Галина Леонідівна Гордасевич (31 березня 1935, м. Крем’янець на Тернопільщині — 11 березня 2001, м. Львів, похована у Крем’янці) — відома українська поетеса, член Спілки письменників України, співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького Крайового Руху. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Нагороджена почесною відзнакою-хрестом «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, орден «За вірність» ім. В. Стуса від товариства «Меморіал» (посмертно).

Народилася 31 березня 1935 року в м. Кременці на Тернопільщині в родині священика і політв’язня Леоніда Гордасевича (1912–1990) та Олени (1912–2000) з родини Хомчуків. Дитинство письменниці пройшло на Волині, де вона жила і вчилась у с. Городці, м. Дубровиці, с. Кричильську, м. Острозі, м. Костополі.

Після закінчення 7-річки навчалася в Острозькому педучилищі. У 16 років була арештована і засуджена на 10 років таборів, як було написано у вироку: «… за антирадянську агітацію серед студентів».

Звільнилася через неповних 3 роки і приїхала на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Навчалася в школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці (тоді народила сина Богдана[2]) на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонково, друкарем у Донецькій обласній друкарні.

У середині 1960-х років знову почала писати вірші, трохи пізніше — прозу і критичні статті. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Горького у Москві.

У серпні 1989 р. була членом «ініціативної трійки» зі створення Товариства української мови на Донбасі. Як делегат Всеукраїнського установчого з’їзду ТУМ в січні 1990 р. була обрана до Великої Ради. В червні 1990 р. стає членом оргкомітету зі створення Народного Руху України; в серпні 1990 р. — учасник установчого конференції зі створення НРУ в м. Донецьку, де була обрана до обласного Проводу; у вересні 1990 р. — учасник Установчого з’їзду НРУ в м. Києві. У 1991 р. послідовно член оргкомітету зі створення Демократичної партії України, делегат Установчого з’їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради.

Автор поетичних збірок: «Веселки на тротуарах» (Радянський письменник, 1966), «Наречена сонця» (Донбас, 1976), «Високе полум’я дня» (Радянський письменник, 1980), «Слід зірниці» (Радянський письменник, 1986), книжок прози «Вицвіла шипшина» (Радянський письменник, 1974), «Твій тихий дім» (Донбас, 1980), «Двадцять років і один день» (Радянський письменник, 1984 та Донбас, 1985), «Прекрасні імена жіночі» (Донбас, 1990), а також публіцистичної книжки «Письма к другу» (Донбас, 1989) і літературних портретів українських поетес «Силуети поетес» (Радянський письменник, 1988). Автор публіцистичних та критичних статей у ряді українських журналів. Лауреат премій ім. О. Білецького та ім. В. Марченка. Галина Гордасевич була активним громадським і політичним діячем — у 90-х роках вона була членом багатьох новітніх громадських організацій України, народжених демократією.

9 листопада вдвадцяте на Суспільному відбудеться Радіодиктант національної єдності. Традиційна подія цьогоріч буде ще масштабнішою, ніж раніше. Транслюватимуть диктант на всіх платформах Суспільного мовника.

Ми проводимо таку подію за традицією європейських суспільних мовників. Це наша велика традиція, тож обіцяємо аудиторії, що цьогоріч радіодиктант буде з більшим розмахом, ніж це було в попередні роки. Адже ми заручаємося масштабною підтримкою своїх колег — загальнонаціонального телеканалу UA: ПЕРШИЙ, регіональної теле- та радіомережі, а також цифрових платформ Суспільного", — зазначив член правління UA: Суспільне мовлення, відповідальний за платформу радіо, керівник проєкту "Радіодиктант" Дмитро Хоркін.

Планують і нововведення.

"Також анонсую, що тепер читати й писати текст буде не одна людина. Цього разу текст для диктанту писатиме відомий письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Іван Малкович, а читатиме популярна акторка з філігранною дикцією (яку ми відібрали на попередньому кастингу на Українському радіо) — Римма Зюбіна. Тому готуйтеся вдвадцяте писати Радіодиктант національної єдності в такій чудовій компанії", — наголосив Дмитро Хоркін.

Окрім того, до методичної роботи над Радіодиктантом національної єдності долучиться Лариса Масенко — українська мовознавиця, докторка філологічних наук, професорка кафедри української мови Національного університету "Києво-Могилянська академія" і провідна наукова співробітниця Інституту української мови НАН України.

З початком навчального року на адресу Українського радіо надходить багато листів від радіослухачів.

"Здебільшого це вчителі (а вони завжди орієнтуються на Українське радіо), які запитують, чи буде традиційний радіодиктант. Адже карантинні обмеження, онлайн-освіта, усі втомилися й хочуть свята української мови. Ми не підведемо — зробимо подію масштабною і традиційно об’єднаємо всю Україну", — резюмував Дмитро Хоркін.

Фото: Анастасії Мантач

Український студент, який вчиться в університеті ім. Івана Франка, приїхав до Львова із держави у Західній Африці – Буркіна-Фасо. Недавно він створив свій YouTube канал, дотепно назвавши “Львівський батяр“, де активно закликає українців балакати державною мовою України, а російськомовних жартома називає “м@ск#л*ми”.

Хлопця звати Ніт Абдель Кадер, йому 27 років. З його слів, він є сином заступника Міністра охорони здоров’я країни, з якої приїхав. Але як стверджує, він не хоче просити у батьків кошти на життя, тому вирішив приїхати до Львова здобувати освіту та підробляти.

Буркіна-Фасо – це колишня французька колонія і дуже багатомовна країна. За оцінками, там говорять 68 мовами та діалектами, але державною є лише французька. Саме тому його друзі та родичі при першій ж можливості виїхали жити чи то до Канади, чи то до Франції.

Абдель також мав такий шанс, однак його дядько, який колись вчився у Києві на інженера, а зараз працює геологом-розвідником у компанії, що добуває корисні копалини, зокрема, золото, порекомендував їхати вчитись саме до України.

Так він тут й опинився. Розповідає, що його африканський друг навчається в Одесі, але через те, що там у ВУЗі викладають переважно російською, а також майже усе навколишнє середовище зросійщене, той погано знає мову і їм іноді навіть важко порозумітись українською.

Хлопець розповідає, що перед переїздом до України слухав багато українських пісень, щоби пізнати культуру, і йому найбільше сподобався львівський співак Андрій Кузьменко (відомий як Скрябін). Абдель навіть зацитував слова пісні про маму: “Мам, а можна я до тебе завтра приїду…”. Спочатку пісні прослуховував без перекладу, та вже вже після переїзду почав активно вивчати їхній зміст.

Абдель дуже здивований, що багато українців не спілкуються або й ледь знають українську мову. Апелюючи до мовного закону, він стверджує, що діти, які змалку в школі вчаться виключно державною мовою, значно легше себе почуватимуть потім у ВУЗі. Для прикладу навів сценарій своєї країни, про який ми згадали вище.

На запитання, що б він хотів сказати українським нардепам, які ініціюють недолугі правки до мовного закону, він відповів коротко: “Пацани, не будьте m@$€@лями, вчіть мову”.

Особисто йому українська далась легше, ніж, наприклад, англійська, яку він вивчав з першого класу як іноземну. А тут вивчив мову за 1 рік. Мабуть, значну роль у цьому відіграло власне україномовне середовище та постійне спілкування з львів’янами.

Недавно студент почав вивчати й львівську ґвару (львівська говірка), аби вже стати справжнім львів’янином. В першому випуску у своєму блозі львів’янин Володимир провів з Абделем урок та навчив таких слів: стрих, мешти, кишка і кобіта.

“Давайте усі будемо говорити українською!”, – звернувся до українців Ніт Абдель Кадер.