хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «україна понад усе»

Любіть Україну, як Сонце любіть! (с)

УК - РА- їна.....Літера УК в нашій давній абетці означає ЗНАННЯ.РА - Бог Сонця, Світло, Абсолют.
УК-РА- їнець - той, хто пізнав Божу Мудрість, став осяйним.... Я повторюю цю свою думку кожного року в День Незалежності і не тільки... Мені хочеться, щоб кожний УкРаїнець та УкРаїнка Згадали Силу свою і Могу! В сім*ї  слов*янських народів наше місце - місце старійшини, наша земля завжди була й є і маю впевненість, що буде (все залежить від кожного з нас сьогодні!) мудрою і осяйною. З покон віку  Кам*яна Могила була св*ятинею, до якої мандрували старці світу.... Трохи згодом так само доторкнутися до Св*ятої Землі стали приходити на землі Київські, до Лаври Печерської... бо сила землі нашої в наших людях, в силі їхнього духу, бо знаємо, що ми Діти Божі і сила Його з нами, якщо ми з Ним...Хто не втратив зв*язок з корінням своїм, той мудрець... брахман... волхв... арій... козак-характерник.... він - непереможна людина і майбутне за ним!А хто вірить, що він "тупий хохол" і мова його "искаженный русский язык", а не мова Богів.... той сам обирає своє майбтнє - безрадістне... рабське... жалюгідне....В цей день мабуть, як ніколи, варто замислитися ХТО ТИ Є? і куди спрямоване ТВОЄ майбутнє... бо від вибору кожного з нас залежить наше спільне ЖИТТЯ - життя нашої держави і наших дітей-онуків.
Бажаю всім гарних свят!тут посилання на мою стару заміточку, може комусь буде доречна інфа:  http://blog.i.ua/community/662/308982/Слава Україні!
Шануймося, бо ми того варті!а щоб легше було шануватися нагадаю нашу абетку, де кожна літера - це певний Образ, тому вся абетка - послання наших предків нам. Спробуйте зачитати абетку лише старими буквами, вона звучить, як давня молитва-оберіг.... :

Аз — я.

Буки — букви, письмена.

Віди — пізнав, вивчив (доконаний минулий час від відіти — знати, відати).Поєднуючи акрофонічні назви перших трьох букв Азбуки, отримуємо таку фразу:

Я пізнав букви.

Глаголь — слова, мова.

Добро — надбання, багатство, скарб.

Єсть — є.

Мова — це скарб.

Живіте — живіть.

Зіло — дуже , завзято, сильно, потужно, з напруженням, ревно .

Земля — планета Земля, фізичний світ, рівень грубої матерії.

Іже — який, котрий, так що, тому що, бо.

Живіть потужно, бо це Земля.

(або Живіть дружно на Землі -мій варіант)

і — і.

Како — як, подібно.

Люди — Люди (люди як образ Божий).

Мисліте — мисліть, осмислюйте.

Наш — наш, свій, рідний.

Он — той.

Покой — спокій, мир, духовна гармонія.

І як люди осмислюйте той наш мир.

(І як Боги творіть свій світ - мій варіант)

 

Рци — говори, речи , висловлюй.

Слово — слово, знання.

Твердо — переконано, сильно, непохитно, пильно, безпомилково.

Ук — вчений .

Неси знання непохитно, вчений!

( Впевнено неси Світ, Пробуджений! - мій варіант smile

(Взято з замітки "Згадай себе!")

Ваша Ружа

Забуте відродження 1941-го

Початковий етап совєтсько-німецької війни пов’язаний не тільки із спробою відновлення незалежної Української держави 30 червня 1941 року, - спробою, навколо оцінки якої досі точаться гострі баталії не лише між комуністами і націоналістами, а й усередині національно-демократичного, ліберального, соціалістичного та інших ідейних таборів

Не менш важливим є й те, що перші місяці цієї війни були позначені як розвалом системи більшовицького управління та своєрідним "страйком" Червоної армії, яка воювала мляво і знехотя, кидаючи тисячі боєздатних танків, гармат, літаків і відступаючи чи розбігаючись, так і майже блискавичною самоорганізацією українського населення та створенням ним низки представницьких органів на всій території УРСР, зайнятій Вермахтом – від Галичини до Донбасу.

У такому перебігові подій – про який українська історіографія навіть зараз не завжди наважується говорити відверто, на повен голос, – насправді немає нічого дивного. А як іще мусили ставитися десятки мільйонів жителів УРСР до влади, яка з кінця 1920-х, відкинувши певну лібералізацію доби НЕПу, а вслід за цим і значну частину здобутків часу українізації (знищуваних разом із творцями цих здобутків), перейшла до перманентного терору проти селян, до "загвинчування гайок" у промисловості, до періодичних "зачисток" серед інтелігенції та командного складу Червоної армії? Чого вони повинні були прагнути – класти свої життя за більшовицькі ідеї та "за родіну, за Сталіна"? А тим часом, попри терор з боку влади та шалену пропаганду, пам’ять про революційні події 1917-21 років, про УНР та народну самоорганізацію ("На майдані коло церкви революція іде" – це ж не про більшовиків написано...) – все це жило в народній пам’яті.

[ Читати далі ]

Прочитай, візьми участь та розішли друзям!

УВАГА! КОНКУРС! ---------------------------- Гасло конкурсу - "НАС багато, МИ різні, але Україна ОДНА!". Шановні користувачі порталу I.UA!

В цьому році ми будемо святкувати 20 річницю Незалежності України.Наша незалежність виборювалася протягом століть кров’ю наших предків.Вшановуючи їх пам’ять та відзначаючи таке важливе для нас свято,оголошуємо конкурс «Україна-це МИ». Ця акція НЕ являється політичною чи агітаційною за будь яку політичну силу, проводиться за фінансової підтримки громадського об’єднання «Біла Стріла» та під патронатом адміністрації порталу.     Предмет конкурсу-роботи користувачів I.UA патріотичного змісту,які заявляють не лише      про любов автора до України,а й допомагають пробудити це почуття в байдужих.Конкурсні роботи будуть оцінюватися в чотирьох номінаціях: СВІТЛИНА, ВІДЕОРОЛИК, ВІРШ, ПРОЗА(оповідання, нарис, замітка).До участі приймаються роботи користувачів сайту зареєстрованих не пізніше 1  червня цього року(частковий захист від клонів).Від одного користувача може бути прийнято не більше п"яти робіт у номінаціях "ВІРШ" та "ПРОЗА",а у номінаціях «СВІТЛИНА» та "ВІДЕО"(не більше 10 робіт)).Роботи мають відображати цікаві події цих самостійних 20 років очима українців,красу нашої Батьківщини,мудрість та звичаї народу,велич історії.Вітається гумор.    

Роботи можна буде розміщувати у відповідно створених для цього каналах:

1.Світлина (фото)-       http://photo.i.ua/channel/1910

2.Вiдеоролик-   http://video.i.ua/channel/991/

3.Вірш-              http://blog.i.ua/community/3272/          

4.Проза-            http://blog.i.ua/community/3270

Вимоги до робіт:-Якісні фото (зняті не на мобільний телефон) повинні мати EXIF (службовий роздiл, в якому є технiчна iнформацiя про свiтлину), напр.:http://www.imageup.ru/img134/2011-07-05_235304698889.jpg.html.-Вiдеоролик тривалістю не більше 5 хвилин. Відео має бути авторське. Кліпи з логотипами телеканалів, кіностудій, відеостудій тощо до розгляду братися не будуть. При написанні замітки, оповідання та ін. можна використовувати будь яку широковживану в нашій країні мову, але перевага надається роботам написаним на державній мові України.(детальнішу інформацію можна отримати в конкурсних каналах та співтовариствах в першій головній замітці)

Роботи прийматимуться протягом 35 днів від початку оголошення конкурсу.Стартуватиме захід «Україна-це МИ» 11 липня 2011 р.,фінішуватиме 14 серпня 2011 р.     15 серпня вашу творчість оцінюватиме неупереджене жюрі(членами жюрі є модератори каналів та товариств,які не беруть участь у конкурсі). По вiдборі 10 робiт в кожнiй номiнацiї в створених каналах та спiвтовариствах,вiдбудеться голосування користувачiв порталу з 16 по 23 серпня. Т-то переможців оберуть самі користувачі сайту.      Переможці в кожнiй номiнацii будуть оголошені 24 серпня 2011 р. Головний приз  в кожнiй з номiнацiй складатиме 1000 (одну тисячу) грн. 

Крiм цього, буде також багато заохочувальних призiв. Нагородження переможців вiдбудеться відразу після уточнення способу передачі призу.

Паспортних даних,ідентифікаційного коду та ін. особистої інформації НЕ ТРЕБА!  Сподiваючись на активнiсть користувачiв порталу, бажаємо перемоги авторам найбiльш цiкавих робiт та вiтаємо всiх з наступаючим Cвятом Незалежностi! !

 

                                                                                                  З повагою,ініціатори конкурсу «Україна-це МИ»

 ******************************************************************************************************************************************

Реєструйтеся в каналах та співтовариствах, та приймайте участь в конкурсі.....

"Огромная просьба, начиная с 11-го разослать эту заметку всем друзьям. Мы хотим, чтобы как можно больше юзеров знало о конкурсе и принимало в нем участие."

Українців перетворюють на міль, вирощену на наркотиках

Олег Соскин
Олег Соскин

Сьогодні правлячий олігархат в Україні приступив до фінальної фази побудови кланової держави поліцейсько-карального типу.

З 1993 року в нашій країні було зроблено три найпотужніші системні пограбування населення. Перше трапилося в період прем'єрствування Леоніда Кучми. У той час був прийнятий курс на побудову корпоративної кланової держави з украй небезпечною і шкідливою структурою, що ділила суспільство на два полюси, - з одного боку, купка багатих, яка разом з усіма чадами, домочадцями і обслуговуючим персоналом складала 5-7% від загального населення і «всі решта».

Сьогодні «Золота сотня» значно «порідшала» і складає всього 3-4%. Під «всіма решта» в даному випадку мається на увазі так званий «масив бідних», що складає на сьогоднішній день близько 70% населення, з яких 20% - люмпени, парії суспільства; люди, що не підлягають соціальній реновації. Іншими словами ті, хто вже остаточно опустився на дно.

Найстрашніше, що в результаті впровадження цієї моделі, запущеної комуністичною номенклатурою, Україна йде абсолютно не по європейському шляху. Замість того, щоб будувати суспільство народного капіталізму, де середній клас, як в скандінавських країнах, складає 80%, а в Польщі 2/3, ми прийняли «на озброєння» африканську модель процвітання трайбалістського суспільства, тільки без КДБ і «злодіїв у законі» - тобто, у нас вийшов ще страшніший мутант - держава бандократії.

Проте, в чому ж суть кланової держави? У тому, що влада, гроші і власність передаються по силі. Так у Кучми владу забирали «помаранчеві», які сьогодні вимушені переуступати її «донецьким», які у свою чергу хочуть влаштувати кастову державу, щоб передавати владу, гроші і власність вже не по силі, а по спадку. Тобто, одна сім'я хоче встановити своє остаточне панування і перейти до своєрідної монархії - спочатку бандитської, а потім легітимної. Але для цього необхідно, щоб усе було як в старому англійському анекдоті: «Чому в Британії такі рівні газони? Тому що їх стрижуть щодня протягом трьохсот років». Україні, у разі встановлення бандитської монархії, теж доведеться пройти через таку «стрижку», але, на відміну від англійських газонів, це буде «стрижка» людей.

Так от, для того, щоб створити таку систему, за 20 років «незалежності» України було зроблено три пограбування населення. Спочатку це було знецінення внесків після розпаду Союзу. Потім штучний обвал гривні і банкрутство підприємців малого і середнього бізнесу, і концентрація капіталу в бандократії через Кучму, Ющенка і Лазаренка у 1998-99 рр. І третє пограбування було здійснено зараз, рівно через десять років - у 2008-2009 рр., новою групою кланів - сім'ями Ющенка і Тимошенко за підтримки керівництва Нацбанку.

Зараз готується четверте пограбування, без якого перехід до кастової моделі неможливий. Під ним мається на увазі перетворення людей на рабів. Для цього необхідно позбавити їх малого і середнього бізнесу, дрібної власності (для цього прийнятий Податковий кодекс). Наступний крок: треба, щоб у людей «згоріли» їх накопичення. Для цього треба ще раз знецінити гривню і дестабілізувати можливість конвертації її в євро і долар.

Я не здивуюся, якщо зараз візьмуть і обмежать обмін валюти. Це було б логічним кроком з погляду бандократії. Особливо зараз, коли вони готуються відкрити ринок землі для продажу. Крім того, їм необхідно більше грошей з бюджету. І тут на допомогу приходить так звана пенсійна реформа, хоча насправді це знищення населення з метою остаточно розділити людей на касти, давши таким чином «зелене світло» своїм родам.

Як ви думаєте, чому у мільярдерів стільки дітей? Для чого вони сьогодні розмножуються прямо як черв'яки шляхом ділення? Для того, щоб у майбутньому за допомогою свого гадючого виродка контролювати фінансово-економічні висоти; щоб «чужий» не зміг потрапити на їхню «територію». Тому що вони хочуть свою сьогоднішню менеджерську функцію з'єднати з функцією володіння. І це якраз ознака феодалізму.

Сьогоднішні олігархи ненавидять людей і з цієї причини перетворюють їх на біо-роботів. Вище я говорив про фінансово-економічне пограбування, але є ще одна деталь, якої ми не маємо права випустити з уваги, - перетворення українців на лінійно-програмованих істот, позбавлених можливості думати.

Є три моменти, за допомогою яких здійснюється перетворення людини в карнавальну істоту, в гедонізм. Ті, хто сьогодні переслідує цю мету, чудово розуміють, що, насамперед, треба «вирубувати» молодь, оскільки на сьогоднішній день у нас з числа молоді 20 млн. потенційних революціонерів у віці від 15 до 45 років. Вона сьогодні пригнічена тим, що не має майбутнього, а в кастовому суспільстві ці люди взагалі стануть ізгоями. Їм би зараз активно боротися за своє майбутнє, а вони опустили руки, вважаючи за краще мати «морди здоровенні», наливаючись пінним пивом. Бісмарк стверджував, що у людини, яка постійно п'є пиво, мозок стає тупим і ледачим.

Не випадково всі рейтингові телеканали України сьогодні належать «провідним» мільярдерам. Телебачення - це інструмент, за допомогою якого в підсвідомість людини вводиться так званий «розважальний геном», який вселяє, що без зусиль, тільки беручи участь в конкурсах, людина може стати «зіркою», а відкрутивши кришечку, знайти під нею заповітний мільйон. Усе це направлено на створення нації, яка займається тільки тим, що споживає, ні про що не думає, і відповідно нічого не відчуваючи.

Наступний елемент - так звана «московська церква», яка переконує нас, що наша чинна влада «Від Бога» і чинити опір їй не можна. Навпаки, їй треба служити вірою і правдою, цілувати ноги і у всьому підкорятися. Загалом, і тут людині треба ставати рабом, але не Божим, а олігархата, тому що всім відомо, що московські попи - найбільші хабарники, що їздять на дорогих машинах, розважаються в ресторанах, займаються бізнесом і дружать з бандитами.

Після того, як буде введений так званий Трудовий кодекс, людей остаточно закріплять як фабричних рабів. Думаю, що чинна влада із задоволенням через латифундії і пролетарську найману працю реанімує колгоспи і радгоспи, тому що їх основне завдання - знищити фермерів, земельних приватників. Саме тому в списках мільярдерів сьогодні вже є люди, що є власниками тисяч гектарів української землі, які в самому осяжному майбутньому перетворяться на земельних баронів.

У всі часи людям необхідні хліб і видовища. І я не сумніваюся, що наступним кроком нинішньої влади стане легалізація легких наркотиків для того, щоб ще більше занурити народ у смог, з якого він вже ніколи не зможе вибратися. Не випадково сьогодні величезна кількість людей ходить по вулицях з «дебільниками» у вухах - їхній мозок вже не працює, він атрофований і не сприймає навколишню дійсність. Їм уже вкрай необхідний цей «там-там» у вигляді ритмічної музики, що примітивізує людину й руйнує її інтелектуальну і духовну оболонку, яка єднає її з Творцем.

Коли все це буде виконано, бандократія візьметься за наступний крок: вона візьме кожну людину під контроль. Для цього і придумано нав'язати українському суспільству паспорти з біометричним чіпом. У чому сенс цих «карток»? У тому, що оцифровану особу легко фіксує, скануючи, будь-яка телекамера, де б людина не знаходилася. Сьогодні за допомогою ідентифікаційних і біологічних номерів про людину поступово накопичується інформація, а з введенням біометричних паспортів вона буде ще і у форматі відео. Будь-яку людину і її сім'ю таким чином можна буде легко контролювати, а значить, робити вплив і тиск. А вивчивши слабкості і звички, програмувати, як худобу. Усіх тих, хто, не дай Бог, виступатиме проти режиму, можна буде також легко відстежувати і знищувати. За допомогою цифрового телебачення будь-який «ящик» вмить перетворюється на телекамеру, і тоді від влади не сховається нічого - їм буде надана будь-яка картинка того, чим займається та чи інша людина - аж до приймання душу, занять сексом або поглинання їжі. По суті таким чином нам готують цифрову в'язницю, коли кожен, сам того не розуміючи, стає в'язнем камери (гра слів).

Тепер поділимося за соціальною структурою на три частини і побачимо, що виходить: 1-2% - олігархи, 30% - так звані, поліцейські елементи (ті, які контролюватимуть суспільство, вважай - гестапівці) і близько 70% - раби.

Я розповів сценарій, який нам готують. Але, чому я такий упевнений в цьому?

Тому що, якщо взяти фінансово-економічні показники і подивитися, скільки з 1 січня 2010 року Нацбанк України надрукував грошей, ми побачимо, що готівкова і безготівкова грошова маса збільшена на 30%. Це показник девальвації, проведеної у жовтні 2008 р. Сьогодні по «готівці» ми маємо девальвацію в 17%, а щоб відбувся обвал гривні, необхідно 27% - саме до цього нас і готують.

Державний борг на сьогоднішній день перевищив 120 млрд. доларів. Таким чином, сьогодні на кожного громадянина України, включаючи новонароджених, наближається до 350 доларів на рік. Виходячи з цього, вже увійшли до зони безпосередньої небезпеки банкрутства держави - дефолту. Причому Азаров ці темпи збільшив більше, ніж Тимошенко.

Декларовані сьогодні реформи - це геноцид проти народу. Це треба зрозуміти. І цьому треба чинити опір. Не можна допускати узурпації.

Необхідно створювати Народне віче і Комітети народного порятунку. Без цього ми не зможемо чинити опір олігархату і боротися за майбутнє якщо не себе, то хоч би своїх дітей. Адже нам не потрібно, щоб вони стали в'язнями і біомасою, яку вирощуватимуть для того, щоб потім різати на органи, а таке, повірте, офіційно робитиметься, бо це є ліквідний і прибутковий бізнес.

Сьогодні кожен повинен боротися за право залишатися людиною - яка думає і єднається з Творцем. Сьогодні настав час діяти.

Олег Соскін

Феномен бандерофобии в русском сознании........

Русское сознание легко признает право народов на самоопределение, на антиколониальную войну, когда речь идет о событиях, не касающихся России. Россияне охотно сочувствуют палестинцам, сочувствовали южноафриканским бурам, симпатизируют курдам, потому что это не налагает на них ни малейших обязательств относительно пересмотра собственной истории, а тем более собственных границ. Именно потому русскому сознанию так тяжело признаться самому себе, что «бандеровщина» была самым обычным национально-освободительным движением, таким же, между прочим, как и в 1918-1921 гг.

Но такое признание будет требовать и определения места и роли самих россиян в этом процессе. А такое определение вряд ли будет очень комплиментарным.

Поскольку «бандеровское» движение было объективно направлено против имперских интересов России, было эффективным, хорошо организованным, последовательным и непримиримым, таким, от которого нельзя было откупиться очередным протекторатом или доминионом — оставался только путь его пропагандистской демонизации, хотя типологически это движение не отличалось принципиально от антифранцузского движения в Алжире или антианглийского в Ирландии.

Представления широкой российской общественности об эпопее ОУН-УПА сводятся к совокупности мифологем: сотрудничество с гитлеровским режимом, зверства, патологическая русофобия. Элемент невежества, сознательно сформированный Агитпропом, тут, безусловно, присутствует.

Об этом свидетельствует тот факт, что, казалось бы, профессиональные «борцы с «бандеровщиной», как правило, не могут назвать имена деятелей этого движения, кроме, ясное дело, самого Степана Бандеры, абсолютно не информированы на предмет конкретных событий, документов и т. д.

Это фобия неизвестного, а потому еще более ужасного. Работа же с документами раскрывает другую картину. Например, тот же Степан Бандера никогда не страдал русофобией, неприятием русских как таковых только за то, что они русские. Не страдал он таким отношением к полякам, венграм, румынам, евреям. Его отношение к другим народам определялось отношением этих народов к независимости Украины. Интересно, как он сам определял статус русских в будущем самостоятельном украинском государстве:

«Требование полной лояльности по отношению к Украине и ее освободительной борьбе стоит на первом месте. Тем русским, которые отвечают этим требованиям, следует гарантировать и обеспечить полное и всестороннее равноправие во всех гражданских правах и полную свободу их национального развития, соответственно международным принципам относительно национальных меньшинств. Это же относится к другим национальным группам в Украине».

Что же касается тех, кто ведет подрывную работу против Украины и украинского народа, то таковых «необходимо обезвреживать доступными в этой ситуации средствами и методами, в соответствии с международными правилами».

Такое отношение к национальным меньшинствам существует во всех странах, которые принято называть цивилизованными. К лояльным гражданам — предельно лояльное, к нелояльным — нелояльное. Антигосударственная деятельность не приветствуется нигде.

Что касается взаимоотношений ОУН с Германией, прежде всего, надо прямо и честно признать исторический факт сотрудничества СССР с Берлином. И не только СССР. Англия и Франция в лице своих лидеров Чемберлена и Даладье посредством мюнхенского сговора отдали на растерзание Гитлеру Чехословакию, единственное демократическое государство на востоке Европы. Это было не просто сотрудничество, а соучастие в преступлении.

Советский Союз вместе с Гитлером напал на польское государство. Это — соучастие в преступлении. И в период с 1939-го по 1941 г. СССР был стратегическим союзником гитлеровской Германии, обеспечивающий ее потребности в энергоносителях, сырье, хлебе и т.д. Без этой всесторонней помощи и поддержки Гитлер не смог бы так успешно воевать в Западной Европе и на Балканах, а его флот (подводные лодки и рейдеры) столь успешно противостоять флоту Ее Величества.

Между прочим, именно в 1939-м, когда вслед за Красной Армией в Западную Украину вошли спецподразделения НКВД, члены ОУН стали подвергаться массовым репрессиям, что заставило их бежать в немецкую зону оккупации Польши.

После 22 июня 1941 г. изгнанники возвращаются в Западную Украину. 30 июня 1941 г. во Львове они провозглашают Акт восстановления независимости Украины, имея, таким образом, в виду преемственность с Украинской Народной Республикой и Западно-Украинской Народной Республикой. Но они сразу же оговаривают, что это лишь первый этап, а основное провозглашение восстановления украинской государственности должно состояться в Киеве. Берлин требует от Степана Бандеры отозвать Акт независимости. Бандера и его соратники отказываются. Руководство ОУН арестовывается немцами, часть членов руководства расстреливается, часть отправляется в концлагеря. Степан Бандера становится узником концлагеря Заксенхаузен аж до 1944 года. Поэтому реальным лидером борьбы за независимость Украины становится командующий Украинской повстанческой армией генерал-хорунжий Роман Шухевич (псевдоним — Тарас Чупринка), сын известного историка и этнографа.

Немецкие власти начинают массовый террор против ОУН, идут расстрелы и повешения украинских националистов. ОУН не остается в долгу и начинает вооруженные действия против вермахта, войск СС и других оккупационных сил Германии. В концлагере Аушвиц (Освенцим) фашисты уничтожают двух родных братьев Бандеры. Немецкие военные архивы (прежде всего, архив в городе Кёбленц) хранят множество рапортов офицеров вермахта, гестапо и СС о нападении на вверенные им части «украинских националистических банд». Интересно, что подобные ярлыки по адресу УПА встречаются и в советских документах. Удивительное единодушие…

В 1944 г., когда немецкие войска покидают Украину, Степана Бандеру освобождают, поскольку Германия утратила интерес к Украине, и лидер ОУН уже не представляет для рейха опасности. Теперь Бандера уже не проблема Гитлера, он — проблема Сталина.

Перед освобождением немецкая сторона предложила лидеру ОУН подписать соглашение о перемирии и сотрудничестве УПА с Германией, обещая взамен оружие и амуницию для украинских повстанцев. Это не были переговоры равноправных сторон. Германии противостоял бесправный узник концлагеря, с которым можно было сделать все, что угодно. Для Бандеры это были переговоры с «петлей на шее». Однако узник отказался от сотрудничества с Германией. Так что на фоне сотрудничества Сталина с Гитлером «сотрудничество» с Гитлером Бандеры выглядит совсем иначе.

Что же касается «зверств», то на войне, к сожалению, это явление распространенное. Кстати, жертвами зверств НКВД и советского государства стали многие жители Западной Украины, более 1 млн. человек. Это сотни тысяч расстрелянных, замученных в концлагерях ГУЛАГа, погибших в сибирской ссылке. Но вот об этих зверствах советская пропаганда всегда умалчивала.

Тут есть еще один вопрос. УПА была партизанской армией, которая действовала в Западной Украине с 1942-го по 1954 год, а отдельные отряды до середины 60-х. Любая партизанская армия критически зависит от поддержки местного населения. Ни одна такая армия не сможет существовать среди ненавидящих ее местных жителей. А тот, кто творит зверства, очень быстро становится объектом ненависти. Значит, что-то тут у коммунистических пропагандистов не сходится. Впрочем, зверства и преступления против западных украинцев были, и об этом рассказывают некоторые интересные советские документы. Вот, например, такой.

«Совершенно секретно.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа

15 февраля 1949 г.

№ 4/00134

Секретарю ЦК КПБ Украины тов. Н.С. Хрущеву.

Докладная записка


о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности так называемых спецгрупп МГБ....

Докладная записка

о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности так называемых спецгрупп МГБ.

Министерством госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в западных областях Украины в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые спецгруппы, действующие под видом бандитов УПА.

Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.

Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу, но, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности.

Например:

1. В марте 1948 г. спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грыцькы Дубовицкого р-на Ровенской обл. Паламарчук Г.С., 62 лет, и, выдавая себя за бандитов УПА, жестоко истязала его и двух его дочерей, обвиняя их в том, что якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей».

На основании полученных таким провокационным путем «материалов» они были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники отдела МГБ во время допросов их также били и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.

2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу он был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.

3. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Н.Я., рожд. 1931 г. В лесу она была подвергнута пыткам. Участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами,…, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии она была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.

Не располагая достаточными материалами, так называемые спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, непричастные к украинскому бандитскому националистическому подполью. Наряду с этим следует сказать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен оуновскому подполью. Не являются также секретом подобные «операционные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилие.

Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам путем насилия и запугивания, все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая провокаций во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.

Выступая в роли бандитов УПА, участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией, идут по линии искусственного провокационного создания антисоветского националистического подполья. Кто может поручиться, что обработанные таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт.

Например: в ночь на 18 сентября 1948 г. в с. Ставкы Ровенского района участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохороны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей Кучинец Л.Ф., являвшейся секретной сотрудницей МГБ. Организаторами данной националистической группы и организаторами убийства гр-ки Кучинец являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ.

Грабежи, как и другие нарушения советской законности оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: «Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют». Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматривают как неизбежное зло.

Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но нарушения партийных и советских законов недопустимо, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа полковник юстиции Кошарский».

Интересно, сколько подобных акций МГБ было списано на «зверства» «бандеровцев»? Советский военный прокурор утверждает, что это были далеко не единичные случаи. Это была хорошо организованная массовая кампания террора под видом «бандитов» националистического подполья. Между прочим, подобная тактика не являлась изобретением названного периода. Сохранилось письмо В.И. Ленина, датированное началом 20-х годов (уже неоднократно цитировавшееся в прессе), где он рекомендует красным войскам на плечах отступавших белогвардейских отрядов ворваться в Эстонию, перевешать как можно больше офицеров, попов, чиновников, полицейских, а потом все это на белых и списать. Так что все происходило в русле старой большевистской традиции: провокации, ложь, клевета.

Если у кого-то еще остаются сомнения, на чьей совести львиная доля зверств в Западной Украине, то вот еще один документ.

«Совершенно секретно.

Наркому внутренних дел СССР Л. Берии.

26.07.1945 г. №8/156451.

Сообщение

об организации и результатах работы специальных групп для борьбы с оуновским бандитизмом в западных областях Украины.

Часть бандитов УПА, которые явились с повинной, используют сначала как отдельных агентов-боевиков, а позднее в боевых группах особого назначения, названных нами специальными группами.

В тех случаях, когда агент-боевик, который влился в банду или в подполье ОУН, не имел возможности физического уничтожения или захвата руководителя-главаря, его заданием была компрометация главаря банды или местного подполья для усиления и активизации разложения банды или местной организации ОУН.

Комплектование спецгрупп при оперативных группах НКВД УССР проводилось по принципу подбора агентов-боевиков, которые были проверены на исполнении заданий ликвидации оуновского бандитизма (в том числе убийств населения, которое сочувствовало ОУН-УПА).

В Ровенской и Волынской областях в состав специальных групп вливались также бывшие партизаны-ковпаковцы, хорошо знакомые с местными условиями, которые имели большой опыт борьбы с оуновским бандитизмом.

По своему внешнему виду и вооружению, знанию местных бытовых особенностей, языка и конспиративному способу действий личный состав специальных групп ничем не отличался от бандитов УПА, что вводило в заблуждение аппарат живой связи и главарей УПА и оуновского подполья.

В случаях угрозы расшифровки или невозможности осуществления захвата определенных планом главарей ОУН-УПА участники спецгрупп уничтожают последних, к тому же во многих случаях создают такое впечатление в оуновской среде и среди населения, что уничтожение руководителей ОУН-УПА осуществлено бандитами СБ (Служба безопасности ОУН. — Авт. ).

В состав каждой спецгруппы входит от 3 до 50 и больше лиц, которые в зависимости от легенды и задания представляют собой особую «свиту» вымышленного бандитского руководителя.

По состоянию на 20 июня 1945 г. всего в западных областях Украины действует 156 спецгрупп с общим количеством участников в них — 1783 человека.

Нарком внутренних дел УССР — Рясный».

Хочется обратить внимание читателя на выделенную мной фразу наркома, где он говорит о том, что своих агентов они проверяли на убийствах населения, сочувствовавшего ОУН-УПА. Заметьте, не сотрудничавшего, не помогавшего, а всего лишь сочувствовавшего ОУН-УПА. А если учесть, что сочувствовали в Западной Украине очень многие, подавляющее большинство, то и убивать можно было всех без разбору. Что и делалось. И послания отдельных военных прокуроров, которые пытались как-то ограничить этот беспредел, ничего изменить не могли.

Ну а жертвы многочисленных экзекуций НКВД-МГБ, как всегда, списывались на «зверства» «бандеровцев». А потом подключался мощный аппарат агитпропа и легенды о массовых «зверствах» ОУН-УПА распространялись от Житомира до Курильских островов. Советским людям лгали постоянно, организованно и профессионально.

И почему-то даже те люди, которые считают себя демократами, антикоммунистами и антисталинистами, продолжают транслировать еще сталинского закваса пропаганду о «бандитах» ОУН-УПА. А между тем «бандитами» были все, кто сопротивлялся большевистскому террору. От отравленных боевыми газами тамбовских крестьян, доведенных до отчаяния коммунистическими грабежами и насилиями и восставших под предводительством Антонова, до узбекских дехкан, которые ну никак не хотели принимать красные порядки. Эти, считающие себя демократами люди, почему-то не дают себе труда подумать: мог ли режим, уничтожавший собственный народ, вести себя лучше в Западной Украине? И что должны были делать западные украинцы: покорно, как бараны на бойню, идти в сталинские ГУЛАГи? А они вот взялись за оружие и стояли насмерть. И потому — «бандиты». Понятно, почему так люто ненавидят ветеранов ОУН-УПА коммунисты. Они ведь мало где получали такой серьезный отпор. Партийный актив чувствовал себя в Западной Украине уж очень неуютно. И пережитый ими страх до сих пор делает их самыми рьяными носителями соответствующих догм агитпропа, в первую очередь жуткого образа «бандеровца», который должен вызывать страх, ненависть и отвращение на физиологическом уровне. Этот более чем сомнительный в своей основе образ очень активно и, увы, успешно используется антиукраинской пропагандой как своего рода «страшилка» для этнических русских в Российской Федерации и Украине и для определенной части украинцев востока и юга. Это облегчается тем, что в названых регионах толкование истории украинского национально-освободительного движения отдано на откуп антигосударственным силам разной направленности, в первую очередь, коммунистам.

В их толковании, как и в большинстве российских публикаций (практически во всех), «бандеровцы» предстают как мастера самых изощренных пыток (хотя, в действительности, именно они часто были жертвами таковых), как носители зверских инстинктов, специалисты по разным издевательствам над русскими, евреями и поляками. Два последних этноса вряд ли вызывают искреннее сочувствие пропагандистов, но обязательно называются для придания «зверствам» большей универсальности.

Что касается трагических событий на Волыни и в Галичине, то они были спровоцированы польской Армией Крайовой (АК). Поляки организовали этнические чистки, а на Львовщине такие чистки имели геополитический характер: АК стремилась создать сплошной коридор польских сел от Кракова до Львова. С этой целью наносились систематические удары по украинским поселениям. УПА предложила АК прекратить эти акции и начать переговоры. Реакции не последовало. Тогда УПА по методу «клин клином» нанесла удар по польским селениям. После этого руководство АК пошло на переговоры с украинцами. Кого больше винить в этой ситуации: АК или УПА? Кстати, АК в Польше давно признана героической организацией, хотя она изрядно «пощипала» польских коммунистов.

Одновременно антиукраинские пропагандисты последовательно и принципиально замалчивают все жестокости против ОУН-УПА и мирного населения. Ибо признание этих преступлений также будет способствовать разрушению «антибандеровского» мифа. Соответствие этого абсолютно негативного образа «бандеровца» реальности — вопрос вне обсуждения в российской исторической науке, не говоря уже о публицистике. И все это несмотря на то, что сегодня существует возможность доступа ко многим аутентичным источникам.

Образ «бандеровца» в русском сознании почти полностью совпадает с образом галичанина, который воспринимается как западный, католический, чужой остальной Украине тип, как искуситель «пророссийского» (по определению) украинского народа.

Тут снова срабатывает фактор невежества. Как минимум, половину УПА и ОУН составляли выходцы из Волыни, Полесья, Буковины, в огромном большинстве — православные.

Галичане абсолютно противоречат всем устоявшимся русским догмам об Украине, что вызывает возмущение и враждебность большинства русской публики. Западные украинцы оказались более твердым и неуступчивым человеческим материалом, чем их восточные братья, находившиеся в значительно худших национальных обстоятельствах.

«Захиднякы» не поддавались русификации (прежде всего, психологической), были устойчивы к славянофильской и интернациональной пропаганде, религиозны, умели четко формулировать свои цели и национальные требования. То есть, они воплощали все те черты, которые русское сознание так не хотело видеть в украинцах. Галичане производили впечатление представителей развитой европейской нации, каковой по московским проектам не должно быть в Украине. Уровень их национального самосознания был, с точки зрения руководства СССР, слишком высок. Именно это в советские времена вызывало подозрение и недоверие к выходцам из Западной Украины, даже если это были носители обычных компартийных взглядов. Галичанину было практически невозможно попасть на верхушку партийного олимпа УССР.

Такое отношение русского общественного мнения (как правило, очень негативное) связано, кроме прочего, также с тем, что русская ментальность (и элитарная, и массовая) воспринимает высокий уровень украинского национального сознания как шовинистическую русофобию, нормой же считает почти полное отсутствие у украинцев национального сознания. Русские склонны приписывать «бандеровцам» ту враждебность к себе, которую они сами ощущают к сознательным в национальном отношении украинцам, и тогда тезис «мы их ненавидим» меняется на более удобный и психологически выигрышный — «они нас ненавидят».

Тут следует обратить внимание на некоторые специфические психокомплексы в русском сознании. Русская общественность любит обсуждать враждебные чувства других народов относительно русских, но всячески уклоняется от обсуждения и анализа собственных негативных чувств к другим: евреям, татарам, кавказцам, украинцам, прибалтам, сплошь и рядом подменяя серьезный уровень рассмотрения примитивными клоунадами с заверениями «простых людей» в любви к соседу-инородцу или трогательной историей взаимоотношений отдельного русского с отдельным нерусским, что никоим образом не снимает с повестки дня необходимости глубокого и честного анализа взаимоотношений народов.

В отношении русской общественности к украинскому национально-освободительному движению можно отметить определенную культурно-психологическую особенность, которую определил Ф.М. Достоевский, сказавший, что люди всегда ненавидят тех, кому они причинили зло. Ведь русскому сознанию, над которым тяготеют (вспомним точку зрения историка В.Е. Возгрина) старинные племенные комплексы деления мира на «свой» и «чужой», а соответственно, и морали на мораль для своих и чужих, неимоверно тяжело отдать должное тем, кто был объективно против России, против ее войск и при этом был прав, а его действия были этически справедливы и исторически оправданы. Для этого нужно подняться над племенными комплексами, над национальной ограниченностью.

Наконец, признать историческую справедливость украинского освободительного движения 40 — 50-х годов на западных землях означает необходимость (логическую и моральную) сделать весьма самокритические выводы.

Вот уже 11 лет длится очень странное, абсолютно нелогичное состояние, когда мы ежегодно отмечаем День независимости Украины и одновременно с этим не признаем тех, кто, не щадя живота своего, за эту независимость боролся. ОУН-УПА была единственной вооруженной силой, которая боролась за независимое украинское государство.

Признавать независимость Украины — значит, признавать и героев борьбы за нее. Не признавать борцов за независимость — означает не признавать саму независимость. Надо быть последовательными: кто сказал «а», тот должен сказать и «б». И, кажется, что-то и у нас меняется даже не к лучшему, а просто к нормальному. Как сообщило агентство УНИАН: «… Под председательством вице-премьер-министра Украины Владимира Семиноженко состоялось очередное заседание правительственной комиссии по изучению деятельности ОУН-УПА, на котором обсуждался проект закона «О восстановлении исторической справедливости по отношению к борцам за свободу и независимость украинского государства» во исполнение поручения правительства. Представляя этот документ, заместитель государственного секретаря Министерства юстиции Александр Расенюк отметил, что основой для его разработки стал предварительный исторический вывод Института истории Украины — ведущего научного учреждения по вопросам изучения деятельности ОУН-УПА. Законопроектом предлагается признать борьбу Украинской повстанческой армии с идеологическим обеспечением Организации украинских националистов борьбой за свободу и независимость украинского государства и считать период с сентября 1939 г. до середины 50-х годов XX столетия движением сопротивления, которое оказывалось ОУН-УПА с одной целью — объединения и создания единой Украины. В ходе обсуждения практически все участники совещания отметили прогресс в рассмотрении этого вопроса. Они в целом одобрили поданный проект закона. Заинтересованным центральным органам исполнительной власти поручено доработать законопроект с учетом высказанных предложений и замечаний.

Участники совещания отметили, что успешная работа правительственной комиссии непременно будет способствовать консолидации украинского общества и является существенным вкладом в общественную деятельность по восстановлению исторической справедливости».

К этому сообщению трудно что-либо добавить. Ну, а «бандерофобия» будет постепенно исчезать, по мере того, как русское сознание будет примиряться с фактом существования независимого украинского государства.

P.S.

Кстати, а почему бы не создать комиссию по изучению деятельности КПСС/КПУ? И поручить Институту истории Украины сделать предварительные исторические выводы о последствиях для Украины работы этой организации. А заодно и деятельности таких структур, как ЧК, ОГПУ, НКВД, МГБ, КГБ по претворению в жизнь линии партии Ленина-Сталина.

P.P.S.

И наконец, для баланса и справедливости мне бы хотелось процитировать некоторые письма от русских людей, полученные моим коллегой, постоянным ведущим передачи «Якби ми вчились так, як треба…» на Украинском радио профессором Анатолием Погрибным.

Вот письмо от киевлянина А. Васильева:

«Ах, как мы, русские, боимся украинского национализма! Но националист — это человек, который любит свой народ, бережет свою культуру и язык. Поэтому все китайцы (в Китае) — националисты, все немцы (в ФРГ) — националисты, все русские (в России) — националисты. И т.д. Так почему же когда украинец на своей земле заговорит по-украински, мы его, как нацисты, травим?».

А вот письмо М. Мартынова из Харькова:

«Как-то в разговоре с одним демократом местного розлива зашла речь о формированиях ОУН-УПА. — Это бандиты! — безапелляционно выпалил собеседник. — Да, да, — поддакнул я, — проходу от них не было в Подмосковье. — Почему в Подмосковье? — непонимающе уставился он на меня. — Они же действовали в Западной Украине. — Разве? — притворно удивился я. — Но тогда позвольте спросить: кто туда звал советских? Не они ли вломились туда и стали насаждать свои порядки? Да ведь каждый в таком случае должен всеми способами защитить собственный дом. Итак, кто же бандит — тот, кто защищает свой дом, или тот, который в него врывается? Я русский человек, и я низко кланяюсь бойцам ОУН-УПА, это настоящие герои; в отличие от многих, они не пошли покорно в ГУЛАГ, а сопротивлялись до конца».

И это тоже русское сознание…



http://obkom.net.ua/articles/2007-04/13.1641.shtml

22 квітня - чорна дата для України!



Цього дня народився кат українського народу - "вєлікій" Ленін.

Якщо ти вважаєш ТАК, то встанови на своїх сайтах, блоґах та у профілях в цей день основним фото (аватаркою) зображення синьо-жовтого прапору з чорною стрічкою.

22 квітня - день трауру для українців!

Ініціатива з Фейсбуку: http://www.facebook.com/event.php?eid=118005171612252

Українське й галицьке

Українське й галицьке
Ігор ЛОСЄВ

Незважаючи на всі історичні та культурологічні роз’яснення, критики України як у Росії, так і в нашому краї ніяк не можуть (чи принципово не хочуть) відмовитися від абсолютно невиправданої схильності протиставляти українське й галицьке, роблячи Галичину й галичан своєю улюбленою мішенню. Українофоби різного забарвлення не втомлюються запевняти, що на загал вони нічого не мають проти України, їм лише муляє все галицьке, яке вони силкуються представити чимось зовнішнім і ворожим українському. Їх дуже обурює міфічна ними самими вигадана «галицька мова» (що насправді виявляється літературною українською), «галицький правопис» (що насправді є харківським правописом 1927 — 1929 рр.) і «галицькі націоналісти» (що насправді часто-густо були уродженцями запорізької землі, як Дмитро Донцов, Херсонщини, як Євген Маланюк, Чернігівщини за сучасним адміністративним поділом, як Микола Міхновський, Криму й Одеси, як батько та син Липи, Полтавщини — як Кирило Осьмак тощо). Коли запитуєш, а що ж питомо галицького, такого, що не було б власне українським, є в тих гаслах, що озвучують галичани, відповідь отримати неможливо...

Оскільки галичани раніше за інших українців ще на початку ХХ століття наблизилися до стандартів модерної європейської нації (чому сприяло тривале перебування в дунайському «Вавілоні народів» Відня і Будапешта разом із мадярами, чехами, словаками, поляками, хорватами, італійцями), вони навчилися найбільш чітко артикулювати національні прагнення. Зрештою, чимало років це вчилися робити українські посли в австрійському парламенті. І таки навчилися. Крім того, в Австро-Угорщині українцям не довелося перебувати під гнітом такого жорстокого й тупого шовінізму, як українцям Російської імперії. Це визнав Ленін, коли писав у статті «Про сепаратний мир»: «Росія воює за Галичину, володіти якою їй треба особливо для задушення українського народу (крім Галичини, в цього народу немає і бути не може куточка свободи, порівняної звичайно)». Порівняної, між іншим, з Російською імперією станом на 1914 р... Трохи раніше той самий автор у статті «Соціалізм і війна. Ставлення РСДРП до війни»: «Царизм веде війну для загарбання Галичини й остаточного придушення свободи українців...»

Над українофобами (як місцевими, так і зарубіжними) тяжіє міф про «галицьку заразу», мовляв, це західні, католицькі, чужі решті України галичани спокусили мирних і проросійських малоросів. Творцям цього міфу важко зізнатися самим собі, що ніколи цей галицький вплив не дався б взнаки, якби не було для цього сприятливого грунту — психологічного, мовного, політичного, культурного тощо, якби Велика Україна не визнавала Галичину своєю органічною, до того ж лідерською частиною на якомусь глибинному підсвідомому рівні, незважаючи на постійно навіювані (дуже цілеспрямовано!) побутові штампи «бандерівців» і «западенців». Хоча розумним і спостережливим «східнякам» навіювання не заважали бачити реальність, як не завадило це уродженцю Чернігівщини Олександрові Довженку під час «золотого вересня» 1939 року зазначити у власному щоденнику: «Ми ніколи не зможемо подарувати галичанам, що вони культурніші й людяніші від нас». Проте, як продемонстрували події 1991 року й помаранчевого Майдану-2004, не лише змогли подарувати, й виявилися здатними навчитися в галичан багатьох корисних речей. І це саме тому, що «галицькі гасла» насправді були всеукраїнськими, вони віддзеркалювали настрої мільйонів громадян цілої України, всього порядного, розумного й чесного, що в ній було.

Натомість, Галичина не мала в Україні ніякого помітного впливу, коли виступала з чимось суто галицьким, починаючи від так званої Галицької асамблеї, що створив у перебудовні дні В’ячеслав Чорновіл, і закінчуючи «кав’ярними» демаршами письменників Андруховича й Винничука про «зменшення» території України в інтересах «європеїзації». Але статус Галичини різко підвищувався, коли вона була рупором цілої України, тоді її голос чули на всіх українських землях «від Сяну до Дону», вона знову ставала українським П’ємонтом. Якби галичани, керуючись шкурно-егоїстичними міркуваннями, зреклись би ідеалів соборності України, то могли б вирішити якісь свої регіональні питання. Ба, більше, в цьому їх би з великим ентузіазмом підтримали (до певної межі) всілякі проросійські блоки й конгреси, адже самоусунення Галичини від всеукраїнських політичних і національно-культурних процесів суттєво послабило б українську партію (у широкому сенсі слова), автоматично посиливши антиукраїнські кола. З іншого боку, Москва та її креатура в Україні навряд чи дозволили б утворення якоїсь самостійної галицької державної одиниці, бо навіщо їм демонстраційний ефект для решти України на кшталт того впливу, що був на НДР із боку ФРН. Тому ці сили найбільше влаштовувала б Галичина як промоутер автономізації та федералізації України, коли сам український П’ємонт можна було б ізолювати й маргіналізувати, водночас не відпускаючи цей регіон у самостійне плавання. Тоді Велику Україну можна було б остаточно приборкати, адже Україна мінус Галичина — це Білорусь імені товариша Лукашенка. Справді, Галичина дуже заважає українофобам і реінтеграторам імперії, але зовсім не чимось суто галицьким, а найпослідовнішою маніфестацією питомо українських вартостей. Галичина — це шматок неперетравленої Москвою України. Саме тому Галичина й галичани несуть важкий всеукраїнський хрест найбільш усвідомленої національної відповідальності.

Усе, що російська й москвофільська свідомість кваліфікує як галицьке, насправді є суто українське. Тому завжди будь-яка атака на галичан у зв’язку з їхньою національно-патріотичною позицією фактично є атакою проти України. Це треба розуміти людям, що вважають себе українськими патріотами (незалежно від регіональної приналежності), та й усім лояльним громадянам держави.

CKB

CKB

Случай на перекрестке



Утро. Обыкновенный оживленный перекресток со светофором в не самой центральной части Тернополя. События на перекрестке глазами некоего обобщенного персонажа (П) со здешних блогов.
==============================================
*светофор горит красным. Автомобили едут, пешеходы ждут*

П.: Ганьба! Це злочин! В країні, де жили нашi діди й прадіди, ми не можемо вільно ходити по наших вулицях! Навіщо нам потрібна така влада, що дозволяє їздити тільки автівкам? Ганебні вороги посіли наші світлофори й підступно світять нашу неньку кривавим червоним світлом!

*светофор продолжает гореть красным*

П.: За що? За що боролися наші пращури? Чому ми повинні терпіти таку обурливу зухвалість над пам'яттю наших батьків? Геть злочинців, що керують нашими національними світлофорами! Нас багато, бандити повинні сидіти за гратами!

*светофор все равно горит красным*

П.: Це знущання! Це відверте знущання! Нація, що майже керує всесвітом, повинна чекати якогось там світлофора, в якому навіть немає блакитнього кольору! Скільки ще років ми повинні це терпіти? Єднаймося!

*светофор переключается на зеленый. Автомобили стоят, пешеходы идут*

П.: Ось! Ось вона, ця славетня мить! Нарешті здійснилися давні мрії наших пращурів й пращурок! Це було вкрай нелегко, й сотні, тисячі славних синів Вітчизни загинули, але в пекельній боротьбі ми здобули нашу перемогу й тепер вже нас ніколи не збороти. Так уперед, громадо! Не віддамо їм наших славетних звоювань!

*светофор снова переключается на красный*

П.: Як??? Не може цього бути! Це зрада! Так! Це не червоне світло — це саме червоніє наша кров, кров справжніх синів Вітчизни, що змушені були пройти через усі тортури, через усі світлофорні катування. Отож негайно за зброю, браття! Всі, кому не байдуже майбутнє нашої країни, виходьмо на перехрестя. Покажемо, що саме ми варті керувати світлофорами, які так ганебно було перевимкнуто на червоний — ненависний колір для усього прогресивного людства!

*неожиданно толстая тетка пытается перебежать дорогу на красный свет*

П.: Але є ще в нас героїчні дочки та сини! Є чим пишатися країні, яка має таких вельми непохитних патріотів, що за найскладніших та найнебезпечніших умов знайшли в собі мужність та відвагу й, незважаючи на пекельне червоне світло, незважаючи на століття поневолень, виконуючи свою історичну місію, самопожертовно та героїчно крокують уперед, у наше майбуття. Слава героям!

*столь же неожиданно резко тормозит автомобиль, задевая толстую тетку*

П.: Але як це так? Чи можуть бути межі обуренню? Безпідставно, нишком підкралися ненажерливі вороги до славної доньки Вітчизни й з несамовитою ганебністю та зухвальством здійснили давно заплановану ворожу акцію, підступності якої навіть немає жодних прикладів. Але ми не будемо мовчати! Мовчати в цьому випадку — це означало б схвалити злочинність й остаточно дати поставити себе на коліна. Треба негайно дати належну оцінку ворожим діям, що намагались сплюндрувати нашу здобуту довгими тисячоліттями пекельної боротьби духовність та незалежність.

*толстая тетка падает попой на асфальт*

П.: Вшануймо ж, браття, безвинно загиблих. Ніхто і ніколи не змусить нас забути їх героїчних діянь. Бо саме пам'яттю про цю боротьбу ми повинні виховувати наших нащадків, що будуть гордо нести й далі через століття та перехрестя переможний стяг нашої гідности та світлофоронезалежності.

*тетка поднимается и с криками идет к автомобилю бить водителя*

П.: Й наші вороги повинні знати, що ніколи в світі ще не було такого, щоб хтось міг хоч на хвилину зламати нашу велич і духовність. Рішуче скажімо "ні" світові зі світлофорами! Наш вибір — життя без світлофорів та автівок, вільне життя вільного народу на вільних перехрестях. І ми більш не дозволимо ніяким автівкам нахабно руйнувати волевідчуття й самобутність нашої нації. Їм більш не пройдуть даремно знущання над найкращими синами Батьківщини, над волелюбністю та прагненням усього нашого народу до свободи на перехрестях нашої славної Вітчизни. Жодні окупанти не зможуть знищити прагнення нації до торжества духу та невмирущості її державотворчих традицій.

*неожиданно на плечо персонажу какает ворона*

П.: А трясця ж твоїй матері... Ганьба! Це жахливий злочин! В країні, яка тільки що гідно звоювала свободу, клята ворона, увійшовши в круте піке, намагалася поставити під сумнів наші героїчні здобуття... Але нехай вона не сподівається, що з цього піке є вихід. Бо в нас ще знайдуться сили поставити саме нашу остаточну крапку на усіх ворожих спробах знедолити нашу невтомну спрагу до життєлюбності. І тому наше людство, у безмежних муках впевнено крокуючи вперед...

(занавес)

Ірина Фаріон: Наші можливості безмежні



"Ці недоучки при владі просто не вміють читати історії, бо не знають мови. І то жодної. Вони приречені, з огляду на їхню абсолютну бездуховість – наші можливості безмежні, з огляду на нашу бандерівську одержимість". Про це сказала у своєму виступі 13 січня 2011 року на позачерговій сесії депутат Львівської обласної ради, член Політради ВО "Свобода" Ірина Фаріон.

Вона, зокрема, зазначила:

"Теза перша: причина і наслідок. Будь-який політичний факт нашого буття – це наслідок попередніх дій. Саме попередня так звана помаранчева, а насправді вкрай небезпечна, аж до морального розкладу – псевдодемократична і ліберальна влада – привела цей українофобський криміналітет совєтской закваски до влади. І чинить він на свій образ та подобу. Малі ненавидять великих. Істоти закипають від особистостей. Раби скаженіють від вільних. Окупанти не зносять автохтонів.

Теза друга: політична закономірність. Її треба вміло прийняти як неминучу розплату суспільству за свою національну незрілість і стрімко та безоглядно бандеризовувати нашу країну. А те, що вона крокує країною свідчать три голови обласних рад від націоналістичної сили. Тому – усе гаразд. Чим більший тиск – тим більший опір. Саме полонізація українських шкіл викресала Дух Бандери.

Теза третя: думаймо глобально – діймо локально. Наша глобальність – це утвердження радикальних ідей Бандери по всій країні. Наша локальність – це сьогоднішня сесія тут. Ще не було у світі такої авторитарної чи поліційної держави, яка б не впала під власним тягарем репресій. Ці недоучки при владі просто не вміють читати історії, бо не знають мови. І то жодної. Вони приречені, з огляду на їхню абсолютну бездуховність – наші можливості безмежні, з огляду на нашу бандерівську одержимість. Дякуємо тим невігласам за те, що вони так уміло побільшують наші ряди.

Наші можливості безмежні, з огляду на нашу бандерівську одержимість".

Прес-служба Львівської обласної організації ВО "Свобода"

http://ukrainaponaduse.blogspot.com/2011/01/blog-post_14.html