хочу сюди!
 

Юля

39 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «життя»

Манифест среднего класса Украины

16.12.2008 17:35 ___ Юрій Романенко, для УП

Призрак бродит по Украине, призрак среднего класса.

В холодных квартирах вместе с маленькими детьми, под аккомпанемент информационных помоев, миллионы украинцев с ужасом дожидаются нового курса доллара на межбанке, очередной выплаты кредита за квартиру и машину, а самые несчастные "ждут-не дождутся" в гости коллекторов и оценщиков имущества.

Так, в кредитных муках, умирает украинская мечта о том, каждый, кто умеет и хочет работать, способен достичь достатка и жить по-человечески – в своей квартире, ездить на своей машине, иметь разнообразный и качественный досуг, а отпуск и Новый год проводить в Турции и Карпатах.

Миллионы людей поверили, что они могут жить по-человечески полагаясь только на себя, "забив" на государство, которое, в свою очередь, давно "забило" на них.

Впрочем, нет, государство "забило" на своих граждан только в том, что касается его обязательств перед ними, но использовало и использует любую возможность, чтобы выдоить последние соки из них.

В этом нет ничего удивительного.

Государство давно контролируют несколько десятков олигархических семей. В 2004 году они переписали Конституцию Украины под себя. Понарошку они разделились на синих, оранжевых, белых и серо-буро-малиновых. Так проще управлять народом - принцип "разделяй и властвуй" никто не отменял.

Поэтому в Украине еще много людей, которые верят, что между Виктором Януковичем и Юлией Тимошенко есть какая-то разница. Тогда как разница такая же, как между Coca-cola и Pepsi-cola, а суть – синтетика.

Такое же "поколение pepsi" сейчас у власти в Украине. Такое же напускное и такое же синтетичное, а сущность его действий одна – грабеж страны и народа.

Власть ими рассматривается как способ дерибана всего и вся. Народ - как быдло, которое можно нагибать до бесконечности.

Все 17 лет упыри грабили страну, рассказывая сказки про "бедную Украину". Но разве можно 17 лет грабить бедную страну? Нельзя.

Через сказки про бедную страну, они прикрывали то чудовищное неравенство, которое из ниоткуда выросло в виде больших и малых "Конча-Засп" по всей Украине. Они воровали, а мы умирали.

Только вдумайтесь – без войны население Украины сократилось на 6 миллионов человек! Мы впереди планеты всей по темпам вымирания населения и западные исследователи уже называют Украину страной "мальтузианского ада".

Наши "правители" словно в картине Питера Брейгеля-младшего "Слепые" ведут нас в пропасть. Они слепые в своей алчности и не способны остановиться. Тянется и тянется рука. Первый упал, второй, третий… а мы покорно идем вслед за ними, словно стадо баранов.

Разве мы хотим умереть? Нет. Мы хотим жить. Мы даже чересчур любим жизнь. Хотим рожать детей. Мечтаем о сильной и красивой стране, с которой будут считаться соседи и не только они.

Разве мы бараны? Нет.

Многие из нас без связей, чьей либо поддержки, построили свою маленькую успешную Украину. Без поддержки государства содержат родителей. Вопреки государству дают хорошее образование своим детям.

Мы вообще живем вопреки этому государству. 70%(!) украинцев полагаются только на свои силы!

Разве мы не видим, куда они ведут страну? Видим и даже очень хорошо.

Да и тяжело не увидеть, когда очередной мажор-убийца избегает суда. Когда судья хвалится, что есть такая традиция – "посевать миллионами" свою должность. Когда в Холодоморе мерзнет добрая половина страны, а вторая половина с ужасом ждет увольнения.

Почему же мы идем как бараны за ними, если мы точно знаем, что мы не бараны?

Сколько мы будем еще мириться с этой мерзостью, которая через свои масс-медиа навязывает нам раздор, страх и бессилие?

Каждый день нам внушают, что "все пропало и ничего изменить нельзя". Что мы должны смириться и… платить!

Платить за спекулятивные проделки нацбанковской банды Стельмаха и К! Платить банкам, которые поднимают процентные ставки, когда доллар падает, когда евро поднимается, когда валится цена на нефть или когда у банкира просто возник зуд в левом полушарии. Платить за большие и малые прорывы Юлии Тимошенко. Платить за аппетиты олигархов Януковича. Платить за больные фантазии Виктора Андреевича Ющенко. Платить гаишникам. Платить пожарникам. Платить бандитам. Платить придурочным мэрам. Платить МВФ. Платить России. Платить за отсутствие тепла и воды. За глупую внешнюю и внутреннюю политику. Наконец, платить за имитацию того, что на самом деле уже давно не существует в реальности – ГОСУДАРСТВА!

Да, ну их в пень! Зачем платить нам, если это их государство. Оно и работает на них.

Они сами признают (и врут, как всегда, преуменьшая), что секунда деятельности Кабмина стоит 60 докризисных коррупционных гривен. 3 тысячи 600 гривен - минута. 216 тысяч 000 – час. 5 миллионов 184 тысячи – сутки.

И так год за годом идет перекачка вечнозеленых гривен из наших карманов в их… Мы платим налоги, а они покупают "Бентли".

Неэквивалентный обмен какой-то. Нерациональный.

Мы им 13% подоходного налога, они нам инфляцию. Мы им НДС, они 50% рост курса доллара!

Они забыли, что мы нанимаем, а не они нас. Раз они забыли, пришло время напомнить.

Еще лучше убрать их с дороги, пока они не убили всех нас окончательно.

Для этого нам нужно другое государство. Которое будет нашим и станет действовать в наших интересах. Которое будет прислушиваться к нам и десять раз думать, прежде чем поднимать курс гривны. Которое будет помогать, а не мешать. Созидать, а не разрушать.

Нам нужно государство жизни, а не смерти. Где дети будут учиться тому, как строить светлое будущее, а не рыдать над безнадежным прошлым. Где будут праздновать победы, а не поражения.

Которое будет достаточно сильным, чтобы выбирать партнеров, а не чтобы партнеры выбирали его. Которое будет просто эффективным. Наконец, в котором порок и власть будут не синонимами, а антонимами.

Как, спросите вы, разве такое возможно, разве мы можем что-то изменить? Разве что-то от нас зависит?

Не нойте!

В Греции полиция убила подростка. Две недели вся страна вздыблена из-за протестов. В Украине за семнадцать лет убили 6 миллионов: холодом, голодом, бандитизмом, коррупцией. В ответ только что смогли устроить дискотеку на Майдане.

Опять таки, мы забыли, что не на дискотеках изменяется ход истории, а в организованных действиях граждан. Гражданин – это тот, кто способен осмыслить себя как часть общественного целого и защищать его, как самого себя. Тот, кто этого не осмысливает, остается пушечной массой, которую гоняют с синего майдана на оранжевый, а потом наоборот.

А Майдан - не есть форма защиты наших интересов. Скорее, это форма выпуска нашего пара в свисток, который заботливо подсовывают сине-оранжевые "пепсы".

Мы можем и должны защититься другими формами протеста. Он может иметь выразиться по-разному – забастовки, блокирование и т.д., в том числе, если этого требуют обстоятельства, с применением насилия.

Конечно же, нам с утра до вечера вбивают в голову, что украинцы "не такие", что компромисс есть лучшая форма сосуществования… Но эти господа лукавят! Какое может быть сосуществование там, где одна сторона имеет все, а другой оставляют дурно пахнущие объедки?

Нас едят, а мы взываем к их благоразумию! Не кушайте нас, пожалуйста, не поднимайте доллар, мы же жить хотим, у нас детки, а нам в ответ - терпите, лохи, платите и вам воздастся….

Ну, нет уж! Нельзя взывать к благоразумию Людоеда, обращаясь к его человеческим качествам - их у него просто нет!

Он вас не услышит, потому что у него другая система ценностей. Ваша боль – это его радость. Ваша радость – это его боль.

Для вас падение курса гривны - это трагедия, для банкира - это еще 50% прибыли на пустом месте. Нас вообще рассматривают в контексте оптимизации их расходов-доходов.

Аж 46 миллионов голов – как скотину.

Упала, скажем, прибыль на метзаводе с 300% до 5% - непорядок! Вы - слабое звено, подите прочь на улицу и подыхайте там голоду, а вечером, если повезет, на ТВ о вас расскажут полный грусти сюжет.

Савик Шустер в графиках покажет почтенной публике, как зеленая и синяя линии, словно собачки Павлова, рефлекторно реагируют на словесное говно. Ну, и конечно, Ольга Герасимьюк вас оплачет. Спи, спокойно, украинский средний класс.

Потому, раз стучаться к ним бесполезно, то, значит, нужно действовать. Да, это требует усилий и даже риска, но альтернативы нет - или действие, или бесконечная коалициада до двух часов ночи.

Не хотите смотреть? Отключат газ, а заодно и воду с электричеством. Коммунальные катастрофы - обязательная составляющая их мегашоу.

С чего начать и что делать?

Начинать нужно с простого. Прежде всего, мы должны услышать друг друга.

Бессилие и неверие порождается одиночеством. Человек - существо социальное и требует коллективных действий. Именно благодаря коллективу мы превратились в человека.

Наступило время вспомнить, что человек человеку - друг, товарищ и брат. Мы должны сделать первый шаг, чтобы выйти из состояния дезорганизации и апатии.

Для этого мы должны совершить одно простое действие. Назовем его "ДОСТАЛИ!". Ровно в 12-00 в понедельник 22 декабря 2008 года нужно нажать на клаксон своего автомобиля и подержать его три минуты.

В Киеве более миллиона авто, если одновременно нажмет хотя бы каждый десятый - этот рев будет слышно по всему городу. Если это сделают в других городах – услышит вся страна.

Если это произойдет одномоментно, как результат единения воль сотен тысяч людей – это означает, что не все потеряно. Так родится первая нота великолепной гражданской симфонии.

Для всей этой братии, что превратила Украину в европейское посмешище, она будет носить похоронный характер. Пусть услышат вопль изнасилованной страны и содрогнутся, потому что это и будет тот самый колокол, который звонит для них.

Для нас это будет первый шаг к новой жизни. Этот шаг мы должны использовать для того, чтобы сорганизоваться. Такая большая акция требует доверия со стороны совершенно незнакомых людей. Ведь отсутствие доверия есть именно то, от чего наше государство оказалось на краю гибели.

Естественно, на этом все не закончится, а только начнется.

Власти мечтают, чтобы протесты начались весной. В этом есть своя страшная логика. К марту-апрелю две трети должников по тяжелым кредитам окажутся неспособными платить по своим кредитам. У них попытаются забрать имущество, предварительно промыв мозги циничной пропагандой, угрозами коллекторов и просто бандитским рэкетом.

Сотни тысяч людей выкинут на улицы с работы, и они будут цепляться за любую копейку, лишь бы только накормить свои семьи. Вот она, лакомая добыча, для новых майданмейкеров.

Поэтому, затягивать с моментом акций протеста нельзя. Каждый потерянный день, ослабляет нас, поскольку у нас меньше запаса прочности, чем у своры олигархов с их миллиардами.

Нужно начинать давить их здесь и сейчас. Как минимум одну акцию протеста нужно провести перед Новым годом. Для этого нужно создавать Комитеты Сопротивления по всей Украине.

Они должны заниматься организацией защиты наших интересов по самым различным направлениям – начиная от ипотеки и невыплат по кредитам и заканчивая организацией самообороны в случае необходимости.

Если банки перекладывают все кризисные риски на должников и не хотят равномерно распределять потери, то значит, нужно перестать платить по кредитам. В конце концов, большинство заемщиков оказались в тяжелой ситуации не потому, что не хотели платить, а из-за финансовых спекуляций с долларом (к которым имели отношение многие крупные банки).

Во всем мире доллар падает, у нас по-сумашедшему растет. Где логика? На момент начала кризиса официально у Украины было 38 миллиардов долларов золотовалютных запасов. Где деньги?

Если банки не хотят входить в ситуацию заемщиков, то и они вправе отказать банкам в их претензиях. Когда же банки попытаются забрать имущество должников, значит, за него придется сражаться в прямом смысле этого слова, в том числе, привлекая созданные отряды самообороны.

Откуда они появятся? Из самоорганизации должников. Выхода у них все равно нет.

Хорошо, если можно вернуться к родителям, а если нельзя? С детьми на улицу только потому, что кто-то решил закосить за наш с вами счет еще пару миллиардов долларов? В этой ситуации заемщикам терять нечего, кроме кредитных цепей.

Итогом этой борьбы должно быть появление групп контрэлиты. Она сформирует принципы нового украинского государства. Контрэлита не должна быть причастна к позорному правящему режиму во всех его синих и оранжевых проявлениях.

Ее главный принцип – никаких компромиссов с правящей "элитой". Любой компромисс с ними будет формой продолжения агонии государства и в сложившихся условиях приведет к его гибели.

В идеале, контрэлита должна будет создать партию, которая сконцентрирует протестный потенциал на себе. В худшем случае, это будет несколько партий, которые будут с разных флангов разрывать полудохлое тело Второй полуреспублики. В развернувшейся между ними борьбе и родится новый политический режим.

В этой борьбе мы можем выиграть, а можем и проиграть. Естественно, никто нам не даст гарантию победы, да и сам поиск гарантий есть оправдание своего страха перед изменениями.

И все же любая попытка вырваться из нынешней клоаки выглядит предпочтительнее, чем безвольное мазохистское созерцание как рушится то, что нам дорого.

В конце концов, судьба, будучи женщиной, любит сильных и отчаянных, но для того, чтобы завоевать ее приязнь нужно действовать.

Информация с сайта http://pravda.com.ua/

Я живу на I.UA уже 5 місяців, 13 днів

Я в нормі!


"Я в норме". Такий настрій користувач сервісу Я.ру від Яндекса Злий Некрот обрав собі раз і назавжди.

Скажете, це не настрій?

Можливо.

Скажете, хіба тяжко міняти настрій з хорошого на ще кращий і ділитися цим щастям з іншими користувачами?

"Поделись улыбкою своей,

И она к тебе не раз еще вернется!"

Та важкувато, чесно кажучи. Часу на це шкода.

А "я в нормі!" - це нині, і повсякчас, і навіки.

Навіть якщо Некрот з тих чи інших причин не зовсім у нормі.

Цим із ближніми точно ділитися нема чого.

Краще побажати всім лише чудового настрою. Хоча так і не буває... Але ні - то ні, побажати можна!

Полтавці мерзнуть. Споживання газу росте (доповнено)

Протягом минулих вихідних у помешканнях жителів Полтави різко похолодало. Хоча температура повітря на вулиці не ставала нижчою 4 градусів морозу.

Жителі багатоквартирних будинків з центральним опаленням вимушені використовувати газові плити для підігріву повітря у своїх помешканнях. Крім того, вперше за багато років полтавці замість гарячої води отримують ледь теплу воду.

Аналогічна ситуація і в адміністративних будинках. А зима тільки починається...

Від "Майдан-ІНФОРМу": До уваги полтавців! Тема винесена на обговорення і на форум офіційного сайту Полтавської міської ради тут: http://www.rada-poltava.gov.ua/forum/?forum=56262902&topic=24715446

"Майдан".

Чим відрізняється "русский" від "росиянина"?

Запитання до мовознавців. Давайте дамо відповідь на це запитання шляхом конструктивного діалогу.

Якого політика ви готові захищати на Майдані?

Опитування-голосування: Якого політика Ви готові захищати на Майдані?

9%, 6 голосів

13%, 9 голосів

6%, 4 голоси

6%, 4 голоси

66%, 45 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

я живу лиш тобою...

---__--__--__--__---__--___--___--__---

зажадалося позитиву.., ну, от...

це те що з цього вийшло)))       

---

Я живу лиш тобою...

Моє серце готове до бою

У часи непривітні

Твої очі стрічаю блакитні...

---

Погляд твій береже...

Наче щит, що рятує від зла

І слова - ніби меч,

І любов тільки з часом зросла

---

Серед днів майбуття

Невідомі часи не злякають...

Наші долі сплелись у життя

Й найтемніші години минають

---

Сонце плаче в росі,

Осяває щасливі світанки...

Твою руку тримаю в руці,

Віддаюся тобі до останку

---

Я живу лиш тобою...

...

Мені 20!

Мені сьогодні 20, за вікном іде сильний сніг, а я сижу в дома за компом. За всі 20 років я нічого не добився, досі сиджу в батьків на шиї, єдине моє досягнення це вступ до ВНЗ, зараз я на другому курсі. В реалі маю багато знайомих а друзів лише одного. Навіть не знайшов кого покликати на свою днюху. Нашо жити далі?

Something new... something slightly unbelievable

От жеж, дива так дива. Куди рухається весь світ?... Трішки я вже збентежений, але все-одно спостерігатиму за цим процесом та обов'язково прийматиму участь в цьому русі навколо мене!

Що ж таке сталось? Та багато чого сталось.


¤ Будь обережним в своїх бажаннях, бо можеш отримати все сповна.


... Трансерфінг - велика сила, яка робить неймовірні речі. Думки матеріалізуються, іноді швидше, ніж на це очикуєш. Ні, не іноді, ЗАВЖДИ! Принаймні, це у мене так. Лише подумав про людину - вона вже з'явилась. Чи телефонує мені, чи пише, якщо це хтось зі знайомих... або просто з'являється хтось новий, саме для того, щоб надати мені можливість познайомившись із ним реалізувати те, про що я щойно розмірковував. 

А чи зіткався хтось із такою новою для мене проблемою, коли отримуючи рельний ШАНС, починаєш замислюватись - а чи впораєшся ти із тим, що до тебе прийшло? Адже я добре (навіть дуууууже добре) розумію, що це за шанс, навіщо він мені надається, та що саме має відбуватись тоді, коли я ступлю на крок до реалізації тієї мети, на яку я отримав таку можливість? 

... Хотів змінити своє життя на краще. Чесно, щиро про це міркував. Шукав різні можливості... (багато з яких просто відштовхнув від себе, злякавшись, що це занадто круто для мене, хоча на справді це було навіть наполовину не так круто, як я собі мріяв...). І що ж тепер?...................

Ніколи досі не замислювався, що саме приходить разом із можливістю. Кому цікаво? Всім?... Добре, тоді скажу для тих, хто ще не знає про це - РАЗОМ ІЗ МОЖЛИВІСТЮ ПРИХОДИТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ТА ОБОВ'ЯЗКИ!!! 

Сама можливість приходить у вигляді (як би це краще назвати?... мабуть, найвірніше буде сказати - "контракт". "Контракт" із життям, із долею та із самим собою...) "контракту". Цей "контракт" каже - підписуючи цей контракт ви погоджуєтесь виконати ВСІ БЕЗ ЗАЛИШКУ додаткові умови, які надаються обов'язковим додатком до контракту. Невиконання карається (так, саме КАРАЄТЬСЯ!) позбавленням можливості тимчасово або назавжди, із накладенням штрафу на самовпевненість, на здібності, додатково зменшуються потенціали і здібності до отримання нових шансів.

... І що найгірше - відмова від контракту розглядається як НЕВИКОНАННЯ контракта на загальних умовах.

В принципі, те що я написав - це зворотня сторона "контракту". А є ще й головна сторінка, на якій чітко та зрозуміло написано - "ДЛЯ ВИКОНАННЯ КОНТРАКТУ БУДУТЬ НАДАНІ ВСІ НЕОБХІДНІ КОМПОНЕНТИ, ІНСТРУМЕНТИ, СИЛИ, ЧАС ТА ДОДАТКОВІ МОЖЛИВОСТІ"...

Але ж на що звернути увагу? У що вірити? Лише зараз я починаю помічати, що головна сторінка контракту дійсно завжди виконується. А до цього ... 

А до цього я звертав увагу лише на зворотню сторінку - "невиконання карається". Покара чомусь завжди запам'ятовується більш за все... 

І хто я після цього? Як я можу називатись оптимістом та найпозитивнішою людиною, якщо маючи як позитивний так і негативний досвід в рівних пропорціях, я все ще продовжую схилятись до негативних спогадів, як до керівництва як діяти?! Чому ж я сам не слідую тим заповідям, якім навчаю інших? Чому не вірю в себе саме в той час, коли це так необхідно? ЧОМУ?????

АДЖЕ Я ДІЙСНО НА ПРОТЯЗІ ВСЬОГО СВОГО ЖИТТЯ ОТРИМУВАВ ВСЕ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ ВІД ТОГО, ЧОГО БАЖАВ, ДО ЧОГО ПРЯМУВАВ, ТА КОЛИ НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ ВІД МОЖЛИВОСТЕЙ ЩОБ ЦЕ РЕАЛІЗУВАТИ, НАВІТЬ НЕ ЗАМИСЛЮЮЧИСЬ НАД ТИМ ЯК Я ЦЕ РОБИТИМУ...

Це абсолютна правда. Я один із тих, про кого кажуть, що ми отримуємо більше, ніж на те заслуговуємо. І я знаю, чому та як це відбувається. Зараз я знаю це на 99% точно та впевнено!

(Хочеться звернути увагу на це значення - 99%. Жахлива річ! Справді. Нема нічого гіршого, ніж 99%! Тому що неможливо перестрибнути прірву на 99% - або перестрибнув, або вмер! Один єдиний відсоток віроємності, в існуванні якого ніхто та ніколи не сумнівається - і є та сама перешкода для більшості кроків вперед... для більшості стрибків через прірву... Просто знання того, що є 1% віроємності невдачі - це перший крок до того, щоб цей 1% спрацював... Коли про нього не замислюєшся - він перестає існувати)


Я задав питання "ЯК?" - і отримав на нього відповідь...     

  Я задав питання "ДЕ?" - і побачив місце                           

    Я сказав "Я ХОЧУ!" - і отримав "контракт"                       

              ...І я підписав цей контракт...                           


Відтепер я маю працювати на цей контракт. Що цікаво - маю працювати сам на себе! Це найважча та найскладніша робота - бо себе не можна обманувати, собі не можна понукати, себе не можна щадити - на кону доля, прописана в контракті. СОЛОДКА, БАЖАННЯ, МРІЯНА ДОЛЯ... Краще цієї доли зараз неможливо нічого уявити, більше ні до чого не хочеться прямувати та рухатись... АЛЕ В ЦЬОМУ НАПРЯМКУ ПОТРІБНО РУХАТИСЬ ТАК, НАЧЕБТО ЦЕ ЄДИНА МОЖЛИВІСТЬ ЗА ВСЕ ЖИТТЯ, БО ЦЕ І ПРАВДА Є САМЕ ТАКА ЄДИНА В ЖИТТІ МОЖЛИВІСТЬ ДОСЯГТИ САМЕ ЦІЄЇ МЕТИ!

Моя люба сестренько казала: "Ми в цьому світі для того, щоб виконати свою місію, і для цього нам надається можливість здійснювати будь-які бажання, без обмежень в критеріях їх обору і засобів щодо реалізації". Тобто, ми можемо обрати будь-яке бажання, наділити його якістю "необхідного для виконання своєї міссії в цьому світі, і це бажання почне здійснюватись. І ось тут починається найцікавіше!!!!!! 

... Пригадав один анекдот:

Один мандрівник заблукав в пустелі, не їв та не пив багато днів, практично вибився з сил, і раптом знайшов лампу. Він цю лампу протер, і звідти з'явився Джин:

- Твоє бажання для мене закон! Чого бажаєш?

- Хочу додому...

Джин бере мандрівника за руку, тягне за собою та каже:

- Ну, як бажаєш додому, то пішли?!

Людина противиться:

- Я ХОЧУ ШВИДКО!

- ТОДІ ПОБІГЛИ!!!!!!!! 

..... 

Мораль - телепорт зламався та не працює. Ескалатор та ліфти не проведені. Літаки не літають, кораблі не ходять. Єдиний засіб - дістатись до своєї мрії САМОТУЖКИ, долаючи на своєму шляху всі перешкоди... Маючи єдину підтримку - руку того самого джина, який вказуватиме напрямок, на наполегливо тягнутиме тебе до твоєї мети, доки ти будеш згодний слідувати за ним.

Ну що, хто герой? Хто пійде за джином?

...Здається, Я І Є ТОЙ ГЕРОЙ, бо ніяких інших вариантів, при яких я не потрапляю до своєї мети, я навіть розглядати не хочу.

Тож, рушаю вперед!

************************

Ось такий коротенький відступ від основної теми, про яку я хотів зараз написати..

А сама тема була ось така:

Коли починаєш мріяти про щось неймовірне, то шлях, яким прийдеться йти буде таким, який неможливо зрозуміти, і неможливо збагнути, як будеш долати перешкоди. Але завжди надається підказки, помічники, та нескінченна кількість спроб.

Я це пишу тому, що саме зараз я в цьому впевнююсь постійно.

Я поставив собі мету, яку не вважав чимось таким, що реально можливо досягти. І у мене відразу почали з'являтись можливості крок за кроком наближатись до неї.

Зараз я вже не вважаю цю мету чимось недосяжним... Навпаки, замислююсь над тим, яку мету поставлю наступною, та як швидко досягатиму поставлених цілей одну за одною.

Думати про труднощі та перешкоди вже набридло - не хочу. По-перше, це нічого не змінює, окрім того, що затримує на місці, по-друге, це ніяк не впливає на результат, якщо чесно та старанно виконувати всі кроки.

*********

На додаток, хочу пояснити, чому назва саме цього запису в блозі англійською мовою:

Близько двох років тому, коли я почав спілкуватись українською мовою, багато хто з моїх знайомих глузували з мене:

"Ха-ха-ха! Ти б ще англійською почав розмовляти!!! Гагагага-га! А краще - китайською! Бугагагага-га!"

А я їм відповідав: "Прийде час та необхідність - розмовлятиму англійською та китайською! І тоді вам залишиться просто жалкувати, що ви цих мов не знаєте, бо поставивши собі якусь мету я буду досягати її не дивлячись ні на що, тим більше - на ваші пусті заздрістні глузування"

... Якщо все пройде успішно, то наступні два роки я спілкуватимусь саме англійською та китайською мовами. Практикуватись англійською я вже розпочав. Китайську потрібно ще буде вчити.

Але... в моїй руці рука Джина, і залишатись на місці у мене нема зовсім ніякого наміру!


Життя чудове та дивуюче. Ніколи не знаєш, що чекає попереду... доки не загадаєш бажання! ©

Страшно...

Страшно навіть подумати як багато людей хворіють на рак... Страшно навіть уявити яка безжальна та страшна ця хвороба... Зараз багато говорять про проблему СНІДу, рекламують використання презервативів і таке інше, але СНІД є більш гуманною хворобою... Якщо, не дай Боже, хтось підчепив цю заразу, то мабуть винен сам, або до цього призвела халатність медперсоналу, хоча це велика ціна за єдину помилку... З раком все ще гірше... Наприклад я не знаю як попередити цю хворобу, як її запобігти...І ця хвороба вже набрала розмаху епідемії... Я, на щастя, не маю жодної людини хворої на СНІД, не так вже багато з моїх знайомих минулий рік хворіли на грип, а от знайомі хворі на рак, на жаль, є, і їх не так і мало... У нас на роботі одна жінка хвора, нещодавно від раку помер чоловік нашої зам-начальника... І що саме страшне, це те, що це ще не старі люди, які дуже люблять життя, у яких ще є плани та мрії... Кажуть, що рак, це не вирок, але я якось цьому не вірю... При повному обмеженні себе у більшості радощів життя це просто незначна відстрочка жахливого вироку. Це страшна смерть, від повного знесилення та виснаження. Нізащо у світі не хотів би так померти, або щоб так помирав хтось з моїх близьких чи будь хто у цьому проклятому світі! zlo

Відношення і ставлення до...

   „Світ – театр, а люди в ньому актори” – можна зробити висновок з життя. Адже в житті все відбувається як і на сцені. Люди живучи грають, та істини не завжди знають, чи просто не хочуть її бачити. Скільки до нас було поколінь? Скільки люди наробили помилок? Та все одно, все повторюється. Людина часто наступає на одні й ті ж граблі, що і її попередник. Кожен з нас хоче щоб його поважали, щоб в очах інших ми були іншими не такими як насправді, особистостями, що чогось варті. Але це нажаль не всі мають. А просто так отримати вдається не всім. І ми намагаємося це взяти різними шляхами. Але ці шляхи в багатьох випадках не правильні. Тобто отримав щось, і якщо отримав це взагалі мало хто задумується про те як і за чий рахунок ми це маємо. 

Якщо підсаджувати якусь людину, то зазвичай вона нахабніє, залазить на голову і звішує ніжки. Тому допомагати безкорисно один одному на сьогоднішній день не хоче ніхто. Наприклад, як колись в моєму класі були дві подруги, що допомагали одна одній. Одна можна сказати стала жити в іншої. Мати казала дочці, що не треба так прив’язуватися до подруги. Дружба дружбою, але безслідно нічого не пройде. Все має свої наслідки. Донька не послухала, хоч і була згодна з матір’ю, але вона порахувала, що з нею нічого не трапиться. І з того нічого поганого не буде.Ми всі в певну мить життя дуже самовпевнені, поки життя не вдарить...

Але згодом в подружок почалися сварки, дріб’язкові звичайно, та з часом та що „жила в іншої”, мимо волі почала відробляти за те що їй там щось давали, і за те що жила в подруги. Вона почала потроху посіла місце песика для подруги і її матері. Висновок-ми не усвідомлюємо чи не хочемо вірити у те, що те про що говорять дорослі може трапитись з будь-ким, у тому числі і з нами.

Деякі, щоб піднятись вище над кимось, стараються, прагнуть і принижають когось, щоб в очах інших здаватися великим, більшим ніж є на справді. Але якщо це пройде в перший раз, то це не означає, що це й пройде в другий. Моя знайома хотіла принизив свого одногрупника здатися всім набагато крутіше ніж вона була на справді. Але їй не повезло. Ніхто на ту вудочку не повівся, а згодом із-за своєї дурості вона стала із гнаною в тому колективі, що й змусило її покинути його. Зазвичай коли таке трапляється. То людина, що хотіла здаватися ліпшою, в очах інших опускається і стає гіршою.

Якщо тебе все дістало і ти нікого не хочеш бачити і тебе все дратує, то не треба кидатися на першого зустрічного чи зриватися взагалі на інших. Тому, що по-перше, страждають невинні люди, що взагалі не в чому не винні. А по-друге, те що ти сьогодні зробив, завтра вернеться тобі в набагато разів більше. Як було із однією жінкою. Вона дуже любила критикувати інших. І одного разу вона почала критикувати свою сусідку-Валентино, ти нахабна, погана взагалі, погана мати, дружина. Ти ще й багато гуляєш і не приділяєш часу сімї взагалі. Я б на твоєму місці ніколи так не зробила, я б все зробила не так. Але через декілька років, та жіночка, що критикувала опинилася на місці своєї сусідки. Тому ніколи не кажи ніколи. І не лізь у не свою справу, особливо коли тебе це не стосується і допомагати тебе не просили.І не дуже охоче допомай, коли попросили...адже винуватцем, може залишишся ти.