Более 30 человек были убиты - семь в Осло и от 25 до 30 на острова, в 50 милях к северу от Осло. Ужасный случай. Но интересны мотивы и как их отражают СМИ. Резня в Норвегии была работой человека с крайне правыми взглядами, который ненавидел мусульман, сообщила норвежская полиция сегодня утром. Suggest that he has some political traits directed toward the right, and anti-Muslim views, but if that was a motivation for the actual act remains to be seen.

То есть, еще до проверки всех обстоятельств преступления выдвигается версия о крайней ненависти Андерса Беринга к мусульманам. Но вместо того чтобы пойти в место где тусуются мусульмане, в мечеть или их рынок, Беринг предпочел достаточно сложный, двухходовой, способ выразить свою ненависть взорвав автомобиль перед зданием где работало его правительство и убивая детей своих же соотечественников по крови и вере (явно не мусульман, по меньшей мере) в молодежном лагере на острове. Если человек убивает людей своей же национальности - теперь это считается выражением крайнего национализма и ненависти к мусульманам. Пострадал ли хоть единственный мусульманин - не сообщается. Думаю, обязательно бы написали, если бы таковой нашелся. При всём этом, в некоторых, солидных, СМИ дают эту фотографию:

Президент РФ Дмитро Медведєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити в 2012 році 1150-річчя "російської" державності.

Як у кремлівських кабінетах народилася нова вигадка про таку поважну річницю "російської державності", говорити наразі важко. «Я вважаю, що ми цілком могли б відзначити цю подію разом з нашими близькими країнами, я маю на увазі, перш за все, Україна та Білорусь. У нас спільні історичні та духовні коріння», - поділився своєрідним історичним баченням Медведєв на спільному засіданні президій Ради з культури і мистецтва та Ради з науки, технологій та освіти при президенті Росії. «І 2012 рік є важливим роком не тільки для нашої країни, тим більше що державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі - північно-заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери взяли також під всьому цьому участь», - додав президент РФ. Для забезпечення експорту історичних міфів Медведєв видав указ «Про відзначення 1150-річчя зародження російської державності». Згідно цього указу "ініціативна група, що об'єднує представників громадських організацій, наукових інститутів, молодіжних організацій та засобів масової інформації", повинна інспірувати в Росії, Білорусі і навіть в Україні "ряд заходів, приурочених до цієї події". Найцікавішим є те, що ініціатори "ювілейних заходів" гучно заявили про свій намір "протидіяти спробам фальсифікації історії". [ Читати далі ]

     

 Джерело: http://newvv.net/politics/ukraine/212067.html

Директор Агентства моделювання ситуацій  Віталій Бала :    Поява нових обличч, які покажуть інший шлях  для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.

 

- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?

- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.

І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??

- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?

- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.

- Чому?

- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.

- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?

- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.

- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?

- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.

На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.

- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...

- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.

- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...

- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.

- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?

- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.

- А це можливо?

- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.

- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!

- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.

Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.

- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?

- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.

- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?

- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.

Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...

Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.

А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...

Дивно, що при такій значній кількості тривожних сигналів власники українських активів досі не зрозуміли: ступінь захищеності їх майна залежить від рівня політичної незалежності держави. Найбільші промисловці України за російськими мірками - гравці другої ліги. У разі прискорення інтеграції країн там вони і опиняться

Геополітичне прагнення Росії інтегрувати в себе Україну добре відоме. Значна частина політичної еліти сусідньої країни за 20 років так і не звикла до того, що Україна - окрема держава. Політичних заяв і дій, які підтверджують цю тезу, чимало.

Настав час проаналізувати, як такі настрої були реалізовані в Україні в економічній площині. А вони таки були реалізовані, хоча і не завжди вдало.При об'єктивному аналізі навіть приватні російські інвестиції в Україну потрібно розглядати як наполовину державні: право ведення хоч якогось помітного бізнесу у себе на батьківщині російські бізнесмени отримують в Москві на рівні президента і прем'єра, і керівникам РФ компанії часто більш підзвітні, ніж власним акціонерам.

Хто більше  Почати варто з даних офіційної статистики російських інвестицій в Україну. У ситуації, коли найбільшим інвестором України є Кіпр, називати російськими інвестиціями лише гроші, які прийшли з території Росії, некоректно. Більш-менш точну цифру російських інвестицій в Україну зможуть назвати хіба що компетентні органи, тому правильніше буде проаналізувати явище російської присутності в економіці на прикладі низки знакових підприємств країни. Крім аналізу фінансового стану куплених росіянами підприємств і їх відносин з державою, слід проаналізувати культуру ведення справ, принесену інвесторами.

[ Читати далі ]

Утопающие в роскоши, или Откуда у Януковича и Герман столько денег  В последние дни два высоких чиновника — президент страны и его советник дали повод усомниться в их честности в отображении своих реальных доходов. Всех задекларированных денег Януковича не хватило бы на оплату его Дня рождения…

 Затраты на выступление артистов на дне рождения Виктора Януковича составили около 330 тысяч долларов.

По информации журналистов, 61-й день рождения Виктора Януковича по размаху уступил прошлогоднему юбилею, прогремевшему на всю страну.

«Так, роль хозяйки вечера Януковича доверили скандальной светской львице Ксении Собчак, чьи гонорары за участие в таких мероприятиях ивент-агентства оценивают в $ 30-100 тыс. Ее парт-нерами были Валдис Пельш (от $ 13 тыс.) и Владимир Зеленский из студии 95 Квартал (гонорары Квартала — от $ 30 тыс., гонорар лично Зеленского — от $ 10 тыс.) », — пишет журнал.

Также слух гостей Януковича услаждали пением российские звезды Александр Серов и Юрий Антонов ($ 30-60 тыс. за выступление) и украинские — Таисия Повалий (от $ 40 тыс.) и Потап с Настей Каменских (от $ 30 тыс.).

Вечеринка Януковича проходила на крымском побережье, на госдаче № 3 под Ялтой. Там для именинника и его друзей накрыли столы в стеклянном павильоне в виде шатра с раздвижной крышей, построенном еще в 1973-м по распоряжению Леонида Брежнева как зал для переговоров.

Кто оплатил вечеринку Президента и концертную программу, Корреспонденту выяснить не удалось. Пресс-секретарь главы государства Дарья Чепак на вопрос ответить не смогла, заявив, что эта информация не в ее компетенции.

Не предоставила пока информации и пресс-служба Администрации Президента (АП). А экс-голос Януковича Анна Герман сообщила, что сама в отпуске и к финансовым вопросам отношения не имеет.

Издание напоминает, что согласно декларации президента его доход в прошлом году составили 920,3 тыс. грн. (375,7 тыс. грн. зарплата и 544,6 тыс. грн.— дивиденды и роялти), что составляет около $ 115 тыс. Немногим больше, $ 130 тыс., Янукович скопил на банковском счете.

«И даже если предположить, что Президент почти ничего не тратит на жизнь, всех его личных денег хватило бы только на оплату артистов», — пишет издание.

К слову об Анне Герман. На днях одному из читателей ТаблоID посчастливилось встретить ее на Лазурном побережье Франции. В прошлую среду Анну Николаевну видели во французском ресторане, который входит в роскошной гостинично-ресторанного комплекса Chteau de la Chèvre D'or, что на Средиземноморском побережье. „Замок Золотой Козы" относится к заведениям класса люкс и может похвастаться 5 звездами.

Номера в сезон здесь стоят от 340 до 2900 евро. А это слишком дорого как для украинской чиновницы, которая ни дня не занималась бизнесом. Причем муж Анны Герман также работает на государственной службе — аналитиком в СБУ.

Выбор Герман места для отдыха более подходил бы какому-то олигарху.

Комплекс Chteau de la Chèvre D'or расположен в живописном поселке Эз на высоте 400 метров над уровнем моря. А его ресторан имеет две звезды Michelin, что является признаком чрезвычайного престижа и заоблачных цен. Отель находится около Ниццы и совсем недалеко от княжества Монако.

Как удалось выяснить, Анна Герман не только пробовала французские деликатисы в заморском Ресто. На ее фамилию в упомянутом отеле был забронирован номер.

Напомним, согласно декларации Анны Герман за 2010 год, сумма ее годовых доходов составляет 164 тысячи гривен, то есть чуть больше 15 тысяч евро в год. Таким образом, даже в самом дешевом номере Chteau de la Chèvre D'or месячной зарплаты Герман хватит лишь на несколько дней скромного проживания. Это при условии, что она не будет тратить больше ни копейки ни на авиабилеты, ни на питание, ни на обновление гардероба.

   Официально

Советник президента Анна Герман не была командирована администрацией президента в служебную поездку. Об этом сообщил руководитель управления обеспечения доступа к публичной информации Денис Иванеско . "Советник президента Украины - руководитель управления по гуманитарным и общественно-политическим вопросам Анна Герман с 10 июля 2011 находится в ежегодном основном отпуске", - отмечается в ответе. "В указанные вами даты советник президента Украины - руководитель Главного управления по гуманитарным и общественно-политических вопросам не была командирована администрацией президента Украины в служебные поездки", - сообщил Иванеско. "По возмещению расходов, связанных со служебными поездками за указанный период Анна Герман не обращалась", - добавил он. Комментируя свое посещение Ниццы, Герман заявила, что "два дня была на конференции одной международной в Париже и три дня я была на Лазурном берегу". Герман также заявила, что "была в командировке" и не должна о ней отчитываться.

Місце під пам’ятник Голодомору у столиці США знаходиться неподалік від Капітолію. Проте, якщо уряд України не визначиться із переможцем та не перекаже кошти під спорудження, ділянка пропадеМісце під пам’ятник Голодомору у столиці США знаходиться неподалік від Капітолію. Проте, якщо уряд України не визначиться із переможцем та не перекаже кошти під спорудження, ділянка пропаде
Як можна передати відчуття голоду через посередництво бетону, каміння, металу або скла? І чи можливо взагалі висловити страждання мільйонів людей, умисно приречених на мученицьку смерть, мовою скульптури? Саме це завдання постало перед учасниками конкурсу на пам’ятник Голодомору у Вашингтоні. Додатковий виклик полягає в тому, що цю концепцію необхідно донести до глядача, для якого Україна з її історією – це щось далеке, загадкове і не зовсім зрозуміле. Для того, щоб її збагнути, він буде змушений вирушити у віртуальну мандрівку понад три чверті століття назад у просторі і часі.

Дискусія експертів

Проблеми дизайну пам’ятника Голодомору стали темою громадської дискусії, яка відбулася у приміщенні US-Ukraine Foundation у Вашингтоні під керівництвом президента Фундації Наді Макконелл. У дискусії брали участь Алла Роджерс – художниця, власниця і директор галереї Alla Rogers Gallery – та відомий вашингтонський архітектор та урбаніст професор Роджер Люїс. Професор Люїс – автор щотижневої рубрики про урбаністику у відомій газеті Вашингтон Пост, учасник і керівник численних конкурсів проектів памятників, а також член керівництва Меморіальної Фундації для Peace Corps. Згідно з договором між Сполученими Штатами та Україною, у 2008 році уряд США виділив під пам’ятник Голодомору ділянку землі у центрі міста. Одночасно було визначено дату закінчення терміну для спорудження пам’ятника – 2013 рік.

[ Читати далі ]

Владі не вдалося переконати ані українців, ані світову спільноту, що справа Тимошенко не є політичною

Судовий процес нал екс-прем'єр-міністром породив чимало запитань. Тимошенко ін­­кримінують перевищен­­ня служ­­бових повноважень під час підписання газових угод із Росією в січні 2009 року. Обвинувачення стверджує, що вони завдали великої матеріальної шкоди Україні. Питання про перевищення, як і про шкоду, є дуже спірним і сумнівним. Звіс­­но, було б значно краще, якби Росія продавала нам той газ по $100 або навіть по $50. Однак, як сторона обвинувачення буде доводити, що Тимошенко мала змогу у перемовинах із монополістом домогтися нижчої ціни, але, керуючись приватними інтересами, не зробила цього? Крім того, переговори відбувалися в ситуації, що цілком слушно мо­­же бути визначена як форс-ма­­жор, адже точилася розпочата Кремлем газова війна проти України, що доповнювалася енергетичною блокадою багатьох держав Євросоюзу. Між іншим, останні тоді не виявили жодного бажання підтримати нашу країну, хоча це цілком відповідало б Будапештському протоколу про гарантії Україні у зв’язку з її добровільною відмовою від третього у світі за потугою ядерного арсеналу. Чи можна було за таких умов досягти ліпшого результату? У зв’язку з цим виникає питання вже до Януковича: чим він керувався, підписуючи харківську капітуляцію у квітні 2010-го, за якою російські війська контролюватимуть на­­шу територію ще 40 років, перебуваючи в Криму, використовуючи десятки тисяч гектарів курортної землі, тисячі об’єктів, інфраструктуру тощо задурно? Які тут збитки? Чомусь не рахують.

Політична мотивація процесу над Тимошенко вже давно не викликає сумнівів. Як кажуть у Європейському Союзі, в Україні сформувалася система, коли той, хто програв вибори, повинен сідати на нари. І немає значення, що ніхто не може знайти в діях Тимошенко якусь особливу корисливість. Навряд чи нинішня влада, що судомно розшукує найменший компромат на екс-прем’єрку, приховувала б такі факти, якби вони були. Деякі прихильники цього режиму і патологічні «противсіхи» стверджують, що Тимошенко мала політичну користь досягти домовленостей у газових питаннях із Путіним, щоб виграти президентські вибори. Але вона їх програла значною мірою через ті угоди, які постійно використовували про­­ти неї опоненти. Якби Тимошенко тоді, 2009 року, кинула всі ті справи на Ющенка (цікаво, що б він робив?), а сама на знак протесту проти шантажу Крем­­ля і саботажу Віктора Андрійовича оголосила свою відставку, то була б сьогодні президентом України. Отже, московські газові угоди – це її по­­літичний провал, політична по­­милка, що має тягти за собою політичну й моральну відповідальність, але ніяк не кримінальну. Політично екс-прем’єрка вже відповіла на президентських виборах. І не тільки за дорогий газ, а й за загравання з Путіним, за проросійські ілюзії. Те, що інкриминують Тимошенко, взагалі не може бути об’єктом розгляду з позицій кримінального права. Бо тоді за контракти з Росією треба притягти до відповідальності всіх керівників українського уряду за 20 років незалежності включ­­но з Віктором Януковичем, який був прем’єром двічі: за Кучми і за Ющенка. Але регіонали ще й досі п’яні від відчуття абсолютної влади, тому юридичний абсурдизм їх не зупиняє. Однак регіонали помилилися, переоцінили свої можливості й не дуже ретельно прорахували всі наслідки. Пого­­дившись (бо Янукович обіцяв це у Страсбурзі) на телетрансляцію наживо із залу судового засідання, позбавили себе простору для маневру. Адже тепер оцінки ними цього процесу кожен мав змогу перевірити особисто, ввімкнувши телевізор. Власне кажучи, влада вже зрозуміла свою помилку: суд заборонив трансляцію.

Сьогодні вже лунають заклики з боку опозиції до структур Євросоюзу вчинити щодо організаторів нинішнього явно політичного процесу так, як це роб­­лять щодо російських чиновників, причетних до розправи над юристом Сєрґєєм Магнітскім. Понад двісті тамтешніх високопосадовців потрапи­­ли до списку нев’їзних до країн Заходу осіб. У Конгресі США готуються навіть ухвалити відповідний закон. Згадані російські діячі зберігають у західних банках свої «трудові» мільярди, мають там нерухоме майно, вчать своїх дітей, лікуються в клініках тощо. Тож переляканий Владіслав Сур­­ков, перший заступник гла­­ви президентської адміністрації РФ, особисто відвідав США, вмовляючи не приймати того документа.

Європейські політики не мають жодних ілюзій щодо "печерського правосуддя", як, до речі, й щодо «басманного» і «хамовницького» (райони Москви і назви районних судів) у Росії. Трансляція наживо із залу судового засідання ще раз підтвердила їхні найгірші думки. Тож у регіоналів є підстави замислитися. Оракул правосуддя з ПР Володимир Олійник у програмі Євґєнія Кісєльова «Велика політика» на телеканалі «Інтер» уже висловлював обурення з приво­­ду підготовки опозицією спис­­ку суддів і слідчих, які через справу Тимошенко можуть стати не­­в’їзними на Захід.

Пастка для влади

Головне і для нинішньої влади найнебезпечніше – процес про­­ти екс-прем’єрки створює прецедент. Тепер жоден президент, жоден олігарх, жоден політик не зможуть почуватися в безпеці. Починається ера політичної вендети. Коли ПР утратить вла­­ду, а колись це таки станеться, то кільком тисячам регіональних «патриціїв» доведеться негайно тікати з України, бо на них чекатиме страшна помста тих, кого вони душать сьогодні. Себто цивілізований, мирний і законний перехід влади від однієї політичної сили до іншої стане неможливим. Програш на виборах означатиме звинувачувальний вирок і конфіскацію майна (як відомо, ГПУ, не чекаючи результатів процесів, уже наклала арешт на майно Тимошенко і Луценка). Відповідно Партія регіонів, побоюючись відповідальності, на смерть стоятиме за свою владу. А наслідком може бути перехід від мирних парламентських форм політичної боротьби  в суспільстві до зовсім інших.

Vox populi

Позиція громадян України що­­до «тріумфу правосуддя» у виконанні панів Кірєєва і Вовка була яскраво продемонстрована в студії «Шустер LIVE» на «Першому національному». Там на вимогу Леоніда Кравчука провели голосування: «Чи можна вважати те, що відбувається у справі Тимошенко в Печерсь­­кому суді, правосуддям?» 84% присутніх відповіли «ні». А якщо це не правосуддя, то що?

Однак було ще одне запитання: «Чи правильно поводиться в суді Тимошенко?» Тут уже 60% заявили, що неправильно. Це чудова демонстрація не найкращих особливостей української ментальності. Адже друга думка цілковито заперечує першу. Якщо немає правосуддя, немає чесного й об’єк­­тивного суду (як зазначили 84% респондентів), то як «прави­­ль­­но» має поводитися жертва розправи? Вона повинна своєю скромністю і лагідністю узаконювати беззаконня? Ми ще раз переконуємося в тому, що є істотні відмінності між українським та європейським мисленням. Останнє ґрунтується на багатовікових традиціях арісто­­телівської логіки, що давно увійшла в усі клітини розуму пересічного європейця. Якщо на Заході А = В, а В = С, то й А = С, що нікому не спаде на думку спростувати. Проте це не для українців, які охоче погоджуються з тим, що А = В, а В = С, але явно не поспішають зробити єдино можливий висновок: А = С. Сказавши «А», наші співгромадяни можуть дуже довго не казати «Б». Як можна «правильно» поводитися на вами ж визнаному неправильному суді? На жаль, така ментальна риса вже завдала і ще завдасть нам багато шкоди. Це принципова алогічність, усвідомлена чи неусвідомлена відмова від обов’язку мислити послідовно, а отже, відповідально, вияв дуже небезпечної духовної інфантильності, яку жоден державний народ не може собі дозволити, а в ХХІ столітті й поготів. Це те, що об’єднує ук­­­­раїнців із росіянами і різко відрізняє від поляків із їхньою багатовіковою католицькою школою з притаманним західному християнству логіцизмом і суворою дисципліною думки. Хоча дистанція від інтимних логічно-інте­­лектуальних форм побутування культури до повсякденної поведінки великих мас пересічних людей величезна, однак абсолютно не випадково, скинувши комунізм, поляки не переобрали своїм президентом генерала Войцеха Ярузельського. Як і те, що українці, проголосивши незалежність, обрали главою держави партократа Леоніда Кравчука. І це зумовило багато особливостей розвитку нашої країни впродовж останнього 20-ліття. Що ж, поляки вчинили логічно, українці – алогічно. І далі роблять саме так. Це стосується і «пе­­черсь­­кого пра­­восуд­­дя». Тимошенко, заявляючи, що не вважає цей суд судом, демонструє своє небажання брати участь у тому, що вона сприймає як комедію. Себто вчиняє логічно й послідовно. Чого не можна сказати про її критиків, які ставляться до цього процесу не краще, ніж сама екс-пре­­м’єрка. І як вона має поводитися там, де суддя відмовляється задовольняти 99% клопотань, де їй постійно затуляють рота, де прокурори щоразу вимагають позбавити її слова і хочуть, щоб казала те, що потрібно обвинуваченню, геть забувши, що за українськими законами жодна людина не зобов’язана свідчити проти себе.

Історичні паралелі

Приблизно так поводилися підсудні російські народовольці, радянські дисиденти на судових процесах у СРСР, коли всі розуміли, що рішення вже заздалегідь прийнято.

Поведінка Тимошенко є майже ангельською порівняно, наприклад, із діячем Комінтерну болгарсь­­ким комуністом Георгієм Дімітровим на процесі в Лейпцигу, де його судили нацисти. Коли останні 1933 року взяли владу в Німеччині, їм конче треба було дискредитувати комуністів як конкурентів у робітничому русі та соціалістичній агітації. Для цього влаштували підпал Рейхстагу, найвищого законодавчого органу країни, виконавцем яко­­го виступив психічно неадекватний голландець Ван дер Люб­­бе, що страждав на комплекс Герострата. Але в організації злочину звинуватили Георгія Дімітрова, який на той час перебував на території Німеччини. То був такий самий однозначно політичний процес, як і той, що нині веде Кірєєв. Дімітров поводився демонстративно зухвало. Він знущався із суддів, звертаючись до головуючо­­го, як нещодавно нагадав народний депутати Андрій Шкіль, «Ваша песиголовосте!», ображав, не доби­раючи слів, Германа Ґерінга, зрештою зовсім його зацькувавши й переможно проголосивши: «Ви боїтеся моїх запитань, пане прем’єр-мініст­­ре!» Як відомо, обіймаючи багато інших посад, Ґерінг був ще й пре­­м’єром Пруссії. Болгарин кепкував, іронізував, відверто сміявся з того суду, швидко перебравши на себе всі функції прокурора й зробивши підсудними всю верхівку Третього Рейху. Нацисти проклинали той день і час, коли вирішили його судити. Проте якщо на початку 30-х років минулого століття в Німеччині ще зберігалися залишки і пережитки європейської правової традиції, то вже пізніше ця країна дедалі більше нагадуватиме СРСР. На тому нацистському суді Дімітров практично безперешкодно казав усе, що хотів. До залу могли проникнути журналісти і просто цікаві люди, судді реагували на аргументи підсудного й справляли враження правників, здатних ухвалювати незалежні рішення.

Дімітрова виправдали, й ніякий Ґерінг чи Гітлер не зміг нічого змінити, адже процес був змагальним і захист чесно переміг обвинувачення. Нацистські бонзи проковтнули поразку, але, треба віддати їм належне, не стали «грати в Чапаєва». Програли – значить програли. А тут на випадок невдачі в Печерському суді проти Тимошенко готується купа паралельних кримінальних справ…

Дещо пізніше, після тріумфу Дімітрова, аналогічні політичні процеси розпочалися в Москві. Судили «ворогів народу» з найвищого керівництва ВКП(б), армії та радянської держави. Але всі вони як ніч від дня відрізнялися від того, що відбувався в Лейпцигу. Московські псевдосуди демонстрували цілковиту відрежисованість від початку до кінця, там не могло бути несподіванок. З кожним обвинуваченим попередньо змістовно попрацювали у в’язницях і робили це й далі до оголошення вироку. Дехто з жертв судової розправи, наприклад Крестінскій і Бухарін, якось спробували виступити в стилі Дімітрова, але забули, що це не нацисти сидять за столом судової президії. Обвинувач Андрій Вишинський негайно зробив перерву, з підсудними «щі­­льно» поспілкувалися майстри тюремної справи, і після перерви вони вже казали те і так, як було потрібно катам від «юстиції». Використовувалися сильнодіючі засоби впливу:тортури (здебільшого на початковій стадії процесу), шантаж і залякування (погрози знищити родину, заарештувати близьких людей, помститися родичам то­­що), а також обіцянки багатьом від «імені партії» зберегти життя за умови доброї поведінки на суді. Звісно, їх обдурили. Якби Дімітрова судили в Москві, не було б жодного шансу на його виправдання. Але якби він поводився в Лейпцигу «правильно» в українському розумінні цього слова, то не мав би його й там…

Певна річ, печерський процес у жодному разі не можна порівнювати з лейпцизьким. За суттю, формою і стилістикою, за панівним духом у судовому засіданні він значно більш подібний до московських. А поведінка Тимошенко таки ближча до дій Георгія Дімітрова, а не до виступів у сталінській Москві нещасних, переляканих і зламаних людей, які тремтіли за долю своїх дружин та дітей, не знаючи, що з ними можуть зробити (хоча й здогадувалися, і це додавало їм жаху). Ми живемо в ХХІ столітті, вже відійшли в минуле і СРСР, і Рейх, є світова громадськість, що має можливість спостерігати виставу в Печерському суді, є хоч і фрагментарне, але якесь громадянське суспільство в Україні. І від цього не можна абстрагуватися. Бо історія покарає тих, хто не зважає на такі суттєві обставини.

Точка зору
Тиждень поцікавився думкою європейців щодо судового процесу над екс-прем’єр міністром Юлією Тимошенко та загалом ситуації в Україні
Ганне Северінсен
колишня заступниця голови Ліберальної групи в ПАРЄ та колишня співдоповідачка Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи щодо України: «Справжньою метою є не дозволити Тимошенко виступати як лідеру опозиції та балотуватися на наступних виборах»
– Ціла Європа ще пам’ятає морозний січень 2009-го, коли Газпром скористався своїм становищем монополіста, щоб натиснути на Україну, перекривши постачання газу до Європи і захопивши її в крижаний полон. ЄС благав і тиснув на тодішніх президента Віктора Ющенка і главу уряду Юлію Тимошенко, аби ті дійшли якогось рішення з російським прем’єром Владіміром Путіним.
У результаті з’явилася газова угода від 19 січня 2009 року, яку привітав увесь світ, оскільки відновився потік російського блакитного палива і газова торгівля формалізувалася у прозорому договорі між російським Газпромом та українським Нафтогазом. Довгий час стояло питання: навіщо двом країнам знадобилося зливати мільярди доларів у газові операції через RosUkrEnergo і що сталося з тими коштами?
То як ця газова угода перетворилася на кримінବльну справу проти екс-прем’єрки? Дуже розмите звинувачення у «зловживанні посадовим становищем» можна застосувати проти будь-якого (колишнього) міністра, з яким не погоджується чинний уряд, отже, чимало з екс-високопосадовців зараз за ґратами або весь час проводять на незрозумілих допитах. 
Схоже, звинувачення полягають у тому, що Юлія Тимошенко не мала повноважень від свого уряду. Але формально переговори проводилися між двома державними компаніями, а не урядовцями. Той факт, що укладення угоди 2009 року не потребувало повноважень від Кабміну, підтверджують два окремі офіційні листи, підписані торік (коли Янукович уже був президентом) заступником генерального прокурора і чинним міністром юстиції.
Окрім того, з огляду на деякі особливості ситуацію можна назвати форс-мажором – загрозою національній безпеці, життю і здоров’ю людей, яка призвела б до звинувачень Тимошенко у бездіяльності. Під час допиту голова Нафтогазу сам сказав, що Україна була на межі катастрофи, тому що газотранспортна система ніколи за 70–80 років свого існування не функціонувала так, як у січні 2009-го. До того ж і становище в Європі було таким складним, що в деяких країнах люди замерзали до смерті.
Отже, справа абсурдна, і очевидно, що справжньою її метою є не дозволити Тимошенко виступати як лідеру опозиції та балотуватися на наступних виборах. З грудня їй забороняють пересуватися країною і виїжджати за кордон. Вона пройшла тривалі допити, а тепер кожен день проводить або в суді, або в прокуратурі. Тому мені зрозуміло, що, напевне, ду¬¬же важко виявляти повагу до суду, де головує недосвідчений суддя і чітко видно, що він залежить від президента й готовий повторювати все за прокурором. Те, як судова система обслуговує державну владу, нагадує радянські дні.
 Аманда Пол
аналітик Центру європейської політики: «ЄС не може допустити, щоб його відносини з Україною формувалися крізь призму судової справи над Тимошенко»
 – На жаль, багато гравців у Євросоюзі використовують суд над Юлією Тимошенко як перешкоду інтеграції України до ЄС. Для тих держав, які заперечують саму думку про перспективу її  вступу до Союзу, це чудове виправдання.
 ЄС не може допустити, щоб його відносини з Україною формувалися крізь призму судової справи над Тимошенко. Це було б надто короткозоро і шкідливо для його цілей у цьому регіоні.  Якщо активніше долучати Україну до європейської спільноти, зокрема завершити переговори і підписати угоди про асоціацію та глибоку й всеосяжну зону вільної торгівлі, а також чесно  підходити до лібералізації візового режиму для неї, вона з часом ставатиме дедалі сучаснішою і демократичнішою. Це особливо важливо зараз, коли Росія більше тисне на Україну,  ставляючи її перед вибором: або здати їй газотранспортну систему, або зіткнутися з перспективою банкрутства, коли Москва підніме ціни на газ у жовтні до суми, яка виявиться не по  кишені Києву.
 Леонідас Донскіс
депутат Європарламенту від Литви: «Тимошенко і члени попереднього уряду заслуговують на справедливий суд»
 – Ми (євродепутати) підписали на попередньому пленарному засіданні резолюцію щодо цього. Внаслідок зусиль українського посольства в Брюсселі деякі члени парламенту з моєї групи  – «Альянсу лібералів і демократів Європи» (ALDE) – не хотіли коментувати цього питання, оскільки вважали, що ми втручаємося в рішення суду суверенної держави. Однак більшість  наголошувала на тому, що, хоча Україна і є демократичною країною й другом ЄС, суд був політично мотивований; відтак я і багато моїх колег стверджували, що вона і члени попереднього    уряду заслуговують на справедливий суд, а не зведення старих політичних рахунків і розпалювання ворожнечі між Януковичем та екс-прем’єркою. Таких виявилася переважна частина, і  ми ухвалили резолюцію, де висловили занепокоєння політичною мотивованістю справи. Загалом це має заохотити Україну поводитися як справді демократична держава та член  символічного клубу демократичних країн.
 Реймон Кудерс
голова групи дружби з Україною в сенаті Франції, член правлячої партії «Союз за Народний Рух»: «Якщо держава не відповідає сутності європейського проекту, угода про асоціацію  може бути відтермінована»
 – Стосовно угоди про асоціацію, яку сьогодні обговорює з Європейським Союзом український уряд, усе дуже просто. Є правила, яких треба дотримуватися. Якщо стандарти правової  держави порушуються, зокрема впродовж судових процесів, якщо не дотримано формату демократичного життя, переговори можуть бути відтерміновані, зупинені або й скасовані. Не  думаю, що питання про можливе кандидатство України в ЄС постане найближчим часом. По-перше, не поспішає Київ. По-друге, Європейський Союз перебуває нині на стадії не так  розширення, як консолідації, а саме фінансової. По-третє, до цієї перспективи ревниво поставилася б Москва. Отже, такий проект якщо й виникне, то нескоро. Натомість має шанси політика добросусідства на основі угоди про асоціацію, якщо її буде укладено.
Александра Ґужон
доктор політології, викладач Бургонського університету (місто Діжон, Франція), автор книжки «Політичні революції та боротьба за ідентичність в Україні та в Білорусі»: «Якщо судити,  то всіх прем’єр-міністрів України»
 – Не можна сказати, що проблеми української опозиції не цікавлять французький політичний клас. Навпаки, нині Європейський Союз обговорює угоду про асоціацію з Україною. І  політичні кола намагаються зрозуміти, що відбувається. З одного боку, президентські вибори 2010 року загалом були визнані демократичними, влада мирно перейшла від одного  політичного табору до іншого. З іншого – ми бачимо: не вщухають протести опозиції, опоненти влади скаржаться на системні утиски.
 Французька преса досить зважено коментує українські події. Можна побачити як досить критичні матеріали про судовий процес над Тимошенко, так і інтерв’ю Віктора Януковича в  часописі Le Monde, де він виправдовує дії своєї команди. У наукових колах зазначають, що Тимошенко, можливо, не була ідеальним прем’єром, але сумніваються, щоб її попередники та  наступники діяли принципово інакше.
Нам, напевно, дещо бракує інформації про сутність звинувачень. Але очевидно, що перший непрозорий і тому суспільно не вигідний контракт на постачання газу підписувала не Юлія Тимошенко. Отже, вона не може сама відповідати за всі негаразди українського газового ринку. Якби підхід до справи справді був неупередженим, поряд із нею треба було б садовити на лаву підсудних усіх прем’єрів України, зокрема і Януковича.
Таке враження, ніби нинішня українська влада здійснює політичну помсту за поразку в Помаранчевій революції. Імовірно, йдеться також про бажання послабити опозицію напередодні парламентських виборів.
http://www.ut.net.ua/Politics/26885

Илья Осадчук.    Новая серия креативов от российского интеллектуала и бизнесмена Ильи Осадчука, который в очередной раз рассказывает про правоохранительные оргии в Украине, судьбу Тимошенко, дилеммы Януковича и прочие забавные вещи об украинской политике, которые приведут к серьезным последствиям.    Напомним для читателей непосвященных в масонские ложи, что Осадчук относится к примаковской группе влияния и на заре перестроечной юности был отправлен на Запад со спецзаданием под прикрытием предпринимательской деятельности. Считается вхожим к Путину и очень его любит. Корр.: Украина. Народ запуган. Гонения. Отбор бизнесов.Янукович – Властелин ключей от тюрем. ГлавРвач. И.О.  В мире все удивляются, как такое могло произойти, что Президентом народ избрал Януковича. Вы можете себе представить США или любую страну в ЕС, чтобы Президентом избрали человека совершавшего, даже пусть и в молодости, правонарушения? Между прочим, детские впечатления и потрясения остаются на всю жизнь. Это вам скажет любой психиатр. Корр.: Он же борется с коррупцией.

И.О.: Глаза стесняются, а руки делают. Борец. На миллиарды долларов списал долги со своих компаний. Сейчас под видом модернизации государственных шахт опять выделяет миллиарды. Как только отремонтируют, сразу приватизация под Ахметова, Бойко и Клюева. Земли уже за бесценок скупил Ахметов.

[ Читати далі ]

Олександр Михельсон.

"Не потрібно натужно святкувати те, чого немає". Так народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко сказав про День Незалежності України. Хто як, а я схиляюся перед хоробрістю цієї непересічної людини.

"На сьогодні в Україні є важливіші пріоритети – боротьба з бідністю, розв'язання соціальних проблем... Незалежність нічого не принесла, тільки двадцять ркоів проїдалось те, що отримали від СРСР", – висловився пан Колесніченко в рамках експертного опитування щодо скасування військового параду на День Незалежності (опитування проводилось Дніпропетровським філіалом Інституту Горшеніна). Пан Колесніченко – героїчна людина, від сьогодні я не втомлюватимусь це повторювати. Подумайте самі. Вся країна, незалежно від політичних поглядів і ставлення до української державності, прекрасно розуміє, про кого говорить депутат Колесніченко. Хто конкретно двадцять років "проїдав" не лише те, що залишилось від СРСР, а й те, що, хай там як, створювалось протягом цих років українським народом? Може, це не однопартійці відчайдушного депутата витискали й продовжують витискати останні соки з власних співгромадян, отримуючи надприбутки за рахунок низьких зарплат і відмови від модернізації створених тим самісіньким СРСР заводів? Може, це не вони, за даними абсолютно всіх рейтингів, розбагатіли за два попередні роки, протягом яких решта українців побіднішала? І ясно ж, чому розбагатіли: гроші з наших кишень у буквальному розумінні слова перетекли до їхніх. [ Читати далі ]