Дитино! Знай, що бездуховне тіло –

Колодязь висохлий, з якого не напитись. 

Ані спочити біля нього, ані вмитись;

Він мертвий, дно давно закам’яніле.

 

Одухотворення – насущний вміст тілесний,

Змістовна суть, освячення і свято.

Твердий та милосердний, чистий, чесний,

Дух  - Богу слава, світові присвята.

27.01.2011

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

Андрей Дементьев

Николай Заболоцкий

Некрасивая девочка

Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам её,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про неё,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит её и вон из сердца рвётся,
И девочка ликует и смеётся,
Охваченная счастьем бытия.

Ни тени зависти, ни умысла худого
Ещё не знает это существо.
Ей всё на свете так безмерно ново,
Так живо всё, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине её горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты её нехороши
И нечем ей прельстить воображенье,-
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом её движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?

З побаченого напередодні

 

Похнюплену багатоповерхівку

Тендітними плечима підпираєш,

За морок зачепившись поглядом.

П’єш пиво з присмаком туману

 

Та липкої мряки…

                       Ліхтар підморгує ,

І вікна сито мружаться  - чужі!..

Похнюплена багатоповерхівка,

На тебе спершись, позіхає…

Їм байдуже!

                        П’єш пиво крижане...

  18.01.2011

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

Навіщо ми палаєм в почуттях?! Навіщо ми зневірою караєм?! А потім від зневіри і вмираєм... Натомість залишивши забуття. А хочеться Тепла та Доброти... А хочеться Терпіння і Любові. Та часто... густо... спалені мости. І повернутись... гордість... не дозволить. Любіть же браття, як востанній час! Не гайте часу Ви на суперечки. Слова мої , можливо, недоречні... Але Кохання лише ... сбереже і Вас!  

"Зима...наснилася зима, сніжинки, як волошки сині, а я заплуталась в слова твої, немов у павутинні... Зима у світлі своїх чар, п’янкою гречкою буяла. І ти додому поспішав, А я тебе не відпускала..."                            Angel W Я ледь почув... твої слова. Хоча в душі зима настала... І серце, майже, завмирало... Враз просвітліла голова. Моя душа з твоєю стрілась... А може ... це мені наснилось. Я бачив... ти вся зашарілась. Все це закрила  сніжна мла. Але смарагдове проміння... Твоїх очей , вуста палкії, Мене все кликали... Зумів я Заціпеніння  зняти. Твої вії Пухнастії від того снігу... Мене спинили. До барлігу Я не пішов. І руки ніжні цілував... І пестив губи я  до схочу. А  місяць посміхався мовчки... І танок дивний танцював.  

Я для тебе створити хочу пісню кохання... Будем,  мила... з тобою її ми співати. Звуки пісні б летіли лісами... полями. К добрим людям ті звуки змогли завітати. Щоби щастя усі нам з тобою бажали, Щоби небо без краю, щоби Доля безхмарна... Щоб усе те було... у тій пісні кохання. І щоб губи дівочі... злилися з моїми, Щоби зерна кохання пустили коріння... Щоб Любов наша, мила, з тобою  розквітла... Я здіймаюся вітром у січневе повітря... Я до милої стрімко лечу буревієм, Щоби знову вона стала трошки щаслива. Може тОді не буде і постіль холодна, Як вона приголубить мене... а там хто зна.

Очі твої ... наче прірва... безодня... Я в них дивився учора ... сьогодні. Серце не може моє ... їх забути... В них і чарівність... й жіноча могутність. Я потерпаю мов би від болю, Так не жадав я кохання ніколи, Так не бажав я тепла та любові... Знов потерпаю... бо крига навколо. Маю надію, що крига розтане, Лише до мене приїде кохана. Душу врятує... та серце зігріє... Бо про кохану...  я тільки і мрію. Губи гарячі любов'ю напоять, Очі побачу щасливої долі. Знов у  житті нашім вир забурляє.. Щастя тоді є, коли є Кохання.

Ми вибираємо ... нас обирають... Я твої очі смарагдові знаю. Знов закохалась, мабуть, так нестримно... Він у кохання не міг те повірить. Знову згубив своє щастя…  і  жалем Серце наповнилось  до небокраю… Я  про появу твою  давно марю… Вірю у світле велике кохання. Я  розуміти це став дуже пізно… Знаю,  даремно про тебе я мрію. Ніжнії  губи  у снах мене пестять. А  як прокинусь… у серці , мов леза.   Серцю не скажеш: "Доволі любити!" Душу не зможеш  навік спопелити. Я за тобою слідую тінню... Буду звикати ...  шукать розуміння.