Сюрприз Эрдогану от американской прессы.

В день когда должна была состоятся встреча президента США  Дональда Трампа и президента Турции Реджеп Эрдогана The Washington Post напечатала статью Гюлена.

Фетхуллах Гюлен, мусульманский учёный, проповедник и защитник прав общественности, в статье с заглавием «Турция, которую я не узнаю», напечатанной в газете « " написал о том, что Турция удаляется от демократии, а для того, чтобы реанимировать демократию турецкий народ нуждается в помощи своих европейских союзников и Америки.

Вот статья Гюлена, ставшая наиболее читаемой в газете "The Washington Post ":

«Турция, которую я не узнаю»

Сегодня в Белом доме встретятся президент Америки, в которой я живу уже почти двадцать лет, и президент моей родины – Турции. У США и Турции есть ряд общих проблем, среди которых можно выделить борьбу и ИГИЛом, вопрос о будущем Сирии, кризис, связанный с потоком беженцев, и т. д.

ЗАПАД ДОЛЖЕН ПОМОЧЬ ТУРЦИИ
Некогда Турция подавала большие надежды как страна, добившаяся значительных успехов на пути становления демократии, сочетаемой с умеренным секуляризмом. Но сегодня страну просто не узнать, ведь она очутилась во владении президента, делающего всё возможное для того, чтобы полностью сконцентрировать власть в своих руках и подчинить себе всех несогласных.

Запад должен помочь Турции вернуться на путь демократии. Сегодняшняя встреча, равно как и съезд членов НАТО, который состоится на будущей неделе, могут послужить хорошей возможностью для этого.

РЕПРЕССИИ ЭРДОГАНА
Эрдоган развернул настоящую репрессивную кампанию против совершенно невиновных людей, ставших свидетелями отвратительной попытки государственного переворота, осуществлённой 15 июля прошлого года. Жертвами его репрессий стали, в частности, курды, алевиты, приверженцы секуляризма, люди, придерживающиеся левых взглядов в политике, журналисты, учёные и последователи мирного движения «Хизмет», к которому я имею непосредственное отношение. Более 300-сот тысяч граждан ощутили на себе действие репрессивной машины президента, поощряющего аресты, увольнения с работы и прочие методы воздействия.
Когда была предпринята попытка переворота, я сразу обозначил свою позицию, осудив её и чётко дав понять, что меня оклеветали. Более того, я заявил, что те, кто принимал в этом участие, предали идеалы моего движения. Несмотря на это, равно как и на отсутствие каких-либо доказательств, Эрдоган обвинил меня в подготовке этого переворота, хотя я нахожусь на расстоянии 5 тыс. миль от Турции.

ЧЁРНЫЕ СПИСКИ
На следующий же день турецкое правительство составило чёрные списки, в которые вошли тысячи последователей движения «Хизмет», обвиняемых в открытии счетов в банках, преподавании в определённых школах, а также подготовке материалов для тех или иных газет. Представители власти вели себя так, будто причастность к этому движению – это преступление, ввиду чего они позволили себе портить людям жизнь. Среди «обвиняемых» были даже те, кого уже нет в живых, а также люди, работающие в европейских представительствах НАТО. Международные обозреватели предоставляли отчёты, в которых речь шла о частых случаях похищения, издевательства над заключёнными и их убийства. Правительство Эрдогана стало следить за невиновными даже за границей. Например, его представители оказывали давление на Малайзию, пытаясь вынудить её экстрадировать троих последователей движения «Хизмет», среди которых был, в частности, директор школы, проработавший в этой стране 15 лет. К сожалению, можно предположить, что в случае их возвращения в Турцию их бы, вероятнее всего, арестовали и подвергли бы пыткам.

СОМНИТЕЛЬНЫЙ РЕФЕРЕНДУМ
В апреле этого года президенту Турции, инициатива которого была одобрена с небольшим перевесом голосов, удалось провести сомнительный референдум, повлёкший за собой введение президентской системы правления, которая позволила ему завладеть всеми тремя ветвями власти. Что уж говорить, если он и так обладал большей частью власти, проводя чистки и прибегая к коррупции. Новый виток авторитаризма в Турции заставляет меня серьёзно волноваться о будущем её народа.

КАК ЭТО БЫЛО
Свой путь к власти Эрдоган и его приверженцы, однако, начинали по-другому. «Партия справедливости и развития» (АКР) пришла к власти в 2002 году, пообеща в проведение демократических реформ, направленных на вступление Турции в ЕС. Стоит отметить, что со временем Эрдоган начал демонстрировать крайнюю нетерпимость к оппозиции, которая только усиливалась. Нынешний президент заручился поддержкой ряда печатных изданий и медиа, воздействовав на них с помощью ревизионных органов. В 2013 году он решительно остановил демонстрации в парке «Гези». Когда в декабре того же года разгорелся крупный коррупционный скандал, направленный против членов правительства, обвиняемых во взяточничестве и стяжательстве, Эрдоган очень скоро отомстил «обидчикам», подвергая представителей Фемиды и медиа гнёту. «Временное» чрезвычайное положение, введённое после 15 июля прошлого года, до сих пор актуально. В отчёте организации, известной под названием Международная амнистия, утверждается, что треть заключённых журналистов мира находится в тюрьмах Турции.

ТЕРРОР ЭРДОГАНА
На сегодняшний день террор, которому Эрдоган подвергает свой народ, перестал быть лишь внутренней проблемой Турции. Гнёт, жертвами которого становятся представители гражданского общества, журналисты, учёные и граждане курдского происхождения, создаёт серьезную угрозу стабильности страны на долгие годы. Сегодня общество чётко разделилось на тех, кому импонирует режим Эрдогана, и тех, кто рьяно выступает против него. Диктаторская политика Турции, отбирающая всякую надежду у курдских граждан, создаёт благодатную почву для радикалов, считающих насилие и террор приемлемыми и законными, а также может привести к полному хаосу в контексте безопасности Среднего Востока.

РЕАНИМАЦИЯ ДЕМОКРАТИИ
Для того, чтобы реанимировать демократию, турецкий народ нуждается в помощи своих европейских союзников и Америки. В 1950 году, задавшись целью вступить в НАТО, Турция в прямом смысле этого слова стала проводить многопартийные выборы. НАТО, в свою очередь, может и имеет полное право требовать от Турции, как от своего участника, соблюдения демократических норм этого союза.

Чтобы остановить процесс демократического регресса, наблюдаемого в современной Турции, следует предпринять два важных шага: во-первых, необходимо создать новую «гражданскую» конституцию при участии представителей всех слоёв общества, которая соответствовала бы международным правовым и гуманитарным нормам и основывалась бы на удачном примере стабильной демократии западного типа; во-вторых, требуется составлять такие учебные программы для подрастающего поколения, которые учили бы молодёжь критично мыслить и не подходить к вопросам демократии и плюрализма однобоко. Каждый представитель молодого поколения должен почувствовать важность баланса между властью и правами индивида, распределения власти, независимого правосудия и свободы слова в прессе, а также осознать всю опасность чрезмерного национализма, политизации религии и обожествления государства или его лидера.

Однако, прежде чем всё это будет претворено в жизнь, турецкий парламент обязан прекратить давление на своё общество и пренебрежение его правами. Ему также следует искупить свою вину перед гражданами, чьи права были ущемлены.

Вероятно, мне так и не посчастливится дожить до того момента, когда Турция станет примером настоящей демократии, но я призываю свою страну бороться с авторитаризмом, иначе потом может быть слишком поздно.

Фетхуллах Гюлен – это мусульманский учёный, проповедник и защитник прав общественности.

https://youtu.be/G-YhLYl2gDs

Українець Агапій Гончаренко і американська Аляска

30 березня минає рівно 150 років, як угода купівлі-продажу Аляски в 1867 році була підписана о 4-й ранку (хоча сам факт передачі датується 18 жовтня того ж року). Подібна поспішність довго не виправдовувала себе й увійшла в історію Штатів як купівля «льодівні Сьюарда», «висмоктаного апельсина» і таке подібне – з певною долею сарказму на адресу тодішнього держсекретаря Вільяма Сьюарда, який виплатив 7,2 мільйона доларів у золотих злитках із казни, спустошеної громадянською війною (1861–1865). Той факт, що корінні меншини закріпилися на Алясці щонайменше 12 тисяч років тому і, по суті, були її господарями, «Вoston men» зігнорував. Мине зо три десятки років, доки якийсь щасливчик із звіроловів випадково, бродом через струмок, натрапить на самородок золота. Це збудить вірус нової «золотої лихоманки». Квиток від Сіетла до Клондайку буде коштувати 1000 доларів, але тільки якась жменя з тих відчайдухів (4%) розбагатіє на золоті. На кінець століття населення Аляски подвоїться, «льодівня» поступово набуде статусу скарбниці… Хто сьогодні цього не знає! Та ім’я українця Агапія Гончаренка (Андрія Гумницького), прямо причетного до освоєння Аляски, багато хто, либонь, чує вперше…



Агапій Гончаренко

Я відкрила для себе це ім’я в травні 1999-го. У Сан-Франциско (штат Каліфорнія) збиралися освячувати його маєток, і громада українського православного храму святого Михайла щиро відгукнулася на цю подію. Адже 30 років тамтешні росіяни та українці доводили один одному, кому належить Агапій Гончаренко, і тепер, коли спір вирішився на користь останніх, 16-гектарний шмат землі, що належав Гончаренкам (це неподалік від Окленда й Гейворда, округ Аламеда), отримав статус державного заповідника. День тоді випав погожий, панахида біля могили отця Агапія жебоніла ручаєм народної пам’яті, а вкрите мохом grotto (видовбана в скелі печера, де він молився) безмовно сповіщало про дні минущі… Що й справді було неминущим, так це факт, що ім’я Агапія Гончаренка стоїть першим у списку освічених, свідомих місії просвітителя українців-іммігрантів. Та й священиком він був дивним: під рясою, втіленням покори, носив непокору.

Андрій Гумницький (1832–1916) був із давнього козацького роду Богунів, його сім’я мала витоки із сіл Кривин (Криве) та Кам’янка Сквирського повіту Київської губернії (нині Попільнянського району на Житомирщині). Після Київської духовної семінарії (1853) Андрій, ставши Агапієм, йде послушником до Києво-Печерської лаври, пробує себе в канцелярській роботі при митрополиті Філареті. Набачившись усього, він навіки розчаровується в напускних святощах братів по вірі. Згодом, на службі ієродияконом при церкві російського посольства в Греції, це розчарування він виливатиме у статтях до часопису «Колокол» О. Герцена в Лондоні, вимагаючи волі бодай для монастирських кріпаків. Царська охранка та шпигунська братія полюватимуть на нього, та так і не вполюють. Гумницький найкращі свої роки проведе по чужих світах, від 1861-го ховаючись під прізвищем Гончаренко.

Під кінець 1864 року він, шукаючи волі, переїжджає до США, намагається влитися до православної спільноти. В домі італійця Генрі Чітті у Філадельфії (штат Пенсильванія), до якого мав при собі лист-рекомендацію з Лондона, знайде собі притулок. І все ж його й тут вистежують, намагаються дискредитувати. Та ні ряси не скидає отець Агапій, ні віри не зрікається. Вінчає молодят, хрестить дітей, відправляє покійників, освячує церкви… У Нью-Орлеані (штат Луїзіана) його поява помітно сприяє ідеї забудови храму Пресвятої Трійці, що є найпершим осередком грецького православ’я в обох Америках. Поміж тим, як не грецьку мову десь викладатиме, так готуватиме при American Bible Society арабський текст Біблії та слов’янський варіант Нового Завіту для Slavic Publishing House. Не дивно, що саме на ньому уряд США зупиняє вибір, дійшовши висновку, що населенню щойно придбаної дикої Аляски украй потрібне цивілізоване друковане слово. У отця Агапія своє ж на умі: з Каліфорнії буде легше тримати зв’язок із Сибіром, де томляться в засланні кращі уми Росії, і серед них – виплекані в лоні України…

На той час (осінь 1867) вже одружившись з Альбіною Чітті, Агапій Гончаренко, гнаний рідною церквою, їде на протилежний берег Штатів. Там на той час хрестили дітей попи, час від часу прибуваючі пароплавом із Росії. Ним, істинним служителем Христа, гордували. Вже в листопаді Гончаренко засновує в Сан-Франциско друкарню. Звідси розсилаються по всій Америці перші новинні циркуляри російською мовою. Тут же, на Клей стріт, 411, штампувалися й шрифти в ливарні Wm. Faulkner & Son. А з весни налагоджується і випуск англо-російськомовної газети Alaska Herald («Вісник Аляски»). Друкувалась вона двічі на місяць, на восьми сторінках, вже через рік наклад її становитиме 1500 примірників (рідкісна інформація про це знайшлася у праці Губерта Банкрофта «Історія Аляски: 1730-1885»). З часом газета стане виходити з додатком «Свобода», в ній з’являться публікації українською мовою. Але Тараса Шевченка тут друкують англійською. І щоразу добра пака свіжого друку таємно відправляється до Сибіру, де монарша воля, прихована за Валуєвським циркуляром (та пізніше Емським указом), душила вільне слово.



З першого ж номера (1 березня, 1868) «Вісник Аляски» видруковує уривки перекладеної на російську Конституції США – з напуттям видавця Агапія Гончаренка: «Я нахожу священнымъ начать мой Журналъ, переводом на родной языкъ Благодатныхъ Установленій сей страны». Увазі читачів пропонується «Декларація незалежності». З номера в номер перебігає прагнення складача, друкаря, журналіста й перекладача в одній особі – Агапія Гончаренка – донести малоосвіченим аляскинцям, які ще й опинились у складній ситуації, правдиву «букву закону», порядок оподаткування, традиції і звичаї багатоликої американської культури. Не диктатура пролетаріату пропагується, а свободи, гарантовані конституцією. Ось так віками вистраждана мрія українського народу, висловлена нашим національним поетом-мислителем Тарасом Шевченком – «Коли ми діждемось Вашингтона з новим і праведним законом?..» – почала втілюватися стараннями ще одного українця – Агапія Гончаренка. Адже з-під п’яти Росії Аляска вийшла соціально-пригніченою, меншини потерпали від визиску, малоосвіченості, хвороб, алкоголізму й побутової жорстокості (навіть якщо, стараннями вірного служителя православ’я Інокентія Веньямінова, справу й було частково поліпшено). Із прибуттям на територію американських солдатів, непорозуміння на мовному підґрунті стало попахувати злочинністю. Отець Агапій рішуче протестує проти цього. Під його пером набуває гостроти тема розумного використання екосистеми континенту Аляски та прилягаючих до неї островів. Для вояків американської армії, підприємців, мандрівників та вчителів він пропонує словник-розмовник для англомовних («Русско-Англійскіе разговоры»,1868), а також буквар для меншин Аляски («Первоначальное руководство для ізученія англійского языка», 1871). Разом з членами так званого Клубу декабристів збирає книжки для Сітки та інших поселень Аляски.

З часом об’єктом його критики стануть зловживання американського чиновництва та компаній зразка Alaska Commercial, що, врешті-решт, приведе до припинення державного фінансування «Вісника Аляски». А з переміщенням кафедри єпархії Російської православної церкви з Сітки до Сан-Франсиско в 1872 році кампанія цькування отця Агапія і зовсім змусить його відмовитися від випуску часопису. Гончаренки спродують газету й купують в межигір’ї, поза затокою Сан-Франциско, затишний «хутірець», назвавши його «Україна». Порядкуючи на фермі, о. Агапій продовжує працювати над рукописами, хрестити й вінчати у своїй печері, ділиться своїм із дружиною досвідом фермерів з читачами часопису California Horticulturist and Floral Magazine. Налагодивши зв’язки з часописом «Народ» в Галичині (зокрема, з Михайлом Павликом, Іваном Франком і завдяки ним – із Михайлом Драгомановим), він публікує в ньому свою працю «Країна козаків у Північній Америці, або Алясці» (1894), яка зосереджена на історичному переміщенні українського козацтва та його розчиненні серед корінного населення Аляски, зокрема алеутів (ця тема й досі є предметом суперечки істориків). А вслід за нею публікує там же і свої мемуари «Споминки».

Багатьох галичан сколихнула тоді ідея єднання з нащадками козаків на американському континенті, що зазвучала з-під пера Агапія Гончаренка, і вони починають всіма можливими шляхами проникати в Канаду та Америку. Певний час прибульці гуртуються в Гончаренків, і хоча ідея «української колонії» отця Агапія так і зачахла, все ж, як вважає канадський дослідник української еміграції Ярс Балан, саме Гончаренко-Гумницький стоїть у витоків імміграції українців до Канади та Америки з кінця ХІХ століття.

Що ж до нащадків тлинкітів, алеутів, креолів (народжених від шлюбу батька-росіянина/українця та індіанки-матері) й інших корінних меншин, яким наш земляк намагався відкрити очі на «нові і праведні закони» нового хазяїна, США, то вони тільки в 1971 році (Аляска стане штатом в 1959 році) добилися-таки від уряду компенсації за відібрані землі. Згідно з актом Alaska Native Claims Settlement, корінним аляскинцям було виплачено майже мільярд доларів компенсації та повернуто 40 мільйонів акрів території.

Важкою, як ми знаємо, була шапка російського Мономаха… Але у «Вашингтона» вона виявилася стократ важчою, оскільки довелося купувати Аляску вдруге, та ще й вивернувши, як мовиться, всі кишені.

Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США

https://www.radiosvoboda.org/a/28396262.html

            В лютому 2014 р. в США посеред пустелі Мохаве було відкрито найбільшу на цей час геліотермальну електростанцію в світі, яка здатна виробляти 392 МВт енергії (для порівняння, потужність Калуської ТЕЦ - 200 МВт, а Дніпрогесу - 1500 МВт). Цього достатньо, щоб безперебійно забезпечувати електрикою в середньому за рік 140 000 домогосподарств. Навіть вночі.

        Ivanpah Solar Power Facility, що розташована за 3 години їзди на схід від Лос-Анджелесу, - лише один з етапів потужної програми змін енергетики Каліфорнії. Влада штату вирішила, що вже за 5 років 33 % всієї енергії в регіоні буде отримуватись завдяки сонцю та вітру - найчистішим щодо екології джерелам енергії. Будівництво Айванпа коштувало $ 2,2 млрд і тривало більше трьох років.

             Особливість подібних СЕС в тому, що вони використовують не фотоелектричні сонячні панелі, до яких ми звикли, а звичайні дзеркала. Кожне дзеркало розміром з гаражні ворота, і всього таких дзеркал на Айванпа 173500. Станом на 2014-15 роки тільки найбільших (> 100 МВт) станцій такого типу нараховується понад десяток, переважна більшість з яких працюють в США. Але на більшості з таких СЕС використовуються конструкції з параболоциліндричними дзеркалами, і тільки в двох американських СЕС - плоскі дзеркала і вежі: Ivanpah та Crescent Dunes в тій же Неваді.

           Завдяки централізованому комп’ютерному управлінню дзеркала спрямовують сонячне світло на кожну з трьох веж, що розташовані посередині станції, і таким чином вловлюється кожен сонячний промінь протягом світлового дня. На вершинах веж знаходяться котли з водою, яка нагрівається тепловою енергією, сконцентрованою дзеркалами, і виробляє електрику. Чим вища вежа, тим більше дзеркал можна розмістити навколо неї.

           Висота кожної з веж на Айванпа по 148 метрів. У найбільшу спеку котел може нагріватись до 700 °С. Завдяки значній кількості перегрітої водяної пари, електрика може вироблятися до 15 годин після заходу сонця, що робить електростанцію практично цілодобовою.

              Такою Айванпа була до 19 травня 2016 року, коли ця величезна сонячна електростанція загорілася. Причому, як вияснилося в ході "розбору польотів", це була найменша з її проблем.

             На думку Пожежного департаменту пожежа стала результатом зміщених дзеркал, що зосередили свої промені не на ту частину вежі. Девід Нокс, представник компанії NRG Energy, що експлуатує Айванпа, тоді казав, що поки зарано говорити про причину пожежі. "Зараз ми оцінюємо збиток і розробляємо план ремонту", - повідомляв Нокс. Але 25 травня і він підтвердив, що пожежа справді була викликана дзеркалами, які належним чином не відслідковують хід сонця. За його оцінками на ремонт станції до вводу в експлуатацію необхідно було три тижні.

            Айванпа це найбільша геліотермальна електростанція в світі, що переливається морем дзеркал, концентруючи сонячне світло на три вежі. Але, як кажуть критики, вже на день пуску СЕС в 2014 році технологія в Айванпа була застаріла і занадто вибаглива в обслуговуванні.

            Остання проблема - пожежа в одній з трьох веж заводу в четвер, яка призвела до загоряння і оплавлення металевих труб. Оскільки станція стикнулася з інженерними прорахунками, то їй з самого початку довелося боротися, щоб виконати свій контракт на поставку електроенергії. Її довелося б закрити, якби Каліфорнійська комісія по комунальним підприємствам не пішла на поступки в березні 2016 р. "В Айванпа була така метушня!", - говорить Адам Шульц, менеджер програми UC Davis енергетичного інституту і колишній аналітик CPUC, - "І якщо це призводить до відключення (мається на увазі через останню пожежу), це буде добивати їх і далі". Крім суто технічних проблем станція мала головний біль з громадською думкою (PR) у вигляді звітів про обгорілих птахів і засліплених дзеркалами пілотів літаків.

            Однак найбільша проблема Айванпа це скрутний економічний стан. Коли станція була запроектована (2007 р.), в розрахунках окупності була взята вартість електроенергії приблизно така ж, як від фотоелектричних сонячних панелей на той час. З тих пір вартість електроенергії від геліопанелей впала до 6 центів за кВт*год (порівняйте з розрахунковою для геліотермальної електростанції 15 ... 20 центів), оскільки за цей час подешевшали матеріали для панелей. "Для геліотермальної сонячної електростанції цього не сталося, оскільки це в основному проект зі сталі і скла", - говорить Шульц.

            Фотоелектричні системи також мають перевагу у легкому позиціонуванні вгору або вниз. Не важливо, чи це буде одна панель на Вашому даху, чи 100 панелей, припустимо, в аеропорту, але електрика може бути використана там, де і вироблена - локально. Але для геліотермальних сонячних електростанцій, вам потрібен величезний шмат пустельної землі, віддалений від споживачів. Айванпа має 173500 збірок дзеркал розміром з гаражні ворота, розставлених на 3500 акрах. Кожне дзеркало має керований комп'ютером електропривід, який відстежує хід сонця.

             Всі ці рухомі частини роблять Айванпа складнішою в обслуговуванні, ніж статичні системи панелей сонячних батарей. Отже, є 173500 збірок рухомих дзеркал, а також вежі, де концентроване сонячне світло перегріває водяну пару для виробництва електроенергії, кожна система багатокомпонентна і зі своїми складними системами керування. "Та одні тільки розміри таких електростанцій дозволяють легко лишити поза увагою якусь маленьку несправність", - говорить Тайлер Огден, аналітик Lux Research.

             Теоретично, перевагою геліотермальних станцій є їхня здатність за рахунок інерційності теплових процесів згладжувати виробництво енергії. Панелі сонячних батарей виробляють енергію, коли світить сонце, в інший час вони є не більше ніж прикрасою даху. Айванпа потребує деякого часу "розкачки" в ранкові години, щоб досягти належної температури води для виходу в штатний режим генерування, зате вежі можуть продовжувати виробляти електрику у вечірні години, коли споживання електроенергії, перейшовши через пік, поступово знижується. На подібних СЕС в інших місцях, таких як Crescent Dunes Solar Energy в Неваді, є дзеркала, які концентрують енергію на ємності, в яких замість води використовується розплавлена сіль, що може зберігати теплову енергію набагато довше.

             У США в цей час фотоелектрична енергія перемагає. Вже ніхто не сподівається на будівництво тут геліотермальних електростанцій. Хоча величезна геліотермальна СЕС, де використана вигнута конфігурація дзеркал, будується в Марокко, як і менш потужні аналогічні установки - в США, правда, для вироблення тільки тепла, а не електрики. Нокс каже, що такі дзеркала можуть використовуватися і на геліотермальних електростанціях з урахуванням уроків, вивчених в Айванпа, що накреслять шлях вперед. Тільки якщо ці уроки не є застереженням покінчити з цим.

             Тим не менш, повідомлень про остаточне закриття станції, собівартість енергії з якої нібито в 2...3 рази перевищує ринкову її ціну, не було. Станцію слід вважати діючою? Красномовно...

В Нью-Йорке 80 миллиардеров попросили повысить налоги для «сверхбогатых»

21.03.2017 22:45Комментарии

Сорос и Рокфеллер попросили увеличить им налоговые ставки

Восемьдесят самых богатых жителей Нью-Йорка, включая Джорджа Сороса, Стивена Рокфеллера и Эбигэйл Дисней, подписали обращение к законодательному собранию штата и губернатору Эндрю Куомо, попросив увеличить налоговые ставки для «сверхбогатых» граждан, пишет «Голос Америки».

Авторы письма считают, что именно они должны «платить больше», поддерживая муниципальные школы, оплачивая нужды бездомных и неимущих жителей штата, а также ремонт дорог и мостов.

«Пришло время инвестировать в долгосрочную экономическую привлекательность Нью-Йорка. Мы должны вложить дополнительные средства в достойное государственное образование, начиная с детского сада, инвестировать в мосты, тоннели, водопроводы, общественные здания и дороги, от которых зависим все мы», — говорится в обращении миллиардеров.

Сейчас налоговые ставки для жителей Нью-Йорка являются одними из самых высоких в США, нередко превышая 40% дохода. При этом большинство «сверхбогатых» получают основные дивиденды в качестве дохода от операций с ценными бумагами и инвестиций, платя по ставке 26% и менее процентов в год.

Напомним, 21 марта стало известно, что шестерых украинцев отнесли к числу самых богатых людей мира.

Источник: Ракурс

Живём на американщи­не в городке среднего размера. Арендуем квартиру в двойном триплексе - трехэтажно­м здании разделённо­м на две части, и в каждой части - по три квартиры (по одной на каждом этаже). В четырёх из этих квартир живут турецкие семьи, религиозны­е мусульмане­, у которых жёны ходят в хиджабах. Всё вроде нормально,­ хелло-хелло, отношения с ними хорошие и не надо было бы эту историю писАть, но недавно вот что произошло.

Купили мы батут на 14 футов в диаметре, поставили на бэкярде и сказали всем, что все их дети могут там прыгать сколько хотят. Дети есть дети во всех культурах и народностя­х и все любят играться, прыгать и бегать, поэтому было бы кощунством­ запретить им прыгать на нашем батуте. Ну, они, конечно, повалили туда гурьбой, целый день там то прыгают, то играются, то бегают - шумно, но весело, да и нашим детям лучше, ибо играть стало интересней­, поскольку детей больше.

Но вместе с этим появилась одна проблема: все эти соседские дети сорят. Оставляют бэкярд засранным фантиками от конфет, пустыми бутылками из-под воды, попкорном и т.д. Моей жене срач ой как не нравится. В первый день она убрала мусор сама. Во второй день попросила детей собирать мусор за собой, но это не сработало,­ так что она с нашими детьми опять убрала мусор. В третий день попросила мам этих детей чтобы они как-нибудь заставили детей убирать мусор, но это тоже не сработало,­ поскольку каждая мама уверена что сорят-тоне её дети, а другие. Короче, говорить не с кем.

Ну, жена моя не нанималась­ убирать мусор за соседскими­ детьми, но и батут убирать оттуда мы не намерены, так как это хорошее физическое­ развитие для наших детей, так что она, свободно-мыслящая натура, нашла одно очень оригинальн­ое решение. Однажды она дождалась пока все турки-мужики приехали со своих работ домой и поужинали,­ потом наложила лёгкий макияж, оделась в блестящие лосины, в облегающую­ маечку на голую сисю, обула туфли на невысоком каблуке, и с мешочком вышла собирать мусор. Она у меня занимается­ спортом и фигурка у неё цимес ещё тот, поэтому получилось­ ну очень эффектно.

Собирая мусор, она здоровалас­ь с соседями которые выглядывал­и на балкон и бОльшее время стояла попкой вверх в очень заманчивой­ позе - ибо мусор на земле валялся, надо нагибаться­! Почему-то турки в тот день задержалис­ь на балконах дольше обычного и очень внимательн­о наблюдали как мусор медленно, но уверенно исчезает в мешочек. Видимо, их этот процесс заворожил (три раза "ха-ха"). Но самое главное - турчанки поняли намёк, что мусор будет собираться­ вот в такой рабочей форме каждый день и теперь, ежевечерно­, после того как их дети уходят домой, мамы шуруют на бэкярде как пчёлки. Собирают мусор, подметают батут, так что мусора больше у нас нетути.

Ну и от всего этого интересный­ побочный эффект получился:­ турки меня ну ТАК зауважали!­

(из интернета)

           У США оголосили про кінець епохи зростаючого попиту на нафту. Триваюча понад століття епоха хронічного зростання попиту на нафту в США підійшла до кінця - споживання нафти американськими нафтопереробними заводами (НПЗ) досягло піку, а з 2018-го року почне знижуватися. Такий прогноз міститься в щомісячній доповіді Міненерго США по ринку енергоносіїв, інформує еizvestia.com
           За підсумками 2016 року переробні заводи закуповували в середньому 16,21 млн барелів сирої нафти в день. Незважаючи на зростання економіки і споживчих витрат, попит не змінився в порівнянні з попереднім роком. Не буде статистично значущого росту і в 2017 р., прогнозує Міненерго: НПЗ закуплять 16,22 млн барелів на день, а в з 2018 року почнуть скорочувати попит - до 16,19 млн барелів на день.
           За півроку офіційний прогноз споживання нафти впав на 210 тисяч барелів на добу. Прогноз з видобутку за той же період виріс майже на 1 млн барелів на добу.
           В результаті нового сланцевого буму США зможуть скоротити закупівлі нафти на світовому ринку майже на 1 млн барелів на день - до 6,4 млн барелів на добу в 2018 році.
           США це "перша ластівка" в світовій енергетичній революції, а через 5 років попит на нафту перестане рости вже в світовому масштабі, говориться в спільному дослідженні Імперського коледжа Лондона і організації Carbon Tracker Initiative. За їхніми даними, до 2040 року сонячна енергія буде задовольняти 23% світового виробництва електроенергії, а до 2050 року - 29%.


            До 2035 року третина всього транспорту на планеті буде представлена електромобілями, до 2040 року - половина, а після 2050 р го - понад дві третини. В результаті вже до 2025 року попит на нафту впаде на 2 млн барелів на день, до 2040-го - на 16 млн барелів на день, а до 2050-го - на 25 млн барелів щодня.


            Правила гри зміняться радикально і, можливо, назавжди, а на ринку "чорного золота" сформується надлишок пропозиції, аналогічний тому, що призвів до обвалу котирувань в 2014-15 рр, попереджають автори дослідження.