Леся Українка

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами, що, мов леви в пустині,
рикали, прагнучи твоєї крові,
послав на тебе тьму таку, що в ній
брати братів не пізнавали рідних,
і в тьмі з’явився хтось непоборимий,
якийсь дух часу, що волав ворожо:
«Смерть Україні»!
– Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
розбіглися, немов шакали ниці,
брати братів пізнали і з’єднались.
І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!
Тепер твоя земля обітована».
І вже Богдан пройшов по тій землі
від краю і до краю. Свято згоди
між ним і духом гучно відбулося
в золотоверхім місті. Але раптом
дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
та не в чужій землі, а в нашій власній.
А далі розлилось червоне море,
і розділилося по половині,
і знов злилось докупи й затопило –
кого? Ой леле! Новий фараон
пройшов живий через червоне море,
але їздець і кінь пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
бий в бубни і лети в танок з нестяму,
кінь і їздець в червонім морі згинув,
тобі зостався спадок на покраси,
бо зносиш ти України клейноди,
святкуючи над нею перемогу.
Такий для нас був вихід із Єгипту,
немов потоп. Заграло та й ущухло
Червоне море, висохло, й осталась
безрадісна пустиня після нього,
і став по ній блукать новий Ізраїль,
по тій своїй землі обітованій,
немов якась отара безпричальна.
З отарою блукали й пастухи,
вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у їх з’являвся дух величний,
що вогняним стовпом палав у тьмі,
а вдень ішов, мов туча грізно-біла,
вони не вірили своїм очам,
і врозтіч розбігались манівцями,
і попадали ворогам в полон.
Чи довго ще, о господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти духа,
що він зламав свій заповіт великий,
той, взятий з бою волі заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
тоді, либонь, журба по ріднім краю
навчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
на срібне марево удалині
і скаже: «Он земля твого народу!
Борись і добувайся батьківщини,
бо прийдеться загинуть у вигнанні
чужою-чуженицею, в неславі».
І, може, дасться заповіт новий,
і дух нові напише нам скрижалі.
Але тепер? як маємо шукати
свому народу землю? хто розбив нам
скрижалі серця, духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавілон?

«Так лагать могут только "освобождённые" от мозга люди, апологеты "цап-царапа" и прочие непобедимые свидетели исконной халявы.

Те самые, у которых вера в светлое будущее - где всё БУДЕТ бесплатно - за 70 лет советской власти незаметно "превращается, превращается..." в веру в не менее светлое прошлое - где всё БЫЛО бесплатно.

И кому мешали те вкусные автоматы с пломбирной газировкой и буханкой колбасы по 60 копеек... Кому мешал Афганистан с потоками цинковых гробов, Чернобыль - с бесконечным замалчиванием масштабов катастрофы и непобедимым "вывсёврёти" в ответ на предложение помощи от "уважаемых проклятых Западных партнёров"...

Видите ли, поперёк горла власть советская стала завпроданцам за печеньки Нуланд. На Майдане. Где с колен встающим скрепышам больно роняли сало. Прямо на распухшую духовность.

Настоящие герои если и торгуют жопой - то исключительно за русскоговорящую пенсию со скрепной лопаты, накрайняк - за пакетик гречи от ОППы - которую Порошенко так сильно боится - что аж Зеленский арестовал Медведчука...

Впрочем, мы о другом. Один (ниуда не) сбежавший в Россию бывший реги-анал Алексей Журавко, вынырнув из двухнедельного похода на Киев в останкинской студии передачи "60 минут", решил блеснут умом в Твиттере и повторить "подвиг" путинского советника Маркова.

Если кто не помнит - тот умудрился криво нафотошопить малайзийский пляж, где детишки изобразили на песке "тот самый" самолёт (что по версии Задорнова стал тяжелее воздуха) и рядом подпись - Poroshenko killer.

Ясное дело, что когда чуть позднее "доброжелатели" нашли оригинал - давно и безнадёжно отставший от жизни совок не придумал ничего лучше, как по-страусиному совершить самозакоп - "какавие вашие даказатэлства". Вернее - ваши доказательства (в том числе и зафиксированное время обеих публикаций) - никакие не доказательства.

В австро-венгерских подвалах польского ЦРУ фашистской Германии запросто могут не только убрать с песка упоминание Пороха - но и отмотать назад время - чтобы неизвестно как попавший в руки совпреза снимок - разместить на сайте в Малазии - притом с более ранней пометкой, чем у "оригинала" Маркова.

Так вот - Журавко разместил в своей ленте коротенький "чирик", где поздравил украинских военных с днём защитника (и защитницы) отечества. И - целикоми и полностью в русских традициях - разместил снимок - где "украинскй" военный, якобы, тащит в БТР "спасённый" от цепких лап захватчиков телевизор.

"Вы посмотрите" - кричало во весь голос фото - "вот как злобные ВСУ охраняют покой своих граждан!". Для большей убедительности на плече у военного красовался криво "пришитый" не по размеру оргомный шеврон с чётко подсвеченным тризубом - чтобы даже слепой видел - вот он - натуральный фашист и бандеровец.

 И даже когда подобное фото нашли на одном из грузинских порталов - датированное временным промежутном Пятидневной Войны - где тот же "украинский" солдат - только уже с шевронами ихтамнетного батальона ВС РФ (вернее - совсем без шевронов) тащит всё тот же "спасённый" "Грюндик" - только на этот раз уже - говорящий на родном языке. Но "вы не понимаете, это - другое". И ваши доказательства для господина Журавко - никакие не доказательства. Как говорил Разман Кадыров -правда по другому поводу - а ты докажи, что не Аллах!

А вы думаете - какие они - неуловимые "русские хакеры"? Вот такие и есть - непобедимые, потому что у них есть секретное заклятие. Волшебная формула "а ты докажи!", которая, как оказалось - годиться не только для ясельной группы детского сада - но и подходит вполне себе половозрелым взрослым дядям и тётям...».

Допоможіть українському!!!

Олександр Макарчук /учитель фізики та астрономії районного ліцею, м. Сторожинець Чернівецької області/ є автором вічного календара http://volianarodu.org.ua/uk/Nauka-i-osvita/Uchytel-fizyky-vynayshov-vichnyy-kalendar

Мені імпонує 12-ти місячний вічнонезмінний календар Третього варіанту. Кожен останній місяць сезону, зими, весни, літа, осені матимуть по 35 днів, запам’ятати не складно. Інші місяціматимуть по 28 днів. Ваз на 6 років до останнього місяця року додаватимуть додатковий тиждень. Українці розумний народ і в кожного своя правда. Я би хотів той тиждень додати до липня, аби літо було довше. Хоч школярам якась радість.

Але третій варіант краще бо імпонує третьому тисячоліттю.

Прошу поширення, бо це круто, це корисно і це українське!!!

Я страшенно вибачаюсь і прошу пробачення,
Та мені уже набридло наше телебачення.
Вже набридли ці розмови про наших політиків,
Депутатів, олігархів, юних аналітиків.
Про проблеми в Україні і хто в цьому винен.
І про те, хто ці проблеми вирішить повинен.
Ющенко видав указ, Тимошенко заявила,
Янукович не підтримав. Як все надоїло!!!
Надоїло жить в країні, де брехня гуляє,
Де корупція не менша, а лиш процвітає.
Вже дістала ота криза і проблеми з газом.
Всі ці лозунги дістали: «Вийдем з кризи разом!»
Вже дістала наша влада і слуга наш тато.
І дістали оці крики: «Україна в НАТО!»
Вже набридло це читати, що «Вона працює!».
Не працює вона тут, а лише грабує.
Вже набридла всім ця фраза: «Ці руки не крали!»
Це брехня! Ці руки крали, да іще й не мало.
Вже набрид цей «добрий» лідер, що всіх запевняє:
«Україна запрацює!» й очі в бік ховає!
Кожен раз нам обіцяють – будуть переміни,
І зарплата буде більша, і бюджет країни.
І навчання безкоштовне, без проблем робота,
І до кожної людини клопітка турбота.
Будуть пенсії великі, будем краще жити,
Будуть неньку Україну дуже всі любити.
Але що це? Надурили? Просто обіцянки?
Як доходить вже до діла, то лише мовчанки.
А як спробуєш спитати, кожен лиш киває,
Бо ніхто у нашій владі відповідь не знає.
Ви всі безвідповідальні, й це погана риса.
І ховаєтесь у норку, як остання криса.
Всі рятують свою шкуру, честь свою минають,
Бо політики всі наші совісті не мають.
Називають українців бидлом і козлами,
А скажіть мені на милість, хто ж ви поряд з нами?
Ви всі зрадили народ свій, знищили державу,
Зруйнували всю культуру, безжалісно й криваво.
Обнагліли аж до крику кляті бюрократи,
Ще й ховаються від правди за свої мандати.
Так і хочеться сказати: «Геть усі, панове!».
Розпустити весь парламент і почати знову.
І забрати в депутатів всі вкрадені гроші,
Хай попробують так жити лідери хороші.
Розраховують лише хай на свою природу,
Хай побачать як живеться їхньому народу.
Дати в руки їм граблі, заступ і лопату,
Хай попробують земельку руцями пахати.
Хай хоч раз в житті своєму з’являться мозолі,
Не від кейсу із грошима, а лихої долі.
Знаю, знаю. Це слова лиш. Що тут вже казати!
Нашій владі на громаду просто наплювати.
В них проблеми зовсім інші: Як набить кармани?
Як зробити, щоб відстали ці «козли» й «барани»?
Як отримати відпустку, і машину взяти?
Як добудувать квартиру, вже, мабуть, десяту?
Як відправити у Лондон дитину свою вчитись?
Як отримати хабар, та й щоб не попалитись?
Що робити, скориставшись якісним моментом,
Щоб нарешті вже дістати місце президента?
В усіх політиків на думці лиш одна турбота –
Забезпечити родину і свойого рота.
Всі од’їли собі пуза і лиця квадратні,
Покупляли євро-дачі, на землі приватній.
А за що, скажіть, зарплата вам така велика?
20 тисяч гривень в місяць – це вже нагло і дико!
В чому користь вас у владі? Чим вас похвалити?
Ви не вмієте нічого як лише ганьбити.
Ваш язик лише й уміє, що критикувати,
А до діла як довести, то на все начхати.
І на мову, на культуру, і на дух цілющий.
На народ весь український – вічний невмирущий.
Цей народ страждав немало, пережив всі страхи,
І тепер, завдяки владі, все іде до краху.
Подивіться ви навколо, ваш народ страждає.
Жебракує в переходах, долі їм немає.
Скільки можна вже брехати: «Будем жити краще!»
Скільки раз звучить ця фраза, а стає лиш важче.
Скільки можна вже кричати: «Йдемо у Європу!»
Повставайте з ваших крісел і ідіть у баню!!!
Не дійдемо ми в Європу, припиніть розмови!
Не підходять під стандарти нинішні умови!
Лиш куди ми точно дійдем – в прірву соціальну,
Якщо в владі не почнуть всі працювать нормально.

Рік 2010-тий за вікном буяє
Що очікувати далі, те ніхто не знає.
Будем знову сподіватись, будем далі жити,
Будем ми життя старатись трішечки змінити.
Щоб позаздрив нам француз, росіянин, німець.
І щоб гордо це звучало: «Так, я українець!»
Ми піднімемось з колін, задамо всім перцю,
Бо у кожного в душі в нас українське серце!!!

Володимир Нагорнюк
http://vkontakte.ru/id17977399