або ж ЯК МИ СВОЄЮ ВІДПОВІДДЮ ЗАВОДИМО ІНШИХ В СТУПОР.....

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ПОДРУЗІ З ІНШОГО МІСТА

     Ну про те що АМЕРИКАНЦІ ТУПІ, вже чули багато і НЕ одноразово... та хочу їх трішки виправдати - вони просто ПРЯМІ, ПРЯМОЛІНІЙНІ. І саме анлійська мова це нам показує, адже в ній є чітка схема, для них ЛОГІЧНА ( ну і для нас теж) тобто НЕ потрібно ДОМИСЛЮВАТИ ... все чітко і ясно -  ХТО! що РОБИВ? а далі -  коли? як? і далі за описом.....
І зрозуміло, що короний вислів наш "ДА НЕТ, КОНЕЧНО!" заводить їх (іноземмців) в ступор...
Абож приклад - бабця лається на гусей - от СВИНЯЧІ ДІТИ, Ви уявіть тільки себе на місці англійця чи американця -  тобто - дивишся і бачиш гусей, а чуєш - свинячі діти???  чи вуха чистити, чи очі протирати чи мізки вправляти ....
Так,  ми вміємо ЯСКРАВО і КОЛОРИТНО зробити опис будь-якого випадку.......Ми так ЗАКРУТИМО СЮЖЕТ описами, що і співвітчизники не завжди здогадаються ПРО ЩО мова .
 В них так НЕ виходить,... вони "ОГРАНИЧЕНЫ ГЛАГОЛАМИ" і бідні вони, мені їх жалко......   і я чесно кажучи РАДА за себе що я вивчаю АНГЛІЙСЬКУ - а не УКРАЇНСЬКУ чи РОСІЙСЬКУ мови
     Ну це все я вела до чого?????????
      А?!!!! Згадала - МИ ВІДПОВІДЮ  ВВОДИМ В СТУПОР...

     Зараз буде з НАБОЛІВШОГО - ......
     Зібралась я зробити приємне своїй подрузі, вона з іншого міста нашої красивої держави,  невеличкий такий подаруночок.
     Підібрала, купила, запакувала і вирішила передати поїздом, щоб швидше вона його могла отримати і порадіти - зробити свято задовго до НОВОГО року... Та не тут то так і сталось..... Так сталось, що в запланований день відправки - я захворіла..... потім іншим разом - продовженення простуди, лихоманило та і стан ломкості неприємний - відклалась передача знову .......
     Заїхала я вже навіть на ж/д вокзал - уточнила розклад поїздів, щоб і мені було зручно відправити по часу і їй зустріти - і вияснила, що крім звичаного улбобленого поїзда є ще декілька...
  або я в 23 відправляю, вона о 7:00 зустрічає, або ж я о 7:00 відправляю і вона тоді зможе зустріти  о 12 годині.....
Проговорили по телефону - зрозуміло, що кожна з нас хоче КОМФОРТНО доїхати....
Зателефонувала 18 і попереджаю, їду відправляти сьогодні, так що вечір плануй на вокзалі бути - чую..... в нас жутка ожеледеця, я вночі НЕ виїду з вокзалу....
 Вирішили - я 19 грудня, як справжній МИКОЛАЙ відправляю подаруночок о 7:00.....
і тут все тільки починається
Завела БУДИЛЬНИКА на 5:30... честно і порядно прокинулась - чоловік був шокований таким дзвоником ... довго намагався спросоння  розгледіти СКІЛЬКИ ГОДИН і чому він ще спить ....
А далі......... мммммммммм саме цікаве - я швиденько таки промила очі... навіть каву заварила, та НЕ пила...... бо вже потрібно було вискакувати до трамваю........
І о лихо, чи він рано, чи я запізнилась - 2 хвилини, та вони стали роковими... Я на зупинку підходжу а трамвай вже ТЮ_ТЮюююююююю, без мене

Насправді, дивно, та саме я зробила замітку про "ЦЕННОСТЬ ВРЕМЕНИ" - http://blog.i.ua/user/406174/563325/ ...

     В той ранок я так і залишилась чекати наступного трамваю, до 6:45 - далі пішла до дому, бо вже не було СЕНСУ чекати - їхати 20 хвлин, а там ще малими перебіжками до поїзда  - коротше ЗАПІЗДНИЛАСЬ і знову облом.....
Вдома навіть хавалитись спати НЕ змогла... Приготувала сніданок чоловіку та обід йому на роботу - він був приємно шокований ....
     Я зателефонувала подрузі, - вибачилась, що я не відправила, вона щось спросоння буркнула і поклала слухавку.... далі - мовчання ..... Я листівку відправила з вибаченнями - мовчання...... та я ж таки НЕ покидаю надію - відправити те ЩО ВЖЕ ЗАПЛАНУВАЛА....
Честно сьогодні (тобто вже по часу вчора) запитую у водія - скажіть, а який інтервал  в русі між трамваями вранці? Мені потрібно о 7 ранку попасти на вокзал.
 - відповідь - якби був Зардорний то сказавби - приготувились? СЛУХАЙТЕ - я сьогодні виїзджав першим о 5:35.... питаю - НАСТПУНИЙ о котрій, при цьому маючи надію, що сама вирахую інтервал  - не тут то сталось
- відповідь - ДО 6 трамваї ще будуть ...
Виходжу в ступорі, бо моя зупинка..... Не покидаючи надію - вияснити інтервал руху і час, щоб таки НЕ ПОПАСТИ знову в ситуацію - помахали платочком вслід......
Я за допомогою вже звернулась до КОНТРОЛЕРА на станції - молода дівчина і черговий міліонер був поруч... питання все ж так і звучить - який інтервал у травмаїв ВРАНЦІ (розумію, сама, що година ПІК - частіше вони мають ходити ніж в інші часи)
- відповідь - ТРАМВАЇ ХОДЯТЬ ...
Уточнюю - ЯК САМЕ по часу???
 ну хв. 7 інтервал - тут я вже в ступорі - а що було 19 грудня???? Я що не там була??? чи трамваї НЕВИДИМКИ ПРОЛІТАЛИ??? Так мій талон підтверджує і дату і час, коли я на станції пройшла...
Запитую, - ви зараз ШУТКУЄТЕ? я ж бодай на морозі простояла 15 хвилин і трамвай тількино їхав на кінцеву, а це означало, що так мови в моєму напрямку він з"явиться хвилин через 5-7.....
ТОбто буде вже без п"яти хвилин сім - тут саме ЛІВІТАЦІЄ ОВОЛОДІТИ І ПРИМІНИТИ...
На що чую, -  ну чесно хвилин 7-10, а може і 15-20...   капецццццццццц
А це означає, якщо я хочу бути в ранці вчасно там де мені потрібно - то маю бути о 6:00 на ЗУПИНЦІ , чи ЗУПИНІВЦІ хоча до вокзалу 20 хвилин........
.

       Промайне зовсім небагато часу і мені прийдеться перебратися в  PAYS    RETRAITES. Що мене  чекає в цій країні?        Я згадую одну езотеричну картину,  котра мене дуже вразила  одного разу з цього приводу. Вразила тому , що в центрі тієї картини була дорога в голубу туманну далину. Дорога  в дві колії. А навколо розкинулося верескове поле, покрите де-не-де валунами, берізками і ялинками. Ліворуч,  трохи поодаль   від  дороги, росло велике  крислате і  могутнє дерево. А під ним розмістилася стара,  дещо зруйнована хатина. Споглядаючи ту картину, я тоді думала про художника,  який  поєднав в ній різні ландшафти і місцевості. Я добре знала, що в  природі  таке поєднання  нереальне. Що саме прагнув передати художник?

      Минув час. І я знову згадала ту картину. І зрозуміла: то художник зобразив людське життя, може  своє, а може просто класичне. І дорогу в дві колії.  Дорогу, якою йтимуть двоє.  І їм  так захочеться  заглянути в ту хатину, щоб зрозуміти, яке воно, чиєсь ЖИТТЯ.  І, може,тоді в них виникне бажання  зробити так,  щоб та хатина ожила. Відродилася як традиція. За звичай наповнилася  сміхом і життям.

      Я житиму в PAYS    RETRAITES.     Я мешкатиму  в будинку площею 72 квадрати. Він буде поруч з маркетом і зупинкою «SINE LILE» на вулиці SIPRUZE. По проспекту курсуватимуть автобуси  з повітряною подушкою і керуватися вони будуть при допомозі GPS. А навколо буде верескове поле. І замість валунів на ньому  де-не-де височітимуть будинки-свічки, а поруч з ними зеленітимуть ялинки і  виставлятимуть свої світлі стовбури  берізки...  В будинках-свічках житимуть прекрасні люди, які берегтимуть традиції і звичаї. І кожного разу,  коли зупинятиметься авто, я буду очікувати гостей, шанувальників традицій  і звичаїв.  Я буду чекати на тих, для кого   мамина  хата  залишатиметься святою.

    Пандус - це слово іншомовного походження, що прийшло  в нашу мову з Франції. Означає воно пологу площину, яка іноді заміняє сходинки, наприклад, для в'їзду в гараж і виїзду звідти  автомашинам.
    Хм.. Прогулюючись вулицями рідного міста, ловлю себе на тому, що  починаю рахувати такі пристрої біля кожної торгової точки, установи, закладу і, навіть, біля казино...
    Подумки ставлю запитання: що це - поклик часу чи необхідність? Чи, може насмішка над суспільством - інвалідом?.. Невже  серед нас стільки інвалідів? А ще: скільки в інвалідів потреб, зокрема - в казино?
     Підсівідомо розумію, що пандус поторібен біля входу в державну установу, ліквальний заклад, маркет, універмаг, підземний перехід тощо. Та чи потрібен він, наприклад,біля бутіка з парфюмерією чи мобільними телефонами, чи бутіка з жіночою білизною або біля казино? Не розумію також, для чого потрібен пандус  в школі, де навчається до сотні дітей і всі, слава Богу, здорові.Серед дітей і працівників в цій школі  нема інвалідів-калясочників, та і в районі розміщення школи таких нема.
    ... Виклик часу. Так, господарів цих закладів заставляли бездумно спорудити пандус. І вийшло зовсім не погано: чим заможніший  господар - тим помпезніший пандус!  Приватні та юридичні особи, проявляючи свою  щирість і співчуття інвалідам, спорудили їх з дорогих матеріалів. Такі пандуси виблискують на сонці сріблястими поручнями як пам'ятники століття. А в школі?  На них витрачені  кошти з державного бюджету? Чи з батьківського фонду? Так, директор, щоб  виставитися перед владою, взяв їх з кишені своїх підлеглих.
        Так от, до чого приводить бездумність окремих посадовців,  які посилають циркуляри для виконання всім фіз- і юр- особам і горе- директорів, які бездумно вислуговуються перед владою.  Думаю, що краще ці кошти було б спрямувати на закупівлю обладнання, наприклад, для лікувальної установи, або ще для якоїсь акції, дуже  необхідної в нинішній нелегкий час.

Більше 3 тижнів не було у мене інтернету вдома. Нарешті маю зв'язок із віртуальним світом, і можу продовжувати свій спам, тролінг, агітацію, рекламу і інші нудотні штуки, які я так вперто намагаюсь видати за вдалий креатив, цікаву ідею, важливу подію тощо...

За цей час я втратив паспорт, встиг трішки похворіти (перемерз під час поїздки у Вінницю), остаточно розбіглись з дівчиною, з якою так хотів скласти гарні стосунки, написав декілька глав довгоочикуваної книги "Летостоп" - про ту саму подорож, і планую скоро завершити набір та віддати редакторам на катування, ще якимось дивом я став Президентом молодіжної організації К12, продав свій старий комп, зібрав трішки сучасніший з нових комплектуючих, поправився на 4 кіло (певно до зими готуюсь)

Приємного - аж нічого, але десь в глибині душі я розумію, що це просто зараз я не можу нормально оцінити що відбувається, а насправді все добре, і саме те що зараз є - це просто шлях до майбутнього щасливого життя, і далі я буду тільки радітиму, що все це зі мною відбувалось колись (-:

2 грудня мені сповниться 30 років. Але тепер я спокійний і за своє минуле, і за теперишнє і за майбутнє. Цей рік на диво вдалий глобальними подіями, що привнесли в моє життя кардинальних змін, завдяки яким я зараз маю те, що маю (-:

Ось так.

Всім щастя та здоров'я бажаю.

Щиро ваш, Миколка Калакуцький 

  КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ…

Колись давно я читала книгу з такою назвою. Пам’ятаю, що книга була цікавою і захоплюючою. Тоді, давно, ми молоді, читали, співпереживали разом з головними персонажами, мріяли і прагнули побудувати своє життя  за  вибраними пріоритетами. 

Швидко майнули роки і от й не зогледілись, як і півстоліття на порозі. Пріоритети втрачені, а позаду  - поле-«мереживо»  двох особистостей. Добре, якщо трапляється так, що дві особистості  виявилися гармонійними, і їхнє життя-мереживо є прикладом для багатьох . Дуже приємно зустрічати двох  літніх людей із уже посрібленими головами, коли вони вже давно виростили дітей і як двоє голубів залишились вірними один одному. Від них віє спокоєм, благополуччям і красою. А їх діти, внуки і правнуки ще більше підсилюють це відчуття…

Але так трапляється дуже рідко.  В більшості випадків люди роблять помилки, які потім  в житті-мереживі віддають  чорним кольором.  Результат:  в когось розбите життя, в когось  невдячні діти, а в когось - і одинока старість. Думаю, що в основі кожної краплинки чорного кольору в житті лежать все-таки смертні гріхи: гонор, жадібність,  тиняння, гнів, ненажерливість, заздрощі, лінь. Люди, які в житті опинились поруч, з часом пізнають один одного. Кожний все більше і більше починає бачити смертні гріхи близької людини. Не проявляє толерантність і не прощає, бо не навчений чи не навчився, а, може просто, гонор. Й життя від того стає чорним. Разом з тим  з різних причин не бачить і не хоче бачити  своїх особистих гріхів. А це вже моральність.І якщо її не  дотримуватись, ігнорувати нею,  «бо мені так хочеться» -  це гріх, смертний гріх, який виражається поняттям ненажерливість або чревоугодіє. От він і  робить наше життя монотонним, таким , від якого страждають всі.   Коли ж розлучаються двоє – без цього теж не обходиться.  Кожний робить сам СВІЙ вибір, керуючись СВОЇМ  розумом і мудрістю.

Думаю, що в кожної молодої дітородної пари мав би бути НАЙПЕРШИМ -  пріоритет виховання  дітей, дітей які були б навчені  в корені розуміти смертні гріхи і якомога менше їх творити в житті. І тоді в  нашому житті-мереживі світлих і темних кольорів в гіршому випадку було б порівну.

Розповім вам про те, яке різне життя може бути в людей. Два моїх герої сусіди і однолітки, різниця в віці лише три місяці, обоє вискі брюнети з густи темним волоссям. Десь би в кіно могли грати супер братів які рятують світ, навіть в їхніх батьків однакові імена. Доречі їх звати Вовка і Сєрий. Ну все б було класно якби... В Вовки ДЦП...

День з життя Сєрого.
Сєрий проснеться десь біля одинадцятої ранку, поснідає, вип,є кави, за пів годинки зробить всю потрібну роботу (Має два поросятка і кури. Ну не він а його батьки). Потім можливо подивиться з пів годинки ТВ. Йому зателефонує його дівчина, Сєрий як завжди стильно вдягнеться (чорні джинси, модний светр, шкіряна куртка, шикарні туфлі), сяде в ауді А6 (нехай навіть просто взята в якогось друга покататись) і поїде до своєї дівчини. Потім зустрінецтся зі своїми друзями, обговорить якісь справи, плани на вечір. Над вечір приїде до дому, по порає хазяйство поки мама з роботи прийде, розляжеться на диванні поки хтось не зателефонує і він поїде по дівчину і друзів а потім вони дружньою веселою компанією підуть або в нічний клуб або сауну.

День з життя Вовки.
Вовка проснется десь біля одинадцятої ранку, поснідає, вип,є чаю, 5 хвилин буде вагатися що ввімкнути компа чи тєліка, відасть перевагу ТВ. Відразу увімкне на Перший автомобільний, якщо щось цікаве буде йти то добре, якщо ні то буде дві години перемикати музичні канали, шукаючи де крутять російський реп або щось якісне українське. Коли набридне вимкне ТВ і піде на кухню підкріпитися. Десь так після обіду увімкне комп, залізе на ай.юа передивиться всі блоги  в стрітці друзів, потім зайде в браузерну онлайн гру в яку він грає вже більше року. Потім подивиться один з фільмів які скачав. Можливо виде на вулицю, привітається з Сєрим, який їдучи на ауді в центер мигнув йому фарами. Піде назад в хату, ввімкне ТВ і буде дивитися кісь тупорилі америкнські комедії. В Вовки є один друг, він з ним деколи виходить в центер на пиво, але в Вовки нема дівчини. Вовка інвалід першої групи ДЦП і саме через це його життя на стільки відрізняється від нормального життя свого сусіда.

Колись Вовка з Сєрим були найкращими друзями, дивилися бригаду і мріяли  разом підкорити світ, однак дитячі роки минули і кожен живе своїм життям.

             Вкрали телефон......   банально, на базарі. На протязі години кошти з мого номеру пекинули на інший (маю достовірні 100% дані). Ось цей тел:  380673940080     1 травня 16:44 на його (її) рахунок переслали 25 моїх рідних гривень. Потім телефон вимкнули, сім-карту викинули очевидно.
Так я відсвяткував Міжнародне свято. Скажіть, як ви виходили з таких (типових чи ні) ситуацій?  Що робити? 

Одни воспоминания дарят тепло, другие - наоборот охлаждают сердце, но и те и другие дарят ощущения, которые еще можно пережить "питаясь" сюжетами триллеров, мелодрам и комедий в кинотеатрах, и дома с экрана. Тогда мы становимся потребителями продукта, который вносит красочные ноты в нашу жизнь новыми ощущениями, симулируя наши переживания. Творческие же люди получают свою "дозу" красок ощущений не потребляя, а именно создавая. Для меня это шоколадная конфетка с ликером - смакуя новый сюжет старательно вытачиваю тело своего "Давида" шариковой ручкой в тетрадке. А с некоторых пор мой "мраморный брус" для будущей "скульптуры" творения это надгрызаная пит-булем клава, комп и фотошоп.

Что ж, приятного аппетита)))

 

Ведь вкусное не всегда сладкое, правда?   Некоторые лакомства и вовсе жгучи и горьки, а еще терпкие бывают... но тем не менее мы снова и снова тянем руку, к баночкам со специями, или, к примеру, к бокалам, и ловим себя на том, что совершенно не вкусное может быть в радость, ведь правда же? Удивительно, но думаю, и в жизни так же - люди сами себе сыплют соли на раны, чтоб просто потом было над чем взгрустнуть.

Ой скажіть же люди добрі – всі, хто мене чує: Чи то правда, що в країні лиш ВОНА працює? Може правда, може брешуть, чи просто пліткують: «Вся країна байдикує, а одна працює». А хто в цьому сумнівався -хай ся не дивує – Бо на кожнім стовпі пише, що вона працює. А хто цьому не повірив Потім пошкодує. Бо як прийде – всім покаже... Як вона працює. Люди добрі, дайте раду, хто і як міркує: Можна всім не працювати, як вона працює? Те що долар подорожчав – хай вас не турбує. Бо нащо вам ті доляри як вона працює. Усім людям зробить добре – гривень надрукує, Та й роздасть усім по «тищі» бо вона працює. А що сонце в небі світить чи вітер бушує.

То усьо її робота, то вона працює.