*************************************
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя
соталось, соталось
гіркими нитками іронії.

Життя соталось,
соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти
просто схожий на Долю.
 
*************************************

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба
говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж
неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас
люблю!
Але про це не треба говорити.

************************************

(Задовбали мене всі тим Табачником! Кого піарим? Стільки уваги г.. на палочці!
Ось що треба обговорювати! Читайте!)
 
«Вертеп» – поема Григорія Чубая

Nihil semper suo statu manet.
Ніщо не лишається постійним у своєму становищі.
(латинська мудрість)
[ далі ]

11 березня – день смерті видатної української письменниці Галини Гордасевич, 9-та річниця,
 а 31 березня буде ювілейна дата: 75 років від часу народження письменниці.
Прошу вшанувати всіх, хто як зможе і захоче.
Син письменниці Богдан Гордасевич

Твори письменниці можна прочитати з Інтернету за наступною адресою:
http://maysterni.com/user.php?id=609&t=0
http://www.ukrcenter.com/library/display.asp?avt=%C3%EE%F0%E4%E0%F1%E5%E2%E8%F7&an=%C3%E0%EB%E8%ED%E0


Заповіт

Коли помру, - колись таки помру, -
Хоч вірю, що це станеться нескоро, -
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.
На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так - хай оуде нині й присно.
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть,
Нехай то будуть кози або півні.
Вони зчиняти бійки мастнйи,
І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась.»

Подаруй мені сни та слова,
Що би обертом йшла голова,
Що би серце любові жадало
І кохай, бо тих слів нам замало.
                                                                          Татьяна Сохач

Якщо серце Любові жадає...
Та й Свідоміть за ним не встига...
Подарую тобі я Кохання,
Щоб у серці... Весна розцвіла.
Щоб воно пломеніло яскраво,
Народилася легкість в душі...
Подаруй мені Щастя, кохана,
З поцілунком своїм... надішли.
Від того я дарунку розтану,
Буду тебе нестримно любить...
Подаруй мені посмішку... гарну...
Подаруй мені Ніжності ... мить.
                                                               Master

Подарую тобі низку слів...
Як перлини, щоб сяяли в світі.
Щоби люди могли порадіти,
Щоб у Захваті Світ... гомонів.

Подарую тобі низку слів...
Щоб засяяли очі від того...
І Світанок з тобою зрадів,
Проганяючи тугу ...і втому.

Подарую тобі низку слів...
Щоби Серце... жадало... Любові.
І щоб кожен тоді зрозумів...
Для Кохання... на що ми... готові.

Подарую тобі низку снів...
Де назустріч йдемо ми по полю...
В снах нема ні Печалі... ні болю...
В твоїх снах... я тебе вже зігрів.

Подарую тобі низку снів...
Де вже стежкою йдемо ми... поруч...
Бачиш, сонце... скотилось.. за Обрій...
Так швиденько, як котиться обруч.

Подарую тобі низку снів...
Де без Щастя ... немає... Кохання.
Щастя там... - де Любов ти... зустрів.
Щастя там... - де Любов... і кохана!

Подарую тобі низку слів...
..........................................
Подарую тобі низку снів...

Чого я так прагну ?! чого я бажаю?!…

На світі живу я, тай гадки не маю… Чому світить сонце?! чому в тебе очі Як море прозорі, тай сяють неначе Як промені зірки?! Чому твоя посмішка лине до мене… І серце стискається, наче від болю?!… А потім несеться кудись, мов скажене?!… І що буде Завтра?! А що було Вчора давно ми забули… Лиш Попіл вчорашнього б’ється нам в груди… О Люди!

Жорж  Дикий

ПРОРОЧЕ

                       Б.Г.

У спогадах краси нема -
там є прозріння!
Чимало випито вина -
а де везіння?

Моя чи ні у тім вина -
знати не хочу!
Водичка проряд є питна -
чуття злоскочу...

Красою сповнене життя...
А що я бачу?
Хто не цінує почуття -
тим не пробачу!

І може я і не герой,
щоб бити пику!
В душі я лицар і ще той -
як в лева рику!

Сховаю в усмішці оскал
свій кровожерний...
Мені не здобич цей шакал -
я честі ревний!

Хай брешуть лиси на щити
червена граду...
Ми йдемо твердо до мети -
добра і ладу.

"Зорепад, сьогодні, зорепад...
заяснів вночі вишневий сад.
Наче й не дарунок то весни -
квіти запахущі та ясні...
Падають з небес зірки - вогні...
Все здається казкою мені...
хто ж зірки із неба....позривав???
Мабуть Майстер руку тут приклав..."
                                                                    вітка
 
Я для тебе... Сонце засвічу...
І  блакиттю небо все заллю.
А позвеш ... вечерять... при свічах...
То побачу сум в твоїх очах.
Буду довго... довго ...рятувать...
Я від суму... Сум той виганять...
Ніч отак пройде ... а може й дві...
-Чуєшь, вже співають солов"ї ?!
Ми з тобою ... знову молоді...
І забули все, що навкруги.
Поцілунком ...зранку знов прийдеш...
Подаруєш Щастя... не збагнеш...
Сон це був, а може ... наяву.
Ущипніть мене... я мабуть... сплю.
                                                                 Master

Ми час не в змозі зупинити -

Ні ти, ні я, -

Несе в нікуди краплі миті

Днів течія.

Світанням марить обрій долі,

Й душа моя

Десь мерехтить на видноколі.

Спить немовля...

Рожевим яблуневим цвітом

Кохання сни

Укриють почорнілі віти

В вікні весни.

А я прокинусь десь далеко

Серед зими,-

Зігріють крилами лелеки...

Чи ж винні ми,

Що аркушем паперу сірим

В долоні ліг

Наш Всесвіт ?

Душі обгоріли

Й покрили сніг.

Розвіє попіл східний вітер

Й днів течія

Щезає у безмежжі світу...

Лиш ти і я

Згадується в ці дні Шевченкове:

 

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком...

 

Здається, кожен рядок Тарасового послання "І мертвим, і живим..." - звернений до сьогодення. Забули? Перечитайте повністю:

http://www.management.com.ua/vision/vis008.html

Болить... Україна у серці болить...