Микола брався за роботу. На одній з улюблених робіт вирізьблено усю сім’ю Голованів. Тато-атлант тримає стелю над обома ще маленькими дітьми і дружиною… Сина однак не вберіг. - Кожен куточок на цьому подвір’ї дихає Миколою, - каже майстер. – Роботи, створені його руками, я викупив. Тепер продовжую працювати сам. Друзі кажуть: “Тримайся, Миколо”, і я тримаюся... До 920-річчя Луцька у парку з’явився відпочинковий дитячий майданчик “Диво”, Микола Головань днював і ночував у майстерні. Працює для людей, втілюючи цікаві задуми, і не задумується, що попри відсутність регалій уже давно став найпочеснішим мешканцем Луцька.

В Луцьку відбудеться авторалі
.Детальніше...

 Московчани, місцеві комуністи і різні антиукраїнські організації відкрили бетонну брилу чи не найбільшому терористу за всю історію світу.

У Луцьку відкрили пам’ятник Йосипу Сталіну: його місцеві комуністи встановили у коридорі приміщення обкому КПУ.

Про це повідомили у Волинському обласному комітеті КПУ.

Як повідомив завідувач відділу по роботі з молоддю Волинського обкому КПУ Олександр Кононович, гроші на пам’ятник стали збирати ще в 2011 році у центрі міста.

«Этот процесс завершился недавно, и мы открытие приурочили ко Дню освобождения Луцка», - пояснив Кононович.

Від відмовився називати суму грошей, в яку обійшовся пам’ятник, а також його автора. Сказав лише, що погруддя виготовили у Луцьку.

Луцький Сталін виготовлений з бетону і важить трохи більше 100 кілограм.

«Сделали из бетона, потому что если какие-то радикалы попробуют его разбить, то форма все-равно останется и мы сможем наклепать хоть 100 штук новых», – пояснив Олександр Кононович.

«Это все согласовано с руководством партии. Петр Симоненко лично нас поздравил во время селектора. Потому что это знаменательно, что на Западной Украине отважились и нашли средства, чтобы открыть такой памятник», сказав Кононович.

Як ідеться в офіційному повідомленні комуністів, погруддя відкрили «к 70-ю освобождения г. Луцка и прорыва блокады Ленинграда».

У відкритті пам’ятника взяли участь «Антифашистский комитет, Комсомол Волыни, КПУ, представители Русской, Белорусской общин, представители города Москвы в Луцке и другие общественные организации», йдеться у повідомленні.



http://www.volynpost.com/news/26772-u-lucku-vidkryly-pamiatnyk-stalinu-foto

Почінаю росповідь про вулиці Луцька ;) Перші дві: вул. Кафедральна та Драгоманова

 

 

Дивитись повний опис вул. Кафедральна та Драгоманова

Ось знайшов фрази одного волинського радіо ведучого. Сергій Ткачук - це так його звати, працює на радіо "Луцьк" «Не економ слова!-вони нічого не варті.» «Віагра може підняти все… Крім курсу гривні.» «Язик до Києва доведе. А мій може і до оргазму. Питається – де ж тоді Київ?» «Язик до Києва доведе. Всім щасливої дороги!» «Слухач завжди…німий!» «Тверезий ді-джей – сумний ді-джей.» «Памятай про Гонгадзе, здай зразки ДНК завчасно.» «Не мовчи, Ти - не Паша Савельєва на допиті.» «Перед тим, як вийти в ефір, подумай. А якщо тебе хтось слухає?» «Ми бійці «невидимого» фронта і побратими «человека-невидимки». «Звукорежисер завжди правий!» «Не знаєш про що говорити – говори про погоду.» «Слово – не горобець, а коливання голосових зв*язок і повітря!» «Гонорар – дрібничка, але приємна.» «Краще мікрофонна кнопка в руках, ніж мозолі від лопати.» «Язик без кісток – коштує дорожче, ніж з кістками.» «Промочиш ноги – відмовить горло, промочиш горло відмовлять ноги.» «Чим швидше говориш, тим важче тебе піймати на слові.» «З початку було слово… А на радіо «Луцьк» спочатку позивні, а потім слово…» «Те, чим Ти займаєшся у студії, у медицині називається сублімацією.» «Хто за пультом – той і звукорежисер.» «Жінка любить вухами. Зроби приємне слухачкам, язик не відвалиться!» «Бережи горло. Твої вороги – морозиво, холодне пиво, поцілунки на морозі.» «Компютер може «зависнути», а Ти ні! Особливо коли в Тебе завтра перша зміна.» «У зірки п*ять кінців. Судячи з кількості кінців – Ти не зірка.» «Бракує слів? – Купи словник!» «Попов і Марконі винайшли радіо. Завдяки їм Ти і маєш роботу.» «Робота не Кока-кола, вистачить всім.» «П*яний диктор – зайва робота для приберальниці.» «Проїхатись по вухам – це пріорітет радіо-ді-джеїв і автомобілістів.» «Навіть, якщо в Тебе «золотий» голос, його не візьмуть у ломбарді.» «На ефірі довго може бути тільки таксикоман зі стажем» «Поганої музики небуває. Є погані звукорежисери.» «Реклама – кістка в горлі ведучого.» «Пробило на «ха-ха», попустись, згадай про зарплату.» «Внутрішній голос – дублер ненадійний!» «Гнилий «базар» плюс мутна музика в ефірі – причина ДТП! Не бери гріх на душу…» «Пересохло в горлі? Слухайся своєї спраги! Випий пива!» «Кожен має право на дві помилки, тільки мінер на одну…» «БОГ бачить все. Начальство, на щастя тільки чує.» «Не має настрою?Тоді уяви 2мільйони вух наших слухачів. Оце видовище.» «Статистика свідчить – людина бреше кожні 7 хвилин. Не псу статистику, бреши як всі нормальнв люди.» «Мовчання – золото!» (Чарлі Чаплін)

Очистити річку Сапалаївку вирішили громадські активісти Луцька і першу толоку провели на початку липня. Ми підтримуємо екологічні ініціативи лучан.

Ініціатор проекту «Збережемо рiчку Сапалаївку разом» - Ірина Романова.

Сапалаївка починається у с. Гаразджа і протікає через все місто Луцьк.

У результаті липневої толоки річка стала значно чистішою на ділянках у районі вулиць Чехова та Шопена. Було зрізано 3 сухих дерева, що були небезпечними для прохожих та сухі гілки яких сповільнювали течію річки. Також річку Сапалаївку було очищено від гілок, дрібного побутового сміття і пластикових пляшок.

Запрошуємо всіх, хто має бажання і намір, долучатися до акції зі збереження річки Сапалаївки: пишіть на електронну адресу керівника проекту Ірини Романової [email protected] або телефонуйте +38 097 814 05 90.