мила коліжанка-бабця

Довгоочікувано співпалі вихідні Марійки й Серьожи. Довгоочікувана стадія відносин, коли «вже можна». Довгоочікуваний зручний вечір. Вони усамітнились в її кімнаті, (адже в Серьожи вдома кімната прохідна, оскільки тільки в цій кімнаті йому випало жити в квартирі зі сумісним плануванням), зайнялися сексом. Треба зазначити, надто довго долали сором та ніяковіння одне перед одним, допоки наважились на цей крок.

В самий момент розпалу до кімнати зайшла мама Марійки, почала копирсатися щось шукати в її речах, на балконі… роблячи вигляд, ніби все ок. (А насправді, мабуть, й сама заціпеніла від побаченого, та просто автоматично продовжувала робити заплановане).

-        Бліііін, Марійко! – кричу з цуранням я, коли її розповідь дійшла цього місця – Ну що за казна що! Ну чому в тебе в квартирі ніби й немає твоєї власної кімнати! Що твоя мама взагалі робить у твоїй кімнаті, Марія!

-        Ну як… - намагається пояснити знітившись – за цукриком заходить… за медом теж… та й просто так… Мама самотня людина. Я не можу її відштовхнути… Вона в мене одна, і я в неї також.

-        Саме так ти уявляєш своє майбутнє? Сам на сам з мамою все життя?

Потому вона поділилася проблемами зі своїм мужчиною, коли в нього просто немає бажання. І вона його осуджує? А як на мене, то хтось просто забувся подорослішати на свої тридцять років, і повідомити домашніх про факт своєї дорослості.

Сидимо якось у Марійки, (ще задовго до того випадку с Серьожою). В мене як раз в особистому житті страсті вирують, аж піджилки тремтять. Розповідаю, сиджу з нею у кімнаті:

-        А він такий витягає свій….

До кімнати забігає Марійчина матуся. Я вдавилася. В мене навіть у п’ятках закололо від страху, що літня людина могла почути дещо, чого неможна літнім чути. Мама пробіглась кімнатою, на балкон, якийсь час перебирала Марійчині речі там, потім знайшла щось, і вибігла так само.

-        Ем… - дивлюсь в очікуванні пояснень на Марію. Марійка знизала плечима, встала, і тихесенько, так, аби не було чутно у квартирі,

зачинила двері. Це потім вже я дізналася, що Марійці навіть двері щільно зачиняти забороняється. І це в її то тридцять років!!! Сидить діва-красуня без дітей й без чоловіка, у п’ятирічну маминчину доцю грається!

Звісно ж треба ставити замка на двері. Звісно ж треба замінити двері, аби це було можливим. Звісно ж треба навчитися зачинятися, навчитися зайняти свою територію і поставити перед фактом весь світ свого права на особисте життя, на сім’ю, на відносини з мужчиною, народження дітей… Вона погоджуючись киває, сама все розуміє. Але жаліється « Неможу я. Неможу! Вона ж самітня, старенька… Шкода ж людини!».

Зрештою я зрозуміла, що немає сенсу базікати. Відтоді, якщо ми приміряли нові лахи разом, а мама влітала до кімнати у момент, коли я все зняла, але ще не встигла нічого одягнути, то я просто її ігнорувала й робила своє. Намагаючись всім своїм виглядом дати зрозуміти, що ми, взагалі то, чимсь зайняті. Яким же було моє здивування, коли ця крихітна старенція у ситцевому платті, вовняних біленьких шкарпеточках (дарма, що влітку), повністю сивим яскраво-білим волоссям у хусточці (така собі гарненька старця з минулого століття) присіла на диван, почала роздивлятися і коментувати: «Та не йде тобі! Знімай! Воно тебе обтягнуло як сосиску!».

І вона була права. Плаття, яке я натягнула, було для дванадцятирічної молодшої сестри.

Моя тактика ігнору продовжилась далі.

Томний день літа. Дві подружки зібралися пройтися спекотним днем до магазину й просто прогулятися. Одна красунечка натягує шортики-трусішки, інша критично коротке плаття, адже влітку можна й необхідно прохолоджуватись й загоряти. До того ж, вигляд тіла дозволяє. Щойно вимите волосся в однієї спадає водоспадом до сідниць (на заздрість усім), в другої неприборкані кучерики рівно підстрижені вище плечей, відкриваючі шию. Я навіть причісуватися не захотіла – такі кучері як раз під настрій. Обдидві такі всі із себе. Свіжі, навіть не фарбувалися – й так чудово себе почуваємо. Тільки вийти й порвати усіх зовнішнім виглядом двох красунь.

-        І я з вами – раптом неочікувано й якось так мило заявляє крихітна сива бабця.

-        Ну що тобі в тому магазині треба! – роздратовано запитує її Марія, натякаючи, що «сама все куплю, що тобі треба». Але не так все просто! Бабця правдами й не правдами навела всі аргументи, що їй конче необхідно з нами піти.

-        А … нормально, що ми так… - промямлила розгублено я, показуючи жестом короткі спідницю й шорти. Мені чомусь здалося, що пролунає наказ мами, й нас змусять переодягтись у монашок. Але цього не сталося, слава богу. Тактика «ігнор» була знов увімкнена. Якщо мамі подобається, так нехай наслухається й надивиться. Чому маю себе стримувати? Мені ж давно не 15 і навіть не 20 років!

Ми гордо вимальовували кроки трохи попереду від мами. Вона швиденько перебирала ногами позаду. Якось настирливо.

Я почала розмовляти з подругою так, ніби мами й немає поруч. Сподіваючись, що та почувши кілька міцних слівець сама віддалиться. Але вона наполегливо йшла з нами, якось так єдино, чи що… Я навіть в якийсь момент забула, що вона зі зморшками, сива, що одягнена як старенція минулого століття в забутому селі. Тому, що за атмосферою компанії було саме три дівчини, одна з яких типове скромне «муму», яких повно, і це звично.

Я навіть зловила себе на тому, що як з подружкою раджусь з бабцею чи подобається їй дизайн пакування крема в магазині. А вона зовсім як своя колежанка махнула рукою виразно так, типу «відстій», і сказала «та нє!».

Зрештою такою ось трійкою ми здійснили прогулянку, мікрошопінг, повернулися додому, і навіть дивилися якийсь фільм втрьох сидячи на дівані.

В цей момент до мене почало доходити. Ніяка вона не бабця! Це особливості життя наклали на її обличчя зморшки, а волосся зробили такім білим. Всередині неї заковане звичне дівчисько. Дивовижно.

Здається, я ставила перед собою ціль вчити дорослішати подругу, щоб та побудувала особисте життя, вийшла заміж і народила дітей. Але замість того сама пройнялася якоюсь магічною енергетикою бабці, яка навертає на прихильність й змушує приймати її до себе в компанію.

Останнього разу, коли я була в гостях у Марійки, то застала їх всіх трьох у кімнаті Машки. Кремезний сто кілограмовий боєць Серьожа, Марія, і дрібна бабця втрьох зручно розташувалися на Марійчиному траходромі-дивані й дивилися якийсь фільм по інтернету. Не зважаючи на те, що у мами є свій телевізор, і не зважаючи на те, що вихідні Серьожи і Марійки співпадають тільки раз на два тижні.

Того разу я розізлилася на її маму. А зараз, після того, як подружилися, мені це здається таким зворушливим…

Хоч би в голові цього Серьожи все було так само з розумінням. Сподіваюся він не тому такий поблажливий, що йому вже все байдуже й збирається звалити з життя цієї милої сім’ї…

Цікаво, а на дискотеку до клубу (якщо ще захочемо якось піти) мама теж буде з нами?