*
Хоч непристойно може це,
Та все ж сказати вголос мушу
Сприймаю світ в таких тонах
Немов би плюнув хто у душу.

Знов перебрав усе в думкАх...
Неначе все іде як слід.
Та тільки чОмусь у душі
Не розтає зимовий лід.

Не знаю, чОму так буває,
Чи з мене осінь знов сміється.
Та тільки сміхом цим гірким
Вона нічого не доб’ється.

А може краще відступити,
В журбі осінній розчинитись?
Один лиш раз перехворіти,
Щоб більше потім не журитись?

Ніхто не знає, навіть бог,
Як вірно нам життя прожити,
Щоб не робити помилкИ,
І зло щоб іншим не творити.

Сліпці з відкритими очима
Бредем дорогою життя...
Немов опівдні тіні, згинем
Без каяття... У небуття...

11 вересня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Коли наступить час лихий,
Тебе покине знов кохання,
Болючим пОрухом в душі
Завжди встає одне питання.

Невже скічилося життя
І як же  далі можна жити?
Пустити все у небуття,
І вже нікого не любити?

В шляхетній гордості підти,
Крізь зуби кинувши -Прощай-.
Сховавши в глибині душі
Пекучий біль, страшний відчай?..

І до кінця свого життя
Народну мудрість не забути:
-Там, де кохання вже нема,
Насильно милим вже не бути.

24 серпня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Віра з Надієй шляхами блукають,
Рідну сестрицю у світі шукають.
Серед народу розпитують всюди.
Їм про любов всі розказують люди.

До когось надовго Любов завітала,
Людина навіки щасливою стала.
До іншого зовсім Любов не прийшла
У третіх була,потім згодом пішла.

Тільки шукають усі її знов.
Бо кожній людині потрібна Любов.
Зустріч з Любов’ю - чарІвна подія.
Віра живе,не вмирає Надія.

6 квітня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Нічка на дворі.

Десь по степу бігає кінь.

На небі танцюють зорі.

Мені спати як завжди лінь.

Чумацьким шляхом

В мріях своїх піду.

В далечінь.

А десь по степу,

З вітром на перегонки,

Бігає кінь.

Я люблю ніч.

По сузір’ям її в мріях блукаю.

Десь за темрявою криється таємниця.

Я її відшукаю.

Дмитро Дідківський.

         1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114393/

Троянди красиві квіти,

Та стебла їх в колючках.

Спробуй їх не обережно зірвати.

З’являться рани на твоїх руках.

Дівчата чарівні і ніжні.

Та щирим будь з ними завжди.

Бо серце твоє поранять.

Залишиться шрам на віки.

  Дмитро Дідківський.

            1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114414/

*
Лукаво з під лоба
Весь час поглядаєш.
І надвіртуозно
Словами так граєш.

Ліниво, мов киця,
Примружуєш очі.
Слова вимовляєш
Неначе муркочиш.

Тобі це забавка,
А я шаленію.
От тільки про пристрасть
Сказати не смію.

Бо ти крижаною
Закрилась стіною.
Відвертой ніколи
Не будеш зі мною.

Ні словом ні рухом
Мені не покажеш.
Про те, що кохаєш.
Ніколи не скажеш.

6 листопада 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Люди йдуть в ніч.

Відходять в інші світи.

Ніч темна, смерть біла.

Лише два кольори.

Білий і чорний колір,

Символи зла й доброти.

Білий і чорний колір,

Різні два береги.

Я не знаю навіщо,

Але люблю чорний колір.

І як світить в ночі зоря.

Я люблю правду,

А вона завжди зла.

Дмитро Дідківський.

       1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так  http://blog.i.ua/user/730468/114361/

*
Наука зранку кличе
Щоб знов її вивчати.
Не дасть,проклята дама
Годинку ще поспати.

Йти треба на навчання
З важкою головою
Бо вчора загулялись
Ми ввечері з тобою.

Ми зовсім позабули
Що рано нам вставати.
Бо молодість так манить
Хоч трохи погуляти.

Не дуже нам хотілось
Науку кляту гризти.
Бо зовсім ми не проти
Смачненького поїсти.

Чи хочеш,чи не хочеш,
Та на втечеш від долі
Бо ми гризем науку
Не із своєї волі.

2 жовтня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Подивіться як рвуться кайдани.

Надоїло в рабстві нам жити.

На нас рухаються танки.

Тільки нас вже не зупинити.

Хай наші сили не рівні.

Нас нічим вже не залякати.

За ВОЛЮ і НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.

До кінця нам потрібно стояти.

Скільки нас у бою загине?

Скільки нас уже полягло.

Тільки в рабство нас

Вже не вернути.

У імперію де править зло.

        1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114312/