Я побачила тебе геть випадково і неочікувано, за два тижні після нашого остаточного розлучення... 

Ти завжди говорив, що якщо ми розійдемося то ти будеш уникати будь яких нових відносин, бо зі мною в тебе всього забагато, окрім звичайно ж сексу, емоційно більше не вивезеш жодної жінки... 

Ти стояв посміхаючись коло цікової жіночки з букетом в руках, ви говорили, ти тримав дві кави, очіма шукаючи де б їх поставити, щоб закурити... 

- Всесвіт шалений, - промовила я, бо наші погляди зустрілися...

Я посміхнулася, в тебе ж з обличчя усмішка зійшла. Ти дивився на мене, навіть я б сказала скрізь мене, потім на свою супутницю бо вона весь час тобі щось розповідала, знову на мене - наче на привида...

Мій тролейбус нарешті рушив з місця, тому я пославши тобі воздушного поцілунка відвернулася від вікна...

Мене накрило - знову знайомий біль, давно я тебе не відчувала, минулого разу я позбувалася тебе майже два роки...

- Ну привіт, самотня я, давно не бачилися, три роки... Працює однак - с кім зустінеш новий рік з тим і зачепишся... Ну нічого цей новий рік ти будеш точно зовсім одна!

11.05.2024

Я помню, как вы появились в моей жизни. Две поморщенные красноватые крохи, которых мама оберегала от моего любопытства.

Подобно пушистым комкам маленьких котят, вы были для меня, когда немного подросли. Два «пушистых комка», с пушистыми белыми локонами голубоглазый одуванчик братик, и кареглазая обезьянка сестричка. Помню, как обожала таскать вас за собой, взяв за руки, дворами детства переживая все новые и новые веселые приключения вместе. Помню, как весело учила вас ходить и выговаривать слова, забывая про подружек и друзей. Помню, как удивляла непонятно откуда взявшимися, силой и агрессией, которые овладевали мной, и заставляли тигрицей бросаться в защиту, если кто осмеливался обидеть кого-то из вас.

Помню как ты, братик, подрос и стал весь такой тонкий и красивый со своими глазами и волосами светлыми, что мы с сестрой просили тебя переодеться в девочку, делали тебе макияж и надевали сережки, дали второе имя подружка-Катя… Тебе было лет шесть, а мне где-то девять тогда.

А как мы дурачились… Помнишь, наша любимая шутка про тетю Галю? Это наша самая любимая гостья, мамина подруга, которую мы обожали и всегда ждали в гости. Мы решили подшутить над сестрой, ты залез мне на плечи, мы надели длинное пальто и мамину шапку тебе на голову, вышли и позвонили в дверь, назвались тетей Галей. Когда сестра открыла дверь, то была в шоке, увидев это чудовище, и мы все хохотали, а потом повторяли этот номер на бис…

А помнишь домики из разных одеял и вещей?

А помнишь, как оказавшись в трудной ситуации в чужом селе, мы втроем оттуда выбирались домой? Тогда в дороге мы не решились украсть чей-то плохо стоявший велосипед, а ты не послушался, вернулся, и украл его. И это был наш первый двухколесный велосипед.

А помнишь, как в сложные девяностые мы вдвоем ходили по электричкам продавали пирожки с маком, которые мама испекла. А их никто не хотел покупать, и я рыдала в тамбуре, а ты меня успокаивал…

А помнишь дворового Валерку? Который был огромным взрослым пацаном, приставал ко мне, мучил всячески, а ты, совсем еще маленький, защищал меня, нападал на него драться, и он удивленно тебя побеждал. Ты потом плакал в злости, тебе было лет семь. Я удивлялась твоей смелости и бесстрашности.

Помню, как мы с сестрой гордились твоими успехами, когда ты самостоятельно изучил взрослый том по химии в десять лет. Это было уму непостижимо даже для преподавателей. Ты помогал всем сдавать контрольные по химии, тебя пригласили принять участие в олимпиаде…

А помнишь, как мы снова выбирались из неприятностей, из чужого города, оставили тебя у друзей, уехали с сестрой, а ты не выдержал без нас, убежал и своим ходом неизвестно как добрался до Киева. Позвонил в дверь в семь утра, я открыла, а ты стоишь с испачканными до черноты ногами. Я тебя отругала, прости, но на самом деле была до восхищения удивлена, как это у тебя получилось.

А потом что-то пошло не так…

До сих пор мы теряемся в догадках что случилось. Ты приходил со школы избитый. Помню, как тебе сломали палец. А однажды два дня лежал со сломанной рукой, сжимая зубы от злости, пытаясь скрыть происшедшее, и скрыл. До сих пор никто не знает, что тогда произошло. Мама силой оттащила тебя в больницу и тебе наложили гипс.

Потом ты прекратил ходить в школу. Замкнулся в себе и не выходил издому около двух лет. Начал странно себя вести. Стал агрессивным, нервным. Всех нас презирал и отталкивал. Мы не знали что делать, а поэтому не делали ничего. Думали, тебе нужно отлежаться, успокоиться, что-то пережить. Каждый занимался своими делами, у каждого кипела своя собственная жизнь, учеба, экзамены, сложности и прочее. Мы про тебя забыли.

Пока ты не стал чудить конкретно. Попытался убить человека. Сел в тюрьму. Вышел…

До сих пор твоя интеллигентная речь и вежливые манеры не вяжутся с твоей историей у всех, кто тебя узнает лично. Люди приходят познакомиться, посмотреть на того, кто всадил нож по рукоятку человеку в живот, ожидая увидеть босяка, алкаша, наркомана… Но, встречаясь лицом к лицу с красивым сероглазым белолицым парнем, с очень вежливым голосом и обходительными манерами, признаются, что это их шокирует.

Ты не выдержал этой странной жизни. Ты сломался. Твои изменения непоправимы. Теперь ты беспомощный инвалид и лишь Богу известно, что там, у тебя в памяти записано такого, чего не смогла выдержать твоя психика… Злые люди говорят мне, что ты таким был от рождения, пытаясь меня этим успокоить и переубедить, лгут, что ты ненормальный пожизненно. Но ведь я тебя знаю! Я ведь все помню! И мои воспоминания никто не сотрет! Никто не убьет память о том, каким человеком был мой брат! И то, что мой брат БЫЛ человеком. Был! Я ведь помню, что был…

грозою та зливою навіяне,

бо все відбувалося інакше

Дощить надворі, грім гуркоче…

ті хто знають мене давно, вже не дивуються, коли мені спадає на думку якась "замороч" - і я випробую її на собі.

наприклад, піст для більшості моїх знайомих - це замороч... відмова від алкоголю - замороч... спілкування українською - замороч, пробіжки вранці - замороч... ведення блогу - теж замороч...

а мені подобається.. я бачу у всьому цьому сенс як для себе, так і для майбутнього... мені недостатньо теорії в тих питаннях, які мої знайомі називають "заморочами".

ось... вигадав собі ще 2:

- відмова від перегляду порно... і думаю що зможу прожити все подальше життя без самозадоволення плоті.

Соромно такі слова писати в блозі, який повністю відкритий для всіх бажаючих... але... Щось ніяк думка не йде, як би це висловити... дуже хочеться написати якесь виправдання собі та своїм діям... як минулим так і майбутнім). Корочше. Хочу спробувати зовім без маструбації жити... Не знаю, хто там як, а у мене без цього раніше не проходило практично жодного дня... Заспокоював себе, що більшість людей цим займається, і що це природньо та нормально.. але тепер більше не хочу я таої "природності та нормальності". Не знаю, як це у мене вийде... на спогади спадає кіно "40 дней, 40 ночей"...  і справа не тільки в тому, що я цього буду уникати зовні... я хочу позбутись навіть думок та намірів подібної втіхи. Мабуть, з думками буде складніше... 

чому я це роблю? набридло в дівчатах бачити лише сексуальні об'єкти (ну, може не ЛИШЕ і не ВИКЛЮЧНО ТАК, але ПЕРЕВАЖНО і ЗАВЖДИ В ПЕРШУ ЧЕРГУ чергу дівчата мною оцінювались саме так - "чи підходить вона мені для того, щоб зайнятись із нею сексом"). Хочу дивитись на світ по-іншому... Хоча б спробувати.

Хмм... досить інтимні речі пишу... ну, вибачайте хто читатиме... мені це правда важливо, навіть якщо для вас всіх це просто наступна "типова замороч"

і ще одна замороч:

- спробувати почиститись голодуванням... в планах поступове підготування себе до початку... десь за тиждень. Потім перехід на відмову від їжі (тільки вода) на протязі одного (не знаю, можливо і до двох зможу) тижнів. Далі - поступове повернення до звичайного режиму харчування.

Навіщо?

1) Хочу просто випробувати на собі, що таке справжній голод... Бо здається, я цього не знаю взагалі

2) Оцінити власну силу волі та витримки

3) Кажуть що це корисно, якщо все робити вірно, тому ще чекаю якусь користь для організму

... По всіх парметрах - типова "замороч"... Як то кажуть "тобі просто нема чим зайнятись - жиру бісишся"... Можливо... Не стану сперечетась... Просто не хочу сперечатись на цю тему до тих пір, доки не зроблю все що задумав...

На цьому, мабуть, все... більше нічого писати не хочеться... В житті багато чого відбувається, і начебто можна було б казати про якісь певні події... але це зараз події, що тривають в справжньому часі (present continious), і я не люблю казати про справу, яку ще не завершено, про думки, які ще не сформовані остаточно, і про враження, які ще не прожиті...

Скоро , сподіваюсь, буде про що написати... а зараз тільки констатація факту - в моєму житті відбуваються певні зміни. В першу чергу - переосмислення взагалі всього мого минулого, роздуми над сучасним та майбутнім. Як довго це триватиме - не знаю... Практично всі "бізнесові" справи відклав "на другий план"... багато чого з категорії "важливе" та "першочергове" переходить до "другорядного" та "непотріб"...

Ніяк не можу пригадати, щоб колись раніше зі мною подібні зміни відбувались... Можливо в дитинстві таке було? Але тоді я цьому зовім не придавав значення.. Тепер відчуваю цей процес кожною фіброю...

Цікаво... що в мені залишиться з минулого мене, і що з'явиться нового?

Всім удачі, успіхів, здоров'я!

Я люблю вас, люди!

Особливо вдячний моїм друзям, які мене терплять із усіма моїми "заморочами"

                життя -  великий   с у п е р м а р к е т   - береш все що хочеш, а каса попереду...