http://www.sna.in.ua/news/1-ua/525-2009-11-30-02-14-15.html

Перелам у душі Юрія Щербака стався 2004-го… Жив чоловік собі, жив – класний інженер-будівельник, неодноразовий лідер різних престижних конкурсів, на кшталт «Гвардія бренду», авторитетний спеціаліст і топ-менеджер, керував собі підприємством, робив улюблену роботу, мав кохану родину – і ось почав ставити собі незручні питання: 

- маємо гасло «Відбудуємо Україну!» - а чи усі осягають, який глибокий зміст у цьому? 

- кажемо, що торгівельна марка «БудМайстер» гарантує відбудову України, - а чи всі саме так розуміють зміст нашої гарантії? 

- а чому не всі? а що треба зробити, аби «всіх» - побільшало? 

- а хто ми є? якщо українці – то які вони, ці українці – і якими мають бути, аби відповідати цьому високому імені? 

- і що таке Україна: Богом дана вільним людям вільна земля, а чи простір для полювання зграй антиукраїнських, антидержавних хижаків? 

Почав шукати відповідей, і чим більше знаходив, тим очевиднішими ставали прості істини: хочеш покращити світ – почни із себе; хочеш стати українцем – живи по правді, живи у чистоті, не допускай компромісу, насамперед, із власним сумлінням, а далі – і з цілим світом… 

Друга в Україні компанія з виробництва будівельних матеріалів почала на очах набувати українських форми і змісту… Провідні споживачі продукту ТМ «БудМайстер» - на Донбасі, тож менеджери компанії з продажу питалися, чи розуміють співрозмовники українську мову? Мовляв, бізнес є бізнес, як треба – поступимося, перейдемо на російську… 

Аж жодної потреби! – казали донеччани. Навпаки, чим «україннішим» ставав «БудМайстер», тим більше це подобалося контр-агентам від Криму, Харківщини і Донеччини - до Волині і Галичини… 

З’ясувалося, що українськість компаній «БудМайстер» є ще й напрочуд потужною рекламою! Змінені упаковка, спецодяг, стиль спілкування, навіть самого корпоративного буття поширили про ВАТ «Павлограджилстрой», ТОВ «Фабрика будівельних сумішей» та ТОВ «Фабрика дверей» славу не тільки надійного, але потужного й шляхетного партнера у справах. 

Змінювалися й люди. По підприємствах дедалі впевненіше лунала українська мова, і не кострубата, калькована з московської, «канцелярита», а вишукана, питома, правильна! Оновлювалася і приживалася було вже зовсім затоптана у небуття термінологія, власними силами готувалися посібники з виробничого навчання для робітників: «Основи економіки», «Українське ділове мовлення і термінологія виробництва будівельних матеріалів та будівництва», технологічні регламенти, інструкції, тощо… 

Українськими ставали і будні, коли дрескодом компанії став саме національний стиль, запроваджений і заохочуваний Юрієм Щербаком, і корпоративні та державні свята… 

Люди стали цікавитися історією, шукати правдивих джерел інформації про свій рід та народ, про себе і свою Україну… Люди почали ставати вільними, щирими, чесними… Це важкий душевний труд – і не кожному під силу щомиті «вичавлювати із себе раба»… 

Найменше процеси, що відбувалися на підприємствах «БудМайстер» подобалися наглядовій раді на чолі з Ігорем Слюнковим, сином окупанта і окупантом України; та у складі акціонерів Олександра Бутенка і Олександра Пашковського… Настільки не подобалося, що з е-майл дебатів І. Слюнкова та Юрія Щербака можна написати ще один чотиритомник «Війна за українську мову на «БудМайстрі» - миру не буде!» – і Лев Толстой позаздрить обсягам цих томів! 

Страшенно не хотілося наглядовій раді, аби люди на «БудМайстрі» ставали вільними людьми, які, в решті решт, не дозволять тягти зароблені ними гроші або як позичку «бєз атдачі», або як незаплановані бюджетом компанії «дивіденди»… 

Не дозволяв цього, стоячи на сторожі інтересів розвитку компанії, і Юрій Щербак. Саме його вимога повернути неправедно, незаконно забрані акціонерами кошти підприємствам, що мають вберегти своїх людей і виробництво в умовах економічної кризи, і стала правдивою причиною війни, що триває вже кілька днів. Юрія Щербака, Володимира Піпу знято. Неугодних, здатних організувати щонайменший опір сваволі наглядової ради, звільнено, і силоміць видворено з підприємства. Спроба створити Раду трудового колективу для організації опору, не вдалася. Перелякана більшість принишкла. Блоковані зв’язок, комп’ютерна мережа… 

Все це триває під снодійно-демократичні співи Ігоря Слюнкова перед робітниками про те, що «нікому нічого не буде»… Так воно і є! Скоро зима, а отже, робітників розженуть, в кращому випадку, за свій кошт; в гіршому – просто скоротять. Так що нікому нічого й не буде… 

Що найпікантніше у цій ситуації: Ігор Слюнков – лідер фракції БЮТ у міській раді, більше того, один з провідників ідей Юлії Тимошенко, один з найбільших спекулянтів землею в Західному Донбасі. 

То ж сваволя «гаспадіна Слюнкова» не тільки від того, що він крутий мільйонер, але й від опіки над ним та іншими окупантами України мадам Тимошенко?! Це така нас очікує попереду «щаслива доля», коли українців за українське, за своє, будуть переслідувати різні чужинці з-під «криши женщини з косою»? 

Є і ще одна – дуже цікава версія! Лібералам страшенно не хочеться відходити від влади, а рейтинги, які не є надуто-великі, а все-таки малуваті для повної певності! То ж схоже на те, що біло-сердечні та малиново-біло-голубі регіонали мусять знайти спільну мову, перемогти єдиною шоблою народ, і подерибанити доконечно вже усе – і землю, і люд сердешний, голодом і холодом зморений! 

Леонід РОМАНЮК, 

керівник навчального пункту ВАТ «Павлограджилстрой», 

очевидець і учасник подій.

Дозволив собі самочинно проілюструвати статтю Петра МАСЛЯКА. В усьому іншому  - без змін.

В цей час, коли ми з вами сидимо біля дисплеїв комп’ютерів і длубаємося в Інтернеті, в "братній" Росії тисячі людей з вищою освітою і науковими ступенями, об’єднані в інститути, проблемні лабораторії і тимчасові "творчі" колективи, взявши в долоні голови 24 години на добу думають, яку б це ще біду, нещастя і взагалі будь-яку "каку" можна було б зробити для України і українців.

Для цього з державного бюджету і всіляких фондів виділяються мільярди рублів. І це не пустопорожня балаканина. Як професійний геополітик я знаю про що пишу.
[ Читати далі... ]

Сидела я вчера вечером, смотрела «Свободу» на Ай-си-ти-ви, листала бабушкины дневники и вдруг подумалось: а чем, собственно, знамениты кандидаты в президенты, так называемого «первого» эшелона? Чего они, собственно, ваще поперлись на выборы? И чего у нас такой выбор скудный-то?

В общем, разрозненные мысли собрались в кучку только тогда, когда я попыталась вспомнить, откуда я ваще знаю того или другого кандидата. И чета безрадостно мне стало. Итак, по алфавиту:

Богословская – просто скандальная тетка с косой (одна уже есть, и вторую как-то совсем не хочется). Хотя сама заявляет, что идет на выборы именно чтобы побороться с властной блАндинкой-премьером. Меня терзает вопрос: накуя этот цирк? Чтобы предоставить Севастополю право города с украинским и российским управлением и в тюрьму? Карочь, этот кандидат идет в президенты и не знает даже законов страны, которую хочет возглавить. Абидна, да…

Дальше у нас по списку – Бродский. Жалкое подобие Жириновского, но эпатажен, маладца. Сначала втирается в доверие, потом с упоением поливает грязью бывших соратников. Лично я бы с Мишей не связывалась ни за какие коврижки. «Кинуть» может не красиво, стремительно и в самое вонючее гавнецо. Зарплаты не платит, азартен до чертиков. Недавно поспорил с Коломойским на два млн. «зеленых», что похудеет. И похудел на 27 кг. Денег по пари пока не получил. А вдруг ему с тем же Жириновским на Крым захочется поспорить? Оно нам надо? Вот и я говорю…

 

Продолжение следует…

    Сьогодні знову лунає багато слів про українсько-російське братерство, про нашу слов'янську єдність. Стара московська брехня переповнює газети й телеекрани. Москва вкотре нав'язує українцям міф про своє слов'янське походження.
    Російська імперія завжди була облудною. Вона залишила по собі багато міфів, які змушувала сприймати як нав'язану правду. Однією з побрехеньок є твердження про слов'янське походження Московії та про «три братні слов'янські народи». Я не стану оповідати, навіщо це втовкмачувалось усім у голови. То вельми серйозне питання, і якщо буде можливість, ми до нього ще повернемося.

   Ніхто сьогодні та й сотні років тому не заперечував, що наші, суто українські корені, -слов'янські. Ми мали чудових пращурів, навіть імена тих слов'янських племен, мов джерельний струмок: поляни, древляни, дреговичі, волиня-ни, сіверяни, уличі, тиверці, дуліби та інші. Саме ці племена за століття свого розвитку дали зачаття історичного існування українців-русичів.
   У книзі «Страна Моксель» з цього приводу наведено слова дореволюційного російського академіка О. Шахматова. Такої думки дотримуються і європейські історики. Отож, як бачимо, жодних сумнівів щодо слов'янського походження українського народу не існує.
   А тепер пропоную звернутися до російських джерел, аби відстежити походження так званих «великоросів», або просто московитів.
   За часів жорстокої царської цензури 1912 року в Москві вийшла друком книжка К. Валішевського «Іван Грозний». Ось що в ній писалось на сторінці 109: «Взгляните на москвича XVI века: он кажется с ног до голови одет по-самаркандски. Башлык, азям, армяк, зипун, чебыш, кафтан, очкурь, шлык, башлык, колпак, клобук, тафья, темляк — таковы та-тарские названия различных предметов его одеяния. Если, поссорившись с товарищем, он станет ругаться, в его репертуаре неизменно будет фигурировать дурак, а если придется драться, в дело пойдет кулак. Будучи правителем, он собирает налоги в казну, охраняемую караулом и устраивает по дорогам стан-ции, называемые ямами, которые обслуживаются ям-щиками. Наконец, встав из почтовых саней, он заходит в кабак, заменивший собой древнюю русскую корчму. И все зти слова азиатского про-исхождения. В зтом, без сом-нения, єсть знаменательное указание, хотя и относится оно только к внешней форме. Но гораздо важнее то, что известная примесь монголь-ской крови способствовала такой быстрой и покорной ассимиляции».
   Як бачимо, в XVI столітті московит скидався на татарина. Читач, звичайно, розуміє, що подібна думка на той час у Московії не заперечувалась.
Тож на основі яких племен та народів виникла «Ростово-Суздальська» земля?
Спочатку послухаємо того ж-таки К. Валішевського:
«С зтнографической точки зрения девять десятих стра-ны (Московії. - В. Б.) имели только то русское население, которое оставила здесь прокотившаяся волна недавнего колонизационного движения. Не было необходимости в то время «скресть» русскаго, чтобы найти татарина, и осо-бенно финна. Основой населення (Московії. - В. Б.) везде являлось финское племя».

Отож, іще в XVI столітті Московія майже повністю була фінно-мордовською та татарською країною. Саме ці етноси в подальшому історичному розвитку створили народ «великоросів», або -московитів.
Та щоб читач не мав сумніву, бо йому багато років втовкмачували зовсім іншу думку, звернемось до класиків російської історичної науки.
Ось що писав М. Карамзін ще в 1803 році у своїй «Истории государства рос-сийского» (том І, стор. 45): «... Жили тогда..: Меря вокруг Ростова и на озере Клещине, или Переславском; Мурома на Оке, где сия река впадает в Волгу; Черемиса, Мещера, Мордва - на Юговосток от Мери; Ливь в Ливонии; Чудь в Зстонии и на Восток к Ладожскому озеру; Нарова там, где Нарва; Ямь или Емь -в Финляндии; Весь на Белозере; Пермь в губернии сего имени; Югра, или ньшешние Березовские остяки на Оби и Сосве; Печора на реке Печоре... Можем несом-нительно признать их равно как и Липландцев, Зирян, Остяков обских. Чуваш, Вотяков, народами единопле-менными и назвать вообще Финскими...».
Отож, на всьому просторі майбутньої «Великоросі» у IX—XII ст. проживали виключно мордово-фінські племена, які етнічно походили з одного кореня та розмовляли однією мовою. Звичайно, не слов'янською. І ніякого перетоку слов'янських племен у ті віки на фінно-мордовську землю історія не зафіксувала. Бо подібні розмови — то лише брехливий міф імперської російської науки. Для великого переселення (міграції) потрібні значні історичні причини. А таких IX—XII ст. історія не знає. Між іншим, саме такі думки висловив на початку XX століття О. Шахматов: «С точки зрения истории... мы должны решительно отбросить мысль о том, что Киевская земля была в древности населена не предками современных малороссов (українців. - В. Б.), а предками современных представи-телей иных русских народностей. Искать в X—XI веках возле Днепра великороссов является делом пустым, так как великорусская народность, происхождения иного...».
Аби читач більше впевнився, на базі яких племен виник «великорос», послухаємо ще кілька слушних думок. Вони мають особливо «припасти до душі тим, хто і сьогодні сповідує думку про слов'янське походження «старшого брата». Послухаємо історика XVIII століття: «Меря, сами назьшаются Мори, от русских Мордва... жили в старину прежде нашествия татар (Батия. - В. Б.), где ньше Ростов, Галич, Кострома, и по устье Оки, и за Оку, где ньше Арзамас и Шацк».
«Мещера жили тут, где ньше города Елатма, Кадом, Шацк, Елец, Темников, Ломон, Козлон, Тамбов». «Мурома жили, где ньше Муром и Касимов. Все прев-ратились в русских». («При-мечания на историю Древ-ния и ньшешния России Г. Леклерка, сочиненная генерал-майором Йваном Болтиным». С.-Пб. 1788 г., стор. 4).
Між іншим, хто не вірить сподвижнику Катерини II, може переконатися, що ці ж істини стверджує і Велика Радянська Енциклопедія, третє видання. Зазирніть.
А ось що повідомляє нам «Русский знциклопедичес-кий словарь». (С.-Пб., 1878 г., стор. 386): «Мордва, народ (финского племени... С пере-несением столицы во Владимир (Ростово-Суздальська земля. - В. Б.) началось обру-сение мордвы... Мордва почти слилась с русскими, ходят в русскую церковь... все гово-рят по-русски, и в свой род-ной язык вставляют исковер-каныя русския слова, а места-ми и вовсе его забыли...».
Ось такі племена та народи стали творцями російського етносу. Я хочу зауважити, що при цьому не маю ніякого упередження й зневаги. Бо ж мордово-фінські племена були настільки самобутніми та самодостатніми, що без будь-якої допомоги мали змогу утворити самостійний народ. Великий народ. А каталізатором стали церква та ханська, а потім князівська влади. То вже зовсім інше питання, чому російська історична наука так послідовно та зневажливо відмовляється від свого мордово-фінського коріння, а цупко хапається за міфічно-слов'янське. Треба чітко знати, що слов'янської основи в російському етносі ніколи не було і не могло бути.
А зараз послухаємо, як відбувалось оте, так зване, «зросійщення».
«Оставался открытым
путь на север и северо-восток
за Волгу... Монах- пустинник
и пошел туда смелым развед-
чиком... Многочисленные
лесные монастыри станови
лись здесь опорними пункта
ми... колонизации. Вокруг
монастырей оседало бродячеє
(місцеве. - В. Б.) население...
Ради спасения души монах
бежал из мира в заволжский
лес, а мирянин цеплялся за
него и с его помощью заводил
в этом лесу новый русский
мир. Так создавалась верхне-
волжская Великороссия
дружними усилиями монаха и крестьянина (мордово-фіна — В. Б.)...» (В. Ключевский «Исторические портрети», стор. 73-74).
Саме так, упродовж XIII-XVII століть, за допомогою Московської церкви та Ханської влади, а далі - влади московського князя - відбулося «зросійщення» мордово-фінського етносу. Ми повинні пам'ятати, що золотоордин-ські хани завжди підтримували Російську православну церкву, бо хани для неї були намісниками Бога на землі, і церква щоденно возвеличувала Чингісідів. Вона навіть відлучала від церкви князів і цілі князівства та накладала на них анафему, коли ті виявляли супротив волі хана. Це незаперечні факти.
Насамкінець наведу слова професора В. Ключевського, які підсумують думку щодо мордово-фінського походження «великоросів»: «Так и на этом пространстве, и в вос-точной полосе Европейской России встречаем множество рек, названия которых окан-чиваются на ва: Протва, Москва, Сылва, Косва и т. д.
У одной Камы можно насчитать до 20 притоков, названий, которые имеют такое окончание: Vа - по фински значит вода. Название самой Оки финского происхождения: зто - обру-севшая форма финского joki, что значит река вообще. Даже племенные названия мери и веси не исчезли бесследно в центральной Великороссии: здесь встречается много сел и речек, которые носят их назнания...
На обширном пространстве от Оки до Белого моря мы встречаем тысячи нерусских названий городов, сел, рек и урочищ. Прислуши-ваясь к зтим названиям, легко заметить, что некогда на всем зтом пространстве звучал один язык, которому принадлежали зти названия, и что он родня тем наречиям, на которых говорит туземное население ньшешней Фин-ляндии и финские инородцы среднего Поволжья, мордва, черемисы». (В. Ключевский «Исторические портреты», стор. 41-42).
Ось цими словами ми і закінчимо посилатись на російські джерела. їх можна наводити безліч. Історична земля «великоросів» від Тули, Рязані та Мурома до самого Білого моря, як стверджував готський історик Іордан ще у VI ст., була повністю заселена мордово-фінськими племенами. Вони жили на своїй історичній батьківщині, нікуди не зникали та не переселялися з неї. Як ми вже знаємо від історика XVIII ст. Івана Болтіна, саме мордово-фінські племена жили на тій землі і під час навали хана Батия. Лише на початку XII століття сюди пробився Юрій Долгорукий зі своєю невеликою дружиною. Княжич Юрій - шостий син Володимира Мономаха, не отримавши «стола» в великому Київському князівстві, змушений був, за словами Катерини II, піти на пошуки свого «стола». Та згодом повернувся назад, але залишив по собі у мордово-фін-ській землі близько десятка своїх дітей, бо ж князі у походи не брали своїх жінок (дружин). Отак у середовищі фінського етносу і з'явився «перший великорос Андрій Бого-любський», як писав завідувач кафедри історії Московського університету професор В. Ключевський.
І зрозуміло, що за князем не стався «перетік» київського слов'янського люду в мор-дово-фінське середовище. З історії Великого Київською князівства ми добре-таки знаємо, що коли князь полишав чи то Київ, чи то Галич, чи то Чернігів, то слідом за ним ніколи не відбувався «перетік» місцевого люду. Бо той люд був господарем своєї землі, а князь зайдою. Отака історична правда. А після захоплення Батиєм Ростово-Суздальської землі той, вигаданий Москвою, «перетік» слов'ян, взагалі не міг відбуватися.
Читач може заперечити автору: мовляв, у XV-XVI ст. Московія підкорила та приєднала до себе великі київські твердині - Новгород і Псков. А вони ж були, беззаперечно, слов'янськими.
Та справа в тому, що Московія не приєднала до себе Новгород і Псков із населенням. Ці слова можуть видатися неймовірними, але то правда. Московія впродовж 1471 - 1570 років повністю винищила слов'янський етнос Новгорода і Пскова. Вщент! А коли Івану IV (Лютому) вже нікого було нищити, то він поруйнував у Новгороді всі храми, будівлі та навколишні села. Все спалив...
Але то тема іншої розмови.
Не вірте російській шовіністичній історичній науці ні слова. Бо московський етнос таки ніколи не був слов'янським. Він походження мордово-татарського!

11 ноября возле Министерства охраны окружающей природной среды Украины  (Киев) состоялся флэш-моб «Климатическое Буги», организованный молодежным экологическим движением MyCoolFuture. 

Акция призвана привлечь внимание украинских политических лидеров, общественности, особенно молодежи, и СМИ к проблеме изменения климата – в преддверии важных климатических переговоров, которые состоятся в декабре 2009 года в Копенгагене. Прогрессивно настроенная молодежь Украины настаивает на уменьшении выбросов парниковых газов в атмосферу как можно скорее – любое промедление может привести к углублению изменений климата и отрицательных последствий для мира, в котором будет жить молодое поколение.

На протяжении 15 минут активисты экологических общественных организаций выполняли энергичную климатическую зарядку перед министрами с целью привлечь внимание членов правительства и узнать: как они собираются обеспечить безопасное будущее для молодого поколения Украины? 

Несмотря на «карантин», высокие должностные лица Министерства  охраны окружающей природной среды Украины  вышли пообщаться с представителями молодежи. Активисты климатического движения передали членам правительства и представителям официальной делегации  Конференции ООН фотографии мероприятий акции «350», прошедшей в День климата в Украине, наглядно показывающих обеспокоенность украинцев вопросами изменения климата. Были переданы также и 350 писем-анкет, заполненных участниками Дня климата в Киеве, где люди отмечали те вопросы об изменении климата, которые они хотели бы задать политикам. 

Больше всего опрошенных интересуют причины и последствия изменения климата на планете, что делает правительство страны для предупреждения этих изменений и что для этого может сделать каждый житель страны лично. Собранные материалы от молодежного движения приняли первый заместитель Председателя Национального агентства экологических инвестиций (НАЭИ) Н.М. Сасюк, начальник Отдела связей со СМИ НАЭИ Н.Н. Кораблев и заместитель директора Департамента охраны атмосферного воздуха и мониторинга окружающей среды Н.К. Кудин.

Во время встречи завязалась горячая дискуссия вокруг украинской климатической политики. По словам Николая Сасюка, правительство делает все возможное, чтобы уменьшить отрицательное влияние экономики на окружающую среду. Он назвал несколько программ по энергосбережению и возобновляемой энергетике, инициированных НАЭИ. Но при этом на вопрос журналиста «КлиматИнфо»: почему же все-таки украинские политики предлагают увеличить выбросы парниковых газов на 70% до 2020 года, господин Сасюк ответил, что «иначе мы не сможем обеспечить достаточно высокий уровень жизни в стране»! 

Он также рассказал, что Европа предлагает Украине сократить выбросы на 60%, но, по словам господина Сасюка, на это мы пойти не можем. Были подняты и другие острые вопросы, также оставшиеся без обоснованных ответов. В результате было решено организовать деловую встречу представителей молодежного экологического движения и НАЭИ в ближайшее же время.  

Напомним, что срок действия первого периода Киотского протокола заканчивается в 2012 году. Как правило, ратификация международных соглашений странами мира длится, по крайней мере, три года. Поэтому, чтобы обеспечить беспрерывный путь сокращения выбросов парниковых газов в атмосферу Земли и после 2012 года, новое соглашение нужно разработать уже в 2009 г. Украина же в настоящее время остается одной из наименее энергоэффективных стран в мире. 

В тексте проекта официальной позиции Украины на международные климатические переговоры предлагается взять обязательство относительно такого уровня выбросов парниковых газов, который на период до 2020 года не будет превышать 80% от уровня базового 1990 года. Но, поскольку сегодня выбросы в Украине составляют лишь 45% от уровня 1990 г., объявленное обязательство правительства на международные переговоры фактически будет означать рост выбросов парниковых газов на 70% от сегодняшнего уровня. Все это не может не беспокоить прогрессивно настроенную общественность Украины, которая не может «достучаться» до чиновников иначе, чем танцуя под окнами их теплых кабинетов.

Как вы думаете, сумеет ли Украина вырвать победу и попасть на чемпионат мира?

Мне лично хочется верить, что Украина.. Хотя после прошлого матча большой уверенности нет..

 

Украинская неделя искусств

16-11-2009 - 23-11-2009  В Киеве пройдет Украинская неделя искусств

С 16 по 23 ноября в киевском Центральном доме художника пройдет Международная выставка-конкурс современного искусства "Ukrainian Art Week" (Украинская неделя искусств). В рамках конкурсных программ состоятся многочисленные мастер-классы, лектории, "круглые столы" и презентации.  Конкурсная программа Украинской недели искусств включает: Конкурс живописи (номинации "Реалистическая живопись", "Акварельная живопись", "Авангардная живопись", "Экспериментальная живопись", "Религиозная живопись", "Компьютерная живопись"); Конкурс графики ("Академический рисунок", "Иллюстрации", "Экспериментальная графика", "Компьютерная графика"); Конкурс графического дизайна ("Плакат, "Фирменный стиль", "Сувенирная продукция", "Дизайн упаковки", "Печатная графика", "Реклама"); Конкурс скульптуры ("Круглая скульптура", "Рельефная скульптура", "Бумагопластика"); Конкурс фотографии ("Повседневная жизнь", "Современные проблемы", "Портрет", "Природа", "Путешествия", "Архитектурные формы", "Юмор", "Искусства, развлечения, гламур", "Экспериментальное фото"); Конкурс декоративно-прикладного творчества ("Декоративная роспись ткани (в том числе батик)", "Декоративное панно", "Декоративные росписи и инкрустации", "Куклы и игрушки", "Декоративная скульптура и резьба", "Сувениры и подарки к праздникам", "Украшения", "Мозаики, витражи", "Природные материалы").  Оценивать представленные на конкурс работы будет жюри, в состав которого войдут как представители отечественного арт-рынка, так и специалисты из Европы, Америки и стран азиатского региона.

Присоединиться к событию

Помните фильм «Люди в черном»? Но незачем смотреть фильм. Чтоб увидеть «Людей в черном», надо просто  зайти в осеннее-зимнее время в киевский метрополитен и внимательно посмотреть по сторонам. Все, особенно мужчины, поголовно одеты в черные, серые или темно-коричневые бесформенные куртки. Женщины бывают в белом, но все равно монохромная гамма получается, черно-бело-серое.   

 

Когда метро и так мрачное, и еще все в черном, а половина еще и в масках сейчас из-за гриппа, то картина получается крайне невеселая.  Не потому ли в метро любят на рельсы бросаться? Недавно стали проигрывать классическую музыку людям, чтоб их в метро на суицид не так сильно толкало…    

 

Оказывается, это все не случайно, в этом проявляется влияние Сатурна на Украину и Россию. Если точнее, то на Центрально-Восточную Украину. Может, черное носят из-за того, что боятся запачкатся, но ведь Сатурн – это еще и нищета.

 

Я сама какой-то период жизни, где-то с 20 до 25 лет, ходила только в черном. Видно, Сатурн сильно влиял. В тот момент мне казалось, что черный – это самый красивый цвет, а все остальные нелепы. Странно, неправда ли? Но было такое.

 

Были ссоры с родителями, когда даже на большие семейные праздники – юбилеи, дни рождения, – я одевалась полностью в черное.

- Ты что, на похороны идешь? – каждый раз ядовито спрашивала мама– Одень что-то светлое.

- А вот в некоторых странах черный совсем не цвет траура, а твой любимый белый, - я всегда находила что ответить.И упорно одевалась в черный.

 

Но предел маминому терпению наступил, когда я решила перекрасить волосы из белых в иссиня-черный. Таким образом, образ был завершен. Мне понравилось.   Меня не узнавали студенты моего же университета.

 

Но хуже было, когда меня увидела в таком виде мама. Она сказала, что в таком виде я на ее дочь вообще не похожа, и все, что можно мне посоветовать, это стоять под водой и часами весь этот ужас смывать.   Я конечно это не сделала, волосы смывались сами по себе и постепенно превратились в коричневые, а потом и в рыжие. Правда, психологическая травма у меня осталась, и в черный я больше волосы не красила.  

 

 А потом я как-то черный цвет разлюбила. Видимо, Сатурн ослабил железную хватку. Сейчас иногда одеваю черное, но редко. В принципе, мне до сих пор кажется, что черный – очень стильный цвет, но в том случае, если одежда действительно стильная (маленькое черное платье, которое придумала Коко Шанель, драповое черное длинное пальто, стильные черные брюки). Но если одежда бесформенная, то черный становится просто неоригинальным и мрачным.  

 

Кстати, одна моя знакомая вышла замуж за немца. Так вот, Штефан вообще не носит другие цвета, кроме черного, и не один период жизни, а всю жизнь! Даже носки у него только черные! Во всем остальном он вроде нормальный человек, клиническими психозами не страдает. Правда, квартирка у них тоже веселенькая, заходишь, а сверху игрушка, черный паук. Если его заденешь, он начинает верещать. И все в таком же духе. Вот у кого Сатурн так Сатурн.   

 

 

 

 

 

Почему у нас в Украине нет таких служб помощи животным как в США, где есть специальные машины, люди-полицейские которые этим занимаются, за плохое обращение или содержание животных можно сесть в тюрьму до 3 лет.
Сколько еще мы будем так жить? Когда в Киеве и в Украине вцелом все изменится..