Розпороли небо блискавиці,
Вітром розшматоване на хмари,
Зливою воно несеться - кара
Галопуюча, як чорна кобилиця…
07.06.2012
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика пейзажная
Свидетельство о публикации № 11748
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Маргаритоньці
та всім діточкам присвячується
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Зореня! Перетнувши космічну
Цілину розтепірчену мрячну,
Позачасся розчахнуте лячне,
Розпанаханий простір правічний,
Розтриножений спін галактичний,
Перемігши орду потойбічну,
Світлоносне створіння – дитина
В світ ввійшла. Зустрічайте гостинно!
01.06.2012
Дзень!.. – граючись, вщент,
Безжальна рука – Ти хто!? -
Пісочний годинник вбив
Об камінь… Несе
Вітром піщинки - мене…
31.05.2012
Клепсидру мою
Перекинув бешкетник,
Й регочучи, втік… Плaчу,
Лежу - калюжa.
Випаровуюсь… зникла…
31.05.2012
Проведу, як ти мене водив, дитину, Бо зникла стежка та давно. По якій ходив косить в долину, Вже там зосталось голе дно
Нагадаю, як ти не міг дати раду, Коли з Васею ми бігли за село. І пробирались на тракторну бригаду, Бо нам цікаво там було
Зараз навкруги цікавого багато, Тільки сам, я батьку посивів, І моя Вітчизна, хоть і мати Онуків більше любить, ніж синів
Ти побачиш великі зміни У селі, в душі людей І як тяжко їм ладнати нині З непростим життям своїх дітей
Знаю батьку, мене ти запитаєш, Як же сину ти живеш? Чи ти рід нас поважаєш ?, Чи про діда пам”ять бережеш?
- Живу..., і твоя калина розцвітає І хліб у буйний ріст іде. Тебе і діда пам”ятає Покоління наше молоде
Ні, насіння твоє не вмерло, У нащадках живе твій рід. Лиш Васі вже нема, його горе зжерло, Але його сини продовжать родовід
Я дивлюсь на небо і гадаю, На Місяць полетіти, чи на Марс, Може там тебе я відшукаю, Хоч ти давно покинув нас
І одним себе я тішу, Ти десь там в небесній млі Дивишся на небі, найсвятіший І зичиш мені щастя на Землі
Хочу розстатися з журбою, Води напитись з твоїх рук, Хочу навіки буть з тобою, Бо ж не буває зустріч без розлук
Але в житті так не буває, Є втрати у кожній із родин І з нас кожен твердо знає, Що звідти не вернувся ні один
Все минає і сліду не має, Життя не повернуть назад, Лиш рідня їх пам”ятає І світлин в альбоми ряд…
Сонце загасило свої печі, У тумані сховались рівчачки. Наступив травневий вечір, Запалив у небі свічечки
У ставочку біля хати Жаби лунко розмовляли, Ластівки, газдиноньки завзяті У своїх гніздечках газдували
Ясний місяць плив поволі, Серпом жав зорі над лугами, А тихі верби і стрункі тополі Шепотіли сонними листками
Верба тихо розказала Про свій весняний рай, А тополя вітами хитала, Що прийшов нарешті май
1.
Простору випнутий лук.
Несамовите затишшя.
Землю накрило надвишшя.
Світ розіп'яв інфразвук...
*****
Час народився... Тук-тук...
2.
Знову
Слово.
Бог - це любов.
Підґрунтя основ,
Надвишшя основ.
Тіло. І Кров.
3.
Склепіння
З глибінню -
Кипіння,
Голубіння,
Голублення.
Люблення...
08.05.2012
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика мистика и эзотерика
Свидетельство о публикации № 11238
