Якість нашої Свідомості — це найбільша сила у нашому житті. Саме вона керує всім, що із нами відбувається. Саме із неї "витікають" всі наші думки та вчинки, а також більшість вчинків та думок інших по відношенню до нас. Таємниця полягає у тому, що більшість людей вважають своє забарвлення Свідомості за незаперечну Істину та завзято захищають її від будь-яких сумнівів та можливостей зміни. Вони відстоюють своє світобачення, незважаючи на те, що їхні думки та дії можуть сильно нашкодити іншим. Відчуваючи негаразди і страждання у власному житті, такі люди не хочуть змінювати свою Свідомість (яка і є причиною страждань), а знаходять виправдання у зовнішньому. Так як би вони не намагались змінити зовнішній світ, сила їхньої свідомості буде затягувати їх у відповідної якості життя. Ні сила, ні краса, ні гроші і т. п. не можуть змінити наше життя. Його можливо змінити тільки через зміну якості світобачення. Бо сила Свідомості нездоланна.

Хотілося б торкнутися такої теми, як совість. Про неї можна говорити різне, але факт в тому, що вона є, вона існує реально. Людині властиво шукати виправдання своїм вчинкам, особливо якщо вона відчуває, що чинить неправильно. І в першу чергу, вона шукає їх не для когось ще, вона шукає їх для самої себе. Це не добре і не погано, це просто невід'ємна частина людської природи... Людина народжується з чистою совістю. Але, йдучи по життю і живучи в суспільстві з спотвореними цінностями, людина може осквернити совість.

Чи індивідуальна совість? Совість для кожного має свій якісний склад. Він різний, як і методи виправлення власних помилок. Звідси різниця між людьми і їх схожість.  Совість або є, або її немає. Її не може бути або не бути наполовину. Совість - це той критерій, який дозволяє оцінити правильність або неправильність подій, що відбуваються, і вчинків. Це колія вибору наших рішень і дій. З одного боку вона обмежена відчуттям провини, з іншої - образи. Це, по суті, межі нашого внутрішнього світу, за які не можна переступати.

Сьогодні якийсь особливий ностальгійний настрій...Думки вилітають з голови...Вони наче зошит в клітинку чи в лінійку; водопад чи липке павутиння; теплі хвильки чи слизький червячок, що точить наш спокій; блискавка чи чудернацьке мереживо...

Почала задумуватись над тим,чи варто довіряти людям... І вже вкотре переконуюсь, що ні!

Виявляється я дуже погано розбираюся в людях...Завжди  дуже важливо обдумувати свої та чужі вчинки, просто їх аналізувати. Це корисно, але я, на жаль, не завжди це роблю, просто живу, ні про що особливо не задумуючись. І довіряю! Але, як помічаю, це ні до чого хорошого не приводить, іноді навіть навпаки...  Не розумію вчинків багатьох людей... Можливо справа в тому, що багатьом довіряю? Не лише найближчим. А  чи потрібно? Відтепер вирішила, що буду намагатися прискіпливіше ставитися до людей та обдумувати їхні дії та вчинки...