Відразу однозначно заявляю, що я є і буду проти будь-якої примусової українізації в нашому суспільстві – це аксіома! Я давно визначився, що українізувати потрібно суто державний апарат і то з чисто технічної причини: виключно задля правильної комунікації. У кожному підручнику з мови вказується головна функція мови: комунікативна, тобто зрозуміла усім учасникам процесу форма обміну інформації. Все, що там далі дочіпляють до функцій мови – то є вторинне, хоча і вартісне також. Але функціонально інформаційна складова в кожній мові – найважливіша. Саме тому державна мова має бути одна в унітарній державі, щоб не виникало різночитання і різнорозуміння в законодавстві, як і в цілому керуванні державою. Єдина мова для єдиного державного апарату є константою без винятків.
Простіше це виглядає так, що хто отримує зарплату з державного бюджету України – той на роботі має послуговуватись виключно українською мовою. Питання з перекладачами, запрошеними іноземними фахівцями, митцями та етнічними діячами залишимо у спокої, бо це специфіка роботи іномовлення, а суто службове діловодство все одно українською має бути. І то є та крайня межа, яку я проти, щоб переходили в питаннях українізації.
Вся інша соціальна українізація має проходити природньо і непомітно. Абсолютно непомітно для пересічного громадянина України, який не користується наразі українською мовою. У мене колись виникла подібна розмова з мешканкою Харкова в період поміж двома українськими революціями, коли проблему українізації я визначив так: у людей зараз і без того життя сповнене проблем і я б не хотів додавати до цієї купи ще одну проблему з нагальною українізацією. Також я пригадую мовні дискусії ще до Незалежності України під час прийняття Закону про українську мову у ВРУ, коли інша жіночка у Києві привселюдно заявила наступне: я народилася в українській родині і розмовляла українською, але тепер я розмовляю постійно російською скрізь і вдома також, але я не вважаю, щоб мене насильно русифікували. По-суті вона висловила мою позицію щодо українізації, тільки у протилежному напрямку, бо я хочу, щоб головна маса людей з так званого «російськомовного населення України» навіть не помітила, як вона перейшла спілкуватись постійно українською мовою! В тому я особисто вбачаю правильну українізацію України!
Висловивши свої раціональні погляди щодо українізації, я ще хочу висловити свої суб’єктивні емоції, а саме: я категорично не хочу, щоб хтось вивчав, розмовляв  або інакше користувався українською мовою і при цьому люто її ненавидів. В тому я вбачаю найгірший варіант українізації! Такого я не сприймаю і буду проти всіма силами. Як не можна людину силою примусити покохати іншу людину, а скоріше призвести тим до зненависті щодо неї, так само буде, коли нетактовним мовним насиллям ми будемо породжувати внутрішніх  ворогів-українофобів. Перепрошую але ворогів в України і без того вистачає.
Наголошую ще і ще раз на своєму суто суб’єктивному постулаті, що хочу, аби українською мовою користувались виключно з любов’ю і пошаною до неї. Тема сповна ірраціональна і важка для зовнішнього керування та коригування, але бажана. За тим повернемось до раціональних реалій, хоча і далі суто особистих, бо я пропоную запровадження українізації не просто як своєрідне вичікування, а як динамічний процес, який залежить від кожного з нас. Пригадуєте оте дивне гасло: «Услышьте Донбас!», – поширене на Сході України після Революції Гідності.  Так от його в Києві почути – почули, але зрозуміли його тільки в Москві, причому досить специфічно та зараз не про те йдеться. Зараз важить наступне: якщо хочеш бути почутим там, де власне хочеш, то потурбуйтесь спершу вивчити потрібну мову і звертатись на ній, щоб вас насправді могли зрозуміти. І такою є ще одна мовна аксіома: хочеш бути почутим – навчись говорити на відповідному комунікативному рівні передачі інформації, тобто вивчи потрібну для цього мову. Іншого не дано. Точніше це «інше» дано виключно агресорам, загарбникам і окупантам, отже вибирай ким маєш виглядати...
Як на мене – все досить просто: я українець, живу в Україні, а тому якщо хтось хоче, щоб я його почув і належно зрозумів – прошу звертатись до мене українською. Крапка. Все, що лунає начебто до мене, але на іншій мові, зокрема – російській, я розумію тільки тоді, коли я сам цього захочу. Таким є мій принцип «динамічної українізації» і я пропоную поширювати його кожному, хто вболіває за розвиток вживання української мови без якогось насилля: беріть і створюйте особисто суто задля себе умови скрізь, де тільки це є можливим, для звучання виключно україномовного контенту по ЗМІ або інакше, особливо у себе вдома. Просте рішення проблеми і воно того вартує: хто захоче вашої уваги – той нехай проявить належний рівень достатньої поваги говорити зрозуміло. А коли йдуть в наглу за принципом, що: «И так сойдёт! – Поймут, куда они денутся! Стану я ещё лишний раз напрягаться» і т.д. У мене на такий випадок спрацьовує реакція типу «виключити» або «переключити» – і все добре, навіть гарно. Інакше це  виглядає як неповага і зневага, в першу чергу до самого себе. Повторюсь, що я вважаю за прояв зневаги, коли до мене звертаються на іншій мові за принципом «ти повинен мене зрозуміти»! Та нікому я нічого не повинен! Я вільна людина у вільній країні! І я роблю тільки те, що я особисто вважаю за потрібне! Добровільно за власним бажанням!
Таким чином найпродуктивнішим в українізації України я вважаю спосіб творення власного українозмістовного середовища і очищення його від усього зайвого і нікчемного, як ось принцип, що «кожен матюк робить тебе москалем» тощо. Найяскравішими представниками руху «динамічної українізації» я вважаю тих людей, що за особистим бажанням будучи російськомовними у такому ж середовищі переходять говорити виключно українською. Без примусу і якоїсь вигоди, а просто з власного потягу не стоячи на протягу обов’язкової українізації. Як виходець з Донецька і вихованець Запоріжжя, я сам пройшов подібний еволюційний шлях. У мене був вибір ставати суто російським літератором чи українським і я вибрав друге, при більш ніж значних пріоритетах першого варіанту у 70-х в Україні 20 століття, про що ніколи не шкодував і не шкодую. Українська мова стала головним проводирем моєї особистої світоглядної еволюції, але то вже інша тема і я її оповім якось іншим разом. Наразі важить наголос на значенні особистої волі, суто добровільної і зацікавленої в опануванні та користуванні українською мовою.  
Особисто у мене ніколи не було негативних емоцій до простих людей, звичайних або як про таких кажуть українською: пересічних – до таких в мене немає і краплини зневаги через те, що вони «російськомовні», як і знаю, що наша сучасна Українська Армія на 2/3 є російськомовна і це є феномен, хоча і те правда, що коли на передовій перемовляються наші вояки по радіо українською, то реакція «ответкой» з ворожого боку є частіше  невдалою. Взагалі, як це не дивно, але потрібно подякувати за мовний закон Ківалова–Колісниченка на користь поширення вживання російської мови в Україні, тому що він фактично зовсім зліквідував негативні настрої в цій сфері, отож коли з РФ почали наганяти істерію мовного насилля над «російськомовними» в Україні, то отримали у відповідь не масову підтримку, а всезагальне подивування. Ніхто з російськомовних ніякої дискримінації в Україні не зазнавав, отже і не відчував ніяких образ, тому що це стосувалось не їх, а до навпаки виключно державної української мови. Перестарались тоді регіонали, тому що мали би для підбурення проводити провокаційну «жорстоку українізацію» начебто на вимогу фракції   «свободівців» тощо. А так вийшов анекдот: українофоби Ківалов і Колісніченко зробили своїм законом вагомий внесок для національного примирення і єднання в обороні України від агресії РФ. Найяскравіший приклад тому – Одеса!
В подібній площині варто обговорити ще одну важливу тему так званих «українських російськомовних інтелектуалів», яких можна спостерігати в якості різноманітних експертів майже скрізь по всіх ЗМІ. Скажу відверто, що особисто мені важко визнати людину інтелектуалом, якщо вона тривалий час проживає в якійсь країні і не спроможна вивчити мови цієї країни. Тим більше щодо людини, яка від народження проживає і не володіє мовою рідної країни. Зрозуміло, що регіональні особливості позначаються, проте інтелектуал на те й інтелектуал, щоб бути розумнішим за інших, а не дурнішим. Еліта – це обранці за принципом «найкращі з кращих», а не – «найкращі з гірших».  Є гарна приказка: скільки людина знає мов – стільки раз вона людина. Що можна сказати про людину, яка не знає мови рідної країни? Особливо якщо ця людина ще й преться виглядати якимсь там інтелектуалом, бути експертом, щось іншим радити і вказувати тощо. У мене подібна інтелектуальна неповносправність в мові дорівнює діагнозу і щодо інших розумових здібностей подібних псевдо-інтелектуалів. Водночас я навпаки з підвищеною повагою та увагою ставлюся до людей, які вийшли з російськомовного середовища, але оволоділи українською і нехай не досконало, але спілкуються нею не ховаючись за побрехеньками типу: «Я мушу говорити мовою, якою я думаю, щоб мене краще зрозуміли» Хто насправді вміє думати – той на будь-якій мові зуміє виявити, проявити і заявити про свій інтелект. Інша справа, що володіння українською ще не обумовлює наявність в людині інтелектуальних здібностей вищого порядку, але то вже знову інша тема. А у нас, наразі, є на увазі тема мови та її умовність.
В своїй основі кожна мова є умовна, бо то сукупність знаків, що мають виключно умовне значення. Ніхто не дасть пояснення, чому, наприклад, слово «стіл» є така послідовність букв-знаків, а  слово «їсти» – інша послідовність і т.д. Все це умовність, яка створювалась і вдосконалювалась протягом тривалого часу. Кожна існуюча мова безумовно умовна, але саме існування мови творить дива становлення людського буття, культури, цивілізації і що найголовніше: кожної людської особистості! Через мову людина творить себе і творить Світ, або навпаки: спотворює і себе, і Світ. Не буду далі вдаватись ні у філософські, ні у релігійні тонкощі трактування функцій мови, а просто хочу особливо підкреслити, що умовність мови безумовно обумовлює сутність нашого реального життя: ми спільно маємо умовитись і домовитись стосовно нашої української мови і на тому порозумітися, без чого неможливе порядне і погідне співжиття людей у соціумі. Отже якщо ми хочемо жити гарно і заможно в сильній світовій державі, то вагомою умовою в тому має бути повноцінне функціонування української мови в усіх сферах держави Україна.

Богдан Гордасевич
 29.10.2016

Українська команда отримала перше місце на Фестивалі світла в Берліні
ЖОВТЕНЬ 18, 2016 DIGEST



Українська команда перемогла на Фестивалі світла в Берліні з інсталяцією «Чарівні інновації» у вигляді бджолиного вулика. На одному з основних символів Берліна — телевежі, 10 команд змагалися за перше місце в конкурсі кращих світлових шоу. Переможець визначався за голосуванням глядачів, передає Укрінформ.

«Десь у Всесвіті народжується перший атом, який перетворюється в медові стільники. Бджола літає над торф’яником, плющем і квітами, що символізує симбіоз працьовитих комах і рослин – як приклад всіх живих істот. Свій шлях бджола завершує в селі на квітучому пагорбі», — описують інсталяцію організатори фестивалю.

http://global-ukraine-news.org/2016/10/18/ukrayinska-komanda-otrymala-pershe-mistse-na-festyvali-svitla-v-berlini/

Зараз модно писати про гібридні війни. Але від самого початку, війна з Московщиною була саме гібридною. Московщина підписала договір з Богданом Хмельницьким, але і не збиралася його виконувати. За його спиною Московія почала домовлятися з Польщею.

Богданові вдалося створити незалежну державу, але вона “муляла око” сусідам. Бої, війни, походи, полони, хвороби, можливо і яди підірвали здоров'я Богдану Хмельницького і він тяжко захворів. По його смерті, 6 серпня 1657 року, гетьманував син Богдана Юрий, але його регент, Іван Виговський 27 серпня 1657 року перебрав булаву.

На жаль, всі навколишні держави-сусіди, намагалися щось мати від України-Руси. Змови, інтриги, агенти іноземних держав старалися зі всіх сил, аби не дати встояти молодій державі. Особливо старалася Московія, яка підкупала частину верхівки, підбивала її організувати громадянську війну, і врешті решт, восени 1658 року перейшла до відкритої агресії.

Івану Виговському вдалося влітку 1659 року, а саме, 29 червня вирізати 150 000 військо князя Трубецького, але перемога від України відвернулася.

Історія доказує, що війна з Московією, вона не тимчасова, то назавжди. Бо життя — боротьба!

Війна приймає різні форми, але вона продовжується і завжди Московія намагається винищити українців-патріотів, винищити кращих.

Більше 350 років Московсько-Української війни показали, що українці можуть перемогти. Для того треба не боятися війни. Треба знати, що уникнути її неможливо. Війна є тотальна і на винищення всіх і всього. Війна йде на всіх рівнях. Мовному, військовому, промисловому, на рівні знань, на рівні історії, на рівні культури, на рівні торгівлі, на рівні релігії. Коли в Московії нема сил воювати на якомусь рівні, вона домовляється за ніби мир, на тій ділянці і звільнені сили скеровує на інший рівень.

Сподівання простих українців, що від війни можна сховатися в “мушлю”, скаралупку, власну домівку, даремні.

Росія радянська чи РФ, як близнюки-брати.

За перемогу над білою армією і Петлюрою, за то, що українці не підтримали Директорію, в радянську добу, їм придумали кару у вигляді голодоморів, розстрілу інтелігенції. Мільйони загиблих, в першому випадку. Тисячи в другому. Лише капітан НКВД Матвєєв, в урочищі Сондормох “перевиконав план”, розстрілявши 1111 інтелігентів на честь 20-ї річниці ВОСР (1947 рік), за що передчасно отримав майора!

В третьому тисячолітті нічого не змінилося.

360 -річчя березневих статей Богдана Хмельницького і 200 -ліття народження Тараса Шевченка РФ “відмітила” знищенням кордону між “братніми” державами.

Насувається 358-ма осінь протистояння України-Руси і Московії. Починаючи боротьбу за незалежність, Богдан Хмельницький організував виробництво пороху. Він розумів, що перемогу отримає той, хто забезпечить власних громадян працею, корисною громаді, корисною державі.

Дисципліна і праця — гаранти успіху!

Український школяр отримав золото на Чемпіонаті світу з авіамодельного спорту



Вихованець Львівського центру науково-технічної творчості учнівської молоді Дмитро Мерзляков став золотим призером Чемпіонату світу з авіамодельного спорту серед юніорів у класі моделей F-1-В.

Змагання відбувалося з 3 до 6 серпня 2016 року у Республіці Македонія, йдеться на сайті МОЗ.

Учень харківського Палацу дитячої та юнацької творчості Артур Моісіаді посів друге місце чемпіонату у класі F-1-P.

Третіми у загальному заліку стали учень Дніпропетровського обласного центру науково-технічної творчості та інформаційних технологій Пугач Антон та вихованець Палацу дитячої та юнацької творчості Харкова Анатолій Смирнов.

В абсолютному заліку збірна команда України посіла третє командне місце.

Тренери та журі чемпіонату зауважили, що українські діти продемонстрували високий рівень технічних знань та майстерність у пілотуванні моделей літаків.
Джерело: Українська правда
2016-08-15
http://www.eramedia.com.ua/article/242764-ukranskiyi_shkolyar_otrimav_zoloto_na_chemponat_svtu_z_avamodeln/

Згадав анекдота.
Потяг на 2 години запізнюється. Машиніста питають про причину затримки.
- “Жид на рельсах лежав!”
- “То задавив?”
- “Втік”.
- “То чому затримався?”
- “Пробував наздогнати. Повернути на рельси. Не вийшло(((“

А, про ворогів. Є така відповідь при вітанні: “Смерть ворогам!”
Здавалось би, - хай не будуть ворогами. Але брехати не треба. Гарний ворог сам прийде і отримає. Ганяти за ними потреби нема. Попереджати про смерть теж. Залиште ворогу хоч якого сюрПриза.
З точки зору ідеаліста.
Є досвід попередніх змагань. Згадки на прапорах про смерть до перемог не приводили. Нікого. Може, Бог карає за зайво вжите слово “смерть”. То ліпше спробуймо просто писати “До перемоги!” Містика — справа тонка. Хто не обізнаний з силами невідомими, якимись духами, краще уникати звертання до них в прямій формі, бо відповідь непередбачувана!? Саме життя може на звертанні тому і завершитися.
Тому пропоную змінити вітання: “Слава нації! Смерть ворогам!” на “Слава нації!” Українцям  слава!”
Причина, зрозуміла для реаліста:
“Аби звикнути зайвий раз написати назву нації з великої літери.
Аби ставати з раба господарем хоч собі самому.
Аби перестати зважати на чужі думки! Основне гальмо в українських політиків у їх голові власній. Ще не додумавши власну думку до кінця, вони її обривають починаючи думати, хто і що може подумати. Абсолютно шкідлива спроба.
На думки ворога готувати сучасну літальну зброю, аби оновлення його думок не допустити в принципі. Бо досвід, навіть набутий у третьому тисячолітті показує, що добро там відсутнє.
Звикати поступово забивати на думки сусідів, америки й європи.
Особливо, коли між собою говорим!”
Головне:
p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

https://www.youtube.com/watch?v=i_mCIqGQQ1I#t=251.449916

Четвертий вимір війни

 Серпень 9, 2016

Кібернетичний простір набуває подальшого визнання як повноцінне поле бою

Всесвітня комп’ютерно-інформаційна мережа впродовж нетривалої історії свого існування набула колосального впливу як на життя окремих людей, так і на процеси глобального рівня, що стосуються країн та цілих субрегіонів. Звісно, зросли швидкість, зручність та обсяги обміну інформацією, її доступність, оперативність використання численних банків даних, а створення соцмереж, систем онлайн-зв’язку на кшталт Skype й електронної пошти взагалі призвели до революції в комунікації. Вже виросло покоління людей, яке мало не з пелюшок сприймає віртуальну реальність як частину матеріального буття. Але так уже склалося, що більшість досягнень технічного прогресу містять, окрім позитиву, ще й певні еволюційні «побічні» ефекти.

Так було майже з усіма винаходами: із поштових дирижаблів з часом почали скидати бомби, а трактори перетворили на танки. Щось схоже відбулося й із засобами та мережами електронної комунікації. Поки хтось вчився користуватися власною банківською карткою, створювати акаунти на Інтернет-ресурсах, довіряв особисту інформацію електронному листуванню, хакери та інші «лихі генії» цупили чужі кошти, відомості й таємниці. Проте талановитими зломниками паролів і ефективними ІТ-фахівцями, які здатні крутити інформацією, як циган сонцем, швидко зацікавилися як великі медіа- та бізнескорпорації, спецслужби, так і відверто кримінальні структури.

    Портрет загрози

    Український професор міжнародного права Олександр Мережко дає визначення кібервійни: це використання Інтернету й пов’язаних з ним технологічних, інформаційних засобів однією державою задля заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці й суверенітету іншої. Водночас експерт з безпеки уряду США Річард Кларк у книзі «Кібервійна» зауважує, що кібервійною є дії однієї держави з проникнення в комп’ютери або мережі іншої для заподіяння збитку чи руйнування.

Маніпулювання інформацією, викрадання даних, перехоплення мобільної телефонії, мільярдні оборудки у віртуальних та реальних банках і з рахунками, численні атаки на Інтернет-ресурси та мережі, коли виникає збій національних енергетичних, фінансових, безпекових систем, нині є неабияким викликом глобальній стабільності. За деякими позиціями цей виклик перевершує, а насправді почасти доповнює таке страшне лихо сучасності, яким є тероризм. А в усій «красі» потенціал кібернетичної зброї, як узагальнено віднедавна називають згадану технологію, розкрився із початком гібридної агресії Росії проти України.

Саміт НАТО, що не так давно відбувся у Варшаві, формалізував, так би мовити, юридично інституалізувавши кіберпростір. Найпотужніший воєнно-політичний альянс визнав: кіберпростір відтепер є четвертим операційним простором для ведення воєнних дій.

— З боку НАТО у Варшаві ухвалено рішення про визнання кіберпростору четвертим операційним простором для ведення воєнних дій. На це необхідно звернути особливу увагу, — повідомив під час брифінгу за підсумками згаданого натовського форуму директор Департаменту воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва Міністерства оборони України генерал-майор Анатолій Петренко. — Тобто на додаток до суші, моря, повітря кіберпростір стає тією ареною, де впроваджуватиметься і військове планування, і військова підготовка і генеруватимуться відповідні сили й засоби, які дозволять унеможливити проведення масштабних кібератак на країни-члени та Організацію Північноатлантичного договору в цілому.

Щоправда, маємо іншу, не позбавлену логіки, версію щодо порядкового номера, який слід надати кіберзагрозі в переліку можливих збройних конфліктів. Так, американський журнал The Economist описує кібервійну як «п’яту зону війни — після землі, моря, повітря і космосу».

Світові країни-лідери останнє десятиліття не лише активно готуються до «оборонних» кібернетичних дій, а й самі провадять у власних національних інтересах спеціальні, можна сказати, віртуальні за формою, а бойові за суттю операції в кіберпросторі. Піонерами тут вважають американців: Пентагон створив спеціальний військовий підрозділ — Кіберкомандування США, першим очільником якого 2010-го став генерал Александер Кейт.

У свою чергу Україна посилює міжвідомчу координацію у сфері нацбезпеки і оборони, координацію розвіддіяльності, взаємодію з питань моніторингу й оцінювання обстановки, вдосконалює систему управління та зв’язку, розвиває системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

P.S. Звісно, в межах однієї публікації неможливо висвітлити всю багатогранність насправді не такої вже й нової проблеми, якою є кібербезпека. Тому «Народна армія» відкриває цикл матеріалів, присвячених простору невидимої війни. Ви обов’язково дізнаєтеся багато цікавої інформації, зокрема від експертів, отримаєте корисні поради щодо того, як не стати «кібержертвою» тощо.

Геннадій КАРПЮК

Українська відповідь

Неабияку ступінь загрози кіберзброї й нагальну потребу покращувати кондиції щодо протидії останній визнано у Стратегічному оборонному бюлетені України. Зокрема там зазначено, що аналіз досвіду участі ЗС України в АТО виявив неспроможність ефективно реагувати на зростання кількості й потужності кібератак та протистояти кіберзлочинності. Тому ближчим часом наша держава планує посилити розвиток системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

Указ глави держави, що в березні 2016-го затвердив Стратегію кібербезпеки України, став ще одним нормативним документом, який посилив правові підвалини розбудови національної системи протидії кіберзагрозам. Причому експертне середовище більшістю думок одразу визначило, що головним гравцем українського кіберспротиву має стати оборонне відомство, де буде утворено структуру на противагу російським кібернетичним військам. Згаданий документ сприяє залученню до розбудови такої системи ІТ-волонтерів, які вже воюють на власний страх і ризик із супротивником, блокуючи сепаратистські сайти, заважаючи їхньому фінансуванню, просуванню «ватної» ідеології, вишукуючи різнорідні відомості про ворога в соцмережах тощо.

Іншим нещодавнім суттєвим кроком до організації дієвого інструмента кіберспротиву стало дебютне засідання Національного координаційного центру кібербезпеки, що розпочав роботу при РНБО. Голова Ради нацбезпеки і оборони України Олександр Турчинов зауважив, що згаданий центр має мобілізувати весь наявний потенціал для надійного кіберзахисту країни. І наголосив, що «Російська Федерація активно провадить агресивну політику не тільки на фронті на Сході України, а й у кіберпросторі, що є елементом «гібридної» війни проти нашої держави… Актуалізуються й інші загрози, зокрема, активізується кібершпіонаж». Вочевидь, Національному координаційному центру кібербезпеки відведена системоутворююча роль осередка кіберзахисту країни. Тепер важливо чітко і коректно визначити спеціалізацію державних суб’єктів — складових цієї системи та модель їхньої ефективної взаємодії. Часу на розкачування немає, адже, попри давню й очевидну проблему використання сучасних технологій терористами і навіть сусідніми країнами проти інтересів України, Київ до останнього часу не мав адекватної державної політики у сфері кібербезпеки. Відповідну стратегію належало ухвалювати, як кажуть, ще вчора. Але краще «запізнитися на годину», ніж не встигнути назавжди…

http://na.mil.gov.ua/35081-chetvertij-vimir-vijni

Слова й мелодія М. Гайворовського

(правка: зміна "вороженьків" на "окупантів". Моя. Білотур)

ходою

Йде січове військо

Та співає стиха:

Як поборем окупантів,

Не буде в нас лиха.

Як поборем окупантів,

Не буде в нас лиха.

Йде січове військо

в боротьбу кроваву:

Як поборем окупантів,

Добудемо славу.

Як поборем окупантів,

Добудемо славу.

Йде січове військо,

Пісня степом лине:

Як поборем окупантів,

Слава не загине.

Як поборем окупантів,

Слава не загине.

https://www.youtube.com/watch?v=dBZViLcf3q0

Україна переможе! Але кожне слово кожного українця, кожна дія кожного українця, кожна думка кожного українця має до того долучитися. Пам'ятаймо! Не про нас, українців мова. Ми мусимо затулити собою і нашими олігархами чорну дірку, яка бажає ковтнути світ! Повторюється рік 1939, коли Сталін організував Другу Світову війну. Гітлер був лише маріонеткою, аби дати Сересерії привід звільнити Світ. Адольф все зрозумів, але пізно, і почав війну з Сересерією не з власної волі. Просто він намагався відтягнути власну смерть, бо не горів бажанням застрелитися у 1941. Можливо, це можуть зрозуміти лише полонені в АТО українські вояки, особливо ті, що вже ніколи не побачать рідних. Бо вони знали на що йшли! Вони наймужніші і наймудріші серед мешканців. Герої не вмирають!

Слава Україні!

Героям слава!

Президент України — правий
Нащадок славного князя Діра — депутат Дірочка
Член Свободівсько-Президентської фракції.

Зустрів замітку в “новинах Закарпаття”, під назвою: “Російська армія найсильніша в світі і Україна не може їй протистояти, – Порошенко”. http://transkarpatia.net/ukraine/43512-rosyska-armya-naysilnsha-v-svt-ukrayina-ne-mozhe-yiy-protistoyati-poroshenko.html
Спочатку обурився. Як так, як головнокомандувач може визнати перевагу чужої армії!
Згодом подумалось. “А недооцінювати ворога — краще?”
Українці завжди програють, бо зустрілися з проблемою, яку ніхто не розуміє і розуміти не бажає.
Зазвичай, за логікою людською, агресивнішим має бути людина доведена до відчаю, до безвиході. У нашому випадку, 2014 року на бідну Україну напала багата, у всякому разі на природні багатства, і територію, і людські ресурси — РФ.
На диво, це не єдиний випадок у 3-тисячолітті. Та сама держава, маючи неймовірні запаси території нападала і на Ічкерію, рідну республіку, що є абсолютним міжнародним катаклізмом, і на сусідню, незалежну державу, Грузію.
Аналіз, цієї парадігми, наштовхнуло мене на думку, як і членів моєї фракції, на те, що треба порадити Президентові, як відповідати його опонентам з-за кордону.
Війна (АТО), між РФ і Україною, не є війною між олігархами, війною, між людьми, чи війною між цивілізаціями, війною між Сходом і Заходом, війною між під@рами і людьми. Все набагато складніше. І кінця їй не може бути в людському розумінні, будь-якому, бо війна не між людьми, яка людській логіці не підлягає. РФ, її керівництво ніколи не цікавили проблеми доходів, економічна вигода, або якийсь прогрес, дотримання якихось гуманних норм, чи якихось паперів, обіцянок і іншого мотлоху. Пропозиція домовитися з Москвою дана людині, рівнозначна пропозиції домовитися зі скаженою твариною.
Що таке Московія, РФ? Це чорна дірка на мапах світу, і на глобусах. Усе, що туди потрапляє, знищується, перепрограмовується і створює загрозу як націям окремим, так і людству в цілому. У Московії, кажуть, основна проблема, дурні. Їх поділили на категорії і використовують по повній, до кремації в Україні. Розумні теж поділені на категорії. Дуже розумні підлягають повному знищенню, трошки розумні дресеруються, поки не визнають необхідність захищати інтереси Рф на чужій території. Розумні настільки, що можуть впливати на інших власним переконанням, якого нема, направляються  на працю в ЗМІ.
РФ не бентежить втрата в чисельності власних громадян, моральні, чи інші цінності.
Як кожна поважаюча себе дірка, РФ найбільше цінує власні дірочність. Як кожна множина ціную власну множинність, так і абсолютний мінус цінує власну мінусовість.
Усі намагання вести будь-які стосунки з Рф, особливо, для України, приречені на провал. Єдина цінність РФ — її територія! То її гордість і як роки для людини пересічної — багатство!
Тому! Президенту, Уряду, Українцям, треба готуватися на довгу і тяжку боротьбу з сильнішим ворогом.
Для того, треба зробити все, аби націю сплотити навколо національної ідеї: “Відстояти своє, стати краще і більше, багатше!”
Готуватися фінансово і технічно до затяжної і всеосяжної війни.
Почати зараз і щораз розширювати світом пропозицію, відшкодування РФ, як агресора, Україні загибель її бійців у териториальному еквіваленті.
Оскільки життя — найвища цінність, можна пропонувати будь-яку формулу. Наприклад: 1 українець, що поліг на її захисті до 1000 км кв території РФ. Головне на тому стояти.

Во Львовской области загорелась еще одна свалка. 

Не та, которую тушил мэр Львова Андрей Садовой. Там еще самолеты летали, Парасюк прыгал, мэрию штурмовали. Весело было. Та, первая, горела всего лишь одиннадцать дней. Четверо погибли, тело эколога так и не нашли. А вот вторая свалка она как бы не горит, а «тлеет» на площади три с половиной гектара. 

Жители города Жидачив сохраняют высокий уровень патриотизма, настроены по-боевому: вывозят семьи в экологически чистые регионы и орут в соцсетях про какое-то там «задымление». 

«Очаг тления» – это неологизм, который, безусловно, обогатит язык людей из ведомства Шкиряка.