Однорогів античні автори практично одностайно вважали реальними тваринами, з якими просто рідко кому вдається здибатися. Себто їх ніхто не бачив, але вони є, і реальніші навіть за цвіт папороті! 
            Така вперта впевненість стародавнього люду могла мати своїм джерелом якісь відголоски ще раніших усних переказів, що естафетою прийшли від їхніх печерних предків, які могли застати чи навіть полювати на цілком реальних Elasmotherium sibericum. То є підтверджений вид доісторичних носорогів, що жили в Азії і вимерли, як виявилося, досить пізно -- десь після 37000 року до н. е.


              Крім того, джерелом уявлень про однорогів могли бути і цілком реальні генетичні відхилення, одне з яких, зафіксоване недавно, відоме, як одноріг з Тоскани. Ось таке симпатичне оленятко.


               Як би там не було, але й цих двох тварюк грецька культура цілком могла запозичити собі з кам'яних послань давньої Хеттії -- країни, яку варвари-ахейці почали потроху захоплювати ще з кінця 13 ст. до н. е. По-перше, вже у попередньому нарисі можна було бачити разом з грифоном хеттського пегаса, що за сумісництвом був нібито і однорогом із крученим бичачим рогом.


Проте хеттам були чимось дорогі і звичайні, безкрилі однороги, цілий табун яких згодом перескочив у сучасну геральдику. Чи треба писати за ліком 1-ша ліворуч картинка? -- нижче всі три вони несуть у собі зразки, які теоретично могли бути успадковані пізнішими культурами.   
           Чи не того крилатого лева привели із собою згадані Гомером малоазійські (в)енети та й посадили собі прямо у герб міста Венеції?


              А крилатих ангелів, гадаєте, придумали іудаїзм чи християнство? Іслам чи сам Бог задовго до створення світу? Хто б із смертних не спромігся на такий винахід вивих думки, у нього і для янголів, і для різного роду амурчиків, і для Дедалового Ікара, і богині Ніки -- для всієї відомої крилатої братії був готовий прототип, який на розсуд майбутнім дизайнерам і фантазерам представили на своїх кам'яних "картинах" хетти. Вони на другому місці, після Всевишнього звісно


               А візьмімо просто сонечко! Тут навіть вогне- і сонцепоклонникам хеттам буде, мабуть, відмовлено у першості формування знаку солярного кола у вогняній "гриві". Мабуть все ж у цінності і неперевершеному значенні для власного життя нашого палкого світоча людство переконалося задовго до набуття умінь писати / читати чи щось там вишкрябувати на вапняку. Відзначу просто, що хетти тут не перші,

 
ну, а поки є ще порох у порохівницях, і ягоди в ягодицях запаси водню у нашої зірки, сучасні слов'яни (і не тільки) будуть далеко не останніми, хто попри численні ірраціональні нашарування береже і демонструє на своїх гербах і прапорах, відмічених печаткою Ярила, ясне усвідомлення практичної і непрактичної цінності нашого природного термоядерного реактора. Єдиний містично-релігійний культ, якому можна знайти розуміння і виправдання, навіть не приймаючи його. Єдиний, як я гадаю, адекватний культ, за який людству! ніколи! не! буде! соромно! Більшість інших культів, вигаданих людьми, не варті навіть найменшого протуберанця чи плямки "на поверхні" цієї розжареної газової кулі , яка навіть не підозрює, що вона -- НАША! 


              А вас непокоїть психічне здоров'я фантазерів хеттських потвор? От і я скажу те саме, шо вище, тільки стосовно нашої теми. Спитати б, звідки у сучасного просвітленого людства така пристрасть до різних ірраціональних дійств: тут і кельтський (нібито) геловін, тут і слов'янські (нібито) народні гуляння типу свята Маланки, всі ці переодяганки, лякачки до усрачки, весь цей театральний балаган в ім'я святої нечисті? Ортодоксальним християнством, між іншим, все це не сприймається за норму, і було, поки змога, жорстко гнаним, аж поки дехто гнучкомислячий не надумав це все адаптувати і очолити.

В спорах сторонников и противников легализации короткоствола в нашей стране часто главным аргументом "против" выдвигается отсутствие мифической культуры владения оружием в нашей стране. И сразу кажется, что это непреодолимое препятствие. И действительно, нельзя же привить целому народу культуру, если её нет !

Но нет ли тут хитро замаскированной подмены понятий ?

Что же это такое, "культура владения оружием" ?

Представим себе ситуацию:



Ночью в сквере трое насильников пытаются насиловать девушку.
Девушка лежит на земле, Насильник 1 и Насильник 2 держат её за руки, Насильник 3 пытается стянуть трусики.
К ним приближается парень:

Парень: - Господа ! Мне, право, жутко неудобно без приглашения присоединяться к вашему собранию, но я вынужден так поступить, ибо, по моему мнению, вы поступаете очень неправильно.

НЕМАЯ ПАУЗА

Насильники поворачивают к парню головы.

Насильник 1: - Слыш, ты, урод, а ну пошёл отсюда на хуй, а то я тя нахуй уебу !!!

Парень: - Да, право, мадемуазель, приношу вам свои извинения за бестактность, я совсем забыл поздороваться с вами. Рад вас приветствовать (парень отвешивает девушке лёгкий поклон). Я надеюсь, вы простите мне всю мою бестактность.

Девушка ошарашенно кивает.

Насильник 2: - Чё ?!

Парень: - С прискорбием я понимаю всю степень вашего недовольства моим появлением здесь и, смею вас заверить, это никак не входило в мои планы на этот вечер. Тем не менее, я вынужден настаивать на своём мнении, и очень вас прошу немедленно удалиться и оставить в покое эту даму.

Насильник 1 Насильнику 3: - Слыш, подержи эту суку, я уебу этого придурка...

Насильник 1 встаёт и разворачивается в сторону парня.
Парень достаёт пистолет.

Парень: - Господа, никогда себе не прощу, если не обращу ваше внимание на тот факт, что у меня в руке находится пистолет. И, смею вас заверить, он проверен и заряжен. Для того, чтобы вы могли убедиться в искренности вышесказанного я сделаю вот так (стреляет в воздух).

Насильник 2 отпускает девушку и вскакивает, Насильник 1 делает шаг в сторону парня.

Насильник 1: - Я ща тебе твою пукалку в жопу, сука, засуну !
Насильник 2: - Сука, ты кого пугать вздумал ?!

Оба бросаются на парня.

Парень (быстро): - Простите, господа, но как бы печально мне это ни было, я вынужден нанести вам повреждения...

Парень стреляет два раза в одного и два раза в другого, оба падают.

Насильник 1 (стонет): - Сууука....
Насильник 2 (стонет): - Бляяя....

Насильник 3 отпускает девушку и вскакивает.

Насильник 3: - Ты чё... ты чё делаешь, ты охуел совсем, мы ж ничё той суке ещё не сделали... а ты...

Девушка встаёт, поправляет трусики и юбку, со всей силы бьёт Насильника 3 ногой в пах.
Насильник 3, охнув, сгибается пополам и падает на колени.

ПАУЗА

Насильник 1 и Насильник 2 неподвижно лежат и тихо стонут.
Насильник 3 поднимает голову.

Насильник 3: - Мадемуазель! Господин! Я осознал, какую страшную ошибку я и эти два джентльмена совершили и приношу Вам свои глубочайшие извинения, в том числе и от их имени также ! Уверен, если бы они могли, они бы присоединились ко мне в этом. Разрешите мне удалиться, чтобы вызвать им неотложную помощь и, заверяю Вас, наши пути никогда больше не пересекутся. Уверяю Вас, я всю жизнь буду скорбить о происшедшем.

Насильник 3 с трудом встаёт и уходит куда-то вдаль, к таксофону.



Вот это и называется культурой при обращении с оружием.

А хранить ствол в недоступном для детей месте, не оставлять патрон в стволе, не направлять на людей ради шутки и прочие вещи, которые вы называете "культурой владения оружием" - это называется ТЕХНИКА БЕЗОПАСНОСТИ, и учится самым тупым солдатом за пару занятий.

А наши предки называли ещё проще - "здравый смысл".


©тёрто с лица Земли.

… в цікавому аспекті показали наслідки входження України до складу Росії Г.Вернадський і М.Трубецькой. Так, у „Нарисах російської історії” Г.Вернадський вказує: „Велика кількість південноруської інтелігенції (головним чином, духовенства) вирушила до Москви... Ця південноруська інтелігенція здійснила величезний вплив на весь розвиток російської державності і культури. З уродженців Малої Росії набирали головні кадри церковних, а частково і державних адміністраторів, частково й офіцерські кадри армії протягом всього ХVІІІ століття” [2, 295].
    М.Трубецькой присвятив цій темі спеціальну статтю і зробив певні висновки:
• стара великоруська московська культура при Петрі І померла; культура, яка з часів Петра І існує і розвивається в Росії, є органічним і безпосереднім продовженням не московської, а київської (української) культури [15, 365];
• при Никоні київська редакція старослов’янської мови витіснила московську в богословських книгах. В основу слов’янсько-російської культурної мови була покладена церковнослов’янська мова київської редакції [15, 365];
• з часів Петра І російська поезія старого великоруського зразка пішла „в народ” для вищих (в культурному сенсі) прошарків суспільства, і віднині стали існувати лише поетичні традиції, які ведуть свій початок від західноросійських (мається на увазі – українських) силабічних віршів слов’янською мовою [15, 366];
• російська оповідально-прозаїчна література після петровського періоду примикає саме до західноросійської традиції перекладних повістей; тубільна московська традиція загинула, так і не розвинувшись [15, 366];
• вся російська риторика післяпетрівського періоду, як церковна, так і світська, виходить з українських традицій [15, 366];
• в Росії не було драматичної літератури. При дворі ставили лише твори С. Полоцького. Російська драматична література післяпетрівського періоду генетично пов’язана саме з українською шкільною драмою. Таким чином, ми бачимо, що в усіх видах післяпетрівська російська література є прямим
продовженням західноросійської (української) літературної традиції [15,366];
• та ж картина спостерігається і в інших видах мистецтва: музиці, вокальному співі, живопису (іконопису, портреті), церковній архітектурі [15, 366];
• ставлення до релігії і напрямки розвитку церковної і богословської думки природно мали примкнути саме до західноруської традиції [15, 367];
• нарешті, характерно, що і погляд на стару великоруську культуру, засвоєну в післяпетрівську епоху, був за походженням своїм західноросійським: про культуру допетрівської Московської Русі було прийнято висловлювати ті судження, які в ХVІІ ст. висловлювали „вчені” українці [15, 367].
    М.Трубецькой підкреслює, що на межі ХVІІ – ХVІІІ ст. відбулась українізація великоруської духовної культури. Відмінності між західноросійською і московськими редакціями російської культури були стерті шляхом викорінення московської редакції, і російська культура стала єдиною [15, 367]. Він зазначає, що українізація була містком для європеїзації [15, 368].

    Однак при цьому треба враховувати думку Д.Дорошенка, який, проаналізувавши погляди М. Трубецького, вказував, що українська культура не була пересаджена Петром І на великоруський ґрунт, бо він запозичив від неї лише окремі, так би мовити, формальні сторони, так само, як із Заходу він брав не внутрішній зміст європейської цивілізації, а зовнішні практичні досягнення [8, 384]. Д. Дорошенко вказує на негативний результат цього процесу для України, на який М. Трубецькой не звернув увагу: „Для України відплив культурних сил мав негативні наслідки... Україна ставала глухою провінцією, втрачала конкурентоздатність поряд з досягненнями, які почала здобувати нова українська культура" [8, 385].
    Особливо актуальним на сьогоднішній день є твердження Д. Дорошенка, що не можна все звужувати до літератури: українська література – це не все те, що писалось на народній українській мові, яка поступово перетворилась на літературну мову. Російська мова у 1-й половині ХІХ ст. ще більшою мірою, ніж мова українська, слугувала знаряддям для поширення ідей українського сепаратизму [8, 385]. Д.Дорошенко зауважує, що Д.Велланський, В.Лесевич, К.Остроградський, М.Костомаров, О.Потебня, В.Антонович, О.Кістяковський, М.Ковалевський, К.Ушинський, М.Туган-Барановський, Овсяненко-Куликовський – це ті українці, яких князь М.Трубецькой міг віднести до числа російських вчених лише на тій підставі, що вони писали свої праці російською мовою, але це продукт творчості українського генія, і ми не маємо права від них відмовлятися [8, 384].

    Література:
2. Вернадський Г.В. Начертания русской истории. – М.: Абрис-пресс, 2004. – 368с.
8. Дорошенко Д. К украинской проблеме // История. Культура. Язык. – М.: Прогресс, 1995. – С.384 – 385.
15. Трубецкой М.С. К украинской проблеме // История. Культура. Язык. – М.: Прогресс, 1995. – С.362 – 380.

  ІВАН МИКОЛАЙЧУК 

       Іван Васильович Миколайчук (15 червня 1941, Чортория — †3 серпня 1987) — український актор, режисер, сценарист. 

       34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.   

[ Читати далі ]

Императрицы и королевы, фаворитки и первые красавицы, знатные дамы и авантюристки века XVIII, чьи имена упоминаются в учебниках истории и на страницах романов. Екатерина II, Анна Иоанновна, княгиня Дашкова, маркиза де Помпадур, леди Гамильтон, Мария-Антуанетта – одни из знаменитых имена тех лет.

Но были и другие, оставившие свой след в истории и культуре, чьи имена, увы, ныне обойдены вниманием. Их судьбы удивительным образом переплетались с правящими династиями, великими поэтами и композиторами, учёными, философами и путешественниками. Они покровительствовали, вдохновляли и любили. Кто они, известные в веке 18-м и забытые в веке нынешнем?

[ Читать дальше ]

Только что прочла случайно на сайте очередное незивестное мне слово.  Ну, конечно же, решила глянуть, что это такое и с чем его едят. Так сказать, для расширения кругозора. 

Цитирую:

"Шелфтокер - рекламное изображение для полки, предназначенное для визуального объединения продукции одной торговой марки на полке и отделения от продукции конкурентов. Длина шелфтокеров обычно составляет от 15 до 50 см. По конструкции это могут быть прямоугольники со сгибом (биговкой) или с вырубкой и биговкой. Конструктивно шелфтокер состоит из двух половинок, разделенных горизонтальной биговкой. Одна из частей - прямоугольная, оклеивается двухсторонним скотчем и закрепляется на витрине. Другая по линии биговки отгибается вверх или вниз. На ней размещается необходимая информация, форма этой части изделия может быть произвольной. Рекламируемый товар при этом находится над или под шелфтокером. Это позволяет выделить продукт или бренд среди других аналогичных товаров, стоящих рядом и, одновременно, дать информацию о изготовителе, скидках и т.д."

Это значит я должна догадываться что шелфтокер - производная от английских слов shelf - полка и talk - говорить. И тут же себе это увязать с тем, что это не говорящая полка, а именно предмет, характеризующий товар, расположенный на этой полке. Сюда же и биговка, скотч, бренд. 

И вы мне еще что-то будете говорить про необходимость утверждения русского языка общегосударственным?  Лично я не понимаю такого "русского". Мы упрекаем президентов в проамериканизме, перетаскивая в свой быт, свою этно-культуру сплошные американизмы. Наши дети даже лишились деда мороза...теперь есть Санта. Мы боремся против украинской культуры, кричим, что мы выросли в СССР, и нам не чужда только русская культура. Типа украинского ничего нет, не было и не надо.  Мы больше не ходим за покупками, мы занимаемся шоппингом. Мы "оклаусили" новогоднего сказочного героя, мы зафеншуили наши дома, даже не задумываясь, что нас просто делают лохами, потому что фен-шуй изначально на своей родине лишь дизайн интерьера. Мы сделали из него приметы. Уборщики стали менеджерами по клинингу, продавцы просто менеджерами или сейлерами. Список бесконечен. И это при том, что большая часть населения по английски то и двух слов связать не может. Куда мы катимся???   Разве у нас есть вообще хоть какая-то культура?   Не говорю уже об украинской. Но, по-моему, и русской никто не знает. Так за что вы боретесь? а? Может уже пора вводить английский вторым государственным? Это будет более привычно 

Слушайте и высказуйте ваше мнение. Песенка серьёзная и красивая. Требует полного прослушивания. )))

Ехал в маршрутке, наблюдал такую картину.

Впереди на сидят четыре девушки, с платками на голове и с печатью на лице: "верующие"

Я говорю "с печатью" потому что вот как мне кажется у подобного контингента на лице одинаковое выражение у всех. Особенно девушек это касается. Не могу уловить что, но именно оно четко относит человека к "верующим".

Пишу в кавычках потому что это не касается людей, у кого вера - это в первую очередь - состояние души, а не внешние отличия от остальной массы.

Я о тех "верующих", которые придумали за последние лет 15 около трех десятков течений христианства: баптисты, пятидесятники и т.п.

Не, я не против. Если человек выбирает себе дорогу, пускай по ней идет и главное пусть мне не мешает.

Я о другом.

Девушки чо то едят. Нет, жрут. Мне тоже сначала показалось - едят, ан - нет, пригляделся - жрут. Почему? Потому что бумажку от своей еды (печенье, или батончик, не помню) одна из них комкает и выбрасывает!! в открытую дверь автобуса. А остальным - хоть бы хны.

И при этом маршрутка стоит не где нибудь, а возле культурно-архитектурного памятника столицы да и всей Украины.

Знаю, случай единичный. и среди меда говно попадается. И среди хороших людей (а эти "верующие" - в основном хорошие люди) затесываются те что еще не отучились срать где ни попадя и проч.

Но факт имел место быть и является неприятным.