Ідуть у темряву віки,

Ідуть у темряву неспішно,

Цвітуть туманом білим вишні,

Печуться хмарні пироги.

І від біди і до біди

Якесь тепло тримає душу,

І я не йду, хоч, ніби, мушу,

І ти у темряву не йди.

Чом немає в тобі

Сорому?

Чом це світ поділивсь

Порівну?

Чом це очі блищать

Зорями?

Чом це стали думки

Хворими?

А праворуч – ріка

Стривожена,

А ліворуч – глухі

Праліси,

І не підеш назад –

Ходжено,

А вперед – у тобі

Втопишся.

Сьогодні йшли зі мною двоє,

Куняли в пазусі літа,

Із неба чорною дірою

На нас дивилась пустота.

Не вороги і не герої,

Не привиди моїх хотінь,

Зі мною йшли сьогодні двоє:

Моя душа і просто тінь.

Якщо моя думка важлива -
Життя наше повне лайно
Невже моє щастя можливе?
Я наче в тупому кіно

Я лізу на скелю надії
Крізь чорну печеру нудьги
Тут відчай, підступна бездія
Навколо хвороби сніги

То як мені вижити люде?
Як з пастки дістати себе?
Якщо тільки горе тут всюди
І зовсім не видно небес.

Де ти моя крихітна фея,
Що знищить навколо все зло
І скаже, що гарна ідея
Себе не ховати за скло.

Я вірю, що щастя можливе
І в те що існують дива
І я гідна жити красиво
Хоч зараз це просто слова.

Прекрасний Києве на предковічних горах! Многострадальному хвала тобі, хвала! Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла, Воскресне день життя і весен неозорих!— 1943
	— Максим Рильський Київ - Вікіцитати

Чи воно було колись, те літо?

Може й так, а може й зовсім ні.

Та свіча, яку не погасити,

Місяцем блукає у вікні.

Без чудес. Немає в світі чуда.

Тільки думи, та й вони не ті,

Та зима, яку не оминути,

Що свічу несе у пустоті.

Не прокидайся.

Тиша тиш

У вікна дивиться і мліє.

Мовчить потомлена завія,

І все мовчить

Для тебе лиш.

За снігом сніг,

А там – сади,

За небом –

Небо тридев’яте,

Все налаштоване

Мовчати

І сон твій чистий

Берегти.

Ніч читає Псалтир,

Сяє місяць химерний,

На березі заснув

Зачарований крук,

І виходить на двір

Престарий Юленшерна,

Та ховає в тепло

Відпрацьованість рук.

Над горою вітри

Колихають заграву,

Там життя молоде,

Веселяться міста,

І в далекі краї

Неполохана слава

На корогвах несе

Золотого хреста.

І новим королям

Ще чомусь невідомо,

Що не зможе ніхто

Вікувать молодим.

Позіхає старий,

Топче сніг і солому,

І покручена тінь

Пританцьовує з ним.

Стогін. Ламаю крила
Як віднайти себе?
Змилуйся, моя мила!
Де ти, мій світ з небес?

Демон тримає міцно
Іклами душу рве
Біль - це моя темниця.
Як віднайти себе?

Замість життя - могила
Я не змогу сама
Змилуйся, моя мила
Без тебе мій світ - тюрма

Тільки про тебе мрію
Не улітай, постій
Не забирай надію
Я програю двобій.

Кохання - чарівна сила
Воно наче світ з небес
Нові подарує крила
Які не зламає бес.

чи то є ти чи то є просто вітер

і чим його привабило сюди

до тебе серце тягнеться радіти

крізь ночі неподолані льоди

і… тишина в душі немає крику

у ній щось непримітне залягло

прийшла зима здається що навіки

і шибкою вистуджує чоло