Ти мене на світанку розбудиш...
- 28.07.21, 21:47
28 років тому 15 лютого вивели радянські війська з Афганістану. Цій події був присвячений захід у технікумі. На сцені дівчата й хлопці читали вірші, сердечні сповіді матері й сина, а на мультимедійному екрані - кадри війни, і чорний тюльпан, і групи бійців, переважно з автоматами біля бойових машин (а на одній БМП на башті жовтою фарбою напис "Украина", ніби синівський привіт дорогій Батьківщині); і звучать афганські пісні, складені тоді, в ті воєнні часи. Пісні російською мовою в середовищі нинішніх українців. Слова пісень проникливі й не радянсько ура-патріотичні, а відверті у своїй простій, душевній ліричності.
Дівчина, зовсім юненька, серед глядачів у залі затято нервово і тупо, а то якось трохи несамовито бездумно, чи то до самозабуття, чи щоб таким заняттям ухилитися від думок тика пальцями в сенсорний екран свого телефону. Це окремих дратує, бо ніби байдужа ще й мобільником очі засліплює декому відблисками променів сонця, що заглядає у вікно. Та незабаром дратівники міняться на спантеличення, бо та раптом заплакала, сльози часто стікають по щоках. Вона так само часто намагається їх витерти рукавами светра. ЇЇ подруга схилилася до неї й почала заспокоювати, гладити по плечу, по русому волоссю. А юнка показала їй у телефоні якесь фото, і в подруги теж змокли вії. Русява дівчина трохи заспокоїлася, коли подруга у співчутті аж геть схилила голову на її плече. Однак чисті крупні сльози ще котилися і дівчина знову витирала лице синім рукавом.
- Чого плакала, Олю? – спитали.
- Мій батько загинув під Дебальцевим… 2 роки вже… 18 лютого
Сесія на носі, про те так впадляк шось вчити. Деньок цікавий видався. Отже спробую відворити його
Встав о 04:30, ну відповідно ранку. Трохи роздуплився, пішов в бедрум (в сенсі ванну), ну туди-сюди черга дійшла до зубів. Взяв щітку намочив, беру тюбик пасти а він сука порожній! Мля, шо робити? Дихнув в крушку, смердить! Ну, думаю, вігня! Сполоснув рот простою водою, по шурував щіткою. Дихнув, смердить, але менше Нічо, думаю, прорвусь! Приїду в Луцьк-куплю жвачку Проснулась Мама, я й кажу шо пасти нема. Ну кароче паста знайшлась, просто її забули витягнути з продуктової сумки. Зуби почистив, дихнув, не смердить! Ура Далі впринципі нічого цікавого не було, дві години в Еталоні, наушники-в них музичка (переважно реггі ), і смердучі сільскі алкобразерс які їдуть на роботу, загалом як завжди.
Вже їдучи по Луцьку вирішив що в унівєр пішки не піду, вийшов на зручній зупинці-там маршутки легко ловитит. Ну кароче прочекав я свою одинацятку десь з 25 звилин, замерз сука! Власне я поїхав маршуткою по одній причині, цією маршуткою мала їхати дівчина яка мені подобається і яка менне відшила два роки тому... Ніхера собі як довго Просто в неї вчора був бйоздік і я хотів купити їй квіти. Ну мої очікування виправдались, на одній із зупинок зайшла вона. Ну все, далі продумою план дій: приїхати в унівєр, сходити на п,ятачок купити квіти і знайти ганца щоб їй ті квіти вручив. Все просто! Приїхали, вона пішла на пари а я на пошуки ганца! Та не тут то було, знайомих нуль! Походив, зі пів години жодного знайомого прогульщика! Видно що сесія на шнобелі, всі стараються на парах хоч в останні дні побути. Ну вирішив ганца знайти потім а зараз піти по квіти, бо залишилось пів годни до перерви. Пішов, купив, прийшов, якраз перерва. Квіти завбачливо залишив на посту охорони, ну щоб з ними не світитись. І як знав! Зайшов в їдальну, бачу сидить вона а за іншим столиком потенційний ганєц! Ну підішов, пошепки розрулив ситуацію,на моє здивування він погодовся! Ура! Та правда нічого не вийшо, чувішка впала на мороз і квіти не взяла. Або вона щось запідозрила, або просто захотіла пограти в Міс Недоторканість. Я готував себе до такої ситуації, але все одно настрій різко погіршився і захотілось додому.
Квіти не пропали! Сьогодні бйоздік в моєї кураторши, от їй я їх і подарив, помимо тих що складалися групою.
Одну пару проседів, далі впадляк! Ну думаю відпрошуся і поїду на на 13:00 додому, по планам в дома мав бути о 15:00. Половину пари проседів і гайда на автостанцію, підхожу до каси по білета, а мені в відповідь "Рейс відменнений". Млять... Наступний через пвтори години! Сука! Знав би краще на парі залишився 300 гривень за таксі давати не хочеться, та й каси такої з собою немає. Ну загалом прокукав я півтори годинни на вокзалі, дочекався свого автобуса, який запізнився і геть вбитий о 16:40 забрався додому. Зараз думаю чи їхати завтра на пари, чи може ну його нах...