Казки - вигадка чи правда! Один і той же твір оповідають сотні років, він змінюється, доповнюється, але залишається цікавим і повчальним. З покон віків ми розказуємо своїм дітям казки: народні, літературні, інколи самі вигадуємо, щоб потішити дітей. Наші добрі казки прославляють розум, кмітливість, доброту, працелюбність, мужність, вчать боротися за правду. За допомогою казок виховувалась любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, а врешті - до народу і до Батьківщини в цілому. Нажаль чомусь з часом , особливо зараз, батьки відмовляються розказувати казки: то вони втомлені після роботи, то їм ніколи, а часом і не знають що розказати. а потім дивуємося, що в наших дітях нема поваги до нас, що вони ліниві і багато інших недоліків, а звідки ж їм взятися , коли ніколи їх виховувати. А декілька разів зустрічав людей, які говорили, що казки то дурниці, які не потрібні дітям, потрібно одразу виховувать в них почуття Великого. І цих дітей одразу нагружають з раннього дитинства Шевченком, Українкою, іншими класиками літератури, але вони не знають Ні Котигорошка, ні Кирила Кожумяки. Я думаю, що занадто то не здраво. Якось запитав у племінників, що їм мама розказує, які казки? І дітки з сумом розповіли, що вона тільки й знає, що Колобка да Курочку Рябу. І мені було дуже приємно як вони згадували всі казки, які я їм розповідав, коли ми жили разом.
Сьогодні був на базарі і не втримався купив таки Українські народні казки. Бо з часом і сам починаю забувати. Розказувати зараз поки що нікому. Це раніше за вечір по 5-10 казок з інтонацією, зі зміною голосів.
Розказуйте дітям казки, з них починається їх світосприйняття.