… Моє серце любові жадає,
А свідомість за ним не встига,
Як дарунок Тобі, моє кохання,
Що у серці моїм розцвіло.

Хай воно пломеніє яскраво,
Зародилася легкість в душі,
Подаруй ж мені щастя, коханий,
І з цілунком своїм - надішли.

Я від того  дарунку розтану,
Тебе буду нестримно любить,
Подаруй мені посмішку – гарну,
Подаруй свою ніжність, на мить … . (Julia20)

… Я ж не хочу Тобі зла, … я ж не та,
Я в очах Твоїх шукала лиш тепла,
А устам Твоїм бажала лиш добра,
Ти пробач за все, я не хочу тобі зла.

Я не хочу Тобі болю, … - зрозумій,
Я не хочу, щоб за мене Ти страждав,
В очах моїх погасло стільки мрій,
Знаю, Ти б життя за мене віддав.

Будь щасливим ! Я ж не хочу тобі зла,
Я не гідна навіть краплі твоїх сліз,
Я піду від Тебе так, … як і прийшла,
Вихром розлечусь, розчинюся скрізь

… Сміхом розлетілася й пішла,
А на Душі не лише туга і журба,
У сердці хуртовина все змела,
А навколо вирує весна … . (Julia_20*)

ПОКРОВА

 

Божая Матір нас всіх захищає,

Люблячим серцем Своїм Покриває!..

В кожному домі у кожній родині

Є Її Образ віддавна й до нині.

Їй ми присвячуєм кращі слова.

Божая Матір, врятуй нас від зла!..

 

                    14.10.16

---

Пройшла весна й сховалося у серпанку літоІ сніг уже летить на мокрий тротуар.Я Вас все зву - але знову немає привіту -І нестримно проривається поетичний.дар

---

Я стою на порозі нового

і не знаю що там, за дверима.

Може вибрати іншу дорогу?

Чи триматись старої стежини?

 

Що чекає мене за тим рогом?

Чи земля не втече знов з-під ніг?

І чи зможу повірити знову

Тим, хто камінь в душі приберіг?

 

Що робити тепер? Я не знаю.

Може шляху назад вже нема?

Досі знаку якогось чекаю

і римую думки крадькома.

 

Я придумаю казку про вірність,

Про відвагу й кохання без меж,

де довіра сильніша за підлість

і немає кривавих пожеж.

06.11.2017

* * *

Віри, Надії, Любові! –

Все це має бути в основі

Нашого з вами життя

Їх крила дають Майбуття!

 

             30.09.16

 

Шовкових споришів

Тендітний дотик.

У хатці з комишів

Леліє ґнотик –

 

Там сонечко до сну

Вмостилось. Тихо…

Ліг місяць на сосну,

Молочно диха.

 

Хор коників сюрчить -

Й руна з твердіні!

Замріяно турчить

Струмочок. Тіні

 

 Вистромлюють носи,

Ідуть навшпиньки,

І крапельки роси

З нічної синьки

 

На шовк із споришів

Зсипають рясно…

Розкрилення душі -

Дитинство ясне…

 12.06.2015

 © Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 66669

 

Останні дні зими неначе не останні –
Січе обличчя сніг, як кара людям всім.
Останні дні зими вподобі не весняній,
І люди кажуть: Ні! Тікають в теплий дім.

Бо вдома теплий чай, та  діти, чи – онуки,
Коли все так, то й сум по тій весні – дарма.
Годинник на стіні ковтає миті, – слухай!
А може і не слухай… Зима піде сама.

Останні дні зими – чомусь лютує небо.
Мете в обличчя, дме - напевно є за що.
Полотна крижані, чи є нам в них потреба?
Чому набридлий сніг кружляє наче чорт?

Дерева навкруги – коряві чорні руки,
Неначе п’ятірні, зшкрібають з неба синь.
В облозі хуртовин такі повільні рухи,
А хочеться весни… Іди, вже лютий, згинь…

27.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018

-----------------------------------------------------------------------------------------
                   мій официальный сайт "Камін для душі":
                                    http://lesovihok.avtor.me  
                        та авторска строрінка на Фейсбук
                   www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Ніч з вікна забрала місяць,
та із серця спокій мій.
Не знаходжу нині місця –
пам'ять, як той лиходій.

Рину вмить увесь під ковдру -
в темряві я тут один.
І сиджу неначе бовдур,
кат нічних своїх годин.

Мої думи, думи мої,
як, куди від вас втекти?
Пам'ять травнем новим поїть,
схожим травнем, де є ти…

Я тікав від дум у гори,
в цвіт весняних полонин,
та на жаль, на моє горе,
там зібрав лише полинь…

Тягне все мене в минуле,
де від погляду тепло,
де тихенько пригорнулось
щастя під моє крило.

Так, то щастя вже минуло,
миттю світла пронеслось.
Наче  зірка проминула
в небі темнім і пішло…

Темно тут. Так само зовні,
Душу знову душе сум.
Тіні темрявою повні
вбити здатні серця струм?

Струм той є  - моє кохання,
моє щастя та біда.
Боже мій, почуй благання
та її мені віддай!

Та не буде те, що було –
де те світло і тепло.
Моє щастя облетіло,
цвітом білим полягло.

Ось чому - неспокій, Боже,
чому травень знов  п’янить.
Може з глузду  з’їхав? – може,
та тому сльоза бринить.

Бо чомусь  життя дорожче
нездійсненна з нею мить…


27.05.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
 ===============================
короткий вариант на русском, написанный ранее:


Как её мне не хватает
-----------------------------------

Ночь с окна луну изъяла,
И  спокойствие  - долой!
Прячу тело в одеяло -
Полностью,  всё  с головой…

Тут  темно, темно и извне,
и в душе  кромешный мрак.
Где же милость молний,  ливней?
Снова Май уходит…  Ах…

Всё мотаюсь по квартире,
Думы думаю о ней.
Ничего, казалось,  в мире
нет тех дум моих  важней.


16.06.17
---------------------------------------------------
© Copyright: Виталий Тугай, 2018
----------------------------------------------------
мій официальный сайт "Камін для душі":
                              http://lesovihok.avtor.me
          та авторська строрінка на Фейсбук
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/