хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «кохання»

Щастя тоді є, коли є Кохання.

Очі твої ... наче прірва... безодня... Я в них дивився учора ... сьогодні. Серце не може моє ... їх забути... В них і чарівність... й жіноча могутність. Я потерпаю мов би від болю, Так не жадав я кохання ніколи, Так не бажав я тепла та любові... Знов потерпаю... бо крига навколо. Маю надію, що крига розтане, Лише до мене приїде кохана. Душу врятує... та серце зігріє... Бо про кохану...  я тільки і мрію. Губи гарячі любов'ю напоять, Очі побачу щасливої долі. Знов у  житті нашім вир забурляє.. Щастя тоді є, коли є Кохання.

романс «Сміються й плачуть солов’ї"

Чари ночі (три голоси)(Сміються, плачуть солов'ї)
Романс

Слова: Олександр ОлесьМузика: В. Безкоровайний
Обробка слів, переклад:Обробка мелодії: Василь Триліс
Виконують:
Рідна пісня
Дмитро Гнатюк
Андрій Селезньов  (альбом "Повертайся до коріння")
Ніна Матвієнко  (альбом "Найкраще")


Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там —
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся,
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! - життя єдина мить,
Для смерті ж - вічність ціла.

Чого ж стоїш без руху ти,
Коли весь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..."

...........................

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде."

***

Мне нужен Ты,
Твоя улыбка,
Твое дыхание на ушко.
Хочу быть я
Твоей любимой,
А не какой-то там подружкой.
Хочу быть я
Твоим Цветочком,
Сиянием твоих счастливых глаз.
Мне нужен ты,
Твоя улыбка. Тебя
Хочу сегодня...Здесь...Сейчас...

Коли шкода

Знаєш, коли шкода. Коли встаєш о четвертій ранку, тому що прокинувся. Ти

знаєш, якщо не зараз то назначений час через дві години, можеш проспати. Ти займаєш себе якимось ділом до тієї години , а точніше, хвилини. Ти робиш , в тебе виходить, захопившись ти не помічаєш , що твій запланований момент втрачено, ти просто,його пропустив . Ті декілька секунд. Їх не повернути.

Шкода...

Я налила собі чаю, стала у  вікна: автобуси різних маршрутів мчали по нічній мокрій дорозі. В них не було тебе. Я знов ,як тоді, прогавила «секунди з тобою». Хоча,хто зна, може й ні. Допиваючи другу чашку чаю, підраховую усі можливі варіанти,подумала, що може й встигла побачити той самий, в якому пронісся ти. Мабуть, ти й не глянув на моє запалене в густій темряві вікно, як знак того,що я з тобою.Так само не озирнувся на нього, як не озираєшся на мене, коли ми розходимось. Все це не є важливим, поки є невідомим. Але надія на те, що я встигла є! Навіть не надія, а видумка.

От я і подумала, що  не дарма у четвертій ,  не дарма у вікна одна.  Я думками про тебе ще жива! Гіркота шкоди змінилась на солодкий присмак надії. Який чудовий в мене вийшов ранок. Який смачний цей зелений чай.

Я така щаслива!


40%, 2 голоси

20%, 1 голос

40%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Дружба между парнем и девушкой (автобиография)

Когда мы познакомились, ты сказал, что не веришь в дружбу между парнем и девушкой...
так на фига ты со мной дружил пол года?
назвал меня лучшим другом... решил, что дружба существует..
потом сказал, что влюбляешься... и горевал, что все таки дружбы не существует..
а это была единственная возможность быть со мной..

Когда мы познакомились, я сказала, что верю в дружбу между парнем и девушкой...
так на фига продружив с тобой пол года, я привязалась к тебе?
ревновала.. брала за руку, гуляла по ночам... и засыпала с телефоном, слушая тебя..
решила, что дружбы не существует... потом боялась, что не смогу быть с тобой...
потом горевала, что ты со мной только дружишь...
и это единственная возможность быть с тобой..

а потом мы оба не верим в дружбу между парнем и девушкой, но при этом очень хотим дружить.....
а потом мы оба понимаем, что не можем дружить..
а потом мы оба понимаем, что не можем встречаться..
а потом мы оба понимаем, что очень разные..

а теперь я тебе не нужна..

33%, 1 голос

67%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Загублені слова



Краплями дощу заплаче небо восени і трави скошені.
Лише мій голос ти почуй, моє запрошення,
Згадай пісні, що я співав, для тебе навесні.

Подих мій відчуй в падінні листя на траву.
У кроках осені жовтогарячі кольори,
То є улюблені твої, серед них знайди слова загублені.

Приспів:
Загублені слова шукаю там, де ще любов жива.
Осіння ворожба, мої думки заплутує журба.
Загублені слова знайде любов твоя.

Знаю, що жива любов як пісня у серцях.
Навік лишаються ті почуття, що в нас були.
Не забуваються, повір, зможемо ми вдвох знайти слова нові.

Приспів (2)

Думки

Олекса Бригас. Думки.
 Віталія Касперовича, підслухані мною,
                  і викладені українською мовою.

Чи може одразу за літом настати весна?
Чи може втішати крізь хмари небесне світило?
А відповідь буде моя: - Безумовно, що так,
Коли повертається з дальніх доріг моя мила. 

Розпустяться квіти, що наче уже й відцвіли
І пташка в саду знову пісню свою заспіває!
... Як довго в розлуці з тобою, кохана, були,
Що серце від розпачу в грудях моїх завмирає. 
Тож хай запанує весна в наших душах обох
І хай розлучає нас доля-спокусниця рідко.
Прямуймо надалі в життя нерозлучно удвох,
Прилинь у обійми мої, моя мила лебідко!
02.09.2006

Мій неповторний твір

Обійми ніжні… Стан гнучкий -

Твій нотний стан напружений, бринить…

На ньому ноти я виписую ретельно,

Акорди, паузи, форшлаги і морденти…

Скрипковий ключ – як заголовок;

Вигнувся, КЛЮЧ ДО МЕЛОДІЇ,
Очікує…Ще мить – звучить!

Мій неповторний твір,

Мій інструмент тендітний…

 

17.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Олекса Бригас. Пролiсок.

З-пiд снiгу пролiсок голiвку показав - Листочки-руки вiн до сонця протягнув, А я повторю те, що сотню раз казав: Що я тебе кохаю, лиш тебе одну.

Нехай розлука мiцно стала помiж нас, Та я зруйную цю невидиму стiну I, нiби пролiсок, пiднiмусь в котрий раз, Бо я тебе кохаю, лиш тебе одну.

Зима лютує, та настане їй кiнець I нiжний пролiсок вiтатиме весну. Нiщо не згасить двох палаючих сердець Допоки я кохаю лиш тебе одну.

05.03.2005

Чоловік та Жінка

***************************

 

Чому?..- не осягнути думкою.

Чому кохає жінку чоловік?

Єдиним поглядом обійнявши, лише у вічі зазирнувши, Він обирає її своїм серцем. НАЗАВЖДИ. Він стає маленьким, наївним хлопчиком, який посміхається, коли вона радіє, стежить за її поглядом, щоб насолоджуватись та купатись в очах КОХАНОЇ. Він ображається, відчуває себе загнаним в глухий кут, не може второпати, чи над ним насміхаються, чи намагаються пошити в дурні… зовсім по-дитячому, адже його обранка раптом чинить щось таке, чого він аж ніяк не розуміє, і її жіночі нелогічні, нерідко підсвідомо-інтуїтивні, і напевне, дещо примхливі вчинки, забаганки, химери суперечать його чоловічій логіці.

 

***************************

 

Чоловік – сівач. Його призначення, його місія - засівати. Він має обробити свою обрану земельку і засіяти, і доглянути її. Себто чоловік створює такі умови, щоб його обраниця, ЖІНКА, родила йому. Вона запорука його доброго врожаю, його надія на продовження СЕБЕ у майбутньому. Отож, чоловік упадає біля неї, пестить тіло пучками, викохує та оберігає, насолоджує її, щоб вона відгукнулась, відчула всю ЛЮБОВ та ТУРБОТУ, віддалась і відкрилась своєю глибиною, насолодила ЙОГО радістю єднання з її найтаємничішою таїною… Так землероб любить, розпушує земельку та розбиває кожну грудку, щоб зерно лягло в ласкавий, добрий, родючий грунт і дало врожай…

А земля буває суха чи глевка, болотяна чи камяниста, піщана чи заросла бурянами… Не кожному доля дає мяку, жирну, родючу та прихильну до сівача земельку, біля якої праця – що відпочинок!

Проте найвище почуття дає чоловікові сили і наснаги, і невтомно він ходить біля жінки, береже, милує, балує, лакомить, і кохає, викохує, кохається в ній…

І сівач упадає, виорює, удобрює, перебирає натруджено грудочки землі… І родиться очікуваний, випещений, найсолодший ПЛІД.

 

14.12.2010

 

 

© Stepans’ka Marina (SMG)