Здається, із класу сьомого середньої школи стали мене відправляти на учнівські районні олімпіади. На них я неодмінно перемагав, і їздив на подібні змагання до Вінниці. Оскільки ті суперництва відбувалися чомусь саме весною, а нашу південну частину області річка Південний Буг, який в давнину називали, між іншим, не Буг, а Бог, котрий під селищем Тиврів неодмінно виходив із берегів, і зносив у далеке синє море всі тимчасові переправи, котрі споруджували за рік від весни до весни, бо капітального мосту, що намертво скував би береги тоді ще не було, то прорватися вдавалося не на всі олімпіади. Але на математичній був, і з фізики також. Це точно пригадую. Є навіть незаперечний факт тих моїх успіхів: тодішнє керівництво Вінницького педагогічного інституту прислало мені запрошення на зарахування без вступних іспитів на фізико-математичний факультет, за результатами перемог на олімпіадах. Одначе тією ласкою вченої братії я так і не скористався…

І по нині, хоч поминуло відтоді понад пів віку, жевріє у мені дух далекого гарячого суперництва з набутих у школі і в результаті самопідготовки з оволодіння академічними знанями. Саме тому учора потратив із пів дня, аби вияснити, хто із школяриків України виявив кращий рівень стаціонарних знань по завершенні навчань у школі. У так званому режимі ЗНО.

І ось, що виявилося?

Щоб хто не казав, а головою у розумовій енергетиці держави є все-таки благословенний наш Захід. Саме так, друзі. Ось уже котрий рік по оціночному рівню ЗНО всіх упевнено випереджує Львів.

Це коли говорити про ступінь показників обласних центрів. Середній бал оцінювання шкіл у нашої культурної столиці - 157, 02 бала. На другому місці цього року виявився завжди привітний Тернопіль – 155, 54. Третя сходинка за Києвом – 155 балів рівно. Четвертий, п’ятий, шостий щаблі посіли відповідно - Рівне, Івано-Франківськ, Луцьк.

Загалом нинішнього року в Україні атестувалося 117 тисяч школяриків. І коли підбили підсумки серед міських шкіл, бо вони є своєрідним авангардом знань, не залежно від того, які обсяги населеного пункту, то виявилося, що наш Західний регіон знову проявився попереду.

Справжнім освітнім Гарвардом для підростаючої молоді за рівнем оціночних знань в Україні стало нинішнього року містечко Борщів, що на Тернопільщині. Міститься воно на лівому березі річки Нічлава (довжина 83 км) – притоки Дністра. У райцентрі мешкає понад 11 тисяч громадян, 98 відсотків яких – українці. Тут працює три загальноосвітні школи. Учні Борщова набрали найбільше в Україні – 163, 52 бала на одну молоду душу. Цікаво, що й минулого року вони були також у першій десятці переможців серед 380 населених пунктів України включених до загального рейтингу – на шостому місці.

Отож, мабуть, успіх подолян не випадковий. Тут педагоги закладають у своїх вихованців переконливі, ґрунтовні знання. Правильно розставляють педагогічні акценти, і це вельми похвально…

А далі йдуть за рівнем показників знань у школах учні Добромля (містечко районного значення в Старосамбірському районі Львівської області); Угринова – найменшого містечка України, де мешкає менше 970 осіб і нинішнього року в школі атестувалися тільки12 осіб – це теж, до речі, Львівська область, але у Сокальському районі; учні Підгайєць – ще одного райцентру Тернопільської області; Бурштина – промислового центра Івано-Франківської області; Заліщиків – уже третього районного центру Тернопілля, які немовби Венеція омиваються Дністром на острові; випускники Судової Вишні – вельми оригінального західного нашого містечка. Це загадкове у всі часи містечко районного значення у Мостиському районі Львівщини. Розташоване на трасі Львів – Шеґені, що знаходяться на кордоні з Польщею. Від Судової Вишні до Львова 48 км, а до Перемишля, яке колись було майже головним містом Галичини – 44 км, нині це Польща. Тут нинішнього року випустилося зі шкіл населеного пункту 42 учні, і вони загалом набрали 159, 2 бала оціночних знань на одну школярську душу, що є сьомим результатом у загальнодержавному щаблі про ранги.

Решту місць у десятці посіли учні шкіл Сваляви (Закарпаття), Кам’янки-Буської (Львівщина), Рава-Руська – затишне місто районного значення у Жовківському районі Львівщини.

І лише на одинадцяту позицію в рейтингу зуміли пробитися школярі та викладачі, від яких, зрозуміло, залежить рівень знань вихованців шкіл Жовтих Вод Дніпропетровщини чи нарешті сказати, як повинно, нарешті бути, мабуть, - Січеславщини. Одне слово, представники Південно-Східної і Центральної, а ще точніще - Лівобережної України. Тут було 155 випускників і принесли вони загальний результат – 158.11 бала у середньому на одного учня.

Але ще раз підкреслю: західняки України добре таки втерли носа за рівнем знань випускників решти держави.

Немає в рейтингу показників моєї рідної Джуринської середньої школи Вінниччини, бо це, зрозуміло, сільський навчальний заклад, а їх до цього рейтингу не включали.. Зате школи Шаргорода, так би сказати, мого райцентру, я знайшов аж на 354 позиції із 380, включених до змагань. Дуже вже близько до кінця змагальної таблиці. Напевне, з випускників 2018-го навряд чи будуть Нобелівські лауреати у родинному Шаргороді...

       Не знаю хто як, а я любила ходити до школи.
Насамперед мені подобалось спілкування з однокласниками, мабуть ще зі школи подобалось спостерігати за людьми, за їх вчинками і аналізувати. Хоча і навчатись мені подобалось. Можливо був якийсь цікавий азарт. Хотілось більше чогось нового взнати. Особливо чекала коли роздадуть нові підручники і можна буде їх скоріше полистати.
Найбільше подобалась географія, історія, геометрія, біологія у всіх її проявах (ботаніка, зоологія, людина) - це що стосується предметів для мозку.
Ну і хто ж не любить фізкультуру?   Де можна не сидіти нудно 45 хвилин, чекаючи перерви, а навпаки погасати, пограти в баскетбол, пострибати та і взагалі отримати відносну волю


Ще любила працю, бо там теж була якась відносна свобода і творчість, та ще й 2 підряд уроки такої лафи. З самого початку 4 класу ми були розділені на 3 умовні бригади і в такому складі  ми готували їжу, шили, в"язали, вчили нас різним побутовим речам.
Коли у нас був блок по приготуванню їжі, то ми любили самі поласувати приготованим і пригощати хлопців одноклассників. І радість була для всих, нам  - бо були горді, що ми вже щось вміємо зробити, а хлопцям звичайно щось смачненьке поласувати  

А що вам подобалось, чи не подобалось в школі?
Які предмети більше любили?

                                                       Мы все учились понемногу
                                                       Чему-нибудь и как-нибудь....



      В світлі аномальної жари на початку травня, заговорили про те, що в часи коли ходили до школи, наче такої жари не було. Бувало йдеш зранку в школу і прям холодно. Ну вже під кінець травня, звичайно в шерстяній формі жаркувато було сидіти  .
        А в процесі розмови зачепили тему екзаменів.
Я кажу: так, сидиш останні навчальні дні і у вікно заглядаєш, так хочеться на свободу   Але ж після 25 травня ще й екзамени треба здати, а до них треба готуватись... І так чекаєш канікули
А чоловік каже:  А я не здавав екзамени
Я йому: Як це?   У нас же з 5-го класу щорічно були екзамени. Пам"ятаю деякі предмети, які здавали по класам. І навіть пам"ятаю сам процес
5 клас - математика
6 клас - не пам"ятаю
7 клас - геометрія, укр. мова, ще якість були, але забула
8 клас - алгебра, фізика, рос.література
9-10 вчилась в технікумі і наче здавали хімію, вищу математику, укр.літ і укр. мова, рос.літ і мова...



І от виникло питання: А ви здавали екзамени щорічно? Чи це у всих таке було? І які екзамени, в яких класах здавали?

Звичайно наприкінці 80-х і в 90-х роках вже все стало по-іншому. Тому в опитуванні не відображаю. Але цікаво буде почитати як було у вас.

   26 квітня 2018 року в нашій школі  учнями 8-А класу було проведено  захід, присвячений  річниці Чорнобильської трагедії.

              Присутніми були  учні  7-Б, 8-В та 9-А класів, вчителі.

               На меті заходу було ознайомлення учнів з однією із трагічних сторінок України; вшанування пам’яті  трагічно загиблих під час ліквідації наслідків аварії, жертв чорнобильської катастрофи; розкрити  наслідки трагедії, щоб запобігти подібному лиху; допомогти учням визначити для себе моральні і ціннісні пріоритети.

                          Важливо пам’ятати та доносити правдиву інформацію до нових поколінь про трагедію, яка торкнулася мільйонів людей. Тоді ніхто не задумувався про наслідки, ніхто не думав про здоров’я, про пільги, нагороди. Люди йшли самовіддано виконувати завдання, тому що не можна було інакше. Сьогодні, ми по-іншому сприймаємо трагедію і оцінюємо величезний подвиг, який зробили 32 роки  тому всі, хто зупинив небезпеку ціною свого здоров’я. Хай залишиться у минулому й ніколи не повториться жах чорнобильської катастрофи. А пам’ять про ті події навчить нас цінувати мир і спокій

                  Емоційність, глибина почуттів, з якими виступали діти, настільки вразили глядачів, що навіть після завершального слова Ірини Григорівни, класного керівника 8-А класу, у залі ніхто з присутніх навіть не поворухнувся,запала мертва тиша...

[ Читать дальше ]

                25 квітня 2018 року у школі №294 міста Києва відбувся майстер-клас з виготовлення квітів маку до Дня пам’яті й примирення з нагоди перемоги над нацизмом у Європі та завершення Другої світової війни.

               

[ Читать дальше ]

Брызнув ему в лицо водой, я сразу же поняла, что зря я это сделала. Выражение его лица стало подло-коварным, будто он замыслил что-то. Впрочем, так и было... Спустя пять минут, мы все были мокрые, у меня болело лицо, потому что моя подруженция замахиваясь водой на него попала рукой по мне, у Влада сзади была прямая темная полоса от воды, переходящая со свитера на портфель, у Вики болел глаз, потому что этот гад ей водой прямо в лицо брызнул и она убежала в раздевалку. В итоге начался второй раунд, в котором пострадали вещи, которые были в помещении, потому что эта зараза даже в раздевалку не постыдилась влететь. Выходила из школы после уроков я, не выпуская бутылки с водой из рук...

П’ятниця, вечір… дуже довго хотіла надрукувати цю замітку, та все не вистачало часу. Та все ж, в черговий раз перечитуючи коментарі батьків, вчителів, викладачів вузів, що стосуються освіти, у соціальних мережах… просто хочеться виговоритись.

Я мріяла вступити до педагогічного, вступити на державну форму навчання (що вважала нереальним, оскільки я не була відмінницею). Пам’ятаю, як ще навчаючись у старшій школі, коли я пробувала вести уроки (чи то це був день самоврядування чи щось типу цього..), яке це було чудове відчуття: «ти можеш когось навчати», «саме завдяки тобі вони це пізнають»… пам’ятаю, як діти дивились із захопленням, слухали.

Я вступила до омріяного вузу на державну форму навчання. Більше того, коли ми проходили за рейтингом на 5 курс, я увійшла в першу десятку кращих студентів потоку. Мені дуже подобалось розробляти уроки і вони були, на думку викладачів, доволі хорошими.

Пам’ятаю, як проходила практику на четвертому курсі в одній із шкіл. Щоправда провела там лише один урок (в силу певних обставин), кілька днів була на спостереженні у інших вчителів. Та коли я ці кілька днів приходила у цей клас, то деякі діти прибігали і обіймали мене. Після свого проведеного уроку, я чула від однієї учениці, що це її улюблений предмет і вона теж хоче бути вчителем. А потім, через рік, я зайшла у цю школу на кілька хвилин, і учні цього класу з посмішкою  вітались зі мною (хоч пройшло багато часу, а практикантів там чимало  і доволі часто міняються), вони мене запам’ятали. Як же це було приємно!

Я мріяла бути вчителем! Я дійсно любила свій предмет. Я захоплювалась викладачами базових предметів вузу. Тому що вони показували такий приклад викладання, якого я не бачила у школі. А може просто, я вже знала, що це мені потрібно.

Я мріяла бути вчителем! Я вважала, що навчити зможу кого завгодно, так як самій здобути знання вдавалось складно (немає такої феноменальної пам’яті, не все зразу можу зрозуміти). «Але якщо я це розумію -  зумію пояснити так, що зрозуміє кожен, навіть двіюшник». Я знала, як це неприємно, коли на тебе кричать, «читають моралі», коли ти чого не вивчиш. Як недопустимо, коли вчитель говорить про щось інше, а не про те, що варто вчити на уроці. Так як я була донькою учительки, то знала як це коли за кожен твій поступ зразу дізнається мама. «Я дуже добре розумію учнів, так як нещодавно сама навчалась і знаю як їм важко».

Пам’ятаю, як на п’ятому курсі знову проходила практику, вже у школі, якій навчалась сама. Практика тривала кілька тижнів (здається 6). Які це чудові були часи… Я вела уроки в 9-10 класах і була «класним керівником» 10 класу. Діти працювали на уроках, слухали. А на виховних годинах 10-класники навіть пригощали мене чаєм. Пам’ятаю, як ми готовили свято квітів і врожаю… Які ж вони були старанні…

Я мріяла бути вчителем. І бути вчителем у своїй  школі. Та знову ж таки, ця мрія на той час здавалась неосяжною, так як вчительці мого предмету ще було далеко до пенсії.

Закінчивши вуз. Я зразу вийшла заміж і пішла у декрет. З часом почала писати дипломні  і курсові роботи в Інтернеті і це почало приносити доволі непоганий дохід. При чому, маючи диплом спеціаліста учителя двох предметів, я писала дипломні, магістерські, навіть одну дисертацію писала, зовсім з інших галузей і в доволі престижні вузи (замовники були задоволені). Пам’ятаю, як один студент просив написати курсову з хімії. Я кажу, що це не мій фах і з цього предмету в школі я мала 6 балів… а він, «а моєму одногрупнику ви робили, і у нього відмінно!». Та я мріяла бути вчителем… Думала, прийду в школу, навчу їх писати реферати (писати, а не скачувати готовий). Щоб вони у вузах не тратили кровні батьківські кошти на липові роботи, а робити їх самі, адже це зовсім не важко. Варто лише вміти знаходити потрібну інформацію. Я мріяла бути вчителем.

Тут, напередодні Нового Року я дізнаюсь, що вчителька, яка вела мій предмет пішла на   пільгову пенсію. Моєму щастю не було меж. Невже я стану вчителем?!

З того часу минуло 3 роки. Що змінилось? Дуже багато.  Що саме напишу в іншій замітці, Бо потрібно хоч іноді висипатись.

Знаете, так хочется сказать учительнице инглиш в школе сына, что в этой школе дебилов нет.