Негода впливає на наш настрій, але навряд чи їй по силам вплинути на наше кохання.  Набридло читати песимістичні замітки-плачі, пропоную писати про те, що дає нам сили.

Мене робить щасливою одна думка про коханого, а, коли він поруч, то відступає страх і істерія навіяні економічною кризою. Я щаслива, бо кохаю і знаю, що це взаємно.

Давайте дякувати за наше кохання, дякувати Богу, батькам коханого/коханої, нарешті, може подякуємо нашим половинкам...

Запрошую до співтовариства "Щасливих закоханих"

http://blog.i.ua/community/1312/

Давайте разом зробимо на i.ua оазу щастя, місце, де квітнутиме наш САД КОХАННЯ.

 

Початок подій змальовано тут
http://blog.i.ua/community/1173/181155/
http://blog.i.ua/community/1173/181266/

Портосе, друже, де пропав?
До тебе справу маю.
Скоріш до дому повернись.
Бо тут тебе чекають.

Біда велика знов прийшла
У королівство наше.
І зрада знов своїм крилом
Над королевой маше.

Підступний ворог розпочав
Лихі творити дії.
Кохання ніжне розтоптав,
Лишив її надії.

Ганебний наклеп на любов
Злий ворог нашептав
І через злії дії ті
Король наш бранцем став.

Хоч Араміс і д'Артаньян
З ним поруч там були
Та захистити короля
Ніяк все ж не змогли.

Ми боротьбу поведемо
Усі із лихом тим,
І королеви з королем
Кохання захистим.

Від імені Атоса писав
Михайло ДІД.

---__--__--__--__---__--___--___--__---

зажадалося позитиву.., ну, от...

це те що з цього вийшло)))       

---

Я живу лиш тобою...

Моє серце готове до бою

У часи непривітні

Твої очі стрічаю блакитні...

---

Погляд твій береже...

Наче щит, що рятує від зла

І слова - ніби меч,

І любов тільки з часом зросла

---

Серед днів майбуття

Невідомі часи не злякають...

Наші долі сплелись у життя

Й найтемніші години минають

---

Сонце плаче в росі,

Осяває щасливі світанки...

Твою руку тримаю в руці,

Віддаюся тобі до останку

---

Я живу лиш тобою...

...

-         Ты не понимаешь, - говорил мне тогда мой Лучший Друг , - девушка это нежное создание, которое создано именно для тебя!для тебя , чтоб её любить, понимаешь?..

Нет..я не хотел понимать..мне было всё равно.Девушки.Они были для меня просто подругами,знакомыми...Мне было всё-равно.  Были те, которые любили меня, страдали, писали письма,звонили...но мне было всё-равно. Были и те, которые просто любили.Тихо...скрывая это даже от самих себя.Таких я уважал. Ловил на себе их горячи грустные взгляды,говорящие о многом...о,эти взгляды..гнев,ненависть, тоска...но только не Любов....потому что ..потому что ты не принадлежал ни одной из них..странные создания...из девушек которые мне были интерестны ,были мама,бабушка, и Подруга ..смешная она, звонила по ночам, рыдала в трубку,из-за очередного НЕГО...обещала что всё,это последний, и что больше она никого не полюбит..такое случалось не реже раза в неделю.Я привык..это было даже забавно...

-         Ниче..ты ещё встретишь её,это наверняка! – говорил мой Школьный Друг, кода мы сидели в кафе и ждали Его Девушку, - ты не поймешь,не заметишь...не сможешь убежать от любви...никто не убегал...

...я только усмехался на это той единственной улыбкой, которую знали многие: „Да, конечно вы правы, но моя правота безгранична”. Меня интерисовало только одно. Точнее она. Моя Катана. Это одно из разновидностей  холодного  оружия, одним словом японский меч, так хорошо разрекламированый в аниме и фильмах про самураев.Я любил тренировки, холод стали, свист, так преувеличен в одном из фильмов...но это было непередаваемое чувство...я будто сливался с ней, мы побеждали вместе, она шла за моей рукой, подчинялась всем моим мыслям  и желаниям . Никто не мог меня победить. Нас. Мы были безупречны. Но...однажды...я потерпел поражение...я шёл не помню куда, да это и не важно... единственное что я помню это ЕЁ….она шла..нет, она плыла, мне навстречу словно по воздуху, рассекая его плавными движениями …встречный лёгкий ветерок развевал её сарафанчик, который при движении скрывал либо облегал её стан… она была прекрасна….её короткие каштановые волосы поддавались веению ветерка, она была погружена в свои мысли…ресници были опущены, поэтому я не мог видеть её взгляда…я не мог оторватся от неё,жадно ловил каждое движение..всё вокрг утратило для меня значение…осталось важным только она…ОНА!…внезапно, пробуждённая от мыслей она подняла глаза…и мы встретились взглядами …меня охватило нарастающее волнениние…сердце учащённо забилось, ускоряясь с каждой секундой…её глаза светились счастьем!этот свет наполнил всю мою душу  и тело теплом  и безграничным ощущением радости… она прошла мимо,одарив меня улыбкой, детской, невинной, полной радости и щастья, обезоружив с той  лёгкостью, которой позавидовал бы любой воин ..я сошёл с ума!!....разум помутнелся, голова закружилась..Боже!Что со мной??!!....внезапная мысль словно электрический ток вернула меня в реальность…она ушла!!..её нет!..я оцепенел от ужаса….не в силах был  сдвинутся с места!...нет!нет!..я не могу её потерять!...ЕЁ!!...та, что подарила мне чувство безграничного счастья…ТУ, чья улыбка свела меня с ума…я сорвался с места и побежал,нет! Полетел вслед за ней!...казалось я взмыл ввысь над крышами высоток и понёсся вдоль по улице, в поисках ЕЁ…пролетая мимо деревьев и прохожих, которые шарахались от меня как от ненормального, я не замечал ничего…ни времени, ни сил потраченных, ни то место, где  я вскоре очутился…ЕЁ нет…нигде!!...эта мысль убила меня…я медленно опустился по стене на тратуар и закрыл лицо руками…- молодой человек, вам плохо?- спросила проходящая мимо женщина средних лет . – да, мне плохо..- ответил я..- как вам помоч? – помогите..найти ЕЁ…- нарастающая боль в груди перехватила мне дыхание...я закрыл лицо руками и заплакал...

 

________

* * Любите, и будьте любимыми...ведь это так легко - быть счастливым с любимым и дорогим Вам человеком...ведь любовь не только между парнем и девушкой...есть любовь между родными...подарите её маме, папе, сестре или брату...скажите что Вы их любите, подарите им комплимент, и улыбку - и ,поверьте, они будут самыми счастливыми на Земле!....* *...  

Ідеальний чоловік: розумний (без варіантів!), який розуміє свою жінку, вміє її слухати і зробити все для її задоволення…Лагідний і сильний водночас, але в жодному разі не грубий. Терплячий, але не до рівня тряпочки… Бо тряпочка мене не приваблює, як виявилось…

Для якого бажання його жінки – закон. Бо жінка завжди права. Без варіантів. Навіть у своїх нелогічних бажаннях, подекуди суперечних…

Для якого саме її особа, прагнення і все її життя – на пріоритеті, поза усім іншим світом…

Вроді все…

Блять! Невже це нереальні бажання?

   *
   Хай там хоч як стверджують ентузіасти інтернету,що віртуальне кохання зародилося саме тут,
та все ж мушу вам сказати що це не так і віртуальне кохання існувало ще тоді,коли про інтернет
ще ніхто не читав навіть у науково-фантастичних романах. Кажу вам як людина, яку оте саме
віртуальне кохання торкнулося своїм чарівним крилом.

   Успішно склавши екзамени до інституту, та отримавши студентський квиток, із задоволенням
занурився у вир безтурботного студентського життя. Як сподівався на п’ять років.

Та життя принесло мені, як і багатьом першокурсникам, несподіванку у вигляди звістки з військкомату
із запрошенням поповнити лави нашої славетної Радянської Армії. І хоча у інституті була військова
кафедра і діяли відстрочки, нас все таки запросили виконати свій почесний обов’язок, і, із
зброєю в руках, пильно охороняти нашу Батьківщину протягом двох років. Чому це так сталося
міністерство оборони мене не повідомило.Можливо забули, а можливо то була велика військова таємниця.
Так,досить несподівано для себе, я став солдатом.

 [ Читати далі ]

Навіяно
http://blog.i.ua/community/1173/183820/
Прочитав у блозі Anra новий, досить
оригінальний погляд на життя і діяльність
Міледі, героїні роману Дюма  "Три мушкетери"
Вирішив підтримати цю ідею своїм віршем.
Що з цього вийшло - судіть самі.

*
Смерть і нещастя сіє всюди
Тому вона завжди одна.
Хоча і добре в неї серце,
Рука жорстока і брудна.

І все тому, що в її серці
Іще кохання не було
До всіх кохання завітало,
А от до неї не прийшло.

Серденько тужить за коханням
Душа її в пітьмі страждає
Навколо стільки мужніх хлопців
Та в неї лицаря немає.

Чоловіки калейдоскопом,
Пішов один - прийшов наступний.
Один лиш тільки завжди поруч -
Той самий кардинал підступний.

Неначе в шахові фігури
Людськими долями він грає.
Лише байдужість і жорстокість,
І друга жодного не має.

Рукою ніжною Міледі
Свої брудні він робить справи.
Усе лише заради влади,
Усе лише заради слави.

Тож відгукнись, сміливий лицар,
Тебе Міледі так чекає.
І хоч з тобою не знайома,
Та вже давно тебе кохає.

Прийди скоріш, славетний лицар,
І захисти від кардинала.
Тоді відразу зрозумієш,
Що лиш тебе вона кохала.

20 листопада 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Навіяно
http://blog.i.ua/user/646032/184822/





*
Він:

Чому, в кохання пелені,
Не віддаєшся вся мені?
Від тебе одяг весь вже маю.
І зараз ліфчик геть знімаю...

Розлючена Лизелотта:

В поривах пристрастного бою
Не володію вже собою.
І честь і душу - все продам...
От тільки ліфчик не віддам.

Він:

Той ліфчик ти за цінність маєш?
Чи, може, щось за ним ховаєш?
Доляр? Чи Євро навпаки?
Так часто роблять всі жінки.

Розлючена Лизелотта:

Під ним, насправді я ховаю
Лиш те, чого, як раз, не маю.
Тому, що "бюст" мій ще не виріс,
І ліфчик я ношу "на виріст".

21 листопада 2008 р.
09.35
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Знов біда мене спіткала,
Знов кохана десь пропала.
До грудей на мить приникла,
І кудись відразу зникла.

Що ж мені тепер робити,
Як мені без неї жити?
Чи повернешся - не знаю,
Та усе ж надію маю.

Об’явися, моя мила,
Бо чекати вже несила.
Хочеш, дам тобі борщу,
Чи цукеркой пригощу.

Поговорим, про що хочеш,
Про кохання пошепочем.
Завершим розмову лунким,
Ніжним смачним поцілунком.

Про що хочеш поворкуєм,
Усі теми обміркуєм.
Тільки знов не пропадай,
І кохання радість дай.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Коментарі будуть зайвими)))

+ стара але дуже романтична музика)