---

дні полетіли у вирій...

наче сонце на схилах,

наче вітер в вітрилах затих...

---

і посріблений іній 

на закоханих хвилях,

зупинивсь на устах десь твоїх...

---

нащо змріялась, нащо стрілася,

нащо змовкнув навік оберіг...

від оков притаманності,

від коханих жаданостей..,

полум`яний зустрівся поріг...

---

години в хвилини, а дні у секунди,

повз логіку і філософію доторків,

навіщо й чому скрізь без тебе повсюди

вмираю... й з тобою лиш вічно живу...

***

Яке прекрасне, чисте, високе синє небо

І зовсім не важливо: з тобою чи без тебе

І ці пробуджені зі сну,квітуючі дерева

Шепочуть тихо про весну, хоч я іду без тебе

З моїх очей ще сум не зник, знов думаю про тебе

Душа моя твоїй - двійник, напевно, так і треба  - 

Страждати, сердитись, втекти, пробачити нарешті

ВІд тебе зможу я піти, без мене не помреш ти

І знов кохання спалахне - на мить або до смерті

А Сонце! Мерехтить вогнем в небесній круговерті

А мне приснился шум дождя...

Но оказалось дождик был на самом деле.

Затем пригрезились моря...

Морские брызги у тебя на теле...

Потом приснился мне закат...

 Как за руки с тобой держались.

 Мы говорили невпопад...

 Ну и конечно целовались...

Играть- так играть...

Страдать -так страдать... 

Любить- так любить...?!

А иначе -не жить!

А иначе тоска-

гробовая доска...

А иначе осклизлый,

холодный туман!

Это жизнь-

Или вечный обман?!

Тебе пишу, бумага тает,

Душа, как птица улетает

В желаний наших мир инной,

В тот мир придуманный тобой...

Меж строк написаных тебе

Огонь пылает, и во мне

Желанье лишь душы покоя..

Но я сама себе изгоем.

Мой верный друг, но ты и враг,

Соблазна ты исскусный маг.

Как тайна полускрыта тьмой

Зовеш и маниш за собой...

Чернила высохнут. Урок:

Душа как неба лоскуток,

Желаний наших мир закрыт,

Вокруг тоска и серый быт...

                                           (Авт.)

Одвічні мої пастухи – нічні ліхтарі, Знову ми все переплутали знизу і д’горі. Кельнерка ще молода, та і ми не старі, Ще навіть п’ється, як дишеться й очі не хворі. Та близорукий мій бог вже за грань відступив Приступом довгих ночей за граненим й соленим, Й ранки з очима червоними падають з слив, З слів недошіптаних і недописаних тлену. Вічні мої пастухи… з опівнічних отав Стелиться килимом витканим та не дотканим Стежка невидима – тільки б на неї не впав Тілом невинним невидимий місячний камінь…

---

Сказати тобі не виходить нічого

І щось показати - не взмозі ніяк...

Ніяк не спинити кошмарів дороги,

І не розчинити пісок у морях...

---

Крізь вечір дивлюся, як падають зорі,

Як роси спадають на трави з небес,

Проміння останнє, ховається в гори,

Здається в вершинах я бачу Тебе...

---

Вогонь догоряє, скрадаються тіні,

Холоне земля, засинаючи в ніч,

У сни поринаю, у них завжди вільний,

І буду готовий сказати ту річ...

---

---

Широко крила розкинуло небо,

Висоту розітнуло, в проміннях завмерло...

Сонячних...

Моря-океани окутали землю,

В глибині потонуло, назавжди таємно...

Прощення...

---

Любов ожила, тепла шукаючи,

Світло жадібно розсилаючи...

Вірячи...

Все єство огортаючи трепетом,

І в готовності бути велетом...

Мріючи...

---

Не спиняє ніщо непокорених,

Рука об руку прямо під зорями...

Із віків...

Віддається все без останку днів,

Повертається із забутих снів...

...і без слів...

---

---

Дождь смоет с наших лиц

Усталость серых границ...

Ими дышат они...

Ветер очистит наш прах

И там - в небесах

Мы увидим надежду...