Мало хто знає, що він походить з родини українців з-під Бердичева, що його батьки емігрували у 1917-му до Чикаго, де була сильна українська діаспора.

Пилип Котлер народився 27 травня 1931 року в Чикаго. Там навчався у Чикагському університеті, потім в Масачусетському Технологічному Інституті, а потім – у Північно -Західному Університеті, при якому створив Келогську Школу Бізнесу...

Тепер його ім'я - синонім маркетингу, його нагороди важко перерахувати, його підручники студіюють всі економісти світу...

і це МОЖЕ ЗРОБИТИ КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ ПОСТАВИТЬ ПЕРЕД СОБОЮ ВИСОКУ МЕТУ, навіть на чужині!

Днями його провезли Україною, він дав майстер-класи в Києві та Одесі : "Управління та маркетинг в епоху змін"

Було презентовано нову книгу - «Хаотика: управління та маркетинг в епоху турбулентності»...

Висновки для нас, якими мають бути сучасні бізнес-компанії, щоб їх поважали:

1. Брати до уваги інтереси всіх зацікавлених груп впливу;

2. Заробітні плати керівників компанії мають бути відносно невеликі;

3. Для підходу до вищого керівництва використовується політика рівних можливостей і відкритих дверей;

4. Заробітна плата і премії співпробітників високі, відбувається постійне навчання персоналу, заміна працівників мінімальна;

5. На роботу беруть тих людей, які з ентузіазмом працюють з клієнтами;

6. Робота на партнерських засадах з підрядниками, завдяки якій покращується продуктивність і якість, зменшуються витрати;

7. Віра в корпоративну культуру - найцінніший актив і основну причину конкурентної переваги;

8. Витрати на маркетинг менші, а кількість задоволених клієнтів постійно зростає...

Чи ти працюєш на такому підприємстві чи в такій команді тепер, друже?

                                                        Дуже цікава інфа, знайшов тут: http://politiko.com.ua/blogpost7901

П.С. Хто незнає - Філіп Котлер - сучасний "гуру маркетингу". Саме за його книгами вчаться мільйони маркетологів, менеджерів, піарщиків, політологів і політтехнологів. Більш визначної фігури в цій галузі просто неіснує.

Мабуть, у кожної людини є у світі місця, до яких линеш сердцем все своє життя. Є такі місця і у мене. Поки що я намагаюся бувати там щороку, зарядитися енергією на наступні півроку-рік. Одним з таких місць є моя Мала Батьківщина - невеличке село у Чернігівському Поліссі на кордоні з Білоруссю - Мощенка. Саме тут я народився і провів щасливі перші роки життя. Цього року я їздив туди на травневі свята, зібралися ми там усі - 5 онуків, як колись у далеких 80-х. Щоправда причина була досить сумна - річниця з дня смерті дядька, але за інших обставин зібратися було б практично не можливо. Пом’янули, домовилися про встановлення пам’ятника, допомогли бабусі по господарству. Побачилися з двоюрідними братами та сестрами, поспілкувалися, бо життя трохи розкидало нас по суміжних державах.
Якраз перед нашим приїздом на стовпі між 4-ма жилими дворами на нашій вулиці лелеки почали будувати гніздо. Цікаво було спостерігати за тим, як вони, зносячи по гілячці вже за пару днів заклали міцний фундамент майбутнього гнізда. Дивні вони, на мене з фотоапаратом дивилися з підозрою, значить, не дуже довіряють людям, а вибрали найбільш жилу ділянку на вулиці. Сусід гордий тим, що вони обрали саме його стовп, хоч і сміття вони наносили добренько і всю лавку загадили. Односельці збиткуються, що ще й дитинча йому у дзьобі принесуть, хоча він вже пару років як вдівець і має п’ятеро дорослих дітей та пару онуків, що живуть окремо.
За ці кілька днів часто їздили за село, де колись бігали босоніж, збирали гриби та суниці, пасли корів. Згадували різні епізоди свого дитинства. Можливо хтось буде сперечатися, але я точно впевнений, що ландшафти Полісся є одними з наймальовничіших на Землі. Особливо навесні, коли квітне все живе навколо, рожево-білим маревом розквітають яблуневі сади та жовтіють килими з кульбаби.
Як сказав мій брательник: "Жалко тех людей, что живут здесь постоянно, им некуда приехать и отдохнуть душой". Дійсно, роботи в селі практично немає, поля заростають березами, ферми руйнуються та розбираються на будматеріали, чоловіки спиваються потроху, молодь їде у райцентр, Чернігів, Київ. Шкода, бо село потребує міцних рук, толкових голів, добрих хазяїв. Ходять слухи, що багато земель викупили російські та київські багатії, хочуть будувати ското-ферму та будинок відпочинку в лісі. З одного боку і жалко, що цим може порушитися та тиша і спокій, що зараз панує на тих порослих лісом пагорбах, з іншого, вселяє надію, що при умілому та бережливому природокористуванні у селі відновиться інфраструктура, з’являться робочі місця. Про одне тільки мрію, щоб нові хазяї любили та берегли цей куточок рідної мені землі так, як би це зробив я.

(Пишет Владимир [Закрьітьій Форум г.Алчевска])

 

Илья - ты любишь Алчевск. Это чувствуется...
Киевлянину, но с душой Алчевца - прекраснейший стих от Виктории Ивченко:

Молитва.
Я об одном Всевышнего молю:
храни людей, которых я люблю!
Не обездоль и не состарь их лица!
Пусть я уеду в дальнюю столицу,
забуду зло, запомню доброту,
осуществлю прекрасную мечту,
но ведь никто из них не повторится!
Как возвращу я им добро сторицей?
Храни Господь, людей, которых чту!

Дорогий друже!

Сьогодні твою Батьківщину намагаються продати недобросовісні політики прикриваючись примарними вигодами для простого народу. Задля особистого збагачення та утримання при владі вони віддають наш збройний потенціал, наші стратегічні підприємства, підтримують існування на території України іноземних військових баз та готові перетворитись у маріонетку російських та американських політиків.

Ми вважаємо, що господарями української землі та народного господарства є не продажні олігархи та їх політичний представник Янукович, а саме ми - українці! В знак протесту проти антинародної політики теперішнього режиму та в знак солідарності з усіма небайдужими українцями які відстоюють право на свою людську гідність ми започаткували Інтернет флеш-моб акцію - "Янукович! Я свою Батьківщину не продаю!".

Якщо ви вважаєте себе Людиною, Громадянином, Господарем своєї землі, а не безмовним бидлом, сірим електоратом, жертвою політиків-олігархів, не боїтесь відкрито висловити незгоду із здачею економіки та території України іноземним державам, якщо ви хочете щоб Янукович пішов із посту Президента України, заявіть свй протест поставивши у всіх соціальних мережах де ви зареєстровані (facebook, vkontakte, odnoklassniki, livejournal, youtube, форуми і тд.) в якості портрету до свого профілю (аватару) запропоновану нами картинку, що долучена до цього повідомлення - http://s52.radikal.ru/i136/1005/51/c13b1a365a01.jpg,  а в якості "статусу" - фразу "Янукович! Я свою Батьківщину не продаю!

".

Цю акцію уже підтримали сотні українських патріотів, наша мета - привернути увагу громадськості до загрози втрати своєї Батьківщини.

Час початку акції - 11 травня, термін підтримки картинки та статусу - 1 тиждень.

З усіма питаннями та пропозиціями щодо цієї та наступних акцій в мережі звертайтесь до нас:

Український Віртуальний Опір :

www.uvo.cv.ua

http://www.facebook.com/group.php?gid=389055493851

http://vk.com/club14415018

http://politiko.com.ua/group331

http://community.livejournal.com/bryhada_ua/

http://www.youtube.com/group/WeAreUkrainians

http://blog.i.ua/community/2177/

http://www.ppd.org.ua

Якби ви знали, як сміються зорі,
Як гарно в нас співають солов’ї!
Якби ви чули, як верба говорить
Із вітром, що заплутався в гіллі...

Яке блакитне небо, що привітно
Гукає «Добрий ранок!» нам здаля,
А місто як в промінні сонця квітне!
Це все – мій край! Це все – моя земля!!!

Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.

Анней Луцій Сенека

Дан Берест

Невже нас не турбує майбутнє України!?.. Невже нам байдуже, хто
буде володіти землею наших праотців!?.. Невже нікого не цікавить – чому
поширюється бездуховність і виродження української нації незважаючи на
те, що християнська релігія розгорнула активну діяльність за часи
Незалежності України і досягла небачених успіхів?..
      Будьмо свідомі, що сьогодні на Україні побутує патріотизм вчорашнього дня.
Його сповідують усі громадсько-політичні організації й об'єднання, що
пишно іменуються «патріотичними». Цей учорашній патріотизм
популяризують усі засоби мас-медіа та усі видавництва без виключення, у
тому числі й так звані «патріотичні».
   [ Далі........... ]

Взагалі-то, я - російськомовний. Народився у Луганську, де й прожив перші 23 роки свого життя. До 8-го класу школи я не вивчав української. Ну, мав таке право - не вивчати її як дитина офіцера... Такий був час, така була радянська школа, або, як правильно написати? – може, “совєтська”?. А потім чогось перехотів уходити з уроків, коли решта класу займається... Не тому, що дуже порядний був, а просто... І прапор перший жовто-синій (його тоді жовто-блакитним називали) з’явився у родині. Й напів-заборонені значки з прапорцями, тризубами... Перша сопілка. Уявляю собі сміх тих, хто буде читати цю замітку... Особливо... Хоча, не треба про це...

Сопілка - український народний інструмент, щось на зразок блок-флейти. Вона була у батька, й він наполіг, щоб я навчився грати на ній. Зараз я цим дуже задоволений - дуже своєрідний тембр, нескладна аплікатура - й є можливість додати щось оригінальне - вона дуже цікаво звучить у поєднанні і з гітарою, і з фортепіано...

Але я трохи відволікся. Потім життя мене закинуло до Кіровограда, ну, точніше, не само закинуло, я переїхав. У Кіровограді, повинен сказати – дві мови – російська та суржик. Майже не чути по місту людей, які б розмовляли виключно українською. Ну і я залишився російськомовним – якось не дуже легко перейти на мову спілкування, коли з дитинства говориш російською, і оточує тебе також не українська мова. Але, були причини, й захотілося вести історії хвороби (основний документ, який мені, як лікарю, доводиться вести) українською мовою. Причини ті тут неважливі, головне, що це не була вказівка “згори”, а це було моє бажання. І що цікаво, що на попередньому місці роботи саме це моє бажання викликало масу проблем та зауважень з боку колег. Тобто, коли я писав документацію не державною мовою – це не було проблемою, а коли захотілося вести українською... Виявляється, що це право в Україні ще треба відстояти!

Ось тут я зрозумів, наскільки утискається російська мова в Україні. Уявляю собі, що було б, якби я саме таке рішення прийняв у себе на так званій малій Батьківщині!

Не скажу, що таке рішення було легким само по собі – моєю настільною книгою (окрім суто фахової літератури) став й російсько-український словник + російсько-український словник медичних термінів. Проте згодом заглядати в нього мені було необхідно дедалі рідше.

Але тоді я не витримав випробування людьми. Мати необхідність працювати над собою (щоб грамотно вести документацію) та сперечатися з колегами й співробітниками одночасно – для мене це виявилось занадто. Втім, коли я перейшов на іншу роботу (це не було пов’язано з мовним питанням, на те були зовсім інші причини) –  я із задоволенням помітив, що тут все одно моїм колегам, якою мовою я пишу, головне – ЩО я пишу. Тому зараз пишу я свої документи виключно українською. Не без того, що деколи доводиться відкривати знов таки словничок, але... Зараз відчуваєш якесь особливе задоволення, коли розумієш, що це виходить, і виходить нормально.

Навряд мене зрозуміють ті, для кого українська – рідна. А тим більш не чекаю розуміння від тих, хто плюється при першому ж згадуванні про будь-що українське.

 Що ж стосується коментів... Завчасно перепрошую, але не обіцяю відповідати на всі. Видаляти теж не планую – хай красуються навіть ті, для кого рідна не російська й не українська, а ненормативно-шансонно-олігофренічний діалект. Але моє мовчання далеко не завжди буде означати погодження...

Ось така моя перша україномовна замітка ...

ПРИСЯГА УКРАЇНЦЯ

 

Я, (прізвище, ім’я, по батькові), визнаю, що я є сином святої української землі, духовною частинкою української нації, свідомим громадянином єдиної, соборної, неподільної Української Держави. Розуміючи всю значимість покладених на мене Богом і долею обов’язків, я перед обличчям усіх поколінь українського народу, перед нашою багатовіковою звитяжною історією, перед єдиним Господом нашим Ісусом Христом і перед власною совістю урочисто присягаю:

 

У всі часи пам’ятати, що я – українець, відтак плекати в душі любов до своєї Неньки.

 

Усюди, куди б не закинуло мене життя, ні на хвилю не зрікатися свого коріння, що воно повсякчас лишатиметься в Україні.

 

Поважати нашу солов’їну мову, героїчні сторінки історії України, шанувати єдино Героїв-попередників і не збиватися на згубну життєву стежку.

 

Мати сонячну душу. Присвятити її цілком і повністю Богові, своєму народові.

 

Здобувати знання, використовуючи їх потому на благо Батьківщини й свого народу.

 

Працювати для добробуту не стільки власного, скільки всієї української нації.

 

Плекати міцну родину й виховувати дітей у дусі любові до України, оскільки молодь – то майбутнє нашої Батьківщини.

 

Допоможи ж мені, Господи, не порушити цієї присяги, не збитися на манівці й не втратити усвідомлення себе українцем!

(c) - http://blog.i.ua/community/662/352666

Просто поддерживаю эту присягу, и считаю своей обязанностью опубликовать её и в своём блоге.

Після   19 серпня  - Спаса ,  відлітають у вирій  лелеки ....

Лелека символізує любов до рідної землі, тугу за Батьківщиною...

Лелека в Україні — птах священний, птах-символ...

 

Чуєш, брате мій,

Ці поетичні рядки  знаменитої  пісні-реквієм  належать

українському поету і прозаїку Богдану Лепкому ,який більшу частину свого життя провів на чужині, але  у своїх творах передав  щиру любов до рідної України, українського народу, неповторної краси природи .