хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «політика»

The концтабір або адіннарот

В законопроект 1083 заложено всё, о чем гэбня мечтала со времён диктаторских законов 16.01.2014:

Тотальная регистрация мобильников. Им даже не нужно продавать сим-карточки по паспортам, если то, во что вы будете их вставлять, будет записано на ваше имя. Разумеется, продавать карты по паспортам они тоже хотят. Цифровой браслет, как мера пресечения для добропорядочных граждан! Разумеется, вам больше не выгодно перепродавать ваш мобильник на olx - в случае чего, приходить будут не к покупателю, а к вам.



Интересная ситуация ждёт иностранцев по приезду в страну - их телефоны перестанут работать, пока они сами не внесут себя в этот реестр. (А с учётом того, что этот беспредел подаётся под соусом борьбы с контрабандой, ещё и доказывать, что ты не преступник) Это как в Северной Корее, где иностранцы не могут передвигаться без сопровождения службистов, только технологичнее. Таким образом они просто топчут пару статей Конституции. (Для особо наивных, считающих, что это и есть некий "европейский путь" замечу, что IMEI не подлежат регистрации ни в одной стране мира).

Для других наивных, мечтавших о том, чтобы таким образом "правоохранителей" обеспечить надёжным способом поиска украденных телефонов отвечу, что для этого и сейчас нет никаких препятствий. Они просто не хотят искать ваши телефоны по IMEI. Ведь и сейчас никто не мешает вам приложить к заявлению о краже коробку от телефона с фабрично нанесенным туда IMEI, как железобетонное доказательство, что этот аппарат ваш. Повторяю - они просто не хотят их искать. Они хотят всё про всех знать даже несмотря на то, что закон запрещает делать это без санкции суда. (Да, сейчас мы на пороге потери свободы частной жизни)

И, нет - с контрабандой так бороться невозможно. Ведь согласно закону, добросовестный приобретатель преступником не является. А попытка взыскать пошлину не на таможне, а с конечного покупателя является лишь способом покрывать контрабандистов.

В этот же законопроект они внесли и одиозный российский "закон Яровой" - под соусом заботы о разрешении возможных конфликтов, они пытаются заставить операторов хранить весь трафик (там размытая формулировка, чтобы обыватель не понял) на "срок исковой давности". Даже кремлевская шушера до такого не додумалась - обосновать перлюстрацию защитой прав потребителей.



Ну и везде реестры. Реестры провайдеров, реестры каналов связи, реестры мобильников (iot-устройств, умных сигнализаций и всего другого, во что втыкается sim-карта). Это значит, что защите персональных данных и тайне частной жизни хана. Услуги "пробивки" станут настолько могущественными, а утечки столь опасными (а оно обязательно потечёт - по-другому невозможно), что цена тотальных неприятностей для любого человека упадет до считанных "франклинов".

Разумеется, после этого появится и такое российское явление, как отнесение к секретным данных про особо важных персон и их семьи (конечно, с изъятием из этих реестров). Поскольку не могут же небожители жить в одном концлагере с идиотами, голосовавшими за телевизор.

А ещё из интересного намек на криминализацию VPN. Правда формулировка настолько размыта, что там чёрт ногу сломит, но отлично позволит беспредельничать в суде в отношении желающих обходить блокировки и объединять в сети компьютеры из разных мест.



И самое главное: ни одно из нововведений этого законопроекта не послужит удобству, безопасности и защите прав и свобод украинских граждан и резидентов. Этот законопроект вообще не должен называться относящимся к связи - это законопроект целиком полицейского реформирования.

Собственно правильнее всего назвать его "о превращении средств связи в средства слежки". Написан этот законопроект силовиками, которые хотят расширить свой и без того неслабый бизнес по незаконной слежке ("пробивке"), однако это тот случай, когда один коррупционный бизнес ставит под удар безопасность, в первую очередь информационную, всех добропорядочных граждан воюющей страны. И делает дополнительно уязвимыми непосредственных участников военных действий.

При этом никаких положительных сторон ни одна из этих инициатив не несёт. И под "никаких", я подразумеваю, что каждый довод в пользу этого законопроекта может легко быть оспорен с фактами в руках. Каждый!



P.S. Поки зебільні дегенерати ламають систему, впершись в зомбоящик і чекають на покращання життя, пліснява перетворює Україну на загін для худоби

100



- Освобождено пленников кремля - НОЛЬ.

- Выпущено на свободу серпаров, изменников Родины, террористов - несколько десятков. Включая главмусора Харькова, расстреливавшего Майдановцев и "отца-основателя ЛНР" Александра Ефремова. (которые до того сидели в СИЗО несколько лет).

- Снижено тарифов для обычных граждан - НОЛЬpoka

- Зато снижены тарифы для преприятий Коломойскогоpopa

- "Отрублено рук" - НОЛЬ

- "Свинарчуки" - посажены во властные кабинетыapplause

- РОТТЕРДАМ+ - признан самой выгодной схемой и оставлен.

- ОБЕЩАНО "нанять глав ОДА на открытом конкурсе с привлечением лушчих HR агентств". По итогу НИ ОДИН глава ОДА не был нанят на открытом конкурсе. Некоторые главы ОДА - откровенные сепары и бандиты.

- ВПЕРВЫЕ официальная Украина просит Западных партнеров СНИМАТЬ санкции с окружения Януковича (Портнова).

- Война - НЕ "остановлена".

- Отведены наши войска от Станицы Луганской, разобраны фортификационные сооружения. Нашим ЗАПРЕЩЕНО отвечать артиллерией.

- Убито более 70 наших воинов. (СЕМЬДЕСЯТ!)

- Остановлена реформа питания в армии.

- Россию вернули в ПАСЕ (Президент ПРОИГНОРИРОВАЛ украинскую делегацию в ПАСЕ, не оказал ей НИКАКОЙ помощи)

- Макрон говорит о необходимости "Западу презапустить отношения с россией" (на что не было НИКАКОЙ реакции от президента Зеленского)

- Идут разговоры о возвращении россии в G7

- На ключевые позиции (часто, в нарушение процедур) - ставятся либо люди Коломойского (Богдан), либо кенты Зеленского. Профессиональные качества значения не имеют.

- Заходящим кораблям на 2 месяца разрешили сливать - да практически что угодно - в море возле Одессы (т.к запретили экологический контроль).

- Реперше, ездившей в оккупированный Крым через Москву, на День Независимости позволили поганить Гимн на Майдане Незалежності.

Зато:
- "Незаангажована, незалежна" міліція возбудила уголовное дело против киевского пенсионера, раздававшего листовки против Зеленского.
- Активистов таскают на допросы "за ролик с Зеленским и грузовиком".
- Новиє ліца прямо называют журналистов "тупые овцы" и заявляют о том, что "журналисты нам не нужны".
- Новая влада устроила наезд на иностранную компанию "Арселор Миттал" - это действо даже удостоилось комплимента "политическое рейдерство" от посла ЕС в Украине г-на Мингарелли.
- Силовики заблокировали аппарат Верховной Рады (сегодня).

- Быдлу показали 100500 роликов Лукашенко-стайл "Президент распекает председателя колхоза". Результат каждого из таких визитов - НОЛЬ (что по бурштину, что по больнице, что по Закарпатской таможне).
- По итогам 100 дней НЕ БУДЕТ пресс-конференции (какую делал КАЖДЫЙ Президент Украины) - а будет очередной ролик для быдла с актером из сериала "Слуга Народа".

Зелебобы, хавай.Те
Вони зробили ВАС разом!

Аллан Левитов

Посмертний вирок...

Навіяно дописом:  http://blog.i.ua/user/4732134/2299207/#p2

  Справа "Сальєрі - Моцарт" наскільки я розумію виникла набагато пізніше їх фізичної смерті...

Сотворили її "Пінкертони" пізніших часів, головне завдання яких було прославитись самим.

Яким чином це зробити? Ну не віртуозним же виконанням музики...

Тоді око впало на самий, здавалось би, простий предмет -- гусине перо!

Саме гусине перо -- найлегший спосіб звернути на себе увагу! Саме гусиним пером були написані шедеври Поезії і Прози, шедеври Музики; але ж пасквілі і доноси були написані саме тим же гусиним пером!

Я сказав «найлегший спосіб», бо не треба було робити лабораторні аналізи, ексгумацію, і все таке інше…А головне – дійові особи не зможуть захищатись!

Пройшли віка………..

І ось вже новоявлені «Пінкертони» нашого сторіччя створюють ново-явлений прецедент – справу Магнітського!

Юриста Сергія Магнітського, який викрив махінації з податками на суму 230 мільйонів доларів, тоді в 2009 році було заарештовано, і через кілька місяців він загинув у тюрмі РФ від ненадання медичної допомоги.

Це не завадило російській владі засудити його ПОСМЕРТНО!?!?

Пройдуть віка………..

І вже ніщо не завадить осудити злочинців, які творять сьогодні безлад у моїй країні!

Бо колись давно створений прецедент, кілька разів повторений, стає вже правилом!

Навіть якщо ті злочинці вже підуть …

Зе+кримінал

"Голос Америки" - бюджетная организация США, контролируемая структурами Государственного департамента США, потому вероятность случайности в этом случае просто исключена.
Во-первых Зеленского, который отрицал наличие лоббистской активности в США, в предвыборный период, снова уличили во лжи.
Во-вторых - нанесен удар в фундаментальную основу всего правления Зеленского - легитимность избирательного процесса. Выборы по версии США - это не только большинство голосов полученное на выборах - это еще и неукоснительное соблюдение законов во время их проведения.
Бумаги, обнародованные "ГА" ставят интересный вопрос - "Откуда деньги?". В предвыборном фонде Зеленского они явно не прошли. Следовательно имело место незаконное финансирование избирательного процесса. Дальнейшие расследования в этом направлении могут привести к непредсказуемым для Зеленского и компании результатам. Информации о реальных схемах финансирования избирательной кампании Зеленского очень много.

Увязывание незаконного финансирования выборов с незаконными операциями, которые рассматриваются Делаверским судом вполне могут дать искомый результат. И он очень неприятен для г-на Зеленского.

Shlomo Nagel

Про opus magnum Нікколо Макіавеллі

МАКІАВЕЛЛІ ТА СУЧАСНІСТЬ
СЕРПЕНЬ 27, 2016 КАТЕРИНА ТУМАНОВА  



Як думає політик? Отримати владу, використати її максимально ефективно (передусім для себе самого та своєї репутації, а потім уже виправдовувати очікування своїх підданих, про що замислюються не завжди) і «красиво піти». Зберегти владу надовго – тут уже виникають проблеми. Як із ними боротися? Прислуховуватися до теоретиків та правити так, «як книжка пише»? Навряд чи комусь дійсно це вдається, скільки не було б витрачено сил і часу.

Практичні поради, ілюстровані прикладами із сучасного авторові життя політиків та з екскурсами в історію для кращого розуміння, – ось як можна охарактеризувати opus magnum Нікколо Макіавеллі «Державець». Як трактат, присвячений молодому правителеві, «Державець» і сьогодні міг би залишатись одним із тих першоджерел, де описано й пояснено, як слід і як не слід чинити. Ідеалізація та героїзація влади, демонстрація життя можновладця як «він просто має своєрідну синекуру та отримує великі гроші» – усе це відходить у минуле. Макіавеллі намагається показати реалістичний бік політичної діяльності та хоча б орієнтовно вказати на всі її «підводні камені». Як це йому вдається і навіщо потрібне нині, коли науково-технічний прогрес набагато переважає політичну думку? Всім відомо, що історію треба знати й розуміти, щоб не повторювати помилок попередніх поколінь. Але мало хто насправді це використовує.

Якщо відкрити книгу Макіавеллі на будь-якій сторінці, можна прочитати про доволі знайомі ситуації, які навіть у контексті минулого виглядають напрочуд сучасно. Як здобувається влада? Або своєю, або чужою зброєю – чи дістається у спадок. Зброя «своя» мається на увазі не лише та, що належить володарю або тому, хто волів би ним стати: ідеться також про зброю «своїх» людей. Чи це ідейні послідовники, чи вірні справі найманці (доки їм це вигідно), чи просто молодь, яка хоче повоювати та довести свою відвагу, – байдуже. Для здобуття влади «своєю» зброєю, згідно з обґрунтованою значно пізніше концепцією психології мас, потрібен лідер + проста та зрозуміла ідея + «масовка». Коли ж ідеться про чужу зброю, то тут спадає на думку «одноденне союзництво» з однією чи декількома державами, кожна з яких має свої цілі. Але в такому випадку наш державець може легко стати маріонеткою більш досвідчених та компетентних володарів, а йому це навряд чи потрібно. Для того, щоби проілюструвати цей приклад, можна згадати про маніпуляції та маніпуляторів. Наш державець вважає, що сам дійшов до певної ідеї, хоча насправді ж вона, у кращому випадку, належить його канцлерові (який сам не дуже-то бажає стати «мішенню» народного невдоволення, тому працює «на посаді сірого кардинала»). І спадкова влада. І сьогодні лунає чимало нарікань на те, що у величних батьків нікчемні діти, а інститут спадкової або «протегованої» влади де факто нікуди не зникає. Таким чином, є три шляхи здобуття влади, а також різні способи її втримати.

Державець має мислити критично – без цього ніяк, і ця настанова актуальна для всіх часів. Макіавеллі не дарма написав свою не таку вже й громіздку працю, а не декілька речень а ля «виконуй усе, що вони попросять, усю провину приписуй попередникові та вмій вийти сухим із води». У часи раннього Ренесансу вже було зрозуміло, що таке політологія та мистецтво управління, окреслені терміном іншомовного походження – «менеджмент». Якщо розглядати державця-володаря як ефективного менеджера (і ключовим словом тут має бути «ефективний»), то варто приймати основні тези «Державця» як поради, які слід осмислити і реалізувати.

Спершу з’ясуємо, які політичні погляди були в Нікколо Макіавеллі. Для прикладу – те, за що в недалекому минулому найбільше звинувачували так званий макіавеллізм: «Ціль виправдовує засоби». І першим контраргументом стає хоча би той факт, що це цитата-бастард – Макіавеллі такого не говорив і мав на увазі не зовсім це. Якщо просто погортати книгу, то можна побачити, наприклад, такі думки: «Розумний володар воліє мати справу з власним військом» або «Треба вміти добре приховувати своє єство, прикидатися й лицемірити». І лейтмотивом цих настанов є застереження від зради. Своє, не наймане військо, потрібне хоча б для того, щоб його комерційні інтереси стосувалися приналежності до власної держави (консервативні маси воліють задовольнити свої потреби, нічого, по суті, не змінюючи). Якщо проектувати цю тезу на сучасність у руслі «ефективного менеджменту», то краще набрати штат, аніж тримати фрілансерів (які можуть передати ваші корпоративні секрети вашим конкурентам або принаймні використовувати їх у своїй діяльності там, де гроші та ресурси йтимуть не у вашу кишеню). А про приховування власного єства – тут ще простіше. У будь-якій сфері, пов’язаній так чи інакше із комунікаціями, завжди є місце згаданим вище маніпуляторам. Володареві не слід бути «розкритою книгою» та повністю подавати свої політичні міркування – особливо, якщо має справу з тими, що можуть легко підкорити його волю собі. Саме тому для того, щоб подати свою кандидатуру на посаду президента, сьогодні існує певний віковий ліміт: адже старші й досвідчені вже не так «розкривають карти», як молоді, амбітні, ідейні і водночас недостатньо «підковані» в обраній сфері діяльності. А про «ефективний менеджмент» із погляду Макіавеллі можна навести приклад: будь-який лідер, яким ліберальним він не був би, ніколи не покаже усіх реальних планів як на свої кадри, так і на клієнтуру. Якщо існує негласне правило чи то неписаний закон для керівника і підлеглих відверто не говорити, що всі вони прагнуть нажитися один на одному, то цього дотримуються в його корпоративній етиці. Традиція формалізованого спілкування, де прийнято думати одне, а говорити завше толерантно і ввічливо, це існувало як при флорентійському дворі на початку XVI століття, так існує і в офісі чи державних установах сьогодення.

Звісно, в контексті сучасної політики одразу доречно згадати, а як чинить Макіавеллі у ситуації, коли потрібно навести приклад із діяльності його живих сучасників? Правильно, він просто не називає імен, але читач, ознайомлений з історією Італії XVI століття, легко може зрозуміє, про якого з володарів чи їхніх васалів ідеться. Тому для «осучаснення» Макіавеллі в цьому тексті використано більш нейтральний ефективний менеджмент та його складові – стереотипний офіс (читай: двір Лоренцо де Медичі, якому присвячено трактат «Державець» як путівник у грозах політики), генеральний директор (він же – сам володар, який може обирати: чи буде його робоче місце троном монарха – чи кафедрою республіканця), заступник директора або віце-президент (той самий канцлер, який може бути як маріонеткою, так і маніпулятором), партнери й конкуренти (володарі інших держав, які не залишають поза увагою діяльність нашого державця), і офісний планктон різного сорту (простий народ). Проводячи паралель далі, розуміємо, що можна розписати, згідно з «Державцем», функцію кожного – але головна роль мала б належати тому, для кого і про кого написано цю працю. Повернімося до трьох способів отримання влади – у контексті нашого офісу слово «зброя» буде радше метафорою. Отже, отримати владу своєю зброєю значить здобути її своїми винятковими досягненнями (і своєї команди, кожен зі «структурних елементів» якої хоче зайняти непогану посаду як протеже нового кандидата). Ще можна застосувати «виняткові інвестиції», і це також актуально в нашому корумпованому світі. Отримання влади чужою зброєю передбачає всі різновиди гри на тлі конкуренції, брудні закулісні інтриги, зраду своїх колег та присвоювання чужих досягнень або ж безкровну і безболісну роботу проплачених спеціалістів із чужих фірм (аналог найманців у «Державці»). І отримання влади у спадок – у цю категорію входять ті численні ситуації, коли компетентний директор, який здобув усе сам (різними, інколи не надто чесними способами) віддає свою справу, наприклад, синові – представникові «золотої молоді» що автоматично стає суб’єктом помилок та об’єктом глузування колег.

Ідеї Макіавеллі в політології, як бачимо, можна декорувати по-різному. Очевидно, що реалістичне бачення проблеми, скептицизм та критичне мислення, використання зброї маніпуляторів як засобу захисту від них, приховування істинних ідей та втримування влади – усе це актуально і сьогодні. Можна читати «Державця» як своєрідну ретроспективу політичної думки – це цілком нормально, бо книга написана й опублікована відповідно 1513 та 1532 року. Звісно, деякі реалії (наприклад, переважання монархії як форми правління у тодішній Західній Європі) канули в Лету, але, відкинувши метафорику, можна знайти чіткі вказівки того, як слід правити. Помітною є теза, що у різні епохи політологія зазнавала особливого розквіту якраз тоді, коли держава чи держави були в роздробленому стані. Таким чином, із непотрібної та необов’язкової політична думка ставала необхідною. Макіавеллі написав свою книгу тоді, коли Італія була поділена на невеликі субдержави – і ця «невелика праця» прославила як його ім’я, так і його методи. А їх можна застосовувати, як уже згадувалося вище, не лише в політиці.
https://lysty.net.ua/makiavelli-ta-suchasnist/

Про квартал, спагетті, IQ і гарний смак

Италия, 80е годы, телевидение государственное, в сетке вещания преобладают образовательные, серьезные новостные и т.п. программы. Сильвио Берлускони начинает скупать мелкие региональные каналы, затачивая их на развлекательный контент для широкой публики, можно даже сказать очень широкой.

При этом, в силу географических особенностей Италии (горы мешают сигналу) целые регионы не могут смотреть каналы Берлускони.

И вот интереснейшее исследование из American Economic Review.

Трое экономистов - Рубен Дуранте, Паоло Пинотти та Андреа Тесеи - выяснили, что чем раньше регион стал смотреть каналы Берлускони, тем выше рейтинг Берлускони получил на выборах 1994, когда впервые баллотировался. Впрочем, это не сенсация, этот вывод предсказуем.

Но есть и другие выводы. Например, Итальянцы, которые начали смотреть программы каналов Берлускони, показывали более плохие результаты тестах на арифметику и грамотность. И чем больше развлекательных программ смотрели призывники в итальянскую армию, тем больше была вероятность, что их не брали на службу из-за неспособности показать минимально необходимые результаты в тестах на умственные способности.

Можно, конечно, предположить, что менее умные люди просто больше интересуются развлекательными программами, но исследование тем и интересно, что в Италии разные регионы в разное время получили возможность смотреть каналы Берлускони с низкопробным контентом. Исследование фиксирует, цитирую: "райони, які отримали ранній доступ до Mediaset [сеть каналов Берлускони], мали більшу частку населення зі слабкими розумовими навичками".

Такие дела.

Ну и самое неутешительное, особенно, для тех, кто ожидает быстрого заката власти Квартала-95. Берлускони был при власти 20 лет. Всегда ориентировался на необразованный слой избирателей, цитирую: "У семінарах, які Берлусконі проводив для партійців, які вперше балотувалися (і багато з них, що невипадково, раніше займалися продажем послуг Mediaset [Хехе, привет 1+1]), він наголошував на необхідності апелювання до простого народу: середньостатистичний виборець, казав він їм, залишив школу задовго до 18-річного віку й ніколи не належав до найкращих учнів у класі".

Еще один неутешительный факт. Когда звезда Берлускони, наконец, закатилась, на смену ему пришли еще большие популисты "Грилло", "Пять звезд".

"Таким чином, раннє потрапляння під вплив розважального телебачення не просто підвищувало ймовірність голосування за Берлусконі серед італійських виборців у 1990-ті: воно також робило їх більш схильними голосувати за рух Грілло в 2010-ті. Факт ворожнечі між Грілло та Берлусконі робить цей ефект ще більш вражаючим. Оскільки Mediaset ніколи не піарив Грілло, як він піарив Берлусконі, пряма пропаганда не може пояснити шаблон голосування. Втім, імовірно, Mediaset «зарядив» виборців на схильність до спрощених, популістичних закликів. Тобто, перед нами доказ, що низькоякісне телебачення може зробити політичний дискурс більш примітивним — і працювати на користь популістичних рухів навіть через десятиліття після того, як цей вплив здійснили вперше".

Нынешнее поколение популистов в Италии победило тем, что переберлусконило Берлускони. Будет ли следующим президентом США тот, кто перетрампит Трампа? Будет ли следующая власть в Украине квартельнее Квартала? Увидим. Надеюсь, что раньше, чем через 20 лет.

Светлана Самборска

ПреЗЕдент

В рекомендованих пропонувало відео про діяльність нового президента. Ну класний же чувак!
Правда, можете сказати, що показуха (сподіваюсь, що це не так). Але каже правильні речі.

Про недобудований крейсер і вирубку лісів.Народ і завод згодні продати крейсер:(


Методи політичної агітації

Як би там хто не ставився до конкретної політичної партії, методи політичної агітації показані наглядно.
Правда, не факт, що нові "Слуги народу" будуть чеснішими, ніж старі. Подивимось як вони себе покажуть.


Здобули...

Стоишь ты, Михалыч, в красных труселях... и манишь меня и манишь...

50 днів Зеленського в досягненнях:

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА
1) Україна знову стала об'єктом процесів. "Нас ніхто не запитує" — ця фраза Зеленського стала головним гаслом зоанішньої політики Зеленського.
2) Саміт Україна–ЄС провалений
3) Зеленський не зробив нічого для збереження санкцій проти Росії в ПАРЄ. Він проігнорував прохання про допомогу депутатів, бо йому обіцяли звільнити моряків перед виборами. Моряків не звільнили, Росія в ПАРЄ.
4) Не введені і не ініційовані санкції за невиконання рішення міжнародного суду про звільнення моряків
5) Зеленський закотив істерику і вилаяв Клімкіна за те, що той не згодився з пропозицією Росії визнати Крим російським взамін на визволення моряків.
6) Розмова з путіним відбувається в дружеской атмосфере
7) Люстраційний список Зеленського співпадає зі списками ворогів путіна. Зеленський не збирається люструвати Медведчука та інших
8) Зеленський ніколи не говорить про "російську агресію" і всяко намагається виправдати Росію в своїх промовах.
9) Санкції за видачу російських паспортів на Донбасі не введені
10) Росія скасовує санкції проти Пінчука, ймовірно, за те, що його тесть Кучма в Мінську пообіцяв не стріляти у відповідь і розпочати торгівлю з терористами.

БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
1) Зеленський здав території України, відвівши звідти війська, але обстріли не припинилися, а відвід бойовиків з їхніх позицій так ніхто і не підтвердив. За що загинули люди, які боронили нашу землю? За червень 2019 року 87 загиблих і поранених героїв віддали своє життя і здоров'я на фронті, це причина відводити війська?
2) Зеленський призначив головою зовнішньої розвідки України людину з медаллю ФСБ.
3) Зеленський призначив фактичним керівником СБУ свого друга і керівника "95 Кварталу", який ніколи не служив навіть в армії, якому дали звання лейтенанта, який не міг бути призначений на цю посаду. Такою "професійною" буде безпека України в найближчі періоди.
4) Зеленський помилував терориста, якого засудили за державну зраду на 13 років.
5) Зеленський відмінив військовий парад

ДОБРОБУТ ГРОМАДЯН
1) Зеленський не виконав жодної обіцянки людям.
2) Зеленський веде переговори з МВФ про збільшення комунальних тарифів.
3) Жодна людина з народу не зайняла посади у владі Зеленського.
4) Натомість Зеленський їздить кортежами, перекриває дороги як за часів Януковича і знову відновив спецсигнали
5) Зеленський хоче витратити 500 000 000 гривень на те, щоб перенести адміністрацію президента в інше місце.

ПОВЕРНЕННЯ ЗАРОБІТЧАН
1) В Україну повернулися заробітчани. Але не ті, хто тяжко заробляє гроші, гаруючи в Європі, а олігархи Коломойський і Боголюбов, які вивели з Приватбанку 140 000 000 000 гривень, проти яких США відкрило наймасштабнішу справу за відмивання коштів.
2) В Україну з вигнання повернулися лакеї Януковича, які напряму причетні до розкрадань України і напряму причетні до злочинів проти Майдану, анексії Криму та інших злочинних діянь режиму Януковича.
3) Зеленський роздає українське громадянство наліво і направо.
4) Незаконне повернення в Україну злочинця Саакашвілі, обґрунтовано підозрюваного в фінансуванні режимом Януковича

СУДОВА РЕФОРМА
1) В Україні відновилася страшенна і небачена з часів Майдану корупція в судах. Київський окружний апеляційний суд, Баришівський районний суд Київської області, Печерський районний суд Києва, та й, на жаль, Конституційний суд, за президентства Зеленського стали продукувати незаконні, нелогічні, рейдерські рішення проти компаній, прав громадян, задля захисту інтересів олігархів, задля реєстрації кандидатами в депутати злочинців–втікачів.
2) Конституційний суд дозволив відпускати звинувачених в тероризмі і державній зраді під заставу
3) Баришівський районний суд Київської області відміняє ліцензії авіаперевізнику. Йде перерозподіл ринку авіаційних перевезень на користь Коломойського, через що компанія Wizz Air передумала відкривати свій офіс в Україні.
4) Суди арештували армійське майно, в тому числі бронежилети, які мають постачатися на передову.
5) Суд відпускає колишнього працівника СБУ, звинуваченого в розстрілі Майдану
6) Суди відпускають злочинців, звинувачених в державній зраді
7) Суди виносять незаконні рішення про реєстрацію кандидатами в депутати втікачів режиму Януковича, які не жили в Україні і не мають підстав для балотування

ГАРАНТ КОНСТИТУЦІЇ
1) 25 порушень закону за 50 днів. ze.live
2) Призначення головую АП люстрованого чиновника часів Януковича
3) Неконституційний розпуск парламенту

БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ І ОЛІГАРХАМИ
1) Зустрівся з усіма олігархами. Не відрубав руки і не посадив.
2) Посадив в Мінську групу тестя олігарха Пінчука Кучму, за що з Пінчука зняли санкції в росії.
3) Зеленський призначив на посади в адміністрації президента своїх кумів і друзів з «95 Кварталу».
4) Зеленський планує витрати пів мільярда гривень, щоб перенести адміністрацію президента в інше місце.
5) В списках партії Зеленського з'явилися мажори і люди, які, за чутками, не спростованими Разумковим, вступають туди за гроші.
6) Коломойський вимагає компенсації за Приватбанк, члени команди Зеленського йому готові віддати гроші з бюджету

БОРОТЬБА З СЕПАРАТИЗМОМ, ЗАХИСТ ОСНОВ ДЕРЖАВНОСТІ
1) Зеленський хоче змінити закон про мову, зробивши російську мову офіційною.
2) Зеленський хоче законодавчо заборонити відключення води на окупованих територіях.
3) 22 номер партії Зеленського – кум Медведчука.
4) 56 номер партії Зеленського – головний редактор ЗМІ, підконтрольного банді Януковича
5) Значна частина мажоритарників від партії Зеленського на сході України – ідеологічні сепаратисти, багато хто має паспорти Росії та Ізраїлю.
6) Керівником Донецької ОДА призначено брата терориста, який воює за «днр», це плювок в обличчя всім тим, хто в Донецькій області воює за Україну.
7) Керівником Одеської ОДА призначено людину звинувачену в сепаратизмі.

Хуже не будет!

СЛІШКОМ МАЛО ВРЄМЕНІ ПРОШЛО ІЩО РАНО СУДІТЬ, НУЖНО НІМНОЖКО ПОДОЖДАТЬ...
https://enigma.ua/articles/50-dniv-zelenskogo-v-dosyagnennyakh

Малоросійський сценарій для України: що далі?

Малоросійський сценарій для України: що далі?
12.07.2019  Олег Баган

Нинішні вибори відбуваються в умовах хаосу, поспішності, за відсутності нормального, справді демократичного закону про вибори. Це є наслідком незаконного рішення президента В. Зеленського про розпуск Верховної Ради і проведення парламентських виборів за старим законодавством. Це рішення було прийнято спеціально для того, аби внести хаотичність в суспільно-політичне життя України й аби провести до Парламенту у великій кількості на хвилі роздмуханого іміджу В. Зеленського представників його партії «Слуга народу».

По суті, це був продуманий план з посилення реваншистських, проросійських політичних середовищ, які на хвилі популістської критики дій і здобутків післямайданної української влади мали б широко зміцнити свої позиції. Наступний крок режисерів такого сценарію – це проведення переговорів з Росією саме з позицій української слабкості, про що, очевидно, було домовлено з верховною владою Росії напередодні. Інакше кажучи, це черговий малоросійський сценарій для України: ви нам даєте спокійно правити в Україні, ми вам віддаємо простір для зверхнього домінування в Україні, для введення України в геополітичну залежність від Російської імперії. Тут нагадаю лише, що такі малоросійські сценарії кілька разів поспіль реалізовувалися українськими гетьманами в 2-й  пол. ХVІІ — на початку ХVІІІ ст., в добу після Б. Хмельницького, і завершилися вони цілковитою катастрофою української державності і нації.

Зараз український політикум і суспільство переживають черговий велетенський приступ ліберального популізму. Попередні два приступи, які зруйнували націозахисні ідеї й формації в українстві, відбувалися в середині 1990-х рр. і після «Помаранчевої революції». Внаслідок першого приступу утвердився злодійсько-малоросійський режим Л. Кучми, внаслідок другого – злодійсько-малоросійський режим В. Януковича.

Ліберальний утопізм означає, що нація перестає вірити в свої сили, відмовляється від тактики і стратегії національної боротьби, а лише надіється на ліберально-економічні реформи, на гуманно-пацифістську пропаганду, на імпульси із Заходу. Це – своєрідна кастрація волі нації.

Результатом цього є вихід на політичну арену абсолютно безпринципних партій, складених із випадкових людей, зрозуміло, передусім залежних від великого капіталу. Тому в Україні зараз немає боротьби ідей, боротьби програм, боротьби мегапроєктів і національних стратегій, а відбувається дешева метушня, спрямована на те, щоб сподобатися виборцеві, тому героями виборів стають співаки, шоумени, артисти тощо, а вся політична риторика зосереджується довкола тем соціальної демагогії («соціальні гарантії», «допомога малозабезпеченим», «низькі податки» тощо). Найстрашніше, що це веде до жахливої, широкої і глибокої примітивізації суспільства, його політичних уявлень, розумінь та принципів громадянської поведінки.

Зараз в Україні формується класична олігархо-охлократія, тобто суспільство, позбавлене ідеалів і національної гідності, без усвідомлення своєї мети і долі, над яким панує змовницька група нечесних багатіїв, махінаторів і цинічних маніпуляторів. Правління таких режимів у Давній Елладі зазвичай закінчувалося приходом до влади тиранів, які надовго зосереджували в своїх руках владу, використовуючи соціально-популістську риторику. Класичний приклад приходу тиранії на хвилі охлократії в сучасності – режим Олександра Лукашенка в Білорусі, який править від 1994 р. Наразі Україну від тиранії рятує її етно-регіональна ускладненість: є принаймні 10 регіонів у країні, які цілком по-різному розвиваються в національно-громадянському плані і по-різному реагують на політичні тенденції і виклики. Головні з них об’єднані в макрорегіони – Західний (Галичина і Волинь) і Південно-Східний (Причорномор’я, Слобожанщина і Донбас). Саме ці два макрорегіони здатні мобілізовувати великий громадянський ресурс, щоб протидіяти небажаним для себе якимось ідеологічним чи диктаторським тенденціям, остерігаючись повного домінування одного над іншим. У цьому полягає вся сутність української політики. Лідери та панівні тенденції цих макрорегіонів можуть «одягатися» в різноманітні ідеологічні машкари – націонал-демократії, комунізму та соціалізму, лібералізму чи соціал-демократизму – та головною суттю їхнього протистояння буде боротьба між проукраїнським і проросійським векторами розвитку країни.

Всіх їх об’єднує саме малоросійська ментальність і російська культурна зорієнтованість

Отже, головний водорозділ українського політикуму – це групи проукраїнських і проросійських партій. Часто проросійські партії маскуються під різні демагогічні бренди, бо ж їм не випадає відкрито заявляти про свої наміри зруйнувати Українську державу і розчинити етнічно українську націю. Поряд із «Опозиційною платформою – За життя» та «Опозиційним блоком» (дрібніші проєкти не називаємо) зараз до цієї групи потужним струменем приєдналася партія модерна «Слуга народу», яка створює собі імідж партії західного зразка. Тож цей проєкт є ультралібералістичним, тобто спрямованим на космополітизацію українського соціуму. Однак всіх їх об’єднує саме малоросійська ментальність і російська культурна зорієнтованість. Тому вони постійно придумують якісь варіанти цивілізаційного наближення до Росії. Це завжди для них – головне стратегічне завдання. Відповідно, головна лінія боротьби в нашій державі проходить сферами культури і ментальності (духовності). Вирішальної переваги наразі не може здобути жодна зі сторін. Колосальним фактором відносної переваги Південно-Східного макрорегіону є наявність в ньому кількох мегаполісів – міст «мільйонників»: Харків, Дніпро, Запоріжжя, Одеса (раніше ще й Донецьк). Саме вони виробляють вирішальні інтелектуальні, інформаційні, ідейні, естетичні струмені впливів, які потужно діють на решту країни. Сплеск феномена партії «Слуга народу» якраз і є породженням таких струменів.

Західний макрорегіон має супроти свого суперника тільки одне місто-«мільйонник» – Львів, яке може виробляти потужні інтенції впливу. Тому політична ситуація в країні постійно має характер штормоподібних напливів ідейно-політичних хвиль зі Сходу. Тому ці хвилі постійно приносять загрози самій державності України, як це було напередодні і в час “Помаранчевої революції” (2003–2004 рр.) чи Революції гідності (2013–2014 рр.). Теперішня хвиля руйнації держави щойно набирає розгону.

Зараз всі проукраїнські партії, окрім ВО «Свобода», зосередилися на ліберальній ідеологічній парадигмі. Тобто вся програма їхніх уповань зводиться до обіцянок перебудувати матеріальну сферу (в якій відбуваються жахливі крадійства саме через повну аморальність суспільства), розвинути технологічну базу країни (яка не може розвинутися через суцільну корупцію), відновити велике виробництво (яке всуціль перебуває в залежності від інтересів олігархів, тому, зрозуміло, не може відновитися), наслідування європейських норм соціального і громадянського життя (яке цілком залежить від внутрішньої культури суспільства, а українське суспільство в цьому плані є просто диким).

Ліберальні партії не націлені на цивілізаційну, культурно-ментальну боротьбу з проросійським табором

Інакше кажучи, ліберальна ідеологія в українських умовах стає утопією. Але саме цю утопію українцям уперто нав’язують такі знакові ліберальні партії, як «Голос» і «Самопоміч», «Європейська солідарність» і «Громадянська позиція», «Сила і честь» та ВО «Батьківщина», які зараз лідирують на парламентських виборах. Тож всі сподівання українців на реальні зміни вже скоро обернуться великим розчаруванням. Та найбільша біда в тому, що ліберальні партії не націлені на цивілізаційну, культурно-ментальну боротьбу з проросійським табором. Вони сидять в тій самій ніші соціально-ліберальних обіцянок, що й проросійські партії-проєкти, тому боротьба між ними нагадує змагання надувних лялькових хлопчиків: жодних реальних результатів вона не буде мати, бо в обидвох випадках ідеться лише про те, щоб обманути виборця, заманити його демагогією в свій табір, привчити жити в примітивній системі матеріалістичних псевдоцінностей. На наступних виборах, трохи змінивши ідеологеми, вони зустрінуться знову, зрозуміло, вже в інших машкарах, і знову будуть імітувати «завзяту боротьбу». Найбільша проблема полягає в тому, що від цієї псевдоборотьби морально й ідейно деградує суспільство. Так коло охлократії замикається.

Окреме місце в проукраїнському таборі партій займає ВО «Свобода». Її програма має чіткий націозахисний зміст і характер, несе в собі не широкі і безґрунтовні обіцянки, а конкретні кардинальні і логічні пропозиції, спрямовані на рішучі зміни в країні і суспільстві. Те, що на правому фланзі українського політикуму є лише одна «Свобода», – тривожно. Хоча її список декларує, що це «об’єднані націоналісти» аж із 5-ти структур (ОУН, КУН, «Національний корпус», «Правий сектор» і, власне, «Свобода»), ми розуміємо, що реальною політичною силою з розгалуженою партійною структурою, з можливостями медійного впливу є лише «Свобода», а інші – вражені комплексами групівщини (це коли лідер і його група підтримки зосереджені тільки на своєму місцеперебуванні і не думають про стратегічну розбудову своєї структури), показового радикалізму (це коли головна увага зосереджується на виявах екстремізму, замість того, аби постійно охоплювати різні верстви суспільства реальними націозахисними діями і формами самоорганізації), разом всім їм треба ще багато працювати над системою пропаганди своїх ідей. Тобто ідеологічний простір націоналізму є ще занадто вузьким – і це друга велика проблема розвитку українського суспільства.

Україна сьогодні потребує принаймні двох великих і впливових партій – консервативної і християнсько-демократичної. Ми бачимо «просідання» правого ідеолого-політичного спектра в Україні, а це послаблює нашу державність, національну витримку та консолідованість. Саме у формах консерватизму і християнської демократії проукраїнські сили змогли б ефективніше просуватися в південно-східні регіони України, оскільки націоналізм в них викликає зрозумілу настороженість і несприйняття.

Оголеним є, по суті, й лівий фланг українського політикуму, де після розгрому комуністів і деградації соціалістів старого зразка майже ніхто не працює. Традиційно цю нішу заповнювали проросійські політики і проєкти. І це трагічно для України. Не треба забувати, що ліві ідеї дозволяють у своїй реалізації стабілізувати суспільство, його матеріальну базу. Саме так було в усіх передових країнах Заходу. Тож без відродження питомо українського соціалістичного руху, без розвитку потужного профспілкового руху Україна не зможе стабілізуватися, мільйони її людей, які працюють в сфері економіки, будуть заручниками олігархату.

Тож наш висновок звучить так: через нерозвинутість ідеолого-політичних структур в Україні не формується повноцінне громадянське суспільство; це стає основою й стимулом для поширення в ньому малоросійських настроїв та тенденцій, оскільки всі неуспіхи української політики (провал соціальних реформ, неефективність державних структур, загальний хаос) оголошуються результатом «неспроможності української державності загалом» (нинішня панівна риторика партії «Опозиційна платформа – За життя»); наступним кроком стає наполеглива проросійська агітація і проєкти зближення із «дружньою і близькою Росією». Сплеск неолібералізму в цих умовах – це лише наслідок шаленої демагогії через ЗМІ, які контролюються олігархатом. Олігархат, своєю чергою, зацікавлений в розростанні неоліберальних ідей і настроїв, бо ті гарантують йому споживацьке мислення в суспільстві і хаос вартощів. Зараз група олігархів (насамперед, очевидно, В. Коломойський, Д. Фірташ, В. Пінчук, Г. Боголюбов) різко переорієнтувалися на творення нових малоросійських партійно-політичних проєктів, які б мали остаточно переорієнтувати країну на російсько-євразійське цивілізаційне коло, бо «український проєкт», мовляв, «себе вичерпав».

Головними з цих проєктів є партії «Слуга народу» і «Голос». Саме в них сконцентрована вся безформність і невиразність, дрібність і патологічність, безпринципність і безідейність  українського суспільства. Саме вони повинні додати тієї ваги проросійським силам, прикрившись лібералістичною риторикою, якої тим бракує, щоб замкнути українське суспільство в російському просторі. Це смертельна загроза для України. Великим обманом про «малоросійських стратегів» є те, що вони вкотре ілюзійно вірять, що з російськими партнерами можна буде «домовитися». Як завжди, це буде домовленість вівці з вовком. Головна цікавинка буде лише в тому, коли почнеться процес пожирання. Кого ким – не важко здогадатися…

https://vgolos.com.ua/articles/malorosijskyj-stsenarij-dlya-ukrayiny-shho-dali_1018796.html?fbclid=IwAR0Lk3d2m5hVA7DNqiPT0UYLKttDwbNvlKrBsLquZ28lHcEfm6U0AnYEbyA