Ти мене до дна всю випив.
Усі кордони зруйнував.
І ніжно в шию цілував.Ти мене до дна всю випив.
Почуттями тут не пахне.
Ми просто дві німі душі.
Слова на потім залиши.Почуттями тут не пахне.
Ти мене до дна всю випив.
Очі заховав сумні.Ти живеш тепер в мені.
Бо ти із мене осінь випив.За обрій сите літо закотилось,
Заплющило повіки, розімліле.
Ніч синьо-зоряна осіння опустилась…
ЖаринкиМріїПристрасті дотліли,
Лелітками у вирій відлетіли…
17.02.2010
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG)
*******
Листопадовий дощ -
Монотонний мінорний мотив.
Мжичить…
Листя дощем опадає…
*******
Коло… Кола на воді,
По калюжах – дощ осінній.
Колисає листопад природу.
*******
Чоло похмуре в листопада,
Мов купа брил –на небі хмари.
Опале листя квапиться у мандри –
Вітрильники осінні відпливають
У вирій до весни - багряні, золоті, розкішні…
написано 18 - 20.11.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710142
Осінь на вікном ридає
Холод, злива, мряка.
Знає добре - не чекає
Тут її подяка.
Знов з'явилася неждано,
Не попереджала.
За вікном дощем холодним
Плакатися стала, -
Що її тут не чекають,
І ніхто не любить...
Слова доброго не скаже
І не приголубить.-
Хто ж тебе таку полюбить
Нудну і сопливу.
Замість сонечка даруєш
Сіру мокру зливу.
Подивись. Нечипурахой
Ти якою стала.
По землі дерев прикраси
Скрізь порозкидала.
Всі пташки помандрували
У далекий вирій.
В теплі норки поховались
Ховрашки і звірі.
Скрізь, куди не доторкнешся,
Лиш моква і холод.
Тим пташкам, що залишились,
Знов несеш ти голод.
На побачення не ходять
Молоді дівчата.
І бринять сльозинкой чистой
Сумні оченята.
Доміношники не мучать
Цапа за столами.
Вдома тупо на канапі
Дивляться реклами.
Всім, куди не повернешся,
Вже давно набридла
Твоя мокра, зла й холодна
Пика остогидла.
Припиняй, кажу, хутчіше
Свою мокру справу.
Бо надовго заробила
Ти недобру славу.
Осінній день 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.
Niech sie wszystko odnowi, odmieni....
O jesieni, jesieni, jesieni .....
Niech sie noca* do glebi przezrocza
nowe gwiazdy urodza* czy stocza* ,
niech sie spelni, co sie nie odstanie,
chocby krzywda, chocby bol bez miary,
nieslychane dla serca ofiary,
gniew czy milosc, zycie czy skonanie,
niech sie tylko cos predko odmieni.
O jesieni!... jesieni! ... jesieni!
Ja chce burzy, zeby we mnie z sila*
znowu serce gorzalo i bilo,
zeby zycie unioslo mnie cala*
i jak trzcine w objeciu lamalo!
Nie trzymajcie, nie wchodzcie mi w droge
juz sie tyle rozpryslo wedzidel ...
Ja chce szczescia i bolu, i skrzydel!
i tak dluzej nie moge, nie moge!
Niech sie wszystko odnowi, odmieni! ...
O jesieni! ... jesieni! ... jesieni.
Сьогодні осінь закохалась 
у небо і цілий день з палкою ганяла хмари, що б ті не закривали неймовірно блакитні очі її коханого. Сьогодні осінь протирала сонечко, що б світло душі небесної гріло наше місто. Сьогодні осінь усміхалась, вона бігала і стрибала, як маленька дитина, ніби вперше, ніби востаннє. Так прекрасно...
Вона холодним вітром блукала по вулицях, розмітаючи бруд, і піднімаючи листя вгору, ніби намагаючись торкнутись неба. В цієї красуні не виходило, та вона не полишала спроб. Вона цілий день співала дзиньканням трамваїв, крильцями горобців, мявкотінням котів, і небо чуло це. Осінь малювала, зриваючи зайве з дерев вона оголяла їхні душі, що б її коханий бачив всю ту красу, що ховається під одягом.
А небо усміхалось у відповідь і пригортало осінь до себе, все намагаючись її спинити. Йому нічого цього не було потрібно, йому не були потрібні докази. Небо просто любило і просто хотіло бути поряд.
Я - листок тополиний осінній,
Скибка сонця на гілці самотня.
Зацілована західним вітром,
Сонця крапля тремтяча, тендітна…
Полетіла, зіщулившись, вниз…
09.11.2009
© Copyright: МаринаСтепанская, 2011Свидетельство о публикации №11111160958
