Довгоочікувано співпалі вихідні Марійки й Серьожи. Довгоочікувана стадія відносин, коли «вже можна». Довгоочікуваний зручний вечір. Вони усамітнились в її кімнаті, (адже в Серьожи вдома кімната прохідна, оскільки тільки в цій кімнаті йому випало жити в квартирі зі сумісним плануванням), зайнялися сексом. Треба зазначити, надто довго долали сором та ніяковіння одне перед одним, допоки наважились на цей крок.

В самий момент розпалу до кімнати зайшла мама Марійки, почала копирсатися щось шукати в її речах, на балконі… роблячи вигляд, ніби все ок. (А насправді, мабуть, й сама заціпеніла від побаченого, та просто автоматично продовжувала робити заплановане).

-        Бліііін, Марійко! – кричу з цуранням я, коли її розповідь дійшла цього місця – Ну що за казна що! Ну чому в тебе в квартирі ніби й немає твоєї власної кімнати! Що твоя мама взагалі робить у твоїй кімнаті, Марія!

-        Ну як… - намагається пояснити знітившись – за цукриком заходить… за медом теж… та й просто так… Мама самотня людина. Я не можу її відштовхнути… Вона в мене одна, і я в неї також.

-        Саме так ти уявляєш своє майбутнє? Сам на сам з мамою все життя?

Потому вона поділилася проблемами зі своїм мужчиною, коли в нього просто немає бажання. І вона його осуджує? А як на мене, то хтось просто забувся подорослішати на свої тридцять років, і повідомити домашніх про факт своєї дорослості.

Сидимо якось у Марійки, (ще задовго до того випадку с Серьожою). В мене як раз в особистому житті страсті вирують, аж піджилки тремтять. Розповідаю, сиджу з нею у кімнаті:

-        А він такий витягає свій….

До кімнати забігає Марійчина матуся. Я вдавилася. В мене навіть у п’ятках закололо від страху, що літня людина могла почути дещо, чого неможна літнім чути. Мама пробіглась кімнатою, на балкон, якийсь час перебирала Марійчині речі там, потім знайшла щось, і вибігла так само.

-        Ем… - дивлюсь в очікуванні пояснень на Марію. Марійка знизала плечима, встала, і тихесенько, так, аби не було чутно у квартирі,

зачинила двері. Це потім вже я дізналася, що Марійці навіть двері щільно зачиняти забороняється. І це в її то тридцять років!!! Сидить діва-красуня без дітей й без чоловіка, у п’ятирічну маминчину доцю грається!

Звісно ж треба ставити замка на двері. Звісно ж треба замінити двері, аби це було можливим. Звісно ж треба навчитися зачинятися, навчитися зайняти свою територію і поставити перед фактом весь світ свого права на особисте життя, на сім’ю, на відносини з мужчиною, народження дітей… Вона погоджуючись киває, сама все розуміє. Але жаліється « Неможу я. Неможу! Вона ж самітня, старенька… Шкода ж людини!».

Зрештою я зрозуміла, що немає сенсу базікати. Відтоді, якщо ми приміряли нові лахи разом, а мама влітала до кімнати у момент, коли я все зняла, але ще не встигла нічого одягнути, то я просто її ігнорувала й робила своє. Намагаючись всім своїм виглядом дати зрозуміти, що ми, взагалі то, чимсь зайняті. Яким же було моє здивування, коли ця крихітна старенція у ситцевому платті, вовняних біленьких шкарпеточках (дарма, що влітку), повністю сивим яскраво-білим волоссям у хусточці (така собі гарненька старця з минулого століття) присіла на диван, почала роздивлятися і коментувати: «Та не йде тобі! Знімай! Воно тебе обтягнуло як сосиску!».

І вона була права. Плаття, яке я натягнула, було для дванадцятирічної молодшої сестри.

Моя тактика ігнору продовжилась далі.

Томний день літа. Дві подружки зібралися пройтися спекотним днем до магазину й просто прогулятися. Одна красунечка натягує шортики-трусішки, інша критично коротке плаття, адже влітку можна й необхідно прохолоджуватись й загоряти. До того ж, вигляд тіла дозволяє. Щойно вимите волосся в однієї спадає водоспадом до сідниць (на заздрість усім), в другої неприборкані кучерики рівно підстрижені вище плечей, відкриваючі шию. Я навіть причісуватися не захотіла – такі кучері як раз під настрій. Обдидві такі всі із себе. Свіжі, навіть не фарбувалися – й так чудово себе почуваємо. Тільки вийти й порвати усіх зовнішнім виглядом двох красунь.

-        І я з вами – раптом неочікувано й якось так мило заявляє крихітна сива бабця.

-        Ну що тобі в тому магазині треба! – роздратовано запитує її Марія, натякаючи, що «сама все куплю, що тобі треба». Але не так все просто! Бабця правдами й не правдами навела всі аргументи, що їй конче необхідно з нами піти.

-        А … нормально, що ми так… - промямлила розгублено я, показуючи жестом короткі спідницю й шорти. Мені чомусь здалося, що пролунає наказ мами, й нас змусять переодягтись у монашок. Але цього не сталося, слава богу. Тактика «ігнор» була знов увімкнена. Якщо мамі подобається, так нехай наслухається й надивиться. Чому маю себе стримувати? Мені ж давно не 15 і навіть не 20 років!

Ми гордо вимальовували кроки трохи попереду від мами. Вона швиденько перебирала ногами позаду. Якось настирливо.

Я почала розмовляти з подругою так, ніби мами й немає поруч. Сподіваючись, що та почувши кілька міцних слівець сама віддалиться. Але вона наполегливо йшла з нами, якось так єдино, чи що… Я навіть в якийсь момент забула, що вона зі зморшками, сива, що одягнена як старенція минулого століття в забутому селі. Тому, що за атмосферою компанії було саме три дівчини, одна з яких типове скромне «муму», яких повно, і це звично.

Я навіть зловила себе на тому, що як з подружкою раджусь з бабцею чи подобається їй дизайн пакування крема в магазині. А вона зовсім як своя колежанка махнула рукою виразно так, типу «відстій», і сказала «та нє!».

Зрештою такою ось трійкою ми здійснили прогулянку, мікрошопінг, повернулися додому, і навіть дивилися якийсь фільм втрьох сидячи на дівані.

В цей момент до мене почало доходити. Ніяка вона не бабця! Це особливості життя наклали на її обличчя зморшки, а волосся зробили такім білим. Всередині неї заковане звичне дівчисько. Дивовижно.

Здається, я ставила перед собою ціль вчити дорослішати подругу, щоб та побудувала особисте життя, вийшла заміж і народила дітей. Але замість того сама пройнялася якоюсь магічною енергетикою бабці, яка навертає на прихильність й змушує приймати її до себе в компанію.

Останнього разу, коли я була в гостях у Марійки, то застала їх всіх трьох у кімнаті Машки. Кремезний сто кілограмовий боєць Серьожа, Марія, і дрібна бабця втрьох зручно розташувалися на Марійчиному траходромі-дивані й дивилися якийсь фільм по інтернету. Не зважаючи на те, що у мами є свій телевізор, і не зважаючи на те, що вихідні Серьожи і Марійки співпадають тільки раз на два тижні.

Того разу я розізлилася на її маму. А зараз, після того, як подружилися, мені це здається таким зворушливим…

Хоч би в голові цього Серьожи все було так само з розумінням. Сподіваюся він не тому такий поблажливий, що йому вже все байдуже й збирається звалити з життя цієї милої сім’ї…

Цікаво, а на дискотеку до клубу (якщо ще захочемо якось піти) мама теж буде з нами?

Меня до жути удивил сюжет ее рассказа. Получается, что в комнате проходной двор! У Маши как раз налаживается личная жизнь, как раз (наконец-то!) длительные отношения с хорошим и симпатичным парнем. И на тебе! Даже теперь, когда, казалось, все препятствия ее личному счастью устранены, на пути оказались какие-то мелочи (мелочи ли?).

Долгожданные совпавшие выходные Маши и Сережи. Долгожданная стадия отношений, когда «уже можно». Долгожданный удобный вечер. Они уединились в ее комнате, так-как у Сережи дома комната проходная поскольку только эта комната нашлась для него в квартире со смежной планировкой комнат. Занялись сексом. Надо сказать, долго преодолевали стеснение друг перед другом пока решились на этот шаг.

В самый момент разгара в комнату влетела Машина мама, стала что-то рыться и искать в ее вещах, на балконе… делая вид, что все обычно. А на самом деле наверное и сама оцепенела от увиденного и просто автоматически продолжала делать запланированное…

- Блиииин, Маааша! – кричу укоризненно я, когда ее рассказ дошел до этого места – Ну что за бред! Ну почему у тебя в квартире будто нет твоей собственной комнаты! Что твоя мама вообще делает в твоей комнате, Маша!!!

- Ну как… - пытается объяснить стыдливо – за сахарком заходит… за медом тоже… и так просто… Мама одинокий человек. Я не могу ее оттолкнуть… Она у меня одна, и я у нее тоже…

- Именно так ты видишь своё будущее? Один на один с мамой всю жизнь?

Далее она поведала о проблемах с мужчиной, когда у него просто нет желания. И она его осуждает? А по-моему, кто-то просто забыл повзрослеть к своим тридцати годам, и поставить в известность своего взросления домашних.

Сидим как-то у Машки, (задолго до того случая с Сережей). У меня как раз в личной жизни страсти бушуют, аж поджилки дребезжат. Рассказываю сижу с нею в комнате:

 - А он такой вытаскивает свой…

В комнату вбегает Машкина мама. Я подавилась. У меня даже в пятках закололо от страха, что пожилой человек мог услышать нечто, что нельзя им слышать. Мама пробежалась вдоль комнаты на балкон, какое-то время перебирала Машкины вещи там, потом нашла что-то и выбежала так же само.

- Эм… - смотрю в ожидании объяснения на Машку. Машка пожала плечами, встала, и очень тихонько, так чтоб небыло слышно в квартире закрыла дверь. Это потом я узнала, что Машке даже дверь прикрывать плотно запрещается. В ее то тридцать лет!!! Сидит баба-красотка без детей и без мужа, в пятилетнюю маменькину дочь играется!

Конечно же надо ставить замок на дверь. Конечно же надо менять дверь, чтоб это было возможным. Конечно же надо научиться запираться, научиться занять свою территорию и поставить перед фактом весь мир своего права на личную жизнь, на семью, на отношения с мужчиной, рожание детей… Она согласно кивает, сама все понимает. Но жалуется «Немогу я. Немогу! Она ж одна, старенькая… Жалко ж человека!».

Вскоре я поняла что бесполезно болтать. И теперь, если мы меряли новые шмотки вместе, а мама влетала в комнату в момент, когда я все сняла, но еще не успела ничего одеть, то я просто ее игнорировала и делала свое. Пытаясь всем видом дать понять, что мы вообще-то чем-то заняты. Каким же удивлением было, когда эта мелкая старушка в ситцевом платье, шерстяных белых носочках (в летнюю пору), полностью седыми ярко-белыми волосами в косыночке (такая себе милая старушка из прошлого века) присела на диван, начала рассматривать и комментировать: «Та не йде тобі! Знімай! Воно тебе обтягло як сосиску!».

И она была права. Платье которое я натянула предназначалось двенадцатилетней младшей сестре.

Моя тактика игнора продолжилась.

Томный летний день. Две подружки собрались пройтись знойным днем в магазин и просто прогуляться. Одна красотка натягивает шорты-трусишки, другая слишком короткое платье, ведь летом можно и нужно прохлаждаться и загорать, к тому же, ноги позволяют. Только что вымытые волосы у одной свисают водопадом до ягодиц (на зависть всем), у другой беспорядочные большие кудряшки ровно подстриженные выше плеч, открывающие шею. Я даже причесываться не захотела – такие беспорядочные кудри как раз под настроение. Все такие из себя. Свежие, даже не красились – и так отлично чувствуем себя. В самый раз выйти и порвать всех внешним видом двух красавиц.

- І я з вами – как-то вдруг неожиданно и мило так заявляет крохотная седая старушка.

- Что ты там хотела в том магазине !?– раздраженно спрашивает ее Маша, намекая, что «сама куплю тебе все, что нужно». Но не тут то было! Старушка правдами неправдами привела все аргументы, что ей непременно надо с нами пойти.

- А… нормально, что мы так… - промямлила растерянно я показывая жестом короткие юбку и шорты. Мне почему-то подумалось, что мы под приказом мамы сей час должны будем переодеться в монашек. Но этого не случилось, славабогу. Тактика «игнор» была снова активирована. Если маме нравится, так пускай наслушается и насмотрится. Почему буду себя сковывать? Мне ж давно не 15 и даже не 20!

Мы гордо вырисовывали шаги немного впереди от мамы, она семенила позади. Как-то настойчиво.

Я стала разговаривать с подругой так, будто мамы и нет рядом. Надеясь, что та услышав пару крепких словец сама отдалится. Но она настойчиво шла с нами, как-то так едино, что-ли… Что я в какой-то момент даже забыла, что она морщинистая, седая, что одета как старушка прошлого века в глухом селе. Потому, что по атмосфере в компании было именно три девченки, одна из которых типичное скромное «муму», которых полно, которые привычное дело.

Я даже словила себя на том, что как с подружкой советуюсь со старушкой нравится ли ей дизайн упаковки крема в магазине. А она совсем как своя девченка махнула рукой так выразительно, типа «отстой» и сказала «та не!».

В итоге такой вот тройкой мы совершили прогулку, микро шопинг, вернулись домой, и даже смотрели какой-то фильм втроем сидя на диване.

В этот момент до меня начало доходить. Никакая она не старушка! Это особенности жизни наложили на ее лицо морщины, а волосы сделали такими белыми. Но внутри ее закована обычная девченка. Удивительно.

Кажется, я ставила себе задачу учить взрослеть подругу, чтоб та построила личную жизнь, вышла замуж и родила детей. Но вместо этого сама прониклась какой-то магической энергетикой старушки. Которая располагает к себе и заставляет ее принимать как свою.

Впоследний раз, когда я была в гостях у Машки, то застала их всех троих в комнате Машки. Огромный стокилограммовый боец Сережка, Машка и мелкая старушка втроем восседали на Машкином траходроме-диване и смотрели какой-то фильм по интернету. Несмотря на то, что у мамы есть свой телевизор, и не смотря на то, что выходные Сережки и Машки совпадают лишь раз в две недели.

Тогда я разозлилась на ее маму. А сейчас, после того, как подружились, мне это видится таким милым…

Хоть бы в голове этого Сережки все было точно так же понимающе. Надеюсь он не потому такой снисходительный, что ему уже все равно и собирается сваливать из жизни этой милой семьи…

Интересно, а на дискотеку в клуб (если вдруг захотим сходить) мама тоже с нами?

Однажды слепой человек сидел на ступеньках одного здания со шляпой возле его ног и табличкой «Я слепой, пожалуйста помогите !».
Один человек проходил мимо и остановился. Он увидел инвалида, у которого было всего лишь несколько монет в его шляпе. Он бросил ему пару монет и без его разрешения написал новые слова на табличке. Он оставил ее слепому человеку и ушел.
Днем он вернулся и увидел, что шляпа полна монет и денег. Слепой узнал его по шагам и спросил не он ли был тот человек, что переписал табличку. Он также хотел узнать, что именно он написал.
Тот ответил: «Ничего такого, что было бы неправдой. Я просто написал ее немного по-другому». Он улыбнулся и ушел.
Новая надпись на табличке была такая: «Придет весна, а я ее не увижу».

Мораль: учитесь эффективно формулировать предложения!

Бедность и нищета:

и вот такие "нищие"?

Как часто вы подаете милостыню и что на это вас толкает?