хочу сюди!
 

Татьяна

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 44-65 років

Замітки з міткою «думка»

«Мне не с кем больше говорить...»

В эти дни мы все часто повторяем слово «ад». Так вот я вдруг поняла, что ад — это не то, что делает наша власть. И не то, что делают титушки или «Беркут». И не то, что делают самые радикально настроенные протестующие. Ад — это то, что у некоторых в головах.

Поначалу я ещё пыталась вести диалог с людьми, выражающими недоумение и возмущение Майданом. Потом поняла, что у каждого из нас — своя сложившаяся точка зрения, которую не поколебать.

В диалоги больше не вступала, просто принялась с любопытством изучать альтернативную реальность, повторяя себе постоянно, что все мы имеем право на своё мнение, и каждую точку зрения надо уважать. Старалась вести себя крайне миролюбиво, и за всё это время отфрендила ровно одного человека — даже не за позицию (она там как раз не самая жёсткая), а за лицемерное и подлое поведение.

И вот знаете что. В эти дни мы все часто повторяем слово «ад». Так вот я вдруг поняла, что ад — это не то, что делает наша власть. И не то, что делают титушки или «Беркут». И не то, что делают самые радикально настроенные протестующие. Ад — это то, что у некоторых в головах.

У человека, с которым я хожу по одним офисным коридорам (слава богу, не здороваюсь!) — и который пишет в фб о необходимости немедленно расстрелять всех «понаехавших», довольно оперативно распространяя это понятие с тех, кто приехал на Майдан, до тех, кто вообще имел наглость когда-либо переехать в Киев. На меня, то есть. На мужа моего. На мою сестру. На огромное количество моих друзей. А чо мы, в самом деле. Расстрелять.

Или у другого моего шапочного знакомого, который, не жалея восклицательных знаков, говорит, что правильно снайперы стреляют по журналистам — «А чего эти журналисты туда попёрлись???» (вопросительных знаков он тоже не жалеет). И в самом деле, чего. Журналисты. В место самых актуальных событий. Сидели бы дома, конспектировали речи Азарова. Стрелять, стрелять!

Или у милой образованной женщины, прекрасного главного редактора, которая вдруг осознала, что, привезя своих сторонников в Мариинку и заплатив им за «поддержку власти» деньги, Партия Регионов поступила ЧЕСТНО и ОТВЕТСТВЕННО (капслока нынче вообще никто не жалеет). В отличие от оппозиции, которая своим сторонникам не платит. Безответственная какая.

Я, пожалуй, ещё раз вступлю в диалог. Попробую ответить на некоторые популярные тезисы. К примеру, на «Любой закон должен соблюдаться, а протестующие его нарушают, хотя сами вроде как говорят, что они за верховенство законов!» Вы, может, забыли, что в гитлеровской Германии существовал закон, согласно которому соседи должны были «сдавать» евреев. Отличный закон, правда?

А Госдума соседнего государства внесла на рассмотрение закон об уголовной ответственности близких родственников преступника. Тоже прекрасный, остро нуждающийся в исполнении закон! Законы, «принятые» нашей Радой 16-го числа — тоже соблюдём. Порядок должен быть!

Вы только учтите, что законотворчество в той Украине, которую вы защищаете, — процесс стремительный и неконтролируемый. И завтра Рада вполне может принять закон об изъятии у населения, скажем, машин «Хонда CRV» старше 2011 года, с параллельным сроком владельцу и его близким родственникам (хорошая машина, «отбирайте у всех, несите мне, мне надо!»). Или закон о немедленном выселении всех жителей городов Южного Берега Крыма — а чего, ЮБК маленький, а аппетиты у Семьи растут.

Или закон о выселении жителей из киевских новостроев. В общежития и коммуналки. Без компенсации стоимости жилья. Власть же пообещала помочь доблестным «беркутовцам» в решении жилищных проблем. Думаете, фантастика? Но наша Рада, как показал опыт последней недели, с легкостью может принять вообще любой закон, делающий существование власти легче и приятнее. И если у вас «нужная» машина, вы живёте в Крыму или купили квартиру в новострое, вы тогда не жалуйтесь, а смиренно исполняйте эти законы.

Тезис «эту власть некем заменить» — тоже хороший. Во-первых, проблема не в необходимости заменить эту власть кем-нибудь вотпрямсейчас. А в необходимости иметь возможность заменить ее когда-нибудь вообще. Эту, следующую, любую другую — если она перестанет делать хоть что-то на благо народа и займется исключительно собственным обогащением.

А для этого как раз и надо противостоять попыткам отрезать все законные и демократические пути к смене власти. А во-вторых, вы видели эту власть? Разворовавшую страну, уничтожившую Конституцию, сделавшую возможными вооруженные столкновения в центре столицы? Не знающую не то что какого-нибудь иностранного — даже родного языка? Считающую Чехова «великим украинским поэтом»?

Знающую только один способ ведения экономической деятельности — брать деньги взаймы и раскладывать их по нужным карманам? Принимающую бюджет, в котором содержание внутренних войск стоит В РАЗЫ больше трат на всю медицину и образование, вместе взятые? И вы действительно думаете, что её не на кого заменить? Как сказал один мой друг, «замену им трудно найти разве что в кунсткамере».

Вот еще тезис: «Гражданская война — это самое ужасное, что может произойти». Дорогие мои, так ведь война уже идёт! Только не гражданская — а война власти против своего народа. И началась она задолго до Майдана. Вспомните Врадиевку — это, по-вашему, не битва власти против людей?

Вспомните отмену Конституции — это что, не бой против гражданского общества? Вспомните, наконец, десятки, сотни случаев, когда судьи / депутаты / помощники судей / дети депутатов / партерегионовцы сбивали людей на пешеходных переходах, лишали жилья, отбирали налаженный бизнес — это что, не война против своего народа? И разрешение милиции стрелять по гражданам — лишь логическое продолжение этой войны.

И последний мой любимый тезис — «Нельзя поддерживать фашистов». Вот с этим соглашусь. Нельзя. Только у меня и у вас, по-видимому, разные определения слова «фашизм». Для меня фашизм — это возможность безнаказанно «винтить» граждан прямо на улицах и упекать в тюрьму без суда и следствия (потому что «судом» и «следствием» это уже не назвать). Фашизм — это избиение несогласных. Похищения людей.

Возможность поднятыми руками принимать любые законы, защищающие право власти воровать и убивать. Стрельба по мирным гражданам. Я рыдала вчера ночью от ужаса, когда смотрела интервью с Игорем Луценко. У него выбиты зубы, разбит глаз, сотрясение мозга. Его били прутьями по пяткам — и он не может ходить.

Вот это — фашизм. А не факельное шествие по городу. Я плакала сегодня в машине по дороге на работу, пытаясь осмыслить смерть людей, которых снайпер застрелил на Грушевского. Вот это — фашизм, а не портрет Степана Бандеры. Я зажмуривалась, не в силах смотреть, как «Беркут» избивает человека на колоннаде возле «Динамо», а потом бросает его вниз с 13-метровой высоты. Вот это — фашизм, а не красно-черные флаги.

То, что происходит в нашей стране — это Мордор. И мы его победим. А то, что у вас в головах — это настоящий ад. И его, наверное, победить «снаружи» невозможно. Я больше не буду вступать с вами в диалог. Я поняла, что мне не просто не о чем с вами говорить — мне не с кем говорить.

И я не считаю больше, что любая позиция достойна уважения. Вашу я не уважаю.

До свидания.




Евгения Коротич, опубликовано в блоге на сайте d3.ru

Сучасне вагітне майбутнім

 Вельмишановне панство з блогерів і всіх інших, хто читає чи проглядає мої дописи тут або деінде, - як я вже зазначав в минулому, я використовую цей ресурс просто для оприлюднення своїх матеріалів. І все! Мені тим Інтернет і цікавий, що я можу розмістити що хочу і забути, тобто не думати як далі донести думку суспільству - вона вже є доступна для всіх бажаючих, отож можу спокійно рухатись далі.

Далі буде Майбутнє і мене турбує, яким воно буде. Маю тверде переконання, що в житті нічого не відбувається просто так спонтанно: все має певний збіг сукупних обставин, серед яких можливі випадковості, але спільний знаменник всеодно буде закономірним. Не буду зараз обтяжувати всіх прикладами і доводами - їх безліч. Хочу сказати про інше: я викладаю свої знання і роздуми тут для спільного використання всіма, хто того забажає - ото і все.

Також хочу зазначити, що я не претендую на те, щоб бути найрозумнішим за всіх - а навіщо воно мені? Мій імператив дії походить з іншого: якщо я втаємничую свої розумові знахідки в собі через завищену самокритичність, то зроблю зле, бо не мені вирішувати, що є насправді мудре, а що - не дуже.
Все вирішуєте ви, мої читачі. Знайдете собі цікаве і корисне - добре, але як не станете читати - теж не пропадете, як і я не пропаду з того.
Я дуже полюбляю притчу про сіяча, що розкидує зерно, але в кожної зернини своя доля і не кожному зерняті дано прорости і вирости до повноцінного колоса.
Як ще люблю повторювати іншу сентенцію: - Якщо врожай поганий - всеодно треба сіяти знову і знову.
Моя робота як я її вбачаю: засівати думками українські інтелектуальні грунти. Я плекаю УКРАЇНСЬКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ЕЛІТУ МАЙБУТНЬОГО.  Придумав для цього віртуальний проект Соціальна партія України "Гарт" (СПУ "Гарт") http://gartua.io.ua/ - з тим і буду рухатись далі.

З повагою - Богдан Гордасевич.

Сучасність і "Правитель" Нікколо Макіавеллі



Рівно через 20-ть років я перечитав найвідоміший твір Нікколо Макіавеллі "Правитель" і здивувався тому, як змінилось моє сприйняття одного і того тексту: в 30-ть я був сповнений власного егоцентризму, тому наголос ставив виключно на поняттях керівництва, як  "правитель", "повелитель", "володар" тощо, тоді як у свої 50-т в мене наголос змінився виключно на одне: народ, народ  і ще раз - народ!
Звичайно у 1991-му році всі ми мали тоталітарне минуле і відповідні світоглядні принципи, тому вважали головним в керівництві країною просто  в абсолюті персоналії державної влади, тобто конкретних людей. Такою є психічна константа для соціуму в тоталітарному суспільстві: ми були твердо переконанні, що державне і наше особисте благополуччя залежить виключно від тої людини, яка стоїть на чолі державної влади, тоді як ми є звичайні виконавці "великомудрих розпоряджень" і не більше того. Такою була і моя особиста позиція, тому вчитуючись в текст досить невеличкого за об'ємом політичного трактату "Правитель" Нікколо Макіавеллі, я вишукував інформацію про досконалого правителя в ідеалі.
Варто зазначити, що в СРСР цей твір видатного італійського мислителя середньовіччя був заборонений і традиційно піддавався заочній нищівній критиці як підручник щодо політики зверхцинізму та підступності. Перевірити, що все так і є не було можливості, бо книги для ознайомлення простій людині не дістати, а Інтернету тоді не існувало. Заборонене тому і було цікавим, що було забороненим: значить є підстави не давати знати того всім людям. Насправді я був дещо розчарованим від першого прочитання Макіавеллі, тому що не побачив тут чогось надзвичайного подібно до кабалістичних замовляння: проказав - і стаєш володарем царства! А це виявилась  така собі своєрідна технічна інструкція з порадами і прикладами,  скерована на державних управлінців, і яка за своїм цинізмом не більша від навчання студентів-медиків у так званому "анатомічному театрі", де наглядно показують  на людському трупі як правильно розтинати тіло людини і що в ньому де є.
З іншого боку, враховуючи відстань в часі в 400 років, твір дійсно є величезного інтелектуального потугою, який варто обговорити  в порівнянні з сучасними реаліями, що я і маю на меті зробити далі. Просто хотілось зазначити оновлення і свого погляду на цей величний документ епохи, як і оновлення світових реалій. Однозначно можна ствердити, що свідомість більшості людей в Україні, як і загалом в світі,  базується не на авторитарно-тоталітарних системах державного керівництва, а на виборних і колегіальних, тобто - демократичних. Тому я обговорюю далі твір "Правитель" Нікколо Макіавеллі з позицій суто як представника народу, а не претендента в Правителі, як це мені уявлялось раніше.

1.
Одною з головних рис у Нікколо Макіавеллі стосовно його політологічних праць є їх специфічна прагматичність і максимальна об'єктивність у висновках, що і спричинило до звинувачень у цинізмі. В усі часи в основі владних інституцій були як благородні методи і помисли опанування влади, так і підлі, причому домінували власне останні - підлі риси, тому що всяка влада за своєю природною суттю є підлою. Чому? Тому що будь-яка влада незалежно від її форми втілення була, є і буде методом насилля одних над іншими, а будь-яке насилля не може бути благородним. Навіть у найпростішому прикладі, коли батько лупцює неслухняну дитину - це потрібно, щоб вона стала слухняною, але з етичного боку це негарно. Отож воно і є, що влада підла від початку. Чи ж варто дивуватись, що найкраще почуваються при владі люди підлого гатунку, а не благородні. Якщо благородні люди волею долі опиняються при владі, то їм надважко розібратись в правилах підлості і підступності, без яких справжньому Правителю не довго бути в правителях.
Щодо доказу жорстокості влади, як і Макіавеллі, візьму біблійний приклад - особу царя Соломона, щоб розглянути відому притчу про суперечку за дитину двох жінок: ситуація патова, тому що обидві жінки вперлися у своєму домаганні на немовля, а тестів на ДНК тоді не існувало, тому цар Соломон знайшов "мудре" рішення і наказав розрубати дитину навпіл і віддати кожній з жінок рівну частку. Одна з жінок погодилась на це, а інша вжахнулась і відмовилась від дитини на користь суперниці, а по цьому вчинку цар Соломон і визнав справжню матір. Мудро? Надзвичайно. А якщо заглянемо у тектоніку подій: царський суд - найвищий, тому злочинець має бути покараним - це однозначно. Демонстрація безсилля для влади царя виключається. (Свіжий приклад: засудження тинейджерок з Pussy Riot)  Кожна з жінок знала, що за привласнення чужої дитини  її чекає сувора покара, як і знали вони, що якщо цар наказав розітяти дитя - його справді розітнуть навпіл. Якби існував сумнів - сперечались би до безкінечності, але сумнівів не було! Сумнівів не було! Дитина реально могла загинути після такого наказу царя Соломона, тому справжня мати вирішила взяти на себе покару, аби зберегти дитяті життя. Яскравий приклад влади, як "мудрої жорстокості" чи "жорстокої мудрості".
Не берусь стверджувати, що Нікколо Макіавеллі свідомо писав твір "Правитлеь" з метою навчати мистецтву політики починаючих благородних правителів і тим примножувати їх кількість, але стверджую однозначно, що для людей мудрих і порядних політиків конче потрібно вивчати твори цього письменника власне для глибинного розуміння змісту влади як "суто прагматичне дійство життя", граничне з жорстокістю медиків-хірургів, які розтинають тіло людини для її ж спасіння. Знову використовую порівняння з медициною, тому що їх використовує у своєму трактаті сам Макіавеллі, зокрема хочу навести мою улюблену цитату, хоча таких улюблених є ще чимало, але тут я б сказав, що звучить програмна тема всього спрямування як цього твору Нікколо Макіавеллі "Правитель", так за своїм змістом і всього доробку мислителя: вчення, як запобігти лиху, поки воно жевріє з тиху.

Глава 3 "Про перемішані держави": "...Римляни поступали так, як належить чинити всім мудрим правителям, тобто думали не тільки про сьогодення, але також і про день завтрашній, тому намагались усіма силами запобігти можливим бідам, що неважко зробити, якщо вчасно застосувати необхідні дії, бо якщо дочекатись, коли лихо настане, то ніякі вже дії не допоможуть, якщо стан критичний і невиправний.
Тут  стається те саме, що з хворобою на сухоти (туберкульоз - Ред.): лікарі стверджують, що спочатку цю хворобу важко  розпізнати (діагностувати - Ред.), проте легко вилікувати; коли ж хвороба задавнена, то її легко розпізнати, але дуже важко вилікувати. Подібний стан речей і в державі: якщо своєчасно розпізнати започаткування недуги, що дано тільки мудрим правителям, - то позбавитись від неї досить просто, проте якщо вона розповсюдилась настільки, що кожному стає помітна, то вже ніякі засоби не допоможуть."

Прикладів на підтвердження даної тези можна навести безмір, але для нас найактуальним є  як приклад розвал Російської імперії майже водночас з Австро-Угорською, як і зовсім свіжий розвал СРСР так само з того порядку, тоді як Китай завдяки мудрому правителю Ден Сяопіну вчасно запобіг недузі. На жаль, про Україну цього сказати не можу, тому що явно видно вже усім, що наша держава глобально хвора в усіх аспектах завдяки немудрим правителям від початку і до тепер, а те що відбувається зараз включно з поділом держави за мовними критеріями однозначно веде до розколу України і втрати її соборності, тобто знищення унітарного державного управління.

2.
Наступною хочу навести кілька цитат: одну коротку, а другу - значну за розмірами з Глави 6  "Про нові держави, опановані власною силою чи звитягою":

"Обмірковуючи життя і подвиги цих чоловіків (Мойсей, Кир, Тесей), ми переконуємося в тім, що доля послала їм тільки випадок, тобто  постачила матеріалом, якому можна було надати будь-яку форму:  якби не з'явися такий випадок, доблесть їх згасла б, не знайшовши застосування; а не володій вони доблестю, марне з'явився би випадок."
Тут подано точну характеристику феномену лідера: момент і людина взаємопов'язані, що ми і спостерігаємо. В Росії вискочив до гори харизматичний лідер Володимир Путін, тоді як в Україні з цим проблема катастрофічна. Найкращий з можливих випадків був у Віктора Ющенка, але як ми побачили в підсумку - історичний момент не знайшов свого справжнього героя ані героїні... Як і персона теперішнього  президента України Віктора Януковича явно не відповідає моменту сучасності щодо України для глобальних вчинків реформування держави, а не її розвалу, як ведеться дотепер. Чому так? Ось про це наступна цитата з Макіавеллі:
"Той, хто стає правителем доблесним шляхом, на зразок вищезгаданих провідників, тому влада дістається важко, але утримати її легко, а труднощі здобуття влади виникають почасти через нові порядки і правила, що правителі змушені вводити для зміцнення нового устрою і власної безпеки. Варто відзначити, що немає починання, що так само важко задумати, з успіхом провести в життя і безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги реформатора - усі ті, хто розкошував при колишньому режимі; а ті, кому нововведення можуть піти на користь, захищають його досить прохолодно. Ця відсутність підтримки пов'язана почасти зі страхом перед супротивниками, на стороні яких закон, почасти з сумнівів людей, що не вірять у нововведення, поки вони не підкріплені досвідом. Тому всякий раз, як супротивники мають у своєму розпорядженні можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж навпаки запопадливості в підтримці не виявляють, так що нові порядки виявляються під загрозою. Бажаючи глибоко вникнути в цей предмет, варто розібрати,  чи є ці реформатори самостійними чи залежать від інших, тобто чи залежні вони для досягнення своїх цілей просити про чиюсь допомогу чи можуть застосувати власні сили. У першому випадку майбутнє їм нічого не обіцяє, і вони нічого не досягнуть, але якщо вони залежать тільки від себе і можуть примушувати інших, тоді в більшості випадків їм нічого не загрожує. От чому всі озброєні пророки перемогли, а всі беззбройні загинули, адже крім усього іншого, народ має мінливу природу, його легко в чому-небудь переконати, але важко утримати в цьому переконанні. Тому потрібно бути готовим силоміць змусити вірити тих, хто утратив віру. Мойсей, Кир, Тезей і Ромул недовго могли б підтримувати дотримання своїх законів, якби  були беззбройними, як доводять події в наш час із братом Джироламо Савонаролой (і Віктором Ющенком - Ред.), що потерпів крах зі своїми новими порядками, як тільки людність перестала йому вірити, і він не міг утримати тих, хто повірив йому раніш, як і змусити повірити тих, що сумніваються. Отже, подібні діячі зіштовхуються з безліччю труднощів, і всі небезпеки, що зустрічаються їм на шляху, вони повинні переборювати своєю доблестю. Але пройшовши через небезпеки і завоювавши повагу, розправившись з тими, хто мають відчувати до них заздрість, вони перебувають у могутності, пошані, безпеці і достатку."

Як бачимо, що в усі часи бути державним реформатором ставало надскладним завданням для особистості правителя, тому мало хто таке подужав. Найяскравішим прикладом вдалого реформаторства для нас є, і що цілком відповідає тезам Макіавеллі, - Йосиф Джугашвілі-Сталін, який зумів реформувати царську Російську імперію з її виродившимся самодержавством та дворянством, як провідною верствою, у ще глобальнішу світову імперію СРСР з абсолютним тоталітарним ладом на обширі від Курил аж до західних кордонів майже всієї Східної Європи і навіть далі по цілому світу. Варто визнати Ульянова-Леніна і його наступника Джугашвілі-Сталіна величезними світовими реформаторами, які і силою переконання, і переконуванням силою - зуміли побудувати новий соціальний лад таким, яким його хотіли бачити. Подальші реформатори, як Микита Хрущов та Михайло Горбачов відповідають категорії  реформаторів-балакунів без сили, тоді як правитель Леонід Брежнєв навпаки був  приклад сили без реформ, тобто консерватором, отже він зберігав існуючи порядки не вдаючись до своєчасних реформ, чим повторив долю царату, де замість дворянства загнивала правляча комуністична номенклатура. При своєчасному реформуванні СРСР можна було врятувати, але на наше щастя - цього не сталось.
Стосовно нашої України, то ми бачимо повну відсутність людей-провідників, які здатні на реформи правдиві, хоч і зі значним ризиком для себе з причин, що їх вказав Макіавеллі. Простий приклад щодо реформування величезної системи різноманітних пільговиків, які є абсолютним соціальним анахронізмом для держави з ринковою економікою, але покажіть мені такого лідера в Україні, який наважиться скасувати і реформувати на справедливий лад цю існуючу злочинну систему пільг - немає такого. Клас пільговиків є найагресивнішим в політикумі України, тоді як прості люди, які фактично оплачують цей прошарок - до дивного байдужі в цьому питанні, щоб підтримати подібного лідера, який забажає справедливості, тобто скасування пільг у тому вигляді, які існують тепер в Україні. Страшно і нецікаво це і для нашого наявного правителя. Краще не зачіпати і якось воно буде, а якщо і завалиться, то вже після нього - так він сподівається.
З іншого боку я часто доводжу своїм опонентам, що там вгорі звичайні люди, звичайні! Таки, як і всі ми! Тому чекати від них чогось надзвичайного тільки тому, що вони опинились на важливих державних посадах - це просто смішно. Хотілось би, звичайно, бачити там мудрих і достойних мужів-державників, але де ж їм взятися? Який народ - така й еліта...
Знову ж таки це абсолютно однозначно має визначення у Макіавеллі, що я спробую довести наступною великою цитатою з глави 9 "Про громадянське єдиновладдя": "Перейдемо тепер до тих випадків, коли чоловік стає правителем своєї держави не шляхом підступу чи беззаконня, але в силу побажання співгромадян - для чого потрібна не так особиста доблесть та вдача, а скоріше сприятлива кон'юнктура і пронирливість. Потрібно зазначити, що такого типу єдиновладдя - його можна назвати громадським - стверджується або на вимогу знаті, або на вимогу народу. Тому що нема міста, де б не відокремились подібні два полюси: знать бажає підчиняти й пригноблювати народ, тоді як народ не бажає знаходитись у приниженні та гнобленні; взаємопоборювання цих сил вирішується трояко: або єдиновладдям, або безвладдям, або свободою.
Єдиновладдя встановлюється або знатю, або народом, в залежності від того, кому першому випаде зручний момент. Знать,  усвідомлюючи, що вона не зможе протистояти народу, звеличує когось з свого прошарку і проголошує його правителем, аби прикриваючись ним задовольняти власні забаганки. Так само і народ, усвідомлюючи, що не може змагатися проти знаті, звеличує когось, щоб під його орудою знайти для себе захист. Отже тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, важче втримати владу, чим тому, кого привів до влади народ, тому що коли правитель оточений знатю, яка вважає його рівнею собі, то він не може ні давати розпорядження знаті, ні мати незалежного стилю правління. Тоді як той, кого обрав до влади народ, править самочинно і довколо нього немає нікого чи майже нікого, хто б не бажав йому підкорятись. Поза тим, неможливо чесно, без здирництва щодо інших, задовольняти забаганки знаті, однак  це можливе - за вимогою народу, тому що у народу значно чесніша мета, аніж у знаті: знать бажає пригнічувати народ, а народ не бажає бути гнобленим. Зверх того, з вороже налаштованим народом нічого не можна зробити, оскільки він чисельний, тоді як зі знаттю - можна розправитись, бо вона малочисельна. Народ, в гіршому випадку, просто відсторониться від правителя, тоді як від ворожої знаті можна очікувати не тільки те, що вона відсторониться від правителя, але що вона буде діяти проти нього, оскільки знать розумніша і проникливіша, підступніша, через що вишукує заздалегідь шляхи до порятунку і заграє перед тим, хто сильніший. Також додам, що правитель не вільний обирати народ, але спроможний обирати знать, тому що саме він має право карати і прощати, наближати і піддавати гонінням. (...) Отже якщо правитель прийшов до влади за допомогою народу, то він повинен намагатись втримати його дружбу, що зовсім не важко, тому що народ вимагає тільки одного: щоб його не пригноблювали. Проте якщо правителя привела до влади знать всупереч народу, то найперший його обов'язок - добитися доброзичливості від народу, що не важко зробити, якщо узяти народ під свій захист. Люди завжди готові щиросердечно довіритись тим, від кого очікували всіляке зло, але отримали добро, що особливо пригортає своїми благодіяннями, з чого народ навіть більше симпатизує такому правителю, аніж якби привів його сам до влади.  Домогтись підтримки народу можна різними засобами, які я не стану обговорювати, тому що вони перемінливі від ситуації і їх неможливо підвести під одне правило.  Зауважу тільки в завершення, що правителю належить бути в дружбі з своїм народом, тому що у складний час він буде ним покинутий напризволяще."
Однозначно, що вплив народу на правителя є домінуючим, але для цього народ має впливати! Діяти! І ця спільна дія народу є сумарною величиною конкретних вчинків окремих людей, тобто величина впливу на пряму залежить від масовості народного волевиявлення. І навпаки, чим пасивніший народ - тим впливовішою на правителя стає знать, завдання якої, як вже визначено: гнобити народ, обдирати його, збагачуватись за його рахунок.  Що ми наразі і маємо в Україні.

 (далі буде)

"Правитель" Нікколо Макіавеллі за адресою
http://spavedfront.io.ua/s218079/gosudar_nikkolo_makiavelli

Люди не довіряють цій владі – експерт

Від блогера.   Думка цього фахівця особливо показова. Адже Євген Копатько не лише *донецький*, а й один з тих, хто не соромився визнавати свою прихильність до провідних політиків свого регіону. І при цьому досить послідовно відстоював необхідність відповідальності будь-якої влади перед виборцями.     Соціолог Євген Копатько вважає, що однією з головних проблем України є те, що люди втрачають довіру до інститутів держави. Про це він сказав під час прес-конференції, передає кореспондент УНН. "У нас є недовіра суспільства до влади і немає діалогу влади з суспільством", - зазначив експерт.

За його словами, в Україні вперше за всю історію є абсолютна вертикаль влади: Президент, Кабмін, парламент, губернатори. "Що є позитивним, це те, що вона є, що вона не конфліктна", - наголосив експерт.

Але, за його словами, ця влада неефективна з точки зору можливостей.

Водночас він наголосив, що сьогодні у країні спостерігається дуже тривожна тенденція: люди втрачають довіру до інститутів держави. І це важливо. "Піде ця влада, пішла минула влада. Хто прийде їм на заміну? Давайте поставимо це конкретне запитання", - зауважив експерт.

"Доки не буде діалогу влади та суспільства, це стосується будь-якого політичного режиму… Доки це не станеться, нам буде дуже складно щось робити в суспільстві. Ми дуже вразливі ззовні. І для того, щоб ми стали консолідованою країною, ми маємо домовитися всередині. Тоді нам легше буде розмовляти із зовнішнім світом", - додав він.

думка...

_-_-_-_-_-_--__--__---__--__--_-_-_-_-_-_

Чогось болить душа,

І серце щось щемить.

Й не розумію я...

Не в силі це спинить

---

Затаєна й сумна,

Жива й водночас ні,

Оспівана в піснях,

Закалена в вогні...

---

Одна серед думок,

Незвична й незбагненна.

Як тисячі зірок...

Та лиш вона знаменна

---

Здається не дійти

Та все одно іду,

В палаючі світи,

Лиш знаючи мету

---

Чогось душа болить

І біль не пропадає,

І серце так щемить,

Зове й не відпускає

---

Ту думку, що одна,

Ту що покИ жива...

І розумію я,

Що буду йти і далі...

---

-----------

__----___---________

Топ-горем страны назвали Ющенко, Януковича и русский флот .

Оранжевая революция и принятие Конституции были одними из решающих событий в жизни Украины за 20 лет независимости.

Такое мнение выразили эксперты в опросе, проведенном Фондом "Демократические инициативы" по случаю Дня независимости.

Так, среди событий, которые в решающей степени определили направление развития Украины, эксперты чаще всего упоминали Оранжевую революцию 2004 года, в абсолютном большинстве - с положительной стороны.

К важнейшим событиям за период независимости Украины с положительным влиянием эксперты также отнесли принятие Конституции 1996 года, принятие акта провозглашения независимости, проведение референдума о независимости, акцию "Украина без Кучмы" и введение национальной валюты - гривны.

Среди главных событий с негативным влиянием эксперты выделили "кассетный скандал" вокруг убийства Георгия Гонгадзе, подписание "харьковских соглашений" в 2010 году, победу Виктора Януковича на президентских выборах 2010 года, победу Виктора Ющенко на президентских выборах 2005 года, конституционную реформу 2004 года.

Также к негативным событиям эксперты отнесли соглашение о базировании Черноморского флота России на территории Украины 1997 года, победу Леонида Кучмы на президентских выборах 1994 года и приватизацию государственной собственности в 1990-х годах.

Крайне неоднозначную оценку от экспертов получил отказ Украины от ядерного оружия.

   Основными достижениями Украины за 20 лет независимости эксперты чаще всего называли отсутствие гражданских конфликтов внутри страны, проведение Оранжевой революции, сохранение независимости Украины, опыт проведения демократических выборов, принятия Конституции 1996 года, установление относительно демократического режима, введение национальной валюты, постепенное сближение с Евросоюзом и утверждение относительной свободы слова.

   К главным поражениям Украины на ее 20-летнем пути независимости эксперты зачислили тотальное распространение коррупции, олигархизацию экономики и политики, неспособность избавиться от зависимости от России, неудачную евроинтеграционную политику, отсутствие независимой и справедливой судебной системы, низкий уровень жизни населения.

  Также среди поражений эксперты назвали несправедливую приватизацию, отсутствие системных реформ, неспособность отстаивать национальные интересы на международной арене, построение неэффективной экономической модели и неспособность вступить в НАТО.

   По 10-балльной шкале эксперты оценили уровень демократии в современной Украине на 4,4.

   Кроме того, эксперты преимущественно негативно оценили успехи Украины в большинстве общественных сфер.

   Так, в той или иной степени негативно был оценен прогресс Украины в таких сферах: борьба с коррупцией, формирование системы справедливого судопроизводства, обеспечение социальной справедливости, обеспечение достойной старости, здравоохранение, борьба с преступностью, формирование украинской нации и т.д.

   Нейтральную оценку получили усилия Украины в таких сферах: развитие гражданского общества, развитие демократии, развитие институтов независимого государства и обеспечение равноправия женщин и мужчин.

   Преимущественно положительно эксперты оценили успехи в двух сферах: обеспечение равноправия национальных меньшинств и обеспечение свободы вероисповедания.

   Всего было опрошено 65 экспертов, в частности, в нем приняли участие: директор Фонда "Демократические инициативы" Ирина Бекешкина, заведующий отделом Института социологии НАН Украины Александр Вишняк, научный директор Школы политической аналитики Алексей Гарань, депутат от НУНС Тарас Стецькив, председатель правления Центра прикладных политических исследований "Пента" Владимир Фесенко.

Источник: УП

Починати діяти потрібно вже

Почув від цікавою людини цікаву думку: даремно ми не дали перемогти Януковичу у 2004. Цікаво було б почути огрунтування такого погляду у минуле, тому що я більше дотримуюсь погляду: добре так, як є, хоча хотілось би кращого. Тобто в загальному плані динаміка розвитку суспільства в Україні як поступ від "зони і її зеків" до громадського співжиття вільних людей - мене влаштовує, особливо у порівнянні з країнами-братами по нещастю перебування в СРСР.
В котре переконуюсь, що живе безпосереднє спілкування значно продуктивніше і динамічніше за спілкування в Неті, але водночас воно чисто енергетичне і мало що лишає фіксованого. До того ж спроба фіксувати розмову навіть пост-фактум виглядало б як суцільний сумбур фраз і думок. Описати важко, а не записати означає знищити, бо найперше правило журналістики звучить так: якщо відбулась подія, але про неї ніхто не дізнався - значить події не було.
Найголовнішим в цій ознайомчій зустрічі було те, що дві діаметрально протилежні за своєю генезою, а саме: літератор-демагог та інженер-прагматик, - і знайшли повне порозуміння в головних позиціях сучасного державницького стану в Україні:
1. Двадцять років українське суспільство зріло-визрівало і зараз настає слушна година для... Для всього, тож від нас простих-непростих громадян України тепер залежить, чи ці зміни будуть позитивні чи деструктивні щодо процесу створення громадянського правового і справедливого суспільства в Україні.
2. Ринкова економіка в Україні називається "тіньовою економікою", яка і є головною потугою в майбутньому, а головним завданням є збільшення максимально отої тіньової економіки, щоб можна було без шкоди для держави і людей знищити нікому не потрібну деградовану надбудову державної економіки разом з її анти-анти-анти... державним бюрократичним апаратом.
3. Максимально спрямовувати зусилля на соціальне примирення різних верств в Україні, а не на конфронтацію. І багаті, і бідні, і середні, і службовці, і приватні бізнесмени,і навіть депутати - це все наші люди, громадяни України, а тому нам краще домовлятись про умови нормального співжиття, аніж вишукувати гарної ворожнечі. Зміст простий: багаті не повинні платити за бідних, чим нас постійно спокушають, а багаті повинні допомагати бідним перестати бути бідними! Звичайно що при цьому багаті вже не будуть такими аж багатими, але вони залишаться живими, що, погодьтесь, вартує часткових жертв.

Це основні напрямки, а узагальненим було рішення робити регулярно подібні зустрічі зацікавлених людей для обміну думок і вироблення чітких постулатів та керунків щодо співдії на майбутнє.
Як літератор, я б обіграв зміст нашої розмови таким чином: був час, коли Слово і було Ділом, але вже надійшов час, коли Слово є початком Діла, щоб по часі Слово постало за результатом Діла.
В Україні вже є багато людей, які беруться до діла самотужки на всласний розсуд і їх вже не зупинити, що і добре. Просто варто скоординувати наші зусилля, щоб не плутати справи одне одному. Так я думаю, тому вважаю за потрібне робити подібні до нашої зустрічі-наради в доброму товарствві добрих людей задля доброї справи.


Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Обмен Савченко: РФ в качестве побитой собаки




1. Не смотря на то, что одну гражданку Украины обменяли на двух граждан РФ (счет как бы в пользу России), это именно украинская победа. Почему? Все очень просто: Украина, как только стало известно о похищении Савченко, боролась за ее освобождение Надежды. Россия не прилагала никаких усилий к освобождению своих «сынов». Весь мир боролся за Савченко. Даже в самой России многие (и я в том числе) выступали с требованием освободить ее. А граждан РФ, находящихся в украинских застенках, игнорировал даже консул РФ в Киеве. По ТВ врали, что его, якобы не пускают украинцы, но МИД об этом ноту протеста почему-то не заявлял.

Соответственно, выглядит со стороны это следующим образом: мир давил-давил, и додавил-таки Путина. Тот не выдержал двухлетнего прессинга и сдался. Вопрос: если Путин хотел вызволить из неволи двух граждан, что ему мешало согласиться на обмен сразу, то есть год назад, когда капитан Ерофеев и сержант Александров были взяты в плен под Луганском? 

Зачем нужно было устраивать позорнейшее судилище над Савченкой, которую обвинили в убийстве, совершенное в тот момент, когда она уже находилась в плену, о чем заявили даже свидетели обвинения? Если бы обмен состоялся ранее, РФ не опозорилась бы на весь мир со своей пошлой пародией на суд?

2. В историю этот день войдет именно как день освобождения Савченко. Кто такие капитан Ерофеев и сержант Александров, никто даже в РФ не знает. О них не сообщали ежедневно федеральные телеканалы, о них не говорили политики, МИД не делал заявлений. Никто не видел родственников пленных. Некторые укроСМИ даже запустили утку, что они арестованы, дабы не создавали ненужной Путину шумихи. Ну, насчет ареста – это, конечно, перебор, но «люди в штатском» основательно поработали с женами и родителями наших спецназовцев, и те набрали в рот воды. Даже Ерофеев с Александровым не могли дозвониться домой.

Единственные СМИ, которые весь год пытались держать в фокусе судьбу наших пленных – либеральная «Новая газета» и не менее либеральные «Эхо Москвы» и «Радио Свободы». Наши поцреотики, которые любят надрывно орать на митингах, что «русские своих не бросают», на деле показали, что не только бросают, но и забывают. Вы, молчали, суки трусливые! Зато сейчас, разумеется, начнете хором петь об очередной победе главкрысы.

Весь мир требовал свободу Надие, но миру было насрать на двух раненых «террористов» из Рашки, потому что самой Рашке было насрать на них. О, как бы повезло Путину, если бы Ерофеева и Александрова просто убили бы в том бою 16 мая! Как вариант – они бы покончили жизнь самоубийством. Но они почему-то не захотели подыхать за ЛуганДонию и кремлекрысу, и создали им массу проблем, став первыми российскими военнослужащими, попавшими в плен там, где «их нет и никогда не было».

3. Надежда Савченко, отправляясь воевать на Донбасс, написала заявление об увольнении из ВСУ (формально она находилась в отпуске). Соответственно, Киев имел полное право заявить, что она не является военнослужащим. Оно и проще – денежное довольствие платить не надо, никаких социальных обязательств в случае ее смерти. Да и вообще, гораздо проще, если похищено частное лицо, которое по доброй воле отправилось воевать на Донбасс. Опять же, кто знает, как она могла повести себя в плену…

Капитан Ерофеев и сержант Александров из армии не увольнялись и находились в ЛуганДонии в составе своего подразделения 3-й отдельной гвардейской бригады специального назначения. Но Минобороны тут же от них отреклось, заявив, что на 16 мая они не являлись действующими военнослужащими. Допустим, что так. А 15 мая еще были? Почему бы генералам не представить публике рапорта об увольнении, не показать командира бригады, который скажет об этом? Почему не дали слово женам пленных?  Уж они-то точно были в курсе о статусе своих мужей. 

Рашка к своим спецназовцам-неудачникам отнеслась откровенно по-блядски. Народ Рашки отнесся к ним так же. Хоть одна партия или общественная организация выступила с требованием спасти наших пленных? Хоть один митинг в их поддержку прошел хотя бы в родном городе Тольятти, где базируется 3-я гвардейская бригада? 

Я уж молчу про самих рашкованских военных, которые суть трусливые рабы. Их товарищей кинули, от них отреклись, о них лгали. Врховный главнокомандующий плюнул в лицо всей армии. Аримя утерлась. А чо, опущенцам это как божья роса!

Как Украина боролась за Надю, которая вдруг стала символом нации, описывать не буду. Гугл в помощь. Ей даже звание Героя Украины присвоили.  Сравнение явно не в пользу РФ.

4. Савченко вернулась на родину с триумфом. Ее встречали сотни журналистов. Ерофеева и Александрова в спецтерминале Внуково встречали только RT, Первый Канал, «Россия» НТВ. И то - вопросов задавать не разрешили. Из родственников на встречу приехали одни жены. Контраст со встречей Савченко просто невообразимый.

5. Савченко стала мировой медиа-звездой. Она с первых минут после приземления самолета (президент Порошенко послал за ней борт №1) начала давать интервью (уже заявила, что готова вновь вернуться на Донбасс и воевать до победы) и ближайшие дни только тем и будет заниматься. Ее встречает лично президент страны.

Ерофееву и Александрову не разрешили раскрывать рта, прессе не разрешили задавать им вопросы. Что с ними будет? Они просто исчезнут из поля зрения общественности. Ну, возможно, через пару дней будет инсценировка пресс-конференции, на которую будут допущены только лояльные Кремлю СМИ, на которой они не скажут ничего о том, как же они оказались в Лугандонии. И после этого они исчезнут так же, как исчезли 10 долбоебов-десантников, «заблудившихся» в августе 2014 г.

Они исчезнут, а Савченко стала легендой при жизни. А теперь еще и политической фигурой первой величины. А теперь представьте такую фантастическую ситуацию: она станет следующим президентом Украины. Во главе соседней страны станет человек, люто ненавидящий РФ. А кто в том виноват, кроме самой РФ? Ох, умеет же Рашка заставить себя «любить»! А потом рашкованы еще удивляются: а чо это весь мир против нас ополчился? Почему нас не уважают? А за что вас уважать, терпилы позорные?

6. Как по разному вели себя в плену наши «спецназовцы» и Савченко говорить будем? Думаю, в этом нет нужды. Контраст очень резкий.

7. Поражает и разница в поведении государственных лидеров. За твиттером Порошенко с придыханием следит весь мир. Путин трусливо спрятался, за него отдувается заикающийся Песков. Да, кстати, особый смысл имеет и дата обмена - у Порошенко сегодня двухлетняя годовщина президентства.


Вывод: сегодняший обмен – это победа Украины, а РФ предстает перед всем миром в виде побитой собаки. Как дело представит внутренняя пропаганда, значения не имеет. Ну что, ватнички, чем крыть станете? Давайте, расскажите мне, что я жидобандеровец, продался госдепу, посоветуйте мне валить. Что вы еще можете сказать? Методичек-то новых еще не получили.

***

Доброго Здоров*я всім співвітчизникам цього ранку 1-го січня!

Ще раз З Новим Роком, що настав!
  

Не знаю як кому, я тут недавно, але мені подобається тенденція, що простежується в нашому товаристві - жінки-учасниці прикрашають Канал, наповнюють його затишком - кожна замітка тепла й ніжна. Чоловіки все продовжують з*ясовувати хто правий, хто винний.... так.. кожному своє.. Жінки-Берегині, Чоловіки-Воїни.. так повинно бути, бо це є Гармонія..

Тож Хай Новий Рік принесе Україні Мир і Гармонію !

Будьмо!

Ранкова  гармонічна  кава:






Податки і ми - як навчити українців любити Батьківщину?

Автор:Валерій Зацепін, економічний оглядач, спеціально для Inpress.ua
30 травня 2013, 09:00 380 0
(переклад Гугла, тому десь чому)

Любити Батьківщину по-справжньому - це значить не тільки починати день з її співу гімну (нехай навіть і державною мовою), а в День Незалежності гуляти виключно у вишиванці...
На жаль - для справжнього патріота сьогодні цього далеко не достатньо. Любити Батьківщину в сучасних нам капіталістичних реаліях - значить вчасно і, по можливості, чесно платити податки.

Гроші замість почуттів
Подібне визначення істинного патріотизму виглядає парадоксальним тільки на перший погляд, бо є найбільш прагматичним поясненням його суті, на відміну від інших, які на дев'ять десятих складаються з ідеологічних догм і емоційних абстракцій.
Отже - громадянин любить, щоб його життя, власність і інтереси були захищені - як всередині країни, так і за її межами. Найбільш ефективним захисником усіх цих безумовних цінностей (ще з часів Великої Французької революції прикриваються гаслом захисту "прав і свобод") є сильна держава.
Але для того, щоб держава була сильною і могло допомогти своїм громадянам, йому необхідні... гроші, гроші і ще раз гроші, левова частина яких надходить саме в вигляді податків з кишень свідомих громадян.
Таким чином, платник податків розплачується не тільки за порівняно безпечне (хоча і не завжди безбідне) сьогоднішнє існування, але і за деяку тінь впевненості в завтрашньому дні (яка, погодимося, в Україні досить примарна).
Все разом і становить комплекс соціальних гарантій, які товариство отримує від держави в обмін на кошти, що надаються на утримання його представників - від письмоводителя у селищній раді до Президента.
Саме такі меркантильні - суто грошові - взаємини пов'язують суспільство з державою набагато більш міцно, ніж голі почуття (які не можуть бути особливо теплими за визначенням з обох сторін).
Зауважимо також, що ніщо так не сприяє об'єднанню нації і держави в цілому, як фіскальний патріотизм, відкидаючи можливість подвійного (потрійної і більше) громадянства за самою своєю економічною суттю. Адже серед власників двох (і більше) паспортів сьогодні навряд чи знайдуться бажаючі в повному обсязі сплачувати податки на утримання відразу двох (і більше) держапаратів...
Українці ж в цьому питанні пішли ще далі. Кажучи просто - наші співвітчизники (у тому числі - і проживають за кордоном) дуже бажають отримувати від держави ефективний захист і допомогу, однак при цьому не хочуть за це платити!
Результати такого "особливого" ставлення до настільки інтимного питання як сплата податків ми і бачимо сьогодні. Це - відсутність належних соціальних гарантій для населення всередині країни і вельми невисокий авторитет України як держави на міжнародній арені.
При цьому громадяни (від підробляють пенсіонерів до непрацюючих мільйонерів) посилено роблять вигляд, що чесно сплачують податки, а держава - настільки ж сумлінно прикидається, що може їх захистити - від зубожіння, хвороб, фінансових пірамід, міжнародних терористів тощо.
Причому, якщо великі українські буржуї "оптимізують" податки, відводячи мільярди в офшори, середній і малий бізнес намагається "домовитися" з фіскальними органами на місцях, а пересічні громадяни просто намагаються заробити один на одному пару сотень гривень (не сплачуючи ні копійки рідній державі) і при цьому - ще залізти в кишеню державі через велику дірку пільг.
Після цього всі без винятку скаржаться на низький рівень життя (малі можливості для бізнесу, відсутність якісної безкоштовної медицини/освіти та ін.) в "цій країні", але при цьому фактично продовжують... красти у "цієї країни" (точніше - у себе самих) щодо світле майбутнє, намагаючись прожрать його в сьогоденні. Щоб потім знову - скаржитися і ...красти: хто по-крупному, хто - за дрібниці.
Підсумок: в особистому плані середньостатистичний українець живе все краще. Не вірите? Порахуйте наскільки збільшилася кількість авто на дорогах та у дворах. І це - на тлі постійного подорожчання палива. Зауважимо, що значну частину серед цих авто становлять легковика бізнес-, а то і преміум-класу, офіційно належать "тимчасово безробітним"...
Додайте до цього число квадратних метрів (в окремих будинках і квартирах), реально припадає на середнього українця. А також - скільки у нього так званої "інвестиційної нерухомості, яка очікує чергового зльоту цін на ринку і скільки квартир під здачу (без сплати податків, зрозуміло).
Цілком природно, що на тлі безперервного зростання "чорних" і "сірих" доходів практично всіх груп населення України, офіційні зарплати (особливо в бюджетній сфері) збільшуються куди як більш скромними темпами.
Настільки ж смішними (навіть у порівнянні з нашими найближчими сусідами) виглядають і зарплати українських силовиків (армія, МВС, СБУ), покликаних захищати суспільство, яке може, але не хоче за це платити.
Ну, а порівняно невисокі офіційні доходи чиновників з певного рівня все ж непогано компенсуються можливістю брати хабарі. Однак це аж ніяк не сприяє підвищенню ефективності роботи держапарату в цілому та підвищенню авторитету держави як всередині держави, так і за її межами.
До речі, це спостерігається вже на третьому десятку років української "незалежності", тобто в той час, коли більшість не тільки пост-соціалістичних, але і пост-радянських держав вже успішно перехворіли цією дитячою хворобою.
Платники податків (всіх масштабів) більшості молодих демократій просто змушені були зрозуміти, що без вкладення своїх кревних у зміцнення держави, розраховувати на отримання якого-небудь задоволення від спілкування з ним, щонайменше, наївно.
Однак настільки ж наївно припускати, ніби до цієї простої думки суспільство (в будь-якій країні) приходить самостійно, виключно в силу своєї вродженої свідомості. Щоб по-справжньому (гаманцем) полюбити свою капіталістичну Батьківщину, народу деколи необхідна допомога - яких зовнішніх обставин (фінансові кризи, стихійні лиха, війни та інші катаклізми), або рідної держави, яке може переконати його в необхідності такого сильного почуття. Причому самими різними методами.
Якщо в'їхати у владу на протестних настроях ще можна, то втриматися у владі на них не можна. Для цього потрібно вже використані протестні настрої погасити і перетворити "революційну" натовп настільки ж слухняну масу податних одиниць, які (при грамотному до них ставлення) будуть плодитися, розмножуватися і справно платити податки, підтримуючи тим самим владу.
Ця проста істина справедлива для керівництва будь країни, причому поза залежно від його політичного забарвлення і сповідується ідеології. Секрет успіху простий - держава має створити умови, при яких великі власники не захотіли б занадто вже сильно ухилятися від сплати податків, а основна маса пересічних платників податків просто не змогла б цього зробити.

Для будь-якої політичної сили, яка б хотіла втримати владу в Україні, це означає:
1. Створення основних бюджетоутворюючих галузях та контролює їх великому капіталу комфортних умов роботи всередині країни та ефективний захист їх інтересів за кордоном (на світових ринках).
2. Формування порівняно чесних умов ігри держави з середнім та малим бізнесом, які б стимулювали їх зростання.
3. Поступальний розширення бази оподаткування на основну масу населення, в т.ч. на її додаткові, "неофіційні" доходи, які за своїм обсягом часом значно перевищують офіційні.
4. Ведення ефективного інформаційного супроводу проведених реформ, для отримання підтримки основної частини електорату і запобігання інформаційних диверсій політичних опонентів.
До речі, останній пункт особливо важливий, хоч і стоїть дещо осторонь від традиційних сфер інтересів "міцних господарників", які надмірно захоплюються "чистої" економікою. Адже в умовах нестійкого положення керівництва країни проведення будь-яких, навіть самих благодатних реформ без надійного інформаційного забезпечення приречене на безумовний провал.

Любов з криком та інші задоволення
Що ж стосується інших пунктів, то поки їх виконання супроводжує тільки власний успіх. Так, спроби стимулювати національний капітал поступово згорнути офшорні операції, що починалися керівництвом країни в 2010 - початку 2011 року, поки виявилися не дуже вдалими. Зокрема, потік реінвестицій з офшорів (наприклад, з Кіпру), помітно знизився після зміни влади в 2010 році, потім знову набрав силу і в даний час продовжує зростати випереджаючими темпами.
Сумнівною по своїй ефективності представляється і спроба ввести в дію в Україні так званий "податок на розкіш" - тобто фактично переконати великих власників піти на самооподаткування додатковим податком. Економічна складова подібного кроку (додаткові доходи в бюджет) поки виглядає вельми примарно, а PR-складова (яка могла б сприяти деякому зниженню соціальної напруги в країні) за три роки так і не отримала розвитку.
Несподівано більш ефективними виявилися дії нової влади по відношенню до "дрібним крамарям" - представникам середнього і малого бізнесу, на яких українська опозиція розраховувала й як на потенційних фінансових донорів, і як на справних постачальників гарматного м'яса для чергової "революції".
Незважаючи на всю запеклу критику і прогнози чергового апокаліпсису влади, запровадження норм нового Податкового Кодексу сприяло не тільки зростанню збору податків, але і помітного збільшення кількості дрібних підприємців. Замість того, щоб втрачати час (а значить - гроші) в якості масовки на "Податковому Майдані", вони вважали за краще зіграти з державою за новими правилами (і заробити при цьому). Судячи з усього, задоволеними залишилися обидві сторони.
Наприклад, згідно з офіційною інформацією Міністерства податків і зборів, тільки в січні-лютому 2013 року, бізнесмени самостійно нарахували і виплатили державі 995,1 млн. грн. єдиного податку, що майже в три рази (!) більше, ніж отримав від них бюджет за аналогічний період минулого року (346,2 млн. грн.). А за підсумками перших чотирьох місяців ця сума перевалила за мільярд (1,7 млрд. грн.)
Кількість офіційно зареєстрованих індивідуальних підприємців за підсумками минулого, 2012 року, збільшилася на 130 тис. чоловік (до 1 млн. 200 тис.)
Таким чином, при трохи більш ніж 10%-м зростання лав "дрібних крамарів", добровільні податкові надходження від них зросли на 300% - цілком достатньо для того, щоб говорити якщо не про повну фіскальної відданості середнього і малого бізнесу, то, принаймні, про його відносної лояльності до діючої влади.
Що ж стосується посилення податкового уваги до доходів широких мас "маленьких" українців, то в цій галузі держава поки діє з наполегливістю асфальтоукладача: тихо, повільно, невідворотно і... з майже такою ж грацією.
Одним з перших сигналів цього тихого настання стало формування єдиного реєстру нерухомостіз внесенням в нього докладної інформації про її власників і введення настільки ж єдиної системи її оцінки (ближче до ринкової). Таким чином готується атака на найбільш прибутковий (масовий) сектор тіньових доходів наших співгромадян - торгівля і оренда нерухомістю, на якій сьогодні так чи інакше заробляють мільйони українців, вважаючи за краще нічого не платити державі.
Ефектним (і ефективним) продовженням такого курсу може стати складання єдиного реєстру громадян пільгових категорій (з перевіркою кожного з пільговиків), яке намічено керівництвом країни на найближчий час. Хоча тема оптимізації кількості пільг в Україні (з їх поступовою заміною на адресну грошову допомогу) і виходить за рамки даної публікації, цей процес самим безпосереднім чином пов'язаний зі здійсненням фіскальної політики.
Справа в тому, що після "чистки рядів" пільговиків, багато бізнесменів-індивідуали та цілі підприємства позбудуться можливості недоплачувати податки державі. Це навряд чи викличе у "скривджених" особливий ентузіазм - навіть якщо з'ясується, що протягом довгих років вони користувалися податковими пільгами незаконно, тобто по суті залазили в кишеню своїм більш законослухняним співвітчизникам...
Ну, а точкою кульмінації взаємних почуттів держави і суспільства в Україні стане введення обов'язкового загального декларування доходів - усіма громадянами країни. За попередніми даними, "всенародне" обговорення такого законопроекту почнеться вже в цьому, 2013 році, а практична реалізація - вже в 2014-му (після того, як буде зібрана вся відсутня інформація про неофіційних джерелах доходу громадян).
У тому, що подібна податкова революція (вже без лапок) в Україні рано чи пізно станеться - сумніватися не доводиться. Адже декларують свої доходи громадяни більшості розвинених капіталістичних демократій, суспільство яких ми так прагнемо потрапити. Ось тільки заявлені керівництвом країни строки (за рік до президентських виборів) викликають деякі сумніви.
Вже зараз можна уявити, який вой піднімуть з цього приводу найбільш "незалежні" мас-медіа України, які перебувають на повному утриманні різних опозиційних сил та їхніх зарубіжних спонсорів. Дивуватися цьому не доводиться - втім, як і того, що чинна влада вже звикла давати своїм опонентам козирі в самий незручний для себе момент.
Що ж - тим виразніше буде видна роль ефективної інформаційної підтримки перетворень, без якої боротьба за уми і гаманці платників податків загрожує виплеснутися з інформаційного простору в простір реальне - тобто просто на вулиці...
http://inpress.ua/ru/economics/10953-nalogi-i-my-kak-nauchit-ukraintsev-lyubit-rodinu

bogdan.gordasevic 03.06.2013, 13:55
Бажаю автору усамітнитись у такій державі, де "Ну, а точкою кульмінації взаємних почуттів держави і суспільства в Україні стане введення обов'язкового загального декларування доходів - усіма громадянами країни." Не перетворюйте життя у зону, а робіть так, щоб податки ставало вигідно платити добровільно - це дуже складно, але можливо, якщо таким розумноподібним базіканням буде не місце в головах справді розумних людей.

bogdan.gordasevic 03.06.2013, 13:49
Автор статті нагадує мені нашу сучасну освіту в Україні: знання дає начебто розумні, але толку від них мало для легкого працевлаштування і життя реального.
Також не треба підміняти поняття: "сплати податків" там, де реально йде примусове "здирання податі"
Державі податки активно сплачують тоді, коли держава підконтрольна платнику і він реально відчуває це. Коли ж бюджет в наглу розкрадають - тільки дурень буде сплачувати податки добровільно і за тими принципами, що задекларовано тут. Сучасна держава скоріше є насосом викачування статків з населення, чим гарант його добробуту, тому: "наша песня хороша - начинай сначала"


7%, 1 голос

13%, 2 голоси

80%, 12 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна