Тече струмок, несе криштальні води;

Життя спливає у тенетах сну,

Пала вогонь. Задумливо, поволі

Шепоче вітер крізь густу імлу.

            І все той час – ніщо не повернути:

            Ні краплю чистої, прозорої води,

            Ні те життя. І ніколи збагнути

            Свій гіркий погляд, чий-то біль сльози.

І спалах полум’я згасає. Навіває

На темнім фоні очі золоті;

Вони нечутно нас тендітно зігрівають

Такі далекі і такі близькі.

            Струмок тече, і десь під землю тане,

            Вогонь жевріє ледь, і холодом шепить,

            І вітру подиху з імли за мить не стане,

            Тепло холоне. Тиша шелестить.

т.е.с.

У меня в душе ненастье.

Крик над бездной полон боли,

Только тьма – не свет, не счастье :

Я с своей судьбою в ссоре.

   Помню я, заснув однажды

   Жизни путь иного плана

   Начертать смогла, и каждый

   Шаг мой – свет (печаль обмана).

И надежда окрылила :

Может очень попросить бы,

И создать вселенной диво:

Сон на явь оборотить бы.

   Невозможное возможно,

   Жизнь и сон – игра материй;

   Крик над бездной не нарочно

   Явь спугнул – ты в сне потерян.

Да, когда в душе ненастье –

Крик над бездной не поможет.

В жизни горе есть и счастье;

Знай одно – с судьбой не спорят.

Т.Е.С.  28.06.08

… за пол - года до разлуки…

У сні моєму зорі сяють,

Неначе знову нас стрічають.

Розлука лезом серце крає,

А мрії тануть у ночі.

Неначе усмішки світання,

Неначе промені востаннє

Сльозами обіллють кохання,

Змивають слід в моїй душі.

Т.Е.С.  лист.05

Я не поверю в ти’ши звуки,

И в серебристый звон небес;

Я простираю к солнцу руки,

Ловлю невидимый навес.

         И ни одна слезинка света

         Не озарит хрустальный свод,

         И не овеет ласка ветра

         Судьбы неведомый проход.

И, не поверив, жду печали.

Печаль приходит под дождем.

Надежды ждать меня устали;

Не веря, я горю огнем.

Т.Е.С.  14.01.02

Ты сохрани меня Господь,

Своею лаской сберегая

Когда беда стучится вновь,

Когда душа в огне пылает.

            Когда в ночи бредут сквозь мрак

Тревоги, горести, сомненья,

Когда не мил грядущий шаг,

Когда гроза среди веселья.

                        Среди забав и праздных дней

Храни мой дом, мой дар и силу,

Ты засуху дождем полей

В полях, в сердцах, где жизнь застыла.

                                   Когда закат в окне пылает,

Или заря стучится вновь,

Когда души жар замерзает

Ты сохрани меня Господь.

т.е.с. 24.05.08

Ты расскажи мне о любви

Под шепот робкий звездопада,

Про жар, что теплится внутри,

Про сны сквозь дни на дне тумана.

Нечеловеческая власть

Покой в пространстве отбирает

Когда единственная страсть

Весь пыл души в себя вбирает.

         И, не страшась шагов по краю,

         Идешь за ней на край земли;

         Твердят вокруг – не понимаю.

         И не поймут, не знав любви.

т.е.с.

А я не плачу, не кричу,

И не томлюсь в тиши ночами,

Тебя  в пространстве не ищу,

Я солнца луч – ты тень печали.

Я одарю улыбкой свет,

Я подарю его прохожим,

И сном встречаю дня рассвет

Такой, как все и непохожий.

Вода струится звоном вдаль,

Колышет гладь сухие листья,

Ты – лишь мираж; сорвав вуаль

Со взора, жгу немые письма.

т.е.с.

Твоє обличчя тане на стіні

Неначе ніжні зорі на світанні,

І твої очі в серця глибині

Мене зігріють променем кохання.

Минула мить, сповита теплим сяйвом,

Минула мить, і холод на стіні,

Та сміх і сонце знов до тебе зайдуть,

І прийдеш знов до мене уві сні.

І де  б не йшла я, де, які дороги

Мене вели й вестимуть в цім житті

Крізь сміх і сльози, крізь усі тривоги

Скрізь сяють очі - ті, що уві сні.

т.е.с.

Повсякчасно шукаючи відповідь,

Ми блукаєм в тенетах життя.

І уже несила нам вибратись.

І вже мрієм про забуття.

А та відповідь ближча не стала

Від ста тисяч безсоних ночей,

І надія, така занепала,

Не розпалює пломінь очей.

А ми далі все йдем і спіткаємось,

Розбиваюче серце у кров.

А ми далі ідем і ховаємось,

Коли поряд проходить любов.

Йдем, очі вп'яливши в землю, зітхаючи,

Вже забувши, навіщо живем,

Все спочатку щораз починаючи,

Сподіваючись на ліпше ... тихцем.