Кана озирнулася... Місто видавалося безлюдним, зважаючи на пізню годину, але ще можна було почути глоси чоловіків, яких саме намагалися витурити (хоча і в доволі чемній формі) з шинку, розташованого при головній площі міста. Наближався час, коли крокувати вулицями міста мали право лише солдати варти та порівняно нечисленні представники місцевої знаті. Заможність дає деякі переваги... А втім...

       ...Незадовго до цього масштабні бойові дії на півдні країни, коли навалу племен "степової спілки" насилу вдалося втримати, коштував життя не тільки представникам простолюду, але й багатьом "нобілям", які очолювали військові загони. Разом з тим примара перемоги була доволі невиразною і гостро стояла потреба поповнення війська. Населення, як йому і належить, не спішило зростати. Натомість королю Асґрубу довелося, згідно з реаліями часу, вдатися до щедрот своєї скарбниці, яка за несприятливих обставин могла відкритися вже зовсм не для тих, до кого він мав прихильність.

       Двоє чоловіків, заточуючись, вийшли з шинка. Долинув грубий тренований голос:

- Послухай, Хільбраде, а чому це в тебе плащ пропалено у стількох місцях?

- Розумієш, то на мене якось дмухнув червоний дракон!

- І з чого б то ти поліз до червоного!?

- Та в мене ж вистачає розуму аби не смикати за хвоста кам'яного!

       Почувся гучний регіт. А втім, за цими двома спостерігала не тільки Кана, але й кілька чоловіків, які стояли на іншому боці площі неподалік від собору. Їх не можна було як слід роздивитися через накидки з доволі грубої тканини та каптури, які закривали обличчя та робили дещо схожими на примар. Кана, призвичаєна до темряви, могла більш-менш виразно роздивитися подібні деталі. Сам ж вона загорнулася у дорожній плащ зі шкіряними смугами для додаткової міцності й підкладкоя, яка дозволяла у разі потреби використовувати його замість ковдри.

       Кана наблизилася до будівлі зі стрімчастими шпилями, й притулившись спиною до стіни, почала поглядати як на одних, так і на інших. За кілька хвилин Хільбрад та його компаньйон порівнялися з дивними постатями.Почувся брязкіт заліза й у темряві щось зблиснуло. Це не віщувало нічого доброго й Кана підбігла до людей. Відвідувачі шинку саме намагалися витягти свою зброю з піхов. Натомість їй вдалося відразу ж завдати гарного удару, від якого один з нападників осів на землю. Чоловіки, не зважаючи на доволі вдалі (та витратні) відвідини "громадського закладу", порвіняно добре трималися та відбивали удари. Нова комбінація дівчини виявилася не менш успішною і ще одна "примара" впала у куряву. Двоє інших "осіб у каптурах", швидко зорієнткувавшись, кинулися до найближчого провулка, звідки вони явно розраховували потрапити до "грабіжницьких вулиць".

       Останні залишки хмелю у голові Хільбрада ще вирували, коли він поглянув на того, хто так несподівано втрутився у бійку. Доволі гнучка постать, яка разом з тим явно мала досвід у володінні зброєю, до того ж, не найгірший. Але темрява все одно не була такою вже "прозорою", оскільки місяць вже встиг сховатися за хмарами.

       Кана вирішила не ускладнювати собі життя можливою зустріччю з вартовими, які саме мали патрулювати вулиці, й запропонувала "шановним лицарям" пройтися цієї пори вулицями чудового міста. Зважаючи на останні події, чоловікам лишалося тільки погодитися. Освітлення на вулицях фактично не було й тільки де-не-де промінь падав зі шпарини у якомусь вікні.

       Казарми королівської гвардії розташовувалися за кілька кварталів від площі й шлях був знайомим трохи чи не кожному солдату. Поруч знаходився порівняно невеликий, але ошатний на вигляд, будиник начальника, де він і жив. Разом з тим кімнат та "господарських приміщень" у ньому було вдосталь. Перед входом стояли на варті двоє воїнів, які віддали честь, побачивши наближення "керівництва". Одного з них одразуж відрядили до казарм аби звідти направили когось на "місце інциденту". Іншого ж відіслали до того-таки шинка по пляшку найкращого вина, як тільки можна було  у ньму знайти (оскільки саме тут зазвичай відбувалися пишні святкування перемог і шановні "пани офіцери" не скупилися при нагоді заплатии відповідні кошти за належну "якість").

       Тільки вже у вітальні, сівши з гостями у крісла перед каміном, Хільбраду вдалося належним чином роздивитися дивного воїна, який так вдало трапився їм у нагоді. Ним виявилася приємн на вигляд моложава жінка, зовнішній вигляд якої свідчив про тривалі тренування та навіть... Наявність відповідного досвіду.

       Некваплива розмова зав'язалася у поважному тоні. Кана розповіла, що належить до воїнського роду з країни, яка знаходиться на схід від володінь короля Асґруба. Разом з тим її цікавили інші держави, а також було значне баження опанувати щось нове та незвичне, удосконаливши свої навички володіння зброєю. Не зважаючи на значний подив від того, що розповіла співрозмовниця, Хільбрад запропонував їй свою допомогу аби підкреслити свою вдячність. Кана ж одразу попрохала аби її зарахували до війська Його Короівської Милості. Це вже не дуже здивувало капітана. Він відзначив, що війна забирає чимало людей, а навіть з-поміж тих, хто є наближеним до короля. Що ж до умов зарахування до гвардії, то відповідні списки особисто затверджує "Й.К.М." і для цього зацікавлена особа повинна мати доволі високу підготовку (якнайкраще володіючи зброєю) та, що є бажаним, відзначитися якоюсь заслугою перед королем. Але, як сказав Хільбрад, порятунок життя капітана королівської гвардії вже вартий деякої уваги... Як і життя королівського майордома Ерґла.

У подальшому...

       ...Кані вдалося отримати місце у королівській гвардії, а ще за два роки вона обійняла посаду капітана... Сумуючи за доброї пам'яті капітаном Хільбрадом, який загинув захищаючи життя Його Короівської Милості у кривавій битві. Прослуживши п'ять років на цій посаді та отримавши відповідну платню, вона вирушила з почтом зі своїх слуг у східному напрямку. 

З наступною частиною Ви можете ознайомитися переглянувши оповідку "Королівська гвардія: просування по службі"

Это один из милых гномиков семейства Котя.

  Вечером, наш маленький Южный вокзал превращается в сонное царство гномиков Котя.  Дежурство без проишествий - скоро экспедиция в буфет. В буфете злая буфетчица  и палёная водка . Водки очень-очень хочется, но платить менту в падлу . Значит кому-то придётся трахнуть буфетчицу . Старшие, более опытные товарищи очень надеются, что это буду я, а я (как культурный мальчик с развитым обонянием и рвотным рефлексом) очень надеюсь, что это будет кто-то из старших по званию .

  Мы - это знаменитый позже бандит Абхаз (Гурам) - среди друзей: Подсечка Такамуры, Лёха (человек непростой судьбы) - среди друзей: Сен Сей. Ну и я - ваш покорный слуга с дурным спортивным прозвищем означающим не слишком умное, но злопамятное животное  (5 букв и не козёл). Дежурим мы на микроскопическом Южном вокзале, не от того, что мы самые умные в отделении, а потому, что … мы сильные и славные бойцы  … и не стоит нас назначать на Центральный вокзал, где нужна хоть капля мозгов .

  Гурам действительно абхазец (хоть и похож на натурального гиббона), в то время ненавидел бандитов и обладал злым патологическим чувством справедливости. Воплощённое Добро с Кулаками. Мастер спорта СССР и по дзю-до и по самбо. Увидел на видеокассете выступления Такамуры. Японца обладающего убийственными подсечками. Гурам и до этого считал себя арийцем, обожал подсечки и плохо дружил с головой, но теперь ВСЯ его жизнь подчинялась заочному спору с Такамурой. Служба в милиции теперь казалась ему досадным недоразумением, терпел он её только потому, что здесь он регулярно оттачивал технику. Как Сен Сей попал в милицию вообще плохо понятно, он тогда считал себя известным бандитом, ненавидел ментов и требовал от руководства считаться со своим «положением и авторитетом». Руководство считало его самого досадным недоразумением, но терпело, ибо Лёха был не просто натасканным рукопашником, а Гением в этой области. Но только в этой.

  Сигнал от общественности: неизвестный лошара прессует биксу. Гурам счёл ситуацию несправедливой. А я почуял неладноёё – интуициёё . Как долбил нам Сен Сей: если чуешь что-то не то - притормози. Ну думаю, пусть старшие товариСЧи задержат хулигана, а я потом для них буфетчицу трахну. Ога. Задержали.

  Лупит Гурам подсечку лошаре, а этот рахит, как в учебном фильме, обводит его ногу и сам проводит подсечку. И это мастеру спорта (!), у которого подсечки своя коронка(!). Ситуация фантастическая сама по себе, но роняет он Гурама не на спину, как оттачивают годами борцы, а ловко разворачивает здоровенного абхаза в воздухе и роняет его тушу головой об пол. Это редкая бросковая техника запрещённая к отработке. Пропускает дрыщ убойную пиздюлину от Сен Сея, грохается навзвинч спиной и тут же делает резкий подьем разгибом (взлетает специфическим прыжком из лежачего положения), при этом уже в воздухе, ещё ничё не соображая после удара, лупит серию прямых. Как погнали они с Сен Сеем в размен навстречу. Я, блядь, хотел сразу удрать, но ноги от ужаса отнялись. Тем временем Лёха повернул его ко мне спиной, ну грех было ему по башке резиновой палкой не гахнуть. Во мне 120 кг (при росте 1.60). Вы думаете я попал? Неа!  Это чудо успело развернуться, подставить руку под палку в характерном каратистском блоке и влупить мне ногой в солнечное. Я думал, что меня мустанг копытом лягнул. Сбил его уже Сен Сей. И отомстил за нас. А потом мы за себя в ЛОВД… несколько раз. Тёлка оказалась его женой, ей тоже досталось - блядине.

  Пацанчик тот подружился с Сен Сеем, развёлся с женой и переехал жить в Днепропетровск,  для того что бы тренироваться под его руководством. Позже стал известным в 90 – е бандитом, отсидел, сейчас очень влиятельный человек, ненавидит Сен Сея (почему, ни кто не знает). Сен Сей ради такого ученика ушёл из ментовки, стал успешным предпренимателем в области охранных услуг. Гурам навсегда отказался от подсечек и стал специализироваться на ударах в пах. Уехал в Киев и стал большим человеком в криминальном мире столицы. Я пишу для вас заметки – эт тоже нехуёво.

чо спорт с людями делает

 

                  

Цього разу вирішив опублікувати одну оповідку зі своїх старих архівів. Вона значною мірою відповідає моєму теперішньому настрою та чомусь здається, що могла б Вас зацікавити як вдмінний погляд з дещо іншого кута зору на події, які так чи інакше доводитьсь спостерігати вже протягом тривалого часу. Тут маю на увазі як історичну ретроспективу, так і наше повсякденне життя. То... Спробуємо разом зануритися у казку?

- Ну, усе, твоя узяла, - важко видихнув дракон, заклопотано роздивляючись рану.

- Забирай це дурне місто і володій ним. Тільки врахуй, жодної симпатичної діви там не залишилася.

- Зжер? - Грізно замахнувся лицар мечем.

- Здурів чи що? - скривджено махнув хвостом дракон: - навіщо їх жерти? Істеричок. Ці б@вдури теж думали, що жерти збираюся. Місто я захопив відразу. Ніякого опору. А до вечора дивлюся - делегація магістрату тягне якусь діву в білому балахоні з вінком на голові. Та кричить, сльози в три струмки. На, кажуть, забирай свою данину, тільки нас не чіпай. І бігом, бігом так назад. Тільки п'яти заблискали. А діва, як стояла, так і впала непритомною. Тільки я більше баранам віддаю перевагу. На рожні. Чи телятам.

- І що ж ти з нею зробив? - похмуро запитав лицар.

- Що, що. Вона була не квола та ще й гарненька. Ну забрав її до печери. Тут вона і опритомніла.

 

       Дракон гмикнув і знову втупився у свою рану.

 

       Лицар стягнув шолом з голови, стомлено притулився до дерева.

 

- І що далі?

 

- А нічого. Вранці прилетів на площу та сказав, щоб щодня приводили мені по діві.  Тільки набридли мені ці діви швидко. А якось помітив, що у бургомістра дружина молода. Ну, і наказав. І що ти думаєш? Привів її до мене. До того дійшло що інші заради місця в магістраті, посади при ратуші - самі почали мене вшановувати. А самі діви після цього гордо вишивали на своїх сукнях моє зображення.

       Дракон сплюнув.

- Ти головне, їх не балуй. Швидко на шию сядуть. Я їм періодично дещо влаштовував. То спікіруєш вночі та плюнеш вогнем по дахах, то чергового бургомістра хвостом пристукнеш за недоїмки. До речі, вдова першого, на наступну ніч сама прибігла до мене. Я її потім видав заміж за міського поета.

- Тиран ти. Деспот. - видихнув лицар.

- Дур@нь - зневажливо огризнувся Дракон - ти подивися на цих людисьок. Я їх десять років третирував, а вони. Подивися ж он на них.

       Лицар озирнувся. Стіни міста рясніли натовпом святково вирядженого народу. Над головами майоріли величезні транспаранти: Наш Дракон - найкращий дракон у світі! Слава Великому Дракону! Наш Дракон - непереможний! З Драконом - в майбутнє!

- Ну що, бачив? Вони ще оплакувати мене почнуть. Отже, ти їм відразу покажи де раки зимують. Спершу вибий зуби бургомістрові. Тварюка рідкісна, зате дружина... Сам підбирав йому. Ну, і знеси голови парі крикунів.

- За що? - здивувався лицар.

- Та ні за що. За недостатньо шанобливий погляд. Чи просто так, для профілактики. Потім обклади даниною, та такою щоб завили, а ти їм пізніше скостиш трішки. Вони і зрадіють. І обов’язково накажи притягнути до тебе пару дів або дружин знатнших і красивіших. Це їх відразу заспокоїть. Проймуться... Ну гаразд. Чого це я тебе учу тут? Там розберешся. Не маленький. Тільки врахуй - не повертайся до них спиною, поки не видресируєш під себе. Прощавай.

       Дракон хрипко видихнув і насилу змахнувши крилами, спробував злетіти. Важко набравши висоту, він втратив залишки сил і впав на гострі зубці скель. З боку міста долинуло сумне "Аах"!

       Лицар повільно розвернувся і попрямував до міських воріт. Крокуючи через поле він бачив, як натовп топчучи людей кинувася із стін. Дійшовши до воріт, гуркнув по них кулаком. Ні звуку не почулося у відповідь. Знизавши плечима, лицар висадив обидві їх стулки. Важкі ворота звалилися додолу. У хмарі куряви промайнули чоботи утікаючих стражників. Головна вулиця тягнулася від воріт і до самої площі. Бруківка уся була всіяна оберемками квітів та вінків. Через вулиці від будинку до будинку тягнулися святкові гірлянди. З балконів звисали транспаранти на честь Дракона, а також його портрети.

       Гуркочучи обладунками, лицар попрямував до площі. Святково одягнений натовп, що зібралася там, чекав переможця із заклопотано-настороженим видом. Ледве лицар ступив на площу, як бургомістр подав знак музикам, ті перелякано заграли.

       Лицар здивовано оглянув натовп і рушив до підвищення з трибуною. Бургомістр зустрів його коло драбинки і протягнувши на підносі ключі від міських воріт, клюнув носом в плече, хлипнув, але зустрівши холодний погляд лицаря, осікся і поспішив бухнутися на коліна. Натовп негайно наслідував його приклад. Лицар повільно піднявся на підвищення і оглянув площу. Його явно тут не чекали. Місто готувалося до повернення Дракона - переможця і тепер не знало як сприймати такий поворот долі.

- Встаньте люди! Дракона повержено і тепер ви вільні від його ярма. Більше ніхто не стане знущатися з вас, ганьбити ваших дочок і дружин. Більше ніхто не стане по ночах вриватися до ваших будинків і громити їх. Ніхто не стане грабувати вас і принижувати. Віднині ви вільне місто.

       Очі бургомістра спершу округлилися від подиву, потім затуманилися. Він вправно встановив на місце відпалу щелепу.

- Зараз я втомився і хочу відпочити. А вранці ми зустрінемося, щоб вирішити усі ваші нагальні справи - повідомив лицар, так і не дочекавшись вигуків тріумфування. Жінки з натовпу недружньо свердлили його оцінюючими поглядами.

- Де тут гостинний двір?

- Палац Дракона до ваших послуг - гикнув бургомістр.

- Палац так палац - знехотя погодився лицар і зійшов з підвищення.

       Натовп мовчки розступився і він попрямував до замку Дракона, який височів за площею. Бургомістр квапливо дріботав за ним. Вже коло дверей потягнувся до плеча лицаря і видихнув:

- Накажете діву привести?

       Лицар неприязно озирнувся на нього. Бургомістр боязко зіщулився:

- Як буде завгодно панові лицареві.

       Той, не відповідаючи, штовхнув ногою парадні двері і увійшов до будівлі. У спорожнілому замку він знайшов якусь кімнату з ліжком і звалившись на неї прямо в обладунках, забувся глибоким сном. Він був дуже втомленим після важкого, тривалого бою. Всю ніч йому снився регочучий дракон, що перетворювався то на дів, то на бургомістра.

       Ранок розбудив його шумом з площі. Лицар схопився і поспішив до зали. Побачивши двері, що вели на балкон, розкрив їх і вийшов назустріч вранішньому сонцю. Уся площа була заповнена мешканцями міста. На підвищенні надривався бургомістр. В цей час хтось побачивши лицаря, заволав, показуючи на нього. Бургомістр підняв голову.

- Ось він! Ось вбивця нашого обожнюваного Дракона! Безвідповідальний шукач пригод! Він зневажає нас! Він нехтує нашими традиціями! Відмовився від нашого дару - однієї з останніх дів міста! Авантюрист несе анархію і загибель усім нам! Ви чули, що він учора сказав? Ми тепер вільне місто!

- А хіба ми були рабами? Від чого ми вільні тепер? Від уваги і турботи нашого незабутнього Дракона? Від його захисту? Жоден дракончик не смів з’явитися в межах міста, боячись нашого Дракона.

- Жоден в@л@цюга і нахаба не смів збезчестити наших жінок і дівчат! Дракон розірвав би нахабу на шматки.

- А що з нами буде тепер? Хто захистить місто і хто наставлятиме нас?

- Хто забезпечуватиме закон і порядок? Місто осиротіло! І цей в@л@цюга сміє вважати себе визволителем!Смерть йому!

- Смерть йому! - Заволав натовп, а голосніше за усіх кричали і біснувалися жінки.

       Стражники і ремісники вже кинулися до дверей замку.

       Несподівано, обидві стулки парадного входу розлетілися вщент. У дверному отворі стояв лицар з важкою виблискуючою сокирою в руках. Очі його були недобре примружені, а на губах грала зловісна усмішка.

       Щось дуже знайоме було в цьому для натовпу і він мимоволі подався назад. Начальник стражників, котрий був забарився, несподівано звалився з розкбитою головою. Виблискуюче лезо сокири забарвилося яскраво-червоною кров’ю. Лицар, гримнувши обладунками, зробив крок вперед. Натовп в страху розступився в обидві сторони.

       Лицар нестримно кинувся вперед і вмить виявився на підвищенні. Переляканий бургомістр отримавши удар ногою в живіт впав на коліна.

       Лицар повернувся до площі.

- А з чого ви вирішили, що я звільнив вас? - недобре запитав він.

- Хто вам сказав, що я прийшов вас звільняти? Я переміг вашого хазяїна в бою і завоював це місто. І віднині ви належите мені з усіма вашим начинням. За правом переможця! Оскільки ви не розумієте іншої мови, то нехай буде по-вашому.

       Бургомістр неспокійно заворушився біля ніг. Лицар схопив його за комір.

- Коли я говорю, то усі мовчать і не дихають!

       Він відвів кулак в панцерній рукавиці і припечатав обличчя бургомістра. Той звично хлипнув. Потім підніс долоню до рота, виплюнув скривавлене кришиво зубів. Здивовано подивився на них, підняв очі на лицаря. Раптом його розбиті губи роз’їхалися в щасливій посмішці.

- Хажяїн. - радісно прошамкав бургомістр - шпрафшній хажяїн. Він пірнув головою вниз до чобіт лицаря.

       Лицар недбало, носком чобота відкинув бургомістра.

- Досить. А коли вже визнав, негідник, то не забувай про свої обов’язки. До вечора щоб були накриті на площі столи. Поетам приготувати оди. Музикам вигадати новий гімн. Усім гільдіям приготувати дари. Усім дівчатам і жінкам міста завтра з'явитися в палац. Я відберу для себе фрейлін, покоївок і служниць. Завтра оголошу вам розміри нових податей. А зараз, щоб хутко приготували мені обід. І прибрати замок. Інакше полетять голови.

       Він виразно струснув сокирою. Натовп полегшено зітхнувши, традиційно впав на коліна. Життя поверталося у звичну колію.

Лицар повернувся до бургомістра.

- До речі, Дракон мені щось казав щодо твоєї дружини.

- Я одрасуш пшлю жа нею - щасливо прошамкав бургомістр.

P.S. Ну що ж, завдяки Вашій підтримці мені вдалося перемогти у номінації "найкращий блог року". Для мене ця перемога була важливою та викликала чимало різних емоцій. Гадаю, Вам теж було цікаво спостерігати за перебігом подій та тут... Можу тільки відзначити, що без підтримки Вас усіх, моїх читачів, цього досягнути не вдалося б. Ще раз висловлюю свою глибоку повагу та вдячність!!!

P.P.S. За оригінальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://basik.ru/what_to_read/dragon/short/.

Велика війна терландських князівств супроти степових племен

Польовий табір війська короля Асґруба

       Двічі переступивши через одну й ту ж річку, навряд чи зможеш осягнути її глибини... Чергове прислів’я, котре здавалося для когось джерелом мудрості. Кана не збиралася шукати аж настільки вузьких річок, аби спеціально перевірити правильність написаного. Підійшовши до найближчого солдата, вона наказала йому верхи проїхати кілька миль уздовж лісу та оглянути місцевість, намагаючись не потрапити до супротивника як трофей.

       Війна точилася вже більше року. Король Асґруб об’єднався з терландськими князівствами задля того, щоб покращити захист свого королівства. Це давало також можливість за рахунок чужих військ скорочувати кількість кочівників, хоча й доводилося надавати союзникам припаси та забезпечувати в разі потреби різним військовим приладдям, котре не завжди було для королівства таким вже й надлишковим. Але цього разу чимало степовиків змогли пробитися через поріділі об’єднані війська на південь від королівства й дуже швидко наближалися до його кордонів. Важкоозброєна королівська кіннота поступалась у швидкості дещо маневровішому степовому вояцтву. Це дозволяло останньому робити вдалі вилазки та захоплювати здобич, але при поверненні було доволі важко втекти вже з награбованим від значно краще озброєних воїнів у гарних обладунках.

       Кана вирішила зачекати у полі неподалік від прикордонного містечка. Віддалік було видно побачити ліси, якими в разі небезпеки можна було б скористатися як додатковим захистом, аби розпорошити не звиклі до подібного сили степовиків.

       Близько півночі повернувся розвідник. Підійшовши до Кани, він повідомив, що помітив ворога на доволі значній відстані від табору. Як і очікувалося, він просувався вздовж лісу, й зупинився на ночівлю на височині неподалік від основного шляху.

       Призначення капітаном гвардії у підсумку обернулося для „Кана Кудо” більшим тягарем, ніж роки, проведені під керівництвом її попередника, оскільки після смерті ще кількох нобілів зі складу військової ради довелося на належному рівні допомагати в розробці подальших бойових дій. Також сама посада „зобов’язувала”.

Місяць потому

       Кана спостерігала страшні наслідки вчорашньої пиятики в своїх керівників та інших нобілів, яким довелося святкувати нещодавню перемогу неподалік стін міста, куди через недбалість командира одного із загонів таки спромоглися дістатися „завойовники”. Карати кого-небудь, як і милувати, просто не довелося через звичайну відсутність придатних для цього осіб серед присутніх переможців, які були дуже вдоволені продовженню свого перебування на цьому світі ще на деякий час, залежно від подальших обставин. Вона недбало перехиляла келих, але за старою звичкою, не мала схильності до споживання його вмісту... Це не раз дозволяло їй дещо швидше орієнтуватися в ситуації й діяти розумніше, аніж чимало її „колег”. Останні подекуди розплачувалися за свою надмірну веселість значно дорожче, ніж це вартувало.

       Чудово продумана оборона тоді виявилася не дуже ефективною через зухвальство славної пам’яті Конрада, котрому заманулося розташувати більшу частину свого загону не в селищі, котре перед тим мали належно укріпити, а в містечку на північ від нього. У підсумку, частина міщан, яка досі була залучена до жвавої торгівлі зі степовиками (подекуди укладаючи навіть шлюби), цілком спокійно поставилася до можливості проведення „дня відкритих дверей”, котрий мав доволі сумнівні наслідки для новоприбулих військових. Це стало гарною підставою для виникнення кількох легенд та навіть однієї балади.

       Гвардія, яка у своїй більшості перебувала поруч із загоном короля, через порівняно кращі бойові навички, терміново відступила аби „захистити” Хойтен. Натомість, усе вирішила швидкість... Яка компенсувалася дисциплінованістю підлеглих Кани. „Степове воїнство” вирішило дещо перепочити та скористатися запасами „славетного” прикордонного містечка. Деякий час поспостерігавши за тим, що відбувалося, гвардія вдалася до нічного нападу. Ті, хто не встигли сховатися, навряд чи мали право в чомусь звинувачувати Кану.

       За заслуги перед королем... А саме, за вчасні та доречні дії під час здобуття захопленого міста, Кану було нагороджено тим самим містом, а також кількома прилеглими селищами. На додачу король щедрою рукою відрахував їй десять золотих злитків з особистого запасу. Задля підвищення бойового духу гвардії до знамена було додано спеціальну стрічку із вишитими золотом словами короля з приводу здобутків та подальших перемог.

Два роки потому

       Кількість королівських військ швидко скорочувалася... Так само, як і запаси скарбниці. Кілька замахів на життя Кани не мали бажаних наслідків для тих, хто на подібне наважився. Натомість сама вона, як і личило важливому військовому діячу, спромоглася розкрити змову проти себе та короля. Асґруб, як і личило його високому сану, поставився до цього з належною увагою. Натомість деякі родинні стосунки відіграли свою роль, і повною мірою змовників не було „залучено до заходів щодо виправлення” (як мало б бути згідно з тогочасними звичаями, закріпленими на найвищому державному рівні). „Капітану гвардії” лишалося тільки сподіватися на сприятливіший перебіг подій.

       Як уже стало зрозумілим, не зважаючи на успіхи Кани як керівника значного військового підрозділу, в цілому для королівства все складалося не найкращим чином. Зменшення кількості військових призводило до скорочення гарнізонів, що своєю чергою полегшувало досягнення мети стрімким степовим нападникам.

       Щедрість короля з часом лише міліла й міліла. Служба не викликала вже тих цікавості й захвату, які змусили Кану потрапити до столиці королівства, а надалі й погодитися на доволі високу посаду.

Останній рік перебування Кани на службі

       Вже кілька днів точилися запеклі бої у степовому прикордонні. Відповідні звістки зі значною ретельністю отримувалися завдяки „Королівській пташиній службі”. Разом з тим, в оточенні короля з’являлося усе більше тих, хто прагнули потрапити на службу до „поживніших місць”. Раз по раз чутки про безпідставні наклепи передавали їй друзі. Усе свідчило про те, що згодом „капітаном гвардії” мали призначити одного високородного барона, котрому пощастило бути одним з віддалених нащадків прапрадіда короля Асґруба, чим додатково засвідчувалася його вірність короні.

Повернення додому

       Кана озирнулася. Двічі оглянула свій загін і наказала вирушати. Степ вабив своєю непередбачуваністю, а також відчуттям свободи, яке давав простір. З королівством її вже майже нічого не пов’язувало. Відпустка, про яку вона попрохала, аби навідатися до належного їй міста, виглядала цілком доречною, а тому особливих заперечень не викликала. Приготування до від’їзду таємно здійснювалися вірними слугами вже кілька тижнів, також не викликавши ні в кого особливої цікавості. Золото загорнули в солому, попередньо вклавши в спеціально оброблені дерев’яні колоди. Деякі цінні речі, котрі Кана вирішила теж забрати додому, загорнули в шмаття й прикрили різноманітним крамом, видаючи себе за збіднілих купців, які взялися за ризиковану справу спільним коштом.

       Надалі їхній шлях пролягав на схід, зміївся й огинав різні непрохідні землі. Випадкові розбійники при вигляді доволі сильного загону з більш як сотні людей намагалися себе не дуже сильно виявляти (до нього входили як слуги, так і деякі наближені друзі, які вирішили, що їхня надмірна відданість короні може зашкодити власному подальшому існуванню поміж живих людей). Країна Кани потребувала досвідчених та мужніх людей задля власного розвитку. Кілька місяців шляху мали принести нові буденні турботи.

       Навряд чи король Асґруб дуже засмутився б, дізнавшись про зникнення кількох придворних осіб, яким доводилося сплачувати надмірні, як на його теперішню думку, кошти. Окрім того, він і сам планував у разі потреби вдатися до жорсткіших заходів.

З попередньою частиною Ви можете ознайомитися переглянувши оповідку "Королівська гвардія: просування по службі".

P.S. хочу висловити також вдячність за допомогу при редагуванні цієї оповідки шановній пані Ananser.

Дякую за малюнок шановній DORREN31

Королівський палац. Ранок.

       Вже близько пів години як Кана очікувала в передпокої поруч з кабінетом короля. Капітан Хільбрад, який відповідав за приготування міста до оборонних боїв, брав участь у нараді й подекуди можна було почути невдоволені вигуки Його Королівської Милості, що супроводжувалися тишою, яка лише підкреслювала непримиренність короля при відстоюванні державних інтересів… Принаймні, під час спілкування з підлеглими.

       Кану було зараховано до гвардії як особистого ад’ютанта капітана на ім’я Кан Кудо. Обмундирування, а також спеціально пошита форма робили її вигляд цілком прийнятним для будь-якого офіцера й не привертали лишньої уваги до зовнішності. Фактично вона виконувала обов’язки особистого секретаря, подекуди супроводжуючи свого начальника під час офіційних заходів та займаючись тими ж документами, які доводилося подавати "вищим керівникам". Особиста зброя також мала бути при ній як через військовий стан, так і зважаючи на зобов’язання завжди в разі потреби надавати належну допомогу під час нападів на свого начальника. Втім, останні траплялися украй рідко. Цього разу державні справи потребували особливої ретельності у зв’язку з деякою нагальністю.

       Через розрізненість королівських військ доволі значному загону "степових воїнів" вдалося доволі швидко наблизитися трохи чи не до самої столиці. Захопити місто навряд вдалося б такому порівняно незначному як для потужної облоги загону. Але разом з тим навіть ці "степові шибайголови" могли добряче подряпати міські стіни за відсутності належної уваги. Каменемети потребували як наявності каменів для метання, так і різних деталей, які при вининенні нагальної потреби слід було б замінити. Звичним для подібних заходів було гостинне приготування "смоляних відварів" аби упрілі з дороги гості не встигали швидко охолонути й не мали через такий недогляд господарів проблем зі здоров’ям.

Дві години потому

       Нарада успішно закінчилася досягненням згоди короля зі скарбником та майордомом, які безпосередньо відповідали за постачання усього необхідного для потреб війська. Витрати передбачалися хоч і не дуже значні, але останнім часом скарбниця переживала не найкращі часи. Потреба у поповненні різних запасів була ж нагальною.

       Капітан Хільбрад попрямуваав до власного будинку аби дещо поміркувати на самоті й посмакувати чудової баранячої печені, яку саме повинен був приготувати його кухар. Метушня на міських вулицях, що її спричинило наближення "супустатів", продовжувала вирувати. Селяни з околиць збиралися до міста аби часом не мати яких неприємностей зі своїми "потенційними майже новими господарями". "Нобілі", поміж тим, намагалися усе найцінніше потайки переправити до таємних схванок аби убезпечитися від можливих несподіванок. Вояки намагали швидше підтягувати різне громіздке приладдя та озброєння до міських стін. На фоні цього спокій капітана Хільбрада був ще одним свідченням незламності його натури, як і вимогливості до підлеглих йому вояків. Згадана обставина не завжди викликала ентузіазм під час розмов з останніми. За відсутності Хільбрада керівництво здійснював його близький родич Осґрад, якому пощастило поріднитися з начальником через деякі випадкові обставини у вигляді незбагненної примхи пані Айцен. Остання ж з самого початку доводилася сестрою вельмишановного капітана. Це теж зрідка викликало нарікання вояцтва через тимчасові "напади прискіпливості" пана Осґрада які, згідно з пануючим серед цих доблесних мужів повір’ям, приписувалися норовливості його дружини.

       Кана передавши згорток з паперами вояку, котрий супроводжував їх з начальником, попрямувала до шинка аби послухати теревені про останні події та поспілкуватися зі своїми знайомими по службі. Разом з тим тут можна було поживитися чудовою смаженою телятиною, яку саме обертали на вертелі двоє молодих помічників кухаря. Запахи, які панували тут, викликали незбагненне прагнення неодмінно чогось скуштувати. Але, як відомо, найкращою приправою до їжі є голод, а цієї чесноти у вояків доволі часто буває удосталь.  

                                       Два місяці потому

       Опісля вдалого відбиття зазіхань "степових телепнів" на стіни столиці короля Асґруба вище керівництво вирішило й надалі розвивати цей успіх. Загони васалів також залучили до участі в кампанії, хоча останні й чинили запеклий спротив прийняттю такого рішення як через потребу самим ризикувати власним життям (або своїх нащадків), так і через неспроможність (що бувало доволі часто) сплатити відповідний внесок  до скарбниці задля можливості спокійно займатися власними вагомими справами задля блага короля удома. Про бажання слуг або ж звичайних селян щодо вступу до війська запитувати було не прийнято.

       Наступ розгортався просто чудово. Будь-який спротив ворога придушувався, захоплене ним майно забиралося до власного обозу, як, подекуди, й полонені з їхніми "степовими скарбами". Ніщо не віщувало небезпеки, але у підсумку королівське військо було змушене продовжувати наступ у горах на південному заході королівства. Не призвичаєним до подібного коням було важко пересуватися по вузеньких звивистих стежичках, які подекуди тонули в тумані. Людям також значні підйоми давалися важко. Відступ степовиків саме сюди також викликав чимало питань… У підсумку неочікуваний напад ворога при переході через глибоку долину мав украй погані наслідки.

       Кілька сотень ворогів затисли воїнів короля й швидко розбили авангард, якому було важко захищатися на подібній місцевості. Королівський почт намагався прикрити "ЙКМ" від стріл та списів. Гвардійці у цей час їхали дещо позаду. Натомість, їхній капітан разом з лейтенантом Осґрадом саме перебували поруч з королем та обговорюючи подальші дії. Обидва впали пронизаними стрілами вже після перших пострілів. Їм вдалося прикрити короля й це дозволило йому продовжити власний час правління на декілька повчальних для подальших поколінь років.

       Кані вдалося одразу ж зорієнтуватися. Кілька її наказів було швидко виконано. Гвардійці оточили короля не даючи ворогу можливості підсткупитися до нього ближче. Це дозволило королю відступити.

Ранок наступного дня

       Зважаючи на успішність дій Кани за складних обставин й загибель начальника гвардії, Його Королівська Милість вирішили тимчасово призначити капітаном саме "цього вояка". Особливо витрачати час на роздуми не доводилося через ту обставину, що власне військо короля зазнало значних втрат. Надалі йшла мова тільки про повернення.

       Король вручив Кані у присутності загону гвардійців грамоту про призначення на посаду. Врочистості за цих обставин видавалися просто недоречними. Кілька вітальних слів, напутні побажання… Необхідно було рухатися далі.

Місяць потому

       Відзначення Дня Народження короля вилилося у гучне святкування з великою кількістю випивки, найрізноманітніших заходів та розваг. З цієї нагоди гвардійці отримали кілька днів відпочинку й могли витрачати час за власними смаками та уподобаннями. Це лише підкріплювало їхнє прагнення служити якомога вірніше задля звеличення "ЙКМ".

       Кана вирішила просто прогулятися місто спостерігаючи за людьми, які проходили повз неї у святковому вбранні. Тільки зараз їй вдалося детальніше роздивитися будівлі навколо головної площі міста, яка вражали розмірами та висотою. Шинок тулився неподалік та видавася не зовсім відповіднимцьому місцю як своїми обрисами, так і призначенням… Хоча, їсти завжди потрібно задля підтримання власних сил та прагнення до перемоги… Задля слави "ЙКМ".

       "Ну що ж, - подумала вона, - можна й послужити шановному королю, якщо він не має нічого проти". Оволодіння тутешніми особливими рисами військового мистецтва надалі може згодитися вже вдома. Зупинятися у власному розвитку вона не збиралася. Умови служби, а також посада капітана, нехай і тимчасова, відкривали доволі широкі перспективи як щодо матеріальних принад, так і деяких цілковито особистих.

       На Кану очікувало декілька бурхливих років та різних пригод.

 

З попередньою частиною Ви можете ознайомитися переглянувши оповідку "Королівська гвардія: умови вступу"

Також є продовження цієї історії: "Королівська гвардія: час розкидати... І час збирати"...

 

Silvia Lugli- итальянский иллюстратор,увлеченная миром микро фэнтези. Для своих работ использует акварели, карандаш, тушь, масло. http://artesilvia.it/

[ Читать дальше ]

                                                                              СКАЗКА.
  Домашний кабан Потап лежал в большой луже и нежился на солнце. Ему сегодня не здоровилось. А тут ещё наглый воробей Борька мелькал перед глазами и клевал с его корыта. Но поскольку Борька сегодня был какой-то вялый, то ему не удалось, как всегда, уклониться от зуб обозленного Потапа…
                                                                        ПОЧТИ СКАЗКА.
  У вирусов птичьего и свинного гриппа сегодня было знаковое событие. Они наконец-то встретились в остывающем теле Потапа и закатили пир в честь совместного объединения.
                                                                          НЕ СКАЗКА.
  Эпидемия нового вируса стремительно распространялась по земле. Он оказался настолько опасным, что ни один из заболевших не выживал. Меньше, чем через год Земля опустела. Дольше всех продержались правительства стран в своих изолированных бункерах, да космонавты на орбитальной станции.
                                                                    СОВСЕМ НЕ СКАЗКА.
  Резкое прекращение выбросов в атмосферу, ввиду исчезновения человека на Земле, привело к радикальной смене климата, но уже в сторону похолодания.
Через несколько тысяч лет ледовики стерли с лица земли остатки жизни, не оставив ни одной травинки.
                                                                                   ***
  Венерианин темной ночью смотрел в телескоп на далекую Землю, красиво сверкающую своим ледовым покровом в лучах солнца. Странные прямые линии, словно замерзшие каналы, напоминающие подобные на Марсе, наталкивали на мысль об искусственном их происхождении. Скорее это причуды природы, думал он, ибо существование жизни на Земле не было доказано…

John Pitre  - американский художник, изобретатель, ярый защитник окружающей среды, мастер жанра фэнтези и сюрреализма. Родился в 1942 году, художественное образование получил в высшей Лиге Студентов отделения гуманитарных наук города Нью-Йорка. В своем искусстве Джон Питре обращается к таким проблемам, как: перенаселенность, экология, тайны мироздания.. Наиболее известной картиной художника является "Новый Рассвет" (A New Dawn, 1965г.), в которой современный человек уменьшен до статуса пещерного человека посреди тлеющих городских руин... Сейчас Джон живет на Гавайях, увлекается дайвингом и авиацией.

[ Читать дальше ]

пьеса-фентези в  кусках

действующие лица:

Оба-на
Оба-на-тебе

Бездействующие лица:

цыганка Рада
цыганка Аза
цыгане :
Янек
Пьер нарцисс
арии (один):
Ар...ий Львиное Яйцо

Мерка- сердючка (мажоритарка)

Декорации:

Страшила , вата, петрушки,железный правосек, сепары, майдауны, незадействованная Юлли Смит, зеленые черепушки, титушки , покрышки, гордая птица Беркут, редиска и укроп, зелень и прочие г...ны.

Действие первое.

За кулисами Янек рассеяно поет песню Спрячь за высоким забором ... И все время что-то происходит.

                                       занавес.