Золотые правила вышивки рушников (собрано в сети).

Тут будут небольшие повторы, для закрепления-)))

[ Читать дальше ]

Сразу предупреждаю, что очень много текста, мало картинок-)) Использовала много материала, постаралась все впихнуть в одну заметку. Есть противоречия кое где, но как разрешить их не нашла, поэтому все советуют доверять интуиции. Вышивка все таки идет от души.  Эта заметка заканчивает мою подборку об обрядовой вышивке, но тема не заканчивается, и если будет интерес, то могу продолжить выкладывая образцы вышивок и другие интересности.

"Хата без рушника, що сім'я без дітей", - гласит украинская пословица. В современном мире, когда старинные обычаи и традиции уступают место прогрессу, роль Рушника остаётся такой же, как и столетия назад. Он напоминает нам о наших предках, о корнях наших верований, является предметом гордости и оберегом.

[ Читать дальше ]

Еще одна интереснейшая заметка, я хотела написать заметку об украинских рушниках и поняла как многого не знаю. Сколько прерванных традиций мы сейчас восстанавливаем по крупицам. В этой заметке много для меня было нового и малоизвестного. Есть вещи, которые больше я нигде не встречала. Поэтому публикаю целиком, а уж потом через несколько дней обобщу важные нюансы в одной заметке, но более кратко

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник, або лише полотно, котре називалось крижмо, приймали малу дитину, що символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як І у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали у саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги у зоряних світах.

[ Читать дальше ]

Цей рушник у 1939 році жінка в склянній банці закопала в землю і так зберегла до сьогоднішнього дня. Село Добряни на Стрийщині.

Від нього залежать щастя молодої сім’ї, доля майбутніх дітей та добробут родини.

 

Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.

Загибель роду запрограмувала... мати

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки
 
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.

Усі слова зашифровані в символах узорів

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.

І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.

З усіх питань звертатись за телефоном (067) 197-38-74, Тетяна

Десь у ІІІ тисячолітті до н.е. праукраїнці починають записувати тексти (розповіді зірок) на папиру (сувій з липового лика). Глеєм, що стікає влітку з листя липи, наносили на папиру карту скупчення Плеяди, і, поєднуючи лініями зірки, переносили таким чином існуючу інформативну систему. Виявилось, що лінії з’єднань складають певні малюнки і вся система теж являє собою не просто схему, а малярський витвір; Отримане зображення повної інформації (Головної книги буття), яку праукраїнці записали на папиру, зберігалося в таємниці і доступ до неї був обмежений. 

Цій схемі були дані назви, серед яких автор вибрала листи-козир та вузір-колозир, об’єднавши у вузір-козир. вузір-козир є одночасно і абеткою, і збірником всіх можливих малюнків. Сам вузір-козир і окремі малюнки

з нього, тобто тексти, писали на рушниках та писанках, однак сам вузір-козир брали з папири. Виколювання вузорів на рушниках та розписування писанок входило в обов’язки киви, що складали провідну духовну верству суспільства. Це вони створили систему писемності і книгу буття. 

“Вузир-козир" виконував ще й функцію Головної книги буття праукраїнців, яка навчала, пояснювала, розповідала, впорядковувала і звеселяла, торкаючись духовної, матеріальної, психологічної сторін життя людської спільноти і життя окремої людини в ній. Вона подає також опис чужих країв, небесних світил, рослин тощо. Можливо, спеціальні тексти (наприклад щодо лікування) слід шукати у вузорах (малюнках) рушників, писанок”. (Н. Денисюк. “Праукраїнська цивілізація”, с. 14-15) 

Слово “вузір” завжди вживалося вишивальницями, але вже давно вони не сприймають сам вузір, як інформацію, лише як прикрасу. Однак, праукраїнське виколювання вузору на одягу і на рушниках однозначно було викликано віруваннями та обрядами. 

Рушники тоді були, як святе письмо, і навіть прати їх мала право особа (віда) з провідної духовної верстви суспільства. 

Вишивання було життєвою необхідністю, бо кожна людина в суспільстві повинна була дотримуватись певних правил. Ці правила були розписані до дрібниць з урахуванням соціальної та особової психології, необхідних змін у довкіллі. Отже в кожній оселі мав бути як вузір-козир, так і окремі тексти, які мали відношення до цієї родини, або суспільної верстви. Особливо багато уваги приділено у вузорі-козирі козакам.

Ставлення до писанок, різьблення, гончарства, хорового співу (а капела), танців було таке ж саме як і до рушників.

Надія Денисюк встигла відтворити в сучасному вигляді не всі тексти вузіра-козира. Але вже те, що подано у книзі “Праукраїнська цивілізація”, дає уяву про життя того суспільства.

Цікаво, що праукраїнську цивілізацію в ІІІ тисячолітті до н.е. очолювали жінки. Киви (киві), кими, деми розподіляли між собою сфери накопичених знань. Кими відали водну стихію, деми – різні технології, киви – гуманітарні речі: медицину, астрономію, астрологію, філологію тощо. Проте їх об’єднували спільна царина – рідне суспільство та спільна мета – зробити своє суспільство, свою націю якомога досконалішою, тобто якнайкраще пристосованою жити в гармонії з довкіллям і між собою. Практично це здійснювали через життєво необхідні обряди і правила поведінки, від яких не міг відступити ніхто, бо це означало зраду вірі.

Український етнос глибоко всотав традиції матріархату, ревно зберігав їх всі ці тисячоліття, вони стали для українців природними. І завдяки цьому вдалося відкрити прадавнє Слово (вузір-козир), зміст якого пояснив причину незнищенності “українства”.

Людмила Огнєва

“Донеччина”  № 90 4 грудня 2007

Вузир-козир – книга буття українців

Останнє тисячоліття в історії України відоме неймовірними зусиллями нищення будь-яких проявів “українства”. Але воно витикалось в кожнім поколінні, поставало і поставатиме й надалі. Окрім збереження мови, пісень, обрядів, матеріальної культури тощо, зберігся також спільний для українців спосіб мислення, спільні риси характеру, а звідси – й однакова поведінка за певних умов. Пошуку витоків того незнищенного “українства” присвятила свої наукові дослідження Надія Денисюк.

Після тривалого аналізу цілком конкретних проявів “українства” Н.Денисюк прийшла до висновку, що вони (прояви) лежать на рівні підсвідомості, передаються від діда-прадіда, незалежно від того, яке на сьогодні “начальство”. Це означає, що українські національні риси формувались за умов дуже тривалої (понад сотню поколінь) і дуже жорстокої організації суспільства. Таке впорядковане, яким було праукраїнське суспільство 4500 років тому, навряд чи здатна зробити зараз будь-яка держава. Цей період української історії має назву “трипільської культури” завдяки місту Трипіллю під Києвом, де речові докази його існування знайшов археолог Інокентій Хвойка.

Надія Денисюк аналізувала згаданий період під кутом зору соціології, теорії релігії, використовуючи інформацію з історії, археології, географії, етнографії, психології, інформатики та інших наук. Вона намагалася створити “інформативну систему понять, за якою можна було б читати тексти поза нашими знаннями.” Їй таки вдалось отримати систему кодування усної мови чи то пак, – письмо праукраїнців. Нажаль, Надія Денисюк пішла з життя, не завершивши свою працю. Залишились журнальні статті та книга “Праукраїнська цивілізація”, де описано лише загальні риси системи кодування праукраїнської мови. 

За думкою автора праукраїнці довірили свою мову зіркам як вічній надійній пам’яті. Адже вік зірок вимірюється мільйонами років, а зміни у їхньому розташуванні повільні, 5-7 тисяч років для них – це мить.

Найзручнішими для спостереження на широті біля 50° у часи, про які йде мова, були зірки скупчення Плеяди (Волосожари) в сузір’ї Тільця.  Кожну зірку скупчення праукраїнці позначали певним скороченим словом. З назв зірок складались “розповіді” – тексти літературні, релігійні, пояснювальні, заповіді, заборони, які зазвичай передавалися усно за допомогою співу, повторювань та у витворах гончарів.

(Далі буде)

 А чим ви прикриватимете свої Пасхальні кошики? Виріб виконано традиційними техніками «хрестик» та «настилювання» у широкій кольоровій гамі. Пильніше роздивитися великодній рушник можна у збільшеному варіанті.

 

Замовити можна тут http://onlineshopm.com/presents/easter/rushnik-vishitij-velikodnij.html

Ціна: 70,00 грн. (доставка по Україні)