Раніше я досить часто писав в блог щось типа "думка години", і трішки розгорнуті роздуми стосовно якоїсь теми, яка на досить тривалий час мене зацікавила своєю незвичністю, нестандартністю чи абсурдністю. Частіше за все, такі думки приходять в голову вже ввечорі, коли я розслаблений, відпочиваючий, дозволяю собі думати не про буденнощі-побутовощі, а про що завгодно.
Цього разу майже одночасно прийшли до мене 3 думки, і почали між собою "сперечатись", яка ж з них найцікавіша, на яку слід звернути більше уваги (-:
Перша думка була така: "Здається, взаємозв'язок між ранковими пробіжками (зарядками, зайняттям спортом, та взагалі фізично-активним стилем життя) і стрункістю та підтягнітістю людини зв'язок зовсім не такий, до якого я звик. Раніше я думав, що людина стає стрункою та фізично досконалою, коли займається пробіжками (спортом, фітнесом...). Тепер я думаю, що людина займається пробіжками тоді, коли вона є фізично досконалою." Ця думка народилась через мої спогади мого "спортивного дитинства", коли я, спочатку будучи товстим та незграбним, ненавидів будь-які фізичні навантаження... Потім у підлітковому віці трішки підтягнувся, а ще так співпало, що на цей час окрім спорту зайнятись просто не було чим, і щоб не сумувати - я цілий день проводив на турніках та тренажерах. З усього можливого "зла" - це було найменше. В результаті я отримав суперове тіло, яке аж палало здоров'ям та міццю... З того часу я полюбив спорт у будь-яких проявах - катався на всьому, що могло котитись, бігав повсюди, де можна було пробіжатись, плавав, стрибав, підіймав... і кайфував від цього. Потім потрапив до режиму, в якому не було зпочатку такої ж самої свободи займатись спортом коли мається бажання, в результаті, спортивний запал почав зникати, і врешті зовсім зачах... Я повернувся до того-ж рівня, з якого і починав - товстий, незграбний, і задоволення від спорту отримую лише умовне... Для того, щоб перейти на рівень справжніх ранкових пробіжок, потрібно зпочатку довести себе до стану класної спортивної форми... ; До того-ж, ця думка позначилась мною як думка з серії "життя задом-наперед", які я люблю відзначати останнім часом особливо багато... Стільки всього виявляється зовсім не тим насправді, яким я собі це уявляв... Але в цьому є і добра сторона. Тільки про цю "добру сторону" якось потім...
Друга думка з'явилась в ситуації, коли декілька людей святкували день народження колеги, розлили шампанське по пластикових стаканчиках, і після "чьокання" лідер із справжньою печаллю в голосі сказав "Ну, хоть 'дзынькните', кто-нибудь". Звісно, стало цікаво, чому ж йому так не вистачає цього "дзыньканья"? І потихеньку почала вимальовуватись така відповідь: Якщо уявити собі процес "чьокання" без чарок, то це виглядатиме як синхронне піднесення рук людей друг до друга. Така синхронність дій, а також спільний їх вектор, має викликати резонанс в псі-просторі, який підсилює енергетичний рівень кожного з "чьокальщиків" (навіть, якщо їх лише двоє... чим більше людей - тим сильніше ефект). Відповідно, людина на якусь мить отримує незвичне задоволення від відчуття сінергії на ментальному рівні, яке, до того-ж, супроводжується галасом, сміхом, і "ДЗЫНЬКОМ" на фізичному... Доза цього сінергічного підвищення зовсім невеличка, її ефект минає практично відразу, але хочеться відчути це знову і знову! І люди знову "чьокаються", хоча, можна обійтись і простим протягненням рук друг до друга. Такий самий ефект властивий будь-якій синхронній дії - будь це сінхронний танець, або просто дитяча гра в долоньки... Для відчуття синергії необхідні лише 3 складники: - декілька людей; - маючий однаковий намір; - діючих сінхронно.
Після того, як я все це собі уявив, відразу з'явилась відповідь на питання, нащо просити оголосити "дзинь" - це ж "ефект Павлова"... бо насправді однакових намірів в тому колективі вже давно не було. Люди були втомлені, їм по-чесному не хотілось нікого вітати, а тим більше, вислуховувати від лідера групи довгі та нудні промови на теми, які і так за день всіх дістали. Дії були хоч і сінхронні, але вимушені, і кожний думав про різне. Відповідно, ніякої сінергії, ніякої "дози кайфу"... Правда-ж, чогось не вистачає? Точно - це все через те, що пластикові стаканчики не роблять "ДЗЬІНЬ" гггг (-:
Третя думка пов'язала попередні дві, і звичку аналізувати все підряд. Ось я подумав, як так сталось, що замість звичної однієї думки я став розмислювати одночасно над двома, і чому це я взагалі звик до однієї думки за один раз? Адже, бувало і більше! Від чого залежить ця "кількість думок на годину" ("швидкість")? Але на це запитання відповіді я так і не отримав. Є слабкі здогадки, але ще не сформовані в чітку думку, тому можна вважати, що відповіді поки-що нема. Виходить, що ця думка враховується тільки наполовину.
Чекаємо на "прискорення"? (-:
Рай-Дуга! 
Респект 
