Я был совсем маленьким когда у нас в доме появился телефон- один из первых телефонов в нашем городе. Помните такие большие громоздкие ящики-аппараты?
Я был еще слишком мал ростом чтобы дотянуться до блестящей трубки, висевшей на стене, и всегда зачарованно смотрел как мои родители разговаривали по телефону.
Позже я догадалася, что внутри этой удивительной трубки сидит человечек, которого зовут: Оператор, Будьте Добры. И не было на свете такой вещи, которой бы человечек не знал.
Оператор, Будьте Добры знал все- от телефонных номеров соседей до расписания поездов.
Мой первый опыт общения с этим джином в бутылке произошел когда я был один дома и ударил палец молотком. Плакать не имело смысла, потому что дома никого не было, чтобы меня пожалеть. Но боль была сильной. И тогда я приставил стул к телефонной трубке, висящей стене.
-Оператор, Будьте Добры.
-Слушаю.
-Знаете, я ударил палец... молотком.....
И тогда я заплакал, потому что у меня появился слушатель.
-Мама дома? -спросила Оператор, Будьте Добры.
-Нет никого, - пробормотал я.
-Кровь идет?- спросил голос.
-Нет, просто болит очень.
-Есть лед в доме?
-Да.
-Сможешь открыть ящик со льдом?
-Да.
-Приложи кусочек льда к пальцу, -посоветовал голос.

После этого случая я звонил Оператору, Будьте Добры по любому случаю.Я просил помочь сделать уроки и узнавал у нее чем кормить хомячка.

Однажды, наша канарейка умерла. Я сразу позвонил Оператору, Будьте Добры и сообщил ей эту печальную новость. Она пыталась успокоить меня,но я был неутешен и спросил:
- Почему так должно быть, что красивая птичка, которая приносила столько радости нашей семье своим пением- должна была умереть и превратиться в маленький комок, покрытый перьями, лежащий на дне клетки?
-Пол, -сказала она тихо, - Всегда помни: есть другие миры где можно петь.
И я как то сразу успокоился.
На следующий день я позвонил как ни в чем не бывало и спросил как пишется слово "fix".

Когда мне исполнилось девять, мы переехали в другой город. Я скучал по Оператору, Будьте Добры и часто вспоминал о ней, но этот голос принадлежал старому громоздкому телефонному аппарату в моем прежнем доме и никак не ассоциировался с новеньким блестящим телефоном на столике в холле.
Подростком, я тоже не забывал о ней: память о защищенности, которую давали мне эти диалоги, помогали в моменты недоумения и растерянности.
Но только став взрослым, я смог оценить сколько терпения и такта она проявляла, беседуя с малышом.

Через несколько лет после окончания колледжа, я был проездом в своем родном городе. У меня было всего пол-часа до пересадки на самолет.
Не думая, я подошел к телефону-автомату и набрал номер:
Удивительно, ее голос, такой знакомый, ответил. И тогда я спросил:
-Не подскажете ли как пишется слово "fix"?
Сначала - длинная пауза. Затем последовал ответ, спокойный и мягкий, как всегда:
- Думаю, что твой палец уже зажил к этому времени.
Я засмеялся:
- О, это действительно вы! Интересно, догадывались ли вы как много значили для меня наши разговоры!
-А мне интересно,- она сказала,- знал ли ты как много твои звонки значили для меня. У меня никогда не было детей и твои звонки были для меня такой радостью.
И тогда я рассказал ей как часто вспоминал о ней все эти годы и спросил можно ли нам будет повидаться, когда я приеду в город опять.
-Конечно, -ответила она,- Просто позвони и позови Салли.

Через три месяца я опять был проездом в этом городе.
Мне ответил другой, незнакомый голос:
-Оператор.
Я попросил позвать Салли.
-Вы ее друг? -спросил голос.
-Да, очень старый друг, - ответил я.
-Мне очень жаль, но Салли умерла несколько недель назад.

Прежде чем я успел повесить трубку, она сказала:
-Подождите минутку. Вас зовут Пол?
-Да
-Если так, то Салли оставила записку для вас, на тот случай если вы позвоните... Разрешите мне прочитать ее вам? Так... в записке сказано:
" Напомни ему, что есть другие миры, в которых можно петь. Он поймет."
Я поблагодарил ее и повесил трубку.

автор Paul Villard

http://community.livejournal.com/pritchi/90772.html

  

 

   

після короткочасного перегляду  навколишньої дійсності , здається попустило і все потихеньку вливається у звичайне русло... 

Дійсність якс завжди виявиялась трохи схожою на Пізанську вежу та ще й язика показуючи  на що отримала адекватну відповідь  ...

Хоча в принципі  ... чого це зациклюватися на цій дісності коли людство давно придумало для розваги ще й такі речі як минуле і майбутнє ...

Чогось притому минуле назвали !"історія" - те що було і, як кажуть, погуло, а майбутньому притарабанили таку собі назвочку !"фантастика" - типу, світле майбутнє, фіг діждешся... 

як на мене, то спрацювує ніби червона матня тореадора з іспанської кориди , адзуськи! Я вже пхав носа і туди і сюди  ...

що вам сказати про враження... двоякі 

наприклад, минуле. Ото все що чуємо і читаємо геть неправда. Крім сухеньких і часто пустопорожніх дат родився, вчився, всунувся у крісло, вляпався в таку то дурницю, гигнув тоді то - нічого іншого, вартого уваги. Тай дати на 90% брешуть, навіть сучасні.

Найбільше з недавнього розвеселило, коли тут на і.ua налізла на очі інформація, що уркаїнці щось там збираються наробити на місяці здається у 2014 році... ... І це після того як так звані інопланетяни надавали по дупі і американцям, і радянським пупам Землі на тому ж Місяці у не такому й далекому минулому...

Не вірите?..  А тоді спитайте стовпів космонавтики, чому це супердержави так швидко звідти накивали п`ятами і носа туди не показують?    Їх тепер туди ніяким калачем не заманиш.

Куди нам, з дизельними двигунами, проти справді космічних (навіть галактичних) технологій тягатися? А наші вже збираються... Хоча від такого життя не тільки на Місяць потягнути може 

Так місцями покопирсавшись в історії, погтягнуло мене і у сферу "будущого"... спочатку було цікаво просто вчити в універі скажімо не сто двадцять питань на екзамен, а максимум штук дев`ять, інші були зайвими - все одно не випадуть  . Три курси грався цією чачкою, потім набридло і навіть по цю пору... Набагато веселіше коли менше знаєш. З фантастикою трохи по іншому, тут до слова мовити: "не винуватий я!"...

Той же Жюль Верн скажімо передбачив он кучу винаходів. Може й я щось утну)... От і так граючись вляпався по самі вуха. Воно завжди так .

Казатиму коротко бо то певно таємна інформація. 

Фантазуванням давно займаюся як кажуть, літературним як і звичайно з трьох років - шкарабублики вимальовував. Більш серйозно почав коли перше кохання зиркнуло і, як і всіх, понесло на творчість. З віршиків ржу тепер незлою посмішкою, приємно згадати наївні думки дитинства... Але не з фантастики... 

Почав зблизька - з Балкан...мБемц - балканські проблемки

Ірако-кувейтські розборки з втручанням Альянсу... 

Кавказ - суто Абхазія, це завдяки Баграту Шинкубі, якого прочитав у у тому ж дитинстві...

В "общим" пишу щось, фантазую, а воно оп... і чую з новин телевізора... Але то все квіточки...

Вгепало мене те, що за місяць написав про повітряну атаку на Вашінгтон до того як вона сталась!..   

Такі от справи, така фантастика, і від тоді стало страшно писати про майбутнє, краще вже про буденні проблеми чи історію... 

Але знаєте що?     Знову тягне... 

З вересня поточного року з експозицією фотовиставки "Українська Повстанська Армія. Історія нескорених", яка є спільним проектом Служби безпеки України та Центру досліджень визвольного руху, за сприяння Українського інституту національної пам’яті, зможуть ознайомитися жителі усіх областей України. В експозиції представлено понад півтисячі фотографій, документи з радянських та німецьких архівних джерел, внутрішні документи Організації Українських Націоналістів та УПА.

Унікальність фотовиставки у тому, що в ній демонструються  фотокартки і документи, які протягом кількох десятиліть приховувались в архівах НКВД-КГБ, і які є переконливим і промовистим джерелом об’єктивної інформації про УПА.

Виставка доступно розповідає про УПА, джерела її створення, історію розвитку, осіб, які її творили, найзрозумілішою мовою – мовою світлин.

До відкриття виставки Службою безпеки  надруковано ілюстрований каталог “Українська Повстанська Армія: історія нескорених” (автори – співробітники Центру досліджень визвольного руху).

Графік проведення виставки
«Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» в областях України

1.      Харківська: 15-26 вересня 2008р. Відкриття – 16 вересня 2008р.

2.      Житомирська: 29 вересня – 19 жовтня 2008р. Відкриття – 30 вересня 2008р.

3.      Хмельницька: 1-12 жовтня 2008 р. Відкриття – 1 жовтня 2008р.

4.      Черкаська: 13-24 жовтня 2008 р. Відкриття – 14 жовтня 2008р.

5.      Івано-Франківська: 13-24 жовтня 2008р. Відкриття – 13 жовтня 2008р.

6.      Чернівецька: 14-28 жовтня 2008р. Відкриття – 14 жовтня 2008р.

7.      Дніпропетровська: 28 жовтня – 06 листопада 2008р. Відкриття 29 жовтня 2008р.

8.      Запорізька область: 10-21 листопада 2008р. Відкриття – 11 листопада 2008р.

9.      Полтавська: 17-29 листопада 2008р. Відкриття – 18 листопада 2008р.

10.  Луганська: 24 листопада – 5 грудня 2008р. Відкриття – 25 листопада 2008р.

11.  Сумська: 1-13 грудня 2008р. Відкриття – 2 грудня 2008р.

12.  Миколаївська: 8-19 грудня 2008р. Відкриття – 9 грудня 2008р.

13.  Автономна Республіка Крим: 19-30 січня 2009р. Відкриття – 20 січня 2009р.

14.  Закарпатська: 2-13 лютого 2009р. Відкриття – 3 лютого 2009р.

15.  Вінницька: 16-27 лютого 2009р. Відкриття – 17 лютого 2009р.

16.  Чернігівська: 2-13 березня 2009р. Відкриття – 3 березня 2009р.

17.  Херсонська: 2-13 березня 2009р. Відкриття – 3 березня 2009р.

18.  Кіровоградська: 16-27 березня 2009 р. Відкриття – 17 березня 2009р.

19.  Рівненська: 30 березня – 10 квітня 2009р. Відкриття –  31 березня 2009р.

20.  Тернопільська: 30 березня – 10 квітня 2009р. Відкриття –  31 березня 2009р.

21.  Волинська: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

22.  Одеська: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

23.  Донецька: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

24.  Львівська: 11-22 травня 2009р. Відкриття – 12 травня 2009р.

Під час роботи виставки заплановано проведення “круглих столів” за участю науковців, краєзнавців, представників місцевих громадських і студентських організацій.

Прес-центр СБ України

16 вересня ц.р. у Харкові в приміщенні Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України відкрито фотовиставку «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених», яка є спільним проектом Служби безпеки України та Центру досліджень визвольного руху за сприяння Українського інституту національної пам’яті.

Фотовиставку відкрили радник Голови СБУ Володимир В'ятрович, начальник Управління СБ України в Харківській області генерал-майор Олександр Полковниченко, заступник голови Харківської обласної державної адміністрації Ярослав Ющенко, представники органів влади та управління, керівники громадських організацій, студенти.

Виставку розроблено на основі матеріалів Галузевого державного архіву СБУ та архіву Центру досліджень визвольного руху з метою подати цілісну картину зародження та функціонування УПА, її цілей та методів боротьби за українську державність.

Володимир В’ятрович, який провів першу екскурсію для відвідувачів виставки та журналістів, зазначив: «Ми дуже раді, що цього разу виставку презентовано у Харкові, місті, де навчається багато студентства. Адже наша виставка адресована перш за все молоді, яка відкриває для себе невідомі сторінки української історії».

Олександр Полковниченко звернув увагу присутніх на унікальність фотовиставки: в ній демонструються  фотокартки і документи, які протягом кількох десятиліть приховувались в архівах НКВД-КГБ, і які є переконливим джерелом об’єктивної інформації про УПА.

Один з відвідувачів виставки, місцевий мешканець В.Столярков, впізнав на одному із стендів фото своєї матері - Галини Коханської, яка брала участь у повстанському русі на Волині у 40-х роках минулого століття.

Ярослав Ющенко висловив впевненість, що «зазначену експозицію відвідає кожний з харків'ян, хто небайдужий серцем до історії власного народу».

При співпраці з Міністерством освіти України будуть організовані екскурсії для місцевих школярів.


Харків обрано першим з регіонів, де проводиться зазначена фотовиставка, після чого з її експозицією зможуть ознайомитися жителі усіх областей України.

Прес-центр СБ України

Сьогодні розпочинається кінний перехід Батурин–Полтава, присвячений 300-річчю з дня знищення російськими військами гетьманської столиці Батурина (Чернігівщина). Захід проводиться з метою „вшанування пам’яті українських патріотів, полеглих під час визвольної війни гетьмана Івана Мазепи”. У кінному переході візьмуть участь 30 учасників, задіють 10 коней. Як розповів Новинам Полтавщини полтавець, правозахисник Анатолій Банний (співорганізатор дійства), родзинкою заходу стане царська карета. Вона буде запряжена пароконкою, якою керуватиме справжній кучер.

„Карета пофарбована в чорно-білі кольори, оздоблена. Всередині вона оббита шкірою. Хотіли запрягти четвірку, але буде двоє коней, бо четвірки немає й в Україні”, - сказав Анатолій Банний. Проте, хто ж сидітиме в самій кареті організатори ще не визначилися. Жартують – „дух Асадчева”. Справа в тому, що ініціатори кінного переходу прохали голову ОДА Валерія Асадчева профінансувати цю акцію. Проте їм порадили звернутися у відділ туризму ОДА, де необхідно було витратити чимало часу на докладні пояснення суті заходу та кошторису. До того ж виділити там могли, за словами Анатолія Банного,  всього тисячу гривень (при потребі у 13,7 тис. грн).  Тож спонсорами організації та проведення акції  стало підприємство „Полагросервіс” та депутат обласної ради Валерій Капленко. До речі, територією Полтавщини кінний перехід буде здійснюватися з 19 вересня - через Гадяч, Зіньків, Диканьку, - повідомляють "Новини Полтавщини".

Сьогодні розпочинається кінний перехід Батурин–Полтава, присвячений 300-річчю з дня знищення російськими військами гетьманської столиці Батурина (Чернігівщина). Захід проводиться з метою „вшанування пам’яті українських патріотів, полеглих під час визвольної війни гетьмана Івана Мазепи”. У кінному переході візьмуть участь 30 учасників, задіють 10 коней. Як розповів Новинам Полтавщини полтавець, правозахисник Анатолій Банний (співорганізатор дійства), родзинкою заходу стане царська карета. Вона буде запряжена пароконкою, якою керуватиме справжній кучер.

„Карета пофарбована в чорно-білі кольори, оздоблена. Всередині вона оббита шкірою. Хотіли запрягти четвірку, але буде двоє коней, бо четвірки немає й в Україні”, - сказав Анатолій Банний. Проте, хто ж сидітиме в самій кареті організатори ще не визначилися. Жартують – „дух Асадчева”. Справа в тому, що ініціатори кінного переходу прохали голову ОДА Валерія Асадчева профінансувати цю акцію. Проте їм порадили звернутися у відділ туризму ОДА, де необхідно було витратити чимало часу на докладні пояснення суті заходу та кошторису. До того ж виділити там могли, за словами Анатолія Банного,  всього тисячу гривень (при потребі у 13,7 тис. грн).  Тож спонсорами організації та проведення акції  стало підприємство „Полагросервіс” та депутат обласної ради Валерій Капленко. До речі, територією Полтавщини кінний перехід буде здійснюватися з 19 вересня - через Гадяч, Зіньків, Диканьку, - повідомляють "Новини Полтавщини".

В одному з курганів археологи розкопали поховання жінки пізньо-сарматської доби. Орієнтовно III-IV століть нашої ери.

Поряд - бронзове люстерко, кинджал та залізні ножиці, що за формою не відрізняються від сучасних. Хоча майстри їх виготовили приблизно 1700 років тому. Також археологи знайшли срібну брошку. Фахівці кажуть - аналогів такої жіночої прикраси цієї доби ще ніхто не бачив.

Оксана Коваленко, керівник археологічної експедиції: "Жінка однозначно була дуже впливовою в своєму роді. Оскільки були покладені їй такі коштовні речі. Окрім того в черепі було знайдене залізне шильце. Можливо це й було причиною смерті".

Майдан.

К богатству тем и сюжетов летнего политического сезона, добавилось еще одно событие, которое невозможно обойти вниманием.

Работники архива Службы безопасности Украины опубликовали на своем сайте давно обещанный список работников НКВД-ГПУ, причастных к организации Голодомора и политических репрессий в Украине 1932-1933 годов.

Скажу сразу: сенсации не получилось. Фамилии работников советских спецорганов с начала 90-х годов уже не раз публиковались в различных печатных изданиях. Ничего нового, кроме специфической компиляции данных, из которых следует, что главные виновники украинской трагедии - Сталин, русские, балтийцы и преимущественно евреи.

Там, где еврейство некоторых лиц не явно выражено, работники архива СБУ особенно постарались и дали необходимые разъяснения в скобках возле фамилий. Подобные вещи в истории уже были.

Во-первых, в фашистской Германии, когда нацисты обвиняли евреев во всех грехах. Тогда в нацистских средствах массовой информации печатались фамилии и имена будущих жертв, а в скобках – указание на их еврейское происхождение.

Когда в 1941-1942 годах гитлеровцы оккупировали Украину, они вели активную антисемитскую пропаганду среди населения, обвиняя "еврейское НКВД"  в Голодоморе на Украине. Вот один из фашистских опусов, напечатанный в лживой колоборантской газетенке:

"Каганович, самый подлый
Красный сталинский нарком.
В тридцать третий год голодный
Украинцев ел живьем.
Целых восемь миллионов
Умертвил своих рабов,
Без попов, крестов, без звонов
Их зарыли без гробов…
Опустел и край казачий,
Заросли травой поля,
Над станицей ворон крячет,
Зажурились тополя…
Все забрали: плуг и скрыню,
Свиту, сало и плоды,
Превратили край в пустыню
Коммисары и жиды".

Во-вторых - в сталинском Советском Союзе во времена пресловутой войны с "космополитизмом" и "дела врачей".

В те дни чуть ли не ежедневно газета "Правда" публиковала статьи под общей рубрикой "Убийцы в белых халатах". "Вот они, позорные убийцы и отравители" – гласил редакторский текст. "Под фамилией профессора Белова скрывается некий Вайсман, под истинно русской фамилией "Зеленин" – вражеский агент Гринбаум, а фамилию профессора Сахарова носит убийца и вредитель Цукерман".

На явные этно-идеологические акценты в работе тех, кто готовил "списки СБУ", указывает наличие в них людей, которые не могли иметь реального отношения к организации Голодомора.

Вот, скажем, упоминается руководитель учетно-статистического отдела ДПУ УССР. В силу своих служебных обязанностей такой работник мог только обобщать полученные документы.

Никакие указания на арест, отбор хлеба или репрессии он, конечно, давать не мог. Как не мог являться и организатором террора указанным в списке исполняющий обязанности секретно-политического отдела ДПУ УССР, потому что это ведомство занималось внешней разведкой.

Фамилии уполномоченных работников ДПУ по Крыму никак  с общим списком не вяжутся и, как говорится, "притянуты за уши". Крым в это время входил в состав Российской Федерации, и, по утверждению некоторых недобросовестных историков, голода там вообще не было.

Не вызывает сомнений, что трагедия 1932-1933гг. была общей трагедией для всех народов Украины. Вместе с украинскими крестьянами, попавшими под молох сталинского террора, погибли сотни тысяч представителей других национальностей: русские, немцы, поляки, евреи, молдаване, болгары, греки и др.

Для нынешних и будущих любителей поэксплуатировать еврейскую тему в сложных политических буднях нынешней Украины скажу: господа, никакого политического капитала вы таким способом не накопите! И политических дивидентов не получите.

Почему произошел Голодомор в Украине, и кто его виновники, давно известно. Голод 1932-1933 был вызван политикой "большего сталинского прыжка" в социализм.

Денег на индустриализацию не было. Запад никогда бы не стал инвестировать в Советский Союз. Тогда валютой стало зерно, а крестьянство – в первую очередь украинское – заложником политики сталинизма. Началась битва за хлеб, битва за власть с собственным народом.

В 1933-м едущий через Украину на отдых Сталин резко отреагировал на мольбы о помощи голодающих: "Они против советской власти. Пусть подыхают…"

Не осталось в стороне и руководство Советской Украины. Пламенный сталинист, руководитель украинских коммунистов Косиор заявлял: "Крестьяне саботируют хлебозаготовки. Они хотят обречь на голод рабочий класс… Мы им покажем, что такое голод…"

20 ноября 1931 года вышло специальное постановление совета народных комиссаров Советской Украины, подписанное его руководителем Власом Чубарем "О мероприятиях по усилению хлебозаготовок", которое давало зеленый свет советским партийным правоохранительным органам на откровенный грабеж крестьян и использование репрессий против всех тех, кто не выполняет распоряжения Советской власти.

В документе подчеркивалось: "… Натуральные штрафы  и другие репрессивные мероприятия должны обеспечить выполнения планов хлебозаготовки."

6 декабря 1932 года теперь уже в совместном постановлении Совнаркома Украины и ЦК КП(б)У, подписанным Чубарем и Косиором, говорилось о занесении на "черную доску" сел, которые злостно саботируют хлебозаготовки.

Этим постановлением высший исполнительный орган Советской Украины вместе с руководителем компартии Украины фактически вводили в сельской местности "товарную репрессию". Согласно документу, это означало: "…немедленный вывоз всех товаров из деревни, запрет торговли с крестьянами, которые не сдают государству хлеб и массовые аресты среди колхозников".

Это постановление и стало первой страницей в страшной истории украинского Голодомора. Заместитель народного комиссара юстиции и Генерального прокурора Украины Приходько 25 ноября 1932 года своим распоряжением "о мероприятиях по усилению хлебозаготовок" ориентировал прокуроров всех уровней на "обеспечение самой эффективной репрессии в области хлебозаготовок".

Есть еще две темы, неудобные для тех, кто пытается исказить историю и переложить ответственность за Голодомор на представителей не титульной нации.

Во-первых, (раз уж "историки-спецслужбисты" затронули эту тему) то это национальный состав руководящих органов НКВД-ГПУ в 30-е годы.

По подсчетам историков, он выглядит следующим образом: 15 570 (65%) русских, 2 509 (10,5 %) украинцев, 1 776 (7,4 %) евреев, 980 (4,1%) белорусов, далее идут представители других национальностей.

Во-вторых – активная роль в раскулачивании или грабеже односельчан Комитетов Незаможных Селян.

Никто кроме местных жителей не мог знать, как живет та или иная семья, где прячут от продотрядов посевной, спасительный хлеб. Комнезамовцы, то есть "свои", были самыми страшными грабителями на селе.

Были случаи, когда раскулаченная семья просила их: "Зерно забирайте. А картошку оставьте. У нас же дети!" В ответ – грязная ругань и насмешки. "Ничего вам не поможет. Все равно подохните, кулацкая сволочь." С награбленного комнезамы получали мзду от государства 10%.

Трагедию Голодомора пережили еврейские национальные аграрные регионы: Сталиндорфский, Калининдорфский, Новозлатопольский, еврейские местечки Подолья и Волыни.

Например, в еврейском аграрном районе, названном в честь Сталина, местные активисты обнаружили типичную для того времени картину - умирающую семью колхозника Браверманна.

В стадии физического разложения находились четверо его детей в возрасте от пяти до десяти лет.  По всей Украине, особенно там, где были еврейские местечки, на кладбищах сохранились надгробные камни со скорбной датой – 1933 годом.

На Волыни жертвами Голодомора стали межнациональные колхозы, где национальный состав селян выглядел таким: 50% украинцев, 30% поляков и 20% евреев.

На страницах советской печати 30-х годов неоднократно публиковались материалы о занесенных на "черную доску" еврейских колхозах и сообщения об аресте их руководителей за укрывательство хлеба.

Кстати, при подходе немцев к Киеву в конце лета 1941 года в Лукьяновской тюрьме находилась большая группа евреев, приговоренных к смертной казни и отбывающих сроки заключения по пресловутому "закону о пяти колосках" от 7.8.1932.

Исследования межнационального аспекта Голодомора в Украине 1932-1933 годов только начинаются. Но почему-то вместо объединения представителей всех национальностей вокруг темы Голодомора и памяти жертв, которые понесли все вместе и каждый в отдельности – мы имеем дело с тенденциозностью и каким-то подстрекательством.

Остается надеяться, разве что, на неумышленный характер подобных "исторических изысканий" и на то, что СБУ в своей дальнейшей работе будет более объективной. 



Александр Фельдман, президент "Украинского Еврейского Комитета"

Українська правда.

В ніч на шостий день сотворив Бог
першу людину, і назвав він її
Богданом.
Богдан огледів сотворений світ,
порівняв з садом Едемським та й
утік з раю, бо був дуже
свободолюбивим і не хотів жити в
Едемському зоопарку. Для життя
він обрав собі найкрасивіше
місце на землі - Карпатські гори
і сказав «Моя хата скраю!».
Образився на це Господь і
перетворив Богдана на
неандертальця і сказав «Азм
еси ти у края жити, то всея твоя
нащадки зватимуться українцями!
А я собі сотворю нову расу!». І
сотворив він Адама.
Нащадки Богдана розселились від
Сяну до Дону. Вони першими
приручили тварин - собак, корів
та диких свиней. Вони винайшли
колесо й зробили перший
велосипед. Вони стали першими
землеробами, винайшовши плуг,
борону та комбайн. І вже
подумовували про утворення
Січі. На той момент Адама вже
прогнали з раю і його нащадки
жили в Гоморрі та Содомі
займаючись розпустою.
Але прийшов льодовиковий період
і військові походи довелось
відкласти. Українці винайшли
ткацтво та прялку. А коли стало
зовсім холодно молодий
українець Микола Прометей вкрав
у древніх греків вогонь і приніс
на Вкраїну, давши людям тепло. За
це давньогрецькі фашисти
упіймали його та дуже катували.
Древні греки були частково
нащадками Адама, котрі через
злягались з копитними тваринами
утворили різні гібриди -
кентаврів, сатирів, мінотаврів
та інших пегасів. Наразі вони
вимерли - потопились через
всесвітній потоп, котрий
розпочався після того як
розтанули льодовики. Також
втопились динозаври, бо Ной мав
огиду до плазунів і не взяв їх на
свою баржу.
Українці винайшли писемництво.
Передусім щоб фіксувати для
нащадків та інших народів свої
пісні, та поезію, бо українська
мова була найспівочішою. Досі
людство користувалось тільки
ієрогліфами.
Українці знайшли на Донбасі
каміння що горить і котре
плавиться, й назвали їх вугіллям
та рудою. І незабаром винайшли
ковальство збудувавши першу в
світі кузню яку назвали
Запоріжсталлю.
Досягнення в науці та техніці
привертали все більшу увагу
інших народів. До України
потягнулись каравани купців.
Євреї взагалі вирішили покинути
розведення нільських крокодилів
та виготовлення з них жіночих
сумочок і податись всім табором
ближче до культурного центру
світу - України. Темної ночі вони
втекли з Єгипту в бік України.
Але через 40 років зупинились на
півдорозі - помер
Мойша-провідник, єдина людина,
що знала дорогу та українську
мову.
В цей час в Україну приїхав
Чингізхан з Улан-Батора. Він
навчив українців кататись верхи
на конях, а вони йому подарували
собаку, свиню та корову і
пояснили як їх доглядати, щоб
Чингізхан більше не тинявся по
Євразії, морочачи всім голову, й
десь нарешті осів.
Чингізхан повернувся в Азію. На
близькому сході по дорозі
додому в нього здохла свиня.
Потім трохи далі втекла корова,
по дорозі він зустрів
корейських вчених-астрономів
які повертались з Назарету. Вони
спитали що це, вказавши на
собаку. Чингізхан був
неписьменний, і наплутавши те що
йому казали в Україні пояснив що
собаку можна або доїти або їсти -
в неї смачне сало. Корейці, які
голодували через свого вождя
Кім Чен Іра, купили того собаку
для розплоду.
Корову зустріли індуси. Вона
стояла посеред шосе
перегородивши рух транспорту.
Індуси попадали долілиць й
стали поклонятись небаченій
досі тварюці.
Свиня що здохла, під жарким
сонцем Близького Сходу почала
розкладатись й смердіти. Всі
народи що там жили довго рвало
через той сморід. Їх досі нудить
при виді свиней. Аборигени
близького Сходу вирішили що то
була свиня іудеїв, котрі
приперлись з Єгипту і сказали
щоб ті забирались геть. Так
з’явився антисемітизм.
Крим стає європейською
здравницею. Тут відпочивали та
творили такі видатні люди як
Сократ, Аристотель, Діоген. Сюди
припливали аргонавти та інші
алканавти щоб покращити своє
здоров’я.
Найбільшим курортом було
кримське місто Троя. Але в
надцятому році древньогрецькі
москалі від заздрощів
зруйнували Трою і тоді
троянські українці на чолі з
отаманом Енеєм заснували
Древній Рим, де збудували
Колізей. Тем вони годували левів
москалями й насолоджувались цим
видовищем. Так завдяки
українцям з’явився цирк та
театр.
В той же час в українських
заробітчан Марічки та Йосифа в
невеликому ізраїльському місті
Віфлеємі народився син Іісус,
засновник християнської віри.
Іісус проповідував любити всіх
ближніх та неньку Україну. Його
учні заснували Ватикан,
Царгород, Нью-Йорк та багато
інших міст світу.
Зокрема апостол Андрій,
мандруючи набережною Дніпра та
обираючи де б збудувати
Дніпрогес, зустрів чотирьох
бурсаків, що повертались з бурси
КІСІ додому. «Тут буде велике
місто, з каштанами та скляними
теплицями в центрі міста» -
вказав він на пагорби біля
дорогожицької телевежі (Колись
під час її будування Бог
перемішав мови народів, доти все
людство говорило українською). І
бурсаки Кий, Щек та Хорив
заходились його будувати, а
Либідь була за архітектора.
Так з’явилось найбільше в ті
часи місто - Київ. В ньому було
повно церков, університетів та
універмагів, місто стало
духовним, освітнім та торговим
центром.
В цей період на півночі дикі
племена москалів, з’ївши
останнього мамонта, вирішили, що
далі так жити не можна і треба
загарбати Україну й поневолити
свободолюбивих нащадків
Першобогдана. Вони в глухому
лісі на болоті будують кілька
шалашів та обносять його
парканом. Паркан нарікають
Дерев’яним Кремлем, а болото -
Москвою.
В цей час Колумб відкриває
Америку. Але відкривши її думає,
що потрапив до України, тільки з
іншого боку, бо мистецтво
вишивки інків повністю
співпадає з гуцульськими
орнаментами. Народ інків та
індійців був започаткований
древніми гуцулами, які ще до
Всесвітнього потопу, коли ще не
було винайдено ГрінКард,
потрапили до Америки.
В цей же час у Львові
з’являється перший друкарський
станок створений Федоровичем.
Україна навчила весь світ
друкувати паперові гроші та
книжки.
В Києві розквітає Могилянська
Академія. В котрій винаходять
порох, динаміт, пеніцилін,
безпечну бритву, та багато інших
предметів необхідних у побуті.
В Запоріжжі з’являється
Запорізька Січ - наймогутніше
військове формування в історії
людства. Тільки через сотні
років за зразком Січі буде
збудовано Пентагон. Але звитягу
українських військових так
нікому й не вдасться повторити.
В Україні розквітає культура та
мистецтво. Твори Шевченка
перекладають на всі мови світу.
Завдяки Шекспіру, котрий
перекладав твори Шевченка, Лесі
Українки та Франка англомовне
населення планети дізнається
про романтичну історію кохання
української пари Романа та Юлі.
Тим часом лютим москалям не
давав спокою добробут українців
і вони починають все частіше й
частіше шкодити Україні,
забуваючи що Київ мати
російських міст, а Україна
виплекала для Московії таких
видатних людей як Ломоносов,
Гоголь, Хрущов та Мазепа. Що саме
в Києві московити навчились
користуватись туалетом, носити
штані та краватки, та голити
бороди. Москалі почали все
частіше й частіше робити набіги
на Україну, нищачи її. Українців
вони або вбивали або гнали в
полон, де русифікували та робили
янучарами. Піком москальської
навали стала середина 20-го
століття, коли москалі разом з
фашистами захопили Україну.
Тільки титанічна боротьба
українських опришків під
проводом ОУН-УПА звільнила
Україну та інші народи Європи
спершу від коричневої чуми, а
згодом в 90-хх роках і від
москальської. Нащадки
Першобогдана зберегли його
нестримну любов до Свободи та
власної землі. Слава Україні!

(с) звідси.

 

Отже, як і обіцяв – смакуйте.

 

Сьогодні завів розмову з хлопцями про ту дорогу. Виявилось, що всі зустрічалися на ній з чимось, що описували у чорних кольорах. Видно є щось там… на тій дорозі. Причому всі пригадували тінь чогось жахливого, що слідувала за ними.

 

Коли оповів їм цю історію заявляли одностайно – правда. А оскільки я й сам переживав щось подібне, то не можу з ними не погодитись. Тепер, якщо й ви хочете дізнатися про нашу місцеву загадку, яку, по суті, приїжджим людям у нас ніколи не розказують, то вперед… як кажуть

 

На жаль людини, що розказала мені про це вже нема в живих (по природній причині). Але жах на дорозі лишився і, хто зна кому він ще стрінеться. Треба бути до всього готовому…

 

*****************************************

 

Він затримався з дівчиною, проводив її додому. Хлопці пішли раніше і їх доводилось уже доганяти. Однак бігти не хотілось – все згадував Марійчині губи, терпкий смак уст, відчуття пружних грудей… «Ех, кохання, яка вже там компанія, по дорозі і сам додому доклигаю, йти то кілька кілометрів» - так думаючи він потихеньку вийшов з села і попрямував по стежці понад залізничною колією. Ніч щоправда була якась тиха, хмарна,  тяжка, шлях попереду важко було розібрати.

Оминув залізничну будку. Раптом освітилося все, таємничі тіні кущів наче придорожні знаки окреслили шлях.

- Ага, – глянув угору: -  місяць.

І дійсно господар ночі з-за хмар виглянув.

Йти стало легше, знов думки полинули до коханої. Літня природа довкола – романтичний настрій, ніхто не відволікає від мрій, спогадів. А хлопці зараз би про щось своє теревенили, куди на слідуючу дискотеку рвонути, де дівчата кращі, скільки горілки випили… «А нащо то мені, у мене он – Марія» - він точно знав, що на слідуючі вихідні знов сюди помандрує. А що? Нехай і сам. Що там іти?! Туди-сюди – разом хай і десять кілометрів. Знав, але не знав він, що вночі на цю дорогу сам іти уже більше ніколи не повернеться…

Ось і місток через канаву – вже більша половина дороги пройдена. Зробив невеличкий привал. Посидів послухав шум води, що билась об каміння. Чарівні звуки, але за яку годину світатиме. Тож тре йти далі.

Світлофор. Уже менше півкілометра до переїзду – трошки більше десяти хвилин і дома…

Раптом темінь покрила все. Хмара закрила місячне світло і, навіть поодинокі зірки крізь неї не могли пробитися. От маячня. Та нічого. «Що я – не сміливий хіба… скільки вже ходив тут. Тих кілька сот метрів.»

І Петро (саме так його здається звали) прибавив ходу. Сміливий чи ні, а колючки на спині виступили. Мало що, ніч і сам все таки.

Силуети обабіч стежки побільшали. Почався ліс, що в цьому місці підходив до самої колії.

Видно й зовсім слабо стало. Збився зі стежки і йшов мало не навмання просто тримаючись ближче колії. Тиша довкола. Жодних звуків. Чути було тільки як б`ється у грудях власне серце і швидкі кроки своїх же ніг. Раз-два, раз-два, раз-два…

Вже метрів сто після світлофора. Дорога пішла униз почалася улоговина. Залізничний насип піднявся метра два над головою і все вищав. Видимість знизилась фактично до нуля. «Та все добре, скоро буду дома». Щось запримітив зненацька…

Незвичайне щось. Аж призупинився, вповільнивши ходу, насторожився. Та начеб нічого.

Пішов… і тільки рушив – зрозумів, що це! Позаду щось ворушилось.

Став. Оглянувся. Та темінь закривала все. «Та ну його». Додому і тільки додому, вовків тут давно не було – перестріляли вже, а так нема чого боятись.

Рушив, і тільки зробив перші кроки, як почув, що рух позаду між дерев став сильнішим. Наче хтось скрадався за ним. Петро знов став. Стало тихо. Та від тої тиші віяло чимось далеко не спокійним і грізним. Потихеньку пішов. Те «ЩОСЬ» за ним. Прибавив ходу, але воно тільки почало наздоганяти.

Петро витер холодний піт, що виступів на лобі. Ноги, руки потихеньку вже почали труситися. Що ж це за біда така? Йшов вже зовсім помалу. Звуки позаду наближались.

Мурашки забігали по всій шкірі, вже чув як «ТЕ» дихало! Натужно, з хрипом, щось велике. Ось-ось уже наздожене. Може й справді вовк. Але зараз літо – вони неголодні, з іншого приводу на людей наче не нападають. А може… скажений?!!

Від цієї думки аж сахнувся і став як укопаний. Чорт, і під руками нічого нема, хоч би ломака яка не-будь…

Те «ЩОСЬ» зупинилось теж, але було вже впритул за спиною. Петро поволі почав повертати голову. Страшне хрипле дихання великої тварини… так тварини і саме великої. Темінь і тінь – це те що він встиг побачити… побачити до того, як раптом місяць знову яскраво освітив усе довкола, вийшовши зненацька з-за хмари.

«Боже…» - в грудях похололо…

Жах, який побачив, залишився перед очима вже назавше

Величезна, в ріст людини, собака за півметра від нього. Чорна, з вискаленими зубами. Здавалось наче вилізла з трупної ями вічності, у яку була закопана!..

Очей не було. Гігантські пустотілі зіниці!!!  Шкіра, то-тут-то-там прогнила і крізь неї світились кістки й виглядали нутрощі… З вишкіреного рота на землю стікала, наче слина – темна рідина.

Це не собака – це хижак! І не хижак – а ЗВІР!!! Цей жахливий здогад вивів його з небуття страшної несподіванки.

Звір клацнувши величезними щелепами погрозливо заричав і повільно присів на передні лапи, готуючись до стрибка…

Петро вже не пам`ятав -  чи-то від клацання щелеп, чи з  якоїсь іншої причини, але ноги самі злетіли угору і він одним махом опинився на чотирьох метровому, з крутим схилом, залізничному насипі. Як біг також не міг вже пригадати, знав, тільки що навіть рекордсменів з бігу легко обійшов би на будь-якій спринтерській дистанції.

На ту дорогу він уже справді, більше ніколи не повертався… сам… вночі…

  

 

Така от страшненька історія. І вона ось – поряд. Й досі іде за кимось темної ночі.

 

 

Звісно не сприймайте так уже близько усякі страшилки до серця (навіть правдиві). Насправді все не так страшно. Просто… будьте напоготові