Організація Українських Націоналістів (революційна) (надалі ОУН(р)) вважає, що вихід із важкої політичної та соціально-економічної кризи, в якій опинилася Українська держава, лежить тільки в опорі на власні сили народу та в реалізації суверенного права народу визначати політичний та соціально-економічний устрій держави. ОУН(р) вважає, що найважливішою умовою процвітання української нації є свобода людини, яка складається з політичної, економічної та інших невід’ємних і набутих прав і свобод.

Ефективність виконавчої влади може бути досягнута шляхом персоналізації відповідальності та усунення дуалізму у виконавчій владі, а це можливо лише за умови, коли Президент України особисто очолить Уряд і формуватиме його персональний склад. Початковим етапом в розв’язанні проблем державобудівництва вважаємо вироблення основних критеріїв щодо персональних характеристик особи, яка буде достойно претендувати на головну посаду в країні. Такі критерії, на наше переконання, слугуватимуть прямими вимогами українського виборця до першої особи держави.

Безперечно, набір таких характеристик не може бути догмою. Більше того, він однозначно мусить опиратися на українські політичні реалії, а вони є далекими від оптимістичності чи стабільності. Водночас, поряд з шкалою цінностей, яка вибудувана в організованому націоналістичному русі, необхідно враховувати і запити всього суспільства, які в багатьох ракурсах не є однорідними.

Ці характеристики є, до певної міри, алгоритмом, по якому пройде тільки той, хто справді може осилити і очолити місію національного відродження.

Характеристики - вимоги

1. Християнин
Тисячолітня історія християнської України диктує саме таку пріоритетну вимогу. Мова йде не про візуально-обрядові фактори, а про глибоку духовну конституцію особи, про активне сповідування вчення Христа.

Ця позиція вбирає в себе такі засадничі поняття як справедливість, чесність, жертовність. Саме вона є ключовою до подолання в країні проблеми корупції, відродження моралі, виховання молоді.


2. Українець
Президент України повинен бути УКРАЇНЦЕМ. Кровно, світоглядово, ментально. Не «маленьким», не «великим», - всі ці слововправляння лише шкодять загальній справі.

Дана позиція повинна вбирати в себе культивування національної гордості, подолання комплексу меншовартості в суспільстві. Для цього необхідно залучати механізми прямого впливу, якими оперує влада.


3. Державник
Це поняття вбирає в себе послідовне відстоювання національних інтересів як у внутрішній, так і у зовнішній політиці, розуміння ПРИЗНАЧЕННЯ держави. Уся потуга владних ресурсів має направлятись на укріплення авторитету держави і серед її мешканців, і серед міжнародної спільноти. Більше того, в цьому контексті повинні розгортатися програми державного протекціонізму на різних ділянках суспільно-політичного, соціально-економічного та духовно-культурного життя.

Президент є об’єднуючим символом нації. В жодному випадку партійні, групові чи особисті інтереси не повинні переважити національних!

4. Лідер
Мова йде про підвалини мудрого, шляхетного і мужнього професійного управління державою, впорядкування системи влади, розуміння чіткого розподілу функцій різних гілок влади, ефективний державний менеджмент. Вертикаль влади повинна формуватись на засадах професійного відбору, а не задоволення політично-партійних апетитів. Управлінські рішення мають носити принциповий, прагматичний характер. Повинна бути повернута пряма відповідальність конкретних осіб за ситуацію в різних галузях розвитку держави та персональна відповідальність першої особи за загальний стан речей. Важливою рисою Президента має бути здатність формувати команду однодумців і, як її лідер, володіти високою відповідальністю перед соратниками та вимагати такої ж від них.

Саме такі орієнтири, будучи глобальним виразником українських інтересів, висуває Організація Українських Націоналістів(р) перед майбутнім Українським Президентом та його наступниками. Зрештою, такі характеристики-вимоги мають стояти перед усіма представниками як центральної, так і місцевої влади. Дотримання таких вимог – єдиний переможний шлях до утвердження Української Самостійної Соборної Держави!

Ми очікуємо від майбутнього Президента України, що він:

o Збереже суверенітет народу та цілісність держави від будь-яких зазіхань.
o Зможе подолати хаос і корупцію в системі влади.
o Виступить як гарант свободи й гідності українця у своїй державі.
o Розвиватиме національну армію для оборони території й громадян.
o Дбатиме про справедливий правопорядок і незалежне судочинство.
o Забезпечить Україні рівноправне і конкурентне місце у світі.
o Консолідує українську націю.
o Створить умови для розвитку національної економіки й капіталу згідно концепції економічного націоналізму.
o Виступатиме за визнання національно-визвольної боротьби на державному рівні.
o Дбатиме про відродження мови, культури та національної пам’яті нації.
o Забезпечить євроатлантичний вибір України, сприятиме входженню України до системи колективної безпеки.
o Створить умови для утвердження реальної помісності єдиної УПЦ й
об’єднання всіх Українських Церков Володимирового хрещення.

Вибираймо Президентом України українця!

Провід Організації Українських Націоналістів (революційної)

Как стало известно, глава Русской Православной Церкви Патриарх Московский и всея Руси Кирилл в очередной раз посетит Украину. Приезд Патриарха, назначенный на 22 ноября, в отличие от прошлых визитов, официально не носит пасторско-просветительский характер, являясь, как бы это парадоксально ни звучало, светским мероприятием. Светским визит можно считать потому, что приурочен он к торжествам по случаю 75-летнего юбилея Блаженнейшего Митрополита Киевского и всей Украины, главы УПЦ МП Владимира. Другими словами, Патриарх Московский едет на день рождения к своему киевскому коллеге. Однако всем известно, что чиновник высокого ранга, будь-то служитель государства или церкви, не делает ни шагу без какого-либо стратегического смысла для развития руководимой им структуры. А значит, Украину вновь ждет волна оппозиционного негодования на беспроигрышную, с точки зрения информационных поводов, религиозную тематику. Украинские СМИ вновь будут вынуждены вспомнить о "Русском мире", о внутриконфессионных распрях украинского православия и, конечно же, возобновятся бесконечные споры о духовной экспансии РФ на территории Украины.

Ни для кого не секрет, что руководство РПЦ всегда выступало на стороне Украинской православной церкви (УПЦ) Московского патриархата, называя сторонников Филарета, настоятеля УПЦ Киевского патриархата, не иначе, как раскольниками. Так было всегда. Почему же тогда именно личность Патриарха Кирилла вызывает столь бурную реакцию в стане украинских национал-демократов? Почему современная Украина так много говорит о Патриархе Кирилле, не вспоминая при этом о деятельности его предшественника Алексия Второго, во времена патриаршества которого, в общем-то, и возникло соперничество патриархатов на территории Украины? Почему образ, сложившийся о Патриархе Кирилле в умах украинцев, столь противоречив?

Условно можно назвать три фактора, повлиявших на создание этого феномена. Первый - Президентство Виктора Ющенко. Второй - теория "Русского мира", пропагандируемая с недавних пор Патриархом Кириллом. И третий - незаслуженно оставленный без внимания прессы документ "Основы социальной доктрины РПЦ", одним из авторов которой стал теперь уже Патриарх Кирилл. Вернее - отдельные нормы этого документа.

Влияние В.Ющенко на повышенное внимание ко всему, что связано с РПЦ, сегодня в том, что он неприкрыто поддерживал УПЦ КП во времена своего президентства, пытался лоббировать идею о поместной Украинской православной церкви, а также демонстративно отстранялся от всего, что было связано с другой частью украинского православия - УПЦ МП. Словом, Президент еще в 2005-м нарушил негласную традицию нейтралитета главы государства в вопросе конфессионной полемики в Украине. Президент Ющенко, с именем и позицией которого долгое время отождествляли себя украинские национал-патриоты, нарушил зыбкий баланс между УПЦ КП и УПЦ МП, создав тем самым благодатную почву для реваншистских настроений в стане сторонников митрополита Владимира. И то ликование, которое сегодня можно наблюдать при встрече Патриарха Кирилла со сторонниками УПЦ МП, - ничто иное, как реализация этих настроений.

Не было бы столь открытой поддержки Киевского патриархата со стороны "оранжевого" Президента, скорее всего, не было бы и обострения в отношениях конкурирующих конфессий. И крайне негативное восприятие личности Патриарха Кирилла в среде национал-патриотов Украины - результат "демонизации" образа РПЦ силами государственной власти 2005-2010 годов.

Однако если Президент Ющенко сделал первые шаги для того, чтобы "расшевелить муравейник", то нынешний глава РПЦ Кирилл при молчаливом согласии новой украинской власти продолжает этот процесс, продолжая формировать тем самым свой и без того весьма противоречивый образ. Один из главных инструментов в этом процессе - продвигаемая Московским Патриархом концепция "Русского мира". То, что сторонники РПЦ и поддерживающие их политики, ориентированные на Россию, называют объединением братских народов под крылом единой тысячелетней церкви, оппоненты концепции именуют не иначе, как имперским планом по захвату Украины. Вряд ли противоборствующие стороны смогут найти компромисс в этом вопросе. А это значит, что отношение к Патриарху Кириллу в ближайшем будущем едва ли кардинально изменится.

Наконец, последнюю точку в формировании противоречивого образа Главы РПЦ для Украины ставит не власть, и даже не народ, а отношение к нему руководителей все тех же антагонистов - Киевского и Московского патриархатов УПЦ.

Представители УПЦ КП осознают свое постепенное отдаление от высоких кабинетов власти, и этот факт совсем не радует сторонников Филарета. Пресс-служба УПЦ КП в своем материале "Насколько власть заинтересована в диалоге с конфессиями?" прямо указывает на уклонение, в частности, Администрации Президента Виктора Януковича от подобных диалогов с украинским духовенством. И в то же время вся Украина видит, какого уровня почет и внимание оказывается украинским руководством Патриарху Московскому и всея Руси Кириллу во время его визитов. Не удивительно, что оппонентам высокого гостя трудно удержаться от соблазна позавидовать такому вниманию на государственном уровне.

Что касается представителей Московского патриархата, то руководство УПЦ МП во главе с Митрополитом Владимиром выступает в качестве проводников идей РПЦ на территории Украины. В частности, в своем недавнем докладе "Задачи православного богословия на современном этапе" Владимир призывает своих сторонников ориентироваться на "Основы социальной доктрины РПЦ", соавтором которой еще в бытность свою Митрополитом Смоленским и Калининградским стал нынешний Патриарх РПЦ Кирилл. В чем особенность этого документа?

Согласно доктрине, которую, по сути, можно считать программой развития этой организации не только в пределах России, ситуация в Украине на данный момент развивается неблагоприятно для РПЦ. Причина в том, что с одной стороны, Константинопольский патриархат в своем соперничестве с Московским пытается в конфессионной полемике Украины играть на стороне оппонентов УПЦ МП. С другой же стороны, как отмечается в доктрине, украинские униаты (УГКЦ) при поддержке Римско-католической церкви захватывают православные храмы в Западной Украине. Противостоять этим рискам, согласно "Основам социальной доктрины", должна Русская Православная Церковь, с чем охотно соглашается митрополит Владимир, глава УПЦ МП. То есть Московский патриархат УПЦ сознательно признает себя продолжателем дела РПЦ на украинской земле, а самого Патриарха Кирилла почитает как духовного отца.

Сопоставив все три источника, формирующих сегодняшний образ предстоятеля РПЦ Кирилла в глазах украинцев, мы получаем феномен, который, как принято говорить во время подведения итогов политического ток-шоу, максимально разделяет аудиторию, то есть украинское общество. Очередной же приезд Патриарха в Украину затмевает собой большинство возможных информационных поводов. И вне зависимости от того, являетесь ли вы сторонником политики, проводимой РПЦ на территории Украины, принадлежите ли вы к ее противникам, или вам вообще безразличны подобные процессы, визит Патриарха Кирилла, скорее всего, не останется для вас незамеченным.

http://news.liga.net/articles/NA100386.html

Деякі вислови деяких видатних росіян.

Якщо замінити в їхніх висловах слова «Росія», «Росіяни» на «Україна», «Українці», відповідно до нашої етнічної належності, то є чому повчитися!

«Я завжди пишався тим, що народився Українцем.» - наслідуємо фізика А.Попова.

«Ми покликані творити своє й по-своєму, Українське Українською.» - адаптуємо до нас слова філософа І.Ільїна.

«Народ, що не має національної самосвідомості – гній, на якому зростають інші народи.» - вірно каже державний діяч П.Столипін.

«Я готовий написати на своєму прапорі: Україна для Українців і по-українськи, й здійняти цього прапора якомога вище.» - вчимося в генерала М.Скобелєва.

«Націоналізм в мені настільки природній, що ніколи ніяким інтернаціоналізмом його з мене не вичавити.» - хімік Д.Менделеєв має рацію.

«Господар України є один тільки Українець, так є і завжди повинно бути.» - перефразуючи Ф.Достоєвського.

«Україна для Українців і по-українськи!» - беремо приклад з імператора Алєксандра ІІІ. 

Нація – дієздатний народ.

Перемога? Чия? України? Українців? 9 травня, це остаточна дата закабалення московитами України. Дії влади московської імперії і совєцкого союзу були спрямовані на знищення будь якого вільнодумства і їх носіїв. І прошу зауважити, що робили вони це досить успішно не тільки в Московії, а й на таких "ісконно московських" землях як Середня Азія, Кавказ, Україна, Прибалтика, Фінляндія, Польща. Як тільки з’явилася Московія, її політика була спрямована на загарбання всього що погано лежить. Сотні років Московія грабувала, вбивала, колонізувала, заселяла московитами нашу землю, вивозила з нашої землі наших батьків, дідів і прадідів. Політика погроз, шантажу, підкупу, катувань, заслань, поодиноких та масових показових вбивств, вигнання з своїх земель цілих народів – ось справжнє обличчя московської зовнішньої політики, спрямованої до «братських» народів та сусідів.

І зараз окупанти нашої землі хочуть і далі на ній панувати. Та з кожним роком все більше нащадків русичів, козаків усвідомлюють хто тут має бути господарем. Тому все більша істерія серед комуняк, серед окупантів, серед тих поселенців на території України які не хочуть визнавати УКРАЇНУ НЕЗАЛЕЖНОЮ ДЕРЖАВОЮ. Вони чіпляються за різного роду свята і символи імперії. Придумують різного роду маячню у вигляді «співдружності», "митного союзу" та "русского міру". Таким чином стараючись знову втягнути великий європейський народ, зі славним літописом і з глибокими традиціями, в щось не зрозуміле і каламутне. «Співдружність» де люди і народи поділені на сорти, де не діють закони для всіх, де політична доцільність понад усе, де ніколи не було демократії і свободи слова, совісті і віросповідання. Це все пахне «нафталіном». По моєму, щось подібне ми вже мали. То чи потрібно нам наступати на ті ж граблі?

Усвідомлення, визнання, каяття як наслідок – очищення. Люстрація. Проведення судових процесів над кривавими злочинцями, хай і мертвими. Без таких процесів не можливий рух вперед.

Німці визнали, вибачились, а саме головне засудили. Заборонили використовувати, повторювати і наслідувати.

Народ мудріший, визнає трагедію. Він був безпосереднім учасником в диявольських експериментах тоталітаризму в якості піддослідного. Та нинішня влада в Україні не може і не хоче зрозуміти всього трагізму того що відбувалося. Закриваються архіви, нищаться документи…

А знаєте що головне в цьому: не засудили, значить ЗАЛИШИЛИ ПРАВО ЗА СОБОЮ ВСЕ ЦЕ ПОВТОРИТИ. Оскільки ніхто не засудить, ніхто на покарає. А може ще й героя дадуть.

Московська влада, так як і нинішня влада в Україні, свої злочини не визнала, не вибачилась, а тим більше нікого не засудила. І знаєте чому? Тому що багато представників нинішньої влади - їхні нащадки. Нащадки, які отримали в спадок безмежну владу, бездонне «корито» і мільйони беззахисних рабів. Як можна засудити і визнати своїх предків кривавими вбивцями, психопатами і садистами. А якщо засудять, то чим будуть хизуватись? Який літопис будуть писати? Про Олександра Невського(нині святий в Московському патріархаті), який відрізав язики і вуха слов’янам за те, що не хотіли платити данину Золотій Орді, Андрія Боголюбського(теж святий в МПЦ), який спалив Київ і винищив майже всіх його, православних жителів, про «великого» Леніна засновника концентраційних таборів, та гоп-стоп компанії Фрунзе, Троцького, Дзержинського, Єжова, Петровського, Сталіна та інших менш дрібніших організаторів червоного терору, голодомору та Гулагу, про «великого» полководця Жукова, кар’єриста і нездари, в якого головний принцип на війні був «не розумом, а кількістю», судячи з його слів - «солдат не жалеть, баби ещё нарожают», та рахуючи кількість жертв його «геніальних» військових операцій. За такі подвиги, які робили совецькі генерали, в цивілізованих арміях віддавали під трибунал. Жодна влада не знищила стільки "свого народу"(росіян, українців, жидів, татар...), скільки знищила московська влада.

 На яких прикладах виховувати майбутні покоління? Є дуже багато прикладів людей які дійсно заслуговують на пошану і повагу і є прикладом для наслідування. Та вони не вписуються в хамські, підлі, підступні, нелюдські імперські порядки. Тут тільки вожді вирішують хто герой а хто ні, кого любить а кого ні. Тому є міста і села, вулиці і різні установи та інші об’єкти, названі іменами ЗЛОЧИНЦІВ. Та якщо це в московії то може й нехай. Нехай вони в себе самі розбираються. Деякі народи дуже швидко скинули з себе цей колоніально-імперський бруд. Провели люстрацію, і самі засудили тих, хто без запрошення прийшов на їхню землю, і почав встановлювати «залізною рукою» свої порядки. Таким чином відновивши літописну справедливість, повернувши своїх героїв, свою гідність. Утвердивши право жити на своїй землі і передавати любов і мудрість своїм нащадкам.

Нажаль, в нашій, найбільш постраждалій від московсько-імперської політики державі УКРАЇНА все йде на так гладко і просто. Існуюча п’ята колона в Україні та одіозні особистості з імперським керівництвом в сусідній московії ніяк не можуть погодитися з реаліями сьогодення. Сплять, а сон тікає, їдять, а їм кусок в горло не лізе, втратили спокій. Як так, Україна нехай потроху та йде своїм шляхом. І що не крок, то впевненіше. А як вже дістав їх український націоналізм. Ми з гордістю мусимо визнати, що він у нас найкращий. Такого націоналізму як у нас ніде нема: ні в московії, ні в Польщі, ні в Германії, ні в Ізраїлі. Він особливий. Особливо для українофобів. То що ж воно таке, той націоналізм?

 Український націоналізм - це захисна реакція українського народу у вигляді різного роду дій, заходів скерованих на захист свого права бути господарями, вільно жити і любити на СВОЇЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ. Будь який вільний народ буде відстоювати свою волю на своїй землі. І всі успішні держави світу, це ті держави, де людям прививають з дитинства любов до своєї батьківщини, до своєї культури, де народ має національну ідею, яка переходить в націоналістичну тоді, коли з’являється загроза втрати суверенітету. Загроза в нас є зараз і ззовні і з середини. І якщо ми визначимо ці загрози і ризики, локалізуємо і ліквідуємо їх, то ми нація, то ми дієздатний народ. Народ який може самоорганізуватись, зібратись і дати відсіч будь якому ворогу – такий народ має майбутнє і заслуговує на повагу. Саме тому, що народи змогли в час загрози поставити національну ідею на перше місце, об’єднувалися навколо неї, і не шкодуючи свого життя, в жорстокій боротьбі за волю, за свою землю, вони перемагали і залишилися незалежними державами. Адже по справжньому щасливим в любові і гармонії можна бути тільки на своїй богом даній землі, землі своїх предків.

                                                                                                                                             Олесь Забудько

 Украинское информационное пространство раскалено до бела пылающими лозунгами и новостями типа "взорвали", "нашли склад оружия", "подкинули оружие", "арестовали", "отпустили", "лишили геройского звания", "выходи форсировать Днепр!" и прочее, и прочее, и....

 Политики, о которых стали забывать и которые всё больше и больше оказываются смешными, воспряли. Наскоро вспушив чубчики, отрепетировав позаимствованные у В.И.Ленина и А.Гитлера жесты, поиграв перед зеркалом скулами и строгим взглядом, вприпрыжку поскакали поднимать массы на майданы.
 
 ....А вот хотят ли те массы подниматься - ещё вопрос. Баааааааааальшой вопрос.
 Звоню приятелю во Львов. Он умеренный националист и предприниматель. Что там, - спрашиваю с обывательским
беспокойством? Я ведь живу у самого Днепра, начнут его форсировать, так чтоб я не крутился под снарядами.

 Та ничего не будет, успокоил меня приятель. Сейчас это никому не нужно. "Нэ на часи". Много работы по приведению города в порядок к  Евро-2012.  В нем  заинтересован  и Восток, и Запад Украины, предприниматели, рабочие, ну и само собой чиновник тоже не будет ходить голодным. Работы много, ожиданий тоже. Тут не до статуса С.Бандеры.
 Но львовянин есть львовянин и дальше приятель понёс всё то, чем пестрят все украинские издания.
  Дальше было неинтересно.

 Но из потока информации в его изложении, я узнал что с лета в области введён моратории на ретрансляцию русскоязычных песен в общественных местах (кафе, ночных клубах и т. д.). Посмотрел в интернет - да. Так и есть. На китайские или финские песни моратория нет, а на русские есть..... Не иначе как львовские  чиновники получили взятку от собственников авторского права на те песни. Да и реклама-то какая! Тоже ведь денег стоит.

 Ну, вышли избранники львовского народу  проводить сессию у памятника Бандеры, ну постояли с застывшими на лицах героическим пафосом. Ну собрались вокруг зеваки, которых СМИ назвало "многочисленным митингом". Что дальше? Вот  вдруг  наступит настоящая зима, что они будут отвечать   собственными избирателями за лопнувшие трубы и замерзшие дома?  Ведь мёрзнущего бывателя не согреешь воспоминаниями как депутат за звания героя Бандере мёрз у его памятника... Или ну как опять   очередной паводок?. А  власти страны ещё хааааааааарашо подумают стоит ли
помогать тем, кто вместо подготовки к  паводку устраивает митинги, не имеющие отношения к компетенции облсовета?

  Такие вот политические пляски с прискоком в эпоху дикого капитализма....

Утонуло небо в луже.
И полет вдруг стал не нужен.
Появилась вдруг возможность
Для бескрылых полетать.
Для того, чтобы подняться,
Нет резона напрягаться,
Можно просто опускаться,
А не крыльями махать.
Стала лужа бесконечной,
И уже не мелкой- вечной,
Переполненной, конечно,
В силу спроса на полет.
Толчея в воде небесной,
Ругань, брань, бескрылым тесно,
Осквернилось свято место-
Старый жизни поворот.
Зеркало давно разбито,
И народом позабыто,
Отчего в воде намокли
И измазались в грязи.
Главное, что все при деле.
Полетали, как умели,
Потолкались, пошумели...
В общем, дело на мази.

Фоторабота Varno