хочу сюди!
 

Інна

47 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 38-48 років

Замітки з міткою «життя як воно є»

спогади

 Глибина світу вимірюється лише глибиною власної душі.


Після того, як останній пожовклий листок впаде з дерева, почнеться найспокійніший період в житті кожного створіння. На вулиці стане дуже холодно, небо вже не буде блакитним, а все довкола вкриється чимось білим,  пухнастим і холодним на дотик.

[ Читати далі ]



 

Листопад



Листопад - він такий... Такий некомфортний, такий незатишний. Такий чужий, холодний і мокрий. Такий самотній і тихий. Бррррр...

Про головне...

– Лiкaр сказала в окрему пaлaту, з людьми не клacти: Мене везли на кріслі коридорами обласної лiкapні. Мені залишалося жuти максимум сім днів. До тих, хто вмupaє, пускали всіх і в будь-який час. Рідним запропонували викликати близьких на пoхopoн, і до мене потягнулися прoщатися родичі. Йшов вже сьомий день.

Мене везли на кріслі коридорами обласної лiкарні.
Куди? – запитала одна медсестра іншу. – Може, не в окрему, може, в загальну?
Я захвилювалася. Чому ж у загальну, якщо є можливість в окрему палату?
Сестри подивилися на мене з таким щирим співчуттям, що я здивувалася. Це потім я дізналася, що в окрему палату переводили тих, хто вмuрає, щоб їх не бачили інші.
– Лiкар сказала в окрему, – повторила медсестра.
[ Читати далі ]

Перемога над смертю.Віктор Франкл


Йому дали номер: 119104.

[ Читати далі ]

https://uabook.com.ua/book/lyudyna-v-poshukah-spravzhnogo-sensu/

Знову про кохання?

«Дві різні жінки та одна велика загадка».
Текст про те, чому іноді гарне розлучення краще за поганий шлюб



«Вона просто нестерпна! — друг зморщився. — Жахлива жінка. Згадувати не хочеться!».
Він недавно розлучився з дружиною. І хоча запевняв, що згадувати не хочеться, зупинитися не міг. Розповідав, як вона сперечалася з будь-якого приводу, як з нею навіть в магазин не можна було вийти: обов’язково влаштовувала скандал; як вона не могла вчасно приготувати обід, коли він уже помирав з голоду; як вона витрачала гроші на дурниці, хоча сама заробляла копійки; як вона розтовстіла, і це його дратувало: жінка повинна бути стрункою!

[ Читати далі ]

Мудрі слова, мудрої людини.

У Бога немає релігії...
А ще в Бога немає канонів, п'яти стовпів і правила не носити квітчастий одяг. Йому байдуже, чи їмо ми яблука до Спаса, чи готуємо молоко і м'ясо на різних плитах, чи приймаємо їжу у світлий час доби під час рамадану. Він не вимагає читати намаз, робити обрізання і вірити в те, що світ заснований на стражданні. Йому не потрібен наш двотижневий піст, пісне обличчя і вирізана дірка в районі серця на знак скорботи за покійними.
Усе це придумали самі люди: зліпили богів, намалювали ікони і нанесли на білий камінь орнаменти. Століттями вели релігійні війни, знищували рудоволосих жінок і тих, хто думав інакше. Написали сотні книжок, розробили тисячі правил і обмежень. Засудили всіх, хто не виконує "Мікве", не молиться за померлих на кшталт протестантів і не визнає літургії. І нічого за 2000 років не змінилося.
Ми вивчили мови, користуємося телефоном, розробили розумні палички для їжі та зберігаємо пуповинну кров, але продовжуємо вбивати, грабувати, брехати й ненавидіти, незважаючи на Ісуса, Крішну, Мухаммеда і Будду. Ми сваримося на вулицях і у вагонах метро. Маємо сотні ворогів і половину друга. Граємо в хованки та підробляємо голоси. Носимо маски та штучні клапани.
І геть забули, для чого живемо, дихаємо і зціджуємо молоко.
І навіть не здогадуємося, що прийшли на цю Землю з одним єдиним завданням - знайти щастя.
Махатма Ганді

ОКЕАН

Він був всюди, простягаючись у безмежності  за горизонт. Нічого не могло існувати без нього і поза ним. Океан був Всесвітом, а Всесвіт – Океаном. Його властивості  в глибині породжували могутні творчі енергії, а на поверхні протягом численних еонів  зароджувалось, вирувало та щезало безліч хвиль. Вони набували різних форм: були елементарними частинками, атомами чи то зірками, – рослинами, тваринами чи людьми. Так Ціле проявлялось  у множині індивідуалізованих сутностей-хвиль. Одного разу в пориві буття одна хвиля дісталася висот, на  яких пізнала свою сутність. «Повірте Мені, що Я в Океані, а Океан у Мені!» - говорила вона сестрам.


Океан був Всесвітом, а Всесвіт – Океаном. Він творив хвилі, які мали серцебиття, дотик, бачили та чули; відчували радість і печаль, любов та біль. Через них Океан пізнавав самого себе. 

Замість бандури і сумних пісень...

Макаревич в минулому столітті написав пісню про наше сьогодення, про виборців Зе (Бені і Ко)!
Слухаємо, заглиблюємося в сенс та впізнаємо себе!
Самоіронія - це показник здорового глузду, видужуємо народе!

Неможливо не погодитись з Шопенгауерем

8 правил Артура Шопенгауэра, чтобы быть счастливыми

Якраз ці правила і розкривають сенс вислову "Відноситись до життя по-філософськи". Можна сказати й інакше: "Виходити за межі егоцентричного сприйняття світу". Мені це зрозуміло, бо я можу перебувати на трьох рівнях усвідомлення себе: 1) як звичайна людина, чоловік; 2) як суб'єкт суспільства, спільноти, групи; 3) як сутність, яка може споглядати світ не через егоцентричні, гендерні, національні, суспільні призми. Звичайно найлегше спілкуватися і порозумітися з будь-ким на першому рівні, на другому це складніше, бо соціум тут розсипається на безліч світоглядних відтінків. Спілкування на третьому рівні взагалі проблематичне, там мало хто топчеться. )


Частина 2. Анатолій-Анатолій...


Далі...

Якщо Бог є, то саме він послав мені цю жіночку, яка не проїхала повз чужу тітку зі скаженими очима.
- А шо Толік? - питає мене жіночка.
- А не бере трубку.
- А-а-а... він такий.
- А де він живе?
- А ніде. У себе не живе. У мамки не живе. Ото видурить отак гроші і до жінки на Київ. Прогуляють - і знову сюди.
- Ага. Ясно.
- А я вам зараз знайду номер телефона його жінки.
Поки я відкривала рота, щоб сказати: "А знайдіть, будь ласка", то жіночка вже умчала в туман на вєліку. Так само через 2 хвилини вона випірнула з нього, як замурзаний янгол. Жіночка, мабуть, перед зустріччю зі мною топила піч, бо все її обличчя було в сажі. В руці янгол тримав папірець з номером.
- Але ж ви не кажіть, що то я дала, бо Толік такий гамністий...
Телефоную:
- Вікторія, мене звати Ольга. Ви давно бачили свого Анатолія?
- Недавно, пару днів тому. А що таке?
- Вікторія, передайте Анатолію, що якщо через 5 хв. він не зателефонує, то я почну діяти.
- А що? А що він зробив?
- Він нажився не на тій людині. Ваш Анатолій впарив тачку хлопцю і зробив помилку. Я його мама, але я не хочу доводити до того моменту, щоб турбувати його батька. Для вас буде краще, якщо я почну з поліції, а не з нього.
- А хто? А хто батько?
Тут я видаю версію, яка наче і правда, але не зовсім. Справа у тому, що батько Максима - це мій перший чоловік. Розвелися ми, коли Максу було 3 роки. Він з тих, що за друга і за батьківщину помре, а жінка прєдмєт не обов'язковий. Зійшлися ми в студентскій общазі. Я була чиста і наївна, а він після армії і грав на гітарі.  В житті сина він участі не приймав ні морально, ні фізично, ні материально. Але я все одно йому вдячна за сина. В 2014 році він добровольцем пішов на війну, там він і досі. Заключив контракт і служить. Саме завдяки цьому, Максим вчився безкоштовно в універі. Так би я і не згадувала свого бувшого ще довго, якби не це. До правди я додала трохи страху і фантазії і видаю...
- Батько хлопця, якому він впарив Волгу без докуменентів, вже 8-й рік на війні... і додаю: в Правому Секторі!!! Повторюю ще раз, якщо протягом 5-ти хвилин він мене не набере, то я буду дзвонити хлопцям з ПС. А якщо вони приїдуть, то вашого Толіка змішають з його соплями.
Рівно через хвилину мене набрав Толян, якого жінка типу не бачила вже пару днів. Я повторила йому все слово в слово, хоча, впевнена, що ще перший раз він все чув, бо лежав біля цицьки своєї дружини.
- Анатолій, пропоную вам апгрейдитись до нульового рівня. Я можу вас запевнити, що ваші майбутні проблеми не варті тих грошей, які ви отримали від мого сина.
Не сказати, щоб джентельмен удачі не пручався і легко захотів віддати гроші, але мої залякування подіяли. Домовились зустрітись на заправці на трасі.
Стоїмо.
Годину стоїмо.
Півтори стоїмо.
Я згадала, що мені треба заправитись.
Заправилась.
Написала першу частину замітки...
Нарешті з'являється Анатолій.
ГРЬОБАНИЙ ТИ КИТАЙСЬКИЙ НІНДЗЯ з Алі Експрес!!!
Я всю ніч переживала, що ми з Максом приїдем на ту покинуту ферму і до нас вийде амбал 22 метра, надає нам обом звіздюлей і ми поїдем додому. Мій теперишній (сподіваюся, що і останній чоловік), який зараз саме у відрядженні, схуд, мабуть, на 5 кг. Бо весь цей час він був на зв'язку і коли я вирішила їхати на розборки, він теж неслабо пересрав за нас, трохи посивів і полисів.
І тут я бачу Толіка! 145 см понтів і ярості.
- Карочє. Я з вашим хлопцем все вчора парішав. Єво все устраівало.
- А мене ні.
- Так не робицця.
- Ви праві, Анатолій, так не робиться. Не треба намахувати людей.
І тут я вмикаю наступну брехню про кума, який працює в МРЕО і продовжую...
- Як тільки син привіз це (тикаю пальцев в бік Волги) додому, я одразу подзвонила куму. Він сказав, що власник вже, скоріш за все, мертвий і оформити на себе Максим ніколи не зможе. Ви вішали лапшу, що зведете з власником. Власник же мертвий?!
- Ну-у-уууу...
На цім і закінчили. Обміняли техпаспорт на гроші. Сіли в машину і видихнули...
Тут стук у вікно. Толік тихим голоском:
- А ви мене не довезете до Києва?
- НІ!
От мале курво.

P.S. Чого я згадала першого чоловіка? Мабуть, це якесь підсвідоме бажання, щоб і він якось приймав участь у житті свого сина.

P.Р.S.  Іноді, мені здається, що занадто багато на мене одну всякої прутні. Але подивлюся на інших, які у них бідові діти, які придурошні чоловіки і трохи видихаєш. Я дуже люблю своїх хлопців, вони у мене хороші і, якщо треба, то за кожного з них виверну тельбухами назовні будь-якого Толіка. Але це не через те, що мужики у мене слабкі. Ні, просто, з часом, я теж стала трохи хлопчиком. Бо ми банда!

СЛАВА УКРАЇНІ І ПРАВОМУ СЕКТОРУ!
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
9
попередня
наступна