написав Володимир В'ятрович для УП:

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/25/75218.htm

Корисно буде почитати противникам цієї історичної постаті. А також прибічникам - для ширшого ознайомлення з діяльністю цієї людини.

СУЛТАН МУХАММЕД IV –

ЗАПОРОЗЬКИМ КОЗАКАМ

 

Я, султан, син Мухаммеда, брат сонця і місяця, онук і намісник Божий, володар царств – македонського, вавилонського, єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким не переможний воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, наказую вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без будь-якого опору і мене вашими нападами не примушувати непокоїтися.

 

Султан турецький

Мухаммед IV

 

 

ЗАПОРОЗЬКІ КОЗАКИ –

ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ

 

Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський Колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, камянецький кат, Подолинський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали , плюгавче!

Невгоден єси матері вільних християн!

Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас!...

 

Кошовий отаман Іван Сірко

Зо всім Кошем запорозьким.

Я ніколи не думав, що прості речі можуть виявитись не такими яким вони є з першого погляду, про те дивлячись на своє життя і життя інших починаєш усвідомлювати одну з багатьох істин, всі персонажі схожі один на одного і колись все це відбувалося, хоч, можливо, і при інших обставинах, і у "героїв" були інші імена. Ти ніколи не зможеж сказати собі ніколи, бо повторюваність - одна з рис життя..

Чому жодна країна-член НАТО (за всю історію існування цієї організації) не подала заявку на вихід з НАТО?

Під цією назвою розпочинаємо цикл публікацій про українців, які залишили свій слід в історії України. У роковини національних героїв ми окреслюватимемо хоча б основні віхи з їхнього життя.
Отже,




Дмитро Донцов  народився 29 серпня 1883р. у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907р. на правничому факультеті, але після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. З того часу і починається його активна теоретично-публіцистична діяльність. Виходять твори “Модерне москвофільство”, “Мазепа і мазепинство”, “Підстави нашої політики” та ін.

Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології   - Великої Української Ідеї, “яскравої, виключної, всеобіймаючої” доктор   Донцов   повністю присвячує себе надважливій справі; засновує газету “Заграва”, а з 1922 року у Львові за редакцією Д.Донцова виходить “Літературно-Науковий Вісник” (“ЛНВ”), з 1931р. – “Вісник”, навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, котрі були   постійними авторами та дописувачами часопису назвали “вістниківцями” До них відносимо Олену Телігу, Юрія Липу, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олега Ольжича та багатьох інших.

Основна праця Донцова – “Націоналізм” (1926) стала певною мірою євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей “Націоналізму” зродились легендарні чини лицарів УВО, ОУН, УПА та їх послідовників. Донцов є тим, чиє Слово родить Чин, Слово – “твердая криця”, “кличний дзвін”.

Неперевершений Майстер слова, блискучий публіцист, Д.Донцов дав нам твори, значення яких переоцінити неможливо. Його слово гостре, стиль пристрасний, мова лаконічна, означення влучні і чіткі, аргументи переконливі і незаперечні. І цим він страшний для ворогів України. Його вони панічно бояться і ненавидять і зараз.

Серед інших праць варто виділити “Дух нашої давнини”, “Хрестом і Мечем”, “Росія чи Європа”, “Московська отрута”, “Дві літератури нашої доби”, “Туга за героїчним”, “За яку революцію”, “Правда прадідів великих”. “Клич доби”...

Помер д- р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на кладовищі Бавнд-Брук. Ми ще не спромоглися перевезти прах Донцова на рідну землю, але нині Донцов повертається в Україну в своїх безсмертних творах і він, “невтомний сурмач волі” і сьогодні у боротьбі. У перших лавах.

Навесні 1937 року неподалік Палермо вловили черепаху: ваги показали - центнер. Але не це здивувало італійських рибалок, їх увагу привернув напис, зроблений на панцирі тварини: "Відпустив на волю мою черепаху Тото 1 квітня 1922 року. Черепаха важить 52 кг і довжина 90 см. Тото дуже любить сардинок. Максим Горький. Капрі."

Ветеринарна газета №5 (246), березень 2008 року

P.S. Я думаю Горький це все ж таки писав російською мовою.

 

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Подивімося на деякі найцікавіші тексти.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжет них творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. В своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

Джерело: Вікіпедія.

При голосуванні прошу керуватися не емоціями, а історичними фактами.

початок в http://blog.i.ua/user/644526/73514/ ....

отже з термінологією розібралися...переварили іформацію..урок продовжується...тепер розглянемо історію...так сказати витоки)))))

Навіщо, ж людина вибараж для себе БДСМ? деякі сексологи важають, що через фантазії пов"язані з володарюванням, через фнтазії про біль, насилля, підкорення..., які переживає майже кожен, хочаб один раз...

У братів наших меньших, проявлення сексуальної активності, часто повьязане з ранговими розбірками у стаї...і чпстково людина теж її унаслідувала.. Щоб її ослабити , потрібні були тисячоліття, протігом якої була видумані і романтичне кохання, і введення позицій королів, президентов, генералів, начальником відділів...було скасовано рабство..відстояні права жінки, і введені всесвітні прова людини...Сучасній людині майже у всьому заборонені, закриті, замуровані двері у світ агресії та насильства...але з пісвідомості ці бажання нікуди не ділися...ось і вилазять наповерхню вже у сексуальних мріях...

Хоча "садомазахізм" явище древнє, як і саме людство...., а ось субкультура БДСМ з"явилася порівняно нещодавно...адже під час війн,або в будь якому іншому закритому чоловічому сообществе, всією своєю яскравістю процвітає гомосексуалізм...а коли повертаються в домівки, ті ж самі чоловіки, під дією пам"яті про минулі забави часто об"єднуються в закриті гоомсексуальні клуби, щоб відновити знову атмосферу минулого...атмосферу сплетіння жорстокості, єротизму, військової ієрархії, дисципліни, в якій буквально варилися в страшні роки...такі клуби називали "Old Leather Guard" і доречі вони існували в ізоляції аж до 1970-х років...

Потім поколяння ветеранів, потихеньку почало повертати на покій, і з"явилися нові представники, які й вивели субкільтуру у "світ" ....доречі в час переходу втратився окрас гомосексуальності...а ось тарміни БДСМ та БДР
 увійшли в лексикон іще пізніше...аж в 1980-х роках...

Проте далі між фантазії, та пластикові наручники, діло не у кожних доходить..Більш манш ругулярні і осознані садомазлхісткі ігри прантикують приблизно 2-3 із ста...а уж таких. яких "сексом не корми, дай помахати  "плёткою", та получить по м"якому місцю" і зовсім одиниці))).

перетравлюйте..далі буде)))

Депутати Полтавської міської ради 11 січня на позачерговій сесії ухвалили рішення, яким дозволили будівництво пам`ятника гетьману Івану Мазепі.

Як передає кореспондент УНІАН, мер міста Андрій МАТКОВСЬКИЙ заявив, що депутати узгодили розташування Музею українського козацтва і поряд з ним - пам`ятника гетьману Івану Мазепі на території заповідника «Поле Полтавської битви».

«Оцінки були різними, але переписувати історію - річ марна. Хай краще приїжджають до
Полтави туристи, молодь зі всієї України і на місці роблять власні, незаангажовані висновки щодо нашого непростого минулого», - сказав А.МАТКОВСЬКИЙ.

Міська влада на будівництво музею і пам`ятника планує виділити кошти з держбюджету (субвенція у розмірі 9 млн. грн.), кошти місцевого бюджету і спонсорів.

Як повідомляв УНІАН, у 2005 році безрезультатно завершився конкурс на проект пам`ятника гетьману Івану Мазепі в Полтаві, оголошений виконкомом міськради. Виходячи з ситуації, міськвиконком ухвалив рішення про проведення нового конкурсу з більш ясними і конкретними умовами.

Проти встановлення пам`ятника виступали представники Партії регіонів.