хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «жертви»

Минуло 12 років Скнилівської трагедії

Я добре пам'ятаю той літній день, коли я так само сидів вдома і щось писав, слухаючи радіо і за тим вважав цей день звичайним. А хтось задумав зробити його святковим і що з того вийшло - знаємо. До тепер чую рев реактивного літака, який чомусь дивно низько летів над містом. Ще й зараз звучить радіотрансляція, як ведучий оголошує про пряме включення прямо з летовища, аж тут кореспондент з жахом в голосі каже: - Продовжу потім! У нас тут літак впав!...



 Роблю передрук свого матеріалу з того часу, а за посиланням можна перечитати добірку преси за кілька років по темі:


http://spavedfront.io.ua/s78595/27_lipnya_2002_roku_vidbulas_sknilivska_tragediya


27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія

командування "накрутило" пілотів "пожахати бандьор" - от і пожахали... А перед тим в Одесі авіашоу пройшло чудово, бо ніхто нікого не страшив

27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія, яка назавжди надала цьому дню його справжнього значення. Цей день в радянський період відзначали як день визволення Львова у 1944 році від німецьких військ радянськими військами, хоча насправді ця подія відбувалась інакше: Львів вже звільнила від німців польська підпільна Армія Крайова, а вже тоді до Львова без найменшого бою увійшли "визвольні" радянські війська.
Для жителів Львова, як і Західної України вцілому, це не було правдиве звільнення, а всього лиш зміна окупанта, тому що радянська влада продовжувала всі роки свого панування "визволяти" місцеве населення від особистого майна, селян "звільнили" від їх земельних наділів, всіх "звільнили" від прав і свобод, тобто зробили фактично рабами, а хто протестував - "звільняли" від усілякої свободи тюремним ув’язненням і таборами, ще більш незгодних "звільняли" запросто і від самого життя.
Зрозуміло, що раділи такому "визволенню" тільки самі "визволителі", вони і святкували щиро день 27 липня. Місцеве українське населення святкувало цю подію з примусу, а після проголошення Незалежності України одразу відмовилось відзначати "свято своєї окупації".
Тому фактично 27 липня 2002 року відбувалось завуальовано під відзначенням ювілею якоїсь там авіачастини власне традиційне святкування "Дня визволення Львова від німецько-фашистських окупантів". Державне керівництво всіх рівнів України періоду кучмізму належало "визволителям" і тому цілком сприяло і підтримувало ідею авіашоу, тому при всіх економічних складнощах жодних проблем забезпечення і дозволів на техніку не виникало. Але замість потурбуватись про безпеку, генерали-"визволителі" навпаки накручували льотчиків показати "по-крутіше" тим львів’якам-западенцям, щоб добре запам’ятали цей день, пожахати трохи прольотом на бриючому такої махіни, якою був літак СУ. Ось і пожахали...
Якщо можна говорити про вплив місцевої негативної енергетики на авіашоу, то її було більш ніж предостатньо, щоб свято-трагедія перейшло у відверту трагедію названою Скнилівською. Відтепер у Львові 27 липня щорічно відзначають траурною жалобою.
Попереджаю про вживання нецензурної лексики у відеохроніці "Авіа", але скажу відверто: саме ці найперші емоційні нецензурні слова дуже точно відповідають і для характеристики самої трагедії авіашоу, так і є узагальненою характеристикою всього великого соціального експерименту під назвою "комуно-більшовизм" він же - радянщина. Скнілівська трагедія стала наочним яскравим посібником для короткого демонстраційного осмислення всього періоду існування СРСР від 1917 по 1991роки і його метастаз аж по 2002 рік. Заради чого була організована вся ця грандіозна всесоюзна людська м’ясорубка? Уважно вслухайтесь в ті нецензурні вирази під час скнилівської м’ясорубки...

Богдан Гордасевич


відео тут: http://spavedfront.io.ua/video8646


Жертви українського спротиву

Роздрукуй. Передай друзям. Повісь в під’їзді.
Помолися за їхні душі і за нашу перемогу!

Незасвоєні нацією уроки історії

Світ створив Бог і поділив людей на нації, давши кожній нації свою мову і культуру. Щоби можливо було захиститися від загарбників, нації створили національні держави. Національна держава гарантує захист мови, культури і життя цілої нації. Українська нація в далекому 1917-му році створила власну державу – УНР. Але керівники тої держави відмовилися від створення потужної армії, не окреслили конкретні кордони держави, не створили прикордонної служби. Вони брехали Світові, брехали своїм людям. То заявляли про незалежну, вільну Україну, то заявляли про федерацію з Росією. Влада, що не захищає власну націю приречена на поразку.

Більшовицька Росія викликала великі симпатії в урядах УНР і Гетьманаті, і вповні скористалася українцями. Військова інтервенція велася без упину від самого 1917 року і до 1921 року. Поборовши українців свідомих, що лише зі зброєю треба зустрічати окупанта, більшовики репресіями і голодом закріплялися в Україні.

 Чікаго

Врахувавши помилки «невдалого» голодомору 1921 – 1922 років, більшовики пішли тимчасово на українізацію і НЕП. Як москалі остаточно закріпилися в Україні, вони провели розкулачування. Потім створили колгоспи. Потім провели репресії проти самостійних господарств і непманів. І вже в Радянській Україні, серед «братніх» народів, провели на всій території Сересеру законодавчу підготовку до Геноциду українців. Приняли закони, «про три колоски».  Українців, за національністю, стали призивати до служби в Красній Армії, але подалі від України. На «звільнені в майбутньому, голодом» території почали агітувати переселенців з центральних районів РФ. Підтягнули великі війскові сили. Навіть військові конфлікти в інших державах, тимчасово було припинено. Лише по проведенні цієї підготовчої роботи проти української нації сформували комісії, які мали не залишити  українцям ніяких шансів на виживання. Акція знищення голодом була проведена проти українців дружньо налаштованих до жидів і москалів, як пише депутат України Руслан Зелик: «… Голодомор – це не випадковість, а спрямований акт геноциду, це добивання тих, хто не повстав. Ми приречені пам'ятати та не допустити повторення!»

http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/044503/

Всі українці, і в Україні, і у всьому Світі мають вшанувати жертв Геноциду.


Пам’яті в’язнів "Другого соловецького етапу"

До 75-ліття від дня загибелі

Згідно з директивою наркома Н. Єжова, у 1937 році мало бути розстріляно 1200 в’язнів
Соловецької тюрми. Засуджених до розстрілу розділили на три частини. Перший етап в
числі 1116 в’язнів вивезли з острова наприкінці жовтня до м. Медвежегорськ і розстріляли в урочищі Сандармох.

Другий соловецький етап сформували приблизно з 500 осіб. В'язнів повантажили на
корабель на початку грудня. «На цей раз засуджених відправили до Ленінграда. Збереглося розпорядження, дане комендантові Ленінградського управління НКВД: "Прибывших из Соловецкой тюрьмы рас стрелять". Чи довезли приречених до Пітера, невідомо, прямих підтверджень цьому немає. Можливо, їх було розстріляно десь в іншому місці, яке ще потрібно відшукати» (Наталья Одинцова. Родом с Соловков. АиФ Петербург, вып. 43 (636) от 26.10.2005).

За однією з версій, місцем розстрілу другого соловецького етапу могло бути
пустище Койранкангас біля Токсово, в 15 км від Петербурга. 

Про долю третього етапу невідомо практично нічого. Людей (приблизно 200 осіб) не
встигли вивезти на материк до закінчення судноплавного сезону, тому вони були розстріляні десь на островах. Місце їх захоронення досі не виявлено.


Символічний хрест, встановлений на Левашовському кладовищі в пам’ять про українців, розстріляних в околицях Петербурга. Фото: dytyna

Список українців, що загинули 8 грудня 1937 року в околицях Ленінграда

Арсененко Денис Онисимович, 1900 р. н., уродженець с. Кугринівка Запорізького р-ну
Дніпропетровської обл., українець, безпартійний, агроном Облтрактороцентру, проживав: м. Дніпропетровськ. Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7-10 КК РСФСР на 10 років тюрми. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Бердник Павло Олександрович, 1908 р. н. Уродженець м. Сталіно УРСР, українець,
безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 17.10.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. 10.07.1934 переведений в штрафізолятор на 2 роки. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Березовський Григорій Андрійович, 1900 р. н., уродженець с. Кидрасівка Бершадського р-ну УРСР, українець. Судової трійкою ГПУ УРСР 20.09.1930 р. засуджений за ст. 54-2 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Биков Павло Олександрович, 1905 р. н., уродженець с. Луначарське Гуляй-Пільського р-ну Запорізького окр. УРСР, українець, із селян, безпартійний. Запорізьким окрсудом 8.05.1929 р. засуджений за ст. 82-1, 138 КК УРСР на 8 років позбавлення волі. Колегією ОГПУ 15.08.1933 р. за ст. 82-1 КК УРСР термін збільшено на 2 роки. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Білооченко Денис Петрович, 1889 р. н., уродженець с. Веселка Новопразького р-ну
Дніпропетровської обл., українець, безпартійний, службовець. Колегією ОГПУ 21.04.1933 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Білий Йосип Степанович, 1890 р. н. Уродженець с. Чудин Радомишльського р-ну УРСР, українець, із селян, безпартійний. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Боберський Йосип Олександрович, 1902 р. н., уродженець м. Серет (Буковина, Австрія), українець, колишній член КП(б)У. Особливою нарадою при НКВД СССР 28.12.1935 р. засуджений "за контрреволюційну діяльність" на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Борей Омелян Олександрович (він же Музичук Яків Михайлович), 1910 р. н., уродженець с. Клепачі Славутського р-ну Вінницької обл. УРСР, українець, безпартійний. Особливою нарадою при НКВД СССР 3.06.1935 р. засуджений "за нелегальний перехід кордону" до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Букшований Осип Іванович, 1890 р. н., уродженець Галичини, українець, колишній член КП Західної України, службовець. Судової трійкою при Колегії ГПУ УРСР 23.09.1933 р. засуджений за ст. 54-10-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Бутько Михайло Якович, 1910 р. н., уродженець с. Олександрівка Корюківського р-ну УРСР, українець, безпартійний, із селян. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Вражливий-Штанько Василь Якович (Василь Вражливий), 1903 р. н., уродженець м. Опішня Полтавської губ., українець, безпартійний, літератор. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СССР 28.03.1935 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Гілов Іван Тимофійович, 1906 р. н., уродженець с. Андріївське Харківської обл., українець, колишній член ВКП(б), уповноважений особливого відділу Свердловського УНКВД, проживав: м. Свердловськ. Особливою нарадою при НКВД СССР 26.04.1935 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Гордієнко Іван Федорович, 1913 р. н., уродженець сл. Данилівська Камишинського округу Нижньо-Волзького краю, українець, безпартійний, рахівник, проживав: м. Москва. Трійкою ПП ОГПУ у Московській обл. 25.09.1933 р. засуджений за ст. 58-8-10 КК РСФСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Дрига Петро Семенович, 1902 р. н., уродженець м. Бердичів, українець, колишній член
ВКП(б), пом. командира 12-го полку з госпчастини. Колегією ОГПУ 13.10.1932 р. засуджений "як аферист" до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри
покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Дубровин Діомід Опанасович, 1899 р. н., уродженець с. Любівка Валківського р-ну
Харківської обл., українець, гол. бухгалтер Трактороцентру, проживав: м. Москва. Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Камурка Михайло Михайлович, 1889 р. н., уродженець с. Калужине Лихівського р-ну УРСР, українець, селянин. Колегією ОГПУ 14.01.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Компанець Степан Семенович, 1912 р. н., уродженець с. Олександрівка Корюківського р-ну Чернігівської обл., українець, селянин-кравець. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Корінь Василь Оверкович, 1887 р. н., уродженець с. Блистова Менського р-ну Чернігівської обл., українець, селянин. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Кривуля Іван Андрійович, 1911 р. н., уродженець с. Троїцьке Кадіївського р-ну (Донбас), українець, безпартійний, військовослужбовець. Військовим трибуналом МВО 10.06.1934 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Крупський Петро Іродіонович, 1893 р. н., уродженець м. Тараща, українець, безпартійний, зоотехнік, колишній співробітник Ленінградської обл. с.-г. дослідної станції. Особливою нарадою при НКВД СССР засуджений до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р. 

Крушельницька Володимира (в табірних документах Вольдеміра) Антонівна, 1903 р. н., уродженка м. Коломия (Галичина), українка (у табірних документах полька), лікар,
проживала: м. Харків. Особливою нарадою при НКВД СССР 10.04.1935 р. засуджена за ст. 54-8 КК УРСР на 5 років ВТТ. Відбувала покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджена за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляна у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Куліш Мефодій Пилипович, 1909 р. н., уродженець с. Пруси Рокитнянського р-ну Київської обл., українець, селянин. Колегією ОГПУ 13.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Куций Кіндрат Васильович, 1899 р. н., уродженець м. Острожець, українець, безпартійний, робітник заводу ім. Сталіна, проживав: м. Москва. Колегією ОГПУ 29.12.1933 р. засуджений до 8 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Куцюберда Іван Сидорович, 1905 р. н., уродженець с. Первомайське (Запоріжжя), українець, колишній член ВКП(б), службовець. Колегією ОГПУ 22.08.1933 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лебідь Ананій Дмитрович, 1898 р. н., уродженець м. Веркиївка Чернігівській обл., українець, літературознавець, викладач Київського університету, проживав: м. Київ. Військовим трибуналом Київського ВО 4.04.1936 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Левицький Василь Іванович, 1902 р. н., уродженець та мешканець м. Харків, українець, літературний редактор видавництва «Сельхозгиз». Особливою нарадою при НКВД СССР 26.03.1935 р. засуджений "за участь у контрреволюційній організації" до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лоза Тарас Васильович, 1913 р. н., уродженець с. Петриків Тарнопольського в-ва (Польща), українець, електромонтер. Колегією ОГПУ 29.12.1933 р. засуджений за ст. 58-6 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лозинський Іван Костянтинович, 1897 р. н., уродженець ст. Слобідка Подільської губ.,
українець, безпартійний, агроном радгоспу. Колегією ОГПУ 28.05.1933 р. засуджений
за ст. 58-7-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у
Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Луговий Олександр Лукич, 1898 р. н., уродженець ст-ці Петропавлівська Північно-
Кавказького краю, українець, черговий телеграфіст ст. Гойтх Північно-Кавказької залізниці. Колегією ОДПУ 28.06.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лукомський Володимир Степанович, 1901 р. н., уродженець м. Львів (насправді м.
Миколаїв), українець, інженер-конструктор, проживав: м. Харків. Судової трійкою при
Колегії ГПУ УРСР 24.02.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 3 років ВТТ, у 1935
р. повторно засуджений відділенням Далекосхідного крайсуду при Бамлазі НКВД на 8
років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Любченко Микола Петрович (літ. псевд. Кость Котко), 1896 р. н., уродженець та мешканець м. Київ, українець, член редакції газети "Комуніст". Військовою колегією Верховного суду СССР 28.03.1935 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Макаренко Роман Ігорович, 1906 р. н., уродженець с. Добрівляни (Польща), українець,
ветлікар. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 26.02.1933 р. засуджений за ст. 54-6-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мартишевський Дмитро Рафаїлович (в суд. докум. 1935 р. Марташевський), 1909 (1906) р. н., уродженець с. Дорогуста? Холмської губ., українець, безпартійний, економіст-плановик. Навчався на Гірських курсах в Києві, згодом в медінституті (не закінчив), вступив до Інституту кіно в Києві (виключений за неуспішність). Проживав: м. Київ, вул. Дика, б. 7, кв. 2. Заарештований 8.07.1935 за звинуваченням в участі в контрреволюційній терористичній групі. Військовим трибуналом Київського ВО 22.10.1935 р. засуджений за ст. 54-2-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Марцинюк Антон Андрійович, 1892 р. н., уродженець с. Добромірка Збаразького пов.
(Галичина), українець, безпартійний, журналіст. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 1.10.1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мельниченко Максим Федорович, 1898 р. н., уродженець м. Васильків, українець, агроном Житомирського облплодколгоспцентру. Колегією ОГПУ 2.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР до 8 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мондок Іван Ілліч, 1893 р. н., уродженець м. Грабовець, українець, колишній член КП
Чехословаччини і КП України, член Виконкому Комінтерну, політемігрант від 1930 р.,
аспірант Харківського інституту червоної професури. Судовою трійкою при Колегії ГПУ
УРСР 28.02.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мосцевенко Антонін Тимофійович, 1896 р. н., уродженець с. Губарівка Богодухівського р-ну Харківської обл., українець, бухгалтер. Військовим трибуналом Київського ВО 24.07.1935 р. засуджений за ст. 54-2-8-9-10-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Нагорний Степан Севастянович, 1898 р. н., уродженець м. Спичинці Бердичівського округу УРСР, українець, шофер. Колегією ОГПУ 13.03.1932 р. засуджений за ст. 58-6 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Нарушевич Микола Ферапонтович, 1902 р. н., уродженець с. Василівка Теофіпольського р-ну Вінницької обл. УРСР, українець, літератор, проживав: м. Вінниця. Судовою трійкою ПП ОГПУ УРСР 27.10.1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Николенко (Миколенко) Никифор Миронович, 1888 р. н., уродженець с. Шилівка
Путивльського пов. Курської губернії (тепер в межах м. Буринь Сумської обл.), українець, колишній член ВКП(б), педагог, проживав: м. Київ. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 14.01.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Омелянченко Никон Кузьмич, 1882 р. н., уродженець с. Ольшаниця Рокитнянського р-ну Київської обл., українець, колгоспник. Колегією ОГПУ 13.02.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Отаманенко Микола Іванович, 1912 р. н., уродженець с. Вишевичі Київської обл., українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Отаманенко Федір Іванович, 1898 р. н. Уродженець с. Вишевичі Київської обл., українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Панасевич Омелян Іванович, 1875 р. н., уродженець с. Обща? Люблінської губ., українець, безпартійний, священик Тихвинської полкової церкви, проживав: м. Тихвин Ленінградської обл., Пролетарська вул., б. 18. (Раніше відбув покарання у Соловецьких таборах). Арештований 29.09.1937 р. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 3.12.1937 р.

Пархоменко Гаврило Іванович, 1912 р. н., уродженець с. Тараси Хабнянского р-ну Київської обл., українець, безпартійний, кухар. Тричі втікав з табору. Колегією ОГПУ 16.06.1934 р. засуджений за ст. 59-8, 82 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пасунько (Посунько) Іван Хомич, 1896 р. н., уродженець Підгаєцького повіту (Сх.
Галичина), українець, безпартійний, службовець. Судової трійкою при Колегії ГПУ УРСР 9.05.1933 р. засуджений за ст. 54-2-11 КК УРСР на 5 років концтаборів. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Патуй Василь Іванович, 1912 р. н., уродженець м. Херсон, українець, безпартійний, студент Художнього технікуму, проживав: м. Москва. Військовим трибуналом МВО 29.05.1935 р. засуджений за ст. 58-8 КК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Перебийніс Трохим Дмитрович, 1884 р. н., уродженець с. Скакунка Липовецького р-ну
Вінницької обл., українець, безпартійний, селянин-середняк, одноосібник. Колегією ОГПУ 28.12.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років концтаборів. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пилипенко Іван Максимович, 1914 р. н., уродженець м. Кременчук, українець, безпартійний, з робітників, без певних занять. Особливою трійкою УНКВД Харківської обл. 2.10.1937 р. засуджений за ст. 170 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відправлений на Соловки. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Побережний Феодосій Васильович, 1885 р. н., уродженець Китайгородського р-ну
Кам’янець-Подільського окр. УРСР, українець, безпартійний, селянин. Нарсудом Кам’янець-Подільського р-ну 28.02.1929 р. засуджений за ст. 54-6-24; 80 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Попович Олександр Іванович, 1894 р. н., уродженець с. Вотюри (?) Ярославського р-
ну (Глухівського окр.?), українець, безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 16.11.1932
р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував
покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пороховников Олександр Якович, 1892 р. н., уродженець м. Рибниця Балтського пов.
Подільської губ., українець, безпартійний, інструктор-будівельник Транспортцентру.
Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР до 10 років тюрми.
Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Примак Герасим Іванович, 1908 р. н., уродженець с. Блистова Менського р-ну УРСР,
українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3
КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках.
Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання.
Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пупко Самуїл Дем’янович, 1890 р. н., уродженець с. Березова Лука Гадяцького р-ну
Полтавської обл., українець, службовець. Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР на 8 лет в’язниці. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пушкар Іван Федорович, 1882 р. н., уродженець с. Жабокрич Брацлавського р-ну Вінницької обл., українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Савчук Петро Григорович, 1900 р. н., уродженець с. Злинці Волинської губ., українець,
колишній член ВКП(б), голова Сочинського будкому "Красный стрелок", проживав: м. Сочи. Особливою нарадою при НКВД СССР 7.01.1936 р. засуджений за ст. 19-58-6 КК РСФСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Сапожников Володимир Іванович, 1893 р. н., уродженець м. Могилів-Подільський
Вінницької обл. УРСР, українець, безпартійний, ст. агроном радгоспу Укрсадвинтресту.
Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-6-7 КК РСФСР до 10 років тюремного ув’язнення. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Стрільбицький Ярослав Теодорович, 1900 р. н., уродженець м. Збараж (Галичина), українець, безпартійний, інженер-конструктор Харківського турбогенераторного заводу. Трійкою при Колегії ГПУ УРСР 24.02.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 3 років ВТТ, відділенням Далекосхідного крайового суду 25.10.1935 р. повторно засуджений за ст. 58-10 до 5 років. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Ступак Яків Андрійович, 1903 р. н., уродженець с. Бурівка Городнянського р-ну Київської обл., українець, безпартійний, селянин-одноосібник. Колегією ОГПУ 22.04.1932 р. засуджений за ст. 58-2; 59-3 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р. 

Суходільський Денис Іванович, 1880 р. н., уродженець Радомишльского р-ну Київської обл., українець, безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Терлецький Михайло Андрійович, 1907 р. н., уродженець Галичини, українець,
безпартійний, робітник, проживав: м. Харків. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 
10.11.1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в
Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Толстой Андрій Минович, 1911 р. н., уродженець с. Печі Ніжинського р-ну Чернігівської обл., українець, безпартійний, кухар. Колегією ОГПУ 16.04.1933 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР на 10 лет ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Удовенко Володимир Васильович, 1881 р. н., уродженець і мешканець м. Київ (УРСР), українець, безпартійний, професор-медик. Верховним судом УРСР 19.04.1930 р. засуджений за ст. 54-2-11 КК УРСР до 8 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Холодний Федір Юрійович, 1897 р. н., уродженець с. Маховики Чернігівської обл. УРСР, українець, колишній член КП(б)У, службовець. Особливою нарадою при НКВД УРСР 10.04.1935 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Шевченко Кузьма Кузьмич, 1901 р. н., уродженець Аккерманського пов. Бессарабської губ., українець, безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 15.11.1932 р. засуджений за ст. 58-6; 82 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6; 82 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Шкурупій Георгій Данилович (Гео Шкурупій), 1903 р. н., уродженець м. Балта Бессарабської губ., українець, безпартійний, літератор, проживав: м. Київ. Військовим трибуналом УкрВО 27.04.1935 р. засуджений за ст. 54-2-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Яворський Микола Віссаріонович, 1900 р. н., уродженець м. Володимир-Волинський,
українець, колишній член КП Західної України, робітник, персонально політобмінний.
Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 25.05.1934 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК
УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою
УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Якушевський Микита Кирилович, 1893 р. н., уродженець с. Дорогоща Заславського р-
ну Вінницької обл. УРСР, українець, безпартійний, з селян. Колегією ОГПУ 4.12.1932 р.
засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував
покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Янко Іван Романович, 1896 р. н., уродженець с. Угли Ковельського пов. Волинської губ., українець, колишній член КП Західної України і КП(б)У, службовець. Колегією ГПУ УРСР 25.02.1934 р. засуджений за ст. 54-4-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Ярославенко-Придун Степан Семенович, 1893 р. н., уродженець с. Княгинине (Сх.
Галичина), українець, колишній член ВКП(б), проживав на Україні. Судовою трійкою
при Колегії ГПУ УРСР 29.05.1934 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР до 5 років ВТТ.
Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Ярошенко Федір Іванович, 1916 р. н., уродженець м. Полтава, українець, безпартійний, з робітників. Нарсудом 28.05.1937 р. засуджений за ст. 70-69 ч. 2 КК УРСР до 6 років, 1 місяць і 16 днів позбавлення волі. З Полтавської в’язниці скерований на Соловки. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Список підготовано на основі публікації на сайті http://www.solovki.ca

Сандармох: 75 років від дня загибелі, ч. 4

3 листопада 1937 р. У цей день Україна втратила своїх найкращих дітей

Якщо прізвища загиблих, що їх ми наводили в попередніх списках, практично нікому нічого не говорять, то в сьогоднішньому переліку зі 128 осіб концентрація широко знаних прізвищ просто зашкалює.

Кожен українець, молодший 36 років, який ходив до школи, як мінімум чув про Миколу Куліша чи Валер’яна Підмогильного. Їхні твори включені до шкільної програми. Крім того, на уроках літератури вивчають також тему «Розстріляне відродження», де розглядають літературні напрямки і течії 1920-х років і долю митців, що ці напрямки і течії представляли.


Оксана Забужко назвала Сандармох «символом кінця української інтелектуальної еліти як окремого історичного феномену»:

Щодо 1937-го, то можна нічого не розповідати про радянську владу, достатньо буде лише сказати, що аби відсвяткувати (так!) 20-ту річницю «Великої Жовтневої соціалістичної революції», за п’ять днів було вбито 1111 людей. Просто масове людське жертвопринесення «на честь свята», як у культах інків чи майя. Такий собі капітан Матвєєв власноруч із пістолета за чотири дні розстріляв в потилицю 1111 душ. І коли знати, ЩО то були за люди, й наскільки кращим було б людство, якби їхні голови не лягли в урочищі Сандармох, а продовжили мислити й творити… Розумієте, цього ніколи не можна забувати: що один якийсь «капітан матвєєв» здатен водномить заблокувати розвиток людства, — завдати йому такого «внутрішнього перелому», на лікування якого потрібні будуть навіть не десятиліття, а століття.
Я кажу «генії» — без перебільшення. В українському «Списку Сандармоху» їх принаймні чотири. Це Курбас — один із найзнаковіших реформаторів європейського театру. Режисерів такого класу в новітній історії — одиниці. Друга геніальна постать — Микола Куліш, досі недооцінений та недопрочитаний. Це Микола Зеров — геній перекладу, трансмісії, посередництва між культурами. Й, нарешті, прозаїк, якого особисто я радянській владі не пробачу й якого вона винна особисто мені — це Валер’ян Підмогильний. Його забрали в 34 роки. Для прозаїка це «вік дебютанта». Романи молодого Підмогильного можна назвати предтечею екзистенціалізму — на два десятиліття раніше за Камю, й мене особисто, як прозаїка, було обкрадено на всі ті романи, які мав би написати зрілий Підмогильний — у свої 40—50—60: в юні роки я вчилася техніки психологічної прози не в нього — а таки у французів…


Останнім часом власне про них, геніїв, багато писано і говорено. Але щоб осягнути величину трагедії 3 листопада 1937 року, потрібно уважно придивитися до кожного із цих загиблих. Кожен із них мав непересічний талант, і саме цей талант привів їх зрештою до холодної піщаної ями в пісках урочища Сандармох. Їх вбивали не тому, що вони протестували проти радянської влади — більшість із них цього не робила. Їх вбивали не тому, що вони могли очолити Радянський Союз, компартію чи українську республіку. Вони мали інший дар — вони працювали і творили для України. Вони підносили український дух, через них українці почувалися гордими за свою націю, а чужинці дивувалися культурними надбаннями незнаної досі країни. Якби вони жили, Україна була б не меншою знахідкою для світу, ніж колись Єгипет зі своїми єрогліфами і пірамідами…

Варто, зокрема, прочитати або й освіжити в пам’яті такі публікації на сайті радіо «Свобода»:

Серед загиблих 3 листопада — і колишній пластун зі Львова Олександр Бадан, про якого ми писали рік тому.

Зараз хочемо сказати декілька слів про тих, які менш відомі — можливо, заховалися в тіні геніїв…

Отож, слово в’язневі СЛОНу, який чудом залишився живим (не потрапив до розстрільних списків) — Семенові Підгайному. Його книги «Українська інтелігенція на Соловках» і «Недостріляні» — надзвичайно правдива і надзвичайно моторошна розповідь про соловецьку трагедію. Ці книги мають бути у кожній українській родині.


Щоб усі пам’ятали і не сміли більше віддавати під кулі чужих катів наших найкращих синів і дочок.

Степан ЗАПОРОВАНИЙ
Степан Запорований був кремезним, присадкуватим селюком. Він був представником молодшого покоління, що лише чуло і в дитинстві пережило дні наших визвольних змагань. Молодий, активний, культурний український агроном, він, звісно, не міг пройти не поміченим ГПУ, — і на початку 1932 року його обвинувачують в участі у військовій організації.

Дістає п’ять років і потрапляє — спочатку до Казахстану, а потім на Соловки.

Було приємно бачити, шо, вже коли відгреміли громи нашої революції, виріс такий Запорований, а поруч тисячі таких самих. Наполегливий, витриманий, прямолінійний, він трохи суворий і нетерплячий, але упертий і діловий, як той наш український селянин-хазяїн. Тільки тоді, коли не на людях, не при ділі, тільки тоді він візьме свій зошит, щоб близькому приятелеві показати рядки, в яких вилилась його особиста трагедія, про яку намагався мовчати.

Як будете старі і над пригаслим жаром,
У надвечірній час згадаєте мене, —
То шкода стане вам, край огнища смутного,
Що мій сердечний пал зневажили колись, —
читав він із зошита.

Сидів похмурий і зосереджений. Раптом схоплювався, швиденько хапав зошит і писав. А часом підходив до колег, цікавився, розпитував, разом з усіма думав уголос про українські справи, і тоді забував про власні жалі та болі й дивився туди, далеко, за те прокляте Біле море, що замкнуло його тут, — молодого, діяльного, творчого. І знову Степан Запорований іде до свого кутка, знову хапає свій таємний зошит, щоб з вірою в перемогу записати:

Нехай від кулі ворога умру,
Солдатом невідомим у степу, —
Земля прийме хоч труп благословенний…

Спокійно, повний віри в майбутнє, в себе і в силу своєї нації, Степан Запорований, кинувши погляд, сповнений зневаги й презирства, красивим почерком підписує повідомлення УРЧ про продовження терміну ув’язнення ще на п’ять років.

Володимир БЕНЕДИК
Це був молодий народний учитель, — невеличкого зросту, щуплий, з чорними, як вугіль, очима, з обличчям блідим і втомленим.

Лише тоді, коли навколо себе цей звичайний сільський учитель бачив товариство і як заходила мова про Україну, — його очі горіли і він говорив так, що, справді, йняли йому віри, що він стояв на чолі величезного селянського повстання 1930 року, яке від Кам’янця-Подільського поширилося до Вінниці й Києва.

Його не розстріляли тільки тому, що саме ГПУ здивувалося, як міг вирости, по суті, за совєтських часів такий одвертий, безоглядно принциповий, прямий і чесний ворог большевизму. І ГПУ вирішило не стріляти, а надіслати його на Соловки, але з такою характеристикою, щоб він ніколи тих островів не міг покинути.

Працював на Соловках у першому сільгоспі і був центром, до якого тяглися українські парубки — учасники селянських повстань. Мав у селянських колах великий авторитет. Був за арбітра у всіх спірних справах. Тяжко хворий і змучений, ніколи не падав духом і закликав своїх товаришів вірити та боронити віру батьків, любити свою батьківщину й ніколи не складати зброї. Любив повторювати й нагадувати, що «там, де жертви, там і перемога»; бо «не було ще жадного народу, щоб собі волю здобув без боротьби і без жертв».

Академік Матвій Яворський

Історик України, «марксист», Матвій Яворський потрапив з Галичини на Наддніпрянську Україну року 1918, коли прийшла туди німецька армія. Згодом, опинившись у большевицькому оточенні, перейшов на совєтську платформу, а пізніше став навіть, так скажу, офіційним партійним істориком України. Був академіком.

Як член компартії, М. Яворський обіймає в совєтській Україні високі посади. Коли ж большевики почали нищити українську культуру, потрапив до тюрми.

1930 року, під час партійної чистки, на зборах Яворському було з документами в руках доведено, що він був офіцером австрійської армії і служив там у військовій жандармерії. На Яворському поставлено хрест. Незабаром його заарештовано і заслано на Соловки.

У Соловецькому кремлі ми зустрілись як давні знайомі, хоч у Харкові майже не знали одне одного. Яворський цікавився, що робиться серед українських істориків. Коли я йому сказав, що 1932 року не надруковано жадної наукової роботи з історії України, він сказав, що тут немає нічого дивного, бо фактичний розгром української історичної науки почався ще з осени 1929 року, після першої конференції істориків-марксистів у Москві. Він цікавився, як розцінюють його схему й погляди на різні проблеми української історії. Я відповів йому, що вже з 1931 року, на вимогу культпропу ЦК, до програм курсу історії України, де ще цей курс читалось, заведено спеціяльну тему «Яворщина». Звісно, з цією темою мучився і лектор, і його слухачі; бо починати «Яворщиною» (темою цілком історіографічною) читання курсу історії України слухачам, які не знали історії України, а тим більше української історіографії, було просто неможливо.

Під час цієї розмови я помітив, що Яворський раз у раз діставав з кишені маленькі шматочки хліба і їв. Він якось ненатурально зиркав на свої нари. Мені стало ясно. У Яворського була психоза голоду. Уся соловецька громада лікувала його. Ми приносили, що мали з їжі, і Яворський їв, а що не з’їдав, ховав у приголовку нар.
Минуло щонайменше шість місяців, поки вчений видужав. Зрозуміти це може тільки той, кому доводилося так тяжко і довго голодувати, як тяжко і довго голодував Яворський.

Здається, ніхто так одверто не виявляв своєї люті і презирства до енкаведистів і всього, що нагадувало совєти й Москву, як Яворський. Він ніколи не цікавився, як виглядає, ходив завжди неголений, у ношеному роками «бушлаті» та черевиках фасону «Москва — Мінськ».

Ніколи і нікого не просив, нічого не домагався, бодай тих вигод, які можливі були хоч би в умовах Соловків. Завжди працював на загальних тяжких фізичних роботах. Приходячи на працю, працював самітно, ні з ким не розмовляючи. Ніколи не цікавився нормою — працював до повного виснаження. Коли якось запитали його, чого він так заподатливо працює, він відповів: «З люті». І це була щира правда.

Пригадую, як одного разу, зважаючи на те, що Яворський систематично перевиконував норми, якийсь «воспитатель» записав його, бородатого професора, на «красную доску». Треба було бачити Матвія Івановича, коли він побачив своє ім’я на цій скрижалі «чести, доблести й геройства». Зблід, затрясся всім тілом і прожогом кинувся до тієї скрижалі та одним махом витер своє прізвище. «Хто це написав? Я вам, посіпаки, блюдолизи, напишу!» — лементував Матвій Іванович і подався до кімнати «воспитателя». Годинами сидів понуро і не говорив ні з ким ні слова. Раптом зіскакував, діставав грубий зошит і писав. Усе написане на острові стосувалося тільки проблем буття української нації. Він розробляв схему історичного процесу України, працював над загальними проблемами соціології та філософії історії. Це був давній і непримиренний ворог всього московського.

Найкращою ілюстрацією ставлення до Москви і до большевизму була його відповідь на запитання, що стояли в анкеті під час всесоюзного перепису людности Совєтського Союзу (здається, навесні 1937 року). Анкета першого перепису була досить широка. Коли Яворського запитали про його підданство, він сказав: «Можете записати китайське, малайське чи яке ви хочете, тільки не московське, не совєтське». На запитання, чи він віруючий і до якого віровизнання признається, відповів, що віруючий і визнає автокефальну церкву. На запитання про партійну належність відповів, що мав нещастя належати до найжалюгіднішої у світі комуністичної партії і вважає це за свій великий злочин.

Звичайно, після кожного такого ексцесу Яворський зникав з обрію на один-два місяці в найтемніших льохах під «Білим домом» (будинок управління і 3-ї частини Соловецького острова). Та ні голод, ні підвали, ні вправність соловецьких жилоправів не могли зломити духу людини, яка вважала себе за того, що завинив перед своєю нацією. Він щиро покутував свій гріх, підносячи голос за розп’ятий народ в оборону України.

Наближався кінець терміну ув’язнення. Яворський і тут лишився вірним собі. Незадовго перед кінцем терміну пише свого славетного листа Сталінові. Лист у копії (нелегально, звичайно) читала вся українська колонія Соловків. Через 3-тю частину лист мав потрапити до рук адресата. Лист був короткий, але грізний. Це був убивчий обвинувальний акт, складений українською нацією, в особі її вірного сина, супроти Москви. Свій лист Яворський закінчував тим, що зрікався права звільнятися з тюрми доти, «доки Україною будуть правити Сталін з москалями».

Як тільки листа цього передано до 3-ї частини, того ж вечора Яворського посадили до ізолятора, а через два-три тижні йому оголосили, що «по рассмотрении архива Яворського, срок заключения его надо продлить на пять лет со дня оглашения настоящего постановления».

Матвій Яворський просидів в ізоляторі до листопада – грудня 1937 року. Вивезено його з острова з великим українським етапом до «спецтабору» в напрямі Ухта — Печора.

Після останнього інциденту з листом до Сталіна хтось з соловчан сказав: «Якщо Матвію Яворському не суджено було красиво жити, то, напевне, зуміє він прекрасно померти».


Місцева мешканка покладає квіти до “Соловецького каменя” з написом “Люди, не убивайте друг друга!” Вона вшановує когось зі своїх рідних, що тут загинули. 2009 р.

На Львівщині відкрили пам’ятник жертвам Армії Крайової

На Львівщині відкрили пам’ятник жертвам Армії Крайової

31 Лип. 2016

B селі Милошовичі Пустомитівського району відкрили пам’ятник жертвам АК.



Це пам’ятник 36 мирним українцям, яких було вбито польською армією. Одних вбито, одних – спалено.



Це історія, яку потрібно пам’ятати хоч би для того, щоб вона ніколи не повторилась.



Це пам’ять про тих, хто загинув від рук окупантів. Пам’ять про тих, хто захищав українців від окупантів.


Михайло Галущак

http://ukrpohliad.org/news/na-lvivshhyni-vidkryly-pam-yatnyk-zhertvam-armiyi-krajovoyi.html

Комент Б.Г.: Дуже і дуже правильно! І чим більше ми таких меморіалів відкриємо - тим більше стане зрозуміло Світу, хто кого гнобив. Ще потрібно широкий розголос про концтабір Безеза-Картузька на Волині виключно для українських патріотів, куди саджали без вироку суду і захисту адвокатів під час окупації Польщею 1921 - 1939 років Західної України.


Документи ОУН та УПА з архівів КГБ про польсько-український конфлікт тепер он-лайн

http://ukrpohliad.org/blogs/dokumenty-oun-ta-upa-z-arhiviv-kgb-pro-polsko-ukrayinskyj-konflikt-teper-on-lajn.html

Сандармох: 75 років від дня загибелі, ч. 3


Як свідчать біографії та вироки, у групі людей, розстріляних 2 листопада, були переважно колишні члени партії, засуджені по кілька разів. Зокрема, серед них бачимо переслідуваних за «ухили від партійної лінії», наприклад, «троцькізм». Дехто втікав з-під варти і виїздив до Росії (в Москву чи Ленінград), намагаючись переховатись під іншими прізвищами. Всевидяче око «доблесної» ЧК-ГПУ знаходило їх і там. Повторний суд інкримінував нові злочини і встановлював нові строки «покарання», після чого для людини відкривався шлях на Соловецькі острови.

Ось дві показові біографії розстріляних у Сандармоху 2 листопада 1937 року:

Кереказо Костянтин Іванович (Юрченко Андрій Григорович), 1905 р.н., уродженець м. Києва, українець, колишній член ВКП(б), робітник. Був засуджений до ув’язнення в концлагері, в 1934 р. здійснив втечу і мешкав у Ленінграді з підробними документами. Особливою нарадою НКВД СССР 20 квітня 1935 р. повторно засуджений до 5 років «ІТЛ». Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний в Карельській АССР (Сандармох) 2 листопада 1938 р.

Марченко Григорій Дмитрович, 1903 р.н., уродженець України, українець, студент Московського університету, перед арештом — агент охорони 7-го залізничного полку Народного комісаріату шляхів сполучення (НКПС), мешкав: м. Москва. Арештований 16 лютого 1929 р. Колегією ОГПУ 3 червня 1929 р. засуджений до 10 років лагерів. Відбував покарання на Соловках. У 1931 р. оголосив голодівку, поки не був переведений до лагпункту Муксалма. Працював завідувачем гужового транспорту сільгоспу (бригадир, «старший жеребятник») та на інших посадах. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний в Карельській АССР (Сандармох) 2 листопада 1938 р.

Зауважу, що Григорія Марченка немає в списках, опублікованих на сайті радіо «Свобода» — напевно, тому, що місце його народження невідоме.

Перелік осіб, що були розстріляні 2.11.1937 р. в Сандармоху:

Бондаренко Семен, 1896 р.н., Луганськ — 2.11.1937, Сандармох. Токар,
робітник заводу в Маріуполі. Член ВКП(б), засуджений 5.07.1929; 13.09.1930, строки: 3 роки (втік); 10 років. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Волгай Василь, 1903 р.н., Ромни Полтав.обл. — 2.11.1937, Сандармох. Викладач сусп-екон.наук, член ВКП(б), засуджений 28.9.1935, строк: 5 років. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Кереказо Костянтин (Юрченко Андрій), 1905, Київ — 2.11.1937, Сандармох. Робітник (машиніст), старшина ВМФ, член ВКП(б), засуджений 20.4.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Марченко Григорій, 1903 — 2.11.1937, Сандармох. Агент охорони 7 залізничного полку НКПС, студент МГУ. засуджений 3.6.1929, строк: 10 років. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Печенюк Іван, 1912, Володіївці Вінницьк.обл. — 2.11.1937, Сандармох.
Червоноармієць, водій Наркомшляху. Член ВЛКСМ. Засуджений 9.06.1935, строк: 6 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Портной Михайло, 1901, ст.Старо-Титовська Азово-Чорном.краю — 2.11.1937, Сандармох. Син "куркуля", висланий, член ВКП(б). Засуджений 22.9.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Рублівський Олексій, 1904, Козятин Вінницької обл. — 2.11.1937, Сандармох. Член ВКП(б), голова Київськ.міськкому Спілки письм. УССР. 
Засуджений 17.10.1935, строк: 3 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Сакало Олексій, 1900, Полтава — 2.11.1937, Сандармох. Член ВКП(б), слюсар Полтав.паротягорем.заводу. Засуджений 21.08.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Сугак-Сугаков Іван, 1892, Армавір — 2.11.1937, Сандармох. Член ВКП(б), парторг заводу № 89, Москва. Засуджений 17.03.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Шматько Михайло, 1907, Покровське — 2.11.1937, Сандармох. Студент, член ВКП(б). Засуджений 10.2.1934, строк: 8 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Напевно, тут варто сказати кілька слів про СЛОН та про його устрій.

Соловецький кремль (кремль — укріплення, фортеця) після повернення до нього монастиря, Великий Соловецький острів, 2009 р.

В Російській імперії (а до того в Московському князівстві) монастирі широко
використовувалися для ув’язнення і «смирения» порушників правопорядку. Тому зловісною тюрмою Соловецький монастир став доволі швидко, зважаючи на його відлюдне становище, клімат і святість місця (адже в’язні мали ставати сумирними і покірними). Монахи лише на кілька років змогли випросити для себе життя без тюрми у власних стінах — їхнє прохання
було задоволене у 1903 році. 
Концлагер (Соловецкий лагерь особого назначения) було офіційно організовано 1923 року, хоча існують свідчення, що в’язнів привозили сюди й раніше. Монастир розпустили, а окремі монахи, не бажаючи покидати своєї обителі, перетворились на в’язнів або на пустельників. Деякі з них продовжили працювати в господарстві островів, адже створеним протягом століть аграрно-промисловим комплексом радянські «начальники» керувати не могли.



Пристань Великого Заяцького острова, 2009 р. На фото видно всі споруди острова, крім одної (відновлену церкву і два господарські будинки); є ще будинок сторожа. За свідченням колишніх в’язнів, цей острів певний час був жіночим штрафним ізолятором

Для утримання в’язнів було використано всі монастирські території і приміщення (господарські споруди, келії, храми). Оскільки першими «володарями» радянських Соловків були колишні військові, всю територію з поміщеними на ній в’язнями було поділено на 15 «рот». 



Преображенський собор, спалений на початку 1920-х першими представниками «советской власти» на острові. В напівзруйнованому соборі на триярусних нарах мешкало до 5 тис. осіб. Сюди скеровували всіх новоприбулих. Смертність становила близько 50%

Людей до «рот» призначали відповідно до соціального походження, карної статті, виконуваної роботи. Наприклад, шоста рота складалася з арештованого духовенства, чиїм основним завданням було обслуговування кухні і харчових складів (інші в’язні просто все розкрадали). 
Крім того, окремі в’язні розподілялися для праці на «командировках» (складно сказати «відрядженнях»!): їх надовго відправляли у віддалені монаші скити, де вони працювали як риболови, тваринники, городники.



Закинута господарська споруда. Савватіївський скит. 2009 р.

Були також «штрафні ізолятори» — місця ув’язнення всередині тюрми, що були найбільш моторошними місцями на островах. Ті, хто потрапляв туди, вже не повертались живими.


Одне з моторошних місць СЛОНу — церква на Секірній горі, штрафний ізолятор. Сучасні монахи вже добряче тут розгосподарились (дерев’яна споруда на передньому плані — сучасна відбудова). 2009 р.



Вид з Секірної гори — останнє, що бачило у своєму житті багато в’язнів. 2009 р.


Вічко наглядача у дверях церкви на Секірній горі. Більше про місце мук тут нічого не нагадує. 2009 р.


Внаслідок розширення сфер господарської діяльності ГПУ-НКВД СЛОН доволі швидко «розлізся» і охопив величезну територію на материку (карта). Тут в’язні заготовляли експортний ліс, будували залізниці, Біломорсько-Балтійський канал тощо. У 1937 році відбулася реорганізація, і на Соловецьких островах створено окрему установу — «СТОН» — «Соловецкую тюрму особого назначения», що стала однією з ланок ГУЛАГу — Главного управления лагерей.
1939 року тюрму на Соловках розформовано, в’язнів розпорошено по всій територій Радянського Союзу. Але Соловки назавжди залишилися символом жаху і терору для усієї божевільної імперії.

Джерела:
Спогади ув’язнених на Соловках, зокрема Бориса Ширяєва, Олега Волкова, Семена Підгайного, а також тюремника Ніколая Кисельова-Громова

Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.

Всі фото мої — dytyna

Сандармох: 75 років від дня загибелі, ч. 5


4
листопада 1937 р. 

Останній день «роботи» капітана Матвєєва

Баранник Михайло, 1900 р.н., Авдіївка Макіївск.р-ну Донецьк.обл. — 04.11.1937, Сандармох. Проректор і доцент сов.права, заст.ректора з АГЧ Всесоюзного ком.с/г унів. ім. Сталіна, член ВКП(б). Засуджений 28.12.1936, строк: 10. Засуджений до розстрілу 10.10.1937

Волков Василь, 1902 р.н., Шенгаріївка Грунськ.р-ну Харків.обл. — 04.11.1937, Сандармох. Наук.працівник Укр.АН, член ВКП(б). Засуджений 03.09.1936, строк: 5. Засуджений до розстрілу 10.10.1937

Козловський Борис, 1887 р.н., Миколаїв — 04.11.1937, Сандармох. Член ВКП(б). Засуджений 23.12.1936, строк: 10. Засуджений до розстрілу 10.10.1937

Неврли-Янсон (Лисоченко) Поляна (Пелагея), 1896 р.н., Кульбакіне Донської обл. — 04.11.1937, Сандармох. Викладачка історії в Москві, член ВКП(б). Засуджена 10.11.1936, строк: 10. Засуджений до розстрілу 10.10.1937

Павлов Михайло, 1898 р.н., Миколаїв — 04.11.1937, Сандармох. Офіцер РІА, заст.нач. Управління с-г обліку УССР. Засуджений 01.04.1935, строк: 5. Засуджений до розстрілу 10.10.1937

Семенчук Василь, 1911 р.н., Дегтярівка Новошепелицьк.р-ну Київ.обл. — 04.11.1937, Сандармох. Виконроб Свердловського будтресту, кандидат в члени ВКП(б). Засуджений 20.11.1936, строк: 10. Засуджений до розстрілу 10.10.1937

Пам’ятний знак в селищі Соловецькому. 2009


За 5 днів було розстріляно 1111 осіб. Цю групу в’язнів зараз називають «першим соловецьким етапом». Був ще сформований «другий» і «третій». Третій вивезти з островів не встигли — вже замерзло Біле море. 2009 року представники музею на Соловках твердили, що сліди розстрілу «третього соловецького етапу» так і не знайдено. Не думаю, що за той час щось могло змінитися.


Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.

Маріуполь - хто відповість???

 
За останніми даними в результаті обстрілу Маріуполя 27 чоловік загинуло, 97 поранені!!!
Хто відповість за кров мирних жителів???
Путін - ти по вуха в крові!!! 

Сандармох: 75 років від дня загибелі, ч. 2

Початок

Відомості про розстріляних 1 листопада також доволі скупі. Мені не доводилось бачити документів перегляду справ “трійкою” УНКВД Ленінградської області, але логіка підказує, що групи в’язнів, розстріляних певного дня, об’єднує спільна стаття Кримінального кодексу.

Правдоподібно, 1 листопада на розстріл викликано групу “шпигунів”: практично кожен з цих 15 осіб побував за кордонами СССР на початку 1920-х років і згодом повернувся. Хтось приїхав до СССР як “політичний емігрант”, когось привезли органи ГПУ-НКВД.

В’язнів розстрілював кат Михаїл Матвєєв (в ранзі капітана НКВД). Цей чоловік мав величезний досвід: працював в “органах” від 1918 року. “За успішну боротьбу з контрреволюцією” отримав орден Червоної Зірки (за виконання розстрілів в Сандармоху восени 1937 р.).

Засуджених “готували” в трьох кімнатах бараку, що розташовувалися анфіладою (послідовно). У першій кімнаті — “звіряли особу”, роздягали і обшукували. В другій роздягнених зв’язували. У третій — нагих і зв’язаних глушили ударом дерев’яної “колотушки” в потилицю. Потім вантажили в машину, осіб по сорок, і накривали брезентом. Члени “бригади” сідали зверху. Якщо хтось внизу приходив до тями, його “заспокоювали” ударом “колотушки”. Після прибуття на полігон людей скидали по одному в приготовану яму, на дні якої стояв Матвєєв. Він власноручно стріляв кожному в потилицю. Так він “приводив у виконання” осіб по 200-250 за “зміну”.
(Александр Черкасов. Преуспевший в невозможном. “Ежедневный журнал”, Москва, 27.10.2007)


Снадармох. Ліс на кістках загиблих. 2009

1939 року Матвєєва також заарештували: після зняття Єжова з’явились справи за “перегиби” (надмірності), і багато працівників НКВД було також розстріляно. Матвєєв отримав вирок — 10 років, однак на початку війни був звільнений.

Зі справи ката Матвєєва члени товариства “Меморіал” в Петербурзі довідались про обставини загибелі “першого соловецького етапу”.

1 листопада серед інших розстріляні українці:

Бечаснов Василь, 1883 р.н., Одеса - дворянин, капітан РІА, контррозв. штабу Врангеля

Вальда-Фарановський Олександр, 1893 р.н., Підволочиськ, Галичина - агроном

Вовкотруб Семен1907 р.н.Марійка Київськ.обл. - помічник машиніста

Григорович Дмитро, 1897 р.н., Широке Криворізьк.пов. - агроном

Ерстенюк Микола1892 р.н., Надвірнянський р-н, Галичина - юрист, офіцер УГА, член КП Чехословаччини

Загоруйко (Загоруй) Федір, 1906 р.н., Макіївка, Донецька обл. - інженер, член ВЛКСМ

Змичеровський Йосип1907 р.н., Запоріжжя - селянин, пекар

Іллінський Павло1896 р.н., Білгород, Курська губ. - інженер

Кишон (Кишан) Петро, 1907 р.н., Яношівка, Шепетівський пов., Волинська губ. - колгоспник, служив красноармійцем військ НКВД, чорнороб

Клос Михайло1905 р.н., Молотів, Галичина - прядильник фабрики "Червона нитка", член КП Німеччини

Клюковський Рафаїл, 1893 р.н., Київськ.обл. - селянин ("куркуль")

Огородник Филип, 1905 р.н., Рибниця Молд. АССР - садівник Робкоопу

Пух-Гринчук Григорій1905 р.н., Варва Прилуцького р-ну Полтав.обл. - агроном-машинознавець

Ричич Олексій1908 р.н., Н.Макарово, Башкірія - слюсар МТС

Слюсар Григорій1886 р.н., Добровляни Львів.пов., Галичина - вояк УГА; уповноважений тресту "Союзмолоко", член ВКП(б)

Довідка про одного з розстріляних:

Ерстенюк Микола Васильович (12.12.1892 — 03.11.1937) — правознавець. Народився в с. Перерісль (нині село Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). Закінчив гімназію в Коломиї. Працював на нафтопромислах у Бориславі, вчився на юридичному факультеті Львівського університету. В роки Першої світової війни пройшов шлях від стрільця до поручника австрійського 87-го піхотного полку. Від 1916, після поранення, служив у Воєнному архіві у Відні. «Зазнайомившись, — як він сам засвідчив у своїй характеристиці, — із таємних актів Воєнного архіву з подіями пролетарської революції», «став симпатиком більшовизму». Хорунжий УГА.

У 1919—24 провадив більшовицьку пропаганду в Німецькім Яблоннім та Йозефові (Чехословаччина) серед вояків інтернованих формувань Української Галицької армії. Закінчив юридичний факультет Карлового університету в Празі. 1924 вступив до Комуністичної партії Чехословаччини, прийняв громадянство УСРР і з першим транспортом галичан-політемігрантів виїхав в Україну. Упродовж місяця — секретар комуністичного осередку політичних емігрантів на карантинному пункті Державного політичного управління УСРР в Києві, потім виїхав до Харкова, де працював у Наркоматі юстиції УСРР; у 1925—27 — особистий секретар та прокурор для доручень при Наркомі юстиції УСРР та Генеральному прокурорі УСРР М. Скрипнику.

Займався упорядкуванням його (М. Скрипника) особистого домашнього й наркомівського архівів, підготовкою до друку його чернеток та ін. З переходом М. Скрипника на роботу до Наркомосу УСРР обійняв посаду помічника вченого секретаря Наркомосу УСРР й одночасно особистого секретаря Наркома освіти УСРР (1927—33).

19 лютого 1933 р. ув’язнений за сфабрикованою справою (справа «Української військової організації»). 21 лютого «визнав» свою належність до УВО, його покази згодом були використані у кампанії дискредитації М. Скрипника. 23 вересня 1933 судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР за ст. 54-2-3-4-6-8-10-11-13 КК УСРР засуджений до 10 років таборів. Утримувався на Соловках (лагпункт «Кремль») в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою Управління НКВД СРСР по Ленінградській області 14 жовтня 1937 засуджений до розстрілу. Страчений в урочищі Сандармох поблизу м. Медвежогорська (нині місто у Карелії, РФ). Реабілітований 3 серпня 1989.

Джерело:

  • О.С. Рубльов. ЕРСТЕНЮК Микола Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2005. – 672 с.: іл.

Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.

Сторінки:
1
2
попередня
наступна