Нація – дієздатний народ.

Перемога? Чия? України? Українців? 9 травня, це остаточна дата закабалення московитами України. Дії влади московської імперії і совєцкого союзу були спрямовані на знищення будь якого вільнодумства і їх носіїв. І прошу зауважити, що робили вони це досить успішно не тільки в Московії, а й на таких "ісконно московських" землях як Середня Азія, Кавказ, Україна, Прибалтика, Фінляндія, Польща. Як тільки з’явилася Московія, її політика була спрямована на загарбання всього що погано лежить. Сотні років Московія грабувала, вбивала, колонізувала, заселяла московитами нашу землю, вивозила з нашої землі наших батьків, дідів і прадідів. Політика погроз, шантажу, підкупу, катувань, заслань, поодиноких та масових показових вбивств, вигнання з своїх земель цілих народів – ось справжнє обличчя московської зовнішньої політики, спрямованої до «братських» народів та сусідів.

І зараз окупанти нашої землі хочуть і далі на ній панувати. Та з кожним роком все більше нащадків русичів, козаків усвідомлюють хто тут має бути господарем. Тому все більша істерія серед комуняк, серед окупантів, серед тих поселенців на території України які не хочуть визнавати УКРАЇНУ НЕЗАЛЕЖНОЮ ДЕРЖАВОЮ. Вони чіпляються за різного роду свята і символи імперії. Придумують різного роду маячню у вигляді «співдружності», "митного союзу" та "русского міру". Таким чином стараючись знову втягнути великий європейський народ, зі славним літописом і з глибокими традиціями, в щось не зрозуміле і каламутне. «Співдружність» де люди і народи поділені на сорти, де не діють закони для всіх, де політична доцільність понад усе, де ніколи не було демократії і свободи слова, совісті і віросповідання. Це все пахне «нафталіном». По моєму, щось подібне ми вже мали. То чи потрібно нам наступати на ті ж граблі?

Усвідомлення, визнання, каяття як наслідок – очищення. Люстрація. Проведення судових процесів над кривавими злочинцями, хай і мертвими. Без таких процесів не можливий рух вперед.

Німці визнали, вибачились, а саме головне засудили. Заборонили використовувати, повторювати і наслідувати.

Народ мудріший, визнає трагедію. Він був безпосереднім учасником в диявольських експериментах тоталітаризму в якості піддослідного. Та нинішня влада в Україні не може і не хоче зрозуміти всього трагізму того що відбувалося. Закриваються архіви, нищаться документи…

А знаєте що головне в цьому: не засудили, значить ЗАЛИШИЛИ ПРАВО ЗА СОБОЮ ВСЕ ЦЕ ПОВТОРИТИ. Оскільки ніхто не засудить, ніхто на покарає. А може ще й героя дадуть.

Московська влада, так як і нинішня влада в Україні, свої злочини не визнала, не вибачилась, а тим більше нікого не засудила. І знаєте чому? Тому що багато представників нинішньої влади - їхні нащадки. Нащадки, які отримали в спадок безмежну владу, бездонне «корито» і мільйони беззахисних рабів. Як можна засудити і визнати своїх предків кривавими вбивцями, психопатами і садистами. А якщо засудять, то чим будуть хизуватись? Який літопис будуть писати? Про Олександра Невського(нині святий в Московському патріархаті), який відрізав язики і вуха слов’янам за те, що не хотіли платити данину Золотій Орді, Андрія Боголюбського(теж святий в МПЦ), який спалив Київ і винищив майже всіх його, православних жителів, про «великого» Леніна засновника концентраційних таборів, та гоп-стоп компанії Фрунзе, Троцького, Дзержинського, Єжова, Петровського, Сталіна та інших менш дрібніших організаторів червоного терору, голодомору та Гулагу, про «великого» полководця Жукова, кар’єриста і нездари, в якого головний принцип на війні був «не розумом, а кількістю», судячи з його слів - «солдат не жалеть, баби ещё нарожают», та рахуючи кількість жертв його «геніальних» військових операцій. За такі подвиги, які робили совецькі генерали, в цивілізованих арміях віддавали під трибунал. Жодна влада не знищила стільки "свого народу"(росіян, українців, жидів, татар...), скільки знищила московська влада.

 На яких прикладах виховувати майбутні покоління? Є дуже багато прикладів людей які дійсно заслуговують на пошану і повагу і є прикладом для наслідування. Та вони не вписуються в хамські, підлі, підступні, нелюдські імперські порядки. Тут тільки вожді вирішують хто герой а хто ні, кого любить а кого ні. Тому є міста і села, вулиці і різні установи та інші об’єкти, названі іменами ЗЛОЧИНЦІВ. Та якщо це в московії то може й нехай. Нехай вони в себе самі розбираються. Деякі народи дуже швидко скинули з себе цей колоніально-імперський бруд. Провели люстрацію, і самі засудили тих, хто без запрошення прийшов на їхню землю, і почав встановлювати «залізною рукою» свої порядки. Таким чином відновивши літописну справедливість, повернувши своїх героїв, свою гідність. Утвердивши право жити на своїй землі і передавати любов і мудрість своїм нащадкам.

Нажаль, в нашій, найбільш постраждалій від московсько-імперської політики державі УКРАЇНА все йде на так гладко і просто. Існуюча п’ята колона в Україні та одіозні особистості з імперським керівництвом в сусідній московії ніяк не можуть погодитися з реаліями сьогодення. Сплять, а сон тікає, їдять, а їм кусок в горло не лізе, втратили спокій. Як так, Україна нехай потроху та йде своїм шляхом. І що не крок, то впевненіше. А як вже дістав їх український націоналізм. Ми з гордістю мусимо визнати, що він у нас найкращий. Такого націоналізму як у нас ніде нема: ні в московії, ні в Польщі, ні в Германії, ні в Ізраїлі. Він особливий. Особливо для українофобів. То що ж воно таке, той націоналізм?

 Український націоналізм - це захисна реакція українського народу у вигляді різного роду дій, заходів скерованих на захист свого права бути господарями, вільно жити і любити на СВОЇЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ. Будь який вільний народ буде відстоювати свою волю на своїй землі. І всі успішні держави світу, це ті держави, де людям прививають з дитинства любов до своєї батьківщини, до своєї культури, де народ має національну ідею, яка переходить в націоналістичну тоді, коли з’являється загроза втрати суверенітету. Загроза в нас є зараз і ззовні і з середини. І якщо ми визначимо ці загрози і ризики, локалізуємо і ліквідуємо їх, то ми нація, то ми дієздатний народ. Народ який може самоорганізуватись, зібратись і дати відсіч будь якому ворогу – такий народ має майбутнє і заслуговує на повагу. Саме тому, що народи змогли в час загрози поставити національну ідею на перше місце, об’єднувалися навколо неї, і не шкодуючи свого життя, в жорстокій боротьбі за волю, за свою землю, вони перемагали і залишилися незалежними державами. Адже по справжньому щасливим в любові і гармонії можна бути тільки на своїй богом даній землі, землі своїх предків.

                                                                                                                                             Олесь Забудько