Чому сльози і піт солоні?
Призначення сліз — зволожувати очі. Змочувальна рідина повинна мати ту ж концентрацію солей, що й клітини змочуваних тканин, інакше вона буде їх подразнювати.

А головна функція поту — охолоджувати тіло шляхом випаровування. У розчинах солей робота, необхідна для виходу молекули рідини, більша, ніж в чистій воді, тому солоний піт дозволяє скидати більше тепла на одиницю випаруваної вологи. У сльозах і поті міститься близько 0,9% солі.

44. Guatrain.

1.
   ...Бог нас кинув по-чорному
      Бог нас кинув і викинув...
                                       ( "Кобза-сансара", Ю. Іздрик)

як радіє глупота!
як зненавистю стікає
московитськая орда!..
...що робити, я не знаю,
коли в серці пустота..
роскажи мені, скажи -
як із пам"яті зітерти
день задурених в олжі,
боронитися, не вмерти?..
коли сили на межі.

2.
барани та вівці
никають по місту,
нишпорять по місту
вівці, барани.
кучері не стрижені,
не брудні, не чисті -
розбрелися в пошуку
де є їстівне.
не мала отара -
з-під копитів цоки,
врубують у вулиці
різнобійний крок -
барабанить в юлиці
на окіл сутужний
мовчазне, байдуже,
свійське, хутряне.
є для них усе тут:
в розруху травичка,
сльозова водичка
спалених осель.
але не їстивна
та трава червона
і вода солона
наче сум гірка.
і втікла до міста -
жуйна, безталанна
забрела отара
і за небокрай,
в змелену пустелю,
де на спашу стерво... -
втрапила в халепу
зрада чабанів.

...чи то сон, чи явне -
зрозуміти важко.
вівці наче люди.
лаються вожді!
ділять неподільне
батогами, пугами -
у спекотній спаші
гнилісних ідей
уплелося, сплуталось
із людськими криками
бекання та мекання,
гайворонів кряч...
і печально, гірко
все те споглядати
сном у нічку темну
наче на яву...

...чи зітреться з пам"яті
день в омані здурених,
наглухо затулених
тінями тінЕй?..
те питання висне
докором сумління
і клубок гіркотний
в горло прикотив.

...каву наливаю
ранком, п"ю в задумі
із солодким печивом,
печивом кришу...

3.
 ...тут земля ділиться від
 напіврозпаду і розпАду...
                           ("Serpentari", Ю. Іздрик)

спіймане небо сіткою засухи й спеки
попелом впало на спраглую землю.
настовбурченим грифом
дивиться місто в майбутнє
в чеканні кривавої бойні
останнього подиху миру.
люди обпалені спекою злоби
зненависті і переляку
никають
нишпорять
вкритими попелом венами вулиць
сомнабулічно моляться ідолу
на двоголового птаха
стерв"ятника
що вивертає бебехи міста
відригує сморід брехні
...розгублені люди
б"ються лобами об черево
в череві міста
вкритого попелом неба -
бо вірять
вірують в ідола
і проклинають Вітчизну
матом
"по фєнє" клянуть.

4. P.S., або - сліпий.

   "я те що не ти" - нашіптує смерть
   і я їй безмежно вірю...
                                       ("Дефеніція", Ю. Іздрик)

вітаючи зміни в часі
аж здригався радісний в реготі
і марнотне минуле власне
відітнув від себе знехотя

і блукає просвітлений в темряві
невагомий
нічий
ніхто
непотрібний
без роду
без племені
світу зайвий німий фантом

і у сімнівах переламних
озирається у пітьмі
поміж нечистю і Богами
поміж сферами і людьми

і яскраво зірки хихикали
і манили
і прикликали
а в душі його
демони
никали
у душі його
Боги спали...

1. Первым делом, попытайтесь выяснить, чья это плачет женщина. Когда женщина чья-то, утешать ее небезопасно. Если женщина ничья, возьмите ее себе. Теперь, если она продолжит плакать, то будет совершенно понятно, что это от счастья.

2. Когда плачет ваша личная женщина, не оставляйте ее одну. А то вокруг все только и думают, что она ничья. Будьте к ней максимально близки и внимательны. Отойдите не дальше, чем на расстояние, где ее голос уже не будет слышен, и не выпускайте из виду – используйте бинокль.

3. Вопросы, которые нельзя задавать женщинам в слезах:
«Чего ты хочешь?»
«Кто виноват?»
«Что делать?»
Ответ на первый вопрос больно ударит по кошельку, а на два последних – по самолюбию.

4. В ответ на женские слезы не надо никуда бежать. Не надо никого спасать. Не надо никого наказывать. Обязательно окажется, что спасать и наказывать надо было совершенно наоборот.

5. Практика дарить печальным женщинам подарки – порочна. Лучше подайте пачку носовых платочков. Запомните, подарки надо дарить только веселым женщинам. Так вырабатывается полезный условный рефлекс и установка на приятный характер.

6. Если вы соблюдали все вышеперечисленные правила, а женщина продолжает плакать при вас и не уходит к другому, значит, она действительно нуждается в вашем утешении. Продемонстрируйте ей грустное, но заинтересованное лицо. Для этого придется отложить бинокль и подойти поближе.

7. Необязательно прислушиваться к тому, что говорит рыдающая женщина. Главное – это вздыхать в паузах и ласково приобнимать между ними.

8. Фигурой высшего пилотажа будет являться вовремя пущенная по небритой щеке слеза. В этот момент женщина забывает о собственных неприятностях и начинает испуганно утешать вас.

Маленький хлопчик запитав маму: "Чому ти плачеш?"

- Тому, що я жінка! - Я не розумію! Мама обійняла його і сказала "Ти не зрозумієш цього ніколи". Тоді хлопчик запитав у батька: "Чому мама іноді плаче без причини?" "Усі жінки іноді плачуть без причини", - відповів батько. Згодом хлопчик виріс, але не припиняв дивуватись: "Чому жінки плачуть?" Нарешті він запитав у Бога... І Бог відповів: "Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі, такі сильні, щоб тримала цілий світ, і такі ніжні, щоб підтримувала дитячу голівку. Я дав їй дух, настільки сильний, щоб стерпіти будь-який біль. Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають. Вона піклується про хворих і втомлених не скаржачись. Я дав їй доброту - любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я зробив її з ребра чоловіка, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що хороший чоловік ніколи не завдасть їй болю навмисно, але іноді випробовуватиме її силу й рішучість стати поряд з ним без вагань. І нарешті, Я дав їй сльози. І дав право проливати їх, де і коли вона забажає. І тобі, сину Мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її одязі, зачісці чи манікюрі. Краса жінки в очах, які відчиняють двері до її серця, де живе любов". ЗАПАМ'ЯТАЙ, ЯКЩО ТИ ЧОЛОВІК... Будь обережним - не дай жінці заплакати, тому що Господь рахує її сльози...

Жінка сотворена з ребра чоловіка, не з ноги, щоб бути приниженою, не з голови, щоб перевершувати, а з боку, щоб бути поруч із тобою, і бути рівною тобі. І з-під руки, щоб бути захищеною тобою. І зі сторони серця, щоб бути коханою...

Християнське подружжя

---

Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

http://photo.i.ua/user/323465/286819/8986028/

 Сміємось з дегенератів й плачемо, що їх так багато совок наштампував.

Розпоідь із запізненням… ну я написала її вчасно, та інтернету не було, щоб її відіслати… отож…почнем… У нас в універ приїхав якийсь дивний театр, який складався з двох акторів і їх керівника… І приїхали вони якраз з презентацією вистави на соціальну тему до дня боротьби зі СНІДом… (Блін, чого цей день називається саме так… як на мене, то боротися з цією болячкою треба кожен день, кожні годину з року в рік, а не  один день… це якась лажа… Був би день пам’яті померлих від СНІДу. Так би, на мою думку, було б правильніше…)

Так як 85% хворих на СНІД – це ін’єкційні наркомани (це я почула від їх керівника) то і вистава була наркоматською. Я вперше побувала на інтерактивній виставі, як назвав її той чувак.

Вистава починалася з того, що дівчина зустрічається з своїм другом, наркоманом, і він пропонує їй піти з ним на наркоматську хату (типічний сюжет)… вистава переривалася і почалася розмова з глядачами… це була перша частина… На ній було до болю скучно… я почала жаліти ті 10 грн., що віддала за квиток, шкодувати втрачений час і ті 15 хвилин дороги за яких  я змерзла як собака! Звичайнісінька планшетна розмова, яку 100 разів можна було почути в школі на виховних годинах, прочитати в брошурках і т. д.  Але розмова з глядачами починала додавати мені ентузіазму…

Друга частина була про те, як пройшло 5 років… Той друг-наркоман помер від СНІДу… дівчина вийшла заміж і боїться, що теж має заразу, бо 5 років назад спробувала наркотики через того ж шприца… Маленька тендітна дівчинка-акторка так виклалася в своєму монолозі… як вона грала… з її віст розповідь про похорони чувака, про його маму, про власні страхи коцала моє горло і до болю хотілося ревіти голосно і довго… (але там було досить багато людей, і кричаи не можна було) У мене просто тікли сльози і я прикушувала губу, щоб не скавчати сильно… Остання її фраза…слово… вона звала того хлопця(його звали Андрей(вистава була російською, це був мінус)) Шалений крик залитий сльозами, паніка, вона ніби всю свою силу вклала в той крик… у мене захололо все в середині… я ледь не здохла… от тоді я прокусила губу до крові, і ледь не зламала пальці від того, що від нервів крутила собі руки… Було аж занадто емоційно… та мене врятувало те, що вся жіноча частина глядачів біли з очима на мокрому місці… але ні.. були унікуми, яким пофігу було…

Після цього знов бесіда… яка завела мене в глухий кут… дала привід для думок… я знала багато чого про наркоманів, про СНІД… але ця розмова дійшла до мого мозку і душі краще за всі попередні…

Третя частина про те, як би було б, якби вона сказала НІ, і відмовила б і його… ця частина звичайно була утопічного характеру… але хепі енд був просто необхідний, бо без нього дуже слабкі на нерви дітки(такі як я) мали б зрив або кінець життя в дуже поганому випадку… Як би я не була скептично налаштована на те її слова, як вона відмовляла його… але дещо, здавалося реально розумним і більш реальним ніж на виховних годинах і уроках  ОБЖД. Там ніби сам чувак розповідає про шкоду того, що він робить… він те все усвідомлює, але ,як і всі наркомани, переконують себе і інших в своїй силі волі, що вони кинуть тоді, коли захочуть, але зараз вони просто не хочуть,  вони переконані, що вони індивідуальності, незвичайні, особистості, а ми звичайні люди – гавно… та суть не в тому… Мені реально сподобалася його ідея про модернізацію оцих виховних годин… було запропоновано, щоб лекції про наркотики читали не якісь лікарі, чи методисти, а запросили б наркомана, він би все розказав би… все, як є насправді, а для профілактики відвести дітей на похорони молодого наркомана, нехай побачать,  почують адський крик матері, змогли б уявити себе на місці небіщика, якщо б вибрали шлях наркомана…

І от ніби все чудово, вона запрошує його до себе на чай замість тієї наркоматської туси… вона йде, він типу за нею, « ти йди, я за тобою через пару хвилин»… І тут почалося таке… ніколи я не бачила, як справді проходить ломка у наркоманів, але я думаю це все є так, як показав той чувак… Він так корчився, бідолаха… він плакав, кричав, чесався, бився в паніці… то все було на стільки реально, що мені стало страшно і не сили тримати себе в руках, я починала плакати в захльоб собі в руки(мене почули тільки ті, хто сидів безпосередньо поруч)грала дуже гучна музика.  До речі про музику… то було досконало підібрана музика, яка сама маніпулювала почуттями глядачів і як найкраще підкреслювала те, що творилося на сцені.

На початку третьої частини керівник сказав, що ми самі закінчимо виставу… «Все в наших руках,  підніми руку за життя»…

І слухаючи (бо дивитися не могла) на муки того хлопця, я подумала, що якщо всі піднімуть руки, то і станеться хепі енд… і от я розплющую очі і бачу 3 підняті руки (в залі було чоловік 50-60)… достатня частина постійно оберталися на тих 3 і не розуміла що сталося… Я теж підняла руку, а іншою витирала свій чорний олівець для очей з усього обличчя. Мої сусідки, спитавши навіщо піднімати руку, підняли… і так всі глядачі сиділи і тягнули руки догори, як школярі, яким не терпиться вийти до дошки… і нарешті музика стихає… чувак заспокоюється і під оплески йде до дівчини(вона вже стояла в кінці зали за глядачами) і вони обіймаються…

Вистава завершилася подяками, що ми врятували життя… і ще одна бесіда про те, що ми молодці, і що треба робити, щоб і в житті було так, як у виставі… Протягом цієї бесіди в 15 хвилин хлопець і дівчина стояли на сцені обійнявшись… але хлопець все ніяк не міг заспокоїтися він плакав, вона плакала… Я ревіла, як скажена, майже всі дівчата плакали, деякі хлопці шмигали носами…

Вистава надзвичайна… я рада, що пішла на неї… можливо навіть вона додала мені трохи толку, і я не виключаю можливості змінити своє життя на краще…

Ну не знаю, як іншим, та мені ця вистава донесла набагато більше, ніж всі виховні години за все моє шкільне життя… реально захотілося змінити щось в своєму житті, допомогти комусь, і взагалі зробити корисну штуку для світу… Ця вистава залишиться в мене в голові на дуже довго… давно я такого не відчувала…

Ну от так… от такий вечір першого грудня. Всесвітній ДЕНЬ боротьби зі СНІДом… боріться з ним кожен день… а не згадуйте про цю чуму лише раз на рік…

Вибачте, що так багато… та якось «Остапа понесло» не могла зупинитися… сподіваюся донесла хоча б часточку того, що відчула сама…

Дастин Хофман

Для
своей серии работ «Crying Men» («Плачущие мужчины») Сэм пригласила
известных киноактеров и попросила их сыграть еще одну роль – роль
мужчины, который плачет. Фотограф предоставила актерам полную свободу
действий, попросив лишь изобразить слезы и не настаивая на каких-то
конкретных позах или сценах. В результате каждая фотография имеет
собственную индивидуальность и не похожа на другие.

Хайден Кристиансен

Джуд Лоу

«Некоторые
мужчины начинали плакать еще до того, как я закончила настраивать
камеру, - рассказывает автор проекта, - но для других это оказалось
очень сложным заданием». Сэм признается, что некоторые герои так и не
смогли заплакать, в результате чего пришлось прибегнуть к искусственным
слезам. Но фотограф не раскрывает секрет, кто же на ее снимках плачет
по-настоящему, а кто нет, предлагая зрителю решить этот вопрос
самостоятельно.

Лоуренс Фишборн

Майкл Мэдсен

Мы
видим слезы горя, отчаяния и бессилия, мы словно подглядываем за
героями фотопроекта в очень интимные моменты их жизни… И хотя все мы
знаем, что эти слезы – настоящие или нет – всего лишь еще одна удачно
сыгранная роль, вид плачущих мужчин все равно никого не оставляет
равнодушным.

Пол Ньюман

Робин Уильямс

Идея
фотографа проста: взять сильных мужчин и показать их с другой,
неизвестной и непривычной стороны. Участие в проекте приняли Тим Рот,
Гэбриэл Бирн, Лоуренс Фишборн, Вуди Харрельсон, Майкл Гэмбон, Джуд Лоу,
Хейден Кристенсен, Райан Гослинг, Роберт Дауни-младший, Пол Ньюман, Эд
Харрис, Бенисио дель Торо, Уиллем Дефо и другие знаменитости. Всего Сэм
Тэйлор-Вуд сделала снимки 28 актеров.

Тим Рот

Сэм Шепард

Сэм Тэйлор-Вуд родилась в Лондоне в 1967 году. Известна как фотограф и кинорежиссер .http://www.kulturologia.ru/blogs/291109/11747/

Збираю губами
                    перлинки ...
                               сльозинок,
що гаряче линуть
                             на щоки вродливі...
Дивлюсь в твої очі...
                             та так дико хочу...

Тобі все сказати...
                    не можу...
                                не вмію.

Лиш мрії...
                дівочі...
                           я чую здалеку...
Що, мов ті лелеки...
                     до мене несуться.
Та серденько твОє...
                         як пташка тріпоче...
 Кохання палкого...
                          нестримного...
                                                хоче.

А сльози все л'ються...

Збираю губами
                    перлинки ...
                               сльозинок,
що гаряче линуть
                             на щоки вродливі...
Дивлюсь в твої очі...

Та хочу сказати!
                  не можу!
                                не вмію...