— Кто там?
— Сантехник пришел, дочь вашу ебать!
— Какой ужас! Мы сейчас милицию вызовем!!
— Ну и сидите тогда без горячей воды, дочь вашу ебать!

Случилось так:
 Один из друзей Муллы Насреддина,  Абдулла, отправился в хадж, в паломничество в Мекку. Он был старым человеком и недавно женился на молоденькой девушке. Она была очень красива. Уезжая, он очень тревожился. Было весьма вероятно, что она не будет хранить ему верность. Что делать? Он заказал пояс верности и надел его на жену. Но куда девать ключ? Брать его с собой в хадж выглядело не очень хорошо, это отягощало бы его сознание, будто он не верит своей жене. И ключ постоянно напоминал бы ему о жене и о возможной ее неверности.
 Он пошел к Насреддину, своему другу. Насреддин был уже стариком, ему было девяносто девять лет, и все знали, что он покончил с женщинами. А когда люди пресытились этим, они начинают говорить о брахмачарье. Он всегда говорил о брахмачарье и обвинял молодых, говоря им: «Вы тратите свою жизнь. Это бесполезная трата энергии, и ничего более. Это ведет в никуда».
Его друг Абдулла пришел к нему и сказал: «Насреддин, я в беде. Моя жена молода, и ей трудно доверять, так что я надел на нее пояс верности, и запер в него свою жену. Куда теперь девать ключ? Ты всегда чтил брахмачарью, ты мой самый верный друг, так что храни ключ. Через три месяца я вернусь».
 Насреддин сказал: «Я благодарен тебе за то, что ты подумал обо мне в эту трудную минуту. Я уверяю тебя, что ключ не мог бы попасть в лучшие руки. Твоя жена будет в безопасности».
 Абдулла уехал, сбросив тяжесть с сердца. Опасности больше не было: Насреддину было девяносто девять лет, он всегда чтил брахмачарью, и двадцать лет проповедовал безбрачие. Счастливый, что все сложилось так удачно, он уехал.
 Но всего через час он услышал за собой топот скачущего коня, который к нему приближался. Вскоре он увидел Насреддина, уставшего от трудной поездки и задыхающегося.
 Насреддин сказал:
 «Абдулла, Абдулла, ты дал мне НЕ ТОТ ключ!»

Даішник зупиняє машину і питає водія:
- чому ви їдете зі швидкістю 60км/год, коли ось там висить знак "40 км/год"?
- так я ж і їхав сорок.
- Ні, ви їхали шістьдесят.
Тут втручається дружина:
- Товаришу міліціонер, коли мій чоловік вип'є - з ним безуспішно сперечатись

Бык со львом пьют пиво.
У льва звонит мобильник, он берет трубку. - Да, милая, - говорит
лев, - скоро буду. Что делаю? С быком пиво пью. Когда закончим? А мы уже почти закончили - бегу через пару минут. Что купить? Ага, хорошо, обязательно - конечно, все запомнил, все куплю!
Лев кладет трубку, а бык смеется. Мол, как это так, тебе жена
позвонила, а ты ей: да-да, уже бегу, все куплю. Не можешь, что ли, хлопнуть по столу кулаком: мол, я мужик, и все!
А Лев ему отвечает: - Братан, ты не путай. Это у тебя жена корова, а у меня - львица!

Розмова двох приятелів:
- Прикинь в мене в дома мишка з кота знущається!
- Як це?
- Сир в мишеловці валеріанкою маже!?

Антивірусна програма: "Увага, знайдено вірус!!! Що робити? - Вилікувати; - Перемістити; - Видалити; - Игнорувати; - Надіслати другові!

Анекдот.

Одного професора через одну літеру "ф" запитують:

- Що таке час і що таке вічність?

Той відповідає:

- Навіть якби я мав час це пояснити, вам потрібна була б вічність, щоб це зрозуміти.

 

Для тих, перед ким постало запитання "Ну і де сміятися?":

НІДЕ.

 

Для тих, кому цікаво, чому саме зараз саме Некрот розповів саме цей анекдот:

навіть якби я мав час...

 

Бажаю вам завжди мати час! На все справді важливе. І мати мудрість відрізнити те, що ви можете змінити, від усього іншого. І потрібне від непотрібного.

На цьому відкланююсь.

  Хто не згадує свої студентські роки. Незабутня пора юності. Лекції,
сесії, екзамени...
  І як, зазвичай, улюблені і нелюбимі предмети  та викладачі. Одним із таких
ненависних предметів була у нас "Економіка та бухгалтерський облік."
Нам, майбутнім шахтарям, здавалося дивним перемноження людей на зміни і години,
в результаті яких з'являлися чударнацькі "людинозміни" та "людиногодини".

   Та діватися було нікуди, адже основи цих знань повинні мати усі інженери.
Наш викладач, Євген Іванович, чудово розумів усю нудоту і нецікавість свого
предмету, а, оскільки, він був людиною з гумором і, досить, контактним, то
скрашував свої лекції жартами та анекдотами. Наша група була чисто
чоловіча, тому і анекдоти були досить відвертими.

  Якось, наперододні сесії, йшла підсумкова лекція. Як завжди -
питання-відповіді. Загальна розмова перейшла до теми шпаргалок і підказок.
От тут Євген Іванович і видав нам цей, на той час, найсвіжіший анекдот про
Вовочку та Марь Ванну. Викладаю  його так, як почув на цій знаменній лекції.

   Усі нервово чекали приїзду високої комісії до школи. Марь Ванна зібрала
відмінників із свого класу і попередила, що буде викликати їх до дошки,
а, також, про те які питання буде запитувати.

   Вовочка відразу зауважив: -Марь Ванна, я, коли хвилююся, то забуваю назву
останнього місяця - грудня.-
   На що Марь Ванна відповіла:- Не хвилюйся, Вовочко, як тільки, у переліку,
дійдеш до місяця грудня, то поглянь на мене, а я покладу руки на груди. То,
відразу, і згадаєш.-

   Наступного дня. Урок. Сувора комісія у класі. Один за одним відмінники
успішно відповідають на запитання біля дошки. На суворих обличчях комісії
з'являються схвальні вирази.

   До дошки виходить Вовочка і починає перелік місяців. Доходить до
останнього і розгублено поглядає на Марь Ванну. Та кладе руки на груди...
   -Цицень,- радісно вигукує Вовочка.
Від здивування Марь Ванна опускає руки нижче...
   -Пупень,- бадьоро продовжує Вовочка.
У розпачі Марь Ванна Зовсім опустила руки.
   -Пи*день, - закінчив перелік Вовочка.
   
   -То ж, щоб зрозуміти підказку, потрібно ще й свого розуму мати, - підвів
підсумок Євген Іванович.
   
5 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ. 

СТРАНИЦА ИЗ ДНЕВНИКА ЖЕНЫ
Суббота, вечер. Мой муж ведет себя странно.
Договорились встретиться в ГУМе за чашечкой кофе.
Проходила весь день по магазинам с подружками, думала, что он огорчен, потому что я немного опоздала. Он никак этого не прокомментировал. Разговора не получалось, он все время молчал. Предложила перебраться в местечко потише, чтобы можно было спокойно поговорить. Он согласился, но продолжал молчать. Я спросила, что его беспокоит, и он ответил что все в порядке. Спросила, моя ли в том вина, что он молчалив и только бурчит в ответ. Он сказал, что все хорошо и мне не стоит ни о чем беспокоиться. По дороге домой я сказала, что люблю его, он улыбнулся и продолжал рулить. Не могу понять его поведения и не знаю, почему он не ответил на мое признание. Дома меня не покидало ощущение, что муж заблудился в каком-то тумане, и никак не хотел найтись. Он сидел неподвижно и таращился в телевизор, и казался очень далеким и в воду опушенным. Наконец я решила пойти спать, муж пришел в спальню минут через десять и, на удивление, ответил на мои ласки, мы занялись любовью, но все-таки он казался странно отсутствующим. Я решила, что этого мне больше не перенести, и что нужно все это обстоятельно обговорить, но заметила, что он уже заснул. Всплакнув, заснула и я. Не знаю, что делать. Я уверенна, что у него другая. Моя жизнь- катастрофа.
СТРАНИЦА ИЗ ДНЕВНИКА МУЖА
Суббота, вечер. Сегодня Локомотив проиграл, зато неплохо потр#х#лись.

Блондинка хвастається брюнетці:
— Мій таку тачку подарував! Каже, найкрутіша на світі — Фіат «Уно» називається!
І то правда: я за п'ять хвилин з усіма пімпочками, палочками й крючочками
розібралася. Їзда — одне задоволення.
— От блін, мій теж казав, що найкрутішу дарує, — скривилася брюнетка
— А я день у педалях газу, зчеплення, тормоза, важелях, тумблерах і джойстиках
розбиралася. Та й під час їзди за вікнами щось нічого роздивитися не встигаю...
— Ой, а що ж у тебе за відстій такий?
— Та якась, здається, Ламборджині!