Думаете это про жгучую брюнетку, танцующую самбу? (или ламбаду... или танго?)
не угадали...
Это бугенвиллия. Растение такое. Красивое. Восхитительное. Яркое, как карнавал. Разноцветное, как букет воздушных шаров. Нереальное, как райский сад. И живущее рядом, цветущее рядом, растущее совсем недалеко от вас. Возможно даже у ваших соседей по площадке... например, у меня. Моя бугенвиллия розово-сиреневая..... а еще она бывает белой, красной, фиолетовой, даже голубой...... любуйтесь вместе со мной....

























фото из нета. моя пока не цветет... жду, когда зацветет

Тихий сентябрьский вечер. Такой, как в прошлом году... такой, как в позапрошлом... как много лет подряд... небо окрашенное в голубые и розовые оттенки солнечного заката.... мне кажется, что я даже слышу шелест волны, набегающей на берег. На темнеющем небе постепенно проявляются мерцающие звезды... я не люблю осень за то, что она раздевает деревья и замораживает землю, за медленное умирание природы. Меня мирит с осенью только одна мысль, что весной все проснется снова. 

Странні ви, люди, руські браття... Робили Сколково, їздили у всякі монаки, проводили олімпіади за якісь страшні трільйони долларів, підкупляли чиновників ФІФА для чемпіонату світу з футболу, проводили всякі виставки і вернісажі для репутації... І навіщо? - Отак взять і все проїбать...

Подавитесь ви Україною, дураки... Не з’їсте… Ми не такі прості, як Вам здається... То ми так просто... Сидимо тут... Сіно косим, сало їмо, вареники, уху варим, купаємся, карасиків ловим, котів гладимо по голові... Тіпа, нам це все не інтірєсно... І котам тоже… Але іноді ми здіймаємся, іноді ми встаємо, хоч і лінь нам... Навіть, - коти… Коли сурма кличе, то іноді треба йти… Нема в нас царя… Не було і не буде ніколи… Але є хата, і земля своя, і батьківщина… Які треба захищати… І тоді получається така собі велика і несподівана феєрія... Через нашу землю пройшло тисячу націй, тисячу етносів, тисячу народів… Це дало такий сплав, таку амальгаму і таку силу, з якою не варто воювати… Бо – бесполєзно… Полтава, Львів, Одеса, Чернігів – це тисяча націй, тисяча облич, тисяча характерів… Але всі ми – українці… І коли ми стоїмо на Майдані і співаємо “Ще не вмерла”, - то нам похуй ваші танки і десантні дивізії… Бо це неспівставні речі… У нас не було армії ще півроку тому… А сьогодні (я розумію,що це пафос, але вірю в це) прокинулися наші боги – Перун і Стрибог, Даждьбог і Ярило… Видибали… Тепер у нас є армія! У нас є наші солдати! Солдати віри і правди! Ми готові вмерти за свою країну! Але ще більше – ми готові жити за неї! Це – головна відмінність між нами… Нас не не здолати! Ми на веслах брали Константинополь, ми воювали з регулярними частями російської армії на Заході до початку 60-х років… Хоч і було нас всього тисяча, а вас “тьми і тьми”… Ми скидали всесильні режими з допомогою дерев’яних палиць і бутилок з керосіном… І що ви хочете тепер від нас?... Од’їбіться від нас, - як писав маестро Лесь… Бо нічого не вийде… Я колись говорив з одним українсько-французьким істориком з Парижу… Він вивчав психіку солдат за всю історію війн… Він мені розказав, що коли український козак закушував свого оселедця в роті, і виймав шаблю, - то не було мурів, не було засторог, не було бар’єрів, нічого не було… І це не емоції. Це – наука! Щось там перкриває у нас в голові… В хорошому смислі…

На нашій землі загинуло з десяток всесильних “вічних” імперій… І ваша - не остання…
Ми до Вас не йшли! Ви прийшли до нас! Ідіть собі додому!

А ми собі тут самі собі будем…

Товарищи, можете конечно меня не банить или банить ит.д. но ебнутые по обе стороны и лечится вам долго вместе со всей этой клоакой политической, с ЕС, с Россией, с Украиной, с Грузией, с поддержкой Обамы и всякой тому подобной хуйней, люди которые это затеяли мыслят на десятилетия вперед, это все уже давно написано и расписано, эти переговоры-разговоры, победы и поражения, вам подают это частями, эти части разбиты на полгода, а то и на год, неужели так трудно хотя бы сделать аналитику за последние 2 года и посмотреть что все идет по их нотам и если б ВЫ ВСЕ не велись на эту хуйню то и хер бы что вышло у них. Нет, так вы сами каждый день роете себе могилу, а детям своим вы ее уже вырыли

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Дуже розповсюжений аргумент наших опонентів – як проплачених путінських тролів, так і притомних мислячих росіян, які цих тролів наслухалися (як в Інтернеті, так і по ТБ): “Как вы после этого сможете жить в одной стране? Они же вам не простят!”. Мається на увазі те, що мешканці Донбасу не пробачать решті українців артилерійські обстріли, які забрали багато життів.

Знаєте, от щодо цього можна бути спокійними. Я спілкувалася з багатьма людьми на Донбасі, в тому числі з біженцями. Я знаю їхні настрої.

Серед цього населення є щирі патріоти України. Їх небагато. Є щирі патріоти Росії. Їх теж небагато. І ті, й інші ніякої погоди не роблять. Вирішує завжди більшість, а більшість – це звичайне населення, таке, як всюди. Воно хоче миру, зарплат і пенсій.

Якби ми не здали без бою Крим, війни на Донбасі, скоріше за все, не було б. Після Криму ж деякі донеччани і луганчани вирішили, що Донбас віддадуть так само, і вони отримуватимуть такі самі високі пенсії, як у Росії. Не забуваймо ще кремлепропаганду, яка залякала їх “Правим сектором”, який виріже їх за те, що вони спілкуються між собою російською.

В результаті переважна більшість мешканців Донбасу жодного “правосєка” так і не побачила. Зате побачили війну, кров, смерті, руїни, необхідність втікати, прихопивши з собою лише сумку з найнеобхіднішим.

Багато хто вже зрозумів, що це сталося тому, що вони самі, своїми руками, вчасно не вигнали озброєних емісарів Путіна, коли їх ще було небагато і звичайні місцеві дядьки могли сказати їм: “А ну, геть звідсіля, поки цілі!”.

Оскільки вони там живуть або жили раніше, до того, як стали біженцями, вони знають, що мирні міста, які обстрілюються “укрокарателями”, існують лише у російських пропагандистських лубках. Бо чудово бачать сепарські танки й артилерійські установки, які встановлюють під їхніми будинками. І бояться їх не менше, ніж української армії. Причому бояться вони не якихось “карателів”, які прийдуть і їх розстріляють – а тупого снаряда, який прилетить у їхній будинок і їх уб’є. Він щомиті може прилетіти як з того, так і з іншого боку. А людям жодної різниці, чий снаряд їх уб’є – вони хочуть жити.

Так що тепер вони хочуть лише одного – миру. І їм все одно, хто дасть їм цей мир і під чиїм керівництвом їм мирно жити – губернатора Гіркіна чи губернатора Коломойського. На того, хто принесе на ці нещасні українські землі мир і порядок, вони молитися будуть.

При цьому, наскільки ми зацікавлені в мирі – бо це ж на нашій землі війна, це ж наші хлопці гинуть вже не сотнями, а тисячами, це ж наша інфраструктура знищується – настільки там, за східним кордоном, зацікавлені в тому, щоб це тривало якомога довше.

Тому – сила на силу. До перемоги, без перемоги – миру не буде.

http://ukrpohliad.org/analytics/olena-bilozers-ka-pro-vidnosnist-argumentiv.html
http://www.poryad.com/?p=23399&utm_source=feedburner&utm_medium=email&utm_campaign=Feed%3A+poryad%2FfGMi+%28IA+%C2%AB%D0%9F%D0%9E%D0%A0%D0%AF%D0%94+%D0%97+%D0%92%D0%90%D0%9C%D0%98%C2%BB%29

---Сегодня в маршрутке девочка лет 4-х спросила маму: "А если всем попросить Бога, он выключит войну?". С мамой плакала половина маршрутки... Боже, выключи войну!!!

10 напрямків Національної доктрини від Робочої групи з українських та іноземних експертів


Ігор Кабаненко

Робочою групою (модератор — британський експерт Глен Грант) на базі комплексного підходу розроблено Доктрину подолання поточної кризи на сході України. Положення Доктрини значною мірою спираються на світовий досвід у боротьбі з тероризмом та сепаратизмом. Основні положення Доктрини, яка включає десять взаємопов’язаних напрямів, наведено нижче.

1. ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ

Довгострокова стратегічна та політична спрямованість дій та їх координація на період кризи повинні визначатися Радою національної безпеки і оборони України (далі — РНБО).

Розвиток кризи вимагає такі дії спрямовувати та координувати у цілодобовому форматі. Але, РНБО не є органом, який працює цілодобово. Саме тому доцільно створити Національний кризовий центр (далі — Центр), котрий працюватиме 24 години 7 днів на тиждень орган державної координації на стратегічному рівні та несилових («м’яких») дій і методів управління, а також забезпечення швидкого задоволення потреб Сектору безпеки.

В районах інтенсивних конфліктів і сепаратистських рухів необхідні адекватні і спроможні цивільні чиновники. Структури Сектору безпеки держави ніколи не повинні працювати в регіоні окремо від цих посадових осіб. У разі, якщо є сумніви у лояльності чиновників, то центральна влада на їхнє місце повинна негайно призначити інших посадових осіб. Якщо простежується відсутність («вакуум») урядового контролю районів із критично високою загрозою, то є необхідність тимчасово призначити військового чи працівника правоохоронних органів (міліціонера) в якості губернатора, доки ситуація не стабілізується та на цю посаду не буде призначено відповідну цивільну особу.

На національному та місцевому рівнях має бути усвідомлено, що «п’ята колона» може уповільнювати прийняття рішень шляхом опосередкованого впливу (через усні вказівки підлеглим) або навіть проводити диверсійні дії. Доцільно запровадити легітимні механізми припинення такої діяльності.
[ Читати далі ]

Что-то послужило причиной эволюции и появления самоосознания человека. Человек осознал свое "Я" и отдельность от остальных. Он ощутил себя самостоятельно мыслящим, отдельно от общества. Заметка по теме: http://vestnik-svp.com/2013/07/pult-mirozdanija/