хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «сша»

Українські гурти перемогли у конкурсі Сenter Stage

Українці перемогли у конкурсі від Держдепу США



Український гурт KURBASY і молодий синтетичний театр Teatr-Pralnia перемогли у конкурсі престижної американської програми Сenter Stage.

Про це повідомило Посольство США в Україні.

"Ми надзвичайно раді привітати музичний гурт KURBASY зі Львова і Teatr-Pralnia з Києва з перемогою у конкурсі престижної американської програми Сenter Stage", - зазначили у посольстві.

У 2018 році обидва колективи представлять Україну в Америці, протягом місяця подорожуючи і виступаючи в різних містах США.

Center Stage - це ініціатива Державного департаменту США в сфері публічною дипломатії, яка адмініструється Фундацією мистецтв Нової Англії. Починаючи з 2012 року програма представляє в США нові мистецькі голоси, поглиблюючи культурний діалог, розширюючи світ американців і допомагаючи місцевим спільнотам відчути себе у глобальному контексті.

У четвертому сезоні програми крім українських митців беруть участь також артисти з Єгипту.

 Джерело: UAPOST.US

Книга про «жорстоку любов» США до України

Посол США написав про «жорстоку любов» до України
 
05.09.2017
Микола Бєлєсков 




Стівен Пайфер
  
Поява в США книги, де Україна фігурує одним із головних предметів дослідження є відносною рідкістю.

Навіть незважаючи на значне пожвавлення інтересу до України із початком російської агресії, нові книги губляться на фоні тієї кількості досліджень, які з’являються щодо КНР, військових і економічних питань. Тому книга колишнього посла США в Україні (1998-2000), а нині – директором Інституту Брукінгса - Стівена Пайфера «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» є унікальною відразу із декількох причин.

По-перше, важко згадати інше дослідження, де докладно аналізуються саме українсько-американські відносини протягом більшої частини їх 25 річної історії. Тим паче, автором цього дослідження є людина, яка впродовж перших 14 років двосторонніх взаємин, була одним із відповідальних за формування і реалізацію політики США щодо України на різних посадах в американському уряді. Тому згадана книга – це в першу чергу можливість заглянути за закриті двері, за якими відбувалися важливі зустрічі і переговори.

Стівен Пайфер присвятив 7 із 8 розділів книги відносинам протягом 1991-2005 років, коли автор перебував на дипломатичній службі і безпосередньо мав справу із офіційним Києвом як представник Вашингтону. Такий підхід є логічним: він дає змогу не тільки повернутися до тих років, які давно відійшли на другий план на фоні останніх подій в Україні і навколо неї, а й зрозуміти, яким чином розвивалися відносини на одному із ключових напрямів національної зовнішньої політики.

По-друге, книга безперечно цікава своїми деталями, які важко знайти зібраними разом в одному джерелі. І в цьому плані книга буде цікава абсолютно для всіх. Однак на певних моментах, які описані в книзі можна зупинитися докладно, оскільки вони гарно контрастують із тим їх сприйняттям, яке сформувалося в Україні.

Перший такий момент стосується відомої промови Джорджа Буша-старшого у Верховній Раді УРСР на початку серпня 1991 року, в якій тодішній Президент США закликав Україну не виходити із складу СРСР. Цей факт згадують, коли критикують загалом політику Вашингтона щодо України. Стівен Пайфер переконує, що США насправді дуже цікавили події, які розгорталися в Україні в той період. Тому на початку 1991 року в Києві було відкрито консульство. Окрім того сама поява Джорджа Буша-старшого в Києві після саміту із Горбачовим була задумана США як спосіб продемонструвати, що американці починають рахуватися із окремими республіками, а не лише з союзним центром. Показовим є і те, що проти візиту Буша-старшого до столиці УРСР була Москва. А тому, виходячи із цієї ситуації, сама присутність тодішнього Президента США вже була позитивом для України, переконує автор. Щоправда, потім сам визнає, що США не були готові до дезінтеграції СРСР і займали більше вичікувальну позицію з цього питання.

Окремий розділ (Розділ №2) займають питання ядерного роззброєння. Для США питання ядерної зброї і її нерозповсюдження були і залишаються одним із головних пріоритетів. У таких умовах Вашингтон не міг допустити, що після краху СРСР кількість офіційних ядерних держав збільшилася б. І тому не дивно, що протягом 1992-1994 років приорітет Вашингтона полягав у вирішенні саме цього питання.

Показовою є деталь, яку наводить Стівен Пайфер в цьому контексті. Коли навесні 1993 року міжвідомча група уряду США розробляла стратегію щодо України, у ній було чітко визначено, що майбутнє відносин має бути поставлене в залежність від успішного ядерного роззброєння. Безперечно, в самій Україні дискусії щодо того, як Київ провів процес ядерного роззброєння, будуть тривати і надалі. Ми ж тепер маємо пояснення іншої сторони.

Не менш цікавий і інший період – 1995-1997 років, який можна назвати золотим часом українсько-американських відносин. Саме в цей час починається активний діалог, оформлений в «Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва» (листопад 1994 року). Цей документ формує широкий порядок денний,  прописується інституціоналізація співпраці на основі створення в 1996 році Комісії Кучма-Гор, підрозділи якої займалися окремими напрямками. Показово, що Україна на той час входила в четвірку країн колишнього СРСР за обсягами фінансової допомоги. Між США і Україною в цей час ведеться активний діалог щодо архітектури безпеки в Європі, результатом чого стало підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО і початок щорічних військових навчань.

Що попереду: політика чи економіка?Не секрет, що українсько-американські відносини стосуються перш за все стратегічних питань (європейської безпеки), при цьому економічна складова значно поступається політичній частині. Так було тоді, так залишається і сьогодні. Лише у 1998 році, як пише Пайфер, американці почали ставити питання щодо вирішення і бізнес-суперечок. Мова йшла про дискримінацію американських компаній в Україні. Однак офіційна влада не поспішала їх врегульовувати. Хоча від цього залежало отримання фінансування у рамках Freedom Support Act (1992) – Конгрес міг заблокувати цей процес, якщо Державний департамент у своїй доповіді не надавав докази успішного вирішення бізнес-суперечок.

Замість цього офіційний Київ, як згадує Стівен Пайфер, попросив у США прийняти так зване «політичне рішення» - тобто закрити очі на ситуацію, зважаючи на загалом важливість України. Це словосполучення було дивним для американського дипломата. Як і ідея що США мають закривати очі на те, що відбувається всередині країни, зважаючи на геополітичну важливість України – коли Вашингтон шантажували можливістю повороту «на Москву». Колишній посол Пайфер згадує щонайменше про два таких приклади – в 1999 році на фоні виборів Президента і під час так званого «Кольчужного скандалу» 2002 року. Хоча таких випадків було точно більше, якщо згадати зовнішньополітичні метання Віктора Януковича.

Попри те, стверджує Пайфер, Вашингтон зберігав позитивні настрої щодо України. Особливо вони були відчутними після виборів Президента в листопаді 1999 році і візиту Леоніда Кучми до США. Дані очікування лише посилилися із призначенням на посаду прем’єр-міністра України Віктора Ющенка, який на той час мав імідж реформатора і позитивно сприймався у Вашингтоні. Однак позитивні очікування США зникли менше, ніж за рік. Вже у жовтні 2000 Стівен Пайфер, залишаючи посаду посла в Україні, пише так зване заключне повідомлення «в центр». І в цьому контексті він згадує, що особливих очікувань на прорив у відносинах із Україною в нього не було аж до періоду, коли Леонід Кучма залишить свою посаду.

У контексті кризи українсько-американських відносин упродовж 2002-2004 року, якою власне і закінчується історична частина книги Стівена Пайфера, цікаво відзначити іще одну деталь. В Україні прийнято вважати, що причиною цієї кризи стало резонансне вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і наростання авторитарних тенденцій в стилі правління тодішнього Президента України. Однак, як можна зробити висновок, для американців принциповими питаннями була невиконана обіцянка, яка була дана Кондолізі Райс під час її візиту до Києва в 2001 році, щодо припинення постачання озброєнь в Македонію. Також свою негативну роль зіграв «кольчужний скандал» - сама можливість постачання радарів до систем ППО ворожій США країні (Іраку).  Тобто, сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх чинників викликала першу глибоку кризу українсько-американських відносин.

Аналітика і рекомендації

Однак книга «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» була б неповною, якби автор не намагався запропонувати відповідні рекомендації, як США мають вибудовувати в майбутньому політику щодо України. Цьому присвячений розділ №8 «Уроки і політичні рекомендації». Саме з нього, певно, і треба починати читати книгу представникам українського політичного істеблішменту. Оскільки автор ставить доволі невтішний діагноз – в Україні і досі не було жодного керівництва, яке було б повністю готове відставити в сторону власні політичні і економічні інтереси з метою реалізації реформ, що насправді переформують структуру управління країною.

При цьому Стівен Пайфер і далі наполягає на тому, що в інтересах США сприяти трансформації України у державу із функціональною демократією і ринковою економікою. В нинішніх умовах для реалізації цієї цілі Вашингтон постає перед подвійним завданням – допомога Україні у протидії агресії РФ і сприяння внутрішніх перетворенням.

Щодо українсько-російського конфлікту американський експерт говорить про необхідність продовження політики тиску на РФ із метою змусити виконати Мінські угоди. При цьому Україна могла б активно протидіяти звинуваченням у повільній реалізації цих угод прийняттям закону про місцеві вибори в ОРДЛО із усіма відповідними умовами.

Стівен Пайфер не бачить особливого сенсу у відмові від окупованих територій, оскільки, як він дуже влучно зазначає, Кремль цікавить не контроль за Донбасом, а інструментарій постійного тиску на Київ через ці території.

Також Стівен Пайфер акцентує увагу на тому, що не можна забувати про питання окупованого і анексованого РФ Криму, а також не можна допустити визнання факту окупації. При цьому він не бачить, на відміну від Донбасу, як можна було б хоча б гіпотетично вирішити ситуацію із Кримом на основі приписів міжнародного права.

Головним інструментом посилення звязків України із заходом Стівен Пайфер називає Угоду про асоціацію. Це необхідно пам’ятати на фоні вступу в дію цієї Угоди 1 вересня 2017 року, а також необхідності імплементації відповідних норм у національному законодавстві. Цей процес щонайменше займе близько 10 років, і від того, як успішно Україна із цим завданням справиться, буде залежати її майбутнє.

У питаннях відносин Україна-НАТО посол Пайфер радить робити наголос на практичних моментах співпраці, які можуть розглядатися як посилення обороноздатності України. При цьому він нагадує, що Київ уже має аналог ПДЧ, яким є Річна національна програма. А тому питання не в назвах, а в успішній реалізації цієї програми.

Щодо реформ, Стівен Пайфер визнає, що Україна здійснила більше прогресу із 2014 року, ніж до цього часу. Але він вкотре повторює, що цього може виявитися замало. Він рекомендує Вашингтону взяти на озброєння принцип «tough love» (жорстока любов) – поєднання більших вимог щодо прогресу в реформах із готовністю надавати більшу допомогу, в тому числі фінансову. Він визнає, що для успіху необхідним буде подолання існуючих інтересів окремих гравців, а отже - одночасного тиску міжнародних партнерів, реформаторів в Верховній Раді і громадянського суспільства. При цьому для боротьби із корупцією колишній посол США радить використовувати відмову у видачі американських віз і заморозку активів спільно США і країнами ЄС. В іншому випадку він попереджає про «втому від України» - третю в історії українсько-американських відносин.

Цей розділ певною мірою натякає про втрачені можливості і певну циклічність у відносинах Україна-США – ні того, ні іншого не можна допустити в майбутньому. Але не зважаючи на всі проблеми, Стівен Пайфер залишається оптимістом, хоча і визнає, що США мають не лише підтримувати Україну, але і більше тиснути на владу, яка має продовжувати реформи в країні. 

Книгу посла Пайфера розраховано не тільки на американську аудиторію. Вона, скоріше, потрібна нам. Щоб усвідомити прорахунки, які були в минулому - і надалі їх не повторювати. І врешті-решт зруйнувати цю «негативну циклічність». 


В США заговорили о деблокаде Керченского пролива американским фл

В США заговорили о деблокаде Керченского пролива американским флотом

Изображение

Эксперты ведущего американского аналитического центра в области международных отношений Atlantic Council («Атлантический совет») предлагают Белому дому ввести американские военные корабли в Азовское море, чтобы «деблокировать Керченский пролив», сообщает «Независимая газета».

«Строительство моста через Керченский пролив раздражает не только Киев, но и Вашингтон. Эксперт Атлантического совета по внешней политике Стивен Бланк предложил Белому дому направить в Азовское море военные корабли под тем предлогом, что «закрытие пролива отрезает два очень важных украинских порта, через которые происходит основная часть экспорта украинской стали», — пишет издание. — Более того, Стивен Бланк подчеркивает, что, по сути, действия Москвы в Керченском проливе наносят ущерб престижу США».

Далее

Встреча Волкера и Суркова

Изображение

Встреча Волкера и Суркова. Почему России полезно знать американских классиков

Алексей КАФТАН
Редактор рубрики "Мир"
Понедельник, 21 Августа 2017,


Будь посланцы Вашингтона и Москвы боксерами, то сегодняшнюю встречу в Минске вполне можно было бы назвать дуэлью взглядов

В политике случайностей не бывает - даже то, что кажется таковыми, в конечном итоге вписывается в общий контекст таким образом, что начинает выглядеть частью плана.

Связь событий, выпавших на сегодняшний день, - явление как раз такого рода.

Начнем с давно анонсированной встречи между спецпредставителем США по Украине Куртом Волкером и помощником президента РФ Владиславом Сурковым в Минске. Их можно было бы назвать коллегами, но первому приходится иметь дело с проблемами, взлелеянными вторым - кремлевским смотрящим за отжатыми территориями.

Встреча, как и следовало ожидать, прошла без лишнего шума. Главный ее итог в том, что она состоялась: предшественница Волкера, Виктория Нуланд, в последний раз виделась со своим московским визави еще в октябре. Причем тогда, как утверждали в Москве, было договорено совместно принуждать Киев к соблюдению минских соглашений. Но в нынешних обстоятельствах Вашингтон не демонстрирует даже намека на возможность такого компромисса.

О том, что Волкер - ястреб, не упоминал, кажется, только ленивый, но дело отнюдь не в личных качествах американского эмиссара, а в трансформации внешнеполитических установок Вашингтона, под которые, собственно, и подбирали кандидатуру.

Будь Волкер и Сурков боксерами, то сегодняшнюю встречу в Минске вполне можно было бы назвать дуэлью взглядов. Сурков может сколько угодно рассказывать о том, что встреча прошла в конструктивном ключе, что стороны договорились о продолжении совместной работы и даже очертили список тем для следующей встречи, но все дело в том, что возможности маневра для Кремля сжимаются подобно шагреневой коже. Президентские выборы все ближе, и, судя по несущей мало смысла, но много пафоса активности президентской команды и лично Владимира Путина в Крыму, тема "возвращения в родную гавань" оккупированного полуострова будет подаваться как центральный эпизод третьего срока. Но логика требует вывести ставший неудобным украинский вопрос из фокуса кампании мобилизации электората (избирательной ее в российских реалиях назвать, мягко говоря, проблематично). Поэтому самое время начинать примерять белые одежды миротворца. Что подразумевает, как минимум, имитацию продвижения Минского процесса в попытке выиграть еще немного времени.

Далее

Ржавая империя медленно идет ко дну

К 2030 году основная часть российских субмарин — как атомных, так и вооруженных крылатыми ракетами — будет иметь возраст "за 30" и даже "около 40". Три самые старые из действующих американских подлодок — Dallas, Bremerton и Jacksonville класса Los Angeles — были построены 36 лет назад и ожидают списания в ближайшие три года. Основная часть всех подлодок США, общее количество которых достигает 70 штук, были построены после 1990х годов, многие — в 2000х и 2010х годах. В России — ровно противоположная ситуация: многие ее подлодки сошли с верфи еще в советское время.

nationalinterest.org
 

К 2025 году только пять АПЛ ВМФ России, за исключением АПЛ проекта 885 "Ясень", будут моложе 35 лет. Стремительно устаревают атомные подлодки с крылатыми ракетами проекта 949А "Антей", что в результате может лишить российский флот возможности нанесения ракетных ударов по авианосным ударным группам вероятного противника. К 2030 году в боевом составе российского флота может быть всего семь АПЛ проекта 885/885М и две АПЛ проекта 971, чей возраст будет менее 30 лет

gazeta.ru



Проблема в том, что подлодки имеют свойство изнашиваться от старости — в первую очередь из-за коррозии корпуса. Однако особенно опасна коррозия, воздействующая на компоненты внутренних отсеков ядерных реакторов. Впрочем, данные, имеющие отношение к этому аспекту, являются тщательно охраняемыми тайнами во всех военно-морских силах мира. При этом старые военно-морские суда нуждаются в более интенсивном обслуживании и более длительных периодах отдыха. Между тем, согласно оптимистическим оценкам, только половина российских подводных сил способна выйти в море в любой момент времени. Иными словами, стареющий парк является серьезной угрозой для оперативной готовности ВМФ России. Даже относительно новые вышеупомянутые подлодки класса "Ясень", две из которых — "Северодвинск" и "Казань" — выпущены соответственно в 2010 и 2017 годах, не смогут компенсировать скорую отправку на "кладбище кораблей" 26 подлодок разных классов. Среди них — 11 тяжёлых ракетных подводных крейсеров стратегического назначения проекта 941 "Акула", 3 многоцелевые АПЛ "Барракуда", 4 советские торпедные АПЛ второго поколения "Щука" и 8 атомных подводных крейсера "Антей". Самый молодой из перечисленных кораблей — "Гепард" класса "Акула" — поступил на службу в 2000 году. Прочие были построены в основном в 70-80е годы. По данным на апрель 2015 года, до 2023 года ВМФ России получит 7 "Ясеней", которые являются, по сути, плодами поздних советских разработок. Однако даже это количество — серьезное испытание для российского бюджета, если учесть, что стоимость каждой из них вдвое превышает цену одной субмарины, способной нести баллистические ракеты (тип ПЛАРБ — "подлодка атомная с баллистическими ракетами"). Согласно пессимистичным прогнозам одного из российских военных экспертов, к 2030 году ограниченные ресурсы РФ не позволят ей иметь более половины того подводного флота, который сейчас имеется в ее распоряжении. Через 15 лет Россия сумеет немного улучшить положение дел, касающихся ПЛАРБ: в конце концов, немногие страны имеют возможности по нанесению ядерных ударов из-под воды. Сейчас в распоряжении Москвы имеется 13 таких суден. К концу следующего десятилетия 10 стратегических подлодки РФ перейдут 40-летний рубеж срока службы, если Москва решит оставить их на плаву. Впрочем, даже в случае, если она откажется от них и будет полагаться исключительно на сравнительно молодые субмарины стратегического назначения "Борей", ни одна страна, кроме США и, вероятно, Индии, не сравнится с Россией по числу кораблей данного типа: дело в том, что в настоящее время у РФ есть семь подлодок "Борей", и одна находится в процессе строительства. Кремль мог бы попытаться восполнить недостаток в количестве подлодок, производя субмарины пятого поколения класса "Хаски". Речь идет об амбициозном проекте, который потребует максимального напряжения инженерно-технологической мысли и значительных экономических ресурсов, которых у беднеющей России становится все меньше. "Хаски" может появиться в различных модификациях — как в ПЛАРК, так и в ПЛАРБ. Особенно опасными для Америки могут оказаться подлодки с противокорабельными крылатыми снарядами. Однако даже самые оптимистичные оценки показывают, что к 2030 году Россия будет иметь всего три "Хаски", если строительство первого такого корабля начнется в начале 2020-х годов — при условии, что российский флот будет заказывать хотя бы по одной единице каждые два года, а производство одного судна данного класса займет 4,5 года. В конечном итоге, к концу 2020х годов в строю ВМФ РФ в любом случае будет находиться 10 современных ПЛАРК, а также две дюжины подлодок "пенсионного" возраста. Что касается дизель-электрических подлодок РФ (а таковых имеет 17 единиц), то они пребывают не в лучшей форме, причем большая их часть построена до 1990х годов. США и Великобритания полностью прекратили их строительство. На фоне информации об устаревающем российском флоте приходят вести от американского ВМФ, представители которого предлагают увеличить ежегодное строительство до двух атомных многоцелевых подводных лодок класса "Вирджиния" и одной АПЛ класса "Колумбия". Такие темпы, по замыслу американских аналитиков, обеспечат господство США в Мировом океане над Россией и Китаем, говорится в материале "Газеты.RU", ссылающейся на доклад под названием "Индустриальная база для строительства подводных лодок и возможности производства дополнительных ударных подводных лодок вне Плана кораблестроения бюджета 2017 года в период на 2017–2030 годы". Ранее предполагалось снижение темпа строительства атомных подводных лодок класса "Вирджиния" для ВМС США с двух субмарин в год до одной. Подводные лодки класса "Вирджиния" — быстроходные атомные многоцелевые подводные лодки, вооруженные крылатыми ракетами морского базирования "Томагавк", торпедами различного назначения, минами и другим оружием. Эти субмарины в состоянии выполнять задачи противолодочной обороны, удары по морским и береговым объектам, ставить минные заграждения, вести разведку и участвовать в высадке сил специальных операций. По сравнению с предшественниками "Вирджинии" — атомными многоцелевыми подводными лодками класса "Лос-Анджелес" — новые субмарины спроектированы таким образом, чтобы успешно вести боевые действия как в прибрежных водах, так и на океанских просторах. В отличие от лодок типа "Колумбия", оснащенных баллистическими ракетами с ядерными боевыми частями, "Вирджинии" будут располагать только обычным, конвенциональным оружием, подчеркивают официальные лица ВМС США

"Копов не обслуживаем".

"Копов не обслуживаем". В США кассир Dunkin Donuts не продал полицейским пончики.
Бариста кофейни в Нью-Йорке просто проигнорировал двух стражей порядка, стоявших в очереди.

Кассир одной из кофеен с пончиками сети Dunkin Donuts в нью-йоркском районе Бруклин отказался обслуживать двух полицейских, пишет NBC New York.

Двое стражей порядка зашли в кофейню на Атлантик-авеню, чтобы перекусить. Оба они были в штатском, но на поясах были прикреплены их значки и пистолеты. Бариста обратился к посетителю, стоящему в очереди за полицейскими, и, когда тот напомнил ему, что перед ним стоят ещё двое, бариста безапелляционно заявил: "Я знаю, но я не обслуживаю копов".

Теперь владелец кофейни на Атлантик-авеню планирует встретиться с двумя полицейскими и лично принести извинения. В настоящий момент неизвестно, будет ли привлечён бариста к какой-либо ответственности.

Сергей Глазьев: мы вступаем в новую фазу войны

Изображение Сергей Глазьев и Владимир Путин

Вопрос: Санкции 2014 года стали потрясением для нашей экономики – если новый комплекс мер будет масштабнее и прибавится к прошлым ограничениям, то к чему это может привести?

Сергей Глазьев: Потрясением для нашей экономики стал переход Банка России к свободно плавающему курсу рубля, это повлекло его моментальное обрушение и всплеск инфляции, с которым Центробанк потом стал бороться путем резкого повышения ставки рефинансирования. Тем самым он одним махом загнал экономику в стагфляционную ловушку, из которой мы мучительно выбираемся три года. Результатом странной политики, подброшенной нам вашингтонскими финансовыми организациями, стало недопроизводство ВВП на 15 трлн руб., недофинансирование инвестиций на 5 трлн, а также сверхобогащение спекулянтов, манипулирующих курсом рубля.

Собственно, санкции были включены лишь после того, как Банком России были подготовлены наиболее благоприятные для максимизации их разрушительного воздействия условия: приватизирована Московская биржа, устранен контроль над курсом рубля и объявлен переход к так называемому «таргетированию» инфляции, под которым подразумевается повышение процентных ставок как единственный инструмент борьбы с ней в условиях свободного трансграничного движения капитала. Американцы были уверены, что в ответ на их санкции Банк России отпустит курс рубля в свободное плавание и поднимет процентные ставки, что убьет развитие российской экономики. Это равноценно тому, как если бы в годы войны силы ПВО, вместо того, чтобы сбивать вражеские бомбардировщики на нашей земле, подсвечивали бы им и наводили на стратегические объекты, чтобы максимизировать их разрушительную силу.

Если бы Банк России вместо того, чтобы следовать рекомендациям МВФ, реализовал элементарные и общепринятые во всех странах меры по отражению спекулятивной атаки против рубля, наша экономика продолжала бы расти с темпом не менее 4% в год. А если бы он ответил на финансовое эмбарго со стороны США выводом российских резервов из доллара, запретом на использование доллара во внешней торговле, замораживанием обязательств перед американскими кредиторами, а также прекращением доступа американского спекулятивного капитала на российский финансовый рынок и замещением внешних кредитов внутренними, то мы бы получили расширение рублевого пространства, а не его скукоживание в Евразийском экономическом союзе.

Вопрос: То есть санкции не так и страшны – все дело в наших собственных финансистах?

Сергей Глазьев: Вся сила американских санкций заключалась в политике Банка России, который не только создал максимально благоприятные для них условия, но и, по сути, выступил их главной ударной силой. Продолжая аналогию с военными действиями, которые, по сути, ведут против нас США и НАТО, это можно сравнить с подсветкой силами ПВО складов боеприпасов, взрыв которых в миллионы раз превзошел ударную силу обрушенных на них вражеской авиацией бомб.

Но это уже в прошлом. Законопроект с новыми санкциями, почти единодушно проголосованный американским парламентом, означает переход к новой фазе войны – удержанию оккупированных территорий, которым запрещается сотрудничать с Россией. Это не только страны НАТО и территория Украины, фактическим главой которой является посол США, но, прежде всего, российский финансовый сектор. Американские санкционеры изолировали его от западных долгосрочных и среднесрочных кредитов, оставив открытым для своих сил быстрого реагирования – валютных спекулянтов. Санкции не распространяются на краткосрочные кредиты сроком до двух недель, которые используются для раскачки курса рубля и дестабилизации макроэкономической ситуации в России. Этот режим предполагается сохранить на неопределенно длительный срок. Их теперь не может отменить и даже смягчить ни президент, ни парламентское меньшинство. Для этого потребуется консенсус американской властвующей элиты. Кроме того, тотальной изоляции в западном мире подвергнется российская властвующая элита во главе с президентом России. Тем самым американские политтехнологи рассчитывают отгородить ее от российского народа.

Далее

Побачити на власні очі наше АТО приїхав Курт Волкер

Спецпредставник США щодо України приїхав на Донбас

Неділя, 23 липня 2017, 15:28

Спеціальний представник США щодо України Курт Волкер і делегація американських високопоставлених чиновників прибула в зону проведення антитерористичної операції на Донбасі, де ознайомилися зі специфікою управління військовими формуваннями при веденні бойових дій.

Про це повідомив прес-центру штабу АТО.

"З відвідування штабу оперативно-тактичного угруповання "Донецьк" розпочався візит в район проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей офіційної делегації Державного департаменту США, яку очолив спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер", - відзначили в штабі.

Делегацію від Збройних сил України супроводжували керівник антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей генерал-лейтенант Олександр Локота та директор Департаменту військової політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва Міністерства оборони України генерал-майор Анатолій Петренко.

"Гості ознайомилися зі специфікою управління військовими формуваннями під час ведення бойових дій, структурою і організацією військовим управлінням тощо. Українські військові отримали високу оцінку від американських колег", - відзначили в штабі АТО.

Разом з Волкером у зону АТО прибула посол США в Україні Марі Йованович, співробітник Держдепартаменту США Лейн Бал, військовий аташе при Посольстві США в Україні полковник Пол Шмітт та інші посадові особи

Нагадуємо наступне;

Спецпредставник США в Україні зробив гучну заяву по Мінських угодах і війні з РФ
Четвер, 13 липня 2017

Спеціальний представник США в Україні Курт Волкер, відомий своїм вкрай недружнім ставленням до Росії, зробив чергову гучну заяву.

Про це повідомляє Die Presse.

Так, Волкер, якого називають "яструбом щодо Путіна", вважає, що Росії більше не можна нічого прощати і потрібно вести себе з нею жорстко.

"Я переконаний, що Росія злякається прямої конфронтації, оскільки вона знає, що не переживе її", - заявив спецпредставник США в Україні.

На його думку, всеосяжна підтримка України відповідає американським національним інтересам і є "питанням безпеки США". Волкер також категорично проти Мінських домовленостей, він вважає їх "півзаходом".

"Мінські угоди - це не той мирний договір, який може служити меті відновлення суверенітету України", - стверджує Уолкер.

Він упевнений, що в українського конфлікту має бути військове рішення. Волкер не приймає позицію європейських політиків про те, що Україну озброювати не можна.

"Це безумство. Це військовий конфлікт. І там буде військове рішення. Питання полягає лише в тому, яким воно буде", - заявив Волкер в Вашингтоні, наголосивши на важливості надання офіційному Києву військової допомоги.

Рефія очима американців

У Путіна є великий страх, через який він напав на Україну - політолог зі США Пол Гобл назвав найбільший жах Володимира Путіна
 
Владислав Кудрик Неділя, 23 липня 2017, 16:19

Пол Гобл назвав найбільший страх Володимира Путіна Пол Гобл Фото: Voice of America, VOA

ПОЛ ГОБЛ – американський політолог, який спеціалізується на Росії, етнічних і національних питаннях в країнах пострадянського простору. У минулому він був спеціальним радником Держдепартаменту США з національних проблем Радянського Союзу і країн Балтії, займав високі посади в Radio Free Europe/Radio Liberty та Voice of America.

У першій частині інтерв'ю "Апострофу" американський фахівець розповів про роль мовного чинника в російській агресії щодо України, путінську політику відродження СРСР, найбільший страх президента РФ і американську зброю для України.

- Колись ви визнали важливим спостереження Андрія Ілларіонова, який примітив, що ще в 2004 році Володимир Путін, на той час вже чотири роки як президент Росії, практично перестав говорити "в Україні", натомість використовуючи прийменник "на", у тому числі в офіційних документах. Наскільки важливу роль у кремлівській стратегії щодо України мав і має лінгвістичний фактор?

- Я думаю, Росія завжди буде турбуватися з приводу фактору мови. Російська мова – це не одна мова, а багато. Українська досить схожа на російську і тому має потенціал розділити ці різні російські мови. Володимир Путін, як і більшість росіян, не може повірити, що російський народ не єдиний і що російська мова – не єдина річ. Російська, якою говорять у Москві, – це не та російська, якою говорять в Новосибірську. І тому українська, будучи спорідненою мовою, має потенціал роз'єднати їх.

Я завжди думав, що підхід пана Путіна стосовно України відображає його глибинне відчуття незахищеності природи російського народу і російської мови. Тому очевидно, що він (фактор мови, – "Апостроф") має і завжди буде мати для нього виняткову важливість. Найбільший страх пана Путіна – це поява ще однієї країни, де основною мовою буде російська. Він не може примиритися з думкою, що десь може бути країна, де розмовляють російською, але це не частина Росії. Він не розуміє, що в сучасному світі є багато країн, які говорять тими самими мовами, що й інші країни, але це не робить їх такими ж. Путін живе з дуже старомодним баченням світу. Я вважаю, воно весь час показує свою хибність.

Ще одна пов'язана з цим думка: багато людей в сусідніх з Росією країнах боялися, що, якщо їх мови програють, поступляться в деяких сферах використання російській мові, це неминуче означатиме, що вони програли свою національну ідентичність. Для деяких це може бути правдою. Але в багатьох випадках вивчення мови імперії робить людей більш націоналістично налаштованими, більш готовими відокремитися від неї, ніж в протилежному випадку. Випадки з ірландцями та індійцями – типові.

- На вашу думку, Росія зважилася б напасти на Україну, якби б не мовне питання в Україні?

- Думаю, Україні слід було би популяризувати українську, але не турбуватися так, як деякі це роблять, наявністю і використанням російської. Не через нервозність Росії, а скоріше тому, що українці, я думаю, з часом будуть, як і багато хто в світі, говорити декількома мовами, а не однією. І це посилить їхню національну ідентичність, а не послабить.

Я переконаний, що українська мова виживе і буде процвітати. І в той же час я переконаний, що вона – не єдине, на чому ґрунтується українська нація. Важливо розуміти: навіть якби і було можливо – а я цього не можу собі уявити – що всі українці перестануть розмовляти українською і заговорять російською, це не зробить їх неукраїнцями, це не зробить їх росіянами. Це зробить їх українцями, що розмовляють російською. Певною мірою це, звичайно, буде викликом для українців у тому, як вони бачать себе. Але ще більш серйозним викликом це буде для росіян на кшталт пана Путіна.

- Націоналізм для України зараз – правильний або помилковий шлях боротьби з Росією?

- Думаю, здоровий націоналізм корисний для всіх народів. Вважаю, що кожен народ повинен пишатися своїм національним шляхом, національними ідеями. Думаю, помилка використовувати слово "націоналізм" як негативний термін, а не нормальний стан людини. Мені здається, що шлях до співпраці полягає в гордості за свій народ і визнанні права інших поважати свій.

Український націоналізм спотворений тим фактом, що він протягом більш ніж 300 років був проти російського націоналізму, який хотів його [український націоналізм] знищити. Якщо б росіяни пишалися своєю нацією і визнавали, що всі народи можуть пишатися своїми, не було би проблем. Впевнений, що відродження української ідентичності та відданість національним цінностям абсолютно необхідні для майбутнього України.

Пол Гобл впевнений, що відродження української ідентичності абсолютно необхідно для майбутнього України Фото: УНІАН

- Як ви думаєте, коли у Путіна зародилася ідея агресії в Україні – анексії Криму і війни на Донбасі? Чи була друга спонтанним рішенням?

- Думаю, Володимир Путін хотів відродити Радянський Союз, починаючи з 1991 року. Припускаю, що він так ніколи і не прийняв те, що залишилося після розпаду СРСР. Те, що ми бачимо в Криму і на Донбасі, є прямим наслідком цього. Озираючись на заморожені конфлікти і потім на військову діяльність росіян щодо забезпечення незалежності Південної Осетії і Абхазії від Грузії, хоча вона ніким серйозно і не визнана, – я думаю, пан Путін продовжить працювати в цьому напрямку. Мені здається, він прирікає себе на поразку. Але думаю, що він не бачить ніякого іншого шляху вперед.

Одна з великих проблем пана Путіна – не тільки для нього самого, але і для всіх – це те, що у нього немає ніякого бачення майбутнього: він має лише бачення минулого. І він не може з успіхом затягнути свою країну і решту світу в це минуле. Він ризикує закінчити тим, що знищить себе і свою країну під час цього процесу.

- Москва може бути задоволена нинішньою ситуацією на Донбасі?

- Думаю, що російське керівництво буде задоволене цією ситуацією лише до тих пір, поки вона не покращиться. Мені здається, що становище на Донбасі для Росії значно менш стійке, ніж багато хто думає. Вважаю, що рішення пана Путіна знищити заводи [на Донбасі], в швидкому порядку надавати російське громадянство будь-яким етнічним українцям на Донбасі, які про нього попросять, відображає той факт, що пан Путін не може дозволити південноосетинське рішення для Донбасу, хоча, я припускаю, він думав, що може. Думаю, він вважає, що для нього набагато ефективніше мати заморожений конфлікт або такий, за якого в Україні буде група людей, яких українському уряду буде дуже-дуже складно інтегрувати.

- Які шанси, що Київ не зможе протистояти російському сценарію?

- Українські кордони, міжнародно визнані в 1991 році, повинні бути відновлені. Те, що російський уряд зробив, незаконно анексувавши Крим і незаконно вторгнувшись на Донбас, потрібно повернути назад. На жаль, з часом зробити це буде все важче. Тому що чим довше російський уряд там, тим більше можливостей він буде мати на те, щоб шкодити соціальному розвитку, і тим важче буде Україні й українцям повернути те, що належить їм за правом.

Але вкрай важливо розуміти: те, що ми бачимо, – це акт російської агресії. Що це не внутрішня проблема, не те, що існувало раніше, у що Росія просто втрутилася, щоб допомогти. Це акт агресії, перекидання військ через кордон, створення в обох місцях бутафорського режиму і потім поставленого світу та Києву питання: "А що ви можете з цим зробити?" Що світ може зробити і чим Україна має бути задоволена, так це міжнародна підтримка, спрямована на те, щоб виправити те, що пан Путін намагається зробити.

- Напевно, в Києві зараз сподіваються на більш активну роль Вашингтона у мирному врегулюванні на Донбасі. Після призначення Курта Волкера спеціальним представником Державного департаменту щодо конфлікту в Україні США готові брати на себе таку роль?

- Будемо сподіватися, що посол Волкер буде здатний відігравати більш значущу роль у досягненні спільних цілей Вашингтона і Києва, які полягають у тому, щоб переламати російську агресію, що почалася в 2014 році.

- Подейкують, що США незабаром можуть надати Україні летальну зброю оборонного типу. Як ви оцінюєте шанси?

- Потенційно, якщо цей конфлікт буде тривати і далі, буде більше бажання надати летальну зброю Україні. Очевидно, ніхто не хоче провокувати конфлікт. Але дві речі безперечні. По-перше, ніхто не буде сидіти мовчки і спостерігати за цією російською агресією вічно. І, по-друге, Володимир Путін не буде правити вічно. У якийсь момент з'явиться новий російський уряд. І я вважаю, що посилення України, щоб вона змогла повернути свої території, буде обов'язком Заходу.

Американське військове командування готове передати Україні летальну зброю Фото: U.S. Army

- Зараз, після втручання Москви в американські вибори, для більшості конгресменів США принципово ввести нові санкції проти Росії. Законопроект застряг в Палаті представників. Чи буде він ухвалений? І наскільки болючий він для Росії?

- Пан Путін втрутився в американські вибори з тієї ж причини, що і в британське голосування за Brexit, ситуацію в Німеччині, Франції та в Україні. Як лідер слабкої держави, що меркне. Його найбільша надія досягти успіху і досягти своїх цілей полягає в тому, щоб сіяти хаос у такій кількості місць, у якій тільки можливо. Багато хто не зрозумів, що він намагався зробити у випадку з американськими виборами. Це була не стільки спроба привести до влади ту чи іншу людину... Думаю, в Москві достатньо тих, хто розуміє і хто б сказав Путіну, навіть якщо сам він не розуміє, що контроль над однією людиною, навіть якщо це президент, не гарантує напрямок американської політики.

Але при цьому нам необхідно пам'ятати, що пан Путін хотів зробити становище хаотичним. Тому що в метушливій ситуації люди готові йти на високі ризики, як, безсумнівно, готовий і пан Путін. У таких умовах легше просувати свої інтереси, ніж у стабільному і керованому правилами світі.

Другу частину інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом

В США частка зеленої енергетики стала більшою, ніж атомної

           Атомні електростанції США стали виробляти менше енергії, ніж станції з виробництва електроенергії з відновлюваних джерел, повідомляє енергетичне агентство EIA.

Відновлювані джерела енергії вперше випередили атомну енергетику в США

             Після стрімкого розвитку в 2016 та 2017 роках відновлювані джерела енергії потіснили атомний сектор як одне з найважливіших джерел енергії в Сполучених Штатах. Це відбулося незважаючи на законодавчу підтримку «мирного атома» за допомогою податкових пільг і преференцій – в рамках розвитку «безвуглецевої енергетики» та скорочення викидів вуглекислого газу. Дані на початок травня 2017 року зі звіту EIA року свідчать, що поки що домінуюче становище в енергетичній структурі США займає природний газ, потім – вугілля, а на третє місце несподівано вийшли альтернативні джерела енергії (сонця, вітру, води, землі і біомас). Вперше в історії США відновлювані джерела відтіснили атомну – так відбувалося два місяці поспіль: у березні 2017 року їх частка становила 21,6%, атомної енергетики – 20,34%, квітні 2017 року – 22,98% відновлюваної, 19,19% атомної.

             Обсяги вироблення атомної енергії скоротилися в цьому році майже на 3% в порівнянні з тим же періодом в 2016 році, в той час як вироблення гідроелектроенергії зросло на 9,5%, і майже на 14% – зросло використання інших відновлюваних джерел енергії, оскільки все більше штатів використовують дешеві технології.