До 75-ліття від дня загибелі

3 листопада. Пом’яни невинно убієнних українців!

У цей день в урочищі Сандармох (зараз республіка Карелія, Росія) розстріляні в’язні Соловецького лагера. Серед них були українці:

Василь Баб’як, офіцер УГА; Олександр Бадан-Яворенко, професор історії; Аркадій Барбар, медик; Федір Бардашевський, офіцер УГА; єрм. Іринарх Білявський; Антон Бенедик; Михайло Білий, воїн австрійської армії; Михайло Білий; Петро Бовсуновський, викладач; Іван Бойко, агроном; Яків Відьмак; Сергій Вікул, економіст; Тарас Вінницький, офіцер УГА; Степан Вовк, викладач; Яків Войтюк; Григорій Вокор; Георгій Волков, екскурсовод; Омелян Волох, офіцер армії УНР; Марко Вороний, поет; Олекса Ганджа; Антон Гарбуз, науковець; Федір Гончаренко; Василь Гоца, професор; Сергій Грушевський, історик; Федір Гумецький; Семен Гуцуляк, офіцер австрійської армії; Петро Демчук; Петро Дідушок-Гельмер, офіцер; Володимир Дідушок, офіцер; Іван Дорожний-Міненко, літератор; Казимир Дудкевич, режисер; Петро Дятлов, професор; Григорій Епік, поет; Петро Замислов, економіст; Степан Запорований, економіст; Микола Зеров, професор, поет; Володимир Ільницький; Мирослав Ірчан, письменник; Михайло Качанюк, офіцер УГА, літературний критик; Олексій Книшик, воїн австрійської армії; Григорій Ковальчук, агроном; Кирило Ковальчук, комсомолець; Яків Ковальчук, журналіст; Михайло Козоріз; Климентій Коник, економіст; Василь Корбутяк, економіст; Павло Кореновський, медик, воїн УГА; Ілля Корзун; Ілля Корсовецький; Мирон Косар-Заячківський; Григорій Котляревський, вчитель; Микола (Макар) Кошкань; Петро Кривенко-Матієнко, журналіст; Антон Крушельницький, літератор, викладач; Богдан Крушельницький; Остап Крушельницький; Йосип Кубрак; Микола Кузняк; Тимофій Кузьменко; Микола Куліш, драматург; Микола Кухаренко; Лесь Курбас, режисер; Іван Лівий; Михайло Лозинський, юрист; Юрій Мазуренко, економіст; Йосип Максимюк; Юрій Машкевич, економіст; Тамара Нестерова, економістка; Юрій Озерський, видавець; Василь Олійник; Йосип Олійник; Микола Павлушков, співробітник ВУАН; Олексій Паламарчук, офіцер Армії УНР; Андрій Панов, викладач; Микола Петренко-Самійленко, юрист; Валеріян Підмогильний, письменник; Борис Пилипенко, музейний працівник; Прокопій Плюндрас, друкар; Володимир Підгаєцький, хірург, психіатр; Валер’ян Поліщук, письменник; Клим Поліщук; Михайло Полоз, нарком фінансів; Степан Попович, хорунжий УГА, редактор; Петро Приступа, студент; Тимотей Ріпа, офіцер австрійської армії; Дмитро Ровинський, директор держтеатрів; Степан Рудницький, географ; Генадій Садовський; Юрій Самбурський; Северіян Сапіга; Олексій Сарван; Семен Середа; Василь Сирко; Іван Сіяк; Микола Сіяк; Борис Скубко; Олекса Слісаренко, письменник; Петро Солодуб, економіст; Петро Стасюк, вчитель; Микола Стрєльцов, письменник; Петро Тимецький; Тимофій Тихонов; Микола Трофименко; Іван Туз, економіст; Іван Тур-Запоренюк; Микола Тютюнник; Петро Фарина; Павло Филипович, поет, професор; Степан Фреїв, офіцер УГА; Осип Фур’єр; Микола Хам; Михайло Хижняк, офіцер Армії УНР; Володимир Хуторянський; Євген Черняк, історик; Володимир Чеховський, історик; Іван Шаль; Іван Шах; Олексій Шваюк, журналіст; Володимир Штангей, письменник; Олексій Яворський; Матвій Яворський, історик, економіст; Михайло Яловий (Юліян Шпол), письменник; Олександр Яцун; Михайло Ящук 

Олена Чекан

У Володимирі-Волинському знайдено масове поховання жертв НКВС 1939–1941 років

 

Токарєв розповів про прибуття навесні 1940-го в Калінін групи високопоставлених працівників НКВС на чолі з Блохіним для розстрілу поляків, яких утримували в Осташковському таборі. Коли все було готове до початку першого розстрілу, Блохін, як розповів Токарєв, зайшов за ним: «Ну, підемо ...» Ми пішли, і тут я побачив весь цей жах ... Блохін натягнув свою спеціальний одяг: коричневу шкіряну кепку, довгий шкіряний коричневий фартух, шкіряні коричневі рукавички з крагами вище ліктів. На мене це справило величезне враження - я побачив ката! »У першу ж ніч команда під керівництвом Блохіна розстріляла 343 людини. У наступні дні Блохін розпорядився доставляти йому для розстрілу партії не більше 250 осіб. Навесні 1940-го під керівництвом і за безпосередньої участі Блохіна в Калініні було розстріляно 6311 військовополонених поляків. Можна припустити, що такої «ударної» акцією він подвоїв свій попередній особистий рахунок розстріляних. По відношенню до безпосередньо не брала участі у розстрілах Токарєву Блохін проявив поблажливе «шляхетність» професійного ката, котра усвідомлює, що не всі здатні на те, на що здатний він. Складаючи для преміювання список учасників розстрілів, він включив до нього і начальника УНКВС Токарєва ... Ким же був цей чоловік, чиєю рукою вершився сталінський свавілля? Скупі рядки його автобіографії оповідають про те, що він народився у 1895-му в селі Гаврилівські Суздальського району Івановської області в сім'ї селянина-бідняка. З 1905-го одночасно з навчанням працював пастухом, потім каменярем, працював і в господарстві батька. 5 червня 1915-го зарахований рядовим у 82-й піхотний полк у Володимирі, дослужився до молодшого унтер-офіцера. З 2 червня 1917-го - старший унтер-офіцер 218-го Горбатовський піхотного полку на німецькому фронті, був поранений, лікувався в госпіталі в Полоцьку до 29 грудня 1917-го. Потім до жовтня 1918-го, залишаючись в стороні від політичних бур, він селянином в господарстві батька, а 25 жовтня 1918-го добровольцем вступив на службу в Яновський волосний військкомат Суздальського району. Незабаром Блохін зробив і свій політичний вибір - у квітні 1921-го вступив в комуністичну партію і тут же, 25 травня 1921-го, був призначений в 62-й батальйон військ ВЧК в Ставрополі. Тепер розвивається його чекістська кар'єра. З 24 листопада 1921-го він помкомвзводу в загоні особливого призначення при Колегії ВЧК, з 5 травня 1922-го комвзводу там же, з 16 липня 1924-го помічник командира 61-ї дивізії особливого призначення при Колегії ОГПУ. 22 серпня 1924-го Блохін висувається на посаду комісара особливих доручень спецвідділення при Колегії ОГПУ. Тепер, крім іншого, в його обов'язки входить і приведення розстрільних вироків у виконання. І дійсно, з весни 1925-го підпис Блохіна регулярно зустрічається під розстрільними актами. Може бути, він і далі був би всього лише одним з рядових расстрельщіков, але раптово відкрилася висока вакансія. 3 березня 1926-го Блохін був призначений тимчасово виконуючим посаду коменданта ОГПУ (замість відсутнього К. І. Вейса). А вже 1 червня 1926-го Блохіна затвердили на цій посаді. Доля його попередника Карла Вейса виявилася незавидною. У підписаному Ягодою наказі ОГПУ № 131/47 від 5 липня 1926-го йшлося про причини його зняття з посади і осуду: «31 травня 1926 постановою Колегії ОГПУ Комендант ВЧК / ОГПУ Вейс Карл Іванович засуджений до позбавлення волі на 10 років з суворою ізоляцією за обвинуваченням його у зносинах з співробітниками іноземних місій, явними шпигунами. Наявними у справі встановленими даними Вейс характеризується як абсолютно розклався, що втратив всяке розуміння лежала на ньому, як чекіста і Комунарів, відповідальності і не зупинився перед фактом крайньої дискредитації Об'єднаного Державного Політичного Управління, співробітником якого він складався ». На відміну від Вейса Блохін вів себе правильно і на посаді коменданта беззмінно пропрацював довгі роки аж до виходу на пенсію. Будучи на роботі в ОГПУ, Блохін екстерном здав заліки у ВТНЗ в 1932-му, закінчив 3 курси будівельного факультету в Інституті підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників. Але на цьому його освіта й закінчилося. Діяла під керівництвом Блохіна розстрільна команда, або «спецгрупа», як її назвали в документах, формувалася із співробітників різних підрозділів. В кінці 1920-х - початку 1930-х тут були співробітники спеціального відділення при Колегії ОДПУ, яке займалося охороною радянських вождів і персонально Сталіна. Тобто поєднували справу охорони вождів з участю в регулярних розстрілах "ворогів народу». У штаті центрального апарату ОГПУ вони значилися як «комісари для особливих доручень»: А.П. Рогов, І.Ф. Юсіс, Ф.І. Сотников, Р.М. Габалін, А.К. Чернов, П.П. Пакалн, Я.Ф. Родованскій. Інша частина виконавців служила в комендатурі ОГПУ. Це сам Блохін, а також П.І. Маго і В.І. Шигальов. Пізніше в «спецгрупу» увійшли І.І. Шигальов (брат В. І. Шігалева), П.А. Яковлєв (начальник урядового гаража, потім начальник автоотдела ОДПУ), І.І. Антонов, А.Д. Дмитрієв, А.М. Ємельянов, Е.А. Мач, І.І. Фельдман, Д.Е. Семеніхін. Нелегка була доля катів. У сім'ях їх бачили досить рідко, а коли ті приходили після нічної «роботи», то частіше за все були п'яні. Не дивно, що вмирали виконавці рано, до терміну, чи сходили з розуму. Померли своєю смертю Григорій Хрустальов - в жовтні 1930-го, Іван Юсіс - у 1931-му; Петро Маго - 1941-м; Василь Шигальов - в 1942-м, а його брат Іван Шигальов - у 1945-му. Багато звільнилися на пенсію, отримавши інвалідність з причини шизофренії, як Олександр Ємельянов, або нервово-психічної хвороби, як Ернст Мач. Але репресії не обійшли і самих расстрельщіков. Частина з них потрапила в руки Блохіну - були доставлені в розстрільні приміщення вже в якості жертви. Так в 1937 р. були розстріляні Григорій Голов, Петро Пакалн, Фердинанд Сотников. Цікаво, що відчували Блохін та Маго, коли розстрілювали своїх колишніх товаришів? Особливо нервували катів окремі засуджені, які в момент розстрілу славили Сталіна. Очолював групу расстрельщіков, що приводили у виконання рішення «трійки» УНКВС Московської області в 1937-1938 роках, Ісай Берг, будучи заарештованим, показав, що він отримав від начальства сувору вказівку «не допускати таких явищ у подальшому» і серед працівників спецгрупи НКВД «піднімати настрій, намагатися довести їм, що люди, яких вони стріляють, - вороги ». Хоча тут же Берг визнав: «Багато ми стріляли і невинних». Берг прославився тим, що при його безпосередній участі в московському НКВД була створена машина-«душогубка», в якій засуджені умертвлялись вихлопним газом. Почасти це берегло нерви московським катам. Завантажили в Таганської або Бутирській тюрмах живих - в Бутові вивантажили мертвих, і вся робота. І ніяких славослів'я Сталіну. Сам Берг пояснив слідству, що без такого вдосконалення «неможливо було виконати таку велику кількість розстрілів». І в центральній групі расстрельщіков під керівництвом Блохіна наказали «проводити виховну роботу серед засуджених до розстрілу, щоб вони в настільки невідповідний момент не мазали ім'я вождя». У 1937-1938 роках Блохін брав участь у найгучніших розстріли. Він командував розстрілом маршала Тухачевського і високопоставлених військових, засуджених разом з ним. При розстрілі були присутні прокурор СРСР Вишинський, голова Військової колегії Верховного суду Ульріх. Пам'ятник родини Блохіних на Донськім кладовищі у Москві. Навіть кат заслуговує на вічну пам'ять І прощення. Іноді балував своєю присутністю і сам «залізний нарком» Єжов. При ньому розстрільні дійство знаходило риси художньої постановки. Восени 1937-го: «Перед розстрілом свого приятеля у минулому Яковлєва Єжов поставив його поруч з собою - спостерігати за приведенням вироку у виконання». Яковлєв, ставши поруч з Єжовим, звернувся до нього з такими словами: «Микола Іванович! Бачу по твоїх очах, що ти мене жалієш ». Єжов нічого не відповів, але помітно зніяковів і негайно ж звелів розстріляти Яковлєва. Не менш запам'ятовується сцена розігралася, коли в березні 1938-го приводили у виконання вирок у справі Бухаріна, Рикова, Ягоди і інших засуджених на показовому «Процесі правотроцкістського блоку». Ягоду розстрілювали останнім, а до цього його і Бухаріна посадили на стільці і змусили дивитися, як виконується вирок щодо інших засуджених. Єжов був присутній і, найімовірніше, був автором подібної витонченої затії. Перед розстрілом Єжов велів начальнику кремлівської охорони Дагіну побити колишнього наркома внутрішніх справ Ягоду: «А ну-ка дай йому за всіх нас». У той же час розстріл товариша по чарці Буланова засмутив Єжова, і він навіть наказав спочатку дати йому коньяку. Дивно, скількох своїх колишніх колег, та й начальників, яким він раніше дивився в рот, розстріляв Блохін. Близькість до викритим керівництву НКВС могла коштувати і йому самому житті. Але Сталін цінував надійних «виконавців», і його чомусь не лякало, що вони, звиклі стріляти в потилицю, постійно маячать у нього за спиною в якості охорони. На початку 1939-го, коли Берія щосили чистив НКВС від єжовських кадрів, надійшов матеріал про те, що комендант Блохін був дуже близький до колишнього секретаря НКВД Буланова, та й до самого розстріляного наркома Ягоди. Тоді це розглядалося як доказ участі в їх «змовницьких планах». Берія, підготувавши постанову на арешт Блохіна, відправився до Сталіна за санкцією. Проте, на свій подив, отримав відмову. У 1953-му Берія показав на слідстві: «Зі мною І.В. Сталін не погодився, заявивши, що таких людей саджати не треба, вони виконують чорнову роботу. Тут же він викликав начальника охорони Н.С. Власика і запитав його, чи бере участь Блохін у виконанні вироків і чи потрібно його заарештувати? Власик відповів, що бере участь і з ним разом бере участь його помічник А.М. Раків, і позитивно відгукнувся про Блохіна ». Берія, повернувшись до свого кабінету, викликав до себе Блохіна і працівників «спецгрупи» для розмови. Результати «виховної» бесіди нарком відбив на відправленій в архів, так і не виконаній постанові: «Рад. таємно. Викликаний був мною Блохін та керівні співробітники комендатури, яким мною було повідомлено дещо з показань на них. Обіцялися міцно попрацювати і надалі бути відданими партії і Радянській владі. 20 лютого 1939 Л. Берія ». Більше до питання про Блохіна Сталін не повертався.

Зазвичай засуджених привозили до місця розстрілу в Варсонофіївський провулок, де на них чекав Блохін з командою. Але іноді Блохіну самому доводилося їхати за жертвою. Так було в 1940 р., коли було потрібно доставити з Сухановской в'язниці на розстріл засудженого до ВМН колишнього кандидата в члени політбюро Роберта Ейхе. Безпосередньо перед відправкою на розстріл його жорстоко били в кабінеті Берії у Сухановской в'язниці: «У Ейхе при побитті були вибиті і витекли очі. Після побиття, коли Берія переконався, що ніякого визнання у шпигунстві він від Ейхе не може домогтися, він наказав відвести його на розстріл ». А 6 лютого 1940-го Блохіну випала честь розстріляти й самого наркома Єжова. Керівництво цінувало Блохіна. Він швидко зростав у званнях: у 1935-му - капітан ГБ, у 1940-му - майор ГБ, у 1943-му - полковник ГБ, у 1944-му - комісар ГБ, а в липні 1945-го отримує звання генерал-майора. Був також щедро обсипаний державними нагородами: орденом Леніна (1945), трьома орденами Червоного Прапора (1940, 1944, 1949), орденами Вітчизняної війни I ступеня (1945), Трудового Червоного Прапора (1943), Червоної Зірки (1936), «Знак Пошани »(1937), а також двома значками« Почесного чекіста »і золотим годинником. Був нагороджений і почесною зброєю - маузером, хоча розстрілювати волів з німецького «Вальтера» (не так сильно нагрівався). Коли виповнилося 20 років перебування Блохіна на посаді коменданта, він був премійований легковим автомобілем «М-20» («Перемога»). Звертає на себе увагу те, що Блохін і його підручні з «спецгрупи» зазвичай щедро нагороджувалися не після, а до проведення серйозних розстрільних кампаній. За різними оцінками, загальна кількість розстріляних особисто Блохіним за всі роки його служби на Луб'янці становить не менше 10-15 тисяч чоловік. Відразу ж після смерті Сталіна і вторинного приходу Берії до керівництва «органами» Блохін був відправлений на пенсію. Колишній комендант Блохін наказом МВС СРСР № 107 від 2 квітня 1953-го був звільнений через хворобу з оголошенням подяки за 34-річну «бездоганну службу» в органах ОГПУ-НКВД-МГБ-МВС СРСР. Як пояснив Берія, Блохіна звільнили з посади як «засидівся» - був такий бюрократичний термін, що позначав довге перебування працівника в одній і тій же посаді і втрату ним належної активності і ефективності роботи. Хоча, як ми знаємо, робота у Блохіна була якраз зовсім не сидяча, і здоров'я на ній він неабияк розгублені. Отже, в 1953-му Блохіна урочисто проводили на заслужений відпочинок. Після смерті диктатора потреба в його послугах відпала. Ні, звичайно, що прийшов йому на зміну новий комендант, полковник Д.В. Бровкін, зовсім не ризикував залишитися без «нічної роботи», просто її масштаб відразу став не той.

Хоча на зміну колишнім жертвам приспіли ті, які раніше самі чинили суд і розправу: при новому післясталінським керівництві стали страчувати колишніх підручних Берії і Абакумова. Їх справи активно розслідувалися, і виявилося, на пенсії Блохіну теж немає спокою. Він зачастив на допити в Генеральну прокуратуру. У ході розслідування справи Берії та його найближчих підручних знадобилися воістину безцінні знання колишнього коменданта. Адже він був виконавцем усіх найважливіших страт. І все ж Блохін не був залучений в якості обвинуваченого, хоча він і був виконавцем злочинних акцій. Напевно, вирішили: адже це просто кат, виконував наказ. Робота в нього така, і нічого особистого. Після звільнення Блохіну за 36 років вислуги в органах була призначена пенсія в розмірі 3150 рублів. Однак після позбавлення генеральського звання 23 листопада 1954 виплата пенсії від КДБ була припинена. Не ясно, чи встиг він оформити собі звичайну пенсію по старості. Згідно з медичним висновком Блохін страждав гіпертонічною хворобою 3-го ступеня і помер 3 лютого 1955 від інфаркту міокарда. За іронією долі, Блохіна поховали там же, де покоїться прах більшості його жертв, - на Донському кладовищі. Хоча тіла розстріляних спалювалися тут же в крематорії і прах зсипався в безіменні загальні ями, а ось на могилі Блохіна нещодавно з'явилося нове красиве надгробок з портретом. Не забувають! Джерело: "Нова газета" http://starogit.do.am/publ/1-1-0-1879

Останки розстріляних НКВС одеситів майже два роки зберігають під сонцем Одесі не можуть поховати останки розстріляних у 30-х роках мешканців міста і зберігають більше 1,5 років у контейнерах на вулиці. Місцеві мешканці вимагають встановити на місці розстрілу меморіал  На території Одеського аеропорту в контейнері від китайських товарів уже півтора року гниють більше тисячі фрагментів людських решток - останки розстріляних НКВС у 30-х роках жителів міста. Через 77-м років фахівці дістали фрагменти із землі для експертизи. Однак на неї забракло грошей, тому останки і досі не поховані за християнськими звичаями. Стільки вночі стріляли, що на ранок кров текла аж до самого Чорного моря. Репресії не закінчуються до тої пори, поки не буде похований і визначений останній розстріляний", - вважає голова Одеської організації всеукраїнського товариства політичних в'язнів-репресованих Павло Отченашенко. На місце з останками, яку люди почали називати "Одеською Катинню", вказали родичі тих, кого у тридцятих репресували і стратили. У кожному знайденому черепі була дірка від кулі. У 2008 році тут розпочали роботи з ексгумації фахівці всеукраїнського підприємства "Меморіали України". Із землі витягли 1086 останків тіл розстріляних і передали на тимчасове зберігання підприємцю, склад якого розташований поруч, ненадовго, до поновлення робіт. Минуло майже два роки, за кістками ніхто так і не приїхав. У мороз і спеку контейнер міститься на відкритій території. Фахівці, які проводили роботи, пояснюють, що їм не вистачило грошей на ексгумацію всіх репресованих. Одеські охоронці пам'яток культурної спадщини чекають, поки дістануть усі останки. Лише тоді їх перепоховають на західному цвинтарі, де вже виділили місця. Ці могили встановлюються, процес перепоховання відбувається на ті місця де повинні бути поховані люди, тобто на території скверів, парків, вулиць не повинні бути могили", - пояснив керівник управління охорони пам'яток культурної спадщини Володимир Мещеряков.

Проте, чи знайдуть гроші на завершення ексгумації, досі не відомо. Родичі репресованих нині проти перепоховання і вимагають, щоби кістки повернули назад у землю, а на місці масового розстрілу встановили меморіал.

http://tsn.ua/ukrayina/ostanki-rozstrilyanih-nkvs-odesitiv-mayzhe-dva-roki-zberigayut-pid-palayuchim-soncem.html