Ти впевнено вступаєш , Листопаде,
в свої права.
Здавалося, нема вже правди...
а ні - жива!
І хоч так боязно тебе стрічати з кожним роком.
Все впевненіше йду до тебе крок за кроком.
І сіре небо стало більше.
Такою чорною земля!
Людина кожная стає мудрішою,
Через той біль у серце, що немає вороття
в те славне літо, де було життя.
То похорон!
І кожний щось хоронить
Хто безтурботність,
Хто любов
А той, хто не любив...як я
Минулорічний залишок любові гонить ...
І так наївно хоче закохатись знов.