хочу сюди!
 

Marina

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-50 років

Замітки з міткою «голодомор»

В Україні проведуть Міжнародний конкурс наукових і творчих робіт

В Україні проведуть Міжнародний конкурс наукових і творчих робіт, присвячених темі Голодомору


Учнів закладів загальної середньої освіти, студентів, аспірантів, викладачів та науковців віком до 35 років запрошують взяти участь у Міжнародному конкурсі наукових і творчих робіт, присвячених темі Голодомору.

Роботи прийматимуть до 28 жовтня 2024 року. Підсумки та оголошення переможців заплановано на останній тиждень листопада. Про це повідомили на сайті Міносвіти.

Спеціальна тема конкурсу 2024 року: «Я, моя родина, моя країна: пам'ять про Голодомор і погляд на сучасну війну Росії проти України крізь призму особистого досвіду».

Конкурс вшановує пам'ять подружжя українських літераторів — Володимира Маняка та Лідії Коваленко. Які присвятили себе збиранню усних свідчень та розгортанню дослідів з історії Великого голоду 1932–1933 років.

Переможці отримають дипломи, запрошення на урочисту церемонію нагородження до Києва та грошові премії для подальшого поглиблення досліджень із проблематики Голодомору.

Контактна особа – Наталія Богданова, виконавча директорка громадської організації «HREC in Ukraine».

Телефон: +38 (050) 512 21 15, скринька [email protected].

Деталі про умови конкурсу можна прочитати тут.

Голодомор. Помстимося.

Голодомор був частиною свідомого плану знищення нації. Тієї верстви, що живила протести - господарів на селі і тих, хто прагнув такими стати.

Голодомор для окупанта (Московія, Росія, СРСР) був спосіб поламати залишки спротиву. Поламати силою, тому в очепленні територій голоду стояли війська. Заград загони голоду.
Голодомор був ланцюжком, як подальші хвилі розстрілів інтелектуального квіту нації.
Голодомор був для окупанта таким же природнім інструментом, як і все, що ми побачили із початком "Повномасштабки".

Голодомор став можливим не лише тому, що окупант міг його реалізувати, а й тому, що багато українців покинули думку спротиву. Хтось втомився і склав зброю повернувшись до цивілки "та якось воно буде", хтось повірив в лівацькі брехні про "земля селянам...", хтось свідомо колаборував із окупантом (таких було багато).
Якби ідея захисту національної держави панувала масами під час ПВЗ, голодомор міг би не трапитися. Історія пішла б якось інакше.

Голодомор реалізовували і усвідомлені колаборанти також. Як були ті, хто писали доноси, здавали НКВС національне підпілля, просто наклепствували для власного зиску.
Голодомор став наслідком низки подій нашої слабкості, наївності, незрілості, байдужості, неумності.
Як і "Повномасштабка".

Ні, Голод Москва все одно б спробувала реалізовувати просто як інструмент насилля над нацією... Але була б нація свідомішою, стійкішою, критичнішою, результативнішою... історія могла б піти за іншим сценарієм.
Але історія не знає "якби...". Вона дає опцію "подивись і зроби висновок".

Безвідповідальність у діях, в громадянській позиції, у владних діях, у ставленні громадян до влади - вбиває. Покоління.
Нездійснені плани, нереалізовані таланти, ненароджені мільйони із безголосим питанням до кождого з нас: "а що ти зробив, щоб неповторилося, щоб відплатити?"
Не просто пам'ятати - зробити висновки, навчити цьому дітей, помститися.

Ми ніколи не пробачимо жодне відібране зерня 1932-1933.
Помстимося за кожен постріл по мирному населенню в Маріуполі, Бучі, Києві, Херсоні, Краматорську та інших українських містах і селах.
Не забудемо жоден проведений нашими бійцями день у нелюдських умовах у полоні.
Розплата невідворотна.


Американська допомога


Так виглядали продуктові набори, які поставлялися в Радянську Росію. 

Чай, цукор, борошно, харчові жири, рис, згущене молоко, консерви. 

Всього за 1921-23 роки росіяни отримали 1.163.296 таких посилок, щодня американці годували від 7 до 10 мільйонів людей:

Якщо вам дуже не подобаються США, але при цьому ваші предки звідкілясь з Поволжя - просто подумайте про те, що може бути саме ця країна врятувала від голодної смерті ваших бабусю і дідуся.

Голодомор 1932-33 г. /2020-21 г.???

Так как сегодня все говорят о Голодоморе, я тоже скажу пару слов. 
Это нужно помнить. Но не только помнить, а еще и делать все для того, чтобы подобное больше никогда не повторилось! 

К сожалению, многие сейчас думают, что все это осталось в прошлом, что в современном мире не может случиться ничего подобного. Этим людям стоит понять одну простую вещь. История повторяется. Все идет по кругу. События прошлого века уже во многом повторяются сейчас! И за ними, как всегда, стоят определенные люди. 
Если проследить, то можно понять, что одни и те же события происходят одновременно во всем мире или же с очень маленьким промежутком во времени. Взять к примеру революции, которые вдруг повсеместно начались в конце 19.- начале 20 веков. Или тот же Голодомор в Германии 1916-1917 годов. В Германии ведь это произошло раньше, чем в Украине. 

В Украине этот сценарий повторили с удвоенной силой. Когда у людей отбирали последнее! Когда целые семьи расстреливали за спрятанный колосок или кусок хлеба! Вы только вдумайтесь! Люди, которые своими силами обрабатывали свою землю, не имели права питаться плодами этой земли и своих рук! Работая целыми днями, чтобы добыть себе этот кусок хлеба, они были вынуждены молча смотреть на то, как власть отбирает его у них! Смотреть на то, как их дети пухнут от голода! А большинство ведь даже боялось что-то сказать, боялось припрятать что-то свое, у себя! Потому что расстреливали. Потому что закон такой. Вот и молчали. Терпели. 
Точно так же, как молчат и терпят сейчас, когда без маски не разрешают войти в магазин и купить тот же хлеб. Вот такая вот свобода и демократия. Такая же, как была в "доблестном" СССР, все для народа, все для нашего блага! Это нас так от пандемии, от злого коронавируса защищают. А если не хочешь надевать маску, то умри от голода, прямо на улице, под магазином. Ничего не напоминает? Именно так в 30-е годы в украинских селах на земле лежали умирающие от голода люди, на которых никто не обращал внимания. Более того, на дорогах стояли посты и людей из сел не выпускали, преднамеренно обрекая их на голодную смерть. Добрые русские товарищи. Братья! И вот еще один интересный вопрос. А для чего они, собственно, все это делали? Просто, потому что они были плохими людьми и хотели уничтожить украинский народ. Да, но не только. Главная цель Сталина состояла в том, чтобы "собрать" весь этот хлеб, весь урожай, и обменять его за границей на оружие. Оружие, которое он собирался применить в войне против Германии и всей Европы. И не опереди его в этом Гитлер, СССР пошел бы войной на Германию, а дальше по плану... красная интернациональная Европа. Вот ради чего умерли все эти люди. Вот ради чего был устроен Голодомор! 
Целые села полностью вымирали, а на их место привозили переселенцев из России. Таким образом осуществлялся еще один план Сталина по созданию единого русского, советского народа. История и культура Украины должны были быть стерты и забыты. Украинские территории, предприимчиво освобожденные Голодомором, быстро заселялись россиянами, потомки которых и сейчас проживают в восточной части Украины. Те самые потомки, которые не желали учить украинский язык, а теперь утверждают, что мол так всегда было, все там говорили только на русском, это злые украинские нацисты хотят их всех бедненьких украинизировать. Вот они и начали все это. Кричат теперь, что это их родина, что это русская земля, на которой они всегда жили. По факту же их предки были привезены в Донецкую, Луганскую, Днепровскую, Харьковскую, Одесскую, Запорожскую, Николаевскую и Херсонскую области в 1933 году, на место уничтоженных голодом украинских жителей. 

Сейчас история с точностью повторяется. Посмотрим, сколько людей умрет от голода в 2020-2021 годах. Когда введут не только маски, но еще и пропуски по QR коду. Думаю, уже все слышали эту новость? Рассказывать не нужно? Так вот, когда правительство осознанно обречет на голодную смерть всех людей, которые не имеют смартфонов со сканерами, потому что таковых попросту не будут пускать в магазины, будет ли это считаться Голодомором или же все эти смерти просто спишут на коронавирус, как думаете? 

Я думаю, что историю мы все таки изучаем для того, чтобы делать правильные выводы и не повторять старых ошибок. Чужаки у власти. "Временные" ограничения ради вашего блага/светлого будущего (спасения от пандемии). Разрушение экономики. Как думаете, что за этим последует? Но почему то каждый наивно верит, что его это не коснется. А на других плевать, главное думать про свою шкурку. Сказали, что надо надеть маски, значит надо! Сказали отдать все зерно, значит нужно отдать. А то штраф ведь выпишут! Или расстреляют. Вот только вы всерьез думаете, что голодная смерть более милосердная? Или штраф страшнее, чем потеря свободы? Давайте же будем мыслить здраво, а не легкомысленно говорить, сидя у монитора "что будет, то будет". Нет, будет то, что мы с вами допустим! Именно мы творим историю! Именно мы сейчас должны решить, будут ли наши потомки через сто лет изучать в истории Голодомор и Геноцид 2020-2021 годов или же нет!

P.S. Пища для размышлений на досуге: в то время, когда добрые красные товарищи из Москвы, назвавшиеся братским народом Украины, отбирали у людей последний кусок хлеба, обрекая на голодную смерть во имя равноправия и свободы для всех трудящихся, что происходило в ужасной и тоталитарной нацистской Германии, где как раз к власти пришел злой фошизд Адольф Гитлер, злодей и мучитель миллионов? 
Сериал для просмотра на досуге: "І будуть люди"


Заморені Голодом...


«Україна житниця Європи 1933 р. 
- 7 млн. заморених голодом Москвою»,

Книга ЗЛОЧИН про Голодомор.,


Ось і настала та дата, коли ми вшановуємо пам'ять численних жертв Голодоморів в Україні…
Згадуємо жахливі цифри померлих, ненароджених, і живих, які не стали тими, ким вони мріяли і прагнули бути…
Совєцька історіографія, її людино-ненависні ідеологи не дали жодного шансу на справедливе висвітлення цих злочинів…
Недарма один з останніх очільників КГБ-НКВД совєцької доби Примаков зізнався: «Архіви КГБ-НКВД до 1937 року розсекречувати не можна !»…
Але не мовчав закордон, наприклад книга ЗЛОЧИН, видана в Австралії, яку варто прочитати ці 550 сторінок тим, хто ще мало знає про злочини Кремля.
А тим, кому довелось почути розповіді своїх виживших Дідусів і Бабусь розказати свої історії…


Голоду не було?

Москва каже: по-перше, голоду не було; 

по-друге, голод був, але то були помилки й перегини на місцях, які Сталін виправив одразу, як у нього трапилася вільна хвилинка;

по-третє, це була злочинна політика Кремля (хоча й виправдана потребами індустріалізації), але морили не тільки українців, тому українцям нема на що ображатися;

по-четверте, Росія не винна у голодоморі, але згадувати за голодомор — це виступати проти Росії;

по-п'яте, Сталін — грузин, українці самі винні, населення Казахстану зменшилося, а в Москві були труднощі з ікрою.

Більшовики були практиками й на відміну від Маркса, який за весь час перебування в Лондоні так і не забив під кришу жодного баригу, стикалися з реальними загрозами, а не лише з загрозами марксистській теорії. Вони вбачали небезпеку не тільки в класах, але і в народах. Після війни — у кримськотатарському та чеченському, до тридцять третього року — і в українському.

 Нам кажуть, що боролися не з українцями, а з селянами. Проте майже всі українці й були селянами. В містах відсоток українців був невеликим. Скажімо, у Києві помітна кількість українців з'явилася лише за Шелеста. 

Очевидно, що з Києва до Москви все ж таки далі, ніж від Москви до Києва. Тому росіяни наголошують на злочинах українських націоналістів для того, щоб скріпити нашу єдність, а українці згадують за злочини більшовиків, щоб розірвати її. 

Чи має рацію діалектичний матеріалізм, підзабутий на пожовклих сторінках старорежимних вузівських підручників, коли стверджує, що кількість переходить в якість, але сітьовий маркетинг, блимаючи комп'ютерним екраном, напевне провіщає істину — кількість цілком замінює якість. 

Важить не сила аргументу, а частота повторень. Не треба шукати доказів того, що Кучма вбив Гонгадзе, треба багато разів це повторити, і в це повірить навіть Кучма.

 Москва намагається на найбільшій кількості носіїв найчастіше розміщувати інформацію, що українське=фашистське, а Україна скоро розвалиться. 

Якби це була пропаганда для внутрішньо-російського споживання, ми розуміли б, що це лише створення негативного образу демократії для російського телеглядача. Вчити треба на прикладах. Ось що буває з тими, хто не слухається Путіна. 

Проте антиукраїнська пропаганда ведеться Росією і в Україні, і в світі. Навіщо? Навіщо США так довго розповідали світові і собі, який поганий Ірак? 

Росія готує анексію Криму? Не кажіть так, не провокуйте, не лякайте нас — каже телеглядач. Традиційний український спосіб поводитися з загрозою — не помічати її. Ми успадкували цей поведінковий стереотип від тих, хто пережив голод. Ті, хто останню скибку хліба віддавав старому чи малому, загинули, а хто жував під ковдрою, вижив і мав нащадків — нас. І щоб ми вижили, нам не розповідали за тих, хто вмер в тридцятих, жалкуючи, що не пішов до банди у двадцятих. Ситніше конати в бою, ніж від дистрофії. 
Проблема в тому, що, згадуючи голодомор, ми збираємося в жалобні мітинги, а не в банди. Ми виправдовуємося перед Москвою, не помічаємо її погроз, ковтаємо її зневагу.

Якщо ми не здатні вчитися на власному досвіді, чому б не повчитися на досвіді народу, який дав нам Вчення? 
Попервах німці розповідали євреям десь те саме, що росіяни нам. Ніякого Холокосту не було, казали бувші члени гітлерюгенду. І справді, у Другій світовій війні гинули не тільки євреї. Окрім того, євреїв загинуло не найбільше. Злочини нацизму були спрямовані не тільки проти євреїв, але й проти німців. Євреїв знищували не тільки німці, Рейх очолював австрієць (подібно до того, як СРСР очолював грузин). Якась кількість євреїв служила у Вермахті, поліціянтами в гетто, наглядачами в концтаборах. 
Треба зауважити, що західні країни зовсім не поспішали визнавати Холокост геноцидом. Жодних сантиментів до євреїв вони не мали. Америка завертала назад до Гамбургу пароплави з єврейськими біженцями. Британія блокувала Палестину, не даючи змоги євреям тікати туди з окупованої нацистами Європи, тощо. 
Євреї після війни проявили ту наполегливість, яку нині варто проявити нам. Вони теж викликали роздратування своїм вічним плачем. І коли протизаконно викрадали нацистських злочинців з територій інших держав, їм теж загрожували. І знаєте, я таки вважаю, що євреї вчиняли розумніше, ніж нинішня більшість українського суспільства, яка боїться вимагати повної справедливості щодо власних дідів, аби лишень не посваритися з Росією. 

Втративши мільйони в Холокості, євреї не боялися сваритися з усім світом, особливо з тими, хто їх убивав. 
У наших стосунках з Москвою треба нарешті визнати очевидне:

1. Москва фінансує сепаратистів не від того, що нема куди подіти гроші, а саме для того, щоб відібрати у нас території. 

2. Її антиукраїнська пропаганда має вже передвоєнну інтенсивність. 

3. Сепаратисти загострюють мовне питання не з любові до російської мови, а з ненависті до української. Умовляти людей, які нас ненавидять – безсенсово. 

4. Просування НАТО на схід припинене саме з тієї причини, що Європа не хоче втручатися у військовий конфлікт в Криму, що насувається. 

5. Чорноморський флот не має жодної воєнної перспективи. Його єдина функція – служити базою для окупації Криму. 

Чи здатна Україна успішно протистояти Росії у війні? Здатна. Росія нині не в найкращих кондиціях. Близько десяти років вона витратила на пацифікацію Чечні (населення якої в 40 разів менше ніж в Україні). Завдання виконане лише частково. ЗС РФ не найкращим чином проявилися в Грузії (погана координація підрозділів і родів військ, низькі бойові якості особового складу, технічні проблеми, 14 втрачених літаків за три дні, тощо). Москві допомогла подиву гідна боязливість грузинських військовиків та бажання Саакашвілі представлятися світові не бійцем, а страждальцем.

 Україні не доводиться розраховувати на адекватність власного політичного керівництва, проте в усьому світі є актуальною народна війна, саме цей жанр є для нас традиційним. 

Ізраїль отримав поразку від Хезболли в останній Ліванській війні. Взагалі, хоча Ізраїль сильніший за всі арабські держави разом взяті, він постійно віддає арабам землю в обмін на мир. Єврейська держава найсильніша, а палестинці взагалі не мають своєї держави, проте сумніви щодо подальшого існування Ізраїлю залишаються, а в тому, що палестинці в Палестині назавжди, не сумнівається ніхто. Іракська армія не змогла протистояти США, але мало хто сумнівається, що іракські партизани таки витіснять американців з Іраку. Українському народу поки що не вдається мир, проте цілком може вдатися війна, якщо вже нас до неї змусять.

Нервовим сном дрімає Україна. 
І як її поставиш на коліна, 
Не розбудивши копняком під бік, 
Під Тузлу, Севастополь, під Язик. 
Або нехай спала б собі - 
Підніме віки і тоді 
На кого ображатися Росії 
За шило в нирках 
І струну на шиї?

Дмитро Корчинський "Русь свята і Русь підмонгольська" 28/11/2008


Ніколи знову !!!

 

Вічна пам"ять всім людям,які померли в такі тяжкі часи голодомору.
Це біль, України, ми не маємо права забувати...Запаліть свічки в пам'ять померлих родин . Хай тепло свічок зігріє їх душі . Нехай їм там буде краще ніж на рідній землі . Царство небесне! Ми пам'ятаємо! Ніколи знову !!!

[ Читати далі ]

1933. Чому? І

Доктор фіз.-мат. наук, професор, академік Академії наук вищої школи України            

  Валерій  Швець

 

Я належу до останнього покоління, батьки і матері якого особисто пережили голодомор 1933 року і розповіли про це своїм дітям. Я доволі рано дізнався про цю найбільшу трагедію українського народу від матері. Протягом свого життя вона не раз поверталась до цієї теми. Багато того, що я дізнався від неї і інших своїх родичів я виклав в одній із своїх статей [1]. Все моє життя думки про причини цієї трагедії не покидали мене. Нарешті прийшов час підвести підсумок власних пошуків і спробувати відповіді на питання ЧОМУ  це сталось.

Батько моєї матері – Василь Юхимович Мясковський був заможним селянином з непоганою, як на той час, освітою. Він рано зрозумів пануючі тенденції і одним із перших вступив до колгоспу, очоливши один з п’яти колгоспів села Мошняги (мудрий старець у перекладі з молдавської) Балтського району, що на півночі Одеської області. Батько мого батька – Петро Іванович Швець був швидше бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення  до самостійності. Обкладений неймовірними податками, як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, чудом уникнувши виселення до Сибіру, у колгосп вступив можливо останнім у селі. Здавалось би різні життєві долі двох родин, але голодомор 1933 року виявися спільною бідою для них обох. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат. Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду у великому селі Мошняги у 1933 році. Сама таке число містить Книга національної пам’яті України.

Два українці - один лояльний до радянської влади, інший ні, а доля їх спіткала спільна. Висновок: ступінь лояльності до радянської влади не мав принципового значення. Вироком смерті або спасіння була етнічна приналежність людей.

Селяни становили більшість населення України перед Другою світовою війною. Як змінилось їх життя у радянські часи порівняно з попередніми?

Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними Російської імперії [2] на кінець дев’ятнадцятого сторіччя середня тривалість життя і чоловіків, і жінок була приблизно однаковою і знаходилась в межах 40 років.. У власних розрахунках я просто додав вік всіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя виявилась на початку двадцятого сторіччя вражаюче малою - в межах 20 років (див. діаграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних і отриманих мною могла пояснюватись нетиповістю села Мошняги.  Тому я провів відповідні обчислення для села Оленівка, що розташоване на протилежному березі річки Кодими напроти Мошняг. З невеликими відхиленнями у той, чи іншій бік результат був той самий. Обчислення, виконані для довільно обраних сіл Балтського району, також давали схожі результати.  З чого довелося зробити висновок, що статистика класичної Московської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці – комуністичної Московської імперії. Тому надалі спиратимусь на дані, отримані власноруч.

Як видно з діаграми, середня тривалість життя у селі Мошняги мала від початку ХХ сторіччя тенденцію до зростання. Різке зростання відбулось у 1916 році до 36 років, а найбільшого свого значення у 42 роки вона досягла у 1919 році. У 1918 році у селі вбили священика. Це означало, мабуть, що революція докотилась і до Мошняг. З цього моменту у реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священика з’явились каракулі малописьменної людини. У 1920 році в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що, мабуть, означало встановлення у селі радянської влади. Чому максимум середньої тривалості життя прийшовся на 1919 рік? Думаю тому, що у село ще не прийшла радянська влада і життя селян відбувалось за природними законами без масового насильства і реквізицій продуктів. Після 1919 року спостерігається стрімке падіння середньої тривалості життя. Вона швидко скотилась до значень, характерних для початку двадцятого сторіччя і такою залишалась, за тими реєстраційними книгами, що збереглись в архіві, до початку Другої світової війни.

 

Проте чи такою? А що відбувалось у роки першої п’ятирічки, у роки колективізації? Тут ми стикаємось з відвертим бандитизмом. Всі реєстраційні книги за сім років – з 1927 року по 1933 рік за наказом влади були знищені. Це свідчення працівників архіву. Якою ж була середня тривалість життя у ці роки? Певне уявлення про це дає село Бензарі, розташоване впритул до Балти. Середня тривалість життя у 1936 році там склала лише 5 років. Що це було? Продовження голодомору чи епідемія на фоні загального виснаження населення у попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922, 1923 роки. Можливо вони також були знищені, щоб приховати наслідки голоду початку двадцятих років? Немає даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні. Думаю, що середня тривалість життя у селах України за радянської влади у передвоєнні роки становила лише половину цієї тривалості у часи класичної Московської імперії. Отже, залучивши селян на свій бік у 1917 році обіцянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20% наявної землі), більшовики згодом під виглядом колективізації конфіскували у селян практично всю їх землю і, фактично, перетворили у рабів з низькою тривалістю життя. У селян не було паспортів, вони не мали права відлучитись з села без дозволу навіть на декілька днів, за роботу у колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилось працювати без вихідних Чи слід дивуватись тому, що прихід німців у село Мошняги у 1941 році мешканці зустріли хлібом і сіллю.

А що було у часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період  мало. Реєстраційні книги в архіві існують але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно села Мошняги я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію. Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилась значно вищою довоєнної -  десь на рівні 1919 року. І це було моє друге відкриття – румунський окупаційний режим був для місцевого населення меншим злом, ніж радянська влада. Детальніше про життя на територіях, окупованих як румунами, так і німцями, я написав в статті [3]. Тут лише зазначу, що у селах, де проживали мої родичі і родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною полосою, швидше навпаки. В якості узагальнюючої характеристики ситуації в зоні німецької окупації мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у дивізії СС-Галичина: «Ми не повернули українським селянам землю. Єдине що ми можемо вважати своїм здобутком – це те, що ми забирали у них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики». Але ж більшовики забирали практично все. От вам і різниця між «страшним» німецьким окупантом і «рідною» радянською владою. Ось вам і пояснення причин голодомору і низької середньої тривалості життя селян.

В сучасній Московії існує ціла інформаційна індустрія по приховуванню факту голодомору, викривленню інтерпретації його причин і наслідків. Нажаль, до цієї індустрії причетні багато істориків і публіцистів сучасної України.

Я не дискутуватиму з питання був, чи не був голодомор в Україні. Я просто оціню кількість його жертв, бо їх точне визначення – це завдання для цілого науково-дослідного інституту. Існуючі натепер точки зору дають число від 0 до 10 мільйонів осіб. Багато різних числових результатів з цього діапазону вважаються «науково обґрунтованими». За основу дослідження можна взяти статтю професора Арсена Хоменка «Людність УРСР у перспективному обчисленні», надруковану ним у кінці 1932 року [4]. В цій роботі на основі свого аналізу руху населення з 1927 року він зробив розрахунок кількості населення України на майбутню п’ятирічку. Спираючись на  базову кількість населення станом на 1 січня 1932 року  – 32.241 мільйона осіб й застосовуючи відповідний коефіцієнт приросту, цей дослідник спрогнозував, що на 1 січня 1937 року в УССР мало бути наявними 35.617 мільйона осіб.  Але 9 січня 1937 року відбувся Всесоюзний перепис населення, який зафіксував в Україні тільки 28.2 мільйона осіб. Тобто в Україні виявилось на 7.417 мільйонів осіб менше, ніж за прогнозом. Це число може служити реальною оцінкою масштабів катастрофи.

Проте кількість загиблих саме від голоду має бути меншою за наведене число, оскільки це число є сукупним результатом взаємодії трьох факторів. Перший з них це зниження народжуваності внаслідок різкого падіння добробуту, психологічної травми та фізичного виснаження населення, Другий – різке зростання кількості смертей від різноманітних хвороб, що вражали  населення, яке пережило голодомор. Третій – це власне смерть від голоду. Саме довільне маніпулювання цими трьома факторами і породжує різнобій у числах щодо кількості померлих від голоду людей. На мою думку, коли ми говоримо про голодомор українців, як злочин всепланетного масштабу, не слід розрізняти перераховані фактори. Кожний з них є наслідком тих самих злочинних дій радянської влади щодо українців. Тому число 7.417 мільйонів осіб слід дійсно вважати опорним числом для підрахунку масштабів голодомору. Саме це пропонує професор Володимир Сергійчук [4].

Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіним за достовірні. Більшість відповідальних працівників, що керували переписом, були репресовані, деякі розстріляні. Загинув і згадуваний вище Арсен Хоменко. У 1939 році був проведений повторний перепис населення, який хоча і зафіксував зменшення чисельності населення України, але це зменшення було майже на два мільйони меншим. Якому з переписів слід вірити? На відміну від інших дослідників я думаю жодному. Другий перепис був очевидною підтасовкою результатів на фоні репресій щодо попередньої команди переписувачів. Але чи були об’єктивними результати першого перепису? Цей перепис відбувався у період розкручування маховика репресій у всьому Радянському союзі. Між пошуком правди і демонстрації своєї лояльності вищому керівництву країни практично всі керівники всіх рівнів зрозуміло обирали демонстрацію лояльності. Чи були винятком тут керівники переписної кампанії? Думаю, що ні. Вони прекрасно розуміли, що відбувся злочин, і, думаю, намагались його максимально приховати. Їх зусилля виявились недостатніми і вони пішли під ніж репресій. Радянський союз від початку базувався на тотальній брехні у всьому. Правдива інформація у ньому могла з’явитись лише у разі, якщо вона не зачіпала нічиїх інтересів. Можливо ми знаємо сьогодні кількість загиблих з боку Радянського союзу у Другій світовій війні? Сталін казав про 7 мільйонів, М. С, Хрущов – про 20 мільйонів, зараз найчастіше кажуть про 27 мільйонів, а деякі експерти вже називають число у 41 мільйон. А чисельність населення сучасної Московії ми знаємо? Ви впевнені? Відомий московський історик директор Центру руських досліджень Інституту фундаментальних і прикладних досліджень Московського гуманітарного університету А. І. Фурсов стверджує, що воно менше 100 мільйонів. Отже, число у 7.417 мільйонів осіб має бути збільшене приблизно на таке ж число, на яке результати другого перепису відрізнялись від результатів першого перепису, тобто приблизно на два мільйони. Але ж під час  голодомору в Україні шаленими темпами продовжувалась індустріалізація і в Україну сотнями тисяч завозились робітники із Московії, а у вимерлі села масово завозились сотні тисяч селян з тої ж Московії. Одне таке велике село я знаю особисто. А хіба постійний наплив прибульців з Московії не маскував вимирання корінного етносу? Звідки з’явилось на українській землі 20% етнічних московитів? Більшість з цих прибульців з’явились саме у часи голодомору, або у висліді голодомору. Саме тоді були закладені етнічні корені теперішніх подій на Донбасі. Там лінія фронту якраз відокремлює ту частину Донбасу, де етнічні московити становлять біля 50 % місцевого населення, від тієї частини, де їх значно менше. Скільки додамо до попереднього числа жертв? Ну, нехай лише 1.5 мільйонів осіб. Матимемо вже приблизно 11 мільйонів жертв.

В результаті голодомору українців їх етнічні території суттєво зменшились. Етнічні території московитів суттєво зросли. Тепер від московитів часто можна почути, що Донбас ніколи не був Україною. Насправді вони ще раз його завоювали у тридцяті роки і, одночасно заселили. перетворивши, в значній мірі, у свою етнічну територію. Чим не мотив голодомору – розширення життєвого простору одного етносу за рахунок іншого? Гітлер багато говорив про розширення життєвого простору німецької нації. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зменшився. Сталін жодного слова не сказав про розширення життєвого простору московитів. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зріс. Зауважу, що одночасно з Україною голодомор відбувався і на території Казахстану. Там загинуло до половини казахів. Правда у них забирали скот, який не мав жодного експортного потенціалу. Чи вписується це у викладену вище концепцію? Цілком. Україна заселялась прибульцями за свіжими слідами злочину, так як тепер активно заселяється окупований Крим. Казахстан з об’єктивних причин чекав такої участі 2 десятки років. Освоєння цілинних земель – це і було відкладене у часі подальше розширення життєвого простору московитів.

І ще одне. Коли ми говоримо про голодомор, слід розуміти, що у європейській частині Радянського союзу він був спрямований виключно проти українців. Але українські села були не лише в Україні. Вони були на Кубані, Ставропіллі, у Поволжі. Ці українців також не були обділені увагою влади. Мор був і на цих землях. Там, де українські села розташовувались упереміш з московитськими, вимирали виключно українські. Щоб розділи такі села, розташовані поряд, часто використовувались війська. Отже, слід говорити про голодомор не на території України, а про голодомор українців на всій території Радянського союзу в місцях їх компактного проживання. Додавши лише 1.5 мільйона втрат на цих землях ми матимемо приблизно 12.5 мільйонів жертв виключно серед українців. Такі втрати відповідають втратам населення України у часи Другої світової війни – 14 мільйонів осіб. Таким чином, українці пережили дві світові війни, а решта світу лише одну. В обох війнах втрати українців були безпрецедентними для цивілізованого світу.

Голодомор був спровокований об’єктивною нестачею продуктів харчування, чи цілеспрямованими діями влади? Якби у селян забирали лише зерно, що мало певний експортний потенціал, то можна було серйозно говорити про економічні причини голодомору. Але під час численних і регулярних обшуків у українських селян забирали всі наявні продукти харчування. Їм не дозволяли тримати корів і іншу худобу. Родина матері моєї дружини вижила лише через те, що тримала корову, переховуючи її у землянці. З причини конспірації траву для неї косили ночами. Отже дії влади були спрямовані саме на те, щоб максимально збільшити смертність серед українських селян. Це цілком вписується в розширення життєвого простору, про який теоретично так багато говорив  Гітлер, і який мовчки на практиці реалізовував Сталін.

Але ж Сталін був грузином. Чи міг він перейматись інтересами московитів? Сталін був імператором дикої імперії. Умовою його власного виживання було опертя на провідний етнос імперії, який століттями доводив свою придатність до її безмежного розширення. Сталін зумів стати душею московитів не лише у тридцяті роки, але, в значній мірі, і дотепер. Українцю дивно спостерігати за тим, що не тільки московська чернь, але і численна рафінована московська професура не соромиться відверто демонструвати свою відданість колишньому імператору. Безмежна експансія, світова імперія, «ідеальний» імператор-Сталін – ось коло ідей, з якими не може розпрощатись і ніколи добровільно не розпрощається пересічний московит і, навіть московит з дипломом професора. Людина, що мала за плечима лише три класи народної школи, які закінчила за шість років, і професор, що може бути у них спільного? Але, насправді, спільного може бути багато, якщо цей професор московит

 

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
21
попередня
наступна