На фото (натрапив якось на "http://rulez.org.ua"): танк Т-84-120  "Ятаган".

            Степ... По степу катаються танки, за ними здалеку спостерігають ворони й люди… В танкістів почалися тактичні навчання, і вони виконують різноманітні маневри на своїй техніці. Вже пройшов тиждень «пішим по танковому», - це коли екіпажі бродять купками по тих маршрутах де їм належить потім проїхати на танках. Захоплююче заняття, адже їм для зв'язку потрібні ще й рації 63 року випуску (або просто зразка цього року, біс їх знає, але важать по 25-35 кг, бо батарейки) і речові мішки та ще багато чого й вони за день намотували "пішим" по 20-30 км. Але досить про сумне, адже зараз в них є танки і вони на них їздять. Вже ховалися в складках місцевості, вже робили протиракетні маневри, долали різні дурниці подібні до невеличких боліт (у велике не полізеш на ньому, та й де його там узяти). І ось тепер вони відпрацьовують рух в колоні, - поїдуть, здіймаючи як стадо куряву, зупиняться, здадуть задом, вперед тощо... І сталося ДТП! Механік одного танку проґавив момент зупинки, оскільки курява здійнялася дуже щільна і в'їхав у зад передньому. Навідник танку дуже здивувався, коли мирно собі спав і тут ТАК НЕЙМОВІРНО ТРУСОНУЛО! Він залетів головою в приціл і знову щось відламав від нього. Криючи матом, вони з командиром вилізли з башти і побачили просту картину, що на вигляд усе наче б ціле й незрозуміло що ж то було. Після того, як розкотили в сторони техніку (не зачекали на ДАІ, ) з'ясували характер пошкоджень: подряпана фарба в двох місцях ззаду в одного і декілька надривів (прорвало зубцями траків) на крилах в нашого. Й усіх справ-то.

           Хлопці обговорили, що було б з "Камазом" або "Жигулями", поіржали і думали що на цьому історія закончилась… Так от, вона на цьому лише почалася. Механік, який проґавив, момент гальмування, звався Поздєй, через прізвище Поздєєв. Він був нічим не цікавим й непомітним дрібний хлопцем. Ніхто його серйозно не сприймав. Жартували з ного та й глумилися інколи. Але тут комбат круто змінив його долю, просто сказавши: «Тепер Поздєй, привезеш нові крильця, старі знімеш і поміняєшь». Здавалося б, ну й що тут такого? Поздєй з'їздив на "Камазі" куди показали, зняв за пів дня крила з іншого, привіз їх в парк, кинув біля свого танка й сказав комбатові що до вечора буде готово…

           І ось тут починається саме цікаве! При ударі довгі стрижні, які тримали крила, стали не стрижнями прямими, які можна вибити, а красивими такими зигзагами. Розтягнуло і погнуло по-усякому їх. Поздєй узяв кувалду й зубило (це ж армія, а болгаркою солдатам користуватися "не слід", та й не було її, здається, в частині, - такого, наче б, ніхто й не бачив) і почав рубати. Тут виявилося, що виробники танка використовували для виготовлення цієї неймовірно важливої деталі ну дуже якісну сталь! До вечері вийшло рубонути лише одне коліно з 20-ти на одному крилі. При цьому зубило ставало схожим на красиву квітку, коротшало на третину й тупилося зовсім… Кувалда також злітала багато разів. Наступного дня з ранку Поздей був вже в парку і почав діяти далі…Пройшов тиждень, Поздєй почав зватися "дятел", поламав кувалди, які були в частині, приварив ручку міцнішу до найбільшої, винищив зубила, які були в часті, "в непотріб" і чіплявся до усіх, причому говорив, що йому там трохи рубонути і він поверне! Йому вже не вірили бо під танком валялося чимало красивих квіточок із зубил та кувалд… Поздєй міг на перекурах тапер виразно всім і кожному роз'яснити, як треба бити кувалдою, як правильно потрібно рубати зубилом, ганив сталь погану на кувалдах і зубилах… І людина почала поступово набувати нового гордого обличчя… Рукостискання його стало дуже міцним, погляд осмисленим і твердим, мова прямою і зрозумілою.

           Пройшов місяць… Цей танковий "бат" вже не любив увесь полк, говорити усі почали в ритм ударів "Мега-поздєя", поховали подалі усі свої інструменти й уважно стежили за переміщеннями загальновідомого "дятла", бо він покрав вже усе, що погано лежало й хоча б віддалено нагадувало кувалду або зубило. Такий ремонт своїми руками не снився жодному цивільному механікові… Коли Поздєй вирубав перший стрижень, крило впало на землю і він заплакав, коли через півтора місяці після перших ударів впало друге, страшний рик почув навіть той, хто був за казармами, а це майже кілометр від парку! Він схопив крило і кинув його об танк так, що воно погнулося ще трохи… Для порівняння, - перед цим крила привезені на заміну він ледве скинув з "Камаза", а вантажили їх туди троє. Загалом, закінчилася епопея, але усі ще довго звикали до того що немає мірного стукоту і гуркоту на всю частину, і до того, що Поздєю тепер було не скажи зайвого і образливого нічого… Він реально міг врізати серйозно! Окріпнув і змужнів, хоч і говорив що втече або повіситься на початку епопеї. Ось так з дрібного і замученого Поздєя, він став поважаним чуваком, завдяки комбатові доброму і своїй сонності… Звичайно, тепер якщо кому треба було лом нарізувати дрібно, або забити що-небудь велике в щось тверде, йшли до нього і дивувалися тому, з якою нелюдською силою він бив кувалдою…

Висловлюю подяку за оригінальний текст сайту "http://www.todkena.ru"

P.S. За надану музичну композицію висловлюю подяку шановному "A_V_L" (який нещодавно віддав перевагу "реалу").

P.P.S. Модератори цього товариства висловлюють дружнє побажання зважати на погодні умови та допомагати водіям у разі "пробуксовки" їх автомобілів (аби просто у разі потреби підіпхнули машину) та бути обержнішими при переході дороги (через можливий гололід і проблеми з гальмуванням)!!!

P.P.P.S. Нехай же в нас завжди буде вдосталь сил для реалізації можливостей! Веселих свят!!!

Кхм... Кілька слів від мене. Ця історія видалася доволі цікавою та повчальною. Тож, вирішив, що зважаючи на її актуальність, слід було б аби з нею ознайомилося більше читачів. Прошу вибачення в автора (а також шановної редакції журналу), якщо це викличе якісь зауваження.

Офіційна вимога щодо наявності посилання на видання є виконаною.

Нарвалися...

Трапилося мені якось поїхати у цікаве відрядження. По ходу справи потрібно було везти через усю країну дещо невелике, але дуже вартісне та секретне. Коли вже зібрався їхати з пункта А в пункт Б, командир частини А викликав мене та сказав: "Познайомся, ці хлопці про всяк випадок поїдуть з тобою". Познайомилися. Хлопці виявилися спецназівцями з бригади морської піхоти Північного флоту, два лейтенанти і старлей. Згідно з задумом командування вони повинні булим охороняти по дорозі цінний вантаж, ну, а заразом, і мене, багатогрішного. Хлопці відрядження сприйняли як безкоштовну поїздку до Сочі, тим паче, їхати потрібно було в цивільному, в окремому купе. Спецназівці мене опікали, як англійську королеву, навіть було незручно.

А саме цікаве трапилося в Саратові. Там в нас була пересадка. Хлопців своїх я відпустив за пивом, а сам пішов погуляти по вокзалу. Сутеніло. І тут до мене підвалили наперсточники й запропонували зіграти. Я на ходу відмовився та пішов далі. Але мене усе ж зупинили та наполегливо запропонували зіграти. Я знову відмовився. Тоді мені сказали, що "ти, тіпа, козел, давай, грай, не випендрюйся, поки не дістав". І тут 4 чоловіки стали мене оточувати, а в стороні ще маячила група прикриття. В мене, звісно, був пістолет, але влаштовувати стрільбу на вокзалі, а потім до кінця життя писати пояснювальні мені не хотілося.Тому я потихеньку почав відкидати полу піджака, шукаючи очима міліцію. Але де там! І зненацька чую: "Товаришу підполковник, у нас проблеми?" Дивлюся - позаду стоять мої провожаті, посміхаються, і , гади, морозиво облизують. Ну, я в двох словах пояснив ситуацію. В старлея в очах спалахнула прямо-таки дитяча радість: "Ну нарешті" !!!

І вони взялися за справу. Перша четвірка, по-моєму, так нічого зрозуміти й не встигла, а до групи прикриття дійшло, що щось не так, коли зачистка в принципі закінчилася. Вони підбігли до нас, при чому один встиг здивовано так запитати: "Агов, братки, ви з якої бригади!?"

І, перш ніж піти у глибокий нокаут, почув чесну відповідь:

- З гвардійської бригади морської піхоти !

Ігор Сазонов

Журнал "Камуфляж", № 12 (грудень), 2003 

http://www.kit.com.ua/ka/

P.S. А військові марші "підвищують тонус м'язів і діють цілюще на нервову систему" (як вважають деякі фахівці). Музика: О. Баженов.

Зупинивши рядового, який не віддав йому честь, офіцер сказав:

- Послухай, рядовий, ти що, не бачиш, яка на мені форма ?

Солдат обдивився офіцера з ніг до голови і відповів:

- Вам пощастило ! А тепер подивіться, що видали мені...

Останнім часом стало популярним шахрайство, яке псує репутацію волонтерського руху.
Збираються  гроші в АТО, на теплу форму і берці для друзів, що йдуть на війну, поширюються картки, встановлюються скриньки… Як зрозуміти і відрізнити тих, хто справді допомагає, збирає і доправляє допомогу, від тих, хто на цьому наживається?
Викладаю тут свою думку, щодо цієї діяльності, зі свого досвіду.
Якщо мова йде про благодійні фонди, які займаються допомогою армії, тут простіше. Фонд має реєстраційні документи ,відкритий рахунок, контакти, сторінку в інтернеті, де відкрито звітує про зібрані та використані кошти. Зазвичай, фонд має місце збору допомоги-склад. Скриньки, що виставляються від фонду, мають бути опечатані ти містити інформацію для кого збирається ця допомога.
Складніше, коли мова йде про волонтерів-фізичних осіб. Не секрет, що армія зараз тримається на допомозі людей: друзів, родичів, знайомих і незнайомих. Підтримка включає в себе як допомогу харчами, так і засобами гігієни, ліками, одежею, взуттям, ліхтарями, раціями, тощо. Якщо продукти харчування можна зібрати під супермаркетами, то одяг,взуття та рації можливо лише купити за гроші. Тож для тих, хто хоче допомогти варто взяти до уваги декілька пунктів:
1.Знаю особисто-довіряю.
Особисте знайомство. Завжди легше допомагати людині, яку знаєш і яка має вашу довіру.
2.Адресна допомога.
Добре знати на що саме і  для кого збирається ця допомога. Не виключено, що цьому батальйону/роті/ загону вже допомагають волонтери і варто лише звернутись до них.
3.Звітність.
Бажано, щоб після оголошення про збір коштів, людина відзвітувала про результат: зібрано-витрачено-доставлено.Все це має підтверджуватись відповідно звітом з картки-чеком,квітанцією-фотографією з отримувачем.
  Якщо ви маєте певні сумніви, то краще запропонувати придбати щось з необхідного. Адже, як правило, від такої допомоги шахраї відмовляються – їх цікавлять лише гроші.
Але, якщо ви все ж зважились надіслати гроші за оголошенням незнайомої вам людини, то ви можете попросити її відзвітувати за тим форматом, який вас влаштує. Але тут є купа ризиків, бо людина може пообіцяти,але не відзвітувати. Тож пам`ятаймо, що завжди залишається людський фактор,а довіру потрібно заслужити.
Якщо в когось є свій досвід та бажання ним поділитись, як відрізнити справжнього волонтера від шахрая, будь-ласка поділіться.
Як підсумок,хочу сказати,що волонтери-це люди з активною життєвою позицією, які мають брати на себе не лише функцію допомоги, але й контролю. Адже від нас з вами залежить не лише Перемога в цій війні, але й подальша розбудова нашої держави.

Слава Україні! 

"Закони Мерфі" для військовослужбовців

1. Ти не супермен.

2. .Жоден готовий до бою підрозділ не пройшов перевірки.

3. Жоден підрозділ, який пройшов перевірку, не є готовим до бою.

4. Не виглядай помітним , - це викликає на тебе вогонь противника.

5. Не викликай на себе вогонь противника, - це дратує людей, які тебе оточують.

6. Ніколи не розділяй окоп з ким-небудь, хто є хоробрішим, ніж ти.

7. Якщо атака проходить дійсно вдало, значить на вас очікує засідка.

8. Яким би гарним не був ваш план, все одно він є докорінно невірним.

9. Якщо все відбувається згідно з планом, значить ви чогось не помічаєте.

10. Спробуй виглядати байдужим, - можливо у ворога закінчаться патрони.

11. Короткий шлях завжди заміновано.

12. Вогонь противника завжди влучає в ціль.

13. Що б ти не робив, - це викличе на тебе вогонь противника, навіть якщо ти нічого не робиш.

14. Якщо це безглуздо, але "працює", - значить це не безглуздо. 

P.S. Малюнок взято з офіційного сайту МО України та розміщено відповідно до умов акції "Велич Українського прапору" (слід натиснути для ознайомлення).

  Про перемогу

 Чоловік бурчить на дружину:

- На вас, жінок, витрачається в два рази більше засобів, ніж на всю оборонну промисловість!

Взяв це на фейсі в Алексія Арестовича

ВАТНИКАМ.
На самом деле, при всех недостатках, мы воюем гораздо лучше, чем россияне даже после второй чеченской. 
Они сами это удивленно признают, мы слышим это в радиоперехватах российских военных. 
Особенно выделяют артиллерию и военную разведку, спецназ.
По словам россиян, такого качества работы артиллерии они у себя не смогли добиться даже по результатам трех войн, включая грузинскую. 
Преимущества европейской нации и основательного национального характера дают себя знать: мы не кидаем людей на мясо в городские бои, ударная группировка и ее действия строятся так, чтобы вывести оборону боевиков из равновесия - создается угроза обхода/охвата и они, не выдерживая, да под огнем артиллерии и авиации откатываются, сдавая пункт за пунктом. 
Перемены видны и по изменениям тактики этих зайчиков: дурных ходить в вылазки против наших сил становится все меньше и меньше. 
И вот - неизбежное следствие: россияне гонят сюда такое количество техники и живой силы, которая частично состоит из штатных российских военных, а примерно наполовину - из их наемников, что, по идее, давно должны были переломить ситуацию.
Но пока они только получают по зубам и - откатываются, откатываются, откатываются. 
Думаю, что не последний фактор, до сих пор удерживавший Путена от полноценного ввода войск - это осознание ими того, что они очень крепко ошиблись насчет Украины.
Первый раз они были сильно и неприятно удивлены, когда после расстрела Небесной сотни, людей на Майдане стало не меньше, а больше.
Второй раз - когда наши спецназовцы взяли Донецкий аэропорт. 
Теперь уже можно рассказать, что его отказались штурмовать все без исключения подразделения, включая самые именитые. 
Вызов принял спецназ военной разведки. 
Помните, какие потери понесли боевики, включая (и в основном) "киборгов" Кадырова?..
По некоторым данным, в морги Донецка по результатам боя за аэропорт было доставлено свыше 350 убитых боевиков.
Мне приятно сообщить вам, что штурмовая группа нашего спецназа составляла всего 25 человек, часть из которых вступила в бой первый раз в жизни. 
Они, во взаимодействии с нашей авиацией, сделали невероятную вещь: с боем взяли укрепленный пункт противника, который в несколько раз превышал их числом, и сильно превосходил по средствам. Потеряли при этом всего двоих легкоранеными. 
Эта страница навсегда вошла в музей славы всех спецподразделений мира.
Дальше - больше: успехи наших войск остужают самые горячие головы, уже никто не говорит о "точечных ударах", наоборот, вата все больше панически кричит о том, что завтра украинцы возьмут Крым.
Обязательно возьмем, зайчики. 
Мы еще Москву возьмем. По крайней мере, поучаствуем. 
Когда у вас шли чеченские войны, ваше общество не дало ни добровольческих батальонов, ни широкого волонтерского движения, ни активной поддержки армии в СМИ, ничего.
Ваши штабы не были переполнены высокопоставленными предателями, ваш президент и силовые министры не сбежали ко врагу, сдав ему все секреты, и не разваливали армию перед этим целенаправленно четыре года подряд. 
Чечню не снабжал Китай, загоняя через границу тысячи боевиков и сотни единиц самой серьезной современной техники - с экипажами из своих кадровых офицеров.
Все это досталось нам - вашими стараниями. 
И наше общество подняло армию из пепла, снарядило, снабдило, пошло вперед. 
Да, у нас еще множество недостатков и недоработок. Есть тяжелые ошибки, есть предательство. 
Но мы не стреляем по жилым кварталам без разбору. 
Мы не пытаем своих пленных в фильтрационных лагерях и не таскаем их, привязанными тросами к БТРам. 
Вам предстоит пережить не только военное поражение, вам предстоит пережить тяжелейшую моральную катастрофу, равных которой вы не знали за всю свою историю. 
Катастрофу и развал вашего уютного ватного мира, тюрьмы народов. 
Мы хоронили Небесную сотню, оплакивали погибших, а вы в этот момент ударили нам в спину, в Крыму. 
И то, что вы скоро переживете - будет малой частью вашей платы, за то, что вы знали, но не хотели знать. Улюлюкали над чужими бедами, которые сами же и устроили. Издевались над чужими погибшими. 
И вот тогда, в Москве, спаленной местным майданом, русским бунтом, осмысленным (в этот раз) и беспощадным, где-нибудь на самой высокой уцелевшей кремлевской стене, я, с глубоким удовлетворением, напишу:

- Развалинами Московии удовлетворен.

Горе вам, побежденным.

С ватниками в дискуссии не вступаю, их посты удаляются.  Так що друзі, ви також не спілкуйтеся, бо ваші коменти видаляться автоматично. Хоча - як бажаєте. Обраний вами ватник ваш комент точно побачить