хочу сюди!
 

Sveta

34 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «греки»

З життя древніх греків, від яких очі лізуть на лоба...

Важко переоцінити роль Стародавньої Греції у розвитку людської цивілізації. Скільки великих поетів та мислителів вона явила світові! Однак реальне, буденне життя древніх греків було далеко не таким яскравим і одухотвореним, як прийнято вважати, а найчастіше важким, брудним і огидним.

1. Лікар міг спробувати на смак вушну сірку пацієнта




[ Читати далі ]

Неевклідові паралелі - два.

Крила, ріг і голова...

             Не менше ніж пегас, популярні у сучасних культурах такі постаті стародавньо-міфічного виродко-звіринця, як одноріг -- теж коник але з гострим довгим шипом на лобі







а також грифон -- потворка із головою і передом, схожим на дикого птаха або дракона, і задом від лева.





              Відмінність від крилатого жеребчика цих двох монстрів полягає в тому, що вони не вважаються чистим плодом еллінського культурного натхнення, бо прихильність до аналогічних істот (хай і не зовсім подібних) спостерігають у культурних традиціях Вавилону, Єгипту, Ассирії і навіть Індії. Більше того, деякі греки вустами пером своїх письменників Арістея, Есхіла і Геродота навіть визнали за грифоном -- та невже!!! -- СКІФСЬКЕ походження shock Ніби саме ці звірі стережуть входи до гірських копалень, де скіфи добувають своє золото (агов, чекайте, так золото же ж грецьке shock ). До речі, про які саме гори у серці Азії йшлося, точно невідомо, тож на роль згаданих гір нині "приміряють" все від Кавказу до Уралу і навіть Алтай shock Є ще Памір і Тібет, але популярність цих гірських систем у геологічній свідомості освічених греків була чомусь вкрай низькою, якщо не нульовою.
              Враховуючи таку видатну роль цих кицько-птахів у скіфському житті, не дивно, що вони неодноразово були зафіксовані скіфами у жовтому металі, що за пропозицією Дмітрія Мєндєлєєва на письмі виглядає як Au. З цих "картин" (як і з центральної нижньої "картини" на знаменитій пекторалі) видно, що історично у скіфських грифонів якось не складалися відносини із козлами, конями та іншими копитними, через що останні завжди бували жорстоко покусаними і пошматованими.







            Однорогів античні автори практично одностайно вважали реальними тваринами, з якими просто рідко кому вдається здибатися. Себто їх ніхто не бачив, але вони є, і реальніші навіть за цвіт папороті!  lol
            Така вперта впевненість стародавнього люду могла мати своїм джерелом якісь відголоски ще раніших усних переказів, що естафетою прийшли від їхніх печерних предків, які могли застати чи навіть полювати на цілком реальних Elasmotherium sibericum. То є підтверджений вид доісторичних носорогів, що жили в Азії і вимерли, як виявилося, досить пізно -- десь після 37000 року до н. е.



              Крім того, джерелом уявлень про однорогів могли бути і цілком реальні генетичні відхилення, одне з яких, зафіксоване недавно, відоме, як одноріг з Тоскани. Ось таке симпатичне оленятко.



               Як би там не було, але й цих двох тварюк грецька культура цілком могла запозичити собі з кам'яних послань давньої Хеттії -- країни, яку варвари-ахейці почали потроху захоплювати ще з кінця 13 ст. до н. е. По-перше, вже у попередньому нарисі можна було бачити разом з грифоном хеттського пегаса, що за сумісництвом був нібито і однорогом із крученим бичачим рогом.



Проте хеттам були чимось дорогі і звичайні, безкрилі однороги, цілий табун яких згодом перескочив у сучасну геральдику. Чи треба писати за ліком 1-ша ліворуч картинка? -- нижче всі три вони несуть у собі зразки, які теоретично могли бути успадковані пізнішими культурами.

  
           Чи не того крилатого лева привели із собою згадані Гомером малоазійські (в)енети та й посадили собі прямо у герб міста Венеції?




              А крилатих ангелів, гадаєте, придумали іудаїзм чи християнство? Іслам чи сам Бог задовго до створення світу? Хто б із смертних не спромігся на такий винахід вивих думки, у нього і для янголів, і для різного роду амурчиків, і для Дедалового Ікара, і богині Ніки -- для всієї відомої крилатої братії був готовий прототип, який на розсуд майбутнім дизайнерам і фантазерам представили на своїх кам'яних "картинах" хетти. Вони на другому місці, після Всевишнього звісно lol



               Все якось збігається до купи. Маю на увазі підпертий ангельськими кулачиськами місячно-солярний знак, що вже траплявся нам на гербі Монголії. Коли почилу у бозі Хеттію добряче забули, саме така конфігурація Сонця і півмісяця стала поширеним символом на прапорах і гербах регіонів і країн, що зазнали... індійського культурного впливу. Хоча відомі трактування цих символів через уявлення про "місячну" і "сонячну" династії арійського народу. З розвитком індуїзму та буддизму з'явилися додаткові значення наведеної символіки.

               А візьмімо просто сонечко! Тут навіть вогне- і сонцепоклонникам хеттам буде, мабуть, відмовлено у першості формування знаку солярного кола у вогняній "гриві". Мабуть все ж у цінності і неперевершеному значенні для власного життя нашого палкого світоча людство переконалося задовго до набуття умінь писати / читати чи щось там вишкрябувати на вапняку. Відзначу просто, що хетти тут не перші,


 
ну, а поки є ще порох у порохівницях, і ягоди в ягодицях запаси водню у нашої зірки, сучасні слов'яни (і не тільки) будуть далеко не останніми, хто попри численні ірраціональні нашарування береже і демонструє на своїх гербах і прапорах, відмічених печаткою Ярила, ясне усвідомлення практичної і непрактичної цінності нашого природного термоядерного реактора. Єдиний містично-релігійний культ, якому можна знайти розуміння і виправдання, навіть не приймаючи його. Єдиний, як я гадаю, адекватний культ, за який людству! ніколи! не! буде! соромно! Більшість інших культів, вигаданих людьми, не варті навіть найменшого протуберанця чи плямки "на поверхні" цієї розжареної газової кулі lol, яка навіть не підозрює, що вона -- НАША! lollol




Лик Сонця на стіні Кам'янець-Подільського замку

Ех-ех... Невідомо їм, звідки...          unsmile





              lol А вас непокоїть психічне здоров'я фантазерів хеттських потвор? От і я скажу те саме, шо вище, тільки стосовно нашої теми. Спитати б, звідки у сучасного просвітленого людства така пристрасть до різних ірраціональних дійств: тут і кельтський (нібито) геловін, тут і слов'янські (нібито) народні гуляння типу свята Маланки, всі ці переодяганки, лякачки до усрачки, весь цей театральний балаган в ім'я святої нечисті? Ортодоксальним християнством, між іншим, все це не сприймається за норму, і було, поки змога, жорстко гнаним, аж поки дехто гнучкомислячий не надумав це все адаптувати і очолити.



       boyanО соллє міо! Аби все було, як слід, до хеттського 8-променевого солярного символу, зара підберемо хеттську рогату потворку... Що ж, може і не точно така, але хай їй буде пробачено, адже тепер ми можемо заразом припустити, що і усмішка Джоконди теж має хеттське походження. Пожартував...


               Або ось ще, екстремальніший варіант.



             Майже впевнений, що у звіринцях давньої Хеттії, звідки колись придибало плем'я енетів (і нібито не рідний їм герой Еней), можна знайти чи не до всіх цих відповідні прототипи.
             Хоча звучали зауваження, що суспільство, поділене на зебілів і педіотів, є згубним середовищем для логіки, що не варто до нього із цим апелювати ітд ітп... Проте виборна статистика окрім 30 % + 16 % дає чималеньку "третю" групу, що дозволяє вважати надуманим згадане розділення, в яке я в принципі ніколи і не вірив. Тож на завершення випуску дозволю собі скористатися одним з арістотелевих інструментів. У формі запитання.
             Коли припустити, що кожен з розглянутих раніше символів має свій початок у Малоазійській Хеттії, яка  проіснувала від 1800-их до 1200 років до н. е. (і це тільки у формі сильної централізованої спадкової монархії), а згодом все це стадо пегасів, однорогів, грифонів, солярні кола, свастики і т.п. поширюється на великі простори не тільки Європи (тут ясно: греки, римляни -- потужні "ретранслятори" у культурній естафеті, а ще були енети, кельти, про яких ми знаємо менше), але й Азії, як раз до меж, що збігаються із скіфським культурним впливом, то питається, хто такі є скіфи? Хто в азійському регіоні був мобільнішим за скіфів? І найголовніше, а хто є хетти?
             Відповідь на останнє питання пошукаємо у наступному випуску, причому винятково на старо- і новохеттських кам'яних різьблених "посланнях".

Негеометричні паралелі - раз. Пегас!

             Наступний цикл заміток повинен би і далі мати кочуючу назву "Шляхи слов'ян. Продовження" із змінним номером. Хоча немає підстав називати так матеріал, де явно не згадуються слов'яни, проте його ідея, знову ж таки -- звернути увагу на зв'язки між певними культурними традиціями, явищами і місцями, що розглядаються як "батьківщина" слов'янського етносу (насамперед, це Мала Азія і давно не існуюча на цій території держава давніх хеттів) або місцями їхніх міграцій і формування.
             Якби оголосили конкурс на влучний синонім до поняття людської душі, то моїм варіантом було б "МАЛО". Бо що б не було дано цій завидющій сутності, все мигцем кане у її чорній пащі, а вже наступної миті вона чогось хоче... вже не такого. "Я мислю отже існую" актуальне для людини. Коли ж замінити "мислю" на "бажаю", то вислів буде стосуватися людської душі. Бажати -- ось атрибут душі та єдиний спосіб її існування. Це все до того, що я вже ніби багато нашкрябав і наче напіввідкрив цю тему у кількох блоках. Проте як втримати те, що ллється через край?



           Коли людська душа у симбіозі з іншою підкореною душею навчилася переміщатися наввипередки з вітром, то їй закортіло... переміщатися ще швидше.



Коли ж через технічний прогрес і всепроникний консьюмеризм нечисленні кінські стайні майже спорожніли, деякі пересичені інтелекти утвердили ідеал: подорожувати найліпше було б зі швидкістю думки umnik



Егеж, дурний думкою багатіє думки матеріальні тобто uhmylka А що маємо у великій кількості, так би мовити, те і слід застосовувати, і з того тішитися, коли вже не вистачає хисту на щось "твердіше" і відчутніше.





          Добре, що коти Шрьодінгера досі живі і переміщаються на своїх чотирьох разом з усіма своїми блохами. Добре, що не всі подібні бажання нині доступні людській душі. Можна далі їх, любих, плекати. Бо інакше було б невідомо, чого б такого ЩЕ можна бажати. І душа, мабуть би, впершись рогом в одну з кам'яних стін тісного бажаннєвого льоха, луснула би, розпавшись на кванти.

          Гаразд, преамбула вже надала достатнього імпульсу, вказала вектор нашого викладу і обґрунтувала місце розміщення цієї побрехеньки. Тож повернімося до крилатої кобилки.

До речі, на відміну від "півня" з"куркою" "кінь" і "кобила" - однокорінні слова!
Хоча і не всяк проведе необхідні перетворення і вхопить за хвоста
цю підковану очевидність.

 

              Кажуть, коріння стійкої моди на цю генно-модифіковану потвору у логотипах фірм, торгових марок, готелів, у державних, місцевих і фамільних гербах, сягає сивої давнини. Під "сивою давниною" пересічна думка у цьому разі розуміє еллінський билинний жанр. Нібито народилося це міфічне лоша з тіла медузи Горгони, або з її крові, коли дехто на ім'я Персей відрубав медузі голову (не вивернуло там часом якого естета huhчерез таку правдоподібну фізичну картину?  nini годі ж бо!  lol хіба був хтось культурнішим за греків з їхньою рабовласницькою демократією?).
             Система грецьких міфів була зцементована у творах Гомера і Гесіода. Щодо Гомера, то навіть античні уми були понадміру скуйовджені, хто він, коли жив і чи існував взагалі. Вириваючи Гомера з пазурів ефемерності, греки все ж записали його собі у культуру 9 ст. до н. е. Тоді як Гесіод -- особа цілком історична. І жив у 8 ст. до н. е. А вже у байках александрійських поетів 3 ст. до н. е., пегас впевнено вважався улюбленцем муз. У Гаю Муз, вдаривши у скелю копитом, він вибив джерело натхнення.
             От з тої пори пегас і дарує натхнення поетам, художникам та іншим "творцям", котрим вдається його осідлати. Останнє, схоже, вдалося геральдистам двох специфічних і чимось подібних між собою азійських країн.



              Після того, як стало широко відомо про злочини  комуністичного режиму Орди російсько-радянського періоду проти мільйонів людей на підкорених землях, і жодна зірка з прапорів / гербів світу не злетіла, користуючись такою апріорною реабілітацією, Казахстан без жодних самогризот засвітив і собі  провідну зорю, що не дає заблукати у степах кочовим тюркським пегасикам - тулпарам. Вони тут, схоже, "два в одному" -- поєднують обов'язки також і однорогів (останніх обов'язково буде представлено у наступних замітках).
              Проте найбільшу кількість арійських символів на одному сучасному гербі вдалося зібрати... монголам. Від трипільських переплетених зміюк "Інь-Янь", яких з іншими фішками (зовсім нетутешнього походження, як побачимо пізніше) несе небом літучий жеребчик, і до характерного орнаменту, яким взято в круглу рамочку цей політ! Спостережливі люди подейкують, що наразі це єдиний у світі державний герб зі свастикою. Ось вона, незакомплексованість третьої сторони, що не морочить собі голови арифметичними порівняннями кількостей жертв "німецького" хреста і "комуністичної" пентаґрами.




             Між свастикою на сучасному гербі держави у серці Азії і оцим культовим предметом, який знайшли у серці давньої Хеттії, на 30 км північніше від її колишньої столиці Хатусси (у місці, що нині зветься Алакагююк),


або свастикою на ось цій дошумерській керамічній мисці,


або численними матеріалізованими варіантами слов'янських 4-8 променевих коловратів, або кельтськими свастичними орнаментами пролягли не тільки тисячі кілометрів, а ще й період до 4...5 тисяч років, протягом яких ніхто не додумався забороняти цей символ, якщо не рахувати вбивчо-бісове тавро, пожиттєво накладене на свастику Нюрнберзьким трибуналом. От і для тверезого монгольського глузду ножик, схоже, лишається просто ножиком. Ножем протягом довгої історії його застосування часто штрикали між ребра у темних під'їздах і на відкритих площах, та не менш часто проводили і рятівні хірургічні операції, а у більшості випадків просто нарізали батони чи огірочки... Залежить же ж, хто застосовує. І хто зна, чи було б добре, якби після вбивства сенаторами божественного Юлія Цезаря ножі заборонили для всіх майбутніх поколінь римлян... Гаразд, головне не дати ліричному відступу перерости, власне, зміст замітки. 



             Лишається достеменно невідомим, як до того поставилися коні, а стародавній світ сповна оцінив потугу, силу і швидкість, які людина отримала від залучення коня у транспортну галузь народного господарства. Це трапилося, як гадають, у ІІІ тис. до н. е. Тож не дивно, що чиясь вдячна уява наділила його білою мастю, розлогими крилами, звеличуючи до символу неба, символу шляхетності і краси, наділяючи чарами, що долають всі земні перепони. Хоча чому ні? Саме такою і могла уявлятися людиною ВДЯЧНІСТЬ коневі за нелегку працю та й, чи не в першу чергу, вдячність собі, коханій, за свої не марні старання.
             Перші приручені коні були не набагато більші за поні. Вони не могли тримати вагу дорослої (часто озброєної) людини. Тому протягом відносно довгого часу селекції крупніших порід використовували коней винятково запряженими у колісницях. І то не по одному, а по парі чи більше особин. Ще у часи Тутанхамона (2-га половина 14-го ст. до н. е.) навряд чи кому збігла би на ум ідея приладнати до конячої спини крила. Тіснота у товаристві запряжених сусідів просто-напросто не дозволила би розправити ті крила. Очевидно, що образ пегаса, що самотньо лине небом,



був осяжний для логіки, зрозумілий із практики та й у пригоді міг бути лише... ВЕРШНИКАМ!
               З історії війська відомо, що перші загони озброєних кінних воїнів з'явилися не раніш, як у 9 ст. до н. е. в Ассирії. Чи ж випадково саме ассирійці вважаються піонерами кавалерії у сучасному розумінні цієї справи? Про це слід судити, обов'язково звертаючись до зображень крилатого коня на кам'яних барельєфах, залишених майстрами пізньохеттських царств. І подібні до хеттських трохи охайніші ассирійські барельєфи не мають збивати нас з пантелику! Як відомо, після падіння централізованої Хеттської держави на початку 12 ст. до н. е. під ударами "народів моря" (греків-ахейців та фригійців із заходу,


касків-вірменів -- зі сходу), а також Ассирії - з південного сходу, ще два-три наступні століття відбувалися міграційні переміщення народів хеттської імперії на схід і південь подекуди із утворенням нетривалих держав, таких як Табал або Камману, населення яких вважало себе хеттами і використовувало хеттське (лувійське) письмо.



              Ассирія стала старим-новим суперником новохеттських царств, сила яких була лиш тінню колишньої хеттської потуги. Ці нещасні "уламки" царства Хатті могли собі дозволити існувати лише у періоди, коли патологічно войовнича Ассирія відволікалася на інших сусідів або на свої політико-економічні проблеми. Через що часом заради життя вони охоче визнавали зверхність Ассирії, а за зручних нагод так само легко здобували кілька вдихів державної незалежності. Крім того, вже настав час і активного протистояння Ассирії із ірано аріяномовними кімерійцями, які не знати де тільки й взялися на північних кордонах Ассирії. Та й скіфи, зазначимо, гуляли щось дууууже далеченько від своєї наддніпрянської квартири. В той же час вони були в дууууже неочікуваному місці відносно своєї гаданої алтайсько-казахстанської "батьківщини"...



               Отак от на знаменному дев'ятому (ДОнашенському) столітті наче клином зійшлися ассирійці і кімерійці, невдахи-хетти і варвари-греки, революційна новація від невідомих перших кавалеристів, її образне опрацювання у нестямно захоплених умах - крилатий пегас, ну і пильні погляди всюдисущих грецьких гомерів. Тому-то тут і дозволяється сумніватися в тім, хто ж запровадив, а хто (і у кого) запозичив спосіб пересуватися верхи на конях. Хто вигадав того копито-крилого гібрида, а хто змавпував...


Барельєф новохеттського стилю. Знайдено у селищі Tell Halaf, Північ Сирії. Датовано 10-9 ст. до н. е. На той час місто називалося Guzana і входило до складу арамейського царства Bit-Bahiani, яке наприкінці 9-го ст. було інкорпороване до Ассирійської імперії. Першовідкривач німецький дипломат Макс фон Опенгейм. 1911 р.

             Але ж історію творить той, хто її записує, інші ж -- "пролітають", як фанера над Парижем як іраномовні кочові народи -- над Кавказом і повз Каспіське море. Тому-то перші у світі вершники - ассирійці, а скіфський пегас заскочив у курган Куль-Оба з грецького Херсонеса, тут, неподалік. Або навіть, - що йому, крилатому, важко? - "пряміком" з Афін... аге ж...


Ідіот

Як оказалось, почув в радіоефірі, саме так греки називали людей, котрі не цікавились політикою
Сьогодні ж, бачимо, все наоборот

Огонь, вода кастрюли и... еда



Кухня — не просто помещение для приготовления пищи, это нечто большее — комната, которая объединяет всю семью. В наше время она символизирует домашний очаг, отражает достаток и процветание семьи. Зайдя...Читайте статью "Огонь, вода кастрюли и... еда" на www.фэн-шуй.in.ua/cgi-bin/main.cgi?esse=73

Греки против немцев

Греки против немцев  «Ради соблюдения исторической справедливости, надо признать, что среди всех наших противников только греческая нация сражалась с подобными смелостью и презрением к смерти».   Фельдмаршал Кейтель  (из речи в Рейхстаге весной 1941 г. )   «Гордый и свободолюбивый характер  греков, их традиционное неприятие  чужеземного правления стали  непреодолимой преградой на пути вражеской оккупации». Т. Ботсвейн и К. Николсон « История Греции». В связи с тем, что государственный праздник Греции – День «ОХИ», посвящен дню начала решительного и жесткого отпора итальянской агрессии (28 октября 1940г.), – то об этом славном подвиге греческого народа более или менее, но осведомлены многие граждане Украины (по крайней мере – греки). А вот о мужественном и упорном сопротивлении греков немецко - фашистской агрессии, знают гораздо меньше, хотя это одна из самых ярких страниц, и европейского антифашистского сопротивления, и современной греческой истории. Наверное, стоит, время от времени, об этом вспоминать, и склонять голову в честь памяти павших за свободу Греции. Когда к началу весны 1941г. греческая армия загнала итальянских агрессоров вглубь территории Албании и весеннее потепление, несомненно, поспособствовало бы разгрому деморализованной армии Муссолини, Гитлер решил, что пора выручать союзников, да и нападать на СССР не взявши под контроль Балканы, было невозможно, – нужно было обезопасить свой правый фланг. К этому времени в соответствии с его директивой №20 от 13/ XII/1940г. уже был разработан план «Марита» – план захвата Греции; следующая его директива №21 от 18/ XII/ 1940г. закладывала основу для плана «Барбаросса» – «разгрома Советской России в течении короткой военной кампании. И вот 6 апреля 1941г., Гитлер бросил против Эллады свои бронированные дивизии. Греческим вооруженным силам пришлось иметь дело с перешедшими югославско-греческую границу отборными частями немецких войск, с «реанимированными» частями итальянской армии, а также с усиленным контингентом войск царской Болгарии. В 4-м томе «Советской исторической энциклопедии», вышедшем в свет в1963г., во времена прохладных отношений СССР и Греции, отмечается: «Небольшая и плохо вооруженная, подрываемая изменой греческая армия, героически встретила натиск бронированных фашистских полчищ». И поскольку – лучше всего о сопротивлении греков гитлеровским войскам (весною 1941г.) говорят скупые донесения штаба 12-й немецкой армии сухопутных сил с Салоникского фронта, то приведем их еще раз: «6 апреля – «Греческие войска оказывают упорное сопротивление на своих оборонительных позициях»; 7 апреля – «Греки оказывают чрезвычайно упорное сопротивление, особенно на заранее подготовленных оборонительных позициях. Гарнизоны дотов сопротивляются до последнего человека»; 8 апреля – « В проходе Руппель и восточнее греки продолжают упорно сопротивляться». Другие немецкие источники подтверждают, что греческая армия оказывала героическое сопротивление на так называемой «линии Метаксаса». Встретив упорное сопротивление греческих войск, командование 12-й немецкой армии переносит свои основные усилия на территорию Югославии» (В. Секистов «Странная война»). Сочетание слов «греческое» и «героическое» напоминают уважительную похвалу- каламбур великого политика Черчилля, изреченную по поводу героического греческого сопротивления фашизму: « Мы уже не говорим, что греки сражаются как герои, мы уже говорим, что герои сражаются как греки». А многократный повтор в немецких сводках фраз типа: «Греки оказывают чрезвычайно упорное сопротивление…» напоминает страницы «Дипломатической истории Европы» Антона Дебидура, где описана грязные игры австрийского канцлера Меттерниха и других деятелей, направленные на удушение греческой революции, когда все были уверены, что греки уже раздавлены, во много раз превосходящими их по численности, силами Османской империи. Там, через каждые пару страниц описания этой подлой возни встречаются фразы : «А между тем, греки держались». 9 апреля 1941г. гитлеровский министр пропаганды Йозеф Геббельс записал в своем дневнике: « Я запретил прессе недооценивать греков, отнимать у них их славу… Фюрер признает смелость греков». Ни одна армия Западной Европы так упорно не сопротивлялась гитлеровцам, как греческая, хотя на нее обрушились армии сразу трех стран фашистской коалиции: Германии, Италии и Болгарии. А обещанной помощи от союзников практически не поступило, – Черчилль сам это признал: «Не считая нескольких авиаэскадрилий, отправки военной миссии и некоторого символического количества войск, мы ничем не могли помочь Греции». Нет сомнений в том, что и весной 1941г., греки держались бы до последнего солдата, но главнокомандующий, генерал Цолакоглу, вопреки позиции правительства и короля, 20 апреля подписал капитуляцию. Что характерно – немцы в тот период не брали в плен греческих солдат, а отпускали их по домам, в знак уважение за проявленное ими мужество при защите Родины. Но греческие солдаты не собирались терпеть ни злых оккупантов, ни «добрых» и довольно скоро стали уходить в горы и группироваться в партизанские отряды. 27 апреля 1941 г. гитлеровцы вступили в Афины и в первый же день убедились, что афиняне, отнюдь не такие покладистые и терпеливые люди, как жители ранее оккупированных западноевропейских столиц. Когда немцы приказали стоявшему на карауле у национального флага эвзону (национальному гвардейцу) Константиносу Кудикису снять его, – тот молча повиновался, опустил флаг, обернул его вокруг себя и, поднявшись на Акрополь бросился вниз, разбившись на смерть. Торжественный подьем фашистского флага со свастикой над "священной скалой" древнего Акрополя, был окроплен кровью греческого героя. 25 апреля 1941 г. Гитлер дал приказ на овладение стратегически важным островом Крит, силами огромного контингента отборных десантных войск. 20 мая вступил в действие план захвата Крита, под кодовым названием «Меркурий», – после многочисленных бомбежек, полностью уничтоживших британскую авиацию, началась высадка воздушного десанта – крупнейшего за все годы войны. Но и потери десанта были весьма крупными. Гитлер таких не ожидал – это был не только первый жесткий отпор, полученный немцами во II мировой войне, но и первые серьезные потери немцев. «Битва за Крит» (таким заголовком пестрели английские и американские газеты в мае 1941г.) показала, что немцев можно бить. А били их, совместно с англичанами (в основном – австралийскими и новозеландскими новобранцами) и плохо вооруженными греческими солдатами, – простые критские крестьяне в залихватски намотанных на голову старинных черных платках с бахромою завитушками. Спускавшихся с неба отборных головорезов Гитлера, они встречали, как когда-то их предки встречали ненавистных турок, – длинными критскими ножами с раздвоенной рукояткой (а также лопатами, вилами и прочим садово-огородным инвентарем). И они, таки отбили у Гитлера охоту к крупномасштабным десантным операциям, – он был потрясен не только количеством погибших, но и тем, что уничтожен был «цвет армии» – тысячи отборнейших десантников его единственной парашютной дивизии. Немецкий фельдмаршал Типельскирх вспоминает: «Но очень высокими были и потери немецких войск. Если война на Балканах потребовала сравнительно небольших жертв (убитых-1206, пропавших без вести-548, раненых-3901), то при захвате острова Крит было убито 2071 человек, ранено 2594 и 1888 человек пропало без вести. На Гитлера эти потери произвели такое удручающее впечатление, что он запретил подобные операции воздушно-десантных войск. Отчасти благодаря этому решению остров Мальта впоследствии не был взят». Да, Гитлер уже до конца войны не решится на подобные операции, хотя ранее планировалась не только Мальта, но и масштабный десант на Кипр, и захват с воздуха Суэцкого канала. Уинстон Черчилль выразился в присущей ему афористичной манере: «Победу, которую одержал Геринг над Критом, правильнее всего назвать «пирровой». С теми войсками, которые он положил на острове, легко можно было завоевать Кипр, Ирак, Сирию и даже, возможно Персию». А крупный британский военный теоретик Б. Лиддел Гарт написал так: «Образно говоря, на Крите Гитлер растянул связки на руке, которой наносил удар». Английские историки Ботсвейн и Николсон утверждают: «Это сопротивление – хотя оно было кратковременным и плохо скоординированным – в немалой степени расстроили планы Гитлера». В западной военной литературе нередко встречается мнение, что неудачи итальянской армии в Греции, а затем и «битва за Крит» вынудили Гитлера перенести дату нападения на СССР, сперва с начала апреля на 15 мая, а потом еще на 5 недель – на 22июня 1941г. и, якобы, из за этого немцы не успели взять Москву до зимних холодов, а в итоге проиграли войну. Надо отметить, что называют иногда и другие причины переноса даты начала войны с СССР, в частности, – непросохшая почва на московском направлении, что помешало бы продвижению немецких танков и другой техники, а также правительственный переворот в Югославии (27 II 1941). Но начальник гитлеровского штаба фельдмаршал Вильгельм Кейтель впоследствии скажет так: «Невероятно сильное сопротивление греков отняло у Германии два месяца, столь необходимых для нападения на Россию; если бы мы не были так задержаны здесь, исход сражений на Восточном Фронте, так же как и всей войны, был бы другим». А вот цитата из его речи произнесенной весной 1941г., в Рейхстаге: «Ради соблюдения исторической справедливости, надо признать, что среди всех наших противников только греческая нация сражалась с подобными смелостью и презрением к смерти». В обращении к греческому народу радиостанции «Москва» (27 апреля 1942г.) прозвучали слова признательности: «Вас было мало, но вы, сражаясь против превосходящих сил противника, вышли победителями. Не могло быть иначе, потому что вы – греки. Мы, русские, благодаря вашей самоотверженности, выиграли время для обороны. Мы благодарим вас». Греческое сопротивление фашистам нашло довольно заметное отражение и в английской военной литературе, и в их художественной прозе (я уже приводил в пример, замечательные романы – «Морской орел» Джеймса Олдриджа и «Пушки острова Наваррон Алистера Маклина). Так что, мужественная борьба греков с фашистами весной 1941-го, заслуживает самого искреннего восхищения и уважения. На Крите, немцы не только впервые понесли серьезные потери во II мировой войне, но и учинили первые на территории Греции массовые казни, – в мае 1941г. были расстреляны 200 жителей деревни Кастелли, а 2 июня разрушили до основания деревню Канданос уничтожив 300 человек. К началу июня немцы овладели островом. Британский контингент успели эвакуировать в Египет, а из греков покинули Крит только двое – король Георг и его премъер - министр Э. Цудерос. Почти вся Греция оказалась оккупированной германо - болгарско - итальянскими войсками, но боевой дух ее народа не был сломлен. В ночь с 30 на 31 мая 1941 г., когда гитлеровские захватчики праздновали свою победу, греческий студент Манолис Глезос с помощью своего товарища Апостолоса Сантоса, взобравшись на восточную, самую неприступную из стен Акрополя (немцы, как и турки в XVII веке, устроили в древнем храме склад боеприпасов) и сорвал с национальной святыни флаг фашистской Германии, водрузив вместо него бело-голубое знамя Греции. Так 18-летние греческие юноши сказали свое «Нет!» фашизму, продемонстрировав решимость греков сражаться с оккупантами. Кстати, в середине марта 2010г. на 88-м году жизни неугомонный Манолис Глезос, вошедший в сотню «Великих греков», участвовал… в демонстрациях протеста и был отправлен в больницу после попадания под действие, примененного полицией слезоточивого газа – воистину «не стареют душой ветераны». Особенно если учесть, что он в свое время отсидел и в фашистских тюрьмах во время оккупации, и, как политический узник, в послевоенные годы (ок. 10 лет)! Однако, сопротивление греков отнюдь не ограничивалось акциями героев-одиночек, – уже 28 мая 1941г., через месяц после входа немцев в Афины, была создана первая организация национальной солидарности, а летом 1941г. в греческих горах уже действовала целая народная армия, которую сплотил из отдельных партизанских отрядов Атанасиос Клярос, более известный под именем Ариса Велухиотиса. К осени партизанская война еще более активизировалсь – 22 сентября 1941г. была разгромлена крупная автоколонна немцев. 28 -29 сентября вспыхнуло восстание в районе Драма, на территории оккупированной болгарскими войсками. Болгары отыгрывались на местных жителями не менее жестоко, чем немцы (сказалась изрядная доля турецкой крови текущая в жилах болгар), – в Доксато и других деревнях расстреляли 3000 человек. Надо сказать, что в болгарской зоне оккупации грекам пришлось особо тяжко во всех отношениях. Болгары пытались вытравить в тех краях все греческое, – издевались над учителями и священниками, подвергая их пыткам и насилию, многих убивали, уничтожали исторические сооружения, школы, книги. Даже детей безжалостно гнали на тяжелые работы и угоняли в Болгарию, для использования в тех же целях, – по сравнению с этим, высокое налогообложение в болгарской оккупационной зоне казалось мелочью. В сентябре 1941г., по инициативе Компартии Греции, которая являлась главным организатором сопротивления, была создана организация ЭАМ (Национально-освободительный фронт), а вскоре и ее «военное продолжение » – Национальная народно- освободительная армия (ЭЛАС), ставшая самой мощной силой греческого Сопротивления. А сопротивляться грекам довелось в крайне неблагоприятных условиях. В результате военных действий на море, Греция была полностью отрезана от импорта, нехватавшего ей продовольствия и в стране начался голод (Греция пострадала от голода больше всех других европейских стран). Да и зима 1941/42 гг. выдалась необычайно холодной. Голод и холод унесли 40 тысяч жизней, но воля греков к сопротивлению не ослабла. 25 марта 1941г. по стране прокатились массовые выступления в честь дня Независимости Греции, 12 апреля в Афинах была проведена стачка госслужащих. В начале 1943г. произошло событие, напоминающее по массовости, сплоченности и решительности протест греков в день начала итальянской интервенции (т.е. в День «Охи» – 28 октября 1941г.) – Афинская всеобщая забастовка трудящихся. Когда 30 января 1943 г. фашисты приняли решение угнать молодых греков на работу в Германию, как они это делали во всех захваченных ими странах, – Греция опять сказала свое решительное «Нет!». В знак протеста против намечаемой немцами акции по стране прокатились волны массовых демонстраций протеста. Если февраля 27 февраля на улицы Афин вышло около 100 тысяч человек, то уже 4 марта их было свыше 300 тысяч. Демонстранты смяли полицейские кордоны и итальянскую конницу, не остановили их даже немецкие танки и бронемашины. Они приступом взяли охраняемое войсками министерство труда и уничтожили все заготовленные для мобилизации списки (ну в какой оккупированной фашистами стране было подобное?). В отчаянных схватках с оккупантами погибло 18 демонстрантов, а свыше сотни – ранено. Рабочие и служащие Афин объявили забастовку в поддержку демонстрантов, и победа была одержана. Мощные демонстрации в поддержку афинян прошли в Салониках, Волосе, Каламе, Коринфе, Спарте и др. Встретив такой беспрецедентный массовый отпор, гитлеровцы отказались от самой идеи угона греков на немецкую каторгу. Греция, единственная из всех стран, оккупированных немцами, не позволила им вывозить рабочих в Германию, чтобы они там работали на военную промышленность, и, как уже говорилось, в составе гитлеровских войск на Восточном фронте не было воинских подразделений сформированных из греков. А ведь, по данным Министерства обороны СССР, – против советских войск сражались созданные немцами национальные подразделения из всех народов Европы, кроме греков и сербов. Фашисты придавали созданию национальных частей большое значение и заставили служить в них даже самых гонимых – цыган и евреев (во вспомогательных войсках вермахта служили 205 000 евреев). А вот греков и сербов заставить воевать против советских войск не удалось, ибо это было неприемлемо для их православных сердец, и они смогли сказать «Нет!». С весны 1943г. командование ЭЛАС перешло к полковнику старой армии Стефаносу Сарафису. Бурно развивавшееся освободительное движение привело к тому, что уже к середине 1943 года партизаны контролировали треть территории Греции. Численность и активность ЭЛАС возрастала – за несколько дней сентября было уничтожено свыше тысячи оккупантов. Фашисты обрушили против греков зверские репрессии, не щадя ни малых, ни старых и непокорным эллинам пришлось в полной мере испытать на себе жесточайший гнет гитлеровской власти. 13 сентября 1943г в районе Вианос фашисты, сровняв с землей, уничтожили семь критских деревень и расстреляли 471 человека; 6-го декабря того же года немецкие каратели из 117-й горно-егерской дивизии в отместку за гибель 78-ти захватчиков, в окрестностях г. Калавриты разрушили 25 деревень (погибло около 1400 жителей). Подобных расправ было немало, но сопротивление греков только усиливалось. В январе прошли массовые выступления в ряде городов Греции. За два первых месяца1944г. бойцами ЭЛАС было уничтожено почти три тысячи вражеских солдат и 30 немецких танков. В августе 1944г., несмотря на тяжелое положение на Восточном фронте, германское командование отправляет в Грецию отборные части СС. Но и СС не справилась с ЭЛАС. На зверства СС греки ответили, как говорится, «изо всех стволов». Жители городов – демонстрациями, забастовками и другими формами гражданского неповиновения, а ЭЛАС, численность которой к тому времени достигла 70 тыс. человек, – активными военными действиями. В результате мужественной борьбы греков к концу октября 1944 г. Греция была полностью освобождена от оккупантов собственными силами (кстати, единственная страна из оккупированной фашистами Европы) без прямого участия советских войск и англо-американских союзников. А что потом? Потом, к глубочайшему сожалению, после упорного и успешного героического греческого сопротивления наступил черед жестокой греческой трагедии – английские (а затем и американские) «союзники» спровоцируют в Греции такую кровопролитную гражданскую войну, что страдания понесенные греками от гитлеровцев покажутся не такими уж ужасными, во всяком случае, в моральном отношении. Всю вину за пролитую греческую кровь «союзники» свалят на греков. Но, спустя десятилетия, даже английские историки Ботсвейн и Николсон признают: « Однако, несмотря на все ужасы оккупации, именно исконное свободолюбие и традиция национального сопротивления чужеземному господству стали источником неслыханных страданий греков в последующие три года». Под предлогом освобождения от фашистов англичане вошли в Афины в октябре 1944г. (когда последние части гитлеровцев спешно покидали греческую территорию), а уже в начале декабря вели полномасштабные боевые действия против ЭЛАС. Президент США Рузвельт был против таких действий англичан и высказал свое неодобрение в письме Черчиллю, но тот боялся, что победа коммунистов в Греции лишит Британию возможности контролировать Восточное Средиземноморье и путь в Индию через Ближний Восток, и не отступился от своей политики. Американские газеты вслед за Рузвельтом критиковали англичан и даже опубликовали текст речи Черчилля, где он призывал уничтожать коммунистов. Но Рузвельта не станет в апреле 1945г., а при новом президент Трумэне США изменят свое отношение и поддержат английскую интервенцию. А вот Арис Велухиотис, основатель ЭЛАС и ее главнокомандующий в 1941-43гг., не согласился прекращать вооруженное сопротивление англичанам, даже вразрез с решением Компартии Греции и оказался в полной политической изоляции. 16 июня 1945г. он был убит в стычке с окружившими его отряд правительственными войсками. Боевики из нерегулярных правых формирований отрубили головы ему и его адьютанту и выставили их для обозрения на центральной площади города Трикала. Так может, в чем-то прав Милорад Павич, написавший в своей книге «Хазарский словарь» странные слова: «Греческий мрак, который гораздо гуще любой другой темноты, так же как и греческий огонь ярче любого другого». Гражданское противостояние в Греции длилось долго. Лишь в сентябре 1949г. Компартия Греции объявила о «временной приостановке гражданской войны». Впрочем, об этой братоубийственной войне писать не хочется ни в этой, ни в какой либо другой статье, тем более, что название у ней было б слишком тяжелым, если не сказать «неподъемным», – «Греки против греков». В целом, Греция оказалась одной из наиболее пострадавших во II мировой войне стран. Погибло, умерло от голода и холода более 625 тыс. человек (св. 8 % населения страны); свыше 700тыс. стали беженцами; около 30 тыс. детей были эвакуированы в коммунистические страны. В период гражданской войны со стороны правительственных войск погибло – 70 тысяч чел., стороны повстанцев (т.е. - «левых» ) – 40 тысяч. Только с июня 1946г. по октябрь 1949г. греческие суды вынесли 3150 смертельных приговоров в отношении «левых», из которых 1223 были приведены в исполнение. А еще тысячи участников сопротивления долгие годы томились в лагерях и тюрьмах. И лишь в 1982г. было признано Сопротивление, – и против фашистских оккупантов, и против правительственных войс в 1946 – 1949гг. А в 1989г., в период правителства А. Папандреу будет принят закон, который предоставит пенсии инвалидам и раненым участникам Демократической армии Греции, а все дела на них сожгут. Такой страшный итог для маленькой Греции, – одной из стран- победительниц фашизма, был предопределен тайным сговором Сталина и Черчилля о разделе зон влияния в Европе. Это вот румынам повезло – почти всю войну воевали на стороне Гитлера, но получили существенное приращение территории (за счет венгерской Трансильвании и болгарской Добруджи), и потому старая советская шутка гласила, что «румынская армия самая сильная в мире, ибо сначала гнала русских до Москвы, а потом немцев до Берлина». Увы! Для Греции характерна гораздо более грустная сентенция – парадоксальная английская поговорка, которую я уже не раз напоминал – «Если грек встречает грека – начинается упорная борьба». P.S. В марте 2010г. немецкие депутаты, не считаясь с известным каждому образованному европейцу высоким уровнем греческого патриотизма, нагло предложили Греции продать те греческие острова, где нет населения и Акрополь… якобы, в счет уплаты долгов. Греки на всех уровнях сказали свое решительное «Нет! и напомнили о том, что в 1941 – 44гг., во время гитлеровской оккупации, немцы вывезли весь золотой запас страны, не говоря уже обо всем остальном огромном ущербе, нанесенном Греции во II мировой войне.

Как греки украли у русов письменность

Александр Новак, 09 июня 2011

Убогая, но большая ложь о том, что письменность на Русь принесли некие Кирилл с Мефодием, уже начинает вызывать раздражение. Изучение даже открытых документов говорит совсем о другом: письменность на Руси была сотни тысяч лет...



Старинные книги проливают свет на тот факт, что письменность на Руси была задолго до Кирилла и Мефодия, а, кроме того, Греки украли её у наших предков, русов. Подменой письменности греки добивались полного забвения прошлого русов, но это у них не вышло, чего не скажешь о насильственном крещении Руси.

Со школьной скамьи каждому хорошо известно, что письменность на Руси появилась благодаря греческим монахам Кириллу и Мефодию. Это «якобы» они научили неграмотный народ руський письму, дали ему азбуку и научили грамоте. А до этого наши предки «якобы» вообще были тёмными в делах письменных, читать и писать не умели.

[ Читать дальше ]

Огонь, вода, кастрюли и... еда


Исходя из заголовка статьи нам все просто и понятно. Но я не зря поставил там многоточие,
поскольку одним предложением сложно передать всю важность и значимость этой комнаты
для фэн­-шуй дома, а главное для всей семьи...Читать полностью

Rotting Christ - He,the Aethyr




Продолжаем слушать металюг с Эллады - Rotting Christ.
Это их моя любимая песня,думаю она вам тоже понравиться.


In the sleepy night
From a breezy bite
O earth
your son born
the sky
The tireless shield of mankind
Wake! under a sun that scatters its shine
And praise the stars from the field of the night
Words full of faith that sound so bright
Scattered in ether but they are surmrised
Teached how to kill your blaze inside
Preached how to leave the fear beside
You infernal soul reveal the wise
How the beauty borns from inside

[CHORUS]
BORN FROM INSIDE and burn the Angel
SPAWN PROCREATE and kill the menial
Faint the light that comes from the blaze

That crush and raze all of your bowels
BORN FROM INSIDE and burn the Angel
SPAWN PROCREATE and kill the menial
Seed the thorn that bears the flame
That burns inside you and willing to frame
O tireless shield of mankind
The thorn of death so much chars me
That my spark returned to you
And fire the stars that light the way to you

[CHORUS]

100%, 12 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Rotting Christ - Athanati Este



Греки мочат Блэк метал! Советую всем послушать.

Большая часть песни пропусчена из-за того что портал не потдерживает язык,каким написана эта песня...(

And when the bells of fate sound
Digging your soul deep into the ground
Setting your sense to the bound
Spreading your eminence all around
And when the bells of fate sound
You walk in pathless ways till the dawn
Screaming for salvation so loud
Spreading your indulgence all around

And when the bells of fate sound
Then you immortals stand up and shout
Then you blessed martyrs doubt
Here comes a new age's blow

Slaves of fate instigate
And feel your sword's blazing edge
Your section to the enemy
Wound for the sleepy age
Slaves of fate instigate
And feel your sword's blazing edge
Your section to the enemy
Wound for the sleepy age